Пані Олено, у лютому 2017 року Генпрокуратура повідомила про підозру у розкраданні 1,7 млрд грн вам, як екс-голові ради директорів «Дельта Банку», і трьом вашим колегам. Генпрокурор Луценко зазначив, що «всі аферисти втекли за кордон», але пообіцяв «рано чи пізно їх піймати». Розкажіть, де ви перебували у той момент і взагалі останні п’ять років? Чи дійсно ви тривалий час знаходились за кордоном? Де саме і з якої причини?
Про факт нібито вручення мені підозри я дізналась з інтернету, в тому числі, і зі сторінки тодішнього генпрокурора Луценка у соцмережі. При цьому, без суду і необхідного слідства, пан прокурор вже призначив всі ролі в цій справі, мене безапеляційно визначили винною. Після банкрутства банку я перебувала у країні та співпрацювала зі слідством, у тому числі, і у цій справі. Я приходила на допити, давала свідчення. І це тривало два роки. Жодних претензій або обмежень на мою адресу з боку слідства не було. Але життя триває, і два роки – це значний строк, за який цілком можливо розслідувати справу, де є і документи, і фігуранти, тим більше, що Фонд гарантування фактично виступає на боці обвинувачення. Через два роки після банкрутства банку за станом здоров'я та особистими обставинами я була змушена переїхати до іншої країни. Річ у тім, що на той момент я була вагітна та чекала на народження малюків-двійнят. За сукупністю багатьох факторів я потребувала спеціального догляду і, приймаючи рішення, я передусім думала про два нових життя. Мої близькі змогли організувати для мене такі умови за межами країни. Тим не менш, я продовжую співпрацювати зі слідчими органами, вони знають моє місце перебування, я регулярно звертаюся до них з клопотаннями і, більше того, у деяких справах я наполягаю на проведенні процесуальних дій у рамках міжнародної співпраці.
У лютому минулого року вас оголосили в розшук за звинуваченнями в розтраті понад як 1,1 млрд. грн. Яка природа саме цієї суми? Які процесуальні дії відбувались з того моменту? І чи знятий цей розшук тепер?
Щодо розшуку – я не в курсі, тому що прокурори точно знають моє місцезнаходження і мою особисту ситуацію. Я неодноразово зверталася до них з роз'ясненнями та клопотаннями. А стосовно природи звинувачень, які мені висунуто, то це – сума виданого кредиту. При цьому, зазначу, що це був кредит, виданий у чіткій відповідності з чинним на той момент законодавством, а також із дотриманням всіх вимог та правил. Це враховує і напрацювання служб банку, і колегіальне рішення, і історія обслуговування боргу, і перевірки регулятора. Моя провина, на думку слідства, полягає у тому, що я виконала рішення кредитного комітету і підписала кредитну угоду. Але ж це – нонсенс!
Використовуючи цю аналогію, можна висунути обвинувачення будь-якому підписанту за всіма простроченими кредитами. А прострочені кредити є у будь-якому банку. У будь-якому!
За логікою слідства це - не кредитний ризик (ризик неповернення), не статутна діяльність банку, за яку він, у тому числі, бере плату, а розтрата коштів!
Я категорично не згодна з такою позицією. Я вважаю висунуті мені звинувачення безпідставними.
З чим пов’язано те, що сума розкрадання у справі, за якою проходите ви, нещодавно, за даними ЗМІ, збільшилась до 4,4 млрд грн?
Мені важко коментувати, чому сума збільшилася. Але, судячи з інформації зі ЗМІ, прокуратура зробила нову експертизу і отримала таку оцінку. Хоча у нашої сторони також є експертиза і рецензія на неї, яка підтверджує, що прямого збитку за тими операціями немає. Що факт надання кредиту не є фактом наявності збитку.
Ще раз повторюю, що неповернення кредиту – це, безумовно, погано для банку, але це - частина нормального робочого процесу. Не буває банків без безповоротних кредитів, не буває!
Кредитний ризик – це і є бізнес банку, вартість кредитного ризику закладається у ціну кредиту, певний рівень неповернень закладається у бізнес-план продукту. Розумієте, приймаючи рішення працювати у тому чи іншому сегменті, банк закладає суму неповернень.
Ось тому логіка слідства – що підписант кредитної угоди, за якою немає повернення – шахрай та злочинець, - є принципово хибною.
На вашу думку, з чим взагалі пов’язана активізація у справах щодо «Дельти» наприкінці 2019 року? Чи дійсно є вказівка вищого керівництва країни «вибивати» гроші з власників та менеджерів проблемних банків, через проблему з недовиконанням бюджету?
Мені важко судити, з чим пов'язана активізація, але те, що вона є, - це факт. Також є фактом, що ці справи розглядають вже п'ять років.
Лише подумайте! Цілих п'ять років!
За ці роки проведено вже стільки слідчих дій, в тому числі, допитів, вилучень, експертиз, у слідства є всі дані, всі інструменти, включно з міжнародною співпрацею. Ці справи мають широкий резонанс і це - не перша подібна активація. І той факт, що обвинувачення за такий короткий час і при такому резонансі не змогло довести справу до суду, свідчить про те, що доказів вини немає, їх не існує. Дуже не хочеться, щоб ці докази почали фабрикувати зараз під тиском і у зв'язку з цією хвилею активізації.
За даними слідства, керівництво «Дельта Банку» протягом 2012-2015 років видавало кредити підконтрольній фіктивній компанії. Ці кошти виводилися з України на рахунки підконтрольних офшорних фірм. Слідство стверджує, що для цього топ-менеджери банку несанкціоновано втручалися в роботу міжнародної платіжної системи, а також вносили неправдиві відомості в автоматизовану систему. Прокоментуйте ці звинувачення.
Ці звинувачення слідство аналізує вже п’ять років. Якби були докази їхньої гіпотези, то справи були б уже в суді. Я в цьому впевнена.
Ось, наприклад, у справі, де мені начебто вручили підозру. Окрім сумнівної, а, фактично, спростованої нашою стороною експертизи, нема нічого.
Все побудовано на здогадках та гіпотезах. На твердженні, що я – голова ради директорів і, за статутом, відповідаю за всю діяльність банку. Що ось є певна (фактично - спростована) експертиза, яка говорить, що видача кредиту, який не повернули у визначений строк, - це є збиток банку, і що я - голова кредитного комітету, і тому відповідала за організацію всієї його діяльності. І, наостанок, що я виконала рішення кредитного комітету і підписала договір. Фактично виходить так, що слідство ставить мені у провину виконання моїх службових обов'язків, але чомусь кваліфікує це як розтрати. Тому висловлювати припущення про начебто виведення коштів у надмірних обсягах за кордон, безумовно, можна, але це не має нічого спільного з реальністю. За п'ять років розслідування такі факти вже б знайшли, але їх нема!
Суд зобов’язав НАБУ допитати вас ще у лютому минулого року. Пройшло вже майже два роки, ви були на допиті? Ваш адвокат пропонував провести його у форматі відеоконференції. Її вдалось провести?
Про справу, яку розслідує НАБУ, мені стало відомо зі ЗМІ. Скажу одразу, що цей епізод вже розглядали інші слідчі органи, і справу було закрито.
Оскільки я підписувала певні документи в цій операції, то було очевидно, що мої свідчення необхідні для всебічного та повного розгляду. Але оскільки в мене дві маленькі дитини і ми перебуваємо за кордоном, то фізично прийти до детективів я не змогла. Тому звернулася до них із проханням скористатися спеціальними процесуальними можливостями і допитати мене по цій справі віддалено. На жаль, детективи не захотіли цього робити з невідомої мені причини. Я скористалася своїм конституційним правом і звернулася до суду. Суд визнав мої аргументи достатніми і встановив, що детективи НАБУ мають допитати мене в рамках міжнародної співпраці. Це було у лютому минулого року. Наразі жодних дій не було, рішення суду залишили без виконання. Уявіть собі на хвилинку: я через суд наполягаю на тому, щоб мене допитали у справі(!), щоб розслідування було всебічним та об'єктивним, а детективам це не цікаво, у них своя гра і свій сценарій. Але ми з адвокатом не втрачаємо надії і працюємо над тим, аби детективи почули і мою сторону у цій справі.
Що зараз вам висуває НАБУ? Які аргументи у вашого захисту?
Конкретно мені НАБУ у цій справі жодних звинувачень не висуває. Але мої свідчення дуже важливі, тому що частину документів по цій операції підписувала я, і деякі деталі я знаю і хочу розповісти слідству. Зокрема, у правочині з Meinl Bank є і депозитна частина, яку важливо врахувати для повного розуміння. Так, кредитний правочин був забезпечений депозитним договором, фактично, операція була безризикова для банку.
А взагалі – участь НАБУ у цьому епізоді дивує, в той час банк не отримував кредитів рефінансування, і жодні посадовці вищої ланки бути задіяними не могли. Більше того, як я казала раніше, ця справа вже була розглянута слідчими органами і була закрита.
У скількох провадженнях ви фігуруєте тепер?
Важко відповісти на це запитання точно, але орієнтовно є три-п’ять справ, які ми з адвокатами відслідковуємо і в яких беремо участь. Багато справ вже були розглянуті в частині моєї участі. І вони наразі або закриті, або їх розслідують без додаткових запитань до мене.
Відповідачами виступають, крім вас, екс-члени правління та Наглядової ради «Дельта Банку» Віталій Масюра, Фіглус Марцин, Ярослав Порохняк та ін. Ви підтримуєте з зв'язок з усіма фігурантами? Чи застосовують до них такі ж заходи, як і до вас? Чи виробляєте спільну позицію?
Ці люди, як і я, є відповідачами у цивільному процесі. А до цього ми говорили про кримінальні. Це різні речі.
Чи маєте нині контакт з Миколою Лагуном, де він перебуває?
Звичайно, ми маємо контакти один одного. Де він перебуває – я не знаю.
Банкрутство «Дельта Банку» стало найбільшим на банківському ринку за всю історію незалежної України. Якщо ви не погоджуєтесь зі звинуваченням, поясніть, які ж були істинні причини падіння цього банку?
У Фонду гарантування зараз є практика йти з цивільним позовом до власників і топ-менеджерів банків-банкрутів. У нашому випадку вони невідомо як нарахували збиток у розмірі майже 20 млрд грн. і висунули груповий позов. Тобто, в тому числі, персонально до мене Фонд гарантування має вимогу у розмірі 20 млрд грн. Космічна сума!
Я не розумію, звідки і як вона з'явилася, якою логікою і вибіркою окремих правочинів фонд дійшов висновку, що персонально я завдала збитку і вимагає від мене компенсації.
Які конкретно мої дії спровокували такий збиток? Ці дії були законними? В чому був мій особистий інтерес і вигода? Чи могла я передбачити і/або запобігти? Питань багато. Розумію, що зараз є запит на крайні та рішучі заходи, є запит на «кров та видовища». Є бажання все спростити і призначити винних, але це дуже лякає. Під час так званого «банкопаду» зі 180 банків закрили майже половину, десь 90. Система втратила половину. Так, можливо, є запитання до системи?
Що це були за правила і практики такі, що половина обвалилася? Як таке сталося? А якщо такі практики і правила існували у системі, то чому зараз вибірково призначають «хлопчиків для биття»? Чому, коли кажуть про «ідеальний шторм», мають на увазі лише держструктури? А комерційні банки були в якихось інших умовах? Наприклад, у нас понад третина кредитно-інвестиційного портфеля опинилося в зоні АТО і в Криму, а по решті портфеля катастрофічно впало повернення кредитів. Валютні кредити при потрійній девальвації просто зупинилися, гривневі теж ніхто не поспішав обслуговувати.
Скільки взагалі держава втратила на цьому банкрутстві. І яка структура загальної суми збитків? Які приватні компанії найбільше втратили від банкрутства банку?
Які втрати держави і приватних кредиторів - стане відомо після завершення процедури банкрутства. Ці цифри обов'язково підрахує та опублікує Фонд гарантування вкладів. Навіть впевнена, що фонд всі ці втрати віднесе «на рахунок» колишніх власників і топ-менеджменту. Одразу зазначу, що це зовсім не так. Після введення тимчасової адміністрації ані колишні власники, ані колишній менеджмент не були допущені до управління, і вся відповідальність за збереження активів, обраний варіант захисту і реалізації активів покладений вже на ліквідаторів, тобто - на Фонд гарантування. Втриманням активу, захистом його у судах, стягненням і реалізацією вже п'ять років опікується фонд. Відповідно, розмір збитків напряму залежить від того, як спрацював ліквідатор, скільки, коли і в який спосіб зібрав. Безумовно, якість самого активу також вкрай важлива. В нашому випадку стартова оцінка за негативних зовнішніх обставин і на ринку, що падає, у розмірі 51% від зобов'язань, - це істотний початок.
А якщо врахувати, що макроекономічна ситуація значно покращилася, що фонд ефективно проведе всі судові процеси, то рівень покриття збитків можна очікувати і вище. Але якщо говорити про рівень втрат, то, безумовно, у випадку націоналізації «Дельти» вони були б значно меншими і для держави і для приватних кредиторів. Зі всіх сценаріїв розвитку ситуації, ліквідація була найбільш витратним варіантом. У банку, окрім простроченого кредитного портфелю, сформованого у проблемних областях і сегментах економіки, був і працюючий портфель, і бізнес. Передусім я говорю про роздрібний блок – це була готова, ринкова і конкурентна інфраструктура. На роздрібному ринку до банкрутства банк чітко входив у топ-3, а за розміром кредитного портфелю фізосіб ми були другі по системі. Продукти і технології, які ми застосовували у роздрібній мережі, були провідними, і не лише для українського ринку. Це теж був актив, нематеріальний актив. Дуже шкода, що все це помножили на нуль.
Більш того, великі вкладники були готові входити у капітал нового перехідного банку, пролонгувати свої вклади на 5-7 років за пільговою ставкою. Ідею націоналізації підтримував і Нацбанк, пам'ятаю серію нарад з цього приводу, де ми надавали розрахунки у потребі капіталу з урахуванням конвертації частини кредиторів. Суми, які там фігурували, були набагато меншими, ніж витратили по факту. А головне, це дозволило б зберегти актив, що генерує бізнес, збереглася б можливість відновити вартість вкладень. Та й працюючий бізнес більше б отримав грошей від існуючих активів, ніж ліквідатор. Ось ліквідатор порахував, що 51% зобов'язань він зможе закрити за рахунок реалізації активів. Я абсолютно впевнена, що новий власник зібрав би більше, і набагато більше. Адже цілі у ліквідатора та працюючого бізнесу різні, терміни, процедури, система показників, - все різне!
Ви підтвердите, що перед банкрутством один зі співвласників банку, американська компанія Cargill, таки встигла вивести свої $100 млн? Чи були задіяні тут політичні/дипломатичні важелі? Адже якби Cargill діяв на рівних умовах з іншими клієнтами банку, він би теж залишився ні з чим. Чому держава закрила очі на такі дії Cargill?
Читала у пресі інформацію про те, що Cargill шляхом заліку нібито спробував щось там закрити. Жодних подібних дій, поки я була головою Ради директорів, я не пам'ятаю і не знаю, зі мною такі обговорення ніхто не проводив і не звертався.
Чому «Приват» врятували, а «Дельту» ні?
Хороше запитання. Відповіді я не знаю. Адже «Дельта Банк» був визнаний системним банком, і за всіма передумовами націоналізація повинна була відбутися. Я до останнього моменту не вірила в сценарій ліквідації, адже він не тільки найжорстокіший, але і банально найдорожчий. Припустимо, що когось не цікавив соціальний ефект – тобто вплив на простих людей, але математика і мова цифр ясно артикулювали, що порятунок банку – кращий вибір. Спочатку Нацбанк виступав за націоналізацію, прораховували сценарії і варіанти, зверталися до уряду, наскільки я знаю. Що сталося потім і чому цю ідею не підтримали, - мені не відомо. Але навіть після введення тимчасової адміністрації, на стадії прийняття рішення фондом, були варіанти створення перехідного банку, було кілька бажаючих, був конкурс. Чому ця ідея не була підтримана і був обраний найбільш незручний для всіх сторін і дорогий для держави і всіх людей-клієнтів банку сценарій – ліквідація - я не знаю. Але хтось же відстоював сценарій ліквідації? Для когось же він був вигідним? На це питання я б хотіла знайти відповідь...
