Статус:
Offline
Реєстрація: 10.05.2009
Повідом.: 1575
Реєстрація: 10.05.2009
Повідом.: 1575
Чухраїнці - гениальное пророчество Остапа Вишни?
Остап Вишня написал эту гумореску в 40-х гг, а как будто про нынешнее время написал. Весь текст этой юморески можно легко найти. Ну например хоть у Мошкова Посилання видалено (третья сверху), или в "Сетевой библиотеке украинской литературы" Васильева Посилання видалено
ЧУХРАЇНЦI
(Спроба характеристики)
“Чухраїнці”, як ми знаємо, це дивацький нарід, що жив у чудернацькій країні “Чукрен”. Країна “Чукрен” була по той бік Атлантиди.
Назва — “чухраїнці” (і про це ми знаємо) — постала від того, що нарід той завжди чухався...
Країна “Чукрен”, як про те свідчать матеріали, знайдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передери-матнюріохора, розлягалася на чималім просторіні від біблійської річки Сону до біблійської річки Дяну. Біля річки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гір. Це — на заході...
Південь країни “Чукрен” обмивало море з водою синього кольору. В синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро. А на південному заході була велика річка Дсітро. (...)
Мали чухраїнці цілих аж п'ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що, коли б котрийсь із них загубився в мільйоновій юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає: — Це — чухраїнець.
І ніколи не помилиться...
Риси ці, як на ту старовинну термінологію, звалися так:
1. Якби ж знаття?
2. Забув.
3. Спізнивсь.
4. Якось то воно буде!
5. Я так і знав.
Розглянемо поодинці всі ці п'ять характерних для чухраїнця рис.
Нагадаємо тільки, що розкопані матеріали сильно потерпіли од тисячолітньої давнини, а декотрі з них й понадривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні. Одну з книжок, писану віршами, викопано разом із глечиком. Академіки кажуть, що, очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією: настільки в них була розвинена вже тоді культура. (...)
Доведеться обмежитись наведенням для кожної з них наочних прикладів: так, ми гадаємо, буде й швидше, й для широкого загалу зрозуміліше.
Якби ж знаття. Найхарактерніша для чухраїнців риса. Риса-мати. Без неї чухраїнець, а риса ця без чухраїнця — не риса. Повстала ця риса в чухраїнців от з якого приводу. Вшивав один із них хату. Зліз аж до бовдура і посунувся. Сунеться й кричить:
— Жінко! Жінко! Соломи! Соломи! Соломи!..
Геп!
— Не треба...
Це, значить, кричав чухраїнець жінці, щоб вона, доки він гепне, соломи на те місце, де він гепне, підіслала. Не встигла жінка цього зробити. Тоді виходить: “Не треба”. (...)
Якось-то воно буде. Я так і знав.
З цією головною рисою тісно з'єднані четверта й п'ята риси в чухраїнців, а саме: “якось-то воно буде” та “я так і знав”.
Коли чухраїнці було починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, і коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорливіший зауважив:
— А чи так ви робите?
Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається і не швидко прокаже:
— Таї Якось-то вже буде!
І починає робити...
Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:
— Я так і знав!
— Що ви знали?
— Та що отак буде!
— Так навіщо ж ви робили?
— Якби ж знаття...
— Так ви ж кажете, що знали?
— Так я думав, що якось-то воно буде!
Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповідали, сказав:
— Дивне якесь perpetuum mobile.
РОЗДІЛ III
Країну “Чукрен” залила стихія разом із Атлантидою. Один чухраїнський поет, грізної стихії перелякавшися, заліз на височенну вербу й чекав смерті. Коли вода вже заливала його притулок, він продекламував журно:
Ой, поля, ви, поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс.
А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:
— І все по-дурному!
ПІСЛЯМОВА
Читав я оці всі матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився і зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:
— Нічого. Якось-то воно буде. Тьху!
Замечательную статью на тему этой юморески написал Бузина (например тут Посилання видалено)
Остап Вишня написал эту гумореску в 40-х гг, а как будто про нынешнее время написал. Весь текст этой юморески можно легко найти. Ну например хоть у Мошкова Посилання видалено (третья сверху), или в "Сетевой библиотеке украинской литературы" Васильева Посилання видалено
ЧУХРАЇНЦI
(Спроба характеристики)
“Чухраїнці”, як ми знаємо, це дивацький нарід, що жив у чудернацькій країні “Чукрен”. Країна “Чукрен” була по той бік Атлантиди.
Назва — “чухраїнці” (і про це ми знаємо) — постала від того, що нарід той завжди чухався...
Країна “Чукрен”, як про те свідчать матеріали, знайдені при розкопках гробниці чухраїнського царя Передери-матнюріохора, розлягалася на чималім просторіні від біблійської річки Сону до біблійської річки Дяну. Біля річки Дяну простягалося пасмо так званих Кирпатих гір. Це — на заході...
Південь країни “Чукрен” обмивало море з водою синього кольору. В синє море текла найулюбленіша чухраїнцями річка Дмитро. А на південному заході була велика річка Дсітро. (...)
Мали чухраїнці цілих аж п'ять глибоко національних рис. Ці риси настільки були для них характерні, що, коли б котрийсь із них загубився в мільйоновій юрбі собі подібних істот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухраїнців, вгадає: — Це — чухраїнець.
І ніколи не помилиться...
Риси ці, як на ту старовинну термінологію, звалися так:
1. Якби ж знаття?
2. Забув.
3. Спізнивсь.
4. Якось то воно буде!
5. Я так і знав.
Розглянемо поодинці всі ці п'ять характерних для чухраїнця рис.
Нагадаємо тільки, що розкопані матеріали сильно потерпіли од тисячолітньої давнини, а декотрі з них й понадривані так, ніби на цигарки, хоч матеріали ті ні на книжки з сільського господарства, ні на газети не подібні. Одну з книжок, писану віршами, викопано разом із глечиком. Академіки кажуть, що, очевидно, чухраїнці накривали глечики з молоком поезією: настільки в них була розвинена вже тоді культура. (...)
Доведеться обмежитись наведенням для кожної з них наочних прикладів: так, ми гадаємо, буде й швидше, й для широкого загалу зрозуміліше.
Якби ж знаття. Найхарактерніша для чухраїнців риса. Риса-мати. Без неї чухраїнець, а риса ця без чухраїнця — не риса. Повстала ця риса в чухраїнців от з якого приводу. Вшивав один із них хату. Зліз аж до бовдура і посунувся. Сунеться й кричить:
— Жінко! Жінко! Соломи! Соломи! Соломи!..
Геп!
— Не треба...
Це, значить, кричав чухраїнець жінці, щоб вона, доки він гепне, соломи на те місце, де він гепне, підіслала. Не встигла жінка цього зробити. Тоді виходить: “Не треба”. (...)
Якось-то воно буде. Я так і знав.
З цією головною рисою тісно з'єднані четверта й п'ята риси в чухраїнців, а саме: “якось-то воно буде” та “я так і знав”.
Коли чухраїнці було починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, і коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорливіший зауважив:
— А чи так ви робите?
Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається і не швидко прокаже:
— Таї Якось-то вже буде!
І починає робити...
Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:
— Я так і знав!
— Що ви знали?
— Та що отак буде!
— Так навіщо ж ви робили?
— Якби ж знаття...
— Так ви ж кажете, що знали?
— Так я думав, що якось-то воно буде!
Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповідали, сказав:
— Дивне якесь perpetuum mobile.
РОЗДІЛ III
Країну “Чукрен” залила стихія разом із Атлантидою. Один чухраїнський поет, грізної стихії перелякавшися, заліз на височенну вербу й чекав смерті. Коли вода вже заливала його притулок, він продекламував журно:
Ой, поля, ви, поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс.
А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:
— І все по-дурному!
ПІСЛЯМОВА
Читав я оці всі матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився і зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:
— Нічого. Якось-то воно буде. Тьху!
Замечательную статью на тему этой юморески написал Бузина (например тут Посилання видалено)
рекоммендую!Почему у нас так всегда получается? Почему в Украине любое дело начинают под тосты: «Будьмо! Гей!», а заканчивают под неизменное: «Тьфу»? Почему так люто ненавидят всех, кто, не забывая о своем украинстве, относится к нему с явной иронией и идет, как говорил Ленин, «другим путем» – дорогой Гоголя и маршала Тимошенко.
Останнє редагування: