- Відчиня-я-яй! - кричать дуетом. - Ми - круті місцеві коти, винищувачі мишей!
- Ня-я-в! Відчиня-я-яв! - дряпає двері чорний клубок вовни. - Я - страшний штурмовик! Я голими лапами її! Я ту мишу зубами порву!
- Максимум, що ти порвеш - це своє пузо об цвях, він там стирчить у порозі років надцять, - пояснюю я.
Тут вони починають горлати втрьох і ламатися в зачинені двері кладовки, як німі на суд.
- Добре, - кажу. - Вперед, котусіки!
Відчинаю двері. Котиська одразу кидаються штурмувати китайську стіну коробок. Сірому, навіть, вдається видряпатися догори. Там він впирається у верхню планку дверної коробки, пробує просунути лапу в щілину, йому то не вдається і він під вагою шубного сала сповзає донизу. Рудий і чорний сповзли з половини дистанції і вже чекають його на підлозі.
- Ну, що, штурмовики? - питаю. - Можна вважати операцію закінченою? Тричі няв і всі додому?
- Не няв! - кричить рудий, стрибає на коробки, зависає посередині і висить так, наслухаючи, як десь в глибині єхидно хіхікає миша.
Сірий і чорний повторюють його шлях самурая і теж зависають, вчепившись пазурами в картон. Картон тріщить і рветься, з-за нього проступають гілки ялинки.
В миші реготальна істерика. В котів ступор. Висять і лупають на мене нещасними очима.
Визирає сусід:
- Ви що тут робите?
- Ялинку прикрашаю, - кажу.
Коти висять пухнастими кулями і нявчать. Миша гризе щось особливо гучно. Сусід крутить пальцем біля скроні і ховається в квартирі. В коридор виходить моя Байка, дивиться на гілку ялинки і солодко потягується:
- Свя-я-я-то гаближається!
Котиська, побачивши її ревуть дурними голосами, сповзають на підлогу, стріпуються і шикуються струнко. Наскільки це можливо з їхньою саловмісною комплекцією. Кожен демонструє Байці свою епічну перемогу над коробкою з ялинкою.
Байка дивиться на них, як комбат Чорний на Колю Катлєту в розпалі героїчної фотосесії.
Миша визирає з кладовки, оцінює ситуацію і скидає на котів брудну бомбу запиленої ялинкової прикраси. Коти в паніці тікають, наче мобіки з-під Балаклії.
Сусід висовується з дверей, як Лукашенко з Біловезької Пущі й розмахує тапочком.
В миші істерика, в Байки очі снайпера, хвіст стволом ПЗРК, кігті опришка-зарізяки і настрій оператора Байрактара, який намітив ціль.
Сусід не дуже ввічливо просить припинити оце все. Я голосом Залужного пояснюю, що я ще не починала. Байка робить крок вперед. Сусід ховається за дверима. Коти переможно нявчать і виходять на урочистий парад. Байка вигинається лінією Генштабу, настовбурчує вовну, показує пазурі-хаймарси, сичить їм, в якому місці вона бачила їхню віскасну доблесть та кастровані достоїнства і ходою нескорених повертається до квартири.
Коти перезираються між собою, змиряються з долею й надають собі буденного вигляду розніжених торбинок пухнастого сала.
Миша виляє хвостом, як європейська дипломатія крутить дулі на задніх лапах і зникає в нетрях кладовки. Я зачиняю й замикаю до неї двері.
Сусід визирає зі своєї квартири з газетою "Вільне життя" і намагається уточнити в мене графік відключення світла. Я з розумним виразом обличчя, розмахуючи руками з в'язанкою ключів перед дверима тамбура, наче апостол Петро перед дверима раю, пояснюю йому, що тільки Господь Бог відає про світоглядні вподобання ДТЕК. Сусід погоджується, хреститься так гучно, що чутно побрязкування легенів об ребра, й обіцяючи поставити Богові велику свічку, зникає у своїй квартирі.
Байка нявчить, гукаючи мене додому.
Коли я виходжу знову, сусід, взувши льодоступи, показово, як істинний галичанин, крокує до церкви, напахкавшись дрімучим одеколоном, а котиська енергійно лижуть яйця, вмостившись на теплій батареї. Миша щось провокативно, як угорський прем'єр, гризе в кладовці, але вже ніщо не в силі порушити всеохопного котячого дзену.
Доброї неділі, друзі!
Пам'ятаймо: завдяки кому вона в нас є!
)
Ще треба м"якоть батона, розмоченого в молоці. А ще дослідним шляхом встановлено, що яйца взагалі не потрібні: філе само по собі добре тримає форму. 
Але я призвичаїлася надягати маску, (залишилися від ковідної епохи), а очі захищати окулярами. 
повністю робітничий ноут!
