Йобана русня
- Автор теми Харків форум
- Дата створення
-
- Теги
- кацапы
Статус: Офлайн
Реєстрація: 03.11.2014
Повідом.: 28655
Реєстрація: 03.11.2014
Повідом.: 28655
Yuriy Vainbrun
12 год ·
Совсем несмешная и даже страшная ситуация на видео из Кинешмы, хоть и с забавной озвучкой.
Две медсестры Кинешемской ЦРБ по уши в грязищи переводят ковидпациента из одного бокса в другой.
россия (страна-террорист) на верном пути к топ-5 экономик мира в рейтинге снизу
12 год ·
Совсем несмешная и даже страшная ситуация на видео из Кинешмы, хоть и с забавной озвучкой.
Две медсестры Кинешемской ЦРБ по уши в грязищи переводят ковидпациента из одного бокса в другой.
россия (страна-террорист) на верном пути к топ-5 экономик мира в рейтинге снизу
О чем не рассказывали савецким школьникам на уроках литературы
Іхтамнєт Лєрмонтов
...Ну от, ми й дісталися до теми армійської служби Лєрмонтова. Що знали радянські школярі, про ту службу?..
Як дворянин, Лєрмонтов був офіцером. Служити на Кавказ він рвався тому, що це була дикунська околиця Російської імперії, й бажання сховатися там від «всевидящего глаза» та «всеслышаших ушей» у процитованих рядках висловлене аж надто прямо й відверто.
Що іще?.. Ну-у-у… Служив, як і всі. Упокорював «злых чеченов», які «точили свой кинжал» на мирних людей. Ніякими особливими подвигами нібито не відзначився. А в підсумку, у П’ятигорську сталася якась каламутна, незрозуміла сварка з відставним майором Ніколаєм Мартиновим і дуель 15 (27) липня 1841 року з фатальним фіналом для поета… В принципі, для жовчного чоловіка, якому явно набридло життя й який описував своє покоління як «загублене» — все й мало скінчитися приблизно таким чином…
Повторюю, все це ми вивчали у школі та не бачили тоді у біографії російського літератора №2 нічого незвичайного. І ось нещодавно, блукаючи просторами «світового павутиння», я абсолютно несподівано для себе наштовхнувся на дещо вражаюче:
Лєрмонтовський загін — сотня «мисливців» (добровольців), вибраних з кавалерії лівого флангу Кавказької лінії. Михаїл Лєрмонтов прийняв загін від офіцера Руфіна Дорохова (якого було поранено) і командував «мисливцями» від 10 жовтня і приблизно до кінця листопада 1840 року під час походів у Малу й Велику Чечню.
Як випливало зі знайденої мною інформації, в «мисливці» записувалися чоловіки «всіх племен, націй і станів без винятку» — аж до відвертої наволочі. До речі, сам Михаїл Юрійович називав у листах своїх підлеглих «різним набродом» з «волонтерів і татар»… Кожному кандидатові на вступ давали якесь важке доручення — як-то кажуть зараз, на межі фолу. Якщо все проходило вдало — кандидатові голили голову, наказували йому відпустити бороду, одягали «по-черкеськи», в червону «канаусову» (шовкову) сорочку й видавали двостволку з багнетом — типове озброєння повсталих горян. Втім, «мисливці» вирізнялися презирством до вогнепалів і віддавали перевагу холодній зброї (кинджал, шашка). Що ж до тактики, то хоча «мисливці» належали до регулярної армії — проте діяли у суто «партизанському» стилі. Остання умова — неодмінне вільне володіння азербайджанською мовою.
Отож саме цими удаваними «абреками», яких з повним правом можна назвати «росіянськими іхтамнєтами ХІХ століття», і командував майже два місяці «вскормленный в неволе орел молодой» — Михаїл Лєрмонтов, який незадовго до того — у липні 1840 року відзначився у битві при річці Велерік! Від решти «іхтамнєтов» хвацький командир нічим не відрізнявся: так само, як і вони, голив голову, відпустив бороду й загалом нехтував своїм зовнішнім виглядом, відмовившись від будь-яких зручностей — спав на голій землі та їв із спільного з рештою «мисливців» казана.
Судячи з наявних відомостей, цим призначенням світоч російської літератури був дуже задоволений. Він навіть розраховував на якусь відзнаку — оскільки це дало б, на його думку, підставу для дострокового виходу у відставку. В свою чергу, це засвідчує, що «орел молодой», який раніше щосили рвався на Кавказ подалі від «всевидящего глаза» та «всеслышаших ушей», тепер навпаки мріяв полишити «дику» окраїну. Про його загін один із учасників упокорення Кавказу — генерал-лейтенант Костянтин Мамацев (Мамацашвілі) згадував наступне: «Навіть в цьому поході він ніколи не підкорявся жодному режиму, і його команда, немов блукаюча комета, бродила всюди, з’являючись там, де їй заманеться, в бою вона шукала найнебезпечніших місць…»
За такий стиль поведінки солдати-«мисливці» нагородили Лєрмонтова прізвиськом «Правильный Поручик». Ну скажіть, чим це відрізняється від сучасного блатного «правильный пацан»?! Мабуть, нічим…
Старших офіцерів, які служили в генеральному штабі, така поведінка дворянина і талановитого витонченого поета вкрай обурювала, отож вони злостиво насміхалися над Лєрмонтовим. І хоча за хоробрість, виявлену в Кавказькій кампанії, «Правильный Поручик» неодноразово представлявся до нагород — проте жодної так і не отримав.
Наскільки можу судити, теперішні росіяни згадують про командування Лєрмонтовим загоном «мисливців» з любов’ю та гордістю. А от свого часу нам — радянським школярам про цей період навпаки намагалися не розповідати докладно. Що ж, тепер все стало відвертіше й цинічніше водночас. І це дозволяє краще зрозуміти, що являє собою один із світочів російської літератури — «вскормленный в неволе орел молодой».
Тимур Литовченко
Агалаков Александр Викторович
Лермонтовский отряд
Вторая ссылка Лермонтова на Кавказ
Лермонтовский диверсионный отряд абреков
- Дуже гарно розказано, що творили московити в гірських аулах у Толстого в “Хаджи-Мураті”… Рекомендую!
- Та я знаю, що Жилін з Костиліним (“Кавказький бранець”) недарма сиділи в сараї з колодками на ногах – і це ще було доволі м’яко, якщо чесно…
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Іхтамнєт Лєрмонтов
...Ну от, ми й дісталися до теми армійської служби Лєрмонтова. Що знали радянські школярі, про ту службу?..
Як дворянин, Лєрмонтов був офіцером. Служити на Кавказ він рвався тому, що це була дикунська околиця Російської імперії, й бажання сховатися там від «всевидящего глаза» та «всеслышаших ушей» у процитованих рядках висловлене аж надто прямо й відверто.
Що іще?.. Ну-у-у… Служив, як і всі. Упокорював «злых чеченов», які «точили свой кинжал» на мирних людей. Ніякими особливими подвигами нібито не відзначився. А в підсумку, у П’ятигорську сталася якась каламутна, незрозуміла сварка з відставним майором Ніколаєм Мартиновим і дуель 15 (27) липня 1841 року з фатальним фіналом для поета… В принципі, для жовчного чоловіка, якому явно набридло життя й який описував своє покоління як «загублене» — все й мало скінчитися приблизно таким чином…
Повторюю, все це ми вивчали у школі та не бачили тоді у біографії російського літератора №2 нічого незвичайного. І ось нещодавно, блукаючи просторами «світового павутиння», я абсолютно несподівано для себе наштовхнувся на дещо вражаюче:
Лєрмонтовський загін — сотня «мисливців» (добровольців), вибраних з кавалерії лівого флангу Кавказької лінії. Михаїл Лєрмонтов прийняв загін від офіцера Руфіна Дорохова (якого було поранено) і командував «мисливцями» від 10 жовтня і приблизно до кінця листопада 1840 року під час походів у Малу й Велику Чечню.
Як випливало зі знайденої мною інформації, в «мисливці» записувалися чоловіки «всіх племен, націй і станів без винятку» — аж до відвертої наволочі. До речі, сам Михаїл Юрійович називав у листах своїх підлеглих «різним набродом» з «волонтерів і татар»… Кожному кандидатові на вступ давали якесь важке доручення — як-то кажуть зараз, на межі фолу. Якщо все проходило вдало — кандидатові голили голову, наказували йому відпустити бороду, одягали «по-черкеськи», в червону «канаусову» (шовкову) сорочку й видавали двостволку з багнетом — типове озброєння повсталих горян. Втім, «мисливці» вирізнялися презирством до вогнепалів і віддавали перевагу холодній зброї (кинджал, шашка). Що ж до тактики, то хоча «мисливці» належали до регулярної армії — проте діяли у суто «партизанському» стилі. Остання умова — неодмінне вільне володіння азербайджанською мовою.
Отож саме цими удаваними «абреками», яких з повним правом можна назвати «росіянськими іхтамнєтами ХІХ століття», і командував майже два місяці «вскормленный в неволе орел молодой» — Михаїл Лєрмонтов, який незадовго до того — у липні 1840 року відзначився у битві при річці Велерік! Від решти «іхтамнєтов» хвацький командир нічим не відрізнявся: так само, як і вони, голив голову, відпустив бороду й загалом нехтував своїм зовнішнім виглядом, відмовившись від будь-яких зручностей — спав на голій землі та їв із спільного з рештою «мисливців» казана.
Судячи з наявних відомостей, цим призначенням світоч російської літератури був дуже задоволений. Він навіть розраховував на якусь відзнаку — оскільки це дало б, на його думку, підставу для дострокового виходу у відставку. В свою чергу, це засвідчує, що «орел молодой», який раніше щосили рвався на Кавказ подалі від «всевидящего глаза» та «всеслышаших ушей», тепер навпаки мріяв полишити «дику» окраїну. Про його загін один із учасників упокорення Кавказу — генерал-лейтенант Костянтин Мамацев (Мамацашвілі) згадував наступне: «Навіть в цьому поході він ніколи не підкорявся жодному режиму, і його команда, немов блукаюча комета, бродила всюди, з’являючись там, де їй заманеться, в бою вона шукала найнебезпечніших місць…»
За такий стиль поведінки солдати-«мисливці» нагородили Лєрмонтова прізвиськом «Правильный Поручик». Ну скажіть, чим це відрізняється від сучасного блатного «правильный пацан»?! Мабуть, нічим…
Старших офіцерів, які служили в генеральному штабі, така поведінка дворянина і талановитого витонченого поета вкрай обурювала, отож вони злостиво насміхалися над Лєрмонтовим. І хоча за хоробрість, виявлену в Кавказькій кампанії, «Правильный Поручик» неодноразово представлявся до нагород — проте жодної так і не отримав.
Наскільки можу судити, теперішні росіяни згадують про командування Лєрмонтовим загоном «мисливців» з любов’ю та гордістю. А от свого часу нам — радянським школярам про цей період навпаки намагалися не розповідати докладно. Що ж, тепер все стало відвертіше й цинічніше водночас. І це дозволяє краще зрозуміти, що являє собою один із світочів російської літератури — «вскормленный в неволе орел молодой».
Тимур Литовченко
Агалаков Александр Викторович
Лермонтовский отряд
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Вторая ссылка Лермонтова на Кавказ
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Лермонтовский диверсионный отряд абреков
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
- Дуже гарно розказано, що творили московити в гірських аулах у Толстого в “Хаджи-Мураті”… Рекомендую!
- Та я знаю, що Жилін з Костиліним (“Кавказький бранець”) недарма сиділи в сараї з колодками на ногах – і це ще було доволі м’яко, якщо чесно…
Статус: Офлайн
Реєстрація: 22.02.2007
Повідом.: 12716
Реєстрація: 22.02.2007
Повідом.: 12716
На первой фотографии школа города Кимры Тверской области
На второй фотографии администрация города Кимры Тверской области
На второй фотографии администрация города Кимры Тверской области
"Пушилін, люди чекають. Журналісти приїхали. Сука, совість маєш? Я встав о шостій, а вони ще раніше", - боец 503 ОБМП об обещанном террористами обстреле позиций.
Боевики "ДНР" не начали обещанный их главарем Пушилиным обстрел украинских позиций.
Боевики "ДНР" не начали обещанный их главарем Пушилиным обстрел украинских позиций.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 29.04.2013
Повідом.: 44246
Реєстрація: 29.04.2013
Повідом.: 44246
7 сентября 1812 года Бородинское сражение
7 сентября 1812 года Бородинское сражение
или Бороди́нская би́тва (во французской истории — битва у Москвы-реки, фр. Bataille de la Moskova)
В это день войска Императорской армии РИ Александра 1-го проиграли сражение/битву Великой Армии Наполеона 1-го Бонапарта (по сути Армии Объединённой Европы под командованием Наполеона)
7 сентября 1812 года Бородинское сражение
или Бороди́нская би́тва (во французской истории — битва у Москвы-реки, фр. Bataille de la Moskova)
В это день войска Императорской армии РИ Александра 1-го проиграли сражение/битву Великой Армии Наполеона 1-го Бонапарта (по сути Армии Объединённой Европы под командованием Наполеона)
Статус: Офлайн
Реєстрація: 22.02.2007
Повідом.: 12716
Реєстрація: 22.02.2007
Повідом.: 12716
Много букв
россия (страна-террорист) "доживает" xуйла
ВЛАДИСЛАВ ИНОЗЕМЦЕВ, доктор экономических наук, директор Центра исследований постиндустриального общества:
Незаметно для себя россия (страна-террорист) вступила в предвыборную неделю, которая открывает новый большой избирательный цикл. В прессе и блогосфере идёт дискуссия о «переформатировании» политической системы – не секрет, что старые партийные проекты стали безнадежно несовременными.
Конечно, может показаться, что новые люди (только без кавычек, с какими мы их видим сейчас) в российской политике нужны – лидеры системных партий уже достигли возраста Брежнева. Однако, на мой взгляд, следовало бы учитывать два обстоятельства.
С одной стороны, качество российской «элиты» ухудшается – причём сразу по двум причинам.
Во–первых, как и прежде в СССР, мы видим недопуск в круг избранных людей, которые могли бы в нём быть по своим профессиональным качествам: отрицательный отбор идёт сегодня гораздо быстрее. Страна замыкается от мира; принятие решений примитивизируется; коррумпированность всех и вся растёт – поэтому в специалистах по сложным решениям система не нуждается.
Во–вторых, и этого в прежние времена не было, российская «элита» не разделена структурно: это раньше была элита производственная, партийная, военная, научно–техническая – у нас состоятельный человек почти наверняка сейчас или в прошлом депутат, силовик и профессор. Берясь за всё, российская элита не способна решить ни одну задачу – ни отстоять прежние позиции в космонавтике, ни вовремя достроить «Северный поток–2», ни даже отравить Навального. Но самое важное – то, что все нынешние тренды не случайны: они выбраны осознанно ради построения имеющейся сегодня системы. Двадцать лет движения в одном направлении оставляют мало шансов на возможный разворот.
С другой стороны, надо иметь в виду, что «переформатирование» партийного проекта несёт в себе существенный риск. Кризис 1980–х годов в СССР случился не от проявления спонтанного протеста. Он был порождён «демократизацией» КПСС и возникновением соблазна для уже находившихся во власти людей сыграть на этом. Организованная Администрацией президента партийная возня – из этой же серии: в Кремле хотят по–новому рассадить давно известных персонажей и добавить к уже имеющимся партийным профанациям новые, «проредив» ряды проверенных людей. Но зачем? Чтобы воспрепятствовать росту оппозиционных настроений? Кейсы Фургала и Навального показывают, что борьба со своими опаснее борьбы с чужими: посадка губернатора выводит тысячи людей на улицы уже третий месяц, тогда как попытка убийства оппозиционера вызвала только небольшое дребезжание соцсетей. Российская власть сформирована как криминальное сообщество, и не может управляться нетипичными для него методами.
Персоналистская авторитарная политическая система имеет только одну цель: сохраниться до момента, когда придётся проводить в последний путь своего создателя. Чтобы достичь этой цели, она не должна прикидываться демократией и строить «лифты» в одноэтажном доме. Она должна минимально эффективно обеспечивать потребности развития и добиваться хотя бы некоторого роста жизненного уровня населения. Ни одна из этих целей не достигается в россии уже как минимум седьмой год. Последнее, что следует делать в такой ситуации – затевать перестройку чего бы то ни было. Если система хочет жить, ей надо попробовать заставить свои элементы работать, а не только делать вид, что они чем–то заняты. Но этот вопрос, судя по всему, сегодня вообще не стоит на повестке дня – что порождает не самые оптимистичные ожидания.
Логично задать вопрос, а является ли патриотом сам xуйло? Если исходить из того, что готовность пожертвовать своими интересами и даже жизнью ради Родины является главной чертой патриота.
А что видим мы? Человек пытается всеми силами заморозить существующую, явно изжившую себя систему, только ради того, чтобы лично он не имел никаких неудобств в связи с назревшим реформированием и не дай боже явлением "преемника". Но если сам президент не патриот ни в каком смысле этого слова, то кто он?
Ведь президент заступая на своё место( а в нашем случае это буквально трон!) меньше всего должен думать о личном, ведь он уже одним своим явлением входит в историю и ответственность такова, что даже твоя жизнь становится чем–то второстепенным, потому что на кону жизнь народа.
Если в тебе нет такой самоотверженности, то не ходи в президенты, это такие риски, которые могут оказать влияние на весь твой род, если обстоятельства сложатся негативно и люди будут плевать на твою могилу. Это можно не понимать только в одном случае — в случае изначального ничтожества.
россия (страна-террорист) "доживает" xуйла
ВЛАДИСЛАВ ИНОЗЕМЦЕВ, доктор экономических наук, директор Центра исследований постиндустриального общества:
Незаметно для себя россия (страна-террорист) вступила в предвыборную неделю, которая открывает новый большой избирательный цикл. В прессе и блогосфере идёт дискуссия о «переформатировании» политической системы – не секрет, что старые партийные проекты стали безнадежно несовременными.
Конечно, может показаться, что новые люди (только без кавычек, с какими мы их видим сейчас) в российской политике нужны – лидеры системных партий уже достигли возраста Брежнева. Однако, на мой взгляд, следовало бы учитывать два обстоятельства.
С одной стороны, качество российской «элиты» ухудшается – причём сразу по двум причинам.
Во–первых, как и прежде в СССР, мы видим недопуск в круг избранных людей, которые могли бы в нём быть по своим профессиональным качествам: отрицательный отбор идёт сегодня гораздо быстрее. Страна замыкается от мира; принятие решений примитивизируется; коррумпированность всех и вся растёт – поэтому в специалистах по сложным решениям система не нуждается.
Во–вторых, и этого в прежние времена не было, российская «элита» не разделена структурно: это раньше была элита производственная, партийная, военная, научно–техническая – у нас состоятельный человек почти наверняка сейчас или в прошлом депутат, силовик и профессор. Берясь за всё, российская элита не способна решить ни одну задачу – ни отстоять прежние позиции в космонавтике, ни вовремя достроить «Северный поток–2», ни даже отравить Навального. Но самое важное – то, что все нынешние тренды не случайны: они выбраны осознанно ради построения имеющейся сегодня системы. Двадцать лет движения в одном направлении оставляют мало шансов на возможный разворот.
С другой стороны, надо иметь в виду, что «переформатирование» партийного проекта несёт в себе существенный риск. Кризис 1980–х годов в СССР случился не от проявления спонтанного протеста. Он был порождён «демократизацией» КПСС и возникновением соблазна для уже находившихся во власти людей сыграть на этом. Организованная Администрацией президента партийная возня – из этой же серии: в Кремле хотят по–новому рассадить давно известных персонажей и добавить к уже имеющимся партийным профанациям новые, «проредив» ряды проверенных людей. Но зачем? Чтобы воспрепятствовать росту оппозиционных настроений? Кейсы Фургала и Навального показывают, что борьба со своими опаснее борьбы с чужими: посадка губернатора выводит тысячи людей на улицы уже третий месяц, тогда как попытка убийства оппозиционера вызвала только небольшое дребезжание соцсетей. Российская власть сформирована как криминальное сообщество, и не может управляться нетипичными для него методами.
Персоналистская авторитарная политическая система имеет только одну цель: сохраниться до момента, когда придётся проводить в последний путь своего создателя. Чтобы достичь этой цели, она не должна прикидываться демократией и строить «лифты» в одноэтажном доме. Она должна минимально эффективно обеспечивать потребности развития и добиваться хотя бы некоторого роста жизненного уровня населения. Ни одна из этих целей не достигается в россии уже как минимум седьмой год. Последнее, что следует делать в такой ситуации – затевать перестройку чего бы то ни было. Если система хочет жить, ей надо попробовать заставить свои элементы работать, а не только делать вид, что они чем–то заняты. Но этот вопрос, судя по всему, сегодня вообще не стоит на повестке дня – что порождает не самые оптимистичные ожидания.
Логично задать вопрос, а является ли патриотом сам xуйло? Если исходить из того, что готовность пожертвовать своими интересами и даже жизнью ради Родины является главной чертой патриота.
А что видим мы? Человек пытается всеми силами заморозить существующую, явно изжившую себя систему, только ради того, чтобы лично он не имел никаких неудобств в связи с назревшим реформированием и не дай боже явлением "преемника". Но если сам президент не патриот ни в каком смысле этого слова, то кто он?
Ведь президент заступая на своё место( а в нашем случае это буквально трон!) меньше всего должен думать о личном, ведь он уже одним своим явлением входит в историю и ответственность такова, что даже твоя жизнь становится чем–то второстепенным, потому что на кону жизнь народа.
Если в тебе нет такой самоотверженности, то не ходи в президенты, это такие риски, которые могут оказать влияние на весь твой род, если обстоятельства сложатся негативно и люди будут плевать на твою могилу. Это можно не понимать только в одном случае — в случае изначального ничтожества.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 18.11.2011
Повідом.: 3605
Реєстрація: 18.11.2011
Повідом.: 3605
Статус: Офлайн
Реєстрація: 18.11.2011
Повідом.: 3605
Реєстрація: 18.11.2011
Повідом.: 3605
Ага) в секонде шмотнулись)))
Статус: Офлайн
Реєстрація: 18.11.2011
Повідом.: 3605
Реєстрація: 18.11.2011
Повідом.: 3605
Ну пиздец))))