«Гуде сигнал тривоги. Проходжу повз кав'ярню. Під дверима стоїть дитина років 5-6 й гойдає візок з меншенькою.
Тривога завиває новим витком.
Старша починає гірко плакати, майже навзрид. Не встигаю спитати, що трапилось, як виходить мама з рогаликами в руках:
– Чого ти плачеш? Що трапилось?
– Сирена, а тебе немає!
– Ну ти ж знаєш, де я? Все гаразд, тримай рогалика!
Дівчинка бере, заспокоюється й додає:
– Я просто боюсь померти без тебе...
«БОЮСЬ ПОМЕРТИ БЕЗ ТЕБЕ» – говорить п'ятирічна дитина.
Нехай вони всі будуть прокляті за те, що наші діти думають та плачуть про таке. Усі».
Переглянути вкладення 13386551
Текст: Lesia Sukhodolska
