Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

27.08.14 вторжение войск РФ

  • Автор теми Автор теми CAXAP
  • Дата створення Дата створення
Алла Комарова

Поки наші школяри привозять медалі із міжнародних олімпіад, у США будують смартдомівки за українськими стартапами, а у Тернополі відкривають новий завод

Президент підписав Закон, яким встановлено основні принципи та вимоги до органічного виробництва. Як зазначається у прес-релізі, закон гармонізує законодавство України і ЄС та встановлює основні принципи і вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування продукції. Автори впевнені, що реалізація норм Закону забезпечить гармонізацію законодавства України із законодавством Європейського Союзу у сфері виробництва та обігу органічних продуктів. Також вважається, що це сприятиме створенню прозорих умов господарювання, зменшенню недобросовісної конкуренції, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної органічної продукції та розширенню зовнішніх ринків її збуту.

У Штатах будують автономний будинок українського стартапу PassivDom. Він не потребує підключення до електромереж або централізованого водопостачання, і дозволяє людям жити де завгодно. «Найскладніша частина автономності будь-якої будівлі - це енергетична складова», - пояснює Максим Гербут, засновний та генеральний директор PassivDom. - Ми зменшили тепловитрати в 20-40 разів. Тобто енерговитрати такого будинку в -20 будуть приблизно 800 ват на годину, це менше, ніж потрібно енергії, щоб зварити каву». Вікна, які майже неможливо розбити, допомагають економити енергію в будинку, де дві стіни - фактично скляні. Тому потужності сонячних панелей цілком вистачає на все енергопотреби будинку. І двері, і вікна за розробками інженерів виробляють в Україні, оскільки в Америці це виявилося нереалістичним з-за прайсу, який виставили виробники. У будинку немає жодного стандартного рішення. Наприклад, монолітний каркас, який друкуватимуть на 3D-принтері - суміш матеріалів, яка, як вважається, не зруйнується у жодному кліматі.

Восени в Тернополі почнуть будівництво заводу з виробництва екструдованого пінополістиролу – універсального утеплювального матеріалу. Виробник ТM PENOBOARD збудує другий завод у Тернополі, бо місто має логістичні переваги та кваліфікованих кадрів. Нове виробництва займе 20 тисяч кв. м. Після вводу нового заводу сумарна потужність двох заводів з виробництва екструдованого пінополістиролу в Херсоні та Тернополі складатиме 500 тисяч куб. м на рік. Це дозволить повністю задовольнити зростаючий попит на ринку України та ще більше утвердити продукцію на європейських ринках.

На міжнародних олімпіадах з хімії та фізики українські школярі вибороли 9 медалей. Зокрема, 1 золоту, 6 срібних та 2 бронзові. Міжнародна олімпіада з хімії проходила 19-29 липня 2018 року в Чехії та Словаччині. До змагань долучилися понад 300 знавців хімії з 76 країн. Наші діти привезли 4 медалі. На Міжнародній олімпіаді з фізики, яка відбулася в столиці Португалії – м. Лісабон, змагалися близько 400 учасників з 90 країн. За результатами олімпіади українські школярі отримали 5 медалей.

«Хюндай Мотор Україна» презентував новий автомобіль швидкої медичної допомоги на базі авто Hyundai H350. Медичний салон автомобіля збирається в Україні. Значна частина комплектуючих салону – українського виробництва. Внутрішнє оснащення автомобіля виконано згідно із європейськими стандартами безпеки та комфорту. Салон має антибактеріальну поверхню, протиковзаюче покриття підлоги та місце для встановлення тахографа. Конструкція кабіни та медичного салону дозволяє зберегти максимальну тишу та убезпечити пацієнтів від зайвих вібрацій протягом поїздки.

І трішки про зубожіння на марші. Столичний торгово-розважальний центр Lavina Mall в січні-червні 2018 року отримав 184,2 млн грн чистого прибутку в порівнянні з чистим збитком в 83 млн грн за аналогічний період 2017 року. Валовий прибуток компанії виріс в 5 разів, а операційний прибуток - в 3,7 рази. Цілком зрозуміло, що це самі ті бідні, але чисто вдягнені бабусі із піввареничками й зробили такий скромний виторг ТРЦ, а от якби вони могли купити по цілому варенику, то прибуток перевалив би за 300 млн грн.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Воевали на Донбассе, но погибли в Сирии: офицер ВСУ показал фото убитых боевиков

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Санкції проти Росії залишатимуться – Трамп

Під час прес-конференції з італійським прем’єр-міністром Джузеппе Конте у понеділок президент США Дональд Трамп зазначив, що санкції, запроваджені проти Росії залишатимуться у такому вигляді, у якому вони є зараз.

Італійський прем’єр-міністр Джузеппе Конте заявив, що необхідно проводити з Росією діалог. «Ми відкриті до діалогу з Росією, - сказав він, - Ми не можемо обирати партнерів, з якими мати справу. Ми мусимо сісти за стіл переговорів і мати діалог з тими, хто насправді є нашими партнерами».

Хоча санкції не можуть бути зняті в одну мить, сказав Конте, італійський уряд буде спостерігати, який вплив санкції мають на бізнеси, що підтримують економічні відносини з Італією.

Також сторони обговорили будівництво Трансадріатичного газопроводу, остання ланка якого, Південний газовий коридор, транспортуватиме газ із Середньої Азії в Західну Європу.

Трамп зазначив, що Італія може бути однією з країн, які беруть участь у проектах, альтернативних російському газопроводу Нордстрім-2. «Ми вже говоримо з Європейським Союзом про будівництво від 9 до 11 портів, яке вони профінансують, і до яких ми зможемо відправляти зріджений газ, який буде потім постачатися в різні частини Європи».

Лідери двох країн провели закриту зустріч в Овальному кабінеті. Раніше Білий дім повідомив, що ці переговори були спрямовані на "співпрацю із врегулювання глобальних конфліктів та сприяння економічному процвітанню по обидва береги Атлантики".

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Сім’ї українських політв’язнів отримають виплати від Кабінету міністрів

Сім’ї українських політв’язнів отримають виплати від Кабінету міністрів найближчим часом. Про це заявив міністр із питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України Вадим Черниш в ефірі “Радіо Свобода”.

Зокрема міністр розповів, що рішення про виплати політв’язням було схвалене урядом як тимчасове.

Нагадаємо, Кабінет міністрів України ухвалив рішення про виділення по 100 тис. гривень сім’ям політв’язнів, які перебувають у російських тюрмах і на окупованих територіях.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, що матері Кольченка дозволили 3-денне побачення із сином

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Отдых детей чиновников в Хорватии вместо сирот: появились новые данные

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Черкасский автозавод выпустил новую партию армейских грузовиков

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Воевали на Донбассе, но погибли в Сирии: офицер ВСУ показал фото убитых боевиков

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Придністровський конфлікт. 26 років безплідної «миротворчості»

Зінаїда Гурська, Кишинів

Хто проти заміни військових на цивільних спостерігачів і чи варто очікувати реанімації "меморандуму Козака"?

В останній декаді липня у Молдові відзначили чергову річницю закінчення збройного конфлікту на Дністрі. Війна, що забрала життя сотень людей, тривала лише кілька місяців – з березня по липень 1992 року. Проте цього вистачило, щоб розділити країну на «два береги», на офіційний Кишинів і Придністровський регіон.

Угоду про припинення бойових дій було підписано 21 липня 1992 року в Москві між президентом Росії Борисом Єльциним і його молдавським колегою Мірчею Снєгуром. У тому ж московському документі, офіційна назва якого – Угода про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова, було зафіксовано і рішення про початок миротворчої операції на Дністрі. На лінії розмежування між правим і лівим берегом встали миротворці.

Минулої неділі, 29 липня, виповнилося 26 років від початку миротворчої операції на берегах Дністра. Територія, на якій розташована тристороння миротворча місія, до складу якої входять військовослужбовці Росії (400 осіб) та Молдови (300 миротворців), а також 10 військових спостерігачів від України, називається Зоною безпеки.

Примітно, що чергова річниця початку миротворчої операції, на відміну від попередніх років, пройшла нині якось непомітно й тихо не тільки в Кишиневі, але і в самому Тирасполі. Про сумну для обох берегів Дністра дату нагадав президент Молдови Ігор Додон, зробивши спеціальну заяву до річниці миротворчої місії. На лівому березі пресі дав з цього приводу велике інтерв'ю співголова Об'єднаної Контрольної комісії від Придністров'я Олег Бєляков.

Приводів для «пишних урочистостей» не було: миротворча операція триває майже три десятки років, але, на жаль, «весь пар у свисток». Придністровський конфлікт залишається неврегульованим.

МІСІЯ ВИКОНАНА. ЩО ДАЛІ?

Доречно відзначити, що після припинення військового конфлікту і введення лінії розмежування роль своєрідного контролюючого органу за ходом реалізації миротворчої операції стала виконувати утворена в 1992 році Об'єднана контрольна комісія (ОКК) з постійною штаб-квартирою в місті Бендери.

Безумовно, свою місію російські і молдавські миротворці при активній взаємодії з українськими військовими спостерігачами успішно виконали. Цей факт не піддають сумнівам ні в Кишиневі, ні в Тирасполі: за ці роки на Дністрі не було чути пострілів і вибухів снарядів. Виконано величезний обсяг роботи з розмінування узбережжя Дністра, де в 1992 році йшли запеклі бої, вилучено велику кількість незаконної зброї у громадян. Країна живе мирним життям.

Миротворці зі своєю місією успішно впоралися. Здавалося б, сьогодні необхідності в присутності військових на Дністрі більше немає. Офіційний Кишинів наполягає на заміні військового контингенту миротворців на місію міжнародних цивільних спостерігачів під егідою ОБСЄ або ООН, а також на виведенні з Придністров'я незаконно розквартированої там Оперативної групи російських військ (близько 1400 осіб). Але Придністровський регіон відмовляється розглядати будь-яку версію з відновлення цілісності країни, вимагаючи цілковитої незалежності від офіційної влади Кишинева.

Доречно нагадати, що особливу гостроту питання про трансформацію миротворчої місії з військової на цивільну здобуло на початку зими 2012 року. Тоді в перший день Нового року на одному з миротворчих постів російським військовослужбовцям був смертельно поранений громадянин Молдови Вадим Писар. Саме після цього трагічного інциденту молдавська сторона вперше порушила питання про необхідність введення в Зону безпеки на Дністрі цивільної місії міжнародних спостерігачів. Питання обговорюється близько шести років, але далі обговорення поки справа не йде.

Але якщо раніше проти заміни російських миротворців виступали тільки Придністров'я і росія, то тепер такої ж позиції дотримується і президент Молдови Ігор Додон. У своїй заяві з нагоди 26-ї річниці початку миротворчої операції на Дністрі Додон підкреслив що, незважаючи на будь-яку критику, він твердо впевнений у необхідності збереження миротворчого контингенту на лінії розмежування і буде виступати за подальшу присутність на берегах Дністра військових.

При цьому, глава Молдови наполягає на необхідності початку обговорення в рамках переговорного процесу у форматі «5+2» (Молдова і Придністров'я – сторони конфлікту, Україна, ОБСЄ і росія – посередники, ЄС і США – спостерігачі) моделі політичного врегулювання Придністровського конфлікту.

МОДЕЛІ ВРЕГУЛЮВАННЯ: МІНУСІВ БІЛЬШЕ, НІЖ ПЛЮСІВ

Один з варіантів остаточного врегулювання конфлікту розглядався ще у 2003 році, коли був розроблений і ледь не підписаний відомий Меморандум Козака (за іменем його головного розробника, на той момент заступника керівника адміністрації президента Володимира Путіна), що передбачає федералізацію Молдови. Багато хто порівнював тоді Меморандум Козака з Планом Ющенка, оскільки особливих відмінностей між ними не було. Щоправда, в Плані Ющенка не було ні слова про федералізацію, а лише про надання Придністров'ю більш широкої автономії.

Тим не менше, крім федералізації, в тому нещасливому документі Козака був присутній ще один пункт, про який довго зберігали мовчання, і про який більшість громадян дізналися багато років потому. Саме його зміст і підштовхнув тодішнього президента Молдови Володимира Вороніна відмовитися в останній момент від його підписання. В документ був включений пункт, згідно з яким на території Придністровського регіону мали дислокуватися на постійній основі частини російської армії строком на 20 років, що де-факто означало присутність на території країни іноземної військової бази. А це суперечило конституційному нейтралітету Молдови. При цьому, президент Молдови Ігор Додон досі залишається прихильником ідеї федералізації Молдови.

Як і слід було очікувати, що нове кремлівське призначення російського віце-прем'єра Дмитра Козака в середині липня спеціальним представником президента Росії з торгово-економічних відносин з Молдовою було сприйнято неоднозначно. І в парламенті Молдови, і в уряді сприйняли цю новину скептично. Більшість молдавських експертів і знавців політичного життя в Молдові не виключають, що «повернення» Дмитра Козака може бути пов'язано з намірами Росії реанімувати покритий «пилом десятиліть» Меморандум Козака. На цю думку політологів наштовхнуло і те, що після відставки Дмитра Рогозіна, визнаного в Молдові персоною нон-грата, так і не був призначений спецпредставник президента Росії по Придністров'ю. Як зазначив спікер парламенту Молдови Андріан Канду, «подивимося, з чим цього разу пан Козак приїде в Кишинів»...

Сьогодні найбільш прийнятним, на думку офіційного Кишинева, залишається варіант надання Придністровському регіону особливого статусу у складі єдиної і неподільної Молдови. Однак, придністровська сторона категорично відмовляється це питання навіть обговорювати, наполягаючи на визнанні повної незалежності Придністровської Молдавської республіки, з усіма витікаючими звідси наслідками.

ВИВЕДЕННЯ ВІЙСЬК

Якщо повернутися до Угоди 1992 року про принципи мирного врегулювання Придністровського конфлікту, резонно звернути увагу на пункт, в якому фігурують розквартировані на той момент на території невизнаного Придністров'я частини 14-ї російської армії. Сьогодні оперативну групу російських військ (ОГРВ) в ПМР вважають спадкоємицею тієї армії.

В Угоді чітко написано, що російська армія буде суворо дотримуватися нейтралітету, а сторони конфлікту (Молдова і Придністров'я) беруть на себе зобов'язання поважати взаємний нейтралітет і утримуватися від будь-яких протиправних дій щодо військового майна, військовослужбовців цієї армії і членів їх сімей.

При цьому в Угоді прописано, що питання про статус армії (російської), порядок та строки її поетапного виведення з Молдови будуть визначені в ході переговорів між Російською Федерацією та Республікою Молдова.

Протягом 26 років переговори з цього питання проводяться мало не на постійній основі. Ще в далекому 1999 році була прийнята знаменита Стамбульська декларація саміту ОБСЄ (під якою, до речі, стоїть підпис і Росії), в якій російська сторона брала на себе зобов'язання вивести свої війська з регіону. А на початку літа 2018 року, за наполяганням молдавської сторони і при активній підтримці інших держав, включаючи Україну, була прийнята відповідна резолюція Генеральної асамблеї ООН про беззастережне виведення російських військ з Придністров'я. Проте російські війська і озброєння, включаючи більше 20 тисяч тонн боєприпасів, які ще з радянських часів зберігаються на військових складах у селі Колбасна Рибницького району, ніхто виводити не збирається.

Справедливості заради слід сказати, що на початку двохтисячних років з російського боку були все ж деякі спроби вивести війська і озброєння. Але це більше скидалося на інсценіровку, як кажуть «про людське око»: по всіх телеканалах республіки (напевно, щоб додати значущості подіям) «крутили» тоді спеціальні сюжети, показуючи вантаження танків та іншої військової техніки на залізничні платформи для їх вивозу в РФ, однак «показовими виступами» все й завершилося. А «віз» (читай війська) і нині там».

Молдавська сторона пункту про нейтралітет суворо дотримується – протиправних дій щодо російських військовослужбовців протягом 26 років зафіксовано не було. А в Придністровському регіоні час від часу продовжуються всі ті самі «показові виступи»: за участю російських військових регулярно проводяться різного роду військові навчання, паради і марш-кидки по дорогах і селах уздовж лівого берега.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Дуже сподобалось мені висказане Іриною Аніловською.
 
«Не жалею ни одной минуты, что в моей жизни нет России» – Приходько

О потерянном российском рынке, об артистах по обе стороны баррикады и о новом телевизионном проекте «Секретный фронт» рассказывает украинская певица Анастасия Приходько.

– Когда вы последний раз были в Крыму?

– 8 марта 2014 года.

– А когда сможете поехать туда снова?

– Когда Крым избавится от российского флота, который там стоит, и когда все оккупанты уйдут с той земли.

– Многие (украинские) музыканты до сих пор работают на российском рынке. Как вы к этому относитесь?

– Наши ребята держат наши границы, и каждый день у нас «двухсотые» или «трехсотые». Я не смогу смотреть им в глаза, если сделаю то, что делают некоторые наши артисты. Я считаю, что это предательство.

– Московский музыкальный журналист Артемий Троицкий написал в блоге: «Виктор Цой не служил в армии...». Дальше он продолжает: и Андрей Макаревич не служил в армии, и Шевчук, и Гребенщиков, и Кинчев и так далее. И он поддерживает музыкантов, отказавшихся от участия в рок-фестивале «Нашествие», где будет вербовочный пункт в российскую армию. Ребята сказали: «Рок – это территория свободы» и отказались от участия. Люди ездят и поддерживают украинскую армию. Смотрите, и там, и там – армия, и там, и там – музыканты. Для вас есть ли разница и в чем она?

– Мы – одна большая семья. Мы объединились, потому что у нас война. И да, есть, конечно, и предатели. А российская армия – это кабала, это издевательство. Солдаты, которые потом оттуда выходят, – это уже не люди. И все эти ребята, рок-н-рольщики, отказавшиеся от участия в фестивале, реально понимают, что творит власть в этой стране, они не хотят принимать в этом участия. Это вдвойне заслуживает уважения, поскольку в их стране это в сто раз, в миллион раз сложнее.

– Настя, вы ведь тоже потеряли российский рынок – вам делал аранжировки Константин Меладзе, вы засветились на их «Фабрике звезд», а сейчас все это потеряно. Не жалеете?

– Боже упаси, конечно же, не жалею. Да, в Украине концертов процентов на семьдесят меньше, но я не жалею ни одной минуты, что в моей жизни нет России. Она разрушала меня на протяжении всех семи лет, что я там жила. Это крайне сложные люди. Это люди, которые борются за свое место под солнцем, у них нет ни любви, ни жалости. А здесь у меня есть самое главное, здесь у меня есть волонтеры, которые помогают нашим ребятам, у меня есть наша армия, у меня есть добровольцы. У нас есть цель, мы хотим мира, мы хотим жить нормально.

– Пару дней назад здесь сидела пианистка Христина Михайличенко, она с семьей переехала из Крыма. Преподавательница Христины предлагала на выбор: вот Питер, вот Москва, вот концерты, вот конкурсы. «Нет, спасибо, – сказала мама, – мы едем домой, в Украину». А у вас были похожие предложения?

– До сих пор есть. До сих пор звонят некоторые сумасшедшие и зовут в Питер на концерты. Не знаю, может они не в курсе, что я, где я, что тут у нас, но я еще раз говорю. Очень приятно, если 13-летняя девочка это понимает. У нее забрали дом – ну как они могут ездить и развлекать врага? Вы можете себе это представить? Вы можете себе представить, чтобы Клавдия Шульженко поехала в Германию? И мне приятно, что в нашей стране многие артисты понимают, что происходит, и не едут туда. И я уверена, что Виталий Козловский продался за 3 рубля и 2 копейки, я не думаю, что ему дали два миллиона евро, что бы он вышел и сказал: «россия! С днем победы!» (украинский певец 9 мая выступил в Москве на концерте к российскому празднику «День победы» – КР).

– А нет жалости к тому, что было до войны? Нет ностальгии?

– У нас в стране сейчас есть «раковая опухоль» – российские оккупанты. Мы все, каждый из нас – как лекарство. Кто умеет петь, кто – доставать беспилотники, кто – оказывать медицинскую помощь – мы все боремся с этой опухолью под названием россия. Нашу страну пытаются расшатать, разделить, поделить и мы боремся. Ну не мне же вам это объяснять?

– Вы объясняете это нашим слушателям. Я знаю, вы закончили большой съемочный проект «Секретный фронт» на ICTV. О чем это и когда смотреть?

– Формат программы – вот прямо «мой», она выйдет в сентябре. В ней я рассказываю и о Второй мировой войне, и о том, что происходит сейчас у нас в стране, о той же России. Это было достаточно сложно, потому что я учила сценарий полностью наизусть, без суфлеров, мониторов и на украинском языке. Я очень горжусь этой работой. Это было мега-сложно – и это моя личная победа.

– А как вы относитесь к увеличению квот для украинского языка на радио и телевидении?

– Хорошо. Если бы мы объединялись и боролись за украинскую музыку, за украинский язык, за украинское кино, то русский язык сам бы отпал. Нам не нужна эта привязанность. Ее надо отрезать, как аппендицит, и выкинуть.

– Но ведь американский английский не является собственностью Великобритании, австралийский английский – это не собственность Великобритании. Или должно пройти триста лет?

– Тогда почему в России не звучит кыргызская музыка на радио? И нет украинских школ? Почему у нас должен звучать Григорий Лепс? Я за то, чтобы было больше европейских музыкантов, больше американских. Да, мы с вами сейчас разговариваем на русском языке, как и многие – это и есть та проблема, которая началась с момента независимости Украины. Надо было еще тогда бороться за это в школах, в университетах.

Я, к сожалению, начала изучать украинский язык только в 2015 году. И у меня не было ни одного вопроса от журналистов, которые терпели, пока я не очень быстро говорила. Но мне это было очень приятно. И мои дети пошли в украинскую школу. Понимаете, у нас произошла Революция Достоинства. И мы должны это продолжать.

– Есть сейчас некий бум – назовем его патриотической музыкой, есть некий бум кинопроизводства. На ваш взгляд, насколько изменилось культурное пространство с 2014 года?

– Я очень поддерживаю этот патриотический бум. Да, раньше этого было очень мало, потому что не прививали эту любовь. Я считаю, что только сейчас мы стали писать свою историю – не с момента независимости, а только сейчас. У нас появились свои военные песни, патриотические песни, песни на украинском языке, песни о любви, о стране. И это и есть культура. И чем больше будет украинского – тем больше люди будут понимать язык.

– А может обществу и не нужно это? Вы, как человек искусства, человек тонко чувствующий, как думаете? Почему вы думаете, что нужно будоражить, что нужно давать что-то новое?

– Поту что у нас казацкая кровь. Потому что мы очень любим гордиться своими достижениями, успехами, победами. Но мы ими будем гордиться только тогда, когда будем их видеть. Если их нет, если их не слышно, не видно, то чем гордиться?

– Есть дилемма: враги или друзья? Война когда-то закончится, и нам надо будет разговаривать. Каким должен быть этот разговор с крымчанами?

– Сложный вопрос. Крымским татарам там сейчас очень сложно. Я знаю многих людей, которые видели, как делался этот «референдум». И я уверена в том, что большинство людей, находящихся сейчас там, очень сильно сожалеют о том, что они сделали. Я не господь Бог, я судить не буду, но отвечать им придется перед богом. И на коленях – не поможет.

– Скажите, а высшая справедливость есть? Вы в нее верите?

– Конечно, я в нее верю. И я уверена, что все они будут отвечать. И мне их не жалко. Они пытаются забрать у меня дом. Они забрали у крымских татар дом. А что происходит с Донецком, с Луганском! Сколько наших людей сидят там, в каком они состоянии – и их надо вытягивать. И все, все это делает один человек. Пусть он горит в аду.

– А вы в победу верите?

– Железобетонно

Павел Новиков

Ведущий Радио Крым.Реалии

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Сергей Жадан: Наследие шестидесятников

Специально для Крым.Реалии

Шестидесятников остается все меньше. После смерти Ивана Драча и Левка Лукьяненко вспоминаешь об этом невольно. Вспоминаешь и печалишься. Вроде все понятно ‒ поколения должны уходить, так должно быть, но все равно грустно. Возможно потому, что с ними у всех нас многое связано. Мы же все вырастали в их присутствии, на их книгах, на их политических программах, на опыте их борьбы, их иллюзий, их компромиссов и разочарований. Во многом это были и наши иллюзии и разочарования. Что уж теперь делить.

Мы же носим при себе как часть собственного опыта и собственных убеждений ту систему ценностей, которую они сформулировали еще в прошлом тысячелетии и которая сегодня, честно говоря, не всегда актуальна. По той простой причине, что реальность изменилась, изменилась коренным образом и требует других слов, а главное ‒ других идей и механизмов.

Хотя, казалось бы, ценностей это не должно касаться. Базовая потребность украинской отдельности, независимости ‒ она же актуальна до сих пор, и, можно предположить, останется такой в дальнейшем. Просто в случае с идейным наследием шестидесятников произошло одно важное изменение – сегодня о независимости не нужно мечтать. И об Украине не нужно мечтать. Ее нужно защищать. Она – часть той же изменившейся реальности. Реальности, не всегда симпатичной, реальности, вызывающей много вопросов, нареканий и замечаний. Но она, вместе с тем, предполагает изменения и сдвиги. Реальности, сложившейся, если уж говорить откровенно, во многом и самими шестидесятниками ‒ их заявлениями, их настойчивостью, их, возможно, недальновидностью. Сложно представить, какой бы сегодня была страна без них ‒ без Драча, Черновила, Лукьяненко.

Но вот представить их в сегодняшней политической ситуации как-то и не получается. Не вписываются они в сегодняшнюю Украину, где все меньше остается места для политического идеализма, где все жестче и кровавее становится популизм и заточенность на временный успех, на быстрый результат. Шестидесятники, с их уэнэровско-филологическими установками на воображаемую идеальную украинскость, выглядят на фоне этих декораций не всегда уместно и убедительно. Как неубедительно выглядел Иван Федорович с его попытками понять музыкальные вкусы президента Януковича. В конце концов, именно они, шестидесятники, с их разорванностью и парадоксальностью, с их подвижничеством, но так же и с их конформизмом, были лучшими мишенями для скепсиса и иронии молодых, для постоянных упреков и бунта против них. Очевидно, так тоже должно быть ‒ слишком уж они колоритные, чтобы не пытаться вступать с ними в постоянный диалог. Тем более, если они на эти упреки реагируют если не обидами, то полным непониманием.

В этом случае позиция Лины Костенко («Прости мені, мій змучений народе, що я мовчу. Дозволь мені мовчать!») требует как минимум уважения. За право на молчание, очевидно, так же нужно бороться. Особенно в обществе, больном недостатком моральных авторитетов, где институт моральных авторитетов (если говорить о таком институте) часто лишает этих авторитетов любой самостоятельности, заставляя их двигаться по течению, без острых вопросов, но с удобными ответами.

С другой стороны, понятен этот запрос на сторонних арбитров, тех, кому можно делегировать свои сомнения и неврозы, на кого можно по старой привычке переложить ответственность, на кого можно, в случае чего, безапелляционно сослаться. Возраст и опыт – важные аргументы для доверия и уважения, особенно если это уважение ни к чему тебя не обязывает. Шестидесятников до бесконечности можно обвинять во всех бедах и проблемах новой Украины, но на них, так или иначе, оглядываются, их используют как флаги в этой затяжной и не всегда понятной борьбе украинцев за собственную украинскость.

Между тем, шестидесятники уходят, и хорошо бы, чтобы этот уход мощной генерации вызывал не так желание поскорее забывать, как потребность стараннее учиться. На ошибках. На достижениях. На парадоксах. На непоследовательности. Шестидесятники ‒ поколение щедрое, они многое после себе оставляют. Было бы желание учиться.

Сергей Жадан, поэт, прозаик, переводчик, общественный активист

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Назад
Зверху Знизу