ДАЙТЕ НАМ КАЗКУ!
Читаючи численні пости штибу «Надя права!», «Верховну Раду треба *********!», «Допоможіть їм померти – вони самі самогубства не здійснять», тощо, я відчуваю… ні не злість. Не ярість. Навіть не досаду. Я чомусь відчуваю глибокий дикий жаль. До цих людей. До дорослих дядьків і тіток, які доросли до здатності кохатися і народжувати дітей – але залишилися дітьми. Малюками – які вірять у казочки. Які живуть казкою.
Їхнє життя просте як шахова партія, тут – білі, там – чорні, всі поля – квадратні. Там – ЗВ (злочинна влада), яка заважає їм жити, через яку всі їхні біди, через яку особисто вони залишилися в житті нереалізовані. Прибрати ЗВ і… Що буде далі – вони описують туманно. Більшість їхніх емоцій – у смакуванні того, як міни рватимуть купол ВР, як депутат падатиме на підлогу затуляючи голову під вогнем – ще вчора такий всесильний! Про те як автоматним вогнем різатиме рефрентку… Як розлючений натовп буде ділити «народне добро» у кабінетах. Відома з мого дитинства картинка «Штурм Зимового палацу 1917 р.» - прищеплений їм більшовизмом апогей справедливості і задоволеної волі мас.
«Ат свалачєй ачістім родний край – ані прадалі наше сонце!»
А далі то що? Що далі – після того як знесуть, підірвуть, поріжуть, розділять? ЩО ДАЛІ?
Хіба ви не знаєте, що? Далі – казка. Далі – молочні ріки і кисільні береги! Далі – суспільство загальної рівності і братства. Олігарх, який їздить на «Сенсі» і заробивши черговий мільйон, біжить поділитися ним зі злиденними і обидленими. Топ-чиновник, який сумлінно ходить щодня на роботу, сумлінно виконує свої обов’язки і завжди до всіх привітний і турботливий – дома благовірна не пиляє його, що немає грошей на дачу і машину, вона пишається великою місією чоловіка. Виробництва які виробляють виключно мерседеси, х’юлет-паккарди і кенони – з якого б перепою не прийшли з запізненням працівнички… Як у казочці про Чиполіно. Як у голлівудському фільмі – у ті 300 секунд що минають від миті загибелі головного злодія до титру «the end». «Вєрю – комбайни будут пахать, залатиє сартіри урчать будут дома!»
Можете сміятися – а вони щиро в це вірять. Щастя – близьке. Лише руку простягнути. Лише цих – мінами, гранатами, ******** з автоматів…
Знаєте в чому слабкість будь-якої казки? Вона не витримує скептичної критики. Люди можуть позбутися злочинної влади – вони не можуть позбутися себе самих. Вони кажуть «******** влади буде гарним уроком для влади наступної!» - так буде, уроком про що суспільство, яке мислить казками і здатне до знесення влади, треба закувати в кайдани терору. Доведено Кромвелем, якобінцями, більшовиками і Кім Ір Сеном. «Знищення нинішньої влади приведе нові обличчя» - смішно, ніколи в житті вона не приводила нові обличчя. Обличчя які УЖЕ були у владі розправлялися з противниками непарламентськими методами, тільки й всього. «Знищення нинішньої влади лише зміцнить країну» - маячня, воно розхитає вертикаль влади, паралізує адміністративну систему і зробить країну легкою здобиччю для ворогів. Доведено Шотландією, захопленою англійцями саме через постійні зміни облич. Про український досвід я вже й не згадую.
Історія давно дала відповіді на всі ситуації поводження людей. Що? Буржуазні революції? Вибачте, буржуазні революції робить буржуазія. А буржуазія, тобто мідл-клас ніколи не підтримає зміни влади через розмазування законодавчої і виконавчої влади бандою заколотників – він гарно розуміє чим це небезпечно. Буржуазні революції не роблять ті, хто мислить казками.
Але підіть розкажіть все це їм – тим хто воліє «да аснаванья, а затєм…». У відповідь ви побачите емоції – крик, сльози, істерику: «Ви продалися! Ви проти ******** з автоматів – значить ви проти справедливості!» Діткам доказують, що чарівників не існує… Яка реакція? «Руки геть від нашої казки!»
Такими особами так легко маніпулювати! Для авантюристів, що жадають влади будь-якою ціною вони – знахідка. А потім їх позбудуться – як Сталін згнобив у ГУЛАГу тих хто штурмував Зимовий.
