Статус:
Offline
Реєстрація: 21.06.2006
Повідом.: 1666
Реєстрація: 21.06.2006
Повідом.: 1666
- 🔴 09:27 Повітряна тривога в м. Харків та Харківська територіальна громадаСлідкуйте за подальшими повідомленнями.#м_Харків_та_Харківська_територіальна_громада
- #1
40 дней
“Я дуже люблю життя”
24.02.2007, 11:48
вернуться в раздел
Слово про Євгенія Кушнарьова
25 лютого 2007 року виповнюється 40 днів з дня смерті видатного політичного діяча і Людини з великої букви, колишнього члена Партії регіонів Євгенія Петровича Кушнарьова. Його пам’ять шанують по всій нашій країні, і не тільки на його рідному Сході, але і на Заході.
Євгеній Кушнарьов. Про нього ще напишуть книжки. Бо він, як той метеорит, яскраво спалахнув на небосхилі, промчався і освітив наше буття своїми сміливими думками, своїми філософськими роздумами, своєю публіцистикою і характером бійця – невтомного, непримиренного і відважного. Він жив і мріяв, боровся і перемагав. Обрав для себе політичну кар’єру і пройшов у ній всіма ступенями влади: головою адміністрації Харківщини і в найближчому оточені Л. Кучми, і в ролі одного з керівників Партії регіонів. Він скромно говорив про себе. В одному інтерв’ю, зокрема, сказав так: “Якщо я обрав для себе громадську кар’єру, то, напевно, у мене немає підстав терзати себе, що я займався не своєю справою, не міг у ній нічого досягти”. І в цьому ж інтерв’ю на високій оптимістичній ноті зауважив: “У мене попереду, сподіваюсь, багато часу”. Мріяв. Хотів. Але доля склалась інакше. Безглузда трагічна смерть перервала всі його мрії, всі його сподівання. Назавжди. Навічно.
Він весь час був на передовій політичних битв. І як зауважив одного разу, завжди мав свою позицію і завжди її відстоював. Це, мабуть, і зробило його політичним лідером. “Роль лідера, – вважав Євгеній Петрович, - напевне, і є звичайним для мене станом, в якому я найбільш повно себе реалізую”. І це не самовихваляння. Це свідоме розуміння свого місця в політичному житті. І цю рису його характеру відмічають усі, хто знав Євгенія Кушнарьова, хто працював і товаришував із ним. В його житті, як і в житті кожного політика, були і періоди підйому, і спаду. Були спроби помаранчевих розправитись із ним, “засадити” до в’язниці. І ми пам’ятаємо, як болісно, як важко він переживав, терзався серцем і душею. Але боровся.
Євгенія Петровича можна характеризувати багатьма яскравими епітетами, але все ж таки найголовніше – він був надзвичайно яскравим публічним політиком, оратором і, не боюсь цього слова, теоретиком. Навряд чи зможу назвати когось, хто б зрівнявся з ним у захисті інтересів регіонів, у захисті російськомовних українців. Хто уважно спостерігав за діяльністю цієї неординарної людини, не міг не помітити ще одну його важливу рису. Євгенія Кушнарьова тягло як магнітом до теорії. В його чисельних статтях, виступах було піднято ряд важливих філософських проблем – про націю і національну ідею, про ідеологію і її місце в суспільному житті. Як політика і партійного лідера ці проблеми його весь час хвилювали. В своїй останній статті “Национальная идеология Украини: как есть – и как надо, чтоб было» (газета «2000»), він починав так: «нація ми, громадяни України, чи поки що ні?». І з сумом відмічав – прийнятної, остаточної відповіді, на жаль, немає. Політики дискутують. Все замикається навколо публічної риторики. «А чому?» - ставить він питання. «Нація повинна формуватись навколо єдиного знаменника, який до цих пір не визначений», - ось його основна думка.
Піднімаючи ці питання, він розумів – суспільство не має загальнонаціональної ідеології. Він розумів, що й ідеологія такої впливової партії, як Партія регіонів, також повинна мати струнку і абсолютно зрозумілу кожному ідеологічну платформу. І вона повинна в Програмі партії займати центральне місце. Повинна увібрати в себе спільні для всіх національні надбання. Інакше кажучи – представити суспільству такі моральні норми і принципи життя, які б сприяли згуртуванню всіх жителів України в єдиній українській нації. Яким чином? Методика тут проста: виходити з реалій нинішнього моменту, який не передбачає «повернення до традицій «шароварної» (або «трипільської») ідеології», яка вже всім набридла на Сході і на Заході України. А сформувати загальнодержавну ідеологію, яка б грунтувалась не на концепції «титульної нації», а на інших критеріях – спільності історії, єдності території, економічних взаємозв’язках. Він категорично виступав проти унітарності ідеології, культури, мовної політики.
Безумовно, загальнодержавний інтерес представляють і погляди Євгенія Кушнарьова на проблеми зовнішньої політики. Він неодноразово і категорично, як депутат Верховної Ради і один з лідерів Партії регіонів, від імені своїх колег заявляв: «Ми підтримуємо політику конструктивного співробітництва України з НАТО». А щодо членства в НАТО, то це питання «необхідно вирішувати тільки після проведення всеукраїнського референдуму з цього питання». Він невтомно відстоював один із важливих пріоритетних напрямків зовнішньої політики – максимально розвивати співробітництво з братньою Росією.
Євгеній Петрович був щирим і рішучим у своїх судженнях і діях. І це, зрозуміло, не подобалось багатьом опозиційним політикам. Але що поробиш. Таким він був. Він залишив нам не тільки згадку про себе. Він залишив нам багаж думок і роздумів у своїх публіцистичних виступах і статтях. Є. Кушнарьов підготував до друку свою книгу «Выборы или вилы». На жаль, світ вона побачить уже після його смерті. Епіграфом для книги Євгеній Петрович обрав слова з пісні А. Макаревича (цитую в оригіналі): «Не стоит пригибаться под изменчивый мир. Пусть лучше он прогнется под нас». У цих рядках – весь Кушнарьов. Таким він був. Таким запам’ятався. Таким і залишиться в наших серцях. Як правильно підмітив політолог В. Малінкович: «Его никто не сможет заменить, а потому эта смерть – трагедия всеукраинского масштаба». Я почав своє слово про Євгенія Петровича з його слів «Я дуже люблю життя». Так, він любив життя, дароване йому батьками. Він любив свою родину, своїх друзів. Він раз у раз повторював, що «хоче завжди залишатись самим собою, щоб не розчаруватися в житті, не втратити віру в себе».
Таким постає перед нами ця грандіозна постать - людини, політика, громадського діяча. Очевидці стверджують, що під час прощальної церемонії в Харкові пройшов дощ. В народі кажуть – це добрий знак: значить, довго його будуть пам’ятати люди, бо й природа заплакала. Будемо ж завжди пам’ятати Євгенія Петровича Кушнарьова. І звіряти свої вчинки і дії з його життям, з його мудрими думками, з його справді філософськими поглядами на нинішній світ. Він кинув виклик часу. Такі люди, як він, народжуються не часто. І їх земне життя завжди освячується матір’ю-природою.
Анатолій Колотуша
м. Івано-Франківськ
“Я дуже люблю життя”
24.02.2007, 11:48
вернуться в раздел
Слово про Євгенія Кушнарьова
25 лютого 2007 року виповнюється 40 днів з дня смерті видатного політичного діяча і Людини з великої букви, колишнього члена Партії регіонів Євгенія Петровича Кушнарьова. Його пам’ять шанують по всій нашій країні, і не тільки на його рідному Сході, але і на Заході.
Євгеній Кушнарьов. Про нього ще напишуть книжки. Бо він, як той метеорит, яскраво спалахнув на небосхилі, промчався і освітив наше буття своїми сміливими думками, своїми філософськими роздумами, своєю публіцистикою і характером бійця – невтомного, непримиренного і відважного. Він жив і мріяв, боровся і перемагав. Обрав для себе політичну кар’єру і пройшов у ній всіма ступенями влади: головою адміністрації Харківщини і в найближчому оточені Л. Кучми, і в ролі одного з керівників Партії регіонів. Він скромно говорив про себе. В одному інтерв’ю, зокрема, сказав так: “Якщо я обрав для себе громадську кар’єру, то, напевно, у мене немає підстав терзати себе, що я займався не своєю справою, не міг у ній нічого досягти”. І в цьому ж інтерв’ю на високій оптимістичній ноті зауважив: “У мене попереду, сподіваюсь, багато часу”. Мріяв. Хотів. Але доля склалась інакше. Безглузда трагічна смерть перервала всі його мрії, всі його сподівання. Назавжди. Навічно.
Він весь час був на передовій політичних битв. І як зауважив одного разу, завжди мав свою позицію і завжди її відстоював. Це, мабуть, і зробило його політичним лідером. “Роль лідера, – вважав Євгеній Петрович, - напевне, і є звичайним для мене станом, в якому я найбільш повно себе реалізую”. І це не самовихваляння. Це свідоме розуміння свого місця в політичному житті. І цю рису його характеру відмічають усі, хто знав Євгенія Кушнарьова, хто працював і товаришував із ним. В його житті, як і в житті кожного політика, були і періоди підйому, і спаду. Були спроби помаранчевих розправитись із ним, “засадити” до в’язниці. І ми пам’ятаємо, як болісно, як важко він переживав, терзався серцем і душею. Але боровся.
Євгенія Петровича можна характеризувати багатьма яскравими епітетами, але все ж таки найголовніше – він був надзвичайно яскравим публічним політиком, оратором і, не боюсь цього слова, теоретиком. Навряд чи зможу назвати когось, хто б зрівнявся з ним у захисті інтересів регіонів, у захисті російськомовних українців. Хто уважно спостерігав за діяльністю цієї неординарної людини, не міг не помітити ще одну його важливу рису. Євгенія Кушнарьова тягло як магнітом до теорії. В його чисельних статтях, виступах було піднято ряд важливих філософських проблем – про націю і національну ідею, про ідеологію і її місце в суспільному житті. Як політика і партійного лідера ці проблеми його весь час хвилювали. В своїй останній статті “Национальная идеология Украини: как есть – и как надо, чтоб было» (газета «2000»), він починав так: «нація ми, громадяни України, чи поки що ні?». І з сумом відмічав – прийнятної, остаточної відповіді, на жаль, немає. Політики дискутують. Все замикається навколо публічної риторики. «А чому?» - ставить він питання. «Нація повинна формуватись навколо єдиного знаменника, який до цих пір не визначений», - ось його основна думка.
Піднімаючи ці питання, він розумів – суспільство не має загальнонаціональної ідеології. Він розумів, що й ідеологія такої впливової партії, як Партія регіонів, також повинна мати струнку і абсолютно зрозумілу кожному ідеологічну платформу. І вона повинна в Програмі партії займати центральне місце. Повинна увібрати в себе спільні для всіх національні надбання. Інакше кажучи – представити суспільству такі моральні норми і принципи життя, які б сприяли згуртуванню всіх жителів України в єдиній українській нації. Яким чином? Методика тут проста: виходити з реалій нинішнього моменту, який не передбачає «повернення до традицій «шароварної» (або «трипільської») ідеології», яка вже всім набридла на Сході і на Заході України. А сформувати загальнодержавну ідеологію, яка б грунтувалась не на концепції «титульної нації», а на інших критеріях – спільності історії, єдності території, економічних взаємозв’язках. Він категорично виступав проти унітарності ідеології, культури, мовної політики.
Безумовно, загальнодержавний інтерес представляють і погляди Євгенія Кушнарьова на проблеми зовнішньої політики. Він неодноразово і категорично, як депутат Верховної Ради і один з лідерів Партії регіонів, від імені своїх колег заявляв: «Ми підтримуємо політику конструктивного співробітництва України з НАТО». А щодо членства в НАТО, то це питання «необхідно вирішувати тільки після проведення всеукраїнського референдуму з цього питання». Він невтомно відстоював один із важливих пріоритетних напрямків зовнішньої політики – максимально розвивати співробітництво з братньою Росією.
Євгеній Петрович був щирим і рішучим у своїх судженнях і діях. І це, зрозуміло, не подобалось багатьом опозиційним політикам. Але що поробиш. Таким він був. Він залишив нам не тільки згадку про себе. Він залишив нам багаж думок і роздумів у своїх публіцистичних виступах і статтях. Є. Кушнарьов підготував до друку свою книгу «Выборы или вилы». На жаль, світ вона побачить уже після його смерті. Епіграфом для книги Євгеній Петрович обрав слова з пісні А. Макаревича (цитую в оригіналі): «Не стоит пригибаться под изменчивый мир. Пусть лучше он прогнется под нас». У цих рядках – весь Кушнарьов. Таким він був. Таким запам’ятався. Таким і залишиться в наших серцях. Як правильно підмітив політолог В. Малінкович: «Его никто не сможет заменить, а потому эта смерть – трагедия всеукраинского масштаба». Я почав своє слово про Євгенія Петровича з його слів «Я дуже люблю життя». Так, він любив життя, дароване йому батьками. Він любив свою родину, своїх друзів. Він раз у раз повторював, що «хоче завжди залишатись самим собою, щоб не розчаруватися в житті, не втратити віру в себе».
Таким постає перед нами ця грандіозна постать - людини, політика, громадського діяча. Очевидці стверджують, що під час прощальної церемонії в Харкові пройшов дощ. В народі кажуть – це добрий знак: значить, довго його будуть пам’ятати люди, бо й природа заплакала. Будемо ж завжди пам’ятати Євгенія Петровича Кушнарьова. І звіряти свої вчинки і дії з його життям, з його мудрими думками, з його справді філософськими поглядами на нинішній світ. Він кинув виклик часу. Такі люди, як він, народжуються не часто. І їх земне життя завжди освячується матір’ю-природою.
Анатолій Колотуша
м. Івано-Франківськ
))
