для размышления:
Найважливіша тема сьогодення – інтеграція України до міжнародних структур.
Часто запитують – що дає Україні евроінтеграція. Дискусія йде десь так
- В Європі вищий рівень життя
- Так що, ми підпишемо євро інтеграцію і будемо жити як в Європі?
Ні, так не буває. Треба 1 раз прояснити для себе – нас ніде годувати не будуть. Ні в Європі, ні в Росії. Інтеграція - це можливості, яких не має в ізольованій Україні.
Інтеграція до Європи ці можливості дає.
Інтеграція до Євразійського простору прибирає.
З цього треба виходити.
Коли кажуть «Європа – це не ковбаса, а цінності» багато хто посміхається.
Але насправді так вийшло, що деякі європейські країни у 15-16ст. виробили для себе нові цінності. І тільки у 18ст. в результаті у цих країнах рівень життя значно перевищили рівень у інших країнах, які ці цінності не сприйняли.
Іншим країнам такий рівень життя сподобався, вони також його схотіли. І заходились копіювати назви інститутів, тексти законів. Заводили собі президентів, парламенти, конституції. І нічого не виходило. Переймали технічні рішення. Але вони не мали власного розвитку.
Виявилося, що як це не смішно багатьом, цінності лежать в основі добробуту.
Бо «цінності» це лише звучить абстрактно. На практиці це дуже конкретні речі Ми всі живемо в неякісному житлі за погане обслуговування якого беруть великі гроші. черги та хабарі чекають будь-кого, хто потребує державних послуг – в ЖЕКах, в паспортних столах, в поліклініці, в ісполкомі чи інспекції В Європі так не живуть. І саме тому в них заможніше життя.
Так нам достатньо підписати договір про Асоціацію? питають одні. Навіщо нам приєднуватись до Європи, чому ми не можемо самі налагодити достойне життя в Україні, питають інші. Це ж образливо для України?
Насправді, образливо жити за середньовічними правилами. Вчитися в того, хто вміє краще ніколи не образливо. Україна вже 22 роки будує самостійне життя, а виходить за гіршими радянськими зразками. І це не дивно. В старі часи майстер вчив учня в процесі спільної роботи. Учень допомагав і вчився сам. Сьогодні аспірант приймає участь в дослідах професора і сам отримує кваліфікацію. Найкраще вчаться не з книжок, а на практиці.
1 приклад. Скільки казали, що інститут прописки – це радянський рудимент, що придумав Сталін для контролю населення. Що у світі є реєстрація за місцем проживання. і немає прописки. Давай і в нас так зробимо. Зробили. Назвали реєстрацією. А за процедурою – та сама прописка.
За що не візьмемось навіть в останній рік – кадастри нерухомості, технічна інвентаризація – все намагались зробити зручнішими, а зробили більш обтяжливими. Бо наші керівники не бачили іншого порядку, ніж той, що був в СРСР. Нажаль, більшість населення також не жили в Європі навіть короткого часу. І також не бачили інших порядків. Тому і відношення до такого урядування поблажливе.
Безкарність, безвідповідальність, хабарництво чиновників. Невимогливість громадян. Немає ані стимулів, ані знань, щоб самим вийти з цього принизливого становища.
Перші європейські країни створювали своє сьогоднішнє благополуччя сторіччями. Нам за допомогою європейських країн може вистачити десятка років.
Це можливість працювати разом з європейцями, переймати їх стандарти не лише на папері, а й разом застосовувати на практиці. Це можливість для багатьох побачити як живуть і працюють в Європі, це повсякденний тиск на наших урядовців з боку європейців, які будуть співпрацювати з Україною.
Якщо захочемо скористатися нагодою. Тому і кажемо – договір – це можливість якою треба скористатись.
Основне заперечення харків’ян, яке доводилось чути – наша машинобудівна продукція в Європі не потрібна, а Росія її купує. Підпишемо асоціацію – припинить покупати. Де ж ми будемо працювати?
В цьому треба розібратись – де тут правла, а де міф.
За статистикою на машинобудівних підприємствах Харкова працює 68т.працівників. У 1990р. працювало десь разів в 10 більше. Чому? Та саме тому, що з тих пір Росія припинила купувати українську продукцію. І тому що сама скорочували випуск зброї та застарілих образців. І тому, що випускала аналогічну продукцію самостійно. І тому, що вигідніше було купувати більш якісну європейську продукцію чи більш дешеву китайську. Цей процес почався з початку 1990-х коли ніхто не згадував про асоціацію з ЄС, а призвіща Ющенка чи Януковича знали тільки їх близькі. Тобто це об’єктивний процес не пов’язаний, насправді, з політикою. Там де співробітництво економічно обґрунтовано, воно продовжиться. Там, де воно ґрунтується на особистих (іноді корупційних) зв’язках, там рано чи пізно воно припиниться – приходять нові люди, які не знали що було за СРСР, в них свої постачальники. Більшість наших постачальників вже замінили. Когось замінять через 5років, когось через 10. Я розумію тих, хто за цей час вийде на пенсію і каже – «дайте доробити, а там робить що хочете». Лише підкреслюю – така політика не має перспектив. Рано чи пізніше в нас залишаться тільки ті підприємства, чию продукцію купує Європа. Тільки таку продукцію погодиться купувати і Росія.
Тому в середньостроковій перспективі шлях в Європу – це також шлях і до Росії
