Назва «Україна» – досить древня. Перша письмова згадка датується 1187-м роком. У Іпатіївському літописі згадується смерть переяславського князя Володимира Глібовича, за яким «плакала вся Україна». У Галицько-Волинському літописі 1213-го року вживаються такі поняття як «україняни» та «Вкраїна». Цікавий факт: у древніх текстах одні і ті ж землі називали то Україною, то Руссю. Чому ж використовували обидві назви?
У давнину на території сучасної України існувала держава Русь зі столицею у Києві. У 9-му столітті Русь була відносно невеликою і охоплювала сучасні Київську, Чернігівську, Житомирську та Черкаську області. Але походи князів Святослава, Володимира Великого і Ярослава Мудрого розширили землі Київської Русі від Балтійського моря – на півночі до Чорного – на півдні, від Білорусі – на заході до Кубані – на сході.
Водночас літописці придумали цікаву форму, щоб розрізняти старі та нові приєднані території Русі. Тож історичний центр навколо Києва назвали «країною». Тут і криється розгадка назви нашої держави: вона походить від слова «країна», а прийменник «у» вживається для позначення чогось всередині.
Таким чином, «Україна» означає «територія всередині країни» або «центральна частина держави» – Землі сучасної України займали центральну частину на карті Київської Русі. А глухою околицею, загубленою в хащах і болотах, була якраз територія майбутнього Московського князівства.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
???
Розмазали...
