S.S.T.D.;3265797]Да ерундень. Чисто одна из версий. Тока смущает пару "Но" в этом вопросе.
Я считаю,что "не ерундень" и вот список того,что уничтожало украинский язык на Украине.
Русификация
1689 –
Заборона Києво-Могилянській академії друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріархату
1690 –
«Анафема» Московського собору на «киевскія новые книги» П.Могили, К.Ставровецького, .Галятовського, Я.Барановича, А.Радивиловського, І.Славинецького, написані староукраїнською мовою (в Московії на той час взагалі книжок не друкували, книжки палили, а друкарів переслідували за «чаклування»)
1709 –
указ Петра Першого про запровадження цензури при друкуванні українських книжок в Москві
1720 –
указ Петра Першого про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкування було наказано привести у відповідність з російськими, «дабы особливого наречия в них не было»
1721 –
указ Петра Першого про цензурування всіх українських книжок; знищення Чернігівської друкарні
1729 –
указ Петра Другого про обов’язкове переписування з української на російську мову всіх державних постанов і розпоряджень
1755, 1766, 1775, 1786 –
заборони Синоду друкувати українські книжки
1769 –
указ Синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг
3 серпня 1775 –
маніфест Катерини Другої «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях вУкраїні
1784 –
русифікація початкової освіти в Україні
1786 –
заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов’янських текстів; наказ про обов’язковість «чистого русского язика» в Київській академії
1817 –
Закриття Києво-Могилянської академії
1831 –
скасування царським урядом Магдебурзького права (що поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців, місцевій автономії міст та країв в Україні)
1834 –
відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края»
1862 –
закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих з українською мовою навчання.
18 липня 1863 –
циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський указ»)
1869, 1886 –
укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев» за успіхи в русифікації України
18 травня 1876 –
таємний Емський указ Олександра Другого про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами
1881 –
циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз’яснення Емського указу всім губернаторам Росії
1881 –
заборона виголошення церковних проповідей українською мовою
1883 –
заборона київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь, Поділля). Заборона діяла до 1893 року
1888 –
указ Олександра Третього про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами
1895 –
заборона українських книжок для дітей
1899, 1903 –
заборона української мови на археологічному з’їзді в Києві та на відкритті пам’ятника І.Котляревському в Полтаві
1907 –
закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905-1907 років української літератури, репресії проти діячів української культури
1908 –
указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности»
1910 –
циркуляр П.Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей»
Березень 1914 –
заборона царським режимом святкування 100-річчя з дня народження Т.Шевченка
1914 –
указ Миколи Другого про скасування української преси; заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет, журналів українською мовою; розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка; депортація тисяч українців до Сибіру
ЦЕ -імперська Москальщина.
А ось це - радянська Москальщина:
23 квітня 1932 –
постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію національних літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР
22 листопада 1933 –
постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації
1934-1941 – знищення архітектурно-культурних пам’яток в різних містах України; арешт і страта 80% української інтелігенції
13-15 грудня 1934 –
у зв’язку з убивством С.Кірова засудження до розстрілу діячів української культури (письменники Г.Косинка, К.Буревій, Д.Фальківський, О.Влизько, І.Крушельницький та інші)
Листопад 1937 –
масовий розстріл на Соловках 1111 українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річя жовтневого перевороту…)
1938 –
сталінська постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР»
24 квітня 1938 –
впровадження російської мови як обов’язкової в усіх школах України
1938 –
посилення русифікації в Україні після XIV з’їзду КП(б)У 13-18 червня
24 серпня 1946 –
постанова пленуму ЦК ВК(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури»; різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (підтверджена рішенням XVI з’їзду КП(б)У 25-26 січня 1949)
3 березня 1947 –
початок нової «чистки» українських культурних кадрів після призначення Л.Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У за звинуваченням у «буржуазному націоналізмі»
2 липня 1951 –
погромні стаття в «Правді» проти «націоналістичних ухилів в українські літературі (різка критика вірша В.Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О.Корнійчука і В.Василевської)
12 листопада 1958 –
постанова пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада СРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959, спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про не обов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України)
Жовтень 1961 –
прийняття на XXII з’їзді нової програми КПРС, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік
1963 –
підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській академії наук СРСР
24 травня 1964 –
умисний підпал Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидав-матеріал «З приводу процесу над Погружальським»)
Серпень-вересень 1965 –
перша велика хвиля арештів українських діячів (Богдан і Михайло Горині, П.Заливаха, С.Караванський, В.Мороз, М.Осадчий, А.Шевчук та інші)
26 листопада 1967 і 14 грудня 1967 – умисні підпали Видубицького монастиря в Києві
Січень 1970 –
судовий процес проти І.Сокульського, М.Кульчицького, В.Савченка – ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації
11 листопада 1978 –
директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (чергове посилення русифікації)
29 травня 1979 –
ухвала на Ташкентські конференції нових заходів щодо поширення російської мови серед неросійських народів СРСР
1983 –
постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 15 % надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андропівський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації (початок масового звільнення учнів від вивчення української мови на перше прохання батьків)
1989 –
постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову в СРСР – російську
Квітень 1990 –
постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР
Почему во многих республиках образование и печать была изначально на русском как только она появилась? И ни чего. Язык как ему и положено именно исторический.
Везде было образование на религиозной основе,как минимум.И не надо " великая цивилизаторская миссия русского языка и культуры",это рядом с "миссией белого человека"...
Почему в некоторых регионах Украины говорят на Украинском, а в некоторых не говорят. И почему Украинский не однороден? Он меняется спектрально от Белгородской до Польши. Причем чем ближе к Полше, теб больше польских слов.
Точно также,как и русский язык.От почти русского на востоке до "украински- украински"- русском суржике на западе.
И почему не смотря на вековой "русскийй" в некоторых регионах росиии так же есть наречия, причем их вообще трудно понять. Например "фато" (кино), "жмыля" (подсолнух).
Когда-то НЕ БЫЛО украинского и русского языков.. Был некий конгломерат общих проязыков для этих будущих языков.Этот конгломерат развился в общий праязк для украинского,а затем и русского языков,которые начали развиваться по законам лингвистики и путём заимствований из других МНОГИХ языков.Преимущественно западных для украинского и восточных для русского языков. ( Сибирский русский язык)
Причём русский язык ушёл от праязыка больше,чем украинский,так как большинство украинцев свободно понимают русский язык,а русские с трудом воспринимают или отторгают украинский.
Короче это не могло повлиять на язык. Таким способом можно привить второй язык, но ни как нельзя удалить первый
ПЕРВЫЙ язык на Украине-УКРАИНСКИЙ язык.И прививали на Украине именно русский язык!Путём уничтожения и замены украинского языка.
