Статус: Офлайн
Реєстрація: 23.09.2010
Повідом.: 916
Реєстрація: 23.09.2010
Повідом.: 916
27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Статус: Офлайн
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Что тут у нас? Опять баранов в стойло загоняют?
Статус: Офлайн
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Ну вот как можно?
Дай, думаю, зайду почитаю. И вот долго тут не писал, но верил в то, что Вова "На кедровых орешках" Алкоголик про меня не забыл. Так и есть.
Вова, кончай бухать. В нашем возрасте это уже опасно для здоровья.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 22.08.2013
Повідом.: 7183
Реєстрація: 22.08.2013
Повідом.: 7183
Вы с Кульманом - яке йшло, таке й сдибало.Мимиска!
Ты это, у нас здесь спец по матам, пошли, пожалуйста, Кульмана и как можно подальше! Совсем краев не видит! Или это у настоящего Кульмана обоссанный комок шерсти из города -героя Краматорска ник взял попользоваться?
Ось меня то что нужно?
Статус: Офлайн
Реєстрація: 18.01.2011
Повідом.: 18868
Реєстрація: 18.01.2011
Повідом.: 18868
Ну вот как можно?
Дай, думаю, зайду почитаю. И вот долго тут не писал, но верил в то, что Вова "На кедровых орешках" Алкоголик про меня не забыл. Так и есть.
Вова, кончай бухать. В нашем возрасте это уже опасно для здоровья.
По себе судишь, недоразвитый?
Статус: Офлайн
Реєстрація: 18.01.2011
Повідом.: 18868
Реєстрація: 18.01.2011
Повідом.: 18868
Ты ж моя лямпампушечка!
На мой взгляд,если женщина ругается матом, это не только омерзительно но и обидно. А ты в этом деле эксперт. Поругай Кульмана!Анатомія словацького русофільства
Ольга Ворожбит
Як росія розбудовує свою мережу впливу в Словаччині
У середині липня в словацьких ЗМІ з’явилася інформація, що група депутатів парламенту країни та підприємців на чолі з позафракційним Петером Марчеком збирається 1–4 серпня відвідати Крим. Причому здійснити свою поїздку на окупований півострів вони хотіли з Москви, що супе*речить українському законодавству. Про наслідки такої поїздки депутатів попередив посол України Юрій Мушка, заявивши, що учасники делегації, які поїдуть до Криму через територію Росії, найімовірніше, дістануть заборону на в’їзд до України в майбутньому. І порадив уникати виступів, які могли би бути використані в пропагандистських цілях.
На попередження українського посла вирішив відреагувати навіть голова словацького парламенту Андрей Данко, який, якщо простежити його заяви та дії, має також доволі проросійську позицію в багатьох питаннях. Спікер, голова правої Словацької національної партії, яка певний час була молодшим партнером по урядовій коаліції разом із правлячою партією «Курс — соціальна демократія», доволі частий гість у Москві. Востаннє він там співав дифірамби слов’янам та російським іконам і наголошував: «Ми, малі народи, можемо лише звертатися до великих держав, без їхньої допомоги не спроможні домогтися миру». Данко у своєму пості у Facebook вимагав у міністра закордонних справ Словаччини Мирослава Лайчака викликати українського посла через висловлені ним попередження Марчеку. «Якщо будь-який громадянин, тим більше депутат Національної ради Словаччини, захоче кудись поїхати, жоден посол не вказуватиме, чи маю їхати туди, чи ні», — написав політик. Крім того, Данко ніяк не відреагував на грубий та неетичний коментар під своїм постом російського дипломата Дмітрія Ковалькова. Депутати опозиційних партій запропонували вислати останнього з країни за таку негідну поведінку.
Що ж до самого Марчека, то, як зазначає політичний ****ітик Павол Демеш у коментарі словацькому сайту noviny.sk, цей словацький депутат досі не виявляв інтересу до закордонної політики. Однак на його сторінці у Facebook з’явився відеокоментар з аеропорту перед відльотом до Криму. Він таки прямує на окупований півострів. За словами Марчека, у делегації разом із ним також ще чотири депутати парламенту та 10 підприємців. Невідомо також, хто фінансує поїздку дипломатів до Криму, як пишуть словацькі медіа. Напередодні візиту одіозний політик також дав коментар російській газеті «Известия», де заявив, що вважає Крим російським. Ця його позиція не збігається з офіційною позицією словацького МЗС, а також деяких інших колег Марчека по парламенту. Ба більше, в описаній вище ситуації були також депутати, які висловили своє обурення діями та заявами цього політика. Однак, як свідчать опитування, рівень русофільства в Словаччині найвищий серед країн Вишеградської четвірки, і це дуже тривожна тенденція для країни — безпосереднього сусіда України. Наприклад, у торішньому опитуванні Міжнародного республіканського інституту (МРІ) серед словаків найбільший відсоток респондентів (75%) наголошував на тому, що Росію слід розглядати як партнера в системі європейської безпеки й повернути її до європейських безпекових структур.
Ще одним тривожним дзвінком не лише для України, а й для ЄС стали інші липневі події в Словаччині. Відома байкерська група «Ночные волки» започаткувала власну базу на території Словаччини неподалік від столиці Братислави (містечко Дольна Крупа). «Ночные волки» разом із їхнім ватажком на прізвисько Хірурґ близькі до Владіміра Путіна, і члени цієї групи також брали участь в анексії Криму та в бойових діях на Донбасі на стороні окупанта. Територія, яку московські байкери називають своєю європейською базою, подібна до військового об’єкта, фото, зроблені з повітря, показують, що на ній відбуваються військові навчання.
Журналісти, яким вдалося дістати фото бази, кажуть про військову техніку й танки на території. Ця техніка належить Міністерству оборони Словаччини, а в оренду «Ночным волкам» її надав голова Словацького інституту військової історії. Останнього вже притягнули до відповідальності за ці дії.
Як стверджують, територія, на якій розмістилася військова база, належить близькому товаришу екс-міністра внутрішніх справ Роберта Каліняка Йозефу Гамбалеку. Він же й очолив словацьку гілку «Ночных волков». Гамбалек, як і екс-міністр Каліняк, також запеклий байкер. Його прізвисько Джоно, і на сайті Honda Tuning він пригадує, що вони з Каліняком у 1999-му об’їхали всю Словаччину за 10 днів. Важливо, що цю інформацію щодо Каліняка та Гамбалека можна дізнатися з розслідування на сайті aktuality.sk, спів*автором якого був Ян Куцяк, убитий кілька місяців тому, а його смерть вивела на вулиці десятки тисяч словаків.
Як пише вже американський Newsweek із посиланням на Міністерство закордонних справ Словаччини, представники уряду стурбовані присутністю «Ночных волков» у Словаччині. Однак, за їхніми ж словами, поки що представники цього угруповання не зробили нічого незаконного. Учора про своє занепокоєння присутністю «Нічних вовків» висловився і словацький президент Андрей Кіска: «Їхній («Ночных волков». — Ред.) засновник є в санкційному списку й не може подорожувати до ЄС. Це не безневин*ні любителі мотоциклів, а інструмент режиму, який брав участь в анексії частини України, що є порушенням міжнародного права», — заявив словацький президент. За його словами, європейська штаб-квартира «Ночных волков» у Словаччині — серйозний безпековий ризик для його країни.
Користувачі ж у Twitter, які поширюють зображення з території бази, стурбовані й порівнюють цю присутність «байкерів» із початком окупації української території. Словацькі ****ітики, зокрема Даніель Краль, стверджують, що започаткування згаданої бази може стати новим поштовхом до підтримки ультраправих у Європі. Так чи інакше, це ще одна шпарина, яку росія знайшла, щоб поширювати свою експансивну політику на Захід.
Ольга Ворожбит
Як росія розбудовує свою мережу впливу в Словаччині
У середині липня в словацьких ЗМІ з’явилася інформація, що група депутатів парламенту країни та підприємців на чолі з позафракційним Петером Марчеком збирається 1–4 серпня відвідати Крим. Причому здійснити свою поїздку на окупований півострів вони хотіли з Москви, що супе*речить українському законодавству. Про наслідки такої поїздки депутатів попередив посол України Юрій Мушка, заявивши, що учасники делегації, які поїдуть до Криму через територію Росії, найімовірніше, дістануть заборону на в’їзд до України в майбутньому. І порадив уникати виступів, які могли би бути використані в пропагандистських цілях.
На попередження українського посла вирішив відреагувати навіть голова словацького парламенту Андрей Данко, який, якщо простежити його заяви та дії, має також доволі проросійську позицію в багатьох питаннях. Спікер, голова правої Словацької національної партії, яка певний час була молодшим партнером по урядовій коаліції разом із правлячою партією «Курс — соціальна демократія», доволі частий гість у Москві. Востаннє він там співав дифірамби слов’янам та російським іконам і наголошував: «Ми, малі народи, можемо лише звертатися до великих держав, без їхньої допомоги не спроможні домогтися миру». Данко у своєму пості у Facebook вимагав у міністра закордонних справ Словаччини Мирослава Лайчака викликати українського посла через висловлені ним попередження Марчеку. «Якщо будь-який громадянин, тим більше депутат Національної ради Словаччини, захоче кудись поїхати, жоден посол не вказуватиме, чи маю їхати туди, чи ні», — написав політик. Крім того, Данко ніяк не відреагував на грубий та неетичний коментар під своїм постом російського дипломата Дмітрія Ковалькова. Депутати опозиційних партій запропонували вислати останнього з країни за таку негідну поведінку.
Що ж до самого Марчека, то, як зазначає політичний ****ітик Павол Демеш у коментарі словацькому сайту noviny.sk, цей словацький депутат досі не виявляв інтересу до закордонної політики. Однак на його сторінці у Facebook з’явився відеокоментар з аеропорту перед відльотом до Криму. Він таки прямує на окупований півострів. За словами Марчека, у делегації разом із ним також ще чотири депутати парламенту та 10 підприємців. Невідомо також, хто фінансує поїздку дипломатів до Криму, як пишуть словацькі медіа. Напередодні візиту одіозний політик також дав коментар російській газеті «Известия», де заявив, що вважає Крим російським. Ця його позиція не збігається з офіційною позицією словацького МЗС, а також деяких інших колег Марчека по парламенту. Ба більше, в описаній вище ситуації були також депутати, які висловили своє обурення діями та заявами цього політика. Однак, як свідчать опитування, рівень русофільства в Словаччині найвищий серед країн Вишеградської четвірки, і це дуже тривожна тенденція для країни — безпосереднього сусіда України. Наприклад, у торішньому опитуванні Міжнародного республіканського інституту (МРІ) серед словаків найбільший відсоток респондентів (75%) наголошував на тому, що Росію слід розглядати як партнера в системі європейської безпеки й повернути її до європейських безпекових структур.
Ще одним тривожним дзвінком не лише для України, а й для ЄС стали інші липневі події в Словаччині. Відома байкерська група «Ночные волки» започаткувала власну базу на території Словаччини неподалік від столиці Братислави (містечко Дольна Крупа). «Ночные волки» разом із їхнім ватажком на прізвисько Хірурґ близькі до Владіміра Путіна, і члени цієї групи також брали участь в анексії Криму та в бойових діях на Донбасі на стороні окупанта. Територія, яку московські байкери називають своєю європейською базою, подібна до військового об’єкта, фото, зроблені з повітря, показують, що на ній відбуваються військові навчання.
Журналісти, яким вдалося дістати фото бази, кажуть про військову техніку й танки на території. Ця техніка належить Міністерству оборони Словаччини, а в оренду «Ночным волкам» її надав голова Словацького інституту військової історії. Останнього вже притягнули до відповідальності за ці дії.
Як стверджують, територія, на якій розмістилася військова база, належить близькому товаришу екс-міністра внутрішніх справ Роберта Каліняка Йозефу Гамбалеку. Він же й очолив словацьку гілку «Ночных волков». Гамбалек, як і екс-міністр Каліняк, також запеклий байкер. Його прізвисько Джоно, і на сайті Honda Tuning він пригадує, що вони з Каліняком у 1999-му об’їхали всю Словаччину за 10 днів. Важливо, що цю інформацію щодо Каліняка та Гамбалека можна дізнатися з розслідування на сайті aktuality.sk, спів*автором якого був Ян Куцяк, убитий кілька місяців тому, а його смерть вивела на вулиці десятки тисяч словаків.
Як пише вже американський Newsweek із посиланням на Міністерство закордонних справ Словаччини, представники уряду стурбовані присутністю «Ночных волков» у Словаччині. Однак, за їхніми ж словами, поки що представники цього угруповання не зробили нічого незаконного. Учора про своє занепокоєння присутністю «Нічних вовків» висловився і словацький президент Андрей Кіска: «Їхній («Ночных волков». — Ред.) засновник є в санкційному списку й не може подорожувати до ЄС. Це не безневин*ні любителі мотоциклів, а інструмент режиму, який брав участь в анексії частини України, що є порушенням міжнародного права», — заявив словацький президент. За його словами, європейська штаб-квартира «Ночных волков» у Словаччині — серйозний безпековий ризик для його країни.
Користувачі ж у Twitter, які поширюють зображення з території бази, стурбовані й порівнюють цю присутність «байкерів» із початком окупації української території. Словацькі ****ітики, зокрема Даніель Краль, стверджують, що започаткування згаданої бази може стати новим поштовхом до підтримки ультраправих у Європі. Так чи інакше, це ще одна шпарина, яку росія знайшла, щоб поширювати свою експансивну політику на Захід.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Колгоспний устрій
Сяргєй Пульша
Як розвивається сільське господарство в Білорусі
У липні в білоруських ЗМІ пройшла інформація про банкрутство підприємства «Штотц Агро-Сервис». Це мало не єдине сільськогосподарське підприємство Білорусі з іноземним капіталом. Його створення офіційні державні газети й радіо підносили як визнання західними підприємцями успіху білоруської сільськогосподарської моделі. І ось безславний кінець.
Якщо подивитися на полиці білоруських, українських і російських магазинів, можна подумати, що сільське господарство Білорусі процвітає. Асортимент продукції, яка йде на експорт, вражає. До якості питань практично немає, хіба що тільки з «політичних» мотивів. Більш поінформовані в питанні «продуктових війн» люди можуть сказати, що Россільгоспнагляд регулярно влаштовує прочуханки білоруським м’ясо-молочним підприємствам, обмежуючи експорт то з одного, то з іншого. Білоруські чиновники у відповідь незмінно кажуть: росія — єдина країна, у якої виникають претензії до якості наших продуктів. А підприємства Мінсільгосппроду Білорусі 2017 року постачали продукцію в 70 країн світу. Експорт сільгосппродукції підприємствами різних форм власності торік становив $4 млрд 905 млн. І, здавалося б, усе добре, але… Насправді все не так.
У 2016-му частка збиткових сільгосппідприємств у Білорусі сягала 65,6%. За підсумками 2017 року збитковими лишилися 62% підприємств агропромислового комплексу. Виходить, що більш як половина тутешніх колгоспів не лише не може звести кінці з кінцями, а й працює «в мінус».
Як таке взагалі можливо?
Як відомо, Аляксандр Лукашенка прийшов у владу з посади директора колгоспу. І мислення в нього не змінилося. Жодної іншої форми роботи на землі, окрім колгоспно-радгоспної, і ніякої економіки, окрім планової, він не знає і знати не хоче. Крім того, Лукашенка є яскравим прикладом керівника-популіста. Саме він мало не кожен Новий рік наказує численним контролюючим органам країни стежити за ціноутворенням: щоб «бариги» не підвищували на свята ціни на харчі й люди могли відзначити їх «гідно». Де-факто це означає державне регулювання цін.
До того ж у країні лишилася система держзакупівель. У результаті, як у СРСР, виробники сільськогосподарської продукції не можуть самостійно формувати ціну на свою продукцію. Колгоспи й радгоспи перейменували в СВК і ВАТ, але вони, по суті, лишилися державними. А отже, отримують й усі плюси та мінуси державної системи. Від держпідтримки та субсидіювання (це плюс) до вимог зберігати робочі місця та соціальну інфраструктуру (це мінус).
Найбільший мінус білоруського сільського господарства, через що воно лишається хронічно збитковим, — управляють ним зовсім не керівники господарств. Рішення про напрям розвитку АПК приймають люди, далекі (іноді дуже далекі) від сільського господарства аж до першої особи Білорусі.
З ініціативи Лукашенки у 2005–2006 роках було взято курс на розвиток молочного тваринництва. Тодішній міністр Леанід Русак намагався показати президентові, що цей проект завдасть країні збитків, оскільки собівартість білоруської сільськогосподарської продукції в колгоспах і радгоспах приблизно в півтора раза вища, ніж у Європі. Він наполягав: треба спочатку знижувати собівартість, а потім уже думати про молочку. Після однієї зі статей у пресі (небачена для білоруського міністра справа — писати в газету!) його було звільнено. Сам Русак каже, що за згодою сторін. Але в це мало хто вірить. Нині за експортом вершкового масла Білорусь посідає третє місце у світі, але його виробництво є збитковим.
Трохи пізніше, у 2012 році, Лукашенка занепокоївся виробництвом мармурової яловичини. «Партія сказала — треба!», і на цей проект було виділено чималу кількість коштів. Закупили в Америці племінних бичків, налагодили виробництво, але воно теж збиткове з однієї простої причини: експортна ціна білоруського молока, м’яса та ковбас — це одне, а закупівельна, за якою продукцію беруть у сільськогосподарських підприємств — зовсім інше.
Білоруські колгоспи й радгоспи існують, живуть і виживають завдяки величезній державній підтримці. АПК перетворився на чорну дірку економіки. За словами колишнього прем’єра, а нині спікера верхньої палати парламенту Міхаіла Мясніковіча, фінансування державних програм АПК за 2011–2015-й становило $43,8 млрд. Тобто лише за чотири роки сільське господарство «з’їло» практично річний ВВП країни!
За оцінками білоруського економіста, керівника Науково-дослідного центру Мізеса Ярослава Романчука, з 1995-го по 2015-й держава спрямувала на підтримку агропромислового комплексу близько $100 млрд. Це лише держпрограми. Без урахування того, що в «битву за врожай» (саме так за радянською традицією білоруські державні ЗМІ називають посівну та жнива) вкладається $2–3 млрд у вигляді субсидій для сільгосппідприємств на запчастини, пальне, насіння, придбання техніки...
Проте не можна сказати, що білоруська влада не намагалася щось зробити з колгоспно-радгоспною системою, щоб вивести її на прибуткову (чи хоча б беззбиткову) роботу.
Бездумна «модернізація» сільського господарства (приклади з маслом і м’ясом вище) загнала більшість підприємств у боргову яму: офіційно мільярди доларів, вбухані в АПК, вважаються кредитами на розвиток. Розквитатися з ними самостійно підприємства не можуть, а «реструктуризація» кредитів і нові субсидії занурюють їх у заборгованість ще більше.
Попервах влада вирішила, що збиткові сільськогосподарські підприємства можна приєднати до успішніших, таким чином укрупнюючи господарства й створюючи агрохолдинги. Мовляв, одні керівники навчать працювати інших. Але ось біда: заборгованість збиткових підприємств при цьому списувати ніхто не збирався. У результаті не лише не підняли колгоспи, які пасуть задніх, а й угробили ті, що більш-менш працювали, переклавши на них кредитне навантаження.
Була ідея «продавати» збиткові колгоспи приватним особам за символічну ціну — мало не за 1 руб. На це теж мало хто спокуситься. Тому що, купуючи таке підприємство, новий власник автоматично отримує невиплачені кредити й борги, які треба погашати. А також соціальні зобов’язання, тобто неможливість перепрофілювати колгосп в інше підприємство або звільнити звідти працівників. Звісно, на таких умовах охочих придбати його не було.
Одна з найбільш «радянських спроб» — прикріпити сільгосппідприємства до більш-менш успішних промислових об’єктів та інших організацій (наприклад, банків). Пам’ятаєте, як у СРСР робітників, інженерів і студентів ганяли в «підшефні» колгоспи на картоплю? Із цієї ідеї також нічого не вийшло, оскільки «шефи» здебільшого були не надто й зацікавлені в такій моделі господарювання.
І найгучніша спроба якщо не реформувати, то «підняти» колгоспи — будівництво так званих агромістечок. Тобто створення на селі інфраструктури, близької за типом до міської. Як передбачалося, це мало припинити відплив молоді із сільської місцевості в міста, а також наповнити колгоспи молодими, енергійними, амбітними кадрами. У селах зводилися будинки котеджного типу, клуби, магазини. Дехто, звісно, спокусився можливістю одразу ж після влаштування в колгосп заселитися «у власний будинок». Але потім виявлялося, що в ньому немає ні комунікацій, ні каналізації (зводили нашвидкуруч) і взагалі будинок не їхній, а перебуває на балансі сільгосппідприємства, що зарплати в селі мізерні, а можливості підробітку, щоб прогодувати сім’ю, немає… У підсумку третина «упорядкованих котеджів для сільських трудівників», якими так любить вихвалятися Лукашенка, стоять порожні.
Такі спроби лише збільшили закредитованість і підвищили рівень заборгованості білоруського АПК. Адже напівпорожні агромістечка спочатку будували за щось, а тепер їх треба за щось утримувати… Те, що за все треба платити, на думку не спадало — Лукашенка ж наказав!
То чи можна взагалі зробити білоруське сільське господарство беззбитковим? Звісно, можна. Наприклад, неподалік України, у Житковицькому районі є фермерське господарство Міхаіла Шруба. У його користуванні трохи більш як 3% землі району, а забезпечує воно 25−30% сільськогосподарського виторгу підприємств району. Рентабельність продажу — близько 25%, чистий прибуток за останні п’ять років — $4,3 млн.
За словами Шруба, щоб сільське господарство нормально функціонувало, треба зробити лише три речі. По-перше, запровадити механізм, який дасть змогу реструктурувати накопичену підприємством заборгованість. По-друге, приватизувати підприємства АПК з урахуванням інтересів тих, хто там працює. «Державі слід розділити з людьми відповідальність за результати господарювання, дозволити власникам ухвалювати рішення й відповідати за них», — каже Шруб. І голов*не — розібратися з питанням наділення господарств землею. «Чинне законодавство фактично ставить нас у залежність від згоди нинішніх землекористувачів, тобто від того самого керівника колгоспу. Якщо він відмовить фермерові в наданні землі, йому за це нічого не буде. У колгоспу навіть не заберуть погано використовувані землі! А потрібен залізний механізм вилучення її в неефективних користувачів і передачі успішним. І мова не тільки про запровадження приватної власності на землю, а й про оренду. Договори мають бути непорушними: орендував ділянку на 25 або 99 років — і впевнений у тому, що раніше в тебе її не заберуть», — каже фермер.
Слід зазначити, що сам Шруб отримав «свою» землю ще на початку 1990-х, до того як до влади прийшов Аляксандр Лукашенка. За першого й поки що єдиного керівника Білорусі він не раз намагався розширити наділ, але безуспішно. Не допомогла навіть особиста зустріч із президентом у 2010 році: від хазяйновитості фермера він був у захваті, але землі не дав.
Приватна власність на землю — основоположне питання для інвесторів. Адже земля в сільському господарстві є засобом виробництва, а який інвестор вкладатиме гроші туди, де цей засіб йому не належить?
Автор цих рядків колись бував у господарстві JMР Flowers, що є одним із найбільших виробників квітів у Польщі. Його засновник Ярослав Пташек поцікавився, чи може він купити під Мінськом 10 га землі, щоб поставити там теплиці, привезти свої технології, насіння, ноу-хау… Білоруські журналісти були змушені відповісти, що в країні немає приватної власності на землю. «Тоді питання закрите», — засмутився підприємець. І білорусам досі доводиться купувати тюльпани, троянди та орхідеї, привезені з польського господарства Пташека.
Але що означає запровадити приватну власність для Лукашенки? Те, що він перестане бути одноосібним «господарем» країни. Приватнику не накажеш, що саджати й коли сіяти. Він сам установлюватиме ціну на продукцію та продаватиме тому, хто більше заплатить. Тоді хвалена білоруська «продовольча безпека» покотиться в пекло.
Приватника з його землі нікуди не виженеш. Він не зобов’язуватиме своїх працівників на виборах «голосувати правильно». І його не знімеш рішенням голови виконкому, не залишиш без роботи…
Запровадження приватної власності на землю (і не тільки на землю) загрожує існуванню системи білоруської влади, тобто безпосередньо Аляксандру Ригоравічу. І тому, попри повні прилавки, білоруський АПК лишатиметься хронічно збитковим та субсидіюватиметься державою вічно, з’їдаючи бюджет і ВВП. Працювати інакше в нинішніх умовах він просто не може.
Сяргєй Пульша
Як розвивається сільське господарство в Білорусі
У липні в білоруських ЗМІ пройшла інформація про банкрутство підприємства «Штотц Агро-Сервис». Це мало не єдине сільськогосподарське підприємство Білорусі з іноземним капіталом. Його створення офіційні державні газети й радіо підносили як визнання західними підприємцями успіху білоруської сільськогосподарської моделі. І ось безславний кінець.
Якщо подивитися на полиці білоруських, українських і російських магазинів, можна подумати, що сільське господарство Білорусі процвітає. Асортимент продукції, яка йде на експорт, вражає. До якості питань практично немає, хіба що тільки з «політичних» мотивів. Більш поінформовані в питанні «продуктових війн» люди можуть сказати, що Россільгоспнагляд регулярно влаштовує прочуханки білоруським м’ясо-молочним підприємствам, обмежуючи експорт то з одного, то з іншого. Білоруські чиновники у відповідь незмінно кажуть: росія — єдина країна, у якої виникають претензії до якості наших продуктів. А підприємства Мінсільгосппроду Білорусі 2017 року постачали продукцію в 70 країн світу. Експорт сільгосппродукції підприємствами різних форм власності торік становив $4 млрд 905 млн. І, здавалося б, усе добре, але… Насправді все не так.
У 2016-му частка збиткових сільгосппідприємств у Білорусі сягала 65,6%. За підсумками 2017 року збитковими лишилися 62% підприємств агропромислового комплексу. Виходить, що більш як половина тутешніх колгоспів не лише не може звести кінці з кінцями, а й працює «в мінус».
Як таке взагалі можливо?
Як відомо, Аляксандр Лукашенка прийшов у владу з посади директора колгоспу. І мислення в нього не змінилося. Жодної іншої форми роботи на землі, окрім колгоспно-радгоспної, і ніякої економіки, окрім планової, він не знає і знати не хоче. Крім того, Лукашенка є яскравим прикладом керівника-популіста. Саме він мало не кожен Новий рік наказує численним контролюючим органам країни стежити за ціноутворенням: щоб «бариги» не підвищували на свята ціни на харчі й люди могли відзначити їх «гідно». Де-факто це означає державне регулювання цін.
До того ж у країні лишилася система держзакупівель. У результаті, як у СРСР, виробники сільськогосподарської продукції не можуть самостійно формувати ціну на свою продукцію. Колгоспи й радгоспи перейменували в СВК і ВАТ, але вони, по суті, лишилися державними. А отже, отримують й усі плюси та мінуси державної системи. Від держпідтримки та субсидіювання (це плюс) до вимог зберігати робочі місця та соціальну інфраструктуру (це мінус).
Найбільший мінус білоруського сільського господарства, через що воно лишається хронічно збитковим, — управляють ним зовсім не керівники господарств. Рішення про напрям розвитку АПК приймають люди, далекі (іноді дуже далекі) від сільського господарства аж до першої особи Білорусі.
З ініціативи Лукашенки у 2005–2006 роках було взято курс на розвиток молочного тваринництва. Тодішній міністр Леанід Русак намагався показати президентові, що цей проект завдасть країні збитків, оскільки собівартість білоруської сільськогосподарської продукції в колгоспах і радгоспах приблизно в півтора раза вища, ніж у Європі. Він наполягав: треба спочатку знижувати собівартість, а потім уже думати про молочку. Після однієї зі статей у пресі (небачена для білоруського міністра справа — писати в газету!) його було звільнено. Сам Русак каже, що за згодою сторін. Але в це мало хто вірить. Нині за експортом вершкового масла Білорусь посідає третє місце у світі, але його виробництво є збитковим.
Трохи пізніше, у 2012 році, Лукашенка занепокоївся виробництвом мармурової яловичини. «Партія сказала — треба!», і на цей проект було виділено чималу кількість коштів. Закупили в Америці племінних бичків, налагодили виробництво, але воно теж збиткове з однієї простої причини: експортна ціна білоруського молока, м’яса та ковбас — це одне, а закупівельна, за якою продукцію беруть у сільськогосподарських підприємств — зовсім інше.
Білоруські колгоспи й радгоспи існують, живуть і виживають завдяки величезній державній підтримці. АПК перетворився на чорну дірку економіки. За словами колишнього прем’єра, а нині спікера верхньої палати парламенту Міхаіла Мясніковіча, фінансування державних програм АПК за 2011–2015-й становило $43,8 млрд. Тобто лише за чотири роки сільське господарство «з’їло» практично річний ВВП країни!
За оцінками білоруського економіста, керівника Науково-дослідного центру Мізеса Ярослава Романчука, з 1995-го по 2015-й держава спрямувала на підтримку агропромислового комплексу близько $100 млрд. Це лише держпрограми. Без урахування того, що в «битву за врожай» (саме так за радянською традицією білоруські державні ЗМІ називають посівну та жнива) вкладається $2–3 млрд у вигляді субсидій для сільгосппідприємств на запчастини, пальне, насіння, придбання техніки...
Проте не можна сказати, що білоруська влада не намагалася щось зробити з колгоспно-радгоспною системою, щоб вивести її на прибуткову (чи хоча б беззбиткову) роботу.
Бездумна «модернізація» сільського господарства (приклади з маслом і м’ясом вище) загнала більшість підприємств у боргову яму: офіційно мільярди доларів, вбухані в АПК, вважаються кредитами на розвиток. Розквитатися з ними самостійно підприємства не можуть, а «реструктуризація» кредитів і нові субсидії занурюють їх у заборгованість ще більше.
Попервах влада вирішила, що збиткові сільськогосподарські підприємства можна приєднати до успішніших, таким чином укрупнюючи господарства й створюючи агрохолдинги. Мовляв, одні керівники навчать працювати інших. Але ось біда: заборгованість збиткових підприємств при цьому списувати ніхто не збирався. У результаті не лише не підняли колгоспи, які пасуть задніх, а й угробили ті, що більш-менш працювали, переклавши на них кредитне навантаження.
Була ідея «продавати» збиткові колгоспи приватним особам за символічну ціну — мало не за 1 руб. На це теж мало хто спокуситься. Тому що, купуючи таке підприємство, новий власник автоматично отримує невиплачені кредити й борги, які треба погашати. А також соціальні зобов’язання, тобто неможливість перепрофілювати колгосп в інше підприємство або звільнити звідти працівників. Звісно, на таких умовах охочих придбати його не було.
Одна з найбільш «радянських спроб» — прикріпити сільгосппідприємства до більш-менш успішних промислових об’єктів та інших організацій (наприклад, банків). Пам’ятаєте, як у СРСР робітників, інженерів і студентів ганяли в «підшефні» колгоспи на картоплю? Із цієї ідеї також нічого не вийшло, оскільки «шефи» здебільшого були не надто й зацікавлені в такій моделі господарювання.
І найгучніша спроба якщо не реформувати, то «підняти» колгоспи — будівництво так званих агромістечок. Тобто створення на селі інфраструктури, близької за типом до міської. Як передбачалося, це мало припинити відплив молоді із сільської місцевості в міста, а також наповнити колгоспи молодими, енергійними, амбітними кадрами. У селах зводилися будинки котеджного типу, клуби, магазини. Дехто, звісно, спокусився можливістю одразу ж після влаштування в колгосп заселитися «у власний будинок». Але потім виявлялося, що в ньому немає ні комунікацій, ні каналізації (зводили нашвидкуруч) і взагалі будинок не їхній, а перебуває на балансі сільгосппідприємства, що зарплати в селі мізерні, а можливості підробітку, щоб прогодувати сім’ю, немає… У підсумку третина «упорядкованих котеджів для сільських трудівників», якими так любить вихвалятися Лукашенка, стоять порожні.
Такі спроби лише збільшили закредитованість і підвищили рівень заборгованості білоруського АПК. Адже напівпорожні агромістечка спочатку будували за щось, а тепер їх треба за щось утримувати… Те, що за все треба платити, на думку не спадало — Лукашенка ж наказав!
То чи можна взагалі зробити білоруське сільське господарство беззбитковим? Звісно, можна. Наприклад, неподалік України, у Житковицькому районі є фермерське господарство Міхаіла Шруба. У його користуванні трохи більш як 3% землі району, а забезпечує воно 25−30% сільськогосподарського виторгу підприємств району. Рентабельність продажу — близько 25%, чистий прибуток за останні п’ять років — $4,3 млн.
За словами Шруба, щоб сільське господарство нормально функціонувало, треба зробити лише три речі. По-перше, запровадити механізм, який дасть змогу реструктурувати накопичену підприємством заборгованість. По-друге, приватизувати підприємства АПК з урахуванням інтересів тих, хто там працює. «Державі слід розділити з людьми відповідальність за результати господарювання, дозволити власникам ухвалювати рішення й відповідати за них», — каже Шруб. І голов*не — розібратися з питанням наділення господарств землею. «Чинне законодавство фактично ставить нас у залежність від згоди нинішніх землекористувачів, тобто від того самого керівника колгоспу. Якщо він відмовить фермерові в наданні землі, йому за це нічого не буде. У колгоспу навіть не заберуть погано використовувані землі! А потрібен залізний механізм вилучення її в неефективних користувачів і передачі успішним. І мова не тільки про запровадження приватної власності на землю, а й про оренду. Договори мають бути непорушними: орендував ділянку на 25 або 99 років — і впевнений у тому, що раніше в тебе її не заберуть», — каже фермер.
Слід зазначити, що сам Шруб отримав «свою» землю ще на початку 1990-х, до того як до влади прийшов Аляксандр Лукашенка. За першого й поки що єдиного керівника Білорусі він не раз намагався розширити наділ, але безуспішно. Не допомогла навіть особиста зустріч із президентом у 2010 році: від хазяйновитості фермера він був у захваті, але землі не дав.
Приватна власність на землю — основоположне питання для інвесторів. Адже земля в сільському господарстві є засобом виробництва, а який інвестор вкладатиме гроші туди, де цей засіб йому не належить?
Автор цих рядків колись бував у господарстві JMР Flowers, що є одним із найбільших виробників квітів у Польщі. Його засновник Ярослав Пташек поцікавився, чи може він купити під Мінськом 10 га землі, щоб поставити там теплиці, привезти свої технології, насіння, ноу-хау… Білоруські журналісти були змушені відповісти, що в країні немає приватної власності на землю. «Тоді питання закрите», — засмутився підприємець. І білорусам досі доводиться купувати тюльпани, троянди та орхідеї, привезені з польського господарства Пташека.
Але що означає запровадити приватну власність для Лукашенки? Те, що він перестане бути одноосібним «господарем» країни. Приватнику не накажеш, що саджати й коли сіяти. Він сам установлюватиме ціну на продукцію та продаватиме тому, хто більше заплатить. Тоді хвалена білоруська «продовольча безпека» покотиться в пекло.
Приватника з його землі нікуди не виженеш. Він не зобов’язуватиме своїх працівників на виборах «голосувати правильно». І його не знімеш рішенням голови виконкому, не залишиш без роботи…
Запровадження приватної власності на землю (і не тільки на землю) загрожує існуванню системи білоруської влади, тобто безпосередньо Аляксандру Ригоравічу. І тому, попри повні прилавки, білоруський АПК лишатиметься хронічно збитковим та субсидіюватиметься державою вічно, з’їдаючи бюджет і ВВП. Працювати інакше в нинішніх умовах він просто не може.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Краматорск -- шахматная столица Украины. У нас тут реально сильная шахматная школа. Я даже не знаю с чем это связано. Самый молодой чемпион мира по шахматам Русланчик Понамарев тоже у нас воспитывался и учился в шахматы играть. Хотя везде пишут, что он из Горловки. В Горловке он просто родился, а обучали его в краматорских шахматных Клубах.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Видели, как новейший российский вертолет найебнулся? Ото ж. Без Мотор-Сич нормальных двигателей на вертолеты не будет. Даже со Снежнянским заводом, который вывезли в Россию.
У меня в городе появился штаб партий за русский мир
Портников: "Медведчук активно готовится занять президентское кресло"
Серпень 2008 року: фотокадри п'ятиденної війни між Росією і Грузією
Портников: "Медведчук активно готовится занять президентское кресло"
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Серпень 2008 року: фотокадри п'ятиденної війни між Росією і Грузією
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.