Коли тільки починаєш писати на асмі, то виникає цікаве відчуття: начебто б ти
потрапив у брудний пятибаксовый мотель (з тих, біля яких обов'язково проходить
метро, і, коли їде поїзд, на стелі тремтить дешева люстра та блимає світло);
тут давно немає гарячої води, шпалери огидними жмутами звисають зі стін, зі
стелі капає якась мерзенна гидота та пахне цвіллю, усі зручності - у дворі...
На мотелі (підперті кимось невідомим) стоять уже давно скошені від часу неонові
букви "Для ассемблерщиків" (половина букв давно не горить, а половина зі тріском
догоряє). У мотелю немає своїх постояльців. Сюди заїжджають лише переночувати,
щоб з ранком забратися подалі...
Найогидніше у всім цьому те, що через єдине вікно в цій будці, через дорогу,
начебто спеціально, виріс семизірковий готель, увесь у рекламі, басейнах і
пальмах... Прямо над входом (до якого раз у раз щохвилини під'їжджають усе
більше й більше круті тачки) блищить золотом напис: "Для сішників". Онде видно,
як по терасах ходять пузаті мужики в обіймах з дорогими бабами, потягуючи
коктейлі та курячи сигари, їм прислужує армія офіціантів і слуг; усі вони
сміються та живуть.
Усім їм наплювати на мотель напроти...
Але в світі ходять легенди, що в тому самому мотельчику існують якісь потаємні
двері, що відкривають шлях у Вічне... Заради цих дверей мотель і стоїть. У
крайньому випадку, струмочок з бажаючих прилучитися до Вічності ніколи не
пересихає.
Стягнуто Посилання видалено (російською).
