Сниться мені, що я у супермаркеті у Харкові. І красива руда дівчина з сином років 10 пропонує підвезти мене до дому. Їдемо, вона не завертає у той поворот, де мій будинок, думаю, може вирішила кругом об'їхати. А вона каже, що ось її дім (то приватний великий красивий будинок), і запрошує на чай. Я допомогаю вийти дитини, а він якийсь хворий, худющий, обличчя аж біле, і ледве може ноги переставлять. Я майже втягую його на собі у помешкання.
Потім ми з нею п'ємо чай, розмовляємо, приходять ще дві жінки - молода і постарше. І вони втрьох сідають на дивані і про щось спілкуються.
І раптом коли та дівчина дивиться вбік, я помічаю червоний відблиск в очах. От, думаю, як цікаво світло падає. А вона опускає погляд, і я бачу що її очі світяться червоним.
Це що - вампір? Не може бути. Ще придивляюся, бо цікаво. І раптом згадую, що мій Учитель в езотеричній школі розповідав, що вампіри існують, і що якщо зустрінуться, треба одразу тікати. І вони бояться заліза. Дивлюсь, а ложки на столі - з пластику. Тільки не оці білі, а з прозорого темно-коричневого, фігурні, красиві.
Отож я сказала, що мені треба щось взяти у машині, а сама тікати. І думаю чи не оставила якусь свою річ, бо вампіри можуть за запахом відшукати людину, як собаки. Начебто незалишила. Забігаю у метро, тут вже повно народу, правда в електричку не влізла, і ще якийсь вхід там закрили, що ми з іншими людьми в якомусь приміщення опинилися..
Тут я прокинулася. І що цікаво - сон взагалі був не страшний. Тобто я мала б уві сні хвилюватися, боятися, а цього не було. А що ще найцікавіше - я вже як прокинулася, то подумала, що отой хлопець - не її син, а донор. Але як то у сні закручено! Що тоді мені ця думка не прийшла, а воно ж уже було за сюжетом...
