27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Статус: Офлайн
Реєстрація: 21.03.2012
Повідом.: 7486
Реєстрація: 21.03.2012
Повідом.: 7486
Я вообще удивлён, как Димокс до сих пор терпит эту консерву, мимикрирующую под украинца.
Ждёт, пока тот начнёт постить дрэк с русвесны?
Статус: Офлайн
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Обиженный дуплетом начал стрелять.
Ловите новость от Тымчука.
https://www.facebook.com/dmitry.tymchuk
Ловите новость от Тымчука.
https://www.facebook.com/dmitry.tymchuk
Тымчук от s-w чем то отличатся? оба фантасты
Статус: Офлайн
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
"фантастика"- это непосредственный огневой контакт между ГРУ(Росгвардией) и ФСБ.
Но не остальное.
на фоне этого, возникает некоторое недоверие, мягко говоря. Но это лично мои впечатления.
Невиноватаяя!! Он сам пришел! (ц)
У Юлии Тимошенко не было переговоров или полноценной встречи с бывшим главой правительства Каталонии Карлесом Пучдемоном, а совместное фото политиков в Женеве было сделано во время короткого приветствия.
Об этом рассказала "Европейской правде" пресс-секретарь Тимошенко для иностранных СМИ Наталья Лысова, которая сопровождает ее во время визита в Женеву.
"Никакой встречи Пучдемона с Тимошенко не было, вообще".
Лысова отметила, что Пучдемон сам подошел к представительнице Украины чтобы пожать ей руку.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
У Юлии Тимошенко не было переговоров или полноценной встречи с бывшим главой правительства Каталонии Карлесом Пучдемоном, а совместное фото политиков в Женеве было сделано во время короткого приветствия.
Об этом рассказала "Европейской правде" пресс-секретарь Тимошенко для иностранных СМИ Наталья Лысова, которая сопровождает ее во время визита в Женеву.
"Никакой встречи Пучдемона с Тимошенко не было, вообще".
Лысова отметила, что Пучдемон сам подошел к представительнице Украины чтобы пожать ей руку.
Окупована релігія
Як російська агресія знищує свободу віросповідання у Криму та на Донбасі
Після анексії Криму та окупації частини Донбасу свобода слова та совісті стала там фактично неможливою, а часто й небезпечною. Це стосується і діяльності релігійних організацій. Після чотирьох років конфлікту стало очевидно, що монополію на релігію в обох регіонах отримала церква, підконтрольна Росії – Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП). Представники інших конфесій так чи інакше зазнають утисків та репресій, і правозахисники намагаються привернути до цієї ситуації увагу міжнародної спільноти.
Українська церква в Криму після анексії
Російська політика в анексованому Криму призвела до знищення релігійних громад Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). Цю ситуацію у спеціальному звіті
висвітлили правозахисні організації Українська гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ), Регіональний центр прав людини (РЦПЛ) та CHROT.
Так, у березні 2014 року Ігор Стрєлков, будучи радником з питань безпеки голови нелегітимної Ради міністрів Криму, видав архієпископу Сімферопольському та Кримському Клименту (Кущу) довідку, яка дала певний захист храмам УПЦ КП до кінця весни. Автори припускають, що окупаційна влада не хотіла додаткової ескалації на той момент, тому пішла на такий крок. Утім,пізніше частина духовенства УПЦ КП та УГКЦ була змушена виїхати з півострова через загрозу фізичної розправи, згадує архієпископ Климент. На це свого часу звернула увагу міжнародна спільнота – Місія ОБСЄ з прав людини та Держдепартамент США.
росія, поширивши на Крим своє законодавство, почала під загрозою ліквідації вимагати від усіх релігійних організацій перереєстрації до березня 2015 року. Кримська єпархія УПЦ КП відмовилася це робити – за словами Климента, це була їхня принципова позиція. Після цього єпархія втратила право укладати угоди, відкривати рахунки в банках тощо. Як зазначається у звіті, суди не відмовили їй хіба що у праві виступати позивачем у спорах.Що ж стосується Сімферопольської та Кримської єпархії УПЦ МП, то вона здійснила перереєстрацію ще у грудні 2014 року.
Копія документу зі звіту «Релігійна окупація»
Для продовження своєї діяльності священики Кримської єпархії УПЦ КП повинні були отримати або російські паспорти, або «законні підстави перебувати на території РФ». «Це означає, що відмова від отримання російського паспорта поставила б перебування священиків Київського патріархату в Криму в залежність від дозволу влади РФ. Це, в свою чергу, стало одним з непрямих методів видавлювання УПЦ КП з території півострова», – вказують автори звіту.
«До 2014 року в нас було зареєстровано 46 релігійних громад, два братства і один монастир, 25 священиків. Зараз у нас залишилося дев’ять приміщень, у яких ми звершуємо богослужіння, власність Кримської єпархії. І залишилося п’ять священиків. П’ятеро священиків виїхали влітку, коли почалися обшуки в Українському культурному центрі, коли постало питання щодо присутності на території Криму українців, які не мають російського паспорта. Кримська єпархія залишилася у меншості, але ми намагаємося продовжувати богослужіння, частина священиків приїздить із материка на один-два дні, щоб відслужити в парафіях, які переважно розташовані у північній частині Криму», – розповів архієпископ Климент.
Захоплення храмів УПЦ КП на півострові
У результаті на початку 2015 року в Криму лишилося вісім парафій і дев’ять священиків УПЦ КП. У багатьох випадках парафії втратили приміщення для богослужінь – оренду припиняли через «*******ьність» єпархії, власники приміщень виїздили з Криму чи боялися відкрито підтримувати українську церкву. Ще одним методом було захоплення храмів. Наприклад, так припинила існування церква апостолів Петра і Павла на території навчального центру ВМС України в Севастополі. Коли російські військові захопили частину, доступ священиків і прихожан до храму став неможливий. Настоятель певний час проводив богослужіння у власній квартирі, але після «спілкування» із ФСБ РФ відмовився від цього. Кримська єпархія намагалася повернути храм через окупаційні суди, але їй відмовили, назвавши приміщення церкви власністю Міноборони РФ.
Ще один випадок трапився із храмом Покрови Пресвятої Богородиці на території військової частини в Перевальному Сімферопольського району. УПЦ КП володіла ним з кінця 1990-х років. Російські військові захопили храм 1 червня 2014 року. Кримська єпархія вимагала від Міноборони РФ повернути церкву, та їй відмовили, повідомивши, що приміщення віддали Московському патріархату, який уклав угоду про співпрацю з Міноборони РФ. За угодою, сторони «зобов’язуються співпрацювати у сфері патріотичного виховання військовослужбовців, зокрема, взаємодіяти з метою відродження православних традицій Російської армії та флоту…, співпрацювати у сфері морального виховання і духовної просвіти російських військовослужбовців».
У Будинку офіцерів у Сімферополі був розташований Кафедральний собор Володимира та Ольги, а також кабінети священиків, склади, їдальня, кількома кімнатами користувався Кримський православний духовний центр (КПДЦ). У квітні 2014-го так звана Державна Рада Криму підтвердила право Кримської єпархії користуватися частиною приміщення до 2050 року. Утім, вже у 2015 році окупаційна влада вирішила виселити КПДЦ із будівлі, у результаті були захоплені й приміщення УПЦ КП. Кримська єпархія оскаржила ці дії в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ).
«Із точки зору міжнародного права прав людини, з точки зору міжнародного гуманітарного права, те, що РФ вчинила відносно релігійних громад, і в першу чергу по відношенню до Київського патріархату з урахуванням його позиції, є несумісним із міжнародним правом і є одним із елементів дискримінації за національною ознакою. Релігійну ознаку в цьому випадку можна розглядати як елемент національної самоідентифікації, бо фактично УПЦ КП – один із небагатьох елементів, які залишилися у Криму для тих, хто себе ідентифікує з Україною», – пояснює експерт РЦПЛ Сергій Заєць.
Як уточнила юристка УГСПЛ Анастасія Мартиновська, дії Росії в Криму є порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Женевських конвенцій, Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії чи переконань, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та інших документів, які захищають права людини на міжнародному рівні.
Репресії проти кримських мусульман та інших громад
Тиск на релігійні організації кримських татар на півострові почався фактично одразу після анексії. Під приводом боротьби з екстремізмом силовики проводили обшуки в мечетях та медресе (школах), допитували кримських татар. Їх підозрювали у зберіганні екстремістських матеріалів або причетності до заборонених у РФ релігійних організацій. Із 2016 року росія судить групу кримських мусульман за участь у Хізбут-Тахрір – міжнародній ісламській організації, яка визнана в РФ терористичною.
Ще одним приводом для переслідування в Криму є підозра у належності до організації Таблігі Джамаат, яку РФ теж визнала екстремістською. За участь у ній також судять низку кримських мусульман. Обидві організації дозволені в Україні та більшості країн світу. Причинами для арештів також є публікації в соціальних мережах, розміщені до моменту анексії. Детальніше про історію репресій кримських татар після анексії читайте в матеріалі
.
Крім того, окупаційні суди під різними приводами штрафували євангельських християн-баптистів, християн адвентистів сьомого дня, кришнаїтів та представників інших релігійних організацій. Це стало можливим після ухвалення в РФ у 2016 році законодавства, яке дозволяє переслідувати громадян за місіонерську діяльність «поза спеціально встановленими місцями».
Також в РФ у 2017 році заборонили діяльність свідків Єгови. Відповідно під забороною опинилися 22 організації свідків Єгови у Криму, тому є загроза притягнення їхніх учасників до кримінальної відповідальності. Детальніше можна прочитати у звіті Кримської правозахисної групи «Свобода релігії та переконань у Криму».
Витіснення релігійних меншин із окупованого Донбасу
На окупованому Донбасі ситуація з релігійною свободою є ще гіршою, адже на Крим росія де-факто поширила своє законодавство, і апелювати щодо порушень можна хоча б до неї. Тимчасом в ОРДіЛО діють формування, контролю над якими РФ не визнає. Тим не менш, влада так званих «республік» копіює російські методи боротьби з релігійними організаціями.
про ситуацію з релігійно вмотивованими переслідуваннями в ОРДіЛО, яка охопила 2016-18 роки, підготував Інститут релігійної свободи. Автори розповідають, що після окупації частини Донбасу більшість тамтешніх церков і релігійних громад, за винятком УПЦ МП, припинили діяльність або перейшли у підпілля через загрозу переслідування і розправи.
Така ситуація склалася після того, як у травні 2015 року тогочасний голова«ДНР» Олександр Захарченко заявив, що окупаційна влада визнає лише чотири конфесії – православ’я Московського патріархату, католицизм, іслам та іудаїзм. Решта – православні Київського патріархату, греко-католики, євангельські християни – були оголошені «сектантами». У «ДНР» та «ЛНР» запровадили «законодавство», яке, за кримським зразком, зобов’язує релігійні організації проходити перереєстрацію: на території «ЛНР» до 15 жовтня, на території «ДНР» до березня 2019-го. Обов’язковою умовою перереєстрації є проходження релігієзнавчої експертизи. Автори звіту припускають, що саме ця вимога стане основним інструментом для відмови громадам у реєстрації. Показово, що ці вимоги не поширюються на УПЦ МП, для якої окупанти передбачили спрощену процедуру.
УПЦ КП на окупованій території тепер діє напіввідкрито або підпільно, розповів архієпископ Євстратій (Зоря), речник УПЦ КП. «Вимоги зареєструватися за так званими законами на наше переконання не мають нічого спільного з легалізацією чи гарантіями. Це використання релігійного фактору для того, щоб продемонструвати підтримку фейкових республік з боку релігійних організацій. Тому наша церква принципово не бере участі в цих іграх і процесах», – зазначив він.
Попри те, що влада «республік» визнала іслам «традиційною» релігією, мусульмани ОРДіЛО також зазнали утисків. У травні 2016 року окупаційна влада визнала екстремістською релігійну літературу Духовного управління мусульман Донбасу (Донбаського муфтіяту) і заарештувала кількох учасників цього об’єднання. Згодом, 28 червня 2018 року, у Донецьку працівники «МДБ ДНР» провели обшук у мечеті на вул..Берестовській, 2, вилучили релігійну літературу, забрали на допит імама та прихожан.
Як розповів заступник муфтія Духовного управління мусульман України Рустам Гафурі, до 2014 року на Донбасі було понад 100 тис. мусульман, там працювали філії Духовного управління мусульман України (ДУМУ), Ісламського університету, релігійні громади. «Одними з перших ми зазнали тиску з боку «ДНР» у 2015-16 роках – арешти, затримання, утримання в підвалах. У 2016 році наших представників затримали, це були викладачі Ісламського університету, працівники духовного управління та інші. Їх показали по телебаченню, оголосили працівниками західних служб безпеки, що їх фінансує Київ. Нашу літературу оголосили екстремістською», – каже він. За словами Гафурі, ДУМУ не перереєстровувалося в ОРДіЛО, тому не може там працювати, а отже релігійних громад на цій території більше немає.
Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів (ВСЦ ЄХБ) владою «ЛНР» був проголошений екстремістською організацією. «Це абсолютний нонсенс, бо тільки ті, хто не знає, чим займаються євангельські церкви, можуть припустити, що вони мають щось спільне з екстремізмом. Не кажучи про весь обсяг допомоги людям, які опинилися у складних ситуаціях», – каже заступник голови ВСЦ ЄХБ Ігор Бандура. За його словами, вимоги в так званому законі про перереєстрацію були виписані таким чином, щоб реєстрації не отримала жодна церква.
«Пройшов час, ми піднімали це питання на різних рівнях, пробували шукати механізми захисту наших церков, хоча розуміли, що їх майже немає. Коли спілкувалися з міжнародними партнерами, правозахисними організаціями, завжди виникало одне питання – до кого звертатися, який механізм реальної допомоги. Усі розуміли, що реального механізму немає, стукати немає до кого , бо так звана влада ні за що не відповідає», – говорить пастор.
За його словами, ЄХБ не змогли зареєструватися в ОРЛО і очікують аналогічного розвитку подій в ОРДО. «Ми фіксуємо ситуацію, збираємо реальні дані, щоб захистити наші церкви і щоб говорити про це на всіх рівнях. Нам би хотілося звернути увагу наших урядовців, парламенту на те, що ми маємо відчуття, що питанням захисту релігійної свободи на окупованих територіях виділяється недостатньо уваги», – розповів Бандура.
Іудейські організації завдяки визнанню «традиційними» перебувають в ОРДіЛО в дещо кращому становищі, зазначив представник Об'єднання іудейських релігійних організацій України Геннадій Білорицький. Утім, за його словами, більшість громад залишили окуповані території, рятуючись від бойових дій та репресій. «А такі загрози були, принаймні у 2014 році з’являлися відповідні листівки, які вимагали від єврейської громади Донецька сплачувати данину, фінансувати діяльність терористичних організацій, а якщо ні, то люди зі зброєю покажуть, хто тут господар. Ці листівки швидко поширилися інтернетом, стали відомі міжнародним організаціям, почалася кампанія проти таких дій, і ці прохання були відкликані. Але ми розуміємо, що сьогодні відкликали, а завтра все зміниться. Тому переважна більшість громад у той чи інший спосіб переїхали на підконтрольну територію чи емігрували до Ізраїлю», – повідомив Білорицький.
Він розповів, що в ОРДіЛО залишилися люди, які не можуть виїхати з об’єктивних причин, синагоги також працюють, хоч і в обмеженому форматі.
Конфіскація культових будівель в ОРДіЛО
Незаконне вилучення церковних будівель окупаційною владою мало на меті як фізично припинити діяльність «неблагонадійних» конфесій, так і отримати наживу, вказують автори звіту.Наприклад, у липні 2014 року бойовики захопили комплекс будівель Донецького християнського університету– кампус та гуртожиток на 75 кімнат. Зараз цей комплекс служить військовою базою.
Бойовики «ДНР» у приміщенні захопленого Донецького Християнського університету, липень 2014. Фото зі звіту ІРС
Українська християнська євангельська церква повідомила, що із серпня 2014 року захоплена її головна будівля на тисячу місць у Донецьку, а також 13 будівель реабілітаційного центру. Із 2014 року захоплені 12 будівель, які належать свідкам Єгови.
Також, за інформацією ВСЦ ЄХБ, в березні 2018 року бойовики «ЛНР» пограбували їхній дім молитви у Кадіївці. «Забрали буквально все: кафедру, чашу для звершення священнодії Причастя, столи, лавки, звукове обладнання, кондиціонери, музичні інструменти, газовий котел та опалювальні прилади, стабілізатор напруги, газову та електричну печі, мийку, всі кухонні меблі, холодильник, всі каструлі та інший посуд, продукти харчування та консервацію, ємність для резерву води, насосну станцію, ванну, раковини, оздоблювальну плитку, дитячу коляску. Також повисмикували вимикачі світла, зняли багети і фіранки, люстри і світильники, зірвали всі міжкімнатні двері, лінолеум, металопластикове вікно» – повідомила прес-служба.
У Макіївці Донецької області представники «ДНР» у червні 2018 року без пояснень закрили і опечатали дім молитви християн-п’ятидесятників, а вже за місяць закрили і опечатали молитовний будинок Церкви євангельських християн-баптистів «Нове життя».
Крім того, повідомляється, що в Куйбишевському районі Донецька окупаційна влада захопила молитовний будинок мормонів і перетворила його на палац одружень. Те саме зробили з їхньою будівлею у Пролетарському районі.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) звернуло увагу в одному зі своїх звітів на переслідування за релігійною ознакою в ОРДіЛО. «Цей підхід пояснює значною мірою зростаючу кількість нападів на протестантів, мормонів та римо-католицькі церкви в районах, контрольованих групами бойовиків. Релігійні лідери зазнали – зауважується у звіті УВКПЛ» переслідувань, залякувань та викрадень», – ідеться у звіті.
У зв’язку з цим Інститут релігійної свободи та представники релігійних організацій закликають міжнародну спільноту налагодити моніторинг порушень і злочинів на релігійному підґрунті на окупованій території України, а також розробити механізм забезпечення свободи переконань у цих регіонах.
Ганна Чабарай
Як російська агресія знищує свободу віросповідання у Криму та на Донбасі
Після анексії Криму та окупації частини Донбасу свобода слова та совісті стала там фактично неможливою, а часто й небезпечною. Це стосується і діяльності релігійних організацій. Після чотирьох років конфлікту стало очевидно, що монополію на релігію в обох регіонах отримала церква, підконтрольна Росії – Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП). Представники інших конфесій так чи інакше зазнають утисків та репресій, і правозахисники намагаються привернути до цієї ситуації увагу міжнародної спільноти.
Українська церква в Криму після анексії
Російська політика в анексованому Криму призвела до знищення релігійних громад Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). Цю ситуацію у спеціальному звіті
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Так, у березні 2014 року Ігор Стрєлков, будучи радником з питань безпеки голови нелегітимної Ради міністрів Криму, видав архієпископу Сімферопольському та Кримському Клименту (Кущу) довідку, яка дала певний захист храмам УПЦ КП до кінця весни. Автори припускають, що окупаційна влада не хотіла додаткової ескалації на той момент, тому пішла на такий крок. Утім,пізніше частина духовенства УПЦ КП та УГКЦ була змушена виїхати з півострова через загрозу фізичної розправи, згадує архієпископ Климент. На це свого часу звернула увагу міжнародна спільнота – Місія ОБСЄ з прав людини та Держдепартамент США.
росія, поширивши на Крим своє законодавство, почала під загрозою ліквідації вимагати від усіх релігійних організацій перереєстрації до березня 2015 року. Кримська єпархія УПЦ КП відмовилася це робити – за словами Климента, це була їхня принципова позиція. Після цього єпархія втратила право укладати угоди, відкривати рахунки в банках тощо. Як зазначається у звіті, суди не відмовили їй хіба що у праві виступати позивачем у спорах.Що ж стосується Сімферопольської та Кримської єпархії УПЦ МП, то вона здійснила перереєстрацію ще у грудні 2014 року.
Копія документу зі звіту «Релігійна окупація»
Для продовження своєї діяльності священики Кримської єпархії УПЦ КП повинні були отримати або російські паспорти, або «законні підстави перебувати на території РФ». «Це означає, що відмова від отримання російського паспорта поставила б перебування священиків Київського патріархату в Криму в залежність від дозволу влади РФ. Це, в свою чергу, стало одним з непрямих методів видавлювання УПЦ КП з території півострова», – вказують автори звіту.
«До 2014 року в нас було зареєстровано 46 релігійних громад, два братства і один монастир, 25 священиків. Зараз у нас залишилося дев’ять приміщень, у яких ми звершуємо богослужіння, власність Кримської єпархії. І залишилося п’ять священиків. П’ятеро священиків виїхали влітку, коли почалися обшуки в Українському культурному центрі, коли постало питання щодо присутності на території Криму українців, які не мають російського паспорта. Кримська єпархія залишилася у меншості, але ми намагаємося продовжувати богослужіння, частина священиків приїздить із материка на один-два дні, щоб відслужити в парафіях, які переважно розташовані у північній частині Криму», – розповів архієпископ Климент.
Захоплення храмів УПЦ КП на півострові
У результаті на початку 2015 року в Криму лишилося вісім парафій і дев’ять священиків УПЦ КП. У багатьох випадках парафії втратили приміщення для богослужінь – оренду припиняли через «*******ьність» єпархії, власники приміщень виїздили з Криму чи боялися відкрито підтримувати українську церкву. Ще одним методом було захоплення храмів. Наприклад, так припинила існування церква апостолів Петра і Павла на території навчального центру ВМС України в Севастополі. Коли російські військові захопили частину, доступ священиків і прихожан до храму став неможливий. Настоятель певний час проводив богослужіння у власній квартирі, але після «спілкування» із ФСБ РФ відмовився від цього. Кримська єпархія намагалася повернути храм через окупаційні суди, але їй відмовили, назвавши приміщення церкви власністю Міноборони РФ.
Ще один випадок трапився із храмом Покрови Пресвятої Богородиці на території військової частини в Перевальному Сімферопольського району. УПЦ КП володіла ним з кінця 1990-х років. Російські військові захопили храм 1 червня 2014 року. Кримська єпархія вимагала від Міноборони РФ повернути церкву, та їй відмовили, повідомивши, що приміщення віддали Московському патріархату, який уклав угоду про співпрацю з Міноборони РФ. За угодою, сторони «зобов’язуються співпрацювати у сфері патріотичного виховання військовослужбовців, зокрема, взаємодіяти з метою відродження православних традицій Російської армії та флоту…, співпрацювати у сфері морального виховання і духовної просвіти російських військовослужбовців».
У Будинку офіцерів у Сімферополі був розташований Кафедральний собор Володимира та Ольги, а також кабінети священиків, склади, їдальня, кількома кімнатами користувався Кримський православний духовний центр (КПДЦ). У квітні 2014-го так звана Державна Рада Криму підтвердила право Кримської єпархії користуватися частиною приміщення до 2050 року. Утім, вже у 2015 році окупаційна влада вирішила виселити КПДЦ із будівлі, у результаті були захоплені й приміщення УПЦ КП. Кримська єпархія оскаржила ці дії в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ).
«Із точки зору міжнародного права прав людини, з точки зору міжнародного гуманітарного права, те, що РФ вчинила відносно релігійних громад, і в першу чергу по відношенню до Київського патріархату з урахуванням його позиції, є несумісним із міжнародним правом і є одним із елементів дискримінації за національною ознакою. Релігійну ознаку в цьому випадку можна розглядати як елемент національної самоідентифікації, бо фактично УПЦ КП – один із небагатьох елементів, які залишилися у Криму для тих, хто себе ідентифікує з Україною», – пояснює експерт РЦПЛ Сергій Заєць.
Як уточнила юристка УГСПЛ Анастасія Мартиновська, дії Росії в Криму є порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Женевських конвенцій, Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії чи переконань, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та інших документів, які захищають права людини на міжнародному рівні.
Репресії проти кримських мусульман та інших громад
Тиск на релігійні організації кримських татар на півострові почався фактично одразу після анексії. Під приводом боротьби з екстремізмом силовики проводили обшуки в мечетях та медресе (школах), допитували кримських татар. Їх підозрювали у зберіганні екстремістських матеріалів або причетності до заборонених у РФ релігійних організацій. Із 2016 року росія судить групу кримських мусульман за участь у Хізбут-Тахрір – міжнародній ісламській організації, яка визнана в РФ терористичною.
Ще одним приводом для переслідування в Криму є підозра у належності до організації Таблігі Джамаат, яку РФ теж визнала екстремістською. За участь у ній також судять низку кримських мусульман. Обидві організації дозволені в Україні та більшості країн світу. Причинами для арештів також є публікації в соціальних мережах, розміщені до моменту анексії. Детальніше про історію репресій кримських татар після анексії читайте в матеріалі
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Крім того, окупаційні суди під різними приводами штрафували євангельських християн-баптистів, християн адвентистів сьомого дня, кришнаїтів та представників інших релігійних організацій. Це стало можливим після ухвалення в РФ у 2016 році законодавства, яке дозволяє переслідувати громадян за місіонерську діяльність «поза спеціально встановленими місцями».
Також в РФ у 2017 році заборонили діяльність свідків Єгови. Відповідно під забороною опинилися 22 організації свідків Єгови у Криму, тому є загроза притягнення їхніх учасників до кримінальної відповідальності. Детальніше можна прочитати у звіті Кримської правозахисної групи «Свобода релігії та переконань у Криму».
Витіснення релігійних меншин із окупованого Донбасу
На окупованому Донбасі ситуація з релігійною свободою є ще гіршою, адже на Крим росія де-факто поширила своє законодавство, і апелювати щодо порушень можна хоча б до неї. Тимчасом в ОРДіЛО діють формування, контролю над якими РФ не визнає. Тим не менш, влада так званих «республік» копіює російські методи боротьби з релігійними організаціями.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Така ситуація склалася після того, як у травні 2015 року тогочасний голова«ДНР» Олександр Захарченко заявив, що окупаційна влада визнає лише чотири конфесії – православ’я Московського патріархату, католицизм, іслам та іудаїзм. Решта – православні Київського патріархату, греко-католики, євангельські християни – були оголошені «сектантами». У «ДНР» та «ЛНР» запровадили «законодавство», яке, за кримським зразком, зобов’язує релігійні організації проходити перереєстрацію: на території «ЛНР» до 15 жовтня, на території «ДНР» до березня 2019-го. Обов’язковою умовою перереєстрації є проходження релігієзнавчої експертизи. Автори звіту припускають, що саме ця вимога стане основним інструментом для відмови громадам у реєстрації. Показово, що ці вимоги не поширюються на УПЦ МП, для якої окупанти передбачили спрощену процедуру.
УПЦ КП на окупованій території тепер діє напіввідкрито або підпільно, розповів архієпископ Євстратій (Зоря), речник УПЦ КП. «Вимоги зареєструватися за так званими законами на наше переконання не мають нічого спільного з легалізацією чи гарантіями. Це використання релігійного фактору для того, щоб продемонструвати підтримку фейкових республік з боку релігійних організацій. Тому наша церква принципово не бере участі в цих іграх і процесах», – зазначив він.
Попри те, що влада «республік» визнала іслам «традиційною» релігією, мусульмани ОРДіЛО також зазнали утисків. У травні 2016 року окупаційна влада визнала екстремістською релігійну літературу Духовного управління мусульман Донбасу (Донбаського муфтіяту) і заарештувала кількох учасників цього об’єднання. Згодом, 28 червня 2018 року, у Донецьку працівники «МДБ ДНР» провели обшук у мечеті на вул..Берестовській, 2, вилучили релігійну літературу, забрали на допит імама та прихожан.
Як розповів заступник муфтія Духовного управління мусульман України Рустам Гафурі, до 2014 року на Донбасі було понад 100 тис. мусульман, там працювали філії Духовного управління мусульман України (ДУМУ), Ісламського університету, релігійні громади. «Одними з перших ми зазнали тиску з боку «ДНР» у 2015-16 роках – арешти, затримання, утримання в підвалах. У 2016 році наших представників затримали, це були викладачі Ісламського університету, працівники духовного управління та інші. Їх показали по телебаченню, оголосили працівниками західних служб безпеки, що їх фінансує Київ. Нашу літературу оголосили екстремістською», – каже він. За словами Гафурі, ДУМУ не перереєстровувалося в ОРДіЛО, тому не може там працювати, а отже релігійних громад на цій території більше немає.
Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів (ВСЦ ЄХБ) владою «ЛНР» був проголошений екстремістською організацією. «Це абсолютний нонсенс, бо тільки ті, хто не знає, чим займаються євангельські церкви, можуть припустити, що вони мають щось спільне з екстремізмом. Не кажучи про весь обсяг допомоги людям, які опинилися у складних ситуаціях», – каже заступник голови ВСЦ ЄХБ Ігор Бандура. За його словами, вимоги в так званому законі про перереєстрацію були виписані таким чином, щоб реєстрації не отримала жодна церква.
«Пройшов час, ми піднімали це питання на різних рівнях, пробували шукати механізми захисту наших церков, хоча розуміли, що їх майже немає. Коли спілкувалися з міжнародними партнерами, правозахисними організаціями, завжди виникало одне питання – до кого звертатися, який механізм реальної допомоги. Усі розуміли, що реального механізму немає, стукати немає до кого , бо так звана влада ні за що не відповідає», – говорить пастор.
За його словами, ЄХБ не змогли зареєструватися в ОРЛО і очікують аналогічного розвитку подій в ОРДО. «Ми фіксуємо ситуацію, збираємо реальні дані, щоб захистити наші церкви і щоб говорити про це на всіх рівнях. Нам би хотілося звернути увагу наших урядовців, парламенту на те, що ми маємо відчуття, що питанням захисту релігійної свободи на окупованих територіях виділяється недостатньо уваги», – розповів Бандура.
Іудейські організації завдяки визнанню «традиційними» перебувають в ОРДіЛО в дещо кращому становищі, зазначив представник Об'єднання іудейських релігійних організацій України Геннадій Білорицький. Утім, за його словами, більшість громад залишили окуповані території, рятуючись від бойових дій та репресій. «А такі загрози були, принаймні у 2014 році з’являлися відповідні листівки, які вимагали від єврейської громади Донецька сплачувати данину, фінансувати діяльність терористичних організацій, а якщо ні, то люди зі зброєю покажуть, хто тут господар. Ці листівки швидко поширилися інтернетом, стали відомі міжнародним організаціям, почалася кампанія проти таких дій, і ці прохання були відкликані. Але ми розуміємо, що сьогодні відкликали, а завтра все зміниться. Тому переважна більшість громад у той чи інший спосіб переїхали на підконтрольну територію чи емігрували до Ізраїлю», – повідомив Білорицький.
Він розповів, що в ОРДіЛО залишилися люди, які не можуть виїхати з об’єктивних причин, синагоги також працюють, хоч і в обмеженому форматі.
Конфіскація культових будівель в ОРДіЛО
Незаконне вилучення церковних будівель окупаційною владою мало на меті як фізично припинити діяльність «неблагонадійних» конфесій, так і отримати наживу, вказують автори звіту.Наприклад, у липні 2014 року бойовики захопили комплекс будівель Донецького християнського університету– кампус та гуртожиток на 75 кімнат. Зараз цей комплекс служить військовою базою.
Бойовики «ДНР» у приміщенні захопленого Донецького Християнського університету, липень 2014. Фото зі звіту ІРС
Українська християнська євангельська церква повідомила, що із серпня 2014 року захоплена її головна будівля на тисячу місць у Донецьку, а також 13 будівель реабілітаційного центру. Із 2014 року захоплені 12 будівель, які належать свідкам Єгови.
Також, за інформацією ВСЦ ЄХБ, в березні 2018 року бойовики «ЛНР» пограбували їхній дім молитви у Кадіївці. «Забрали буквально все: кафедру, чашу для звершення священнодії Причастя, столи, лавки, звукове обладнання, кондиціонери, музичні інструменти, газовий котел та опалювальні прилади, стабілізатор напруги, газову та електричну печі, мийку, всі кухонні меблі, холодильник, всі каструлі та інший посуд, продукти харчування та консервацію, ємність для резерву води, насосну станцію, ванну, раковини, оздоблювальну плитку, дитячу коляску. Також повисмикували вимикачі світла, зняли багети і фіранки, люстри і світильники, зірвали всі міжкімнатні двері, лінолеум, металопластикове вікно» – повідомила прес-служба.
У Макіївці Донецької області представники «ДНР» у червні 2018 року без пояснень закрили і опечатали дім молитви християн-п’ятидесятників, а вже за місяць закрили і опечатали молитовний будинок Церкви євангельських християн-баптистів «Нове життя».
Крім того, повідомляється, що в Куйбишевському районі Донецька окупаційна влада захопила молитовний будинок мормонів і перетворила його на палац одружень. Те саме зробили з їхньою будівлею у Пролетарському районі.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) звернуло увагу в одному зі своїх звітів на переслідування за релігійною ознакою в ОРДіЛО. «Цей підхід пояснює значною мірою зростаючу кількість нападів на протестантів, мормонів та римо-католицькі церкви в районах, контрольованих групами бойовиків. Релігійні лідери зазнали – зауважується у звіті УВКПЛ» переслідувань, залякувань та викрадень», – ідеться у звіті.
У зв’язку з цим Інститут релігійної свободи та представники релігійних організацій закликають міжнародну спільноту налагодити моніторинг порушень і злочинів на релігійному підґрунті на окупованій території України, а також розробити механізм забезпечення свободи переконань у цих регіонах.
Ганна Чабарай
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Статус: Офлайн
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Статус: Офлайн
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Статус: Офлайн
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
За федерастами понятно прибирать приходится.федерасты только гадить умеют,а убирать не приучены.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Твои слова процитировал,бубновенький.А как тебе мнение ниже.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 23.03.2009
Повідом.: 4955
Реєстрація: 23.03.2009
Повідом.: 4955
И уже не удивляет, что *****ская ****ь-забулдыга уже в который раз приходит поведать украинцам о чём ? ... об "устройстве Украины". Петросяну бы лучше монолог написал. Там такое же всё бездарное ))
Репой запасайся и дровами, *****. Пригодится. Чесслово.
Репой запасайся и дровами, *****. Пригодится. Чесслово.
Задорному пусть лучше пишет.
С либретто для хора александрого.
Искусство наброса на вентилятор
anti-colorados
О том, как Москва делает вбросы дезинформации, написано уже настолько много, что всерьез читать эту дрянь как нечто связанное с реальной жизнью могут либо лица с очень низкими умственными способностями, либо сами россияне. Их там все устраивает, а раз так – то это уже их дело. Наше дело – убеждать их в обратном всеми доступными способами. Пока это хорошо получается у наших военных. Разочаровавшимся россиянам они дают возможность полежать в земле и пораскинуть мозгами о жизни. Слова и зрительные образы на них не работают, но это – их дело.
Куда больше нас интересует то, насколько далеко от них ушли наши собственные СМИ. Сам факт разницы в технике подачи дезинформации бесспорен и вызван объективными причинами. В самой РФ Киселевы и Соловьевы безнаказанно вещают то, за что был повешен Юлиус Штрейхер, главный редактор журнала «Der Stürmer» — «Штурмовик». В общем, эти деятели уверены в том, что их не притащат в зал суда за человеконенавистнеческую пропаганду, а потом – не потянут на ту же вешалку, что послужила их предшественнику – Штейхеру. Кстати, сам герр Юлиус тоже так думал, но как говорится – не судьба. В любом случае, российские «Киселевы» льют отраву без оглядки и страха, что лишает любого стимула для совершенствования своего преступного ремесла.
В Украине тоже так было, и пока еще никто из людей, прикидывающихся журналистами, не был привлечен к ответственности за свою деятельность, но они четко представляют, что ситуация может измениться и придется осваивать просторы Лукьяновки и других подобных мест. Поэтому они стараются делать вбросы не в виде информационного тарана, а именно как вбросы. Если кто-то начнет разбираться в том, что они делают, то прямо схватить за руку не получится.
Одной из таких площадок, где трудятся специалисты по таким вбросам, безусловно, является «Украинская правда», или как ее называют в Сети – «Упячка», и ссылка на которую уже приравнивается к ведру помоев. Несмотря на то, что издание имеет (как вариант) украинский интерфейс, именно украинского, по духу, там почти нет, а с правдой уже давно не складывается. А еще у нее имеется экономическое ответвление, которое называется «Экономическая правда», соответственно. Можно порадоваться за издание в том плане, что оно не берется освещать вопросы гинекологии или проктологии, например, а то мы бы получили ответвления намного более острые, чем «экономическая правда».
Сегодня там опубликована статья, в общем-то, безобидная как по форме, так и по содержанию. Мало того, написана она с легким, но добротным анализом динамики инвестиций в Азиатско-Тихоокеанском регионе. Там справедливо отмечено, что обмен санкциями между мощнейшими экономиками мира — США и КНР, приводит к изменению географии инвестиций. Если раньше они, безусловно, шли в Китай, то теперь начинают перераспределяться в направление Вьетнама, Таиланда и Филиппин.
Оно и понятно, ибо в свое время из США и Европы началось бегство производителей всего по причине того, что Китай создал самые благоприятные условия для тех производителей, которые только изготавливали свои товары на китайских заводах и фабриках, а продавали их за пределами КНР. В общем, огромная часть производств переместилась в Китай, но самые емкие рынки сбыта остались все теми же, что и раньше – США и ЕС. С приходом в Белый Дом администрации Трампа, эта ситуация начала меняться самым коренным образом, но не совсем так, как того хотелось бы Вашингтону.
В самом деле, достаточно быстро удалось сделать производство в Китае уже не таким выгодным, как раньше, а по ряду позиций и вообще – бесперспективным, поскольку эти позиции были закрыты для ввоза в США из Китая. Понятно, что часть производств таки вернулась и продолжает возвращаться в США, но огромная часть просто передвинулась за пределы Китая, но не за пределы региона. Отсюда – бум инвестиций в экономику соседних стран. То есть, идет переток инвестиционных потоков из Китая в соседние страны, и ничего более. То есть, локально это можно рассматривать как бум, а на самом деле – все намного прозаичнее.
Кстати, в тексте об этом четко написано, с указанием тех мировых компаний, которые принимают участие в переориентации своих проектов. На этом уже можно было бы поставить точку, но из этого неплохого, в принципе, текста, показывающего то, как работают санкции даже не в отношение РФ, а в отношение Китая, можно слепить прекрасный наброс. Вот как это делается:
Официальный твиттер-аккаунт «экономической правды» подает ссылку на материал, но всего с небольшой припиской, мол, а Украина стоит с разинутым ртом и радуется инвестициям в сельское хозяйство и инфраструктуру. При этом, никто не удосуживается пояснить, что на самом деле, это – не новые потоки, а перераспределенные старые. Откуда-то ушли и куда-то пришли. Причем, процесс этой переориентации скачковый. Через год-два производства переедут на новое место, и показатели вернутся в обычное состояние. То есть, показатели взяты на пике процесса, чтобы показать чудовищную разницу между ними и Украиной.
Больше того, всем известно, что Китай, как минимум, имеет территориальные споры со Вьетнамом. Это касается некоторых приграничных районов континентальной части Вьетнама, но в основном – спорными являются острова и морская акватория вокруг них. Просто допустим, что спор перерос в вооруженный конфликт в том масштабе, что и война РФ с Украиной. При этом, Китаю удалось захватить 20% территории Вьетнама, а его войска не собираются уходить вглубь своей территории и находятся в готовности продолжить экспансию.
То есть, просто представим, что каждая из этих трех стран имеет проблемы, сопоставимые с нашими, и тогда, опираясь на практику оценки инвестиционного климата, представим, какой бы рост инвестиций был бы во Вьетнаме? Очевидно, что никаких инвестиций там просто не было бы, а Украина, даже в таких условиях, не просто их получает, но идет их постоянный рост в разные отрасли экономики.
Но дело сделано, наброс прошел, цель достигнута. Из этого следует всего один вопрос: кто им ставит эти цели? Наверное, уже пришло время задавать эти вопросы и находить на них ответы.
anti-colorados
О том, как Москва делает вбросы дезинформации, написано уже настолько много, что всерьез читать эту дрянь как нечто связанное с реальной жизнью могут либо лица с очень низкими умственными способностями, либо сами россияне. Их там все устраивает, а раз так – то это уже их дело. Наше дело – убеждать их в обратном всеми доступными способами. Пока это хорошо получается у наших военных. Разочаровавшимся россиянам они дают возможность полежать в земле и пораскинуть мозгами о жизни. Слова и зрительные образы на них не работают, но это – их дело.
Куда больше нас интересует то, насколько далеко от них ушли наши собственные СМИ. Сам факт разницы в технике подачи дезинформации бесспорен и вызван объективными причинами. В самой РФ Киселевы и Соловьевы безнаказанно вещают то, за что был повешен Юлиус Штрейхер, главный редактор журнала «Der Stürmer» — «Штурмовик». В общем, эти деятели уверены в том, что их не притащат в зал суда за человеконенавистнеческую пропаганду, а потом – не потянут на ту же вешалку, что послужила их предшественнику – Штейхеру. Кстати, сам герр Юлиус тоже так думал, но как говорится – не судьба. В любом случае, российские «Киселевы» льют отраву без оглядки и страха, что лишает любого стимула для совершенствования своего преступного ремесла.
В Украине тоже так было, и пока еще никто из людей, прикидывающихся журналистами, не был привлечен к ответственности за свою деятельность, но они четко представляют, что ситуация может измениться и придется осваивать просторы Лукьяновки и других подобных мест. Поэтому они стараются делать вбросы не в виде информационного тарана, а именно как вбросы. Если кто-то начнет разбираться в том, что они делают, то прямо схватить за руку не получится.
Одной из таких площадок, где трудятся специалисты по таким вбросам, безусловно, является «Украинская правда», или как ее называют в Сети – «Упячка», и ссылка на которую уже приравнивается к ведру помоев. Несмотря на то, что издание имеет (как вариант) украинский интерфейс, именно украинского, по духу, там почти нет, а с правдой уже давно не складывается. А еще у нее имеется экономическое ответвление, которое называется «Экономическая правда», соответственно. Можно порадоваться за издание в том плане, что оно не берется освещать вопросы гинекологии или проктологии, например, а то мы бы получили ответвления намного более острые, чем «экономическая правда».
Сегодня там опубликована статья, в общем-то, безобидная как по форме, так и по содержанию. Мало того, написана она с легким, но добротным анализом динамики инвестиций в Азиатско-Тихоокеанском регионе. Там справедливо отмечено, что обмен санкциями между мощнейшими экономиками мира — США и КНР, приводит к изменению географии инвестиций. Если раньше они, безусловно, шли в Китай, то теперь начинают перераспределяться в направление Вьетнама, Таиланда и Филиппин.
Оно и понятно, ибо в свое время из США и Европы началось бегство производителей всего по причине того, что Китай создал самые благоприятные условия для тех производителей, которые только изготавливали свои товары на китайских заводах и фабриках, а продавали их за пределами КНР. В общем, огромная часть производств переместилась в Китай, но самые емкие рынки сбыта остались все теми же, что и раньше – США и ЕС. С приходом в Белый Дом администрации Трампа, эта ситуация начала меняться самым коренным образом, но не совсем так, как того хотелось бы Вашингтону.
В самом деле, достаточно быстро удалось сделать производство в Китае уже не таким выгодным, как раньше, а по ряду позиций и вообще – бесперспективным, поскольку эти позиции были закрыты для ввоза в США из Китая. Понятно, что часть производств таки вернулась и продолжает возвращаться в США, но огромная часть просто передвинулась за пределы Китая, но не за пределы региона. Отсюда – бум инвестиций в экономику соседних стран. То есть, идет переток инвестиционных потоков из Китая в соседние страны, и ничего более. То есть, локально это можно рассматривать как бум, а на самом деле – все намного прозаичнее.
Кстати, в тексте об этом четко написано, с указанием тех мировых компаний, которые принимают участие в переориентации своих проектов. На этом уже можно было бы поставить точку, но из этого неплохого, в принципе, текста, показывающего то, как работают санкции даже не в отношение РФ, а в отношение Китая, можно слепить прекрасный наброс. Вот как это делается:
Официальный твиттер-аккаунт «экономической правды» подает ссылку на материал, но всего с небольшой припиской, мол, а Украина стоит с разинутым ртом и радуется инвестициям в сельское хозяйство и инфраструктуру. При этом, никто не удосуживается пояснить, что на самом деле, это – не новые потоки, а перераспределенные старые. Откуда-то ушли и куда-то пришли. Причем, процесс этой переориентации скачковый. Через год-два производства переедут на новое место, и показатели вернутся в обычное состояние. То есть, показатели взяты на пике процесса, чтобы показать чудовищную разницу между ними и Украиной.
Больше того, всем известно, что Китай, как минимум, имеет территориальные споры со Вьетнамом. Это касается некоторых приграничных районов континентальной части Вьетнама, но в основном – спорными являются острова и морская акватория вокруг них. Просто допустим, что спор перерос в вооруженный конфликт в том масштабе, что и война РФ с Украиной. При этом, Китаю удалось захватить 20% территории Вьетнама, а его войска не собираются уходить вглубь своей территории и находятся в готовности продолжить экспансию.
То есть, просто представим, что каждая из этих трех стран имеет проблемы, сопоставимые с нашими, и тогда, опираясь на практику оценки инвестиционного климата, представим, какой бы рост инвестиций был бы во Вьетнаме? Очевидно, что никаких инвестиций там просто не было бы, а Украина, даже в таких условиях, не просто их получает, но идет их постоянный рост в разные отрасли экономики.
Но дело сделано, наброс прошел, цель достигнута. Из этого следует всего один вопрос: кто им ставит эти цели? Наверное, уже пришло время задавать эти вопросы и находить на них ответы.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.