Лет 30 назад слышал именно эту историю практически один-в-один, но прозой. Тоже там был дед, продавщица, язык, беда и корова. Вместо столицы действие происходило в селе Черкасской обл. Не помню только насчёт кухлика, кажись, что-то другое было.
Хотя может эта история, типа, как рыбаки нажрались и ночью закинули донки в поле. Несколько раз эту историю мне рассказывали, что это именно с ними происходило.
Дописувач чомусь не вказав автора.
Це Павло Прокопович Глазовий. Хороший дядько був, царство йому небесне. Багато які з його творів актуальні й досі.
Ось, наприклад
Павло ГЛАЗОВИЙ.
Оточили ситі свині велике корито,
їдять, сопуть та хрумкають
смачно, працьовито.
І підсвинок до корита хотів би пролізти,
але свині не пускають, не дають поїсти.
Поштовхався він позаду, відбіг до загати
і став свиней ненажерних гостро викривати:
— Дармоїди безсоромні! Кендюхи! Барила!
Та коли ж почервоніють чорні ваші рила?
І сказав своїм підлеглим головний кнуряка:
— Пустіть його до корита, нехай не патяка.
Розступились, пропустили крикуна малого.
Час минув — і нині страшно глянути на нього:
Розжиріло, знахабніло — куди твоє діло!
Молоденьких бунтариків десятьох заїло.
Тож, буває, дехто правду чеше всім відкрито,
лиш для того, щоб пропхати рило у корито.
Захребетники
У кнуряки саж хороший, дороге корито.
Він по горло нажереться й рохкає сердито:
— Нікудишні в нас корита і брудні помиї.
Хто завів такі порядки? Дать би їм по шиї!
Розплодили ми подібних кабанів чимало.
Поживають розпрекрасно, наганяють сало.
В них квартири, мов купецькі дорогі палати.
Мають дачі і добрячі премії й зарплати.
А проте останнім часом узяли за моду
представляти інтереси простого народу.
Майже кожен захребетник корчить
демократа...
Любить лізти в гуманісти братія мордата!
