В економічній теорії є термін: “недосконала інформація” (imperfect information). Суть його в тому, що хтось щось знає, а хтось про те ж – ні. І хоча думка ця тривіальна, “недосконала інформація” має ключове значення, коли справа торкається розробки рішень або побудови яких-небудь планів. Адже усі логічні висновки і правильні теорії можуть просто розсипатися, якщо хтось чогось не знав, недостатньо розумів і у своїх діях виходив із зовсім інших, помилкових допущень.
З наслідками таких помилкових допущень ми усі прекрасно знайомі. Хоч би – на прикладі 2008 року. Пам’ятаєте, ринок субстандартних кредитів (subprime market), з якого усе почалося? В основі цього ринку лежало базове допущення, що кредит на житло можна давати кому завгодно, адже ціни на нерухомість ростимуть ще багато років, і запорука покриє усі збитки. Наслідки цього базового припущення (помилкового – тому що або не знали, або просто не хотіли знати), думаю, перераховувати не треба.
До чого це ліричний вступ про недосконалу інформацію і про базові допущення? Нещодавно у мене була цікава розмова з щасливим володарем українських євробондів. Багато питань накопичилося до ризикових людей, які в такий важкий час протягнули руку допомоги нашому уряду і утримали усю систему держфінансів в нашій країні на краю прірви (не побоюся цього слова). Важко було зрозуміти саму логіку таких інвестицій. У медіа поширювалася гіпотеза про те, що у світі йде емісія долара й інвестфонди просто не знають, куди подіти гроші. Як мовиться, той же субстандартний кредит (subprime), тільки на рівні держави.
Але це пояснення не зовсім влаштовувало. Навіть у сприятливіші періоди нашої історії Україна традиційно зазнавала труднощі із залученням зовнішніх позик, підготовка до них завжди велася завчасно. А тут по клацанню пальця – і мільярдні розміщення. І це – на тлі неймовірного недовиконання бюджету і наростаючих інших макропроблем. Врешті-решт, як же золоте правило інвестора – прибутковість не розглядається, якщо риски зашкалюють? Словом, в якийсь момент навіть з’явилася теорія, що “донецька діаспора” рятує своїх з-за кордону.
Усе виявилося набагато простіше. Наївні іноземці анітрохи сумняшеся, вбили собі в голову, що уряд України спить і бачить, як відновити співпрацю з МВФ. І тільки злощасні парламентські вибори не дають добрим людям впровадити затіяне, тобто підняти тарифи, відпустити гривну і урізати по усіх можливих напрямах бюджетні витрати. Увірувавши в те, що після виборів перешкоди для добрих справ зникнуть і МВФ посміхнеться Україні, приватні інвестфонди останні півроку ні в чому не відмовляли нашій країні, дозволивши їй притягнути $3,85 млрд за п’ять місяців. І тим самим підтримавши стабільність гривні – і політичного курсу правлячої партії.
Але злий жарт цієї історії – в тому, що увесь картковий будиночок, власне, тримається саме на непорушності обмінного курсу і тарифів на комуналку. Тобто на речах, непорівнянних з присутністю МВФ. До того ж, напевно, інвестори були дещо здивовані, дізнавшись про ідею 15% (чи 10%) податку на обмін валюти. І особливо засмутилися, коли побачили затверджений бюджет 2013 року з незмінними тарифами на газ і збільшеним дефіцитом Пенсійного фонду. Це МВФ не сподобається, до ворожки не ходити. Ось мій співрозмовник, інвестбанкір і засмучувався щодо відсутності хоч би крихітного позитивного сигналу від МВФ: питання, скидати баласт або ні, для наших кредиторів стає дуже актуальним.
На цьому фоні зростаючий оптимізм усередині “данського королівства”, м’яко кажучи, дивує своєю недоречністю. Тимчасовий спокій (знову ж таки, за гроші західних інвесторів) підноситься тріумфуючій публіці як остаточна перемога над якимись спекулянтами. І, що ще цікавіше, міцніє думка, що раз вже у важкі часи вистояли без МВФ, так і навіщо нам цей Фонд! І така самовпевненість – напередодні пікових виплат по зовнішніх боргах (перший платіж – $1,4 млрд відразу після новорічного похмілля)! А також на тлі зростаючої деморалізації в рядах недавніх кредиторів, за чиї гроші нині уряд і святкує стабільність. Цікаво, чи не так?
Здавалося б, самий час згадати про “недосконалу інформацію” і про наслідки помилкових допущень. Але замість цього генерали валютних битв разом з народом святкують перемогу і обмивають зірочки на погонах – за принципом: “прорвалися, і це головне”. А щоб ефект в масах був ще більш приголомшуючий, Нацбанк на сезонній хвилі продемонстрував публіці рідкісний фокус – зміцнення гривни після стількох розмов про девальвацію. Усе. Картина маслом. І тільки МВФ застиг з німим питанням.
