27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
У луганских пенсионеров появился досуг – бесконечные, изматывающие поездки за пенсией в Украину
Автор: Ольга Черненко
Мама вернулась из Мелового. История эта не только о поездке за пенсией, а о досуге пенсионеров.
Когда-то в далекой загранице я увидела, как старик с аппаратом искусственной вентиляцией легких шел играть в ******. Мы и встретились с ним на пороге ******: я и он со своим неизменным другом – передвижным аппаратом вентиляции легких на колесиках.
В моем наивном понимании его диагноз и состояние должны были ограничивать его если не постелью, то комнатой с уткой и телевизором. А здесь светящееся ******, музыка, люди, деньги, азарт, разочарования, игра…
Так вот я хочу сказать о том, что с войной у наших пенсионеров появился свой изощренный досуг – бесконечные, изматывающие, изнурительные поездки за украинской пенсией. И отчего-то сейчас о таких турах стали говорить шепотом, как о чем-то очень сокровенном, деликатном, тайном, интимном, о чем нужно говорить именно так – чтобы не сглазить.
О таких турах можно говорить долго и коротко – собственно, как и ездить. Для начала, неплохо бы иметь по ту сторону войны кого-то, кто обеспечит тебя регистрацией. И здесь, конечно, в ход идут друзья, родственники, знакомые близкие и дальние. В лучшем случае у них можно и останавливаться в своих поездках, в худшем – получить регистрацию по их месту жительства. Если такого счастья нет, то стоить прописка будет 1200 грн в год – по 100 грн в месяц. Но здесь все зависит от порядочности того, кто готов обеспечить местом регистрации. Бывает и такое, что деньги человек берет, но не обещает ничего – плата взимается на год вперед.
Место регистрации лучше всего иметь в ближайшем украинском городе, куда доехать будет легче всего. Выбирать нужно самый оптимальный вариант – или пешком через Станицу, или Меловое, чтобы добираться туда через Чертково машиной. Это уже кто на что способен физически – или перейти пешком через мост и все очереди, или ехать от пяти часов до суток с ожиданием на всех границах. Или пешком и может быть быстро, или машиной, но очень долго. Или бесплатно, или за деньги. Но основной вопрос чаще всего другой – сможет ли пенсионер сам перейти тот мост, или его можно переправить только на машине. И уже от этого выбирается место регистрации и переоформления пенсии.
Еще вопрос – вложенные деньги. Дорога до того же Мелового – 600 грн в один конец (для сравнения из Черткова довезут до 650 рублей, что вполовину дешевле). Если пользоваться услугами "волонтеров", то выйдет это около 4000 грн. В основном они занимают место в очередях, водят по инстанциям и подсказывают, как и куда быстрее пройти. Да, проживание выйдет в 100 грн за ночь. И считайте теперь, есть ли смысл во всем этом? Точнее, сколько пенсий нужно вложить, чтобы наконец-то получить свои деньги.
И теперь, что плохого во всем этом. Да все! Постель в таких ночлежках не меняется в принципе. Мама жила в доме, где 15 кроватей, занятых все время – один выезжает, второй сразу же заезжает. Постель не успевает остыть. Мужчины и женщины спят вперемешку, потому что каждый торопится оформить свой вопрос быстрее, закрывая глаза на такие вот "пустяки". И среди относительно здоровых людей попадаются те, у кого кожные заболевания, психические и всякие прочие. И об этом лучше всего просто не думать, заботясь только о себе и своем вопросе. И еще агрессия, ненависть, возрастные издержки…
Если говорить о маме, то перевозчик уехал, не дождавшись их. То есть назад они добирались своим ходом, через Чертково, пройдя час пешком и прождав с шести утра до 15:00 тот частный автобус, который мог поехать, а мог и не поехать на Луганск.
Но даже во всем этом есть странный, удивительный досуг местных пенсионеров. Досуг круче любых ****** – повезет или нет с пенсией, выгорит или нет, и, самое главное, переживет ли пенсионер все эти туры.
Автор: Ольга Черненко
Мама вернулась из Мелового. История эта не только о поездке за пенсией, а о досуге пенсионеров.
Когда-то в далекой загранице я увидела, как старик с аппаратом искусственной вентиляцией легких шел играть в ******. Мы и встретились с ним на пороге ******: я и он со своим неизменным другом – передвижным аппаратом вентиляции легких на колесиках.
В моем наивном понимании его диагноз и состояние должны были ограничивать его если не постелью, то комнатой с уткой и телевизором. А здесь светящееся ******, музыка, люди, деньги, азарт, разочарования, игра…
Так вот я хочу сказать о том, что с войной у наших пенсионеров появился свой изощренный досуг – бесконечные, изматывающие, изнурительные поездки за украинской пенсией. И отчего-то сейчас о таких турах стали говорить шепотом, как о чем-то очень сокровенном, деликатном, тайном, интимном, о чем нужно говорить именно так – чтобы не сглазить.
О таких турах можно говорить долго и коротко – собственно, как и ездить. Для начала, неплохо бы иметь по ту сторону войны кого-то, кто обеспечит тебя регистрацией. И здесь, конечно, в ход идут друзья, родственники, знакомые близкие и дальние. В лучшем случае у них можно и останавливаться в своих поездках, в худшем – получить регистрацию по их месту жительства. Если такого счастья нет, то стоить прописка будет 1200 грн в год – по 100 грн в месяц. Но здесь все зависит от порядочности того, кто готов обеспечить местом регистрации. Бывает и такое, что деньги человек берет, но не обещает ничего – плата взимается на год вперед.
Место регистрации лучше всего иметь в ближайшем украинском городе, куда доехать будет легче всего. Выбирать нужно самый оптимальный вариант – или пешком через Станицу, или Меловое, чтобы добираться туда через Чертково машиной. Это уже кто на что способен физически – или перейти пешком через мост и все очереди, или ехать от пяти часов до суток с ожиданием на всех границах. Или пешком и может быть быстро, или машиной, но очень долго. Или бесплатно, или за деньги. Но основной вопрос чаще всего другой – сможет ли пенсионер сам перейти тот мост, или его можно переправить только на машине. И уже от этого выбирается место регистрации и переоформления пенсии.
Еще вопрос – вложенные деньги. Дорога до того же Мелового – 600 грн в один конец (для сравнения из Черткова довезут до 650 рублей, что вполовину дешевле). Если пользоваться услугами "волонтеров", то выйдет это около 4000 грн. В основном они занимают место в очередях, водят по инстанциям и подсказывают, как и куда быстрее пройти. Да, проживание выйдет в 100 грн за ночь. И считайте теперь, есть ли смысл во всем этом? Точнее, сколько пенсий нужно вложить, чтобы наконец-то получить свои деньги.
И теперь, что плохого во всем этом. Да все! Постель в таких ночлежках не меняется в принципе. Мама жила в доме, где 15 кроватей, занятых все время – один выезжает, второй сразу же заезжает. Постель не успевает остыть. Мужчины и женщины спят вперемешку, потому что каждый торопится оформить свой вопрос быстрее, закрывая глаза на такие вот "пустяки". И среди относительно здоровых людей попадаются те, у кого кожные заболевания, психические и всякие прочие. И об этом лучше всего просто не думать, заботясь только о себе и своем вопросе. И еще агрессия, ненависть, возрастные издержки…
Если говорить о маме, то перевозчик уехал, не дождавшись их. То есть назад они добирались своим ходом, через Чертково, пройдя час пешком и прождав с шести утра до 15:00 тот частный автобус, который мог поехать, а мог и не поехать на Луганск.
Но даже во всем этом есть странный, удивительный досуг местных пенсионеров. Досуг круче любых ****** – повезет или нет с пенсией, выгорит или нет, и, самое главное, переживет ли пенсионер все эти туры.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Коломойський і Ко програли черговий позов ПриватБанку
Національний банк України (НБУ) і державний ПриватБанк виграли апеляційний розгляд у судовій справі Нікопольський завод феросплавів (НЗФ) проти держави.
Як повідомляє Finclub, в рамках суперечки НЗФ хотів врятувати свої 64 вагони від примусового стягнення Нацбанком.
Так, 16 серпня 2018 року Київський апеляційний господарський суд задовольнив апеляційні скарги Приватбанку та НБУ і скасував рішення Господарського суду Києва від 1 грудня 2017 року у цій справі.
"Відмовити у задоволенні позовних вимог (НЗФ. - Ред.) у повному обсязі", - йдеться у судовому рішенні.
НЗФ звертався до суду з позовом про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання здійснити дії. Завод стверджував, що незаконна бездіяльність НБУ виражалася у неприйнятті регулятором від ПриватБанку виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором №19 від 24 жовтня 2008 року, який уклали відповідачі, і зобов'язанні ПриватБанку погасити заборгованість за цим договором, а НБУ - прийняти від банку виконання зобов'язань щодо її погашення.
Госпсуд Києва 1 грудня 2017-го задовольнив лише одну вимогу: він зобов'язав ПриватБанк погасити кредит рефінансування, оскільки у держбанку були фінансові можливості для цього, а НБУ не вживав заходів щодо примусового стягнення боргу. НЗФ виступає іпотекодавцем за цим кредитом рефінансування.
Але вже 21 серпня 2017 року НБУ повідомив Приватбанк, що він повинен протягом 30 днів заплатити борг в 2,6 млрд грн, інакше він зверне стягнення на заставне майно - вагони НЗФ екс-власників ПриватБанку.
Суд дійшов висновку, що НБУ не заважав ПриватБанку погасити рефінансування, а норма про списання заборгованості банку з його рахунку є правом, а не обов'язком НБУ. Саме тому відмова ПриватБанку погасити борг дала можливість НБУ стягнути заставне майно за цим кредитом, а не списувати кошти з коррахунку ПриватБанку.
НЗФ - підприємство з виробництва силіко- і феромарганцю. Використовує імпортну та вітчизняну сировину для виробництва феросплавів. Його виробнича потужність - близько 900 тис. тонн.
За даними підприємства на кінець 2017 року, у власності Sofalon Investments Limitad перебувало 15,5% акцій АТ, Rougella Properties Ltd. - 15,9%, Dolemia Consulting Ltd. - 18,2%, Sonerio Holdings Ltd. - 15,7%, Manjalom Limited - 10,1%, Treelon Investments Limited (всі - Кіпр) - 15,1%.
НЗФ контролює так звана група Приват, а також група EastOne, створена восени 2007 року українським бізнесменом Віктором Пінчуком в результаті реструктуризації групи "Інтерпайп" (обидві - Дніпро).
Національний банк України (НБУ) і державний ПриватБанк виграли апеляційний розгляд у судовій справі Нікопольський завод феросплавів (НЗФ) проти держави.
Як повідомляє Finclub, в рамках суперечки НЗФ хотів врятувати свої 64 вагони від примусового стягнення Нацбанком.
Так, 16 серпня 2018 року Київський апеляційний господарський суд задовольнив апеляційні скарги Приватбанку та НБУ і скасував рішення Господарського суду Києва від 1 грудня 2017 року у цій справі.
"Відмовити у задоволенні позовних вимог (НЗФ. - Ред.) у повному обсязі", - йдеться у судовому рішенні.
НЗФ звертався до суду з позовом про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання здійснити дії. Завод стверджував, що незаконна бездіяльність НБУ виражалася у неприйнятті регулятором від ПриватБанку виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором №19 від 24 жовтня 2008 року, який уклали відповідачі, і зобов'язанні ПриватБанку погасити заборгованість за цим договором, а НБУ - прийняти від банку виконання зобов'язань щодо її погашення.
Госпсуд Києва 1 грудня 2017-го задовольнив лише одну вимогу: він зобов'язав ПриватБанк погасити кредит рефінансування, оскільки у держбанку були фінансові можливості для цього, а НБУ не вживав заходів щодо примусового стягнення боргу. НЗФ виступає іпотекодавцем за цим кредитом рефінансування.
Але вже 21 серпня 2017 року НБУ повідомив Приватбанк, що він повинен протягом 30 днів заплатити борг в 2,6 млрд грн, інакше він зверне стягнення на заставне майно - вагони НЗФ екс-власників ПриватБанку.
Суд дійшов висновку, що НБУ не заважав ПриватБанку погасити рефінансування, а норма про списання заборгованості банку з його рахунку є правом, а не обов'язком НБУ. Саме тому відмова ПриватБанку погасити борг дала можливість НБУ стягнути заставне майно за цим кредитом, а не списувати кошти з коррахунку ПриватБанку.
НЗФ - підприємство з виробництва силіко- і феромарганцю. Використовує імпортну та вітчизняну сировину для виробництва феросплавів. Його виробнича потужність - близько 900 тис. тонн.
За даними підприємства на кінець 2017 року, у власності Sofalon Investments Limitad перебувало 15,5% акцій АТ, Rougella Properties Ltd. - 15,9%, Dolemia Consulting Ltd. - 18,2%, Sonerio Holdings Ltd. - 15,7%, Manjalom Limited - 10,1%, Treelon Investments Limited (всі - Кіпр) - 15,1%.
НЗФ контролює так звана група Приват, а також група EastOne, створена восени 2007 року українським бізнесменом Віктором Пінчуком в результаті реструктуризації групи "Інтерпайп" (обидві - Дніпро).
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Куда и на сколько путин опоздал. Часы, минуты. Элемент великодержавного хамства.
Повільна депортація. Як росія видворяє громадян України з окупованого Криму
На початку 2018 року до анексованого Криму на заробітки прибули 23 українці: вони мали намір працювати будівельниками на реконструкції дитсадка в селищі Новоозерне.
У перші ж дні їх затримали й звинуватили в порушенні російського законодавства, а саме здійсненні іноземцями трудової діяльності без дозволу. Окупаційний Євпаторійський міський суд визнав їх усіх винними й призначив кожному покарання: 5 тис. руб. штрафу й примусове видворення. Перед розглядом справи всі вони підписали заздалегідь підготовлені розписки про те, що не потребують адвоката й перекладача. Після цього їх вантажівкою відвезли на адмінкордон із Херсонською областю та заборонили в’їзд до Криму на п’ять років.
Цю ситуацію детально описали у звіті «Крим без правил. Видворення РФ цивільного населення з окупованого Криму» експерти Регіонального центру прав людини, Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) та експертно-****ітичної групи CHROT. Це лише один випадок, який показує незаконні дії РФ на півострові, адже, за міжнародним законодавством, українці перебували на території своєї країни легально. Утім, вони заробітчани, мешканці інших областей, і з Кримом їх пов’язує тільки намір тимчасового працевлаштування. У згаданому звіті можна знайти історії людей, які жили в Криму багато років, але були примусово видворені після анексії із забороною в’їзду. Як-от правозахисник і **** Меджлісу Сінавер Кадиров. Він народився в Узбекистані в родині депортованих кримських татар, до Криму приїхав у 1990-му, залишився тут і після анексії, щоб разом з іншими активістами протистояти окупації. У січні 2015 року його затримали на адмінкордоні, звинуватили в перевищенні терміну перебування на території Криму й призначили покарання: видворення через самостійний виїзд. Кадирову також заборонили в’їзд до Криму на п’ять років, там у нього лишилася сім’я.
Ще одна показова історія — справа Костянтина Сізарєва. Він народився та жив у Євпаторії, був правозахисником, його організація надавала правову допомогу малозабезпеченим. Сізарєв активно писав скарги на місцевих правоохоронців, позивався до них, у результаті 2003-го, ймовірно, через свою діяльність потрапив у СІЗО начебто за хуліганство. Там його побили співкамерники. Він оскаржив арешт у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) і 2013 року виграв справу. У 2014-му підтримав анексію Криму, лишився жити й працювати в Євпаторії, хоча не висловлював ні проукраїнських, ні проросійських поглядів. Як відомо, у Криму росія «дарувала» своє громадянство автоматично всім, хто не написав письмової відмови від нього. Сізарєв відмову не писав, проте російський паспорт так і не отримав, хоч навіть судився через це. У 2016 році місцевий «суд» визнав його винним у порушенні терміну перебування в РФ, присудив штраф і «добровільне» видворення. Сізарєв не виїхав, його оштрафували ще раз і вивезли примусово, заборонивши в’їзд на півострів, де залишилися діти й дружина. Чоловік оскаржує свою депортацію в російських і міжнародних судових інстанціях. Його справа демонструє, що в Криму з політичним переслідуванням можуть зіткнутися навіть ті, хто прямо не виступає проти Кремля, проте потенційно може бути занадто активним, а тому небезпечним. Для України ж це ще одна ілюстрація порушень прав людини на анексованому півострові й аргумент у міждержавних позовах проти Росії.
Найпершими, хто після анексії відчув на собі дію російського законодавства, були українські в’язні, які відбували покарання в місцях несвободи в Криму. росія почала переглядати їхні вироки й переводити їх для відбування покарання на свою територію, порушуючи міжнародне законодавство. Таких в’язнів у 2014-му в Криму було більше як 3 тис., із них понад 2 тис., ймовірно, вивезені (див. Тиждень № 24/2016). Після цього запрацював уже згаданий механізм видворення за порушення міграційних правил. За законодавством РФ, яке вона поширила на Крим, іноземці та особи без громадянства можуть перебувати на території Росії щонайбільше 90 днів. Відлік почався 18 березня 2014 року, у день підписання «угоди» між РФ і Кримом, і 15 червня всі, хто не отримав російське громадянство чи інші дозволи, автоматично стали порушниками. Із липня почалися масові складання протоколів і видворення.
Усього ж правозахисникам вдалося виявити 2425 осіб, яких росія видворила з Криму рішеннями окупаційних судів. Серед тих, кого ідентифікували, — 1018 українців, а також громадяни Узбекистану, Туреччини, Грузії, Азербайджану тощо. До речі, щонайменше п’ята частина депортованих мала стійкі зв’язки з Кримом: народилися там, довго жили, мали близьких родичів, майно чи роботу. Правозахисники діставали інформацію безпосередньо від жертв таких обставин, їхніх родичів, із судових документів і різних відкритих джерел. Як зазначається у звіті, після ****ізу судових рішень з’ясувалося, що майже 88% таких людей прямо визнали свою провину на суді, але пізніше під час інтерв’ю зізнавалися, що їх залякували, обіцяючи «пришити» статті про ********* чи тероризм. Дехто ж узагалі дізнавався про своє «зізнан*ня» уже з тексту судового рішення.
Варто зауважити, що в російському законодавстві є два види адміністративних видворень: контрольоване самостійне та примусове. У першому випадку людина має п’ять днів, щоб виїхати. У другому — її відвозять у спеціальний заклад, де тримають певний час перед тим, як вивезти з країни. Втім, у Криму таких закладів немає, тому депортованих спочатку везуть на територію РФ — Краснодарський, Ставропольський край, Ростовська область. Таке переміщення є порушенням ст. 49 IV Женевської конвенції. За даними правозахисників, декого тримали в спецприймальниках доволі тривалий час: кримський татарин Недім Халілов провів там понад півтора року, перш ніж його депортували до Узбекистану.
Як зазначив експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський, видворення з Криму набули системного характеру, тому правозахисники вбачають у цьому ознаки воєнного злочину. Зокрема, відповідальність за таке передбачена ст. 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду (РС МКС): незаконна депортація або переміщення. Також, каже Мартиновський, дії РФ можна кваліфікувати за ст. 7 РС МКС: переслідування групи за політичними, національними, етнічними ознаками. «Саме з таких підстав у грудні 2017-го ми ухвалили рішення та спільно з УГСПЛ і прокуратурою АР Крим звернулися до МКС із відповідним поданням щодо цих воєнних злочинів. Тоді нам вдалося ідентифікувати 1513 осіб, саме їх стосувалося наше звернення», — розповів Мартиновський.
До того ж правозахисники вказують на порушення Росією права на свободу пересування, заборону вислання людей із території країни, громадянами якої вони є. Також ідеться про порушення ст. 5 Європейської конвенції з прав людини: права на особисту свободу (оскільки людей примусово закривають у спецприймальниках перед видворенням) і ст. 8: права на повагу до приватного та сімейного життя.
Заступник міністра юстиції Іван Ліщина повідомив, що найближчим часом Україна підготує заяву до ЄСПЛ щодо масового виселення з Криму українців та іноземців. «Для Росії це більш-менш стандартна практика. Коли почалася агресія проти Грузії у 2008 році, ті самі дії вчинялися щодо грузинів, які проживали на території РФ. Уже є так зване рішення «Грузія проти Росії (І)», у якому ЄСПЛ встановив порушення кількох статей Європейської конвенції щодо обставин цієї висилки. Офіс урядового уповноваженого з питань ЄСПЛ разом із правозахисниками та кримською прокуратурою підготує ще один міждержавний позов до ЄСПЛ проти Росії, який стосуватиметься обставин тієї справи», — розповів Ліщина.
Водночас українська прокуратура також розслідує воєнні злочини на території півострова: як застосування російської армії під час анексії, так і незаконне видворення звідти людей. За словами заступника прокурора АР Крим Ігоря Поночовного, прокуратура досліджує три напрями: примусове видворення на підставі рішень окупаційних судів, незаконне переміщення засуджених і факти колонізації півострова. «Це випадки, коли росія на рівні державних, регіональних програм створює в Криму сприятливі умови для заселення громадянами РФ. Формується соціальна група: лікарі, вчителі, правоохоронці, які приходять на місця видворених і вимушено переміщених осіб із території Криму», — розповів прокурор.
Колонізація, тобто переміщення власного цивільного населення на окуповану територію, є порушенням норм міжнародного гуманітарного права, зазначає Мартиновський. «Зокрема, це переміщення прямо заборонене ст. 49 IV Женевської конвенції. Коли ми кажемо про відповідальність, то ст. 8 Римського статуту МКС передбачає заборону таких дій. Крім того, у певних випадках може йтися про воєнний злочин, передбачений ст. 8. Зважаючи на системний і масштабний характер таких дій, це стосується видворених, внутрішньо переміщених осіб, того, хто перебирається до Криму з РФ, ми можемо казати про порушення ст. 7 — злочини проти людяності», — розповідає правозахисник. Він зазначає, що звичайні люди, які переїжджають із Росії до Криму, не можуть бути притягнуті до відповідальності. Відповідати мають ті, хто організовує таке переміщення, спрощує процедури, підписує відповідні документи, дає пільги, щоб полегшити процес колонізації. «Чому Росії потрібно заселяти територію Криму — треба показати, що там дуже добре. Відправляючи велику кількість людей, які нібито хочуть туди їхати, вона вирішує дві проблеми: поз*бавляється нелояльних осіб та збільшує кількість людей, які не висловлюють власну думку», — підсумував Мартиновський.
За словами Поночовного, прокуратура спільно з правозахисниками встановлює особи незаконно переміщених людей, працює над доведенням вини окупаційної влади на рівні національного кримінального процесу, а також збирає докази для скерування справи в МКС. Водночас, каже він, найціннішими доказами для МКС є свідчення безпосередніх жертв конфлікту, але їх доволі складно знайти. Олександр Ковальчук, який також постраждав від депортації, потрапив у поле зору правозахисників. Він жив у Ялті з 2011 року, російського паспорта не отримував, у 2017-му був звинувачений у порушенні міграційних правил і переїхав до Києва, покинувши своє майно. Ковальчук каже, що такі, як він, просто не заявляють про себе, опинившись на материковій Україні, бо не хочуть додаткового клопоту й розголосу. «Мій випадок був винятком, тому що знайомий запропонував зв’язатися з журналістами в Києві, таким чином про мене дізналися. Я не збирався йти та розповідати що-небудь, міг спокійно розчинитися на території України й жити далі. Людей, які переїздять із Криму, нелегко виявити, якщо вони не мають бажання заявляти про себе», — розповів він. Мартиновський зазначає, що серед депортованих лише одна людина з 15 погоджується на захист своїх прав, адже страх за близьких і майно, які лишилися в Криму, змушує багатьох мовчати.
Ганна Чабарай
На початку 2018 року до анексованого Криму на заробітки прибули 23 українці: вони мали намір працювати будівельниками на реконструкції дитсадка в селищі Новоозерне.
У перші ж дні їх затримали й звинуватили в порушенні російського законодавства, а саме здійсненні іноземцями трудової діяльності без дозволу. Окупаційний Євпаторійський міський суд визнав їх усіх винними й призначив кожному покарання: 5 тис. руб. штрафу й примусове видворення. Перед розглядом справи всі вони підписали заздалегідь підготовлені розписки про те, що не потребують адвоката й перекладача. Після цього їх вантажівкою відвезли на адмінкордон із Херсонською областю та заборонили в’їзд до Криму на п’ять років.
Цю ситуацію детально описали у звіті «Крим без правил. Видворення РФ цивільного населення з окупованого Криму» експерти Регіонального центру прав людини, Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) та експертно-****ітичної групи CHROT. Це лише один випадок, який показує незаконні дії РФ на півострові, адже, за міжнародним законодавством, українці перебували на території своєї країни легально. Утім, вони заробітчани, мешканці інших областей, і з Кримом їх пов’язує тільки намір тимчасового працевлаштування. У згаданому звіті можна знайти історії людей, які жили в Криму багато років, але були примусово видворені після анексії із забороною в’їзду. Як-от правозахисник і **** Меджлісу Сінавер Кадиров. Він народився в Узбекистані в родині депортованих кримських татар, до Криму приїхав у 1990-му, залишився тут і після анексії, щоб разом з іншими активістами протистояти окупації. У січні 2015 року його затримали на адмінкордоні, звинуватили в перевищенні терміну перебування на території Криму й призначили покарання: видворення через самостійний виїзд. Кадирову також заборонили в’їзд до Криму на п’ять років, там у нього лишилася сім’я.
Ще одна показова історія — справа Костянтина Сізарєва. Він народився та жив у Євпаторії, був правозахисником, його організація надавала правову допомогу малозабезпеченим. Сізарєв активно писав скарги на місцевих правоохоронців, позивався до них, у результаті 2003-го, ймовірно, через свою діяльність потрапив у СІЗО начебто за хуліганство. Там його побили співкамерники. Він оскаржив арешт у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) і 2013 року виграв справу. У 2014-му підтримав анексію Криму, лишився жити й працювати в Євпаторії, хоча не висловлював ні проукраїнських, ні проросійських поглядів. Як відомо, у Криму росія «дарувала» своє громадянство автоматично всім, хто не написав письмової відмови від нього. Сізарєв відмову не писав, проте російський паспорт так і не отримав, хоч навіть судився через це. У 2016 році місцевий «суд» визнав його винним у порушенні терміну перебування в РФ, присудив штраф і «добровільне» видворення. Сізарєв не виїхав, його оштрафували ще раз і вивезли примусово, заборонивши в’їзд на півострів, де залишилися діти й дружина. Чоловік оскаржує свою депортацію в російських і міжнародних судових інстанціях. Його справа демонструє, що в Криму з політичним переслідуванням можуть зіткнутися навіть ті, хто прямо не виступає проти Кремля, проте потенційно може бути занадто активним, а тому небезпечним. Для України ж це ще одна ілюстрація порушень прав людини на анексованому півострові й аргумент у міждержавних позовах проти Росії.
Найпершими, хто після анексії відчув на собі дію російського законодавства, були українські в’язні, які відбували покарання в місцях несвободи в Криму. росія почала переглядати їхні вироки й переводити їх для відбування покарання на свою територію, порушуючи міжнародне законодавство. Таких в’язнів у 2014-му в Криму було більше як 3 тис., із них понад 2 тис., ймовірно, вивезені (див. Тиждень № 24/2016). Після цього запрацював уже згаданий механізм видворення за порушення міграційних правил. За законодавством РФ, яке вона поширила на Крим, іноземці та особи без громадянства можуть перебувати на території Росії щонайбільше 90 днів. Відлік почався 18 березня 2014 року, у день підписання «угоди» між РФ і Кримом, і 15 червня всі, хто не отримав російське громадянство чи інші дозволи, автоматично стали порушниками. Із липня почалися масові складання протоколів і видворення.
Усього ж правозахисникам вдалося виявити 2425 осіб, яких росія видворила з Криму рішеннями окупаційних судів. Серед тих, кого ідентифікували, — 1018 українців, а також громадяни Узбекистану, Туреччини, Грузії, Азербайджану тощо. До речі, щонайменше п’ята частина депортованих мала стійкі зв’язки з Кримом: народилися там, довго жили, мали близьких родичів, майно чи роботу. Правозахисники діставали інформацію безпосередньо від жертв таких обставин, їхніх родичів, із судових документів і різних відкритих джерел. Як зазначається у звіті, після ****ізу судових рішень з’ясувалося, що майже 88% таких людей прямо визнали свою провину на суді, але пізніше під час інтерв’ю зізнавалися, що їх залякували, обіцяючи «пришити» статті про ********* чи тероризм. Дехто ж узагалі дізнавався про своє «зізнан*ня» уже з тексту судового рішення.
Варто зауважити, що в російському законодавстві є два види адміністративних видворень: контрольоване самостійне та примусове. У першому випадку людина має п’ять днів, щоб виїхати. У другому — її відвозять у спеціальний заклад, де тримають певний час перед тим, як вивезти з країни. Втім, у Криму таких закладів немає, тому депортованих спочатку везуть на територію РФ — Краснодарський, Ставропольський край, Ростовська область. Таке переміщення є порушенням ст. 49 IV Женевської конвенції. За даними правозахисників, декого тримали в спецприймальниках доволі тривалий час: кримський татарин Недім Халілов провів там понад півтора року, перш ніж його депортували до Узбекистану.
Як зазначив експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський, видворення з Криму набули системного характеру, тому правозахисники вбачають у цьому ознаки воєнного злочину. Зокрема, відповідальність за таке передбачена ст. 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду (РС МКС): незаконна депортація або переміщення. Також, каже Мартиновський, дії РФ можна кваліфікувати за ст. 7 РС МКС: переслідування групи за політичними, національними, етнічними ознаками. «Саме з таких підстав у грудні 2017-го ми ухвалили рішення та спільно з УГСПЛ і прокуратурою АР Крим звернулися до МКС із відповідним поданням щодо цих воєнних злочинів. Тоді нам вдалося ідентифікувати 1513 осіб, саме їх стосувалося наше звернення», — розповів Мартиновський.
До того ж правозахисники вказують на порушення Росією права на свободу пересування, заборону вислання людей із території країни, громадянами якої вони є. Також ідеться про порушення ст. 5 Європейської конвенції з прав людини: права на особисту свободу (оскільки людей примусово закривають у спецприймальниках перед видворенням) і ст. 8: права на повагу до приватного та сімейного життя.
Заступник міністра юстиції Іван Ліщина повідомив, що найближчим часом Україна підготує заяву до ЄСПЛ щодо масового виселення з Криму українців та іноземців. «Для Росії це більш-менш стандартна практика. Коли почалася агресія проти Грузії у 2008 році, ті самі дії вчинялися щодо грузинів, які проживали на території РФ. Уже є так зване рішення «Грузія проти Росії (І)», у якому ЄСПЛ встановив порушення кількох статей Європейської конвенції щодо обставин цієї висилки. Офіс урядового уповноваженого з питань ЄСПЛ разом із правозахисниками та кримською прокуратурою підготує ще один міждержавний позов до ЄСПЛ проти Росії, який стосуватиметься обставин тієї справи», — розповів Ліщина.
Водночас українська прокуратура також розслідує воєнні злочини на території півострова: як застосування російської армії під час анексії, так і незаконне видворення звідти людей. За словами заступника прокурора АР Крим Ігоря Поночовного, прокуратура досліджує три напрями: примусове видворення на підставі рішень окупаційних судів, незаконне переміщення засуджених і факти колонізації півострова. «Це випадки, коли росія на рівні державних, регіональних програм створює в Криму сприятливі умови для заселення громадянами РФ. Формується соціальна група: лікарі, вчителі, правоохоронці, які приходять на місця видворених і вимушено переміщених осіб із території Криму», — розповів прокурор.
Колонізація, тобто переміщення власного цивільного населення на окуповану територію, є порушенням норм міжнародного гуманітарного права, зазначає Мартиновський. «Зокрема, це переміщення прямо заборонене ст. 49 IV Женевської конвенції. Коли ми кажемо про відповідальність, то ст. 8 Римського статуту МКС передбачає заборону таких дій. Крім того, у певних випадках може йтися про воєнний злочин, передбачений ст. 8. Зважаючи на системний і масштабний характер таких дій, це стосується видворених, внутрішньо переміщених осіб, того, хто перебирається до Криму з РФ, ми можемо казати про порушення ст. 7 — злочини проти людяності», — розповідає правозахисник. Він зазначає, що звичайні люди, які переїжджають із Росії до Криму, не можуть бути притягнуті до відповідальності. Відповідати мають ті, хто організовує таке переміщення, спрощує процедури, підписує відповідні документи, дає пільги, щоб полегшити процес колонізації. «Чому Росії потрібно заселяти територію Криму — треба показати, що там дуже добре. Відправляючи велику кількість людей, які нібито хочуть туди їхати, вона вирішує дві проблеми: поз*бавляється нелояльних осіб та збільшує кількість людей, які не висловлюють власну думку», — підсумував Мартиновський.
За словами Поночовного, прокуратура спільно з правозахисниками встановлює особи незаконно переміщених людей, працює над доведенням вини окупаційної влади на рівні національного кримінального процесу, а також збирає докази для скерування справи в МКС. Водночас, каже він, найціннішими доказами для МКС є свідчення безпосередніх жертв конфлікту, але їх доволі складно знайти. Олександр Ковальчук, який також постраждав від депортації, потрапив у поле зору правозахисників. Він жив у Ялті з 2011 року, російського паспорта не отримував, у 2017-му був звинувачений у порушенні міграційних правил і переїхав до Києва, покинувши своє майно. Ковальчук каже, що такі, як він, просто не заявляють про себе, опинившись на материковій Україні, бо не хочуть додаткового клопоту й розголосу. «Мій випадок був винятком, тому що знайомий запропонував зв’язатися з журналістами в Києві, таким чином про мене дізналися. Я не збирався йти та розповідати що-небудь, міг спокійно розчинитися на території України й жити далі. Людей, які переїздять із Криму, нелегко виявити, якщо вони не мають бажання заявляти про себе», — розповів він. Мартиновський зазначає, що серед депортованих лише одна людина з 15 погоджується на захист своїх прав, адже страх за близьких і майно, які лишилися в Криму, змушує багатьох мовчати.
Ганна Чабарай
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Die Welt: падіння турецької економіки та зухвалий шантаж Путіна
Німеччина намагається зменшити газову залежність від Росії, кільце навколо Трампа стискається — основні теми провідного німецького видання
Минулий тиждень був насиченим важливими подіями. Німецьке видання пропонує скрупульозний ****із, описуючи вплив того, що сталося на глобальному порядку денному. Цього тижня огляд починається зі статті «Ілюзії Ердогана щодо нового світового порядку» Боріса Кальноки. Перебуваючи в кризовій ситуації з США, Туреччина чомусь покладала надії на нових друзів: Китай, Росію та Катар. Але вічний опортуніст Ердоган надто вже переоцінив свою країну. Турецька економіка провалилася, проте турецький президент переконаний у протилежному. Ліра перебуває у вільному падінні, після того як Анкара суттєво погіршила свої відносини із США через ув’язнення пастора Ендрю Брансона. Американський президент наклав санкції проти турецьких міністрів і підвищив мито на імпорт сталі та алюмінію. Вашингтон також повідомив про можливі додаткові штрафні заходи, якщо турки не відпустять священника. Водночас, криза з США змусила активізувати відносини з Китаєм. Пекін уже встиг оголосити про відновлення військової співпраці. Також Туреччині було запропоновано брати участь у роботі Шанхайської організації співробітництва — китайська альтернатива ЄС. Але все ж потрібно наголосити, що Анкарі доведеться скорочувати свою торгівлю із Заходом. Це, безумовно, негативно вплине на економічну ситуацію. Турецький президент, щоб зменшити наслідки кризи, контактував із Меркель та Макроном. Обоє запевнили його, що не підтримають американські санкції та допоможуть Анкарі фінансово. Без відповіді залишаються головні питання: чи буде Ердоган провокувати своїх західних партнерів, щоб підняти ціну для повернення Туреччини знову до західної цивілізації? І якщо так, то наскільки високо він готовий підвищити ******? Чи ця гра дійсно розрахована на те, щоб відірватися від Заходу? Чіткі погрози турецького президента не можуть приховати того факту, що його ігрища з ЄС — це найкращий шанс змусити американського колегу подвоїти ******.
Практично жоден огляд не обходиться без ****ізу події в Росії. Журналістка Сабіне Менкенс стверджує, що лише в політичній партії «Альтернатива для Німеччини» вважають ідеї Путіна розумними. росія вимагає від Європи фінансування відбудови Сирії. Кремль нерозривно пов’язує це з поверненням біженців додому. У Бундестазі зростає скепсис щодо слів Путіна. «Зелені» вважають, що канцлерка піддається його впливу. Власне перед зустріччю з Меркель, Путін наголосив на спільній відповідальності Росії та Німеччини у питані вирішення кризи в Сирії. Російський очільник закликає Європу допомогти у відновленні сирійської інфраструктури та прив’язав це до повернення біженців з ЄС та її сусідів. Путін всіма засобами захищає сирійського президента Башара Асада. Німецькі політики впевнені, що російський президент зробив потужний крок, використовуючи наболілу тему біженців, до відбудови, незважаючи на жорстку критику. Хоча багато біженців тікало не так від війни, як від політичного переслідування, що має реальні прізвища. Питання миру в Сирії повинні вирішувати не Берлін і не Москва, а місцевий народ. Як це може пропонувати Асад, за яким стоїть Путін, якщо він асоціюється тільки із застосуванням хімічної зброї, жахливим бомбардуванням та руїнами? Німеччина не повинна наївно погоджуватися на пропозиції Путіна, а виставляти йому конкретні вимоги. Нільс Шмід, речник Соціал-демократичної партії із зовнішньополітичних питань, вимагає припинення військових злочинів та допуску сирійської опозиції до переговорів щодо майбутнього країни. Скепсис висловив і його колега Юрґен Гардт із Християнсько-демократичного союзу. «Асад знищує сирійський народ війною, тому про мир, під його проводом, не може бути й мови», — говорить політик. А от спікер партії «Альтернатива для Німеччини» Армін-Паулюс Гампель назвав вимоги Владіміра Путіна «розумними», що викликало хвилю незадоволення в німецькому політикумі. Більшість місцевих політиків вважає його вимоги неприйнятними. А слова речника «АдН» лише посилюють упевненість у їхній підконтрольності Кремлю.
Ексцентрична поведінка американського президента не залишається поза увагою німецьких журналістів. Міхаель Штюрмер переконує, що «Трамп дедалі більше заганяє себе в могилу». Американський очільник намагається уникнути питань від слідчих щодо Росії. Дональд Трамп боїться свідчити під присягою. Він придумує дедалі більше нових історій та хитрощів. Диму без вогню не буває. А димить з Білого дому все частіше. Рано чи пізно, Дональду Трампу доведеться розповісти про відносини свого виборчого штабу з росіянами. І він про це дуже добре знає. Найбільше всіх хвилює наскільки особливими та глибокими вони були. Цю частину взявся дослідити спеціальний слідчий Роберт Мюллер, колишній очільник ФБР, який робить це з холодним розумом та систематичністю. З огляду на реалії, які справили на оточення американського президента неабияке враження, вони радитимуть своєму шефу не свідчити під присягою. Очевидно, що вони переживають, що він може спонтанно повідомити те, про що експерти говорять уже два роки. А саме про втручання росіян у перебіг президентських перегонів. Адже потрібно пам’ятати про математичну близькість результатів обох кандидатів. Нині Трамп уникає прямих та старанно вибудованих запитань від команди Мюллера. Бо за такого розвитку подій, його можуть дотиснути та звинувати у порушенні присяги. Наскільки складним має бути становище президента, щоб він не хотів свідчити? Драма триває далі, а весь світ затамував подих. Найкраща порада, яка може йому допомогти, це американська народна мудрість: «коли вже сидиш в могилі — то не рий її далі».
Журналіст Павєл Локшин звертає увагу на подорож німецької канцлерки на Кавказ. «Північний потік-2» робить Німеччину залежною в енергетичному плані від росіян. Але візит канцлерки Анґели Меркель може змінити це в довгостроковій перспективі. Німецький політик відвідала ключовий геополітичний регіон між Азією та Європою, в який ніяк не повернеться спокій. Війна в Нагірному Карабасі забрала тисячі життів і перейшла в стадію замороженого конфлікту. Російська війна в Грузії, яка відбулася десять років тому, коштувала країні 20% території. У цих складних умовах Меркель хоче продемонструвати, що попри дедалі більш заспокійливу тональність німецько-російських відносин, вона не забуває про величезні проблеми, спричинені Москвою. Для грузинів було важливо почути про власні перспективи щодо вступу до НАТО. Натомість Меркель приїхала розібратися з тим, що багато грузинів незаконно мешкає в Німеччині та займається криміналом. Але більшою мірою, цей візит слугує тривожним сигналом для російського президента Владіміра Путіна. Через «Північний потік-2» у Німеччині все більше говорять про залежність від Росії, що дедалі зростає. Тому федеральний уряд почав шукати варіанти виходу з ситуації. Азербайджан через свої багаті поклади нафти та газу неабияк цікавить Німеччину. Особливо в світлі будівництва «Південного газового коридору», що простягнеться від азербайджанського узбережжя Каспійського моря, через Грузію, Туреччину до Італії. Берлін надав багатомільярдні позики Баку для запуску проекту. Німеччина намагається зменшити власну залежність від Росії. Йшлося і про військове співробітництво. Під час візиту канцлерки до Вірменії наголос передовсім робився на розвитку економічних відносин. Ця країна залежить від Росії в багатьох питаннях, але й прагне вибудувати власну стратегію зовнішньополітичних відносин. До слова, Меркель — перший політик світового масштабу, який відвідав цю країну після Оксамитової революції.
Підготував: Анатолій Шара
Німеччина намагається зменшити газову залежність від Росії, кільце навколо Трампа стискається — основні теми провідного німецького видання
Минулий тиждень був насиченим важливими подіями. Німецьке видання пропонує скрупульозний ****із, описуючи вплив того, що сталося на глобальному порядку денному. Цього тижня огляд починається зі статті «Ілюзії Ердогана щодо нового світового порядку» Боріса Кальноки. Перебуваючи в кризовій ситуації з США, Туреччина чомусь покладала надії на нових друзів: Китай, Росію та Катар. Але вічний опортуніст Ердоган надто вже переоцінив свою країну. Турецька економіка провалилася, проте турецький президент переконаний у протилежному. Ліра перебуває у вільному падінні, після того як Анкара суттєво погіршила свої відносини із США через ув’язнення пастора Ендрю Брансона. Американський президент наклав санкції проти турецьких міністрів і підвищив мито на імпорт сталі та алюмінію. Вашингтон також повідомив про можливі додаткові штрафні заходи, якщо турки не відпустять священника. Водночас, криза з США змусила активізувати відносини з Китаєм. Пекін уже встиг оголосити про відновлення військової співпраці. Також Туреччині було запропоновано брати участь у роботі Шанхайської організації співробітництва — китайська альтернатива ЄС. Але все ж потрібно наголосити, що Анкарі доведеться скорочувати свою торгівлю із Заходом. Це, безумовно, негативно вплине на економічну ситуацію. Турецький президент, щоб зменшити наслідки кризи, контактував із Меркель та Макроном. Обоє запевнили його, що не підтримають американські санкції та допоможуть Анкарі фінансово. Без відповіді залишаються головні питання: чи буде Ердоган провокувати своїх західних партнерів, щоб підняти ціну для повернення Туреччини знову до західної цивілізації? І якщо так, то наскільки високо він готовий підвищити ******? Чи ця гра дійсно розрахована на те, щоб відірватися від Заходу? Чіткі погрози турецького президента не можуть приховати того факту, що його ігрища з ЄС — це найкращий шанс змусити американського колегу подвоїти ******.
Практично жоден огляд не обходиться без ****ізу події в Росії. Журналістка Сабіне Менкенс стверджує, що лише в політичній партії «Альтернатива для Німеччини» вважають ідеї Путіна розумними. росія вимагає від Європи фінансування відбудови Сирії. Кремль нерозривно пов’язує це з поверненням біженців додому. У Бундестазі зростає скепсис щодо слів Путіна. «Зелені» вважають, що канцлерка піддається його впливу. Власне перед зустріччю з Меркель, Путін наголосив на спільній відповідальності Росії та Німеччини у питані вирішення кризи в Сирії. Російський очільник закликає Європу допомогти у відновленні сирійської інфраструктури та прив’язав це до повернення біженців з ЄС та її сусідів. Путін всіма засобами захищає сирійського президента Башара Асада. Німецькі політики впевнені, що російський президент зробив потужний крок, використовуючи наболілу тему біженців, до відбудови, незважаючи на жорстку критику. Хоча багато біженців тікало не так від війни, як від політичного переслідування, що має реальні прізвища. Питання миру в Сирії повинні вирішувати не Берлін і не Москва, а місцевий народ. Як це може пропонувати Асад, за яким стоїть Путін, якщо він асоціюється тільки із застосуванням хімічної зброї, жахливим бомбардуванням та руїнами? Німеччина не повинна наївно погоджуватися на пропозиції Путіна, а виставляти йому конкретні вимоги. Нільс Шмід, речник Соціал-демократичної партії із зовнішньополітичних питань, вимагає припинення військових злочинів та допуску сирійської опозиції до переговорів щодо майбутнього країни. Скепсис висловив і його колега Юрґен Гардт із Християнсько-демократичного союзу. «Асад знищує сирійський народ війною, тому про мир, під його проводом, не може бути й мови», — говорить політик. А от спікер партії «Альтернатива для Німеччини» Армін-Паулюс Гампель назвав вимоги Владіміра Путіна «розумними», що викликало хвилю незадоволення в німецькому політикумі. Більшість місцевих політиків вважає його вимоги неприйнятними. А слова речника «АдН» лише посилюють упевненість у їхній підконтрольності Кремлю.
Ексцентрична поведінка американського президента не залишається поза увагою німецьких журналістів. Міхаель Штюрмер переконує, що «Трамп дедалі більше заганяє себе в могилу». Американський очільник намагається уникнути питань від слідчих щодо Росії. Дональд Трамп боїться свідчити під присягою. Він придумує дедалі більше нових історій та хитрощів. Диму без вогню не буває. А димить з Білого дому все частіше. Рано чи пізно, Дональду Трампу доведеться розповісти про відносини свого виборчого штабу з росіянами. І він про це дуже добре знає. Найбільше всіх хвилює наскільки особливими та глибокими вони були. Цю частину взявся дослідити спеціальний слідчий Роберт Мюллер, колишній очільник ФБР, який робить це з холодним розумом та систематичністю. З огляду на реалії, які справили на оточення американського президента неабияке враження, вони радитимуть своєму шефу не свідчити під присягою. Очевидно, що вони переживають, що він може спонтанно повідомити те, про що експерти говорять уже два роки. А саме про втручання росіян у перебіг президентських перегонів. Адже потрібно пам’ятати про математичну близькість результатів обох кандидатів. Нині Трамп уникає прямих та старанно вибудованих запитань від команди Мюллера. Бо за такого розвитку подій, його можуть дотиснути та звинувати у порушенні присяги. Наскільки складним має бути становище президента, щоб він не хотів свідчити? Драма триває далі, а весь світ затамував подих. Найкраща порада, яка може йому допомогти, це американська народна мудрість: «коли вже сидиш в могилі — то не рий її далі».
Журналіст Павєл Локшин звертає увагу на подорож німецької канцлерки на Кавказ. «Північний потік-2» робить Німеччину залежною в енергетичному плані від росіян. Але візит канцлерки Анґели Меркель може змінити це в довгостроковій перспективі. Німецький політик відвідала ключовий геополітичний регіон між Азією та Європою, в який ніяк не повернеться спокій. Війна в Нагірному Карабасі забрала тисячі життів і перейшла в стадію замороженого конфлікту. Російська війна в Грузії, яка відбулася десять років тому, коштувала країні 20% території. У цих складних умовах Меркель хоче продемонструвати, що попри дедалі більш заспокійливу тональність німецько-російських відносин, вона не забуває про величезні проблеми, спричинені Москвою. Для грузинів було важливо почути про власні перспективи щодо вступу до НАТО. Натомість Меркель приїхала розібратися з тим, що багато грузинів незаконно мешкає в Німеччині та займається криміналом. Але більшою мірою, цей візит слугує тривожним сигналом для російського президента Владіміра Путіна. Через «Північний потік-2» у Німеччині все більше говорять про залежність від Росії, що дедалі зростає. Тому федеральний уряд почав шукати варіанти виходу з ситуації. Азербайджан через свої багаті поклади нафти та газу неабияк цікавить Німеччину. Особливо в світлі будівництва «Південного газового коридору», що простягнеться від азербайджанського узбережжя Каспійського моря, через Грузію, Туреччину до Італії. Берлін надав багатомільярдні позики Баку для запуску проекту. Німеччина намагається зменшити власну залежність від Росії. Йшлося і про військове співробітництво. Під час візиту канцлерки до Вірменії наголос передовсім робився на розвитку економічних відносин. Ця країна залежить від Росії в багатьох питаннях, але й прагне вибудувати власну стратегію зовнішньополітичних відносин. До слова, Меркель — перший політик світового масштабу, який відвідав цю країну після Оксамитової революції.
Підготував: Анатолій Шара
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Российские власти могут ответить на санкции США, разместив ядерное ****** в Сирии. Такую возможность не исключил первый зампред комитета Госдумы по экономической политике, инновационному развитию и предпринимательству Владимир Гутенев.
По его мнению, Вашингтон «перешел красную черту» в вопросе санкционного давления на РФ. Москве пора «нанести встречный урон» в ответ на ограничительные меры, считает Гутенев.
Как передает ТАСС, среди ответных мер депутат назвал размещение на Ближнем Востоке российского ядерного оружия. Другие варианты контрсанкций — переход в расчетах при экспорте вооружений на криптовалюты при их привязке к золоту, либо отказ России от участия в договоре с США о нераспространении ракетных технологий.
Гутенев уверен, что подобные действия «стали бы очень серьезным аргументом» в отношениях со Штатами.
По его мнению, Вашингтон «перешел красную черту» в вопросе санкционного давления на РФ. Москве пора «нанести встречный урон» в ответ на ограничительные меры, считает Гутенев.
Как передает ТАСС, среди ответных мер депутат назвал размещение на Ближнем Востоке российского ядерного оружия. Другие варианты контрсанкций — переход в расчетах при экспорте вооружений на криптовалюты при их привязке к золоту, либо отказ России от участия в договоре с США о нераспространении ракетных технологий.
Гутенев уверен, что подобные действия «стали бы очень серьезным аргументом» в отношениях со Штатами.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Бахмут. «Ми Прага, ми Європа!»
Григорій Пирлік
БАхмут чи БахмУт? Артемівськ — навіть через два роки після перейменування ви почуєте від мешканців і побачите на табличках автобусів, що прямують у місто, стару назву. Два дні тут залишили враження, що БахмУт внутрішньо не визначився не тільки з назвою, а і зі своїм місцем у просторі та часі. Проте зовнішньому спостерігачеві від цього ще цікавіше
Бахмут постмайданний: почесні у розшуку
Усю суперечливість Бахмута я спочатку пізнавав дистанційно. Півтора місяця тому на ефір «Громадського радіо» запросив київську журналістку Анну Сердюк, яка віддалено працю головною редакторкою бахмутського «Вільного радіо».
- Почесними громадянами Бахмута досі є Іосіф Кобзон та Андрій Клюєв. Громадськість вимагає позбавити їх статусу. Але саме положення про позбавлення звання почесного громадянина ще не розроблене, — дивувала і сама дивувалася журналістка.
Прізвище Кобзона у списку почесних громадян на сайті міської ради є і тепер. Співак, що підтримує проросійських бойовиків і навіть отримав «паспорт ДНР», тримає «почесні позиції». Дніпро, Полтава та Слов’янськ Кобзона теж мали за «почесного», але встигли «розжалувати». Інший почесний громадянин Бахмута, екс-глава Адміністрації президента часів Януковича Андрій Клюєв взагалі нині у розшуку.
З того ж інтерв’ю із журналісткою пригадую і характеристику міського голови: «Це людина, яка не може ні за що дорікнути попередникам. Бо їх у нього не було». Були, звісно. Але дуже давно. Олексій Рева у 1990 році очолив Артемівську міську раду депутатів, а наступного року став міським головою. Зміна президентів, народження й занепад партій, дві революції його крісла не похитнули. Хоча приводів було багато — як звинувачення у корупції, так і свідчення, що в 2014 році чиновник дозволив повісити над будівлею виконкому «прапор» так званої «ДНР». Нині усе це заретушовано. На колишній вулиці Артема, а тепер Соборній, із жовто-блакитного білборда Олексій Рева вітає бахмутчан із Днем Конституції України.
Бахмут український: волонтери та підняття першого прапора
Непевну державницьку позицію міського голови компенсує громадський сектор. Організація «Бахмут український» допомагає військовим ремонтувати транспорт і купує для них рації, збирає речі для цивільних — місцевих мешканців та переселенців.
- Ти уявляєш, у місті була акція до дня народження Сенцова. Мене це дуже втішило, — каже Анна.
Перемог у Бахмуті значно більше, ніж це може здаватися. Журналістка Гаяне Авакян цьогоріч отримала першу премію Всеукраїнського конкурсу художнього репортажу «Самовидець». Вона постійно підтягує інших колег — допомагає медіа невеликих міст розробляти якісні сайти.
А чи знали ви про карту «Старовинний Бахмут»?Активісти зібрали та нанесли на неї дані про понад тридцять будівель, споруджених на межі XIX–XX століть. Це приватні будинки у стилі модерн, будівлі колишніх училищ і гімназій, банків і лікарень. І — два залізничні вокзали.
— Ми були крутішими за Донецьк, — розповідала мені під час екскурсії містом наукова співробітниця музею Наталя Дишева.
Залізницю сюди побудували раніше, ніж у тодішню Юзівку. Це тепер прямих потягів у Бахмут із Києва та всіх міст західніше столиці немає.
Директорка Бахмутського краєзнавчого музею Олена Смирнова вписує Бахмут і в український, і в європейський контекст. Нагадує: саме тут уперше на Донбасі підняли синьо-жовтий прапор — сто років тому. А європейськість напівжартома виводить із міської географії.
- У нас є площа, завдяки якій ми — європейське місто. З неї виходять вулиці-промені. У нас є невеличкий, але старий міст. Ми Прага, ми Європа.
Олену Смирнову у місті люблять не всі. Особливо проти неї налаштований попередник — колишній директор музею, письменник і краєзнавець Сергій Татаринов. Він каже, що Смирнова співпрацює зі «злочинною владою», яка руйнує історичні будівлі. Але важко відділити в його оцінці істину від класичних настроїв «попередника».
Є й ті, хто ставиться до Смирнової з повагою. Голова організації «Бахмутська фортеця» Анна Бокова розповідала, що завдяки зусиллям директорки старовинний маєток, у якому розмістився краєзнавчий музей, іще не завалився. Разом вони втілили проект «Бахмут старовинний» — мандрувати містом, вивчати пам’ятки архітектури межі XIX–XX століть можна тепер і онлайн.
Зі Смирновою ми спілкувалися півгодини — і були в захваті. За цей час вона встигла показати перший поверх музею, вивести на подвір’я з кам'яними бабами, розповісти про власника — промисловця Веніаміна Французова та його… привид.
— Це дуже бахмутська людина. Людина, в якої є гроші. Але людина щедра, з купецько-промисловою душею, як і Бахмут. Я завжди кажу, що багаті люди їздять на однакових автівках. Та от у нього був Rolls-Royce. І це кінець ХІХ — початок ХХ століття. Чи багато тоді було взагалі автівок? Це дуже автентична людина.
Він не пропустив повз себе жодної бізнес-ідеї. Бахмут — місто купецьке, промислове. Не завжди приємне, але дуже працьовите. І в цьому сенсі Французов — бахмутянин-бахмутянин. Кажуть, що він залишив місто разом із білими. Але ми маємо сумніви. У нас за ним сторожі вранці завіси на вікнах обсмикують. Він залишився тут! Буває, удень музеєм проходять по 360–400 туристів. І він тоді дуже незадоволений. Ходить уночі, поправляє все за туристами.
Про місто Смирнова розповідає з гідністю та гордістю — саме так я б хотів описувати рідний Бішкек.
— У маленькому Бахмуті є 2,5-годинна автобусна екскурсія! І два найкращі класи цьогоріч отримали в нагороду не піцерію, не кіно, а екскурсію! — радіє керівниця музею.
Бахмут історичний: «незареєстровані» пам’ятки
Ми гуляли міськими вулицями так само довго. До супроводу долучилися дві протиборчі сторони. Спершу нас водила працівниця музею, а згодом — екс-директор Сергій Татаринов
Бачили колишній завод фабриканта Французова, який працює і нині. Роздивлялися будівлю колишньої земської управи — тепер це коледж транспортної інфраструктури. Щогодини на балкончику над першим поверхом пробігає маленький потяг. Століття тому синьо-жовтий прапор підняли саме тут.
Побачили дві будівлі колишніх банків — Товариства взаємного кредиту та Азово-Донського. Обидві нині проблемні. У першій, розповідає Сергій Татаринов, під час «реконструкції» знесли все ліплення та зовнішнє оздоблення. А до другої місцевий депутат упритул добудував МАФ. «Коробка» має жахливий вигляд, та поки активісти й журналісти владу не дотисли — павільйон на місці.
Збереження бахмутських пам’яток — тема хвороблива. Сергій Татаринов розповідає: жоден будинок не внесений до реєстру пам’яток ані місцевого, ані національного значення. Навіть просвітницькі таблички на будівлях та сайт «Бахмут старовинний» оплачувала громадська організація «Інтерньюз-Україна» на донорські гроші.
Напівзабута бахмутська тема — єврейська. На карті «Старовинний Бахмут» є колишня синагога, єврейське училище, єврейська лікарня. Є і торговельний будинок бахмутських купців Абрамовичів, власників пивоварного заводу.
«У XIX столітті євреї володіли в місті магазинами, вітряними й паровими млинами», — пише сайт «Єврейський оглядач».
Там само згадано, що частину євреїв репресували більшовики. А тих, хто вберігся, вбили ******и — у січні 1942 року людей живими замурували в алебастровій шахті. Нині це частина підземної території заводу шампанських вин. Про масове вбивство нагадує меморіал. Щороку тут, під землею, влаштовують жалобні мітинги.
Із Бахмута згадуватиму і команду «Вільного радіо». Хлопці й дівчата у журналістиці віднедавна, а вже роблять випуски новин наживо та поширюють мовлення на 60 кілометрів довкола. Мовлення охоплює непідконтрольні території. А ще вони записують і поширюють відео — показують неправильно встановлені дорожні знаки, асфальт без розміток. Цікавість до керівництва міста вже виходила журналістам боком.
- Колись ми надіслали запит у «Водоканал» — і нам вымкнули воду, — розповідає головна редакторка проекту Анна Сердюк.
Із журналістами «Вільного радіо» ми засиділася до вечора. Могли б розмовляти ще, та згадали про бахмутські реалії.
- О десятій вечора вимикають ліфт і воду. Це Бахмут, дєтка, — попередили нас господарі тимчасового житла.
І ми чимдуж помчали на таксі, щоб не залишитися без душу. Але комунальники були спритнішими. Води не стало вже о 21:40.
Бахмут напідпитку: шампанське під землею
Наостанок ми вирушили у ще одну екскурсію — дивитися, як виготовляють ігристе. Колишній Артемівський завод шампанських вин нині «напівдекомунізувався». Назву змінив на «Артвайнері», а торговельну марку «Артемівське» залишив. «Молоко за шкідливість» –- тут не метафора, а реальність, — розповідає екскурсовод. Усе виробництво — в колишніх алебастрових шахтах, вісім годин під землею.
А ось доплат за шкідливі умови праці немає: завод не працює повний тиждень. По виробництву вдарила війна — багато продукції підприємство постачало в Донецьк, Луганськ та Росію. Поменшало екскурсантів, каже наш провідник. Підприємство він називає унікальним — вторинне бродіння вина тут відбувається у пляшках, а не у цистернах-акратофорах. І це єдиний такий завод в Україні.
З екскурсії найбільше нас вразили великі бочки, у кожній з яких уміщується 15 тисяч літрів. А ще — тільки відчуйте це слово — винопроводи. Системою труб подається вино — з резервуарів до лінії розливу.
Запам’яталося і відчуження від усього «земного».
Дві з половиною години ваші телефони не працюватимуть, — попередив екскурсовод перед входом у копальні.
Мм, а можна довше?!
Тепер, коли купуватиму вино, я сприйматиму його інакше, — сказала моя супутниця після подорожі.
Чи знаєте ви, хто такий ремюор? За час вторинного бродіння випадає осад. Пляшки на стелажах стоять під кутом, і треба періодично повертати їх, щоб весь осад опинився у тимчасовому корку. Це і є роботою ремюора. За зміну він має повернути близько 80 тисяч (!) пляшок. А щоб допустили до роботи, треба вчитися приблизно два місяці.
Банкетна зала на 75-ти метрах під землею; широкі коридори, якими хутко пересуваються вантажні кари; дива брендингу (Charte — шампанське з Артемівська); дегустація, де вчишся розрізняти колір та вгадувати відтінки запахів. Згадався текст Жванецького — якраз про дегустацію:
- Ми з вами не п’ємо, підкреслюю, ми запам’ятовуємо сорти вин… Товаришу, ви так нічого не запам’ятаєте. Сир загострює нюх, а ваша ковбаса відіб’є його не лише у вас, а й у сусідів.
Саме ковбасу інші екскурсанти з групи купили завчасно і дві години носили в сумці, щоби згодом спожити під дегустоване.
Мій опис Бахмута є поверхневим, як на місто, де багато переселенців і черги у держорганах. Де виявлено корупцію — НАЗК відкривало адміністративну справу проти міського голови за конфлікт інтересів, коли міська рада давала землю його дружині. Але суддя оголосив Реві усне зауваження і справу закрив. Це місто, де відчувається близькість до фронту, у 26 кілометрах — КПВВ на непідконтрольну територію, а дорогу з Костянтинівки перекриває блокпост. Місто, де не знаєш, чи встигнеш «застати» воду. Місто, в якому бачиш чимало «зрад».
Але поряд зі «зрадами» тут багато «перемог». Тут є небайдужі активісти. Тут просувається проукраїнський рух і щорічно святкують день визволення міста від бойовиків. Тут розвиваються незаангажовані ЗМІ. І зрештою, тут можна провести цікавий день — покататися на тролейбусах різних моделей, сходити на екскурсії, дізнатися про місцевих письменників, зануритися під землю і відмежуватися від усіх справ. Але, звісно, сюди треба дістатися — вистояти в черзі на автобус та без затримок проїхати через блокпост.
Фото Тетяни Косянчук
Григорій Пирлік
БАхмут чи БахмУт? Артемівськ — навіть через два роки після перейменування ви почуєте від мешканців і побачите на табличках автобусів, що прямують у місто, стару назву. Два дні тут залишили враження, що БахмУт внутрішньо не визначився не тільки з назвою, а і зі своїм місцем у просторі та часі. Проте зовнішньому спостерігачеві від цього ще цікавіше
Бахмут постмайданний: почесні у розшуку
Усю суперечливість Бахмута я спочатку пізнавав дистанційно. Півтора місяця тому на ефір «Громадського радіо» запросив київську журналістку Анну Сердюк, яка віддалено працю головною редакторкою бахмутського «Вільного радіо».
- Почесними громадянами Бахмута досі є Іосіф Кобзон та Андрій Клюєв. Громадськість вимагає позбавити їх статусу. Але саме положення про позбавлення звання почесного громадянина ще не розроблене, — дивувала і сама дивувалася журналістка.
Прізвище Кобзона у списку почесних громадян на сайті міської ради є і тепер. Співак, що підтримує проросійських бойовиків і навіть отримав «паспорт ДНР», тримає «почесні позиції». Дніпро, Полтава та Слов’янськ Кобзона теж мали за «почесного», але встигли «розжалувати». Інший почесний громадянин Бахмута, екс-глава Адміністрації президента часів Януковича Андрій Клюєв взагалі нині у розшуку.
З того ж інтерв’ю із журналісткою пригадую і характеристику міського голови: «Це людина, яка не може ні за що дорікнути попередникам. Бо їх у нього не було». Були, звісно. Але дуже давно. Олексій Рева у 1990 році очолив Артемівську міську раду депутатів, а наступного року став міським головою. Зміна президентів, народження й занепад партій, дві революції його крісла не похитнули. Хоча приводів було багато — як звинувачення у корупції, так і свідчення, що в 2014 році чиновник дозволив повісити над будівлею виконкому «прапор» так званої «ДНР». Нині усе це заретушовано. На колишній вулиці Артема, а тепер Соборній, із жовто-блакитного білборда Олексій Рева вітає бахмутчан із Днем Конституції України.
Бахмут український: волонтери та підняття першого прапора
Непевну державницьку позицію міського голови компенсує громадський сектор. Організація «Бахмут український» допомагає військовим ремонтувати транспорт і купує для них рації, збирає речі для цивільних — місцевих мешканців та переселенців.
- Ти уявляєш, у місті була акція до дня народження Сенцова. Мене це дуже втішило, — каже Анна.
Перемог у Бахмуті значно більше, ніж це може здаватися. Журналістка Гаяне Авакян цьогоріч отримала першу премію Всеукраїнського конкурсу художнього репортажу «Самовидець». Вона постійно підтягує інших колег — допомагає медіа невеликих міст розробляти якісні сайти.
А чи знали ви про карту «Старовинний Бахмут»?Активісти зібрали та нанесли на неї дані про понад тридцять будівель, споруджених на межі XIX–XX століть. Це приватні будинки у стилі модерн, будівлі колишніх училищ і гімназій, банків і лікарень. І — два залізничні вокзали.
— Ми були крутішими за Донецьк, — розповідала мені під час екскурсії містом наукова співробітниця музею Наталя Дишева.
Залізницю сюди побудували раніше, ніж у тодішню Юзівку. Це тепер прямих потягів у Бахмут із Києва та всіх міст західніше столиці немає.
Директорка Бахмутського краєзнавчого музею Олена Смирнова вписує Бахмут і в український, і в європейський контекст. Нагадує: саме тут уперше на Донбасі підняли синьо-жовтий прапор — сто років тому. А європейськість напівжартома виводить із міської географії.
- У нас є площа, завдяки якій ми — європейське місто. З неї виходять вулиці-промені. У нас є невеличкий, але старий міст. Ми Прага, ми Європа.
Олену Смирнову у місті люблять не всі. Особливо проти неї налаштований попередник — колишній директор музею, письменник і краєзнавець Сергій Татаринов. Він каже, що Смирнова співпрацює зі «злочинною владою», яка руйнує історичні будівлі. Але важко відділити в його оцінці істину від класичних настроїв «попередника».
Є й ті, хто ставиться до Смирнової з повагою. Голова організації «Бахмутська фортеця» Анна Бокова розповідала, що завдяки зусиллям директорки старовинний маєток, у якому розмістився краєзнавчий музей, іще не завалився. Разом вони втілили проект «Бахмут старовинний» — мандрувати містом, вивчати пам’ятки архітектури межі XIX–XX століть можна тепер і онлайн.
Зі Смирновою ми спілкувалися півгодини — і були в захваті. За цей час вона встигла показати перший поверх музею, вивести на подвір’я з кам'яними бабами, розповісти про власника — промисловця Веніаміна Французова та його… привид.
— Це дуже бахмутська людина. Людина, в якої є гроші. Але людина щедра, з купецько-промисловою душею, як і Бахмут. Я завжди кажу, що багаті люди їздять на однакових автівках. Та от у нього був Rolls-Royce. І це кінець ХІХ — початок ХХ століття. Чи багато тоді було взагалі автівок? Це дуже автентична людина.
Він не пропустив повз себе жодної бізнес-ідеї. Бахмут — місто купецьке, промислове. Не завжди приємне, але дуже працьовите. І в цьому сенсі Французов — бахмутянин-бахмутянин. Кажуть, що він залишив місто разом із білими. Але ми маємо сумніви. У нас за ним сторожі вранці завіси на вікнах обсмикують. Він залишився тут! Буває, удень музеєм проходять по 360–400 туристів. І він тоді дуже незадоволений. Ходить уночі, поправляє все за туристами.
Про місто Смирнова розповідає з гідністю та гордістю — саме так я б хотів описувати рідний Бішкек.
— У маленькому Бахмуті є 2,5-годинна автобусна екскурсія! І два найкращі класи цьогоріч отримали в нагороду не піцерію, не кіно, а екскурсію! — радіє керівниця музею.
Бахмут історичний: «незареєстровані» пам’ятки
Ми гуляли міськими вулицями так само довго. До супроводу долучилися дві протиборчі сторони. Спершу нас водила працівниця музею, а згодом — екс-директор Сергій Татаринов
Бачили колишній завод фабриканта Французова, який працює і нині. Роздивлялися будівлю колишньої земської управи — тепер це коледж транспортної інфраструктури. Щогодини на балкончику над першим поверхом пробігає маленький потяг. Століття тому синьо-жовтий прапор підняли саме тут.
Побачили дві будівлі колишніх банків — Товариства взаємного кредиту та Азово-Донського. Обидві нині проблемні. У першій, розповідає Сергій Татаринов, під час «реконструкції» знесли все ліплення та зовнішнє оздоблення. А до другої місцевий депутат упритул добудував МАФ. «Коробка» має жахливий вигляд, та поки активісти й журналісти владу не дотисли — павільйон на місці.
Збереження бахмутських пам’яток — тема хвороблива. Сергій Татаринов розповідає: жоден будинок не внесений до реєстру пам’яток ані місцевого, ані національного значення. Навіть просвітницькі таблички на будівлях та сайт «Бахмут старовинний» оплачувала громадська організація «Інтерньюз-Україна» на донорські гроші.
Напівзабута бахмутська тема — єврейська. На карті «Старовинний Бахмут» є колишня синагога, єврейське училище, єврейська лікарня. Є і торговельний будинок бахмутських купців Абрамовичів, власників пивоварного заводу.
«У XIX столітті євреї володіли в місті магазинами, вітряними й паровими млинами», — пише сайт «Єврейський оглядач».
Там само згадано, що частину євреїв репресували більшовики. А тих, хто вберігся, вбили ******и — у січні 1942 року людей живими замурували в алебастровій шахті. Нині це частина підземної території заводу шампанських вин. Про масове вбивство нагадує меморіал. Щороку тут, під землею, влаштовують жалобні мітинги.
Із Бахмута згадуватиму і команду «Вільного радіо». Хлопці й дівчата у журналістиці віднедавна, а вже роблять випуски новин наживо та поширюють мовлення на 60 кілометрів довкола. Мовлення охоплює непідконтрольні території. А ще вони записують і поширюють відео — показують неправильно встановлені дорожні знаки, асфальт без розміток. Цікавість до керівництва міста вже виходила журналістам боком.
- Колись ми надіслали запит у «Водоканал» — і нам вымкнули воду, — розповідає головна редакторка проекту Анна Сердюк.
Із журналістами «Вільного радіо» ми засиділася до вечора. Могли б розмовляти ще, та згадали про бахмутські реалії.
- О десятій вечора вимикають ліфт і воду. Це Бахмут, дєтка, — попередили нас господарі тимчасового житла.
І ми чимдуж помчали на таксі, щоб не залишитися без душу. Але комунальники були спритнішими. Води не стало вже о 21:40.
Бахмут напідпитку: шампанське під землею
Наостанок ми вирушили у ще одну екскурсію — дивитися, як виготовляють ігристе. Колишній Артемівський завод шампанських вин нині «напівдекомунізувався». Назву змінив на «Артвайнері», а торговельну марку «Артемівське» залишив. «Молоко за шкідливість» –- тут не метафора, а реальність, — розповідає екскурсовод. Усе виробництво — в колишніх алебастрових шахтах, вісім годин під землею.
А ось доплат за шкідливі умови праці немає: завод не працює повний тиждень. По виробництву вдарила війна — багато продукції підприємство постачало в Донецьк, Луганськ та Росію. Поменшало екскурсантів, каже наш провідник. Підприємство він називає унікальним — вторинне бродіння вина тут відбувається у пляшках, а не у цистернах-акратофорах. І це єдиний такий завод в Україні.
З екскурсії найбільше нас вразили великі бочки, у кожній з яких уміщується 15 тисяч літрів. А ще — тільки відчуйте це слово — винопроводи. Системою труб подається вино — з резервуарів до лінії розливу.
Запам’яталося і відчуження від усього «земного».
Дві з половиною години ваші телефони не працюватимуть, — попередив екскурсовод перед входом у копальні.
Мм, а можна довше?!
Тепер, коли купуватиму вино, я сприйматиму його інакше, — сказала моя супутниця після подорожі.
Чи знаєте ви, хто такий ремюор? За час вторинного бродіння випадає осад. Пляшки на стелажах стоять під кутом, і треба періодично повертати їх, щоб весь осад опинився у тимчасовому корку. Це і є роботою ремюора. За зміну він має повернути близько 80 тисяч (!) пляшок. А щоб допустили до роботи, треба вчитися приблизно два місяці.
Банкетна зала на 75-ти метрах під землею; широкі коридори, якими хутко пересуваються вантажні кари; дива брендингу (Charte — шампанське з Артемівська); дегустація, де вчишся розрізняти колір та вгадувати відтінки запахів. Згадався текст Жванецького — якраз про дегустацію:
- Ми з вами не п’ємо, підкреслюю, ми запам’ятовуємо сорти вин… Товаришу, ви так нічого не запам’ятаєте. Сир загострює нюх, а ваша ковбаса відіб’є його не лише у вас, а й у сусідів.
Саме ковбасу інші екскурсанти з групи купили завчасно і дві години носили в сумці, щоби згодом спожити під дегустоване.
Мій опис Бахмута є поверхневим, як на місто, де багато переселенців і черги у держорганах. Де виявлено корупцію — НАЗК відкривало адміністративну справу проти міського голови за конфлікт інтересів, коли міська рада давала землю його дружині. Але суддя оголосив Реві усне зауваження і справу закрив. Це місто, де відчувається близькість до фронту, у 26 кілометрах — КПВВ на непідконтрольну територію, а дорогу з Костянтинівки перекриває блокпост. Місто, де не знаєш, чи встигнеш «застати» воду. Місто, в якому бачиш чимало «зрад».
Але поряд зі «зрадами» тут багато «перемог». Тут є небайдужі активісти. Тут просувається проукраїнський рух і щорічно святкують день визволення міста від бойовиків. Тут розвиваються незаангажовані ЗМІ. І зрештою, тут можна провести цікавий день — покататися на тролейбусах різних моделей, сходити на екскурсії, дізнатися про місцевих письменників, зануритися під землю і відмежуватися від усіх справ. Але, звісно, сюди треба дістатися — вистояти в черзі на автобус та без затримок проїхати через блокпост.
Фото Тетяни Косянчук
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Ми вводимо санкції шар за шаром. Волкер запевнив, що тиск на Росію зростатиме
Як адміністрація Трампа, так і Конгрес США роблять кроки з метою посилення тиску на Росію. Про це заявив Курт Волкер в ексклюзивному інтерв'ю журналістці Української Служби "Голосу Америки" Тетяні Ворожко.
"Я переконаний, що тиск (на Росію – ГА) зростатиме, - наголосив спецпредставник США з питань України. - Ви бачили це і від адміністрації США – кожні декілька місяців запроваджуються нові санкції через те, що росія не досягає прогресу з жодних питань, з яких ми висловили своє занепокоєння. Це включає Сирію. Це включає Україну. Це включає дотримання прав людини, справу Скрипаля".
Санкції посилюватимуться, якщо росія не змінить свою поведінку, говорить Волкер. "Ми вводимо санкції шар за шаром. Ви також бачите ініціативи від Конгресу. До цього спонукає і поведінка Росії, як і бажання продовжувати тиснути на адміністрацію. Видно, що відбувається рух з обох боків. Він триватиме", - наголосив посадовець.
В США та в Європі чітко розуміють що відбувається в Україні і всі задіяні установи США одностайні в підтримці України, переконує Волкер.
"Я бачу, що в Вашингтоні та в Європі у нас є потужний консенсус стосовно нашої позиції щодо конфлікту в Україні і підтримки України, а також занепокоєння стосовно агресії Росії, чи йдеться про Палату Представників, Сенат, Міністерство оборони США, Державний Департамент, Білий дім, ****ітиків. Є чітке розуміння і усвідомлення ситуації і що потрібно для її розв'язання. Я відчуваю потужну підтримку".
Водночас США та росія мають тримати канали спілкування відкритими, заявив Волкер коментуючи нещодавнє спілкування держсекретаря США Майка Помпео з міністром закордонних справ Росії Лавровим.
"Наскільки мені відомо, ми погодились тримати відкритими канали для спілкування, щоб продовжувати діалог з різних питань – Сирії, України та інших. Через розбіжності, через те, що політика Росії викликає у нас серйозне занепокоєння, маємо управляти цим процесом і створювати можливості для досягнення прогресу".
Відповідаючи на занепокоєння стосовно того, що розбіжності в політиці між США та ЄС можуть негативно вплинути на Україну, Волкер закликав дивитись на результати політики Трампа стосовно ЄС.
"Я не думаю, що ми втрачаємо єдність. Я думаю, ми бачимо дуже рішучу позицію президента з питання витрат країн-членів НАТО на оборону, коли він говорить про Німеччину, коли говорить про Північний Потік 2. Однак, якщо подивитись на результати, такі як результати саміту НАТО, коли країни погодились збільшити власні видатки на оборону, президент провів дуже позитивну прес-конференцію. Ви бачили тут президента Європейської комісії Юнкера, вони погодились просуватись на шляху до нульових торговельних тарифів. Це – прогрес з того часу, де ми були декілька років тому. В Європі існує багато емоцій і розчарувань, як і в Америці, але реальність в тому, що ми йдемо разом і досягаємо більше і більше результатів".
Як адміністрація Трампа, так і Конгрес США роблять кроки з метою посилення тиску на Росію. Про це заявив Курт Волкер в ексклюзивному інтерв'ю журналістці Української Служби "Голосу Америки" Тетяні Ворожко.
"Я переконаний, що тиск (на Росію – ГА) зростатиме, - наголосив спецпредставник США з питань України. - Ви бачили це і від адміністрації США – кожні декілька місяців запроваджуються нові санкції через те, що росія не досягає прогресу з жодних питань, з яких ми висловили своє занепокоєння. Це включає Сирію. Це включає Україну. Це включає дотримання прав людини, справу Скрипаля".
Санкції посилюватимуться, якщо росія не змінить свою поведінку, говорить Волкер. "Ми вводимо санкції шар за шаром. Ви також бачите ініціативи від Конгресу. До цього спонукає і поведінка Росії, як і бажання продовжувати тиснути на адміністрацію. Видно, що відбувається рух з обох боків. Він триватиме", - наголосив посадовець.
В США та в Європі чітко розуміють що відбувається в Україні і всі задіяні установи США одностайні в підтримці України, переконує Волкер.
"Я бачу, що в Вашингтоні та в Європі у нас є потужний консенсус стосовно нашої позиції щодо конфлікту в Україні і підтримки України, а також занепокоєння стосовно агресії Росії, чи йдеться про Палату Представників, Сенат, Міністерство оборони США, Державний Департамент, Білий дім, ****ітиків. Є чітке розуміння і усвідомлення ситуації і що потрібно для її розв'язання. Я відчуваю потужну підтримку".
Водночас США та росія мають тримати канали спілкування відкритими, заявив Волкер коментуючи нещодавнє спілкування держсекретаря США Майка Помпео з міністром закордонних справ Росії Лавровим.
"Наскільки мені відомо, ми погодились тримати відкритими канали для спілкування, щоб продовжувати діалог з різних питань – Сирії, України та інших. Через розбіжності, через те, що політика Росії викликає у нас серйозне занепокоєння, маємо управляти цим процесом і створювати можливості для досягнення прогресу".
Відповідаючи на занепокоєння стосовно того, що розбіжності в політиці між США та ЄС можуть негативно вплинути на Україну, Волкер закликав дивитись на результати політики Трампа стосовно ЄС.
"Я не думаю, що ми втрачаємо єдність. Я думаю, ми бачимо дуже рішучу позицію президента з питання витрат країн-членів НАТО на оборону, коли він говорить про Німеччину, коли говорить про Північний Потік 2. Однак, якщо подивитись на результати, такі як результати саміту НАТО, коли країни погодились збільшити власні видатки на оборону, президент провів дуже позитивну прес-конференцію. Ви бачили тут президента Європейської комісії Юнкера, вони погодились просуватись на шляху до нульових торговельних тарифів. Це – прогрес з того часу, де ми були декілька років тому. В Європі існує багато емоцій і розчарувань, як і в Америці, але реальність в тому, що ми йдемо разом і досягаємо більше і більше результатів".
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Найкращий танцювальний кліп 2018 року діджея Avicii і співачки Рити Ори на пісню Lonely Together знімали у Києві.
Про це повідомляє Art Ukraine News.
– У ніч з 20 на 21 серпня в Нью-Йорку відбулася церемонія нагородження престижної премії MTV Video Music Awards. Найкращим танцювальним кліпом 2018 року стало відео діджея Avicii і співачки Рити Ори на пісню Lonely Together, зйомки якого проходили у Києві, – наголошується в повідомленні.
Кліп знімали в українській столиці у 2017 році. Над зйомками працювала студія Kiev Postproduction.
У ролику показаний Рибальський міст, Ботанічний сад імені Гришка та парк Перемога.
Крім того, героями відео стали український музикант Артем Угодніков з проектів Alloise та Dvoe і його дружина Аліна.
Про це повідомляє Art Ukraine News.
– У ніч з 20 на 21 серпня в Нью-Йорку відбулася церемонія нагородження престижної премії MTV Video Music Awards. Найкращим танцювальним кліпом 2018 року стало відео діджея Avicii і співачки Рити Ори на пісню Lonely Together, зйомки якого проходили у Києві, – наголошується в повідомленні.
Кліп знімали в українській столиці у 2017 році. Над зйомками працювала студія Kiev Postproduction.
У ролику показаний Рибальський міст, Ботанічний сад імені Гришка та парк Перемога.
Крім того, героями відео стали український музикант Артем Угодніков з проектів Alloise та Dvoe і його дружина Аліна.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 26.07.2014
Повідом.: 2697
Реєстрація: 26.07.2014
Повідом.: 2697
А теперь внимание на подпись под этим роликом:
Украина уходит из орбиты влияния Москвы, но все еще страдает от внутренних паразитов, поглощенных жаждой личного обогащения.
Смотреть и слушать внимательно с 15:05 !
Roman Burko
6 год ·
У мене, як у громадянина України, вимушеного переселенця з Криму та засновника міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm є відкрите запитання до Верховної Ради, The Security Service of Ukraine та інших компетентних органів.
Чи може депутат Верховної Ради VIII скликання, голова політради партії «За життя» Євгеній Мураєв (Yevgeniy Murayev), публічно висловлюватись із закликом до садизму і катувань, які можуть призвести до гибелі значної кількості українських громадян, що висловили співчуття у зв’язку із смертю Джона Маккейна (архів:
) ?
Мені здається, що слова «…табличку с его портретом стоило бы прибить сотыми гвоздями к спине каждого патриота, скорбящего об утрате» у публічному пості політика, представника законодавчого органу державної влади України варто сприймати серйозно, як політичну програму.
Разом з цим знак рівності, який депутат публічно поставив між ІДІЛ та патріотами з західної частини України є дуже серйозною заявою, яка тягне, як мінімум, на державну зраду на користь Російської Федерації.
І це далеко не перша гучна заява цього політика. Чи може громадянин, який постійно висловлює стільки ненависті до українського народу бути представником цього народу і вести законотрорчу діяльність?
Прошу серйозно дослідити ці заяви та вжити заходів для того, щоб зазначений депутат або сам прибив собі гвіздками сотками портрет Путіна до спини і в такому вигляді ходив на усі сесійні засідання Верховної Ради, або був позбавлений депутатського мандату та притягнутий до відповідальності.
Дякую за увагу.
6 год ·
У мене, як у громадянина України, вимушеного переселенця з Криму та засновника міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm є відкрите запитання до Верховної Ради, The Security Service of Ukraine та інших компетентних органів.
Чи може депутат Верховної Ради VIII скликання, голова політради партії «За життя» Євгеній Мураєв (Yevgeniy Murayev), публічно висловлюватись із закликом до садизму і катувань, які можуть призвести до гибелі значної кількості українських громадян, що висловили співчуття у зв’язку із смертю Джона Маккейна (архів:
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Мені здається, що слова «…табличку с его портретом стоило бы прибить сотыми гвоздями к спине каждого патриота, скорбящего об утрате» у публічному пості політика, представника законодавчого органу державної влади України варто сприймати серйозно, як політичну програму.
Разом з цим знак рівності, який депутат публічно поставив між ІДІЛ та патріотами з західної частини України є дуже серйозною заявою, яка тягне, як мінімум, на державну зраду на користь Російської Федерації.
І це далеко не перша гучна заява цього політика. Чи може громадянин, який постійно висловлює стільки ненависті до українського народу бути представником цього народу і вести законотрорчу діяльність?
Прошу серйозно дослідити ці заяви та вжити заходів для того, щоб зазначений депутат або сам прибив собі гвіздками сотками портрет Путіна до спини і в такому вигляді ходив на усі сесійні засідання Верховної Ради, або був позбавлений депутатського мандату та притягнутий до відповідальності.
Дякую за увагу.
Юрий Мысягин з Yuriy Mysyagin.
9 год ·
Вот она какая "Гражданская война".
19 08 2018 на жд станцию Иловайск со стороны РФ пришёл очередной состав.
В составе было 4 цистерны с топливом и несколько контейнерных вагонов.
Разгрузка происходила в отдаленном специальном месте.
Местных никого не привлекали, работников жд станции на время разгрузки убрали.
Место выгрузки было оцеплено вооружёнными людьми в военной форме, в количестве около 80 -120 человек, они же и производили разгрузку.
После выгрузки все автомобили уехали по грунтовым дорогам в сторону Моспино.
Пустые вагоны и цистерны переформатировали подцепив их к рядом стоящему большому составу.
9 год ·
Вот она какая "Гражданская война".
19 08 2018 на жд станцию Иловайск со стороны РФ пришёл очередной состав.
В составе было 4 цистерны с топливом и несколько контейнерных вагонов.
Разгрузка происходила в отдаленном специальном месте.
Местных никого не привлекали, работников жд станции на время разгрузки убрали.
Место выгрузки было оцеплено вооружёнными людьми в военной форме, в количестве около 80 -120 человек, они же и производили разгрузку.
После выгрузки все автомобили уехали по грунтовым дорогам в сторону Моспино.
Пустые вагоны и цистерны переформатировали подцепив их к рядом стоящему большому составу.