Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Статус: Офлайн
Реєстрація: 07.05.2010
Повідом.: 7243
Адреса: ХТЗ
Реєстрація: 07.05.2010
Повідом.: 7243
Адреса: ХТЗ
скоріше б турки вже наваляли там *****ам. *****и, правда, відчувають, що накриються там волохатим бобром, тому "стривожені". Але ***ло вже зайшов надто далеко, щоб повернути назад без втрати ботоксного їбла. Колись давно бачив, як на благбазі два уйобки махали один на одного ножами, і кричали: "Ану давай на характєр".
Статус: Офлайн
Реєстрація: 23.02.2011
Повідом.: 18068
Реєстрація: 23.02.2011
Повідом.: 18068
Мартин Брест пишет, что по вчерашнему наступлению-прорыву зрада отменяется, армия отработала четко. Х.з.кому верить...
fesky64
F
Враг 30 минут беспрепятственно обстреливал наши позиции, - Забродский о бое под Золотым 18 февраля.ВИДЕО
Народный депутат Украины из фракции "ЕС" Михаил Забродский озвучил некоторые подробности заседения комитета по нацбезопасности ВР по факту боестолкновения под Золотым 18 февраля.
Как передает Цензор.НЕТ, об этом говорится в пресс-службе "ЕС".
М.Забродский поделился некоторой информацией с закрытого заседания комитета Верховной Рады по вопросам нацбезопасности, обороны и разведки.
Он подчеркнул: "Вчера около 30 минут противник безнаказанно вел огонь по нашим позициям. Только после этого артиллерия смогла нанести ответный удар".
Смотрите также на "Цензор.НЕТ": Члены комитета не удовлетворены докладом Генштаба о ситуации на Донбассе 18 февраля, - глава комитета "слуга народа" Завитневич
По словам представителя Генштаба, военным пришлось оставить несколько наблюдательных пунктов. Эта информация опровергает предыдущие заявления руководства Генштаба и Минобороны.
Инорфмация о жертвах подтвердилась: один наш военнослужащий погиб, четверо ранены.
К сожалению, представитель Генштаба не смог объяснить, как так получилось, что при организованном отступлении тело нашего военного осталось в зоне проведения боя. В результате чего, оно сейчас в руках противника.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 25.05.2009
Повідом.: 6246
Реєстрація: 25.05.2009
Повідом.: 6246
«Кожен з них здійснив особистий подвиг, віддав найцінніше — своє життя заради нової України»!
Сьогодні, 19 лютого, на території Міністерства оборони України відбувся щоденний ранковий церемоніал вшанування захисників України, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії на сході України.
У заході взяли участь рідні загиблих захисників, представники керівництва Міністерства оборони, офіцери та працівники структурних підрозділів оборонного відомства, Генерального штабу ЗС України, курсанти військових навчальних закладів столиці, військовослужбовці Київського гарнізону.
Дзвін Пам’яті пролунав шість разів...
Цього дня у 2015 році внаслідок збройної агресії РФ на Сході нашої держави загинули:
Сержант ГОРБЕНКО Андрій Степанович.
Старший лейтенант ПОКЛАДОВ Андрій Євгенович.
Сержант САДОВСЬКИЙ Богдан Анатолійович.
У цей день у 2017 році віддали життя, захищаючи Україну від російського агресора:
Молодший лейтенант ГРИНЧИШИН Максим Ігорович.
Солдат ДЕЛЮКІН Юрій Петрович.
У 2018 році внаслідок збройної агресії РФ загинув сержант ЄГОРОВ Валерій Ігорович.
Присутні вшанували пам’ять захисників України хвилиною мовчання та поклали квіти до Стели Пам’яті.
Вічна пам’ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну!
Сьогодні, 19 лютого, на території Міністерства оборони України відбувся щоденний ранковий церемоніал вшанування захисників України, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії на сході України.
У заході взяли участь рідні загиблих захисників, представники керівництва Міністерства оборони, офіцери та працівники структурних підрозділів оборонного відомства, Генерального штабу ЗС України, курсанти військових навчальних закладів столиці, військовослужбовці Київського гарнізону.
Дзвін Пам’яті пролунав шість разів...
Цього дня у 2015 році внаслідок збройної агресії РФ на Сході нашої держави загинули:
Сержант ГОРБЕНКО Андрій Степанович.
Старший лейтенант ПОКЛАДОВ Андрій Євгенович.
Сержант САДОВСЬКИЙ Богдан Анатолійович.
У цей день у 2017 році віддали життя, захищаючи Україну від російського агресора:
Молодший лейтенант ГРИНЧИШИН Максим Ігорович.
Солдат ДЕЛЮКІН Юрій Петрович.
У 2018 році внаслідок збройної агресії РФ загинув сержант ЄГОРОВ Валерій Ігорович.
Присутні вшанували пам’ять захисників України хвилиною мовчання та поклали квіти до Стели Пам’яті.
Вічна пам’ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну!
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 19.08.2018
Повідом.: 522
Реєстрація: 19.08.2018
Повідом.: 522
Розмір матдопомоги військовим зменшено у 20 разів
19.02.20
Міноборони визначило розмір матдопомоги на 2020 рік
Міністерство оборони України визначило розмір матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань на 2020 рік.
Цьогоріч вона була значно зменшена. Якщо раніше максимальний розмір матеріальної допомоги дорівнював місячному грошовому забезпеченню військовослужбовця, то на 2020 рік він дорівнюватиме лише окладу за військовим званням (530-1500 грн).
Про це йдеться в 6 пункті наказу Міноборони від 18 лютого 2020 року № 45 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік».
Міноборони визначило розмір матдопомоги на 2020 рік Міноборони визначило розмір матдопомоги на 2020 рік
19.02.20
Міноборони визначило розмір матдопомоги на 2020 рік
Міністерство оборони України визначило розмір матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань на 2020 рік.
Цьогоріч вона була значно зменшена. Якщо раніше максимальний розмір матеріальної допомоги дорівнював місячному грошовому забезпеченню військовослужбовця, то на 2020 рік він дорівнюватиме лише окладу за військовим званням (530-1500 грн).
Про це йдеться в 6 пункті наказу Міноборони від 18 лютого 2020 року № 45 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік».
Міноборони визначило розмір матдопомоги на 2020 рік Міноборони визначило розмір матдопомоги на 2020 рік
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Виталий Портников
22 мин. ·
Майдан став можливим внаслідок тотальної недовіри людей до влади Віктора Януковича. При цьому прихильники режиму - ті, хто голосував за Януковича на трагічних для країни виборах 2010 року - були не здатні зрозуміти ані природи цього недовіри, ані рівня некомпетентності влади і її нездатності домовитися з суспільством. А багато хто не розумів, навіщо взагалі домовлятися з тими, кому не подобається їхній улюбленець-рецидивіст.
Зараз, в день загибелі Небесної Сотні, багато прихильників чинної влади так само не можуть зрозуміти ані недовіри до неї, ані рівня її некомпетентності, ані рівня її некомунікабельності. Вони обурені діями людей, які бояться неправильно організованого карантину - при тому, що ніхто в цілому світі точно не розуміє, як поширюється небезпечна хвороба і як від неї вберегтися. Але вони не дивуються діям влади, яка дев'ять місяців буквально хизується своєю некомпетентністю, своїм нерозумінням того, що відбувається в країні і світі - а потім відправляє на карантин саме в ті регіони, де їй не довіряють найбільше? І не організує належної комунікації з людьми, які повинні будуть знаходитися поруч з потенційною небезпекою? Щоб отримати таку реакцію? Щоб ще більше посилити суспільний розкол? Та ні, звичайно ж, вони про це і не думали. Ні, це не помста. Це дурниця. Дурість - це те, що схарактеризовує дії влади.
Через шість років після загибелі Небесної Сотні - коли була надія, що українці можуть прокинутися і протверезіти хоча б на час, хоча б через пожарища в Києві і війну, виявилося, що ми, як і раніше, живемо в Країні Дурнів. Але я продовжую сподіватися, що ми зможемо порозумнішати без нових жертв на Майдані, без нової війни і навіть без нової епідемії.
22 мин. ·
Майдан став можливим внаслідок тотальної недовіри людей до влади Віктора Януковича. При цьому прихильники режиму - ті, хто голосував за Януковича на трагічних для країни виборах 2010 року - були не здатні зрозуміти ані природи цього недовіри, ані рівня некомпетентності влади і її нездатності домовитися з суспільством. А багато хто не розумів, навіщо взагалі домовлятися з тими, кому не подобається їхній улюбленець-рецидивіст.
Зараз, в день загибелі Небесної Сотні, багато прихильників чинної влади так само не можуть зрозуміти ані недовіри до неї, ані рівня її некомпетентності, ані рівня її некомунікабельності. Вони обурені діями людей, які бояться неправильно організованого карантину - при тому, що ніхто в цілому світі точно не розуміє, як поширюється небезпечна хвороба і як від неї вберегтися. Але вони не дивуються діям влади, яка дев'ять місяців буквально хизується своєю некомпетентністю, своїм нерозумінням того, що відбувається в країні і світі - а потім відправляє на карантин саме в ті регіони, де їй не довіряють найбільше? І не організує належної комунікації з людьми, які повинні будуть знаходитися поруч з потенційною небезпекою? Щоб отримати таку реакцію? Щоб ще більше посилити суспільний розкол? Та ні, звичайно ж, вони про це і не думали. Ні, це не помста. Це дурниця. Дурість - це те, що схарактеризовує дії влади.
Через шість років після загибелі Небесної Сотні - коли була надія, що українці можуть прокинутися і протверезіти хоча б на час, хоча б через пожарища в Києві і війну, виявилося, що ми, як і раніше, живемо в Країні Дурнів. Але я продовжую сподіватися, що ми зможемо порозумнішати без нових жертв на Майдані, без нової війни і навіть без нової епідемії.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
росія на Донбасі: «Можем повторить»
Фото: Reuters
У практиці інформаційно-психологічної боротьби є такий метод розхитування. Суть у тому, що агресор постійно бомбардує інформаційний простір жертви суперечливими повідомленнями. Вони йдуть послідовно, одне за одним, часто мають діаметрально протилежне значення та емоційне забарвлення або, наприклад, є взаємовиключними.
І мова не лише про фейкові чи справжні новини, бо роль повідомлення може відігравати і подія, і людина. Це робиться для того, щоб розхитати свідомість людей, позбавити їх певного інформаційного імунітету й зробити суспільство загалом вразливим до зовнішнього впливу. Коли люди дезорієнтовані, маніпулювати ними стає набагато легше. Побічним ефектом є поляризація суспільства, адже завжди знайдуться фанати та противники того чи того меседжа, які залюбки конфліктуватимуть. Країна, де громадяни борються між собою, не здатна ефективно давати відсіч зовнішньому ворогові. Про це приблизно дві тисячі років тому писав Сунь-дзи у своєму трактаті «Мистецтво війни».
Господар Кремля непогано знається на китайській класиці, що підтверджують останні події як довкола України, так і в самій країні. Якщо взяти лише невеликий промі*жок часу, то першим поштовхом маятника можна назвати появу скандального плану «12 кроків» на нещодавній Мюнхенській конференції.
Те, звідки в цього плану ростуть ноги, можна зрозуміти як із запропонованих заходів, так і з «творчого колективу» його розробників. А серед них і секретар Ради безпеки РФ, і екс-керівник російської Служби зовнішньої розвідки, і екс-міністр з уряду Берлусконі, і німецький координатор співпраці з РФ. Це лише з наглядової ради такого собі міжнародного фонду «Європейська мережа лідерства» (European Leadership Network). А була ж ще й цілком відверта Російська рада з міжнародних справ. Утім, персоналії не мають важливого значення, бо мета документа — спричинити інформаційний вибух. Згаданий китайський стратег це описував так: «Найкраща війна — розбити задуми противника, наступне — розбити його союзи». Отже, поки в Німеччині поважні лідери вирішували, як найкраще повернутися до дружби з РФ чи залучити її до глобальної системи безпеки, в Україні одна частина суспільства обурювалася «спільними патрулями» та «визначенням нової ідентичності України», а інша — наполягала на необхідності прагнути миру.
Миру прагнули приблизно до п’ятої ранку 18 лютого, коли відбувся наступ російсько-терористичних сил у районі населених пунктів Новотошківське, Оріхове, Кримське. Під час атаки окупаційними силами, крім стрілецької зброї, було залучено міномети та артилерію, дехто повідомляв про танки. Тобто все, що забороняють мінські угоди. Підрозділи ЗСУ зупинили та відбили наступ, усі наявні українські позиції залишилися під нашим контролем. На жаль, з нашого боку не обійшлося без утрат: загинув 22-річний Максим Хітайлов, боєць 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, ще п’ять військових зазнали поранень. Атаку можна вважати одним із найбільших загострень за останній час. Таких зухвалих спроб прориву не відбувалося доволі давно.
Слід зауважити, що із суто військового погляду цей наступ важко назвати доцільним: захват українських позицій не дав би терористам відчутних тактичних переваг, а співвідношення витрачених засобів, утрат та отриманого результату явно не на користь окупантів. То навіщо було влаштовувати це показове ***********?
Причин кілька. Перша, яка лежить на поверхні, — символізм. За всі шість років війни росія не раз показувала схильність робити провокації проти України у важливі для нас дати. Отже, напевно, у такий спосіб Кремль прагнув «привітати» українців із річницею боїв за Дебальцеве та розстрілів на Майдані.
Як і п’ять років тому, під час переговорів у Мінську й загострення під Дебальцевим, росія використовує воєнну операцію, щоб досягнути політичних та дипломатичних цілей. Не випадково, що майже відразу після ранкового штурму сепаратистські джерела почали розносити фейк «про зухвалу провокацію ЗСУ», які вкотре підступно напали на «мирні республіки». Час цієї інформаційної операції обрано влучно — ще не вляглися емоції після Мюнхена, попереду засідання ООН і ймовірна майбутня зустріч Путіна та Зеленського. Тобто Кремль змушує українську сторону виправдовуватися на міжнародній арені. До того ж для Москви вкрай важливим є примушення української сторони до діалогу з представниками «республік», щоб росія мала статус лише стороннього спостерігача, а не агресора. Так само 2015 року Путін заявляв своїм візаві, що не має жодного стосунку чи впливу на формування, які штурмують українські позиції. Тому нинішня провокація цілком очікувана, про ймовірність таких дій попереджало українське Головне управління розвідки. За даними розвідників, за кілька днів до штурму російське окупаційне командування активізувало заходи з провокування напруженості на тимчасово окупованих територіях, були скасовані обмеження на припинення вогню, а серед населення поширювалися чутки про майбутній бліцкриг українських сил, щоб викликати паніку.
Реакція офіційного Києва на загострення на фронті була вельми специфічною. Пацифізм, притаманний Зеленському, проступає в усіх дописах та заявах щодо атаки. Здається, то його вразливе місце, і Кремль про це знає. Замість визнання факту агресії — «курс на завершення війни» та «мирний процес на Донбасі». За результатами екстреного засідання РНБО, «ми впевнено наближаємося до припинення війни та миру», хоча кілька місяців тому Зеленський обіцяв повернути розведені підрозділи ЗСУ в разі порушень з боку терористів. Замість обговорення відсічі окупантам — розмова про коронавірус. Цікаво, що такі зухвалі провокації росіян повністю перекреслюють усі попередні кроки української влади щодо мирного врегулювання.
Правда, не можна й сказати, що нова влада зовсім не розуміє меж свої мирних ініціатив. Відповідальний за діалог з окупованими територіями в партії «Слуга народу» Сергій Сивохо був змушений перенести презентацію своєї Платформи єдності та примирення, яка мала відбутися 19 лютого (тобто на наступний день після атаки). Тепер із «налагодженням діалогу між громадянами України, яких розділила війна; подолання наслідків війни; створення передумов для встановлення стійкого миру та відбудови мирного життя» (цитата з офіційного релізу. — Ред.) доведеться зачекати, хоча сам Сивохо заявив, що не відмовився від ідеї. Водночас не перестає дивувати й Давид Арахамія, який то не проти пустити воду до Криму, то заявляє, що, мовляв, треба розібратися, хто саме почав наступ 18 лютого, ніби повторюючи методички з Москви.
Так, можна довго намагатися переконувати себе, що незабаром війна закінчиться і сам собою постане мир, однак слід розуміти: така поведінка лише розпалює апетити сусідньої країни-гопника. І крім закликів до світової спільноти показати рішучу реакцію, варто й самим дати гідний опір. Бо росія розуміє тільки силу, і якщо відчує слабкість, то буде знов і знов брехати, обіцяти мирне врегулювання, а натомість без жодних компромісів влаштовувати провокації, брати заручників, розхитувати ситуацію.
Юрій Лапаєв
Матеріал друкованого видання № 8 (640) від 19 лютого
Фото: Reuters
У практиці інформаційно-психологічної боротьби є такий метод розхитування. Суть у тому, що агресор постійно бомбардує інформаційний простір жертви суперечливими повідомленнями. Вони йдуть послідовно, одне за одним, часто мають діаметрально протилежне значення та емоційне забарвлення або, наприклад, є взаємовиключними.
І мова не лише про фейкові чи справжні новини, бо роль повідомлення може відігравати і подія, і людина. Це робиться для того, щоб розхитати свідомість людей, позбавити їх певного інформаційного імунітету й зробити суспільство загалом вразливим до зовнішнього впливу. Коли люди дезорієнтовані, маніпулювати ними стає набагато легше. Побічним ефектом є поляризація суспільства, адже завжди знайдуться фанати та противники того чи того меседжа, які залюбки конфліктуватимуть. Країна, де громадяни борються між собою, не здатна ефективно давати відсіч зовнішньому ворогові. Про це приблизно дві тисячі років тому писав Сунь-дзи у своєму трактаті «Мистецтво війни».
Господар Кремля непогано знається на китайській класиці, що підтверджують останні події як довкола України, так і в самій країні. Якщо взяти лише невеликий промі*жок часу, то першим поштовхом маятника можна назвати появу скандального плану «12 кроків» на нещодавній Мюнхенській конференції.
Те, звідки в цього плану ростуть ноги, можна зрозуміти як із запропонованих заходів, так і з «творчого колективу» його розробників. А серед них і секретар Ради безпеки РФ, і екс-керівник російської Служби зовнішньої розвідки, і екс-міністр з уряду Берлусконі, і німецький координатор співпраці з РФ. Це лише з наглядової ради такого собі міжнародного фонду «Європейська мережа лідерства» (European Leadership Network). А була ж ще й цілком відверта Російська рада з міжнародних справ. Утім, персоналії не мають важливого значення, бо мета документа — спричинити інформаційний вибух. Згаданий китайський стратег це описував так: «Найкраща війна — розбити задуми противника, наступне — розбити його союзи». Отже, поки в Німеччині поважні лідери вирішували, як найкраще повернутися до дружби з РФ чи залучити її до глобальної системи безпеки, в Україні одна частина суспільства обурювалася «спільними патрулями» та «визначенням нової ідентичності України», а інша — наполягала на необхідності прагнути миру.
Миру прагнули приблизно до п’ятої ранку 18 лютого, коли відбувся наступ російсько-терористичних сил у районі населених пунктів Новотошківське, Оріхове, Кримське. Під час атаки окупаційними силами, крім стрілецької зброї, було залучено міномети та артилерію, дехто повідомляв про танки. Тобто все, що забороняють мінські угоди. Підрозділи ЗСУ зупинили та відбили наступ, усі наявні українські позиції залишилися під нашим контролем. На жаль, з нашого боку не обійшлося без утрат: загинув 22-річний Максим Хітайлов, боєць 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, ще п’ять військових зазнали поранень. Атаку можна вважати одним із найбільших загострень за останній час. Таких зухвалих спроб прориву не відбувалося доволі давно.
Слід зауважити, що із суто військового погляду цей наступ важко назвати доцільним: захват українських позицій не дав би терористам відчутних тактичних переваг, а співвідношення витрачених засобів, утрат та отриманого результату явно не на користь окупантів. То навіщо було влаштовувати це показове ***********?
Причин кілька. Перша, яка лежить на поверхні, — символізм. За всі шість років війни росія не раз показувала схильність робити провокації проти України у важливі для нас дати. Отже, напевно, у такий спосіб Кремль прагнув «привітати» українців із річницею боїв за Дебальцеве та розстрілів на Майдані.
Як і п’ять років тому, під час переговорів у Мінську й загострення під Дебальцевим, росія використовує воєнну операцію, щоб досягнути політичних та дипломатичних цілей. Не випадково, що майже відразу після ранкового штурму сепаратистські джерела почали розносити фейк «про зухвалу провокацію ЗСУ», які вкотре підступно напали на «мирні республіки». Час цієї інформаційної операції обрано влучно — ще не вляглися емоції після Мюнхена, попереду засідання ООН і ймовірна майбутня зустріч Путіна та Зеленського. Тобто Кремль змушує українську сторону виправдовуватися на міжнародній арені. До того ж для Москви вкрай важливим є примушення української сторони до діалогу з представниками «республік», щоб росія мала статус лише стороннього спостерігача, а не агресора. Так само 2015 року Путін заявляв своїм візаві, що не має жодного стосунку чи впливу на формування, які штурмують українські позиції. Тому нинішня провокація цілком очікувана, про ймовірність таких дій попереджало українське Головне управління розвідки. За даними розвідників, за кілька днів до штурму російське окупаційне командування активізувало заходи з провокування напруженості на тимчасово окупованих територіях, були скасовані обмеження на припинення вогню, а серед населення поширювалися чутки про майбутній бліцкриг українських сил, щоб викликати паніку.
Реакція офіційного Києва на загострення на фронті була вельми специфічною. Пацифізм, притаманний Зеленському, проступає в усіх дописах та заявах щодо атаки. Здається, то його вразливе місце, і Кремль про це знає. Замість визнання факту агресії — «курс на завершення війни» та «мирний процес на Донбасі». За результатами екстреного засідання РНБО, «ми впевнено наближаємося до припинення війни та миру», хоча кілька місяців тому Зеленський обіцяв повернути розведені підрозділи ЗСУ в разі порушень з боку терористів. Замість обговорення відсічі окупантам — розмова про коронавірус. Цікаво, що такі зухвалі провокації росіян повністю перекреслюють усі попередні кроки української влади щодо мирного врегулювання.
Правда, не можна й сказати, що нова влада зовсім не розуміє меж свої мирних ініціатив. Відповідальний за діалог з окупованими територіями в партії «Слуга народу» Сергій Сивохо був змушений перенести презентацію своєї Платформи єдності та примирення, яка мала відбутися 19 лютого (тобто на наступний день після атаки). Тепер із «налагодженням діалогу між громадянами України, яких розділила війна; подолання наслідків війни; створення передумов для встановлення стійкого миру та відбудови мирного життя» (цитата з офіційного релізу. — Ред.) доведеться зачекати, хоча сам Сивохо заявив, що не відмовився від ідеї. Водночас не перестає дивувати й Давид Арахамія, який то не проти пустити воду до Криму, то заявляє, що, мовляв, треба розібратися, хто саме почав наступ 18 лютого, ніби повторюючи методички з Москви.
Так, можна довго намагатися переконувати себе, що незабаром війна закінчиться і сам собою постане мир, однак слід розуміти: така поведінка лише розпалює апетити сусідньої країни-гопника. І крім закликів до світової спільноти показати рішучу реакцію, варто й самим дати гідний опір. Бо росія розуміє тільки силу, і якщо відчує слабкість, то буде знов і знов брехати, обіцяти мирне врегулювання, а натомість без жодних компромісів влаштовувати провокації, брати заручників, розхитувати ситуацію.
Юрій Лапаєв
Матеріал друкованого видання № 8 (640) від 19 лютого
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.