«Колискова».
Мати сина в Росії колише
Журно пісню йому співаючи:
«Не ходи, сину, в Україну,
Там смерть живе, убиваючи…»
На стіні портрет - в темній рамочці,
Стрічкою чорною вкіс, перевитий,
З нього дивиться той, що в землі лежить
У могилі, в саван сповитий.
«Ні, мій хлопчику, не вір матері,
В Україні волошки в житі,
Срібні роси видзвонюють вдосвіта
І колосся сонцем налите…
Жайвір піснею сонце стрічає
Соловей «На добраніч…», бажа,
Хлібом-сіллю гостей зустрічають
Якщо правда в очах, а не лжа.
Лише тих, хто прийшов з жадобою
І бажаючих «гарно пожить…»
Десь у полі, або й під стодолою
Сталь козацька стрічає вмить.
Ми не кликали твого батечка,
Сам прийшов, щоби нас убивати,
Грабувати Вкраїну-матінку,
Цим грабунком капшук набивати.
Знай, хлопчино, лишень, що крадене,
Кров»ю вмите, в добро не прийде.
Кров і смерть, що сусідом внесена,
Його теж неодмінно знайде.
Зло до зла завжди повертається,
І запалює твій-таки, дім.
Лиш добро до добра всміхається
Руку братню протягує всім.
Хай ясніють жита з пшеницею,
Грають хвилі в ланах, як в морі
А не плачуть мати з вдовицею,
Дітлахи виростають голі.
Хай громи гримлять лиш Перунові
І лиш мирним хай буде небо
А війни ні тобі, ні матері
Ні мені, взагалі не треба…».(с)
