Шановний cheeks,
це теж реальна «проблєма». Про яку апологети, здебільш гуманітарії, не здогадуються. Українська мова, нажаль, зовсім не технічна, бо в неї не було органічного розвитку у цьому напрямку. Так і залишилась мовою селянства з їх обмеженим світоглядом (будемо дивитись правді у очі) та іграшкою невеликого за розміром прошарку місцевої інтелігенції (ще й доволі молодої — не біологічно, а в культурному сенсі, і тому здебільше «подражательной»), яка була у своїй масі складена з людей мистецтва — так званої творчої інтелігенції, світ якої дозволяє пустувати, вигадувати, фантазувати (і тим вона здебільше займається), світ пластичний, піддатливий; багато вибачаючий. На відміну від світу Науки та техніки де дуже важлива термінологічна сталість та однозначність. Бо там все дуже просто: сунув пальці у розетку — здох. Це людину можна вмовити, улестити, домогтися в неї поблажливості. А розетку — ніяк. Без варіантів.
Тому вимоги до мови в техніці вже починають щільно межувати з прямим загрозами життю. Крім цього ще й є — економіка. Мова інженерів повинна бути постійною, щоб підрядник з першого разу розумів, що від нього бажає замовник. А через те що такі відносини суб’єктів економічної діяльності вишиковуються в довжелезні ланцюги, складно переплітаючись, то становиться дуже потужним вплив «ефекту доміно». А у сучасному індустріальному світі це прямо впливає на могутність Держави. Ризикувати цим — це межа самогубства, як для самостійної Держави. Щоб цього не було, потрібно мати без розривів підряд кілька поколінь науково-технічної інтелігенції, чого, нажаль тут не було... А наздоганяти світ, це потрібна така потужна народна воля, якої ніякими законами та указами не здійняти. Тут ситуація така: або — є, або — нема. Само по собі. Без ніякої штучності. Третього не дано.
Все інше — пустощі великих дітей, або легка придуркуватість. Російською — «недоумие».
