Німеччина остаточно завершила відмову від атомної енергетики 15 квітня 2023 року, коли від мережі було відключено три останні діючі АЕС («Ізар-2», «Неккарвестгайм-2» та «Емсланд»). Цей процес, відомий як Atomausstieg, тривав кілька десятиліть і пройшов кілька ключових етапів.
Хронологія відмови від АЕС
• 1970–1980-ті роки — Зародження антиядерного руху: Масові протести проти будівництва АЕС та занепокоєння щодо ядерних відходів дали поштовх створенню «Партії Зелених». Чорнобильська катастрофа 1986 року остаточно закріпила скептичне ставлення німецького суспільства до «мирного атому».
• 2000–2002 роки — Перше політичне рішення: Коаліційний уряд соціал-демократів (СДПН) та «Зелених» на чолі з канцлером Герхардом Шредером підписав «ядерний консенсус» з енергетичними компаніями. У 2002 році було законодавчо закріплено план поступового закриття всіх АЕС приблизно до 2022 року.
• 2010 рік — Тимчасовий розворот: Новий консервативний уряд Ангели Меркель переглянув це рішення і продовжив терміни експлуатації німецьких реакторів у середньому на 12 років, вважаючи атомну енергію «містком» до відновлюваних джерел.
• 2011 рік — Ефект Фукусіми: Після масштабної аварії на японській АЕС «Фукусіма-1» у березні 2011 року Ангела Меркель радикально змінила позицію. Вже у травні 2011 року уряд оголосив про повне і безповоротне виведення з експлуатації всіх АЕС до кінця 2022 року. Вісім найстаріших реакторів зупинили негайно.
• 2022–2023 роки — Фінальне відтермінування та закриття: Повномасштабне вторгнення Росії в Україну спровокувало гостру енергетичну кризу в Європі. Через ризики дефіциту електроенергії взимку уряд Олафа Шольца переніс заплановане на кінець 2022 року закриття останніх трьох станцій на кілька місяців уперед. 15 квітня 2023 року історію німецької цивільної ядерної енергетики, що тривала понад 60 років, було офіційно завершено.
Наслідки та сучасний контекст
На піку свого розвитку (близько 2000 року) атомна енергетика забезпечувала близько 30% потреб Німеччини в електриці.
Відмова від АЕС стала частиною масштабної державної стратегії Energiewende («Енергетичний перехід»), яка передбачає заміну ядерної та викопної енергії на відновлювані джерела (вітер, сонце, біомасу). Хоча частка «зеленої» генерації суттєво зросла, критики рішення часто вказують на те, що для балансування системи країні довелося тимчасово збільшити використання вугілля та імпорт електроенергії.
Попри періодичні політичні дебати та критику з боку опозиції щодо доцільності цього кроку, чинний курс Берліна залишається незмінним — повернення до експлуатації ядерних реакторів у країні не планується, а демонтовані градирні колишніх АЕС поступово зносять.
