Йобана русня
- Автор теми Харків форум
- Дата створення
-
- Теги
- кацапы
Статус:
Offline
- Реєстрація
- 08.07.2012
- Повідом.
- 6095
Интересно, а что это за неизвестный беспилотник над городом воронеж кружит? 🤔
Хроніка "братніх" взаємовідносин України та Московії Ч 4 закінчення
24 серпня 1991 року – День Проголошення Незалежності України
На цій даті цей перелік злочинів Московії проти народу України-Руси мусив був зупинитись. Але, як ми бачимо всі роки Незалежності України, московський геноцид України не тільки не зупинився, а з кожним роком набирає все більших і більших обертів та стає більш підступним.
Також ми мусимо мати на увазі, що за часів СРСР на всі основні керівні посади в політичний, економічній, військовій, державній та правоохоронній сферах присилались люди з Москви або підбирались з місцевих яничарів. Всі ці "кадри" залишились на своїх посадах і в Незалежній Україні. Як результат їхньої діяльності, Незалежна Україна опинилась в катастрофічному економічному, політичному, культурному, моральному та державотворчому становищі.
Тому тепер ми будемо говорити вже про злочини залишків окупаційного режиму на території України
1991 р., 3 вересня. "Известия" в редакційній статті пише: "Многие десятилетия вся страна, без исключения, жила карпатской нефтью и донецким углем, криворожским металлом, никопольским марганцем, запорожским титаном и ферросплавами".
1991-1995 pp. Після тимчасового переляку внаслідок провалу комуністичного путчу в серпні 1991 р. та проголошення державної незалежності стало очевидно, що владу в Русі-Україні контролюють окупаційно-кримінальні "інтернаціоналісти". Відчуваючи свій близький кінець, але все ще перебуваючи при владі, окупанти приступили до руйнування промисловості та сільського господарства через закриття заводів, розкрадання та масовий неконтрольований вивіз сировини, запчастин, устаткування, комплектуючих, продуктів сільського господарства та капіталів. Пограбувавши нас на кілька сотень мільярдів доларів, що у кілька разів перевищує річний державний бюджет України, за кордон спокійно виїжджають міністри-комуністи Скляров, Лобов, Звягільський та багато інших "інтернаціоналістів". Це вони з незвичайною легкістю віддали своїм московським господарям наше добро: 50 тонн високозбагаченого урану, 10 тонн збройного плутонію. За мінімальними оцінками вартість складала біля 10 мільярдів долярів. Москва списала лише 300 мільйонів енергетичних боргів. За тактичну атомну зброю (13 млрд. дол.), закордонні посольства та представництва (наша частка – 50 млрд. дол.), нашу частину золотого запасу Україна не отримала нічого. Чорноморський флот (частка Русі-України за умов чесного розподілу має становити 16% ВМФ СРСР, тобто весь ЧФ з додатком інших флотів), а нам підсунули "кримську свиню" та їхні борги. Москва до того знахабніла, що відкрито виступає проти будівництва нафтоприймача (терміналу) під Одесою, який звільнив би нас від енергетичної залежності від Московщини. Як наслідок – масове зубожіння населення, в якому контрольовані колонізаторами засоби масової дезінформації звинуватили націоналістів та незалежність. Прибалтійські країни, де до влади справді прийшли націоналісти, підняли життєвий рівень, незважаючи на гірші, ніж в Русі-Україні, початкові умови.
В 1991-1993 роках була створена штучна інфляція шляхом надмірного випуску грошей. Виникла гіперінфляція, обвал виробництва. Це було зроблено навмисно для знецінення грошових вкладів населення та їхніх заощаджень, щоб воно не змогло брати участь у приватизації. Разом з тим почався розвал економіки, банкротство підприємств та їх знецінення. Україна втратила ядерний та космічний статус. Також в березні 1993 року колишнім прем'єром України Л. Кучмою були підписані різні декрети, які поклали початок створенню різних фінансових пірамід, страхових компаній та інших псевдобізнесів, що дало можливість "легально", з точки "закону", колишній партійно-кримінальній верхівці грабувати Україну.
30 листопада 1991 року з рахунків Держбанку і Зберігального банків України було перераховано 81,9 мільярда рублів на рахунок збербанку СРСР і 1,2 мільярда рублів на рахунок Міністерства фінансів Росії, тобто разом 83,1 мільярда рублів. Згідно "договору" між "Україною" і "Росією", ці гроші перераховувались як банківський кредит!!!???, який Україна давала Росії під 7% річних??? Це були заощадження громадян України, які не повернені до сьогоднішнього дня. На документах з перерахування грошей стояв підпис Голови ВРУ Л. Кравчука, Голови Ради міністрів України В. Фокіна та першого замісника голови правління Збербанка України В. Буряка. ПАМ'ЯТАЙМО ЦІ ПРІЗВИЩА! Як це могло статись? Адже 24 серпня 1991 року ВРУ вже було проголошено про Незалежність України, а 1 грудня 1991 року, тобто через декілька годин після перерахування грошей, в Україні мусив був пройти референдум з зарані відомим результатом???. Існує декілька гіпотез. Перша: Москва прагнула все "розділити по-братерські" і як можливо більше матеріальних та фінансових ресурсів вивезти з "братніх" республік. Друга: як було з'ясовано пізніше "комітетом обманутих вкладників", фактично було перераховано не 83,1 а 84,3 мільярда рублів. Куди дівся 1,2 мільярд? Ми можемо думати все, що завгодно. Але деякі учасники тої афери якось дивно покращили своє майнове положення. Л. Кравчука звинувачували в покупці якоїсь "хатинки" в Європі, а Сергій Буряк-молодший в 1991 році очолив Арендкоопбанк, який пізніше став сімейним Брокбізнесбанком (Зі звіту спеціальної слідчої комісії ВРУ в грудні 2005 року (доповідала Катерина Фоменко) та аналізу, зробленому Володимиром Ларцевим, головою Асоціації захисту прав вкладників).
1992 р., травень. Верховна Рада Росії заявила, що акти про передачу Кримської області Україні не мають юридичної сили від моменту їх ухвалення.
1992-2 січня 1992 року Росія об'явила про лібералізацію цін, тобто ціни почали рости великими темпами майже щодня. В Україну через відкриті кордони хлинув великий потік грошової маси з Росії. 10 січня 1992 року Україна ввела купони багаторазового використання та індексацію зарплати, але це мало малий ефект на ситуацію. Найбільш постраждали від цього малозабезпечені верстви населення, бюджетники та студенти.
- 4 березня 1992 року Верховна Рада України прийняла закон "Про приватизацію майна державних підприємств ", а березня 1992 року закон "Про приватизаційні папери та малу приватизацію". Цим заклались основи дикої "прихватизації" та пограбування населення України партійними та кримінально-мафіозними структурами;
1993 р., грудень. З'їзд народних депутатів Росії доручив Верховній Раді Росії розглянути питання щодо статусу українського Севастополя.
14.02.1992 р. При загадкових обставинах в своїй квартирі згорів талановитий журналіст, який проводив розслідування корупційних схем, народний депутат ВР України Вадим Бойко.
1992 р 15 липня ВР дозволила видавати державні гарантії під іноземні кредити. Ідея ніби не погана, враховуючи ситуацію, в якій була Україна в ті роки. Але... "свої люди" відкривали приватні підприємства, які могли брати кредити в банках, скуповувати різні підприємства, активи, потім використовуючи різні корупційні схеми ці активи "перепливали" до інших рук, кредити не повертались, банки банкрутіли, а борги вішались на державу Україна. Повторимо, в 1991-1993 роках зроблено штучну інфляцію, яка знецінила збереження людей і лік пішов на мільйони. Але в той же час підприємства скуповувались не по ринковій вартості, а балансовій. Тобто, для прикладу: якщо умовно якийсь об'єкт коштував по бухгалтерії 10 тисяч, і це до інфляції були великі гроші, то під час і після інфляції за десять тисяч можливо було купити хіба що хліба, але в цей же час об'єкт продавався "своїм людям", криміналу за 10 тисяч.
1994 р., липень. Російський парламент, грубо порушуючи Конституцію України, ухвалив безпрецедентне рішення про надання Севастополю, що перебуває на території України, статусу міста Російської Федерації. Прихоплених раніше українських земель – Бєлгородщини, північної Чернігівщини, південної Вороніжчини, Ростовщини, Кубані – їм, виявляється, замало.
1993 р. Газета "Известия" (29.05.2003). "Кремль в отношении военного имущества на территории других республик фактически объявил полный беспредел: "все, что нам удастся захватить, где бы то ни было и как бы то ни было (включая угон, грабеж), – все наше".
1993-1995 pp. Посилення антиукраїнського терору в освіті, культурі, засобах інформації. Вбито кілька десятків активістів національних українських партій та організацій у різних містах Русі-України, зокрема голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина, спалено хату-музей Тараса Шевченка. Жоден злочинець не був засуджений і навіть заарештований. Коли у Харкові патріот В. Козленко облив фарбою пам'ятник кату Свердлову, то за годину був заарештований і просидів у в'язниці кілька тижнів. За написане крейдою на паркані гасло міліція у лісі під Харковом 24 червня 1994 p. імітує розстріл члена УРП В. Старченка. За те ж саме вона погрожує кинути до в'язниці на багато місяців активіста "Просвіти" А. Пилипенка. За написані фарбою метровими літерами у центрі міста гасла на підтримку протиукраїнських сил міліція нікому не погрожувала і до відповідальності не притягувала.
1994 р. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні.
1995 - 4 березня 1992 року Верховна Рада України прийняла закон "Про приватизацію майна державних підприємств ", а 6 березня 1992 року закон "Про приватизаційні папери та малу приватизацію". Цим заклались основи дикої "прихватизації" та пограбування населення України партійними та кримінально-мафіозними структурами;
1994 р., 8 лютого Ю. Звягільський – виконуючий обов'язки Голови КМ України, підписав постанову про виплату пенсій колишнім офіцерам НКВС. В цій постанові говорилось про їхню боротьбу з українським націоналізмом та бандитськими формуваннями на території України.
1994 р., 9 грудня Уряд України підписав договір про нульовий варіант, який наділяв Росію правонаступницею СРСР. Таким чином Україна відмовилась від своєї частки 16,37% на активи та пасиви СРСР та майно за кордоном
1996 р. Алма-Ата. Домовленість про спільний науковий (тобто російський) простір для СНД.
1994 p. Заява Президента України Л. Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства щодо надання мові окупанта статусу офіційної в Україні. Як наслідок – зупинення відновлення українських шкіл, переведення частини українських класів та шкіл на іноземну мову навчання. Президент призначає главою своєї адміністрації Д. Табачника, посада якого є малопомітною і неконституційною, але який у неофіційному "табелі про ранги" стоїть попереду віце-прем'єр-міністра, тобто на рівні голови Верховної Ради чи прем'єр-міністра, а за реальним впливом на державні справи, можливо, і вище.
1995 p., початок року. Міністерство національностей України розробило напівтаємний "Проект державної програми... розвитку російської культури в Україні до 2000 року", в якій одна з національних меншин отримувала більші права, ніж українці. Цим ще раз доведено, що ми перебуваємо в умовах окупації.
1995 p., травень У Харкові керована Є. Кушнарьовим влада відкрила пам'ятник україножеру Г. Жукову, який підписав наказ про виселення з України всіх українців.
1995 р. Радник Президента України В. Гриньов наполягає, щоб російська мова була оголошена державною поруч з українською, що є новим єзуїтським методом лінгвоциду страти української мови.
1995 р., 18 липня. Неспровоковане звіряче побиття окупаційною владою українців у Києві (кілька душ загинуло, десятки покалічено) під час похоронної процесії святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України Володимира. Озброєні омонівці кидалися на беззбройних людей з криками "бєй хохлов", топтали і шматували державні прапори. До відповідальності ніхто не був притягнутий.
1995 р., 12 вересня Заборона окупаційною владою української організації УНА-УНСО без суду, що у себе вдома не наважувались робити навіть німецькі фашисти. Озброєні Москвою козаки та антиукраїнські організації, які відкрито домагаються ліквідації державної незалежності Русі-України, влада не забороняє. 18 грудня у Харкові за правозахисну діяльність без суду до в'язниці на два місяці кинутий М. Петровський, незважаючи на висновки прокурора, що в його діях не було складу злочину. Щоб закріпити своє панування в Україні, колонізатори почали видавати паспорти, написані українською та московською мовами. З метою деморалізації та духовного виродження населення, особливо молоді, влада дозволяє поширювати тисячі книг, демонструвати сотні кінострічок, які проповідують і насаджують порнографію, ненависть, насильство. Немов би виконуючи рекомендації полтавського губернатора фон Багговута, Московія завалює Русь-Україну шовіністичними газетами, які продаються за безцінь; прямо або через підставних осіб фінансує московськомовні газети, радіо та телебачення в Україні, які не приховують своєї протиукраїнської спрямованості при потуранні всіх урядів та президентів "незалежної" Русі-України.
1996 р. Посилення протиукраїнського терору. Подальша криміналізація правоохоронних органів. Січень – "Велике беззаконня діється у Харкові... Таємно збирають підписи під "референдумом" про новий Радянський Союз та про те, щоб Україну туди залигати. Цю "діяльність" проводять старі комуністи-маразматики... Хто відмовляється давати підпис, вони погрожують і лають, кажуть: "всьо равно Росія завоюєт Україну, і ми переб'йом хохлов по одному" (Свідчення Кравченко Н., пенсіонерки).
1996 р., 18-19 травня. Харківські "органи правопорядку" з тризубцями на кашкетах охороняють протиукраїнське збіговисько фашистів, частина яких не є громадянами Русі-України, і жорстоко розправляються з українськими патріотами, які протестували проти проведення цього протидержавного шабашу.
Харків. У ніч на 25 вересня невідомі кинули три пляшки із запалювальною сумішшю в приміщення українських патріотичних організацій. 4 грудня у такий же спосіб злочинці намагалися спалити приміщення Харківської "Просвіти". Через кілька місяців вони були негайно спіймані після того, як мали намір спалити ізраїльський культурний центр. Зловмисниками виявилися три молодики із промосквинської організації "Славянскоє єдінство". Їх судили, але не за протиукраїнські дії, а лише за хуліганство.
1996-2004 pp. В оточенні "українського" Президента немає жодного українського патріота, але є незчисленна кількість патріотів Московії, які свідомо й планомірно проводять протиукраїнську політику, руйнують наше господарство, збройні сили, освіту, науку, культуру, охорону здоров'я. Частина державних керівників – це ті, що були виховані окупантом у дусі любові до наших ворогів та зневаги до власного народу – сучасні яничари. Голова Верховної Ради у промові з нагоди 7-ї річниці Незалежності України та під час перебування в Москві з офіційним візитом у грудні 1998 р. втратив почуття не лише національної, але й особистої гідності, показав себе типовим колоніальним чиновником, одним із тих, яких Великий Шевченко називав "раби, підніжки, грязь Москви". Від керівництва практично усунуті національно свідомі представники корінної нації, у яких розвинене почуття відповідальності за долю України та нашого народу... За період перебування при владі бандитського промосковського режиму чимало відомих і впливових в Україні людей загинули за досить дивних обставин, а деяких убили нахабно і демонстративно. Жодний злочин не був викритий органами МВС, Генпрокуратури, СБУ. Нагадаємо імена тільки найпомітніших у нашій державі політиків, депутатів, журналістів: Драгомарецький, М'ясковський, Гетьман, Чорновіл, Щербань, Єрмак, Ємець, Олексенко, Малєв, Кривенко, Набока, Гонгадзе, Александров. Зверніть увагу: в цьому списку немає жодного представника тих сил, що підтримують бандитський промосковський окупаційний режим. Гинуть лише ті, хто в опозиції до антиукраїнського режиму. Контрольовані московинами засоби інформації (чи радше дезінформації), комуністи та інші виродки у всіх наших негараздах звинувачують "нєзалєжность". Але нам ще до незалежності, тобто до звільнення Русі-України від колонізаторів-окупантів – ой як далеко!... (Куліш А.Ф. Книга пам'яті українців..., С. 57.)
1998 р. В Росії в січні 1998 року був проведений напад на Архиєпископа УПЦ КП Андріана (Старини), міліція слідство не проводила.
2000 р., 8 травня. Убивство у Львові видатного українського співака і композитора Ігоря Білозіра у відповідь на спробу заспівати українську пісню. Убивці – росіяни Воронов та Калінін, засуджені нині до ув'язнення.
2000 р. З приходом до влади в Москві В. Путіна був розроблений і реалізується особливий напрямок політики, метою якого є присвоєння Росією як можна більшої частини власності за кордоном, насамперед в Україні. Мова йде про землю, промислові підприємства, енергетичну сферу та нафто- і газогони.
2000 р. Москва повернула собі гімн колишнього СРСР – одної із найстрашніших імперій в історії людства.
2001 р. У Москві вийшла друком праця російського шовініста В. Жиріновського "Украина и русский вопрос", яка є збіркою антиукраїнських гасел, зокрема, проти української мови, національного руху тощо. Наведемо лише декілька цитат з книги:
С. 7...точно так же безграмотно называть Киевскую Русь – украинской державой, именуя Святослава, Владимира и прочих украинскими князьями.
С. 24. Нынешний министр культуры Украины – прекрасный актер Богдан Ступка – сыграл в экранизации романа Сенкевича "Огнем и мечом" главного злодея – Хмельницкого.
С. 94. Рано или поздно народу Украины нужно будет сделать выбор между равноправным и верным союзом с россией и независимостью.
На цій даті цей перелік злочинів Московії проти народу України-Руси мусив був зупинитись. Але, як ми бачимо всі роки Незалежності України, московський геноцид України не тільки не зупинився, а з кожним роком набирає все більших і більших обертів та стає більш підступним.
Також ми мусимо мати на увазі, що за часів СРСР на всі основні керівні посади в політичний, економічній, військовій, державній та правоохоронній сферах присилались люди з Москви або підбирались з місцевих яничарів. Всі ці "кадри" залишились на своїх посадах і в Незалежній Україні. Як результат їхньої діяльності, Незалежна Україна опинилась в катастрофічному економічному, політичному, культурному, моральному та державотворчому становищі.
Тому тепер ми будемо говорити вже про злочини залишків окупаційного режиму на території України
1991 р., 3 вересня. "Известия" в редакційній статті пише: "Многие десятилетия вся страна, без исключения, жила карпатской нефтью и донецким углем, криворожским металлом, никопольским марганцем, запорожским титаном и ферросплавами".
1991-1995 pp. Після тимчасового переляку внаслідок провалу комуністичного путчу в серпні 1991 р. та проголошення державної незалежності стало очевидно, що владу в Русі-Україні контролюють окупаційно-кримінальні "інтернаціоналісти". Відчуваючи свій близький кінець, але все ще перебуваючи при владі, окупанти приступили до руйнування промисловості та сільського господарства через закриття заводів, розкрадання та масовий неконтрольований вивіз сировини, запчастин, устаткування, комплектуючих, продуктів сільського господарства та капіталів. Пограбувавши нас на кілька сотень мільярдів доларів, що у кілька разів перевищує річний державний бюджет України, за кордон спокійно виїжджають міністри-комуністи Скляров, Лобов, Звягільський та багато інших "інтернаціоналістів". Це вони з незвичайною легкістю віддали своїм московським господарям наше добро: 50 тонн високозбагаченого урану, 10 тонн збройного плутонію. За мінімальними оцінками вартість складала біля 10 мільярдів долярів. Москва списала лише 300 мільйонів енергетичних боргів. За тактичну атомну зброю (13 млрд. дол.), закордонні посольства та представництва (наша частка – 50 млрд. дол.), нашу частину золотого запасу Україна не отримала нічого. Чорноморський флот (частка Русі-України за умов чесного розподілу має становити 16% ВМФ СРСР, тобто весь ЧФ з додатком інших флотів), а нам підсунули "кримську свиню" та їхні борги. Москва до того знахабніла, що відкрито виступає проти будівництва нафтоприймача (терміналу) під Одесою, який звільнив би нас від енергетичної залежності від Московщини. Як наслідок – масове зубожіння населення, в якому контрольовані колонізаторами засоби масової дезінформації звинуватили націоналістів та незалежність. Прибалтійські країни, де до влади справді прийшли націоналісти, підняли життєвий рівень, незважаючи на гірші, ніж в Русі-Україні, початкові умови.
В 1991-1993 роках була створена штучна інфляція шляхом надмірного випуску грошей. Виникла гіперінфляція, обвал виробництва. Це було зроблено навмисно для знецінення грошових вкладів населення та їхніх заощаджень, щоб воно не змогло брати участь у приватизації. Разом з тим почався розвал економіки, банкротство підприємств та їх знецінення. Україна втратила ядерний та космічний статус. Також в березні 1993 року колишнім прем'єром України Л. Кучмою були підписані різні декрети, які поклали початок створенню різних фінансових пірамід, страхових компаній та інших псевдобізнесів, що дало можливість "легально", з точки "закону", колишній партійно-кримінальній верхівці грабувати Україну.
30 листопада 1991 року з рахунків Держбанку і Зберігального банків України було перераховано 81,9 мільярда рублів на рахунок збербанку СРСР і 1,2 мільярда рублів на рахунок Міністерства фінансів Росії, тобто разом 83,1 мільярда рублів. Згідно "договору" між "Україною" і "Росією", ці гроші перераховувались як банківський кредит!!!???, який Україна давала Росії під 7% річних??? Це були заощадження громадян України, які не повернені до сьогоднішнього дня. На документах з перерахування грошей стояв підпис Голови ВРУ Л. Кравчука, Голови Ради міністрів України В. Фокіна та першого замісника голови правління Збербанка України В. Буряка. ПАМ'ЯТАЙМО ЦІ ПРІЗВИЩА! Як це могло статись? Адже 24 серпня 1991 року ВРУ вже було проголошено про Незалежність України, а 1 грудня 1991 року, тобто через декілька годин після перерахування грошей, в Україні мусив був пройти референдум з зарані відомим результатом???. Існує декілька гіпотез. Перша: Москва прагнула все "розділити по-братерські" і як можливо більше матеріальних та фінансових ресурсів вивезти з "братніх" республік. Друга: як було з'ясовано пізніше "комітетом обманутих вкладників", фактично було перераховано не 83,1 а 84,3 мільярда рублів. Куди дівся 1,2 мільярд? Ми можемо думати все, що завгодно. Але деякі учасники тої афери якось дивно покращили своє майнове положення. Л. Кравчука звинувачували в покупці якоїсь "хатинки" в Європі, а Сергій Буряк-молодший в 1991 році очолив Арендкоопбанк, який пізніше став сімейним Брокбізнесбанком (Зі звіту спеціальної слідчої комісії ВРУ в грудні 2005 року (доповідала Катерина Фоменко) та аналізу, зробленому Володимиром Ларцевим, головою Асоціації захисту прав вкладників).
1992 р., травень. Верховна Рада Росії заявила, що акти про передачу Кримської області Україні не мають юридичної сили від моменту їх ухвалення.
1992-2 січня 1992 року Росія об'явила про лібералізацію цін, тобто ціни почали рости великими темпами майже щодня. В Україну через відкриті кордони хлинув великий потік грошової маси з Росії. 10 січня 1992 року Україна ввела купони багаторазового використання та індексацію зарплати, але це мало малий ефект на ситуацію. Найбільш постраждали від цього малозабезпечені верстви населення, бюджетники та студенти.
- 4 березня 1992 року Верховна Рада України прийняла закон "Про приватизацію майна державних підприємств ", а березня 1992 року закон "Про приватизаційні папери та малу приватизацію". Цим заклались основи дикої "прихватизації" та пограбування населення України партійними та кримінально-мафіозними структурами;
1993 р., грудень. З'їзд народних депутатів Росії доручив Верховній Раді Росії розглянути питання щодо статусу українського Севастополя.
14.02.1992 р. При загадкових обставинах в своїй квартирі згорів талановитий журналіст, який проводив розслідування корупційних схем, народний депутат ВР України Вадим Бойко.
1992 р 15 липня ВР дозволила видавати державні гарантії під іноземні кредити. Ідея ніби не погана, враховуючи ситуацію, в якій була Україна в ті роки. Але... "свої люди" відкривали приватні підприємства, які могли брати кредити в банках, скуповувати різні підприємства, активи, потім використовуючи різні корупційні схеми ці активи "перепливали" до інших рук, кредити не повертались, банки банкрутіли, а борги вішались на державу Україна. Повторимо, в 1991-1993 роках зроблено штучну інфляцію, яка знецінила збереження людей і лік пішов на мільйони. Але в той же час підприємства скуповувались не по ринковій вартості, а балансовій. Тобто, для прикладу: якщо умовно якийсь об'єкт коштував по бухгалтерії 10 тисяч, і це до інфляції були великі гроші, то під час і після інфляції за десять тисяч можливо було купити хіба що хліба, але в цей же час об'єкт продавався "своїм людям", криміналу за 10 тисяч.
1994 р., липень. Російський парламент, грубо порушуючи Конституцію України, ухвалив безпрецедентне рішення про надання Севастополю, що перебуває на території України, статусу міста Російської Федерації. Прихоплених раніше українських земель – Бєлгородщини, північної Чернігівщини, південної Вороніжчини, Ростовщини, Кубані – їм, виявляється, замало.
1993 р. Газета "Известия" (29.05.2003). "Кремль в отношении военного имущества на территории других республик фактически объявил полный беспредел: "все, что нам удастся захватить, где бы то ни было и как бы то ни было (включая угон, грабеж), – все наше".
1993-1995 pp. Посилення антиукраїнського терору в освіті, культурі, засобах інформації. Вбито кілька десятків активістів національних українських партій та організацій у різних містах Русі-України, зокрема голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина, спалено хату-музей Тараса Шевченка. Жоден злочинець не був засуджений і навіть заарештований. Коли у Харкові патріот В. Козленко облив фарбою пам'ятник кату Свердлову, то за годину був заарештований і просидів у в'язниці кілька тижнів. За написане крейдою на паркані гасло міліція у лісі під Харковом 24 червня 1994 p. імітує розстріл члена УРП В. Старченка. За те ж саме вона погрожує кинути до в'язниці на багато місяців активіста "Просвіти" А. Пилипенка. За написані фарбою метровими літерами у центрі міста гасла на підтримку протиукраїнських сил міліція нікому не погрожувала і до відповідальності не притягувала.
1994 р. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні.
1995 - 4 березня 1992 року Верховна Рада України прийняла закон "Про приватизацію майна державних підприємств ", а 6 березня 1992 року закон "Про приватизаційні папери та малу приватизацію". Цим заклались основи дикої "прихватизації" та пограбування населення України партійними та кримінально-мафіозними структурами;
1994 р., 8 лютого Ю. Звягільський – виконуючий обов'язки Голови КМ України, підписав постанову про виплату пенсій колишнім офіцерам НКВС. В цій постанові говорилось про їхню боротьбу з українським націоналізмом та бандитськими формуваннями на території України.
1994 р., 9 грудня Уряд України підписав договір про нульовий варіант, який наділяв Росію правонаступницею СРСР. Таким чином Україна відмовилась від своєї частки 16,37% на активи та пасиви СРСР та майно за кордоном
1996 р. Алма-Ата. Домовленість про спільний науковий (тобто російський) простір для СНД.
1994 p. Заява Президента України Л. Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства щодо надання мові окупанта статусу офіційної в Україні. Як наслідок – зупинення відновлення українських шкіл, переведення частини українських класів та шкіл на іноземну мову навчання. Президент призначає главою своєї адміністрації Д. Табачника, посада якого є малопомітною і неконституційною, але який у неофіційному "табелі про ранги" стоїть попереду віце-прем'єр-міністра, тобто на рівні голови Верховної Ради чи прем'єр-міністра, а за реальним впливом на державні справи, можливо, і вище.
1995 p., початок року. Міністерство національностей України розробило напівтаємний "Проект державної програми... розвитку російської культури в Україні до 2000 року", в якій одна з національних меншин отримувала більші права, ніж українці. Цим ще раз доведено, що ми перебуваємо в умовах окупації.
1995 p., травень У Харкові керована Є. Кушнарьовим влада відкрила пам'ятник україножеру Г. Жукову, який підписав наказ про виселення з України всіх українців.
1995 р. Радник Президента України В. Гриньов наполягає, щоб російська мова була оголошена державною поруч з українською, що є новим єзуїтським методом лінгвоциду страти української мови.
1995 р., 18 липня. Неспровоковане звіряче побиття окупаційною владою українців у Києві (кілька душ загинуло, десятки покалічено) під час похоронної процесії святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України Володимира. Озброєні омонівці кидалися на беззбройних людей з криками "бєй хохлов", топтали і шматували державні прапори. До відповідальності ніхто не був притягнутий.
1995 р., 12 вересня Заборона окупаційною владою української організації УНА-УНСО без суду, що у себе вдома не наважувались робити навіть німецькі фашисти. Озброєні Москвою козаки та антиукраїнські організації, які відкрито домагаються ліквідації державної незалежності Русі-України, влада не забороняє. 18 грудня у Харкові за правозахисну діяльність без суду до в'язниці на два місяці кинутий М. Петровський, незважаючи на висновки прокурора, що в його діях не було складу злочину. Щоб закріпити своє панування в Україні, колонізатори почали видавати паспорти, написані українською та московською мовами. З метою деморалізації та духовного виродження населення, особливо молоді, влада дозволяє поширювати тисячі книг, демонструвати сотні кінострічок, які проповідують і насаджують порнографію, ненависть, насильство. Немов би виконуючи рекомендації полтавського губернатора фон Багговута, Московія завалює Русь-Україну шовіністичними газетами, які продаються за безцінь; прямо або через підставних осіб фінансує московськомовні газети, радіо та телебачення в Україні, які не приховують своєї протиукраїнської спрямованості при потуранні всіх урядів та президентів "незалежної" Русі-України.
1996 р. Посилення протиукраїнського терору. Подальша криміналізація правоохоронних органів. Січень – "Велике беззаконня діється у Харкові... Таємно збирають підписи під "референдумом" про новий Радянський Союз та про те, щоб Україну туди залигати. Цю "діяльність" проводять старі комуністи-маразматики... Хто відмовляється давати підпис, вони погрожують і лають, кажуть: "всьо равно Росія завоюєт Україну, і ми переб'йом хохлов по одному" (Свідчення Кравченко Н., пенсіонерки).
1996 р., 18-19 травня. Харківські "органи правопорядку" з тризубцями на кашкетах охороняють протиукраїнське збіговисько фашистів, частина яких не є громадянами Русі-України, і жорстоко розправляються з українськими патріотами, які протестували проти проведення цього протидержавного шабашу.
Харків. У ніч на 25 вересня невідомі кинули три пляшки із запалювальною сумішшю в приміщення українських патріотичних організацій. 4 грудня у такий же спосіб злочинці намагалися спалити приміщення Харківської "Просвіти". Через кілька місяців вони були негайно спіймані після того, як мали намір спалити ізраїльський культурний центр. Зловмисниками виявилися три молодики із промосквинської організації "Славянскоє єдінство". Їх судили, але не за протиукраїнські дії, а лише за хуліганство.
1996-2004 pp. В оточенні "українського" Президента немає жодного українського патріота, але є незчисленна кількість патріотів Московії, які свідомо й планомірно проводять протиукраїнську політику, руйнують наше господарство, збройні сили, освіту, науку, культуру, охорону здоров'я. Частина державних керівників – це ті, що були виховані окупантом у дусі любові до наших ворогів та зневаги до власного народу – сучасні яничари. Голова Верховної Ради у промові з нагоди 7-ї річниці Незалежності України та під час перебування в Москві з офіційним візитом у грудні 1998 р. втратив почуття не лише національної, але й особистої гідності, показав себе типовим колоніальним чиновником, одним із тих, яких Великий Шевченко називав "раби, підніжки, грязь Москви". Від керівництва практично усунуті національно свідомі представники корінної нації, у яких розвинене почуття відповідальності за долю України та нашого народу... За період перебування при владі бандитського промосковського режиму чимало відомих і впливових в Україні людей загинули за досить дивних обставин, а деяких убили нахабно і демонстративно. Жодний злочин не був викритий органами МВС, Генпрокуратури, СБУ. Нагадаємо імена тільки найпомітніших у нашій державі політиків, депутатів, журналістів: Драгомарецький, М'ясковський, Гетьман, Чорновіл, Щербань, Єрмак, Ємець, Олексенко, Малєв, Кривенко, Набока, Гонгадзе, Александров. Зверніть увагу: в цьому списку немає жодного представника тих сил, що підтримують бандитський промосковський окупаційний режим. Гинуть лише ті, хто в опозиції до антиукраїнського режиму. Контрольовані московинами засоби інформації (чи радше дезінформації), комуністи та інші виродки у всіх наших негараздах звинувачують "нєзалєжность". Але нам ще до незалежності, тобто до звільнення Русі-України від колонізаторів-окупантів – ой як далеко!... (Куліш А.Ф. Книга пам'яті українців..., С. 57.)
1998 р. В Росії в січні 1998 року був проведений напад на Архиєпископа УПЦ КП Андріана (Старини), міліція слідство не проводила.
2000 р., 8 травня. Убивство у Львові видатного українського співака і композитора Ігоря Білозіра у відповідь на спробу заспівати українську пісню. Убивці – росіяни Воронов та Калінін, засуджені нині до ув'язнення.
2000 р. З приходом до влади в Москві В. Путіна був розроблений і реалізується особливий напрямок політики, метою якого є присвоєння Росією як можна більшої частини власності за кордоном, насамперед в Україні. Мова йде про землю, промислові підприємства, енергетичну сферу та нафто- і газогони.
2000 р. Москва повернула собі гімн колишнього СРСР – одної із найстрашніших імперій в історії людства.
2001 р. У Москві вийшла друком праця російського шовініста В. Жиріновського "Украина и русский вопрос", яка є збіркою антиукраїнських гасел, зокрема, проти української мови, національного руху тощо. Наведемо лише декілька цитат з книги:
С. 7...точно так же безграмотно называть Киевскую Русь – украинской державой, именуя Святослава, Владимира и прочих украинскими князьями.
С. 24. Нынешний министр культуры Украины – прекрасный актер Богдан Ступка – сыграл в экранизации романа Сенкевича "Огнем и мечом" главного злодея – Хмельницкого.
С. 94. Рано или поздно народу Украины нужно будет сделать выбор между равноправным и верным союзом с россией и независимостью.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Анатолий Стреляный: Русская душа
03 июня 2017
Почему россия заметно морщилась при первом послесоветском президенте Украины Кравчуке? Потому что начало поднимать голову украинство. Заявило о себе то, что советская пропаганда со Второй мировой войны называла бандеровщиной.
На слуху был главный бандеровец Черновил с его людьми. Они шумели, дерзили никуда не девшемуся совку в головах большинства населения Украины, пытались утвердиться как главная сила в стране.
россия пережила бы самую полную, вплоть до членства в НАТО, независимость Украины, если бы та собиралась оставаться в такой же мере русскоязычной и суржиковой, как в СССР.
Объяви Украина окончательное обрусение своей национальной целью, россия стерпела бы самую соблазнительную ее демократию. Умом это не до конца понимают даже первые лица россии, не говоря об остальных, но в подкорке у них именно это.
Что внушают населению россии кремлевские ТВ, радио, газеты? Говорят ли они: смотрите, люди, что творят эти украинцы по хозяйственной части, нас не спрашивая? Нет, из года в год, из десятилетия в десятилетие упор на другое: смотрите, люди добрые, как настойчиво эти украинцы от нас отодвигаются: дошли до того, что хотят, чтобы все у них там было по-украински. Националисты, одним словом, бандеровцы. То есть, предатели.
Почему ельцинская россия почти дружелюбно относилась к Украине в президентские годы Кучмы? Тот уловил, что нужно россии для полного счастья. Для полного счастья россии всегда нужно одно: чтобы в Украине все более зримо преобладала русскость. Ну, и казенный треп Киева о вечном братстве.
Вот и лады, решил Кучма. Чем бы Москва ни тешилась, лишь бы не разоряла нас своим газом. Если вам нравится, чтобы мы имели то-то и то-то с русского языка на наших просторах, мы не против, получайте свою игрушку!
При этом у Кучмы под рукой всегда был бандеровец. Когда ему, Кучме, было нужно, он говорил Ельцину: «Да я бы, ты ж понимаешь, Борис Николаевич, рад был бы пойти еще дальше, да ведь эти галичане, боюсь, поднимут хай, а то и за колья схватятся». Он рассчитывал на время – на то, что, постепенно укрепляясь экономически, Украина будет давать все больше воли украинству.
Президентство Ющенко положило конец этой игре. Украинство заявило себя всерьез. Виктора Ющенко врагом россии в ее глазах сделал его домашний украинский язык. Он и только он. Не ахти какой, но украинский домашний. Все остальное – мелочи. Если бы Ющенко произносил неприятные для Москвы речи на домашнем русском языке, она и ухом бы не повела.
Почему россия вложила огромные деньги в избирательную кампанию Януковича? Потому что его домашним языком был донецко-русский блатняк. Блатняк, но русский.
Почему россия приняла заигрывания Юлии Тимошенко после поражения Януковича? Потому что ее домашним языком был днепропетровский, но русский. Почему Москву воодушевила попытка Юлии устроить тандем с Януковичем, дабы удвох владеть Украиной до скончания своих земных сроков или пока не подрастут наследники? Потому что это был бы тандем домашних русских языков с преобладанием блатного.
В конце концов Янукович таки победил Ющенко. Украина не успела оглянуться, как сделалась чем-то почти в составе Российской федерации. Граждане россии появились на многих ключевых постах в Киеве и областях. Служба безопасности Украины стала воровским подразделением путинской гэбухи. Если и оставались какие-то украинские секреты, то сугубо частные денежные.
Каждый чиновник имел свою цену, свободно продавался и покупался. «Зачем нам Крым? Нам нужна вся Украина», - провозгласил когда-то один видный думец. И действительно: россии при наличии Януковича не нужен был Крым – она располагала всей Украиной.
Языковой закон Кивалова-Колесниченко, поставивший крест на украинстве, был русскому сердцу дороже всех межгосударственных договоров. Теперь можно было целиком сосредоточиться на самом приятном: на схемах хищений и откатах. Большие украинские деньги и большие российские никогда до этого так свободно не говорили на одном языке - на языке русской братвы.
Майдан-2 явился ударом и для xуйла, и для Януковича с их людьми, но для xуйла и компании - более сильным, несмотря на то, что донецким предстояло потерять свою сеть, уже накинутую на всю страну. Донецкие – народ простой. Ему что нужно? Бабло и власть, чтобы оно шло – больше, еще больше!
Кремлевским же, тем, кроме бабла и власти, требуется кое-что еще, а именно: чтобы жила страна родная, а какая может быть у нее жизнь, если Украина станет Украиной не на бумаге, а на деле?! Опасность они почувствовали раньше и острее Януковича, потому что победа Майдана означала бы начало конца Русского мира, каким они его видели в своих мечтах.
У барыг тоже могут быть не совсем низменные цели. Вот почему xуйло сразу взял это дело в свои руки и стал бороться с украинским Майданом, как со своим родным, Русским. Были призваны люди не только обязанные, но и способные стрелять. И все вышло бы, если бы Майдан-2 испугался и если бы не горстка людей, словно созданных для оргработы в такой обстановке.
Сохранение и развитие Украины как важнейшей части Русского мира было и будет задачей всех русских задач.
россия живет с убеждением, что без Русской Украины она – не она. Почему тот же Ходорковский, не щадя своей репутации, доходит до скандальных нелепостей в нападках на Украину? Клевещет на нее, грубит так, словно был на зоне отнюдь не политическим. Человек честолюбивый и страстный, он видит себя во главе россии, а зачем она ему не вся? Не для того он столько страдал, чтобы получить какой-то обрубок.
А вы все: нефть, газ. Без их избытка россии может обойтись. А вот без украинского сержанта…
Без украинского сержанта нет русской армии.
Без украинского чиновника нет русской бюрократии.
Без украинского попа нет русского православия.
Без украинского образованца нет русской образованщины.
Без украинца-художника, украинца-ученого нет русского искусства, русской науки.
На самом деле все это может быть и без украинца, но русский человек думает, что нет, не может быть.
Этого состояния русской души не понимает, не чувствует Запад, потому что он живет уже в другой эпохе.
У россии, короче, есть только один враг, при мысли о котором она тоскует поистине смертельно. Это не США, не Запад в целом, не Китай. Это - украинский язык.
Почему россия заметно морщилась при первом послесоветском президенте Украины Кравчуке? Потому что начало поднимать голову украинство. Заявило о себе то, что советская пропаганда со Второй мировой войны называла бандеровщиной.
На слуху был главный бандеровец Черновил с его людьми. Они шумели, дерзили никуда не девшемуся совку в головах большинства населения Украины, пытались утвердиться как главная сила в стране.
россия пережила бы самую полную, вплоть до членства в НАТО, независимость Украины, если бы та собиралась оставаться в такой же мере русскоязычной и суржиковой, как в СССР.
Объяви Украина окончательное обрусение своей национальной целью, россия стерпела бы самую соблазнительную ее демократию. Умом это не до конца понимают даже первые лица россии, не говоря об остальных, но в подкорке у них именно это.
Что внушают населению россии кремлевские ТВ, радио, газеты? Говорят ли они: смотрите, люди, что творят эти украинцы по хозяйственной части, нас не спрашивая? Нет, из года в год, из десятилетия в десятилетие упор на другое: смотрите, люди добрые, как настойчиво эти украинцы от нас отодвигаются: дошли до того, что хотят, чтобы все у них там было по-украински. Националисты, одним словом, бандеровцы. То есть, предатели.
Почему ельцинская россия почти дружелюбно относилась к Украине в президентские годы Кучмы? Тот уловил, что нужно россии для полного счастья. Для полного счастья россии всегда нужно одно: чтобы в Украине все более зримо преобладала русскость. Ну, и казенный треп Киева о вечном братстве.
Вот и лады, решил Кучма. Чем бы Москва ни тешилась, лишь бы не разоряла нас своим газом. Если вам нравится, чтобы мы имели то-то и то-то с русского языка на наших просторах, мы не против, получайте свою игрушку!
При этом у Кучмы под рукой всегда был бандеровец. Когда ему, Кучме, было нужно, он говорил Ельцину: «Да я бы, ты ж понимаешь, Борис Николаевич, рад был бы пойти еще дальше, да ведь эти галичане, боюсь, поднимут хай, а то и за колья схватятся». Он рассчитывал на время – на то, что, постепенно укрепляясь экономически, Украина будет давать все больше воли украинству.
Президентство Ющенко положило конец этой игре. Украинство заявило себя всерьез. Виктора Ющенко врагом россии в ее глазах сделал его домашний украинский язык. Он и только он. Не ахти какой, но украинский домашний. Все остальное – мелочи. Если бы Ющенко произносил неприятные для Москвы речи на домашнем русском языке, она и ухом бы не повела.
Почему россия вложила огромные деньги в избирательную кампанию Януковича? Потому что его домашним языком был донецко-русский блатняк. Блатняк, но русский.
Почему россия приняла заигрывания Юлии Тимошенко после поражения Януковича? Потому что ее домашним языком был днепропетровский, но русский. Почему Москву воодушевила попытка Юлии устроить тандем с Януковичем, дабы удвох владеть Украиной до скончания своих земных сроков или пока не подрастут наследники? Потому что это был бы тандем домашних русских языков с преобладанием блатного.
В конце концов Янукович таки победил Ющенко. Украина не успела оглянуться, как сделалась чем-то почти в составе Российской федерации. Граждане россии появились на многих ключевых постах в Киеве и областях. Служба безопасности Украины стала воровским подразделением путинской гэбухи. Если и оставались какие-то украинские секреты, то сугубо частные денежные.
Каждый чиновник имел свою цену, свободно продавался и покупался. «Зачем нам Крым? Нам нужна вся Украина», - провозгласил когда-то один видный думец. И действительно: россии при наличии Януковича не нужен был Крым – она располагала всей Украиной.
Языковой закон Кивалова-Колесниченко, поставивший крест на украинстве, был русскому сердцу дороже всех межгосударственных договоров. Теперь можно было целиком сосредоточиться на самом приятном: на схемах хищений и откатах. Большие украинские деньги и большие российские никогда до этого так свободно не говорили на одном языке - на языке русской братвы.
Майдан-2 явился ударом и для xуйла, и для Януковича с их людьми, но для xуйла и компании - более сильным, несмотря на то, что донецким предстояло потерять свою сеть, уже накинутую на всю страну. Донецкие – народ простой. Ему что нужно? Бабло и власть, чтобы оно шло – больше, еще больше!
Кремлевским же, тем, кроме бабла и власти, требуется кое-что еще, а именно: чтобы жила страна родная, а какая может быть у нее жизнь, если Украина станет Украиной не на бумаге, а на деле?! Опасность они почувствовали раньше и острее Януковича, потому что победа Майдана означала бы начало конца Русского мира, каким они его видели в своих мечтах.
У барыг тоже могут быть не совсем низменные цели. Вот почему xуйло сразу взял это дело в свои руки и стал бороться с украинским Майданом, как со своим родным, Русским. Были призваны люди не только обязанные, но и способные стрелять. И все вышло бы, если бы Майдан-2 испугался и если бы не горстка людей, словно созданных для оргработы в такой обстановке.
Сохранение и развитие Украины как важнейшей части Русского мира было и будет задачей всех русских задач.
россия живет с убеждением, что без Русской Украины она – не она. Почему тот же Ходорковский, не щадя своей репутации, доходит до скандальных нелепостей в нападках на Украину? Клевещет на нее, грубит так, словно был на зоне отнюдь не политическим. Человек честолюбивый и страстный, он видит себя во главе россии, а зачем она ему не вся? Не для того он столько страдал, чтобы получить какой-то обрубок.
А вы все: нефть, газ. Без их избытка россии может обойтись. А вот без украинского сержанта…
Без украинского сержанта нет русской армии.
Без украинского чиновника нет русской бюрократии.
Без украинского попа нет русского православия.
Без украинского образованца нет русской образованщины.
Без украинца-художника, украинца-ученого нет русского искусства, русской науки.
На самом деле все это может быть и без украинца, но русский человек думает, что нет, не может быть.
Этого состояния русской души не понимает, не чувствует Запад, потому что он живет уже в другой эпохе.
У россии, короче, есть только один враг, при мысли о котором она тоскует поистине смертельно. Это не США, не Запад в целом, не Китай. Это - украинский язык.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус:
Offline
- Реєстрація
- 25.07.2008
- Повідом.
- 25896
походу ці дебіли вигадали як один іншого пов'язати ще більше.
Тепер ці діточки хуй куди поїдуть бо їх там приймуть миттєво.
Статус:
Offline
- Реєстрація
- 11.09.2008
- Повідом.
- 38160
Господи Боже мой, на фото - как из концлагеря...
Если они со своими детьми так, что о наших депортированных ? Страшно подумать даже
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Скандальна заява посла Китаю про Крим підірвала намагання Пекіна представити себе як "миротворця" - Bloomberg
... Пекін "швидко взявся за гасіння пожежі" в Європі після висловлювань Лу Шає, який поставив під сумнів незалежність колишніх держав СРСР. Так, китайське посольство у Парижі заявило, що дипломат "висловив особисту точку зору". Мовляв, її не варто "перебільшувати".
Втім, шкоди для КНР заява посла таки завдала. Адже вона фактично повторила погляд президента-диктатора РФ Володимира Путіна щодо України та інших країн, які колись були у складі Союзу.
"Це підірвало зусилля Сі зобразити Китай як нейтральну сторону, яка допоможе покласти край війні, яка розпочалася в лютому 2022 року", - пише Bloomb erg.