А це цитата з "Вальдшнепів".
Головний герой з того ж прошарку, що й Хвильовий.
Тільки що Хвильовий боровся д кінця за чистоту ідеї, а герой у повній душевній кризі.
Хвильовий негативно відносився до Просвіти. Вважав, що вона заважає соціальному прогресу і відродженню молодої нації.
Такий собі контраверсійний погляд на ТГ.
Але ж тема - "БЕЗ ДОГМАТА"
— Мене цікавить друге питання. Говорячи про Тараса Шевченка, ти мав на увазі віршомазів взагалі чи саме його, божка вашої нації?
— Я мав на увазі й віршомазів взагалі, і його зосібна.
— За що ж ти Шевченка так ненавидиш?
— За що я його ненавиджу? — Карамазов знову зробив незадоволене обличчя: мовляв — навіщо цей допит? Потім раптом нервово одкинув волосся і зупинився. — А за те я його ненавиджу, — надмірно запалюючись, сказав він злим голосом, — що саме Шевченко кастрував нашу інтелігенцію. Хіба це не він виховав цього тупоголового
раба-просвітянина, що ім'я йому легіон? Хіба це не Шевченко—цей, можливо, непоганий поет і на подив малокультурна й безвольна людина, — хіба це не він навчив нас писати вірші, сентиментальничати "по-катеринячи", бунтувати "по-гайдамачому" — безглуздо та безцільно — й дивитись на світ і будівництво його крізь призму підсолодженого страшними фразами пасеїзму? Хіба це не він, цей кріпак, навчив нас лаяти пана, як-то кажуть, за очі й пити з ним горілку та холуйствувати перед ним, коли той фамільярно потріпає нас но плечу й скаже: "а ти, Матюшо, все-таки талант". Саме цей іконописний "батько Тарас" і затримав культурний розвиток нашої нації і не дав їй своєчасно оформитись у державну одиницю.
Дурачки думають, що коли б не було Шевченка, то не було б і України, а я от гадаю, що на чорта вона й здалася така, якою ми її бачимо аж досі... бо в сьогоднішньому вигляді з своїми ідіотськими українізаціями в соціальних процесах вона виконує тільки роль тормоза.
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
Пасеїзм —
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
, при якому минуле відчувається як реальність, яка, накопичуючись, просувається вперед. Умовне позначення напрямку в мистецтві на початку XX століття. Пасеїзм позначає пристрасть до часів, які пройшли, і байдуже (вороже чи недовірливе) ставлення до сьогодення та майбуття.