Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

27.08.14 вторжение войск РФ

  • Автор теми Автор теми CAXAP
  • Дата створення Дата створення
Жопоблок на варті скрєп "русского мира"!

ef0aea.webp
 
Alexander Fesenko
3 год ·

Львів – місто, до якого хочеться повертатися знову і знову. Місто, яке дарує незабутні враження усім, хто хоча б раз завітав до нього та відчув гостинність його мешканців-

 
Угорщина роздала на Закарпатті понад 100 тисяч паспортів – МЗС

За різними даними, у тому числі угорськими, на Закарпатті видано понад 100 тисяч угорських паспортів.

Про це в інтерв'ю "Радіо Свобода" заявив заступник міністра закордонних справ Василь Боднар.

За його словами, ці паспорти видавалися в основному до моменту отримання Україною безвізового режиму і привабливість цього паспорта була практичною.

"Можна було безпроблемно пересікати кордон, влаштовуватися на роботу в Угорщині або й дальше", - зазначив Боднар.

Заступник міністра висловив упевненість, що чимало людей з угорськими паспортами виїхали на роботу в інші країни ЄС.

"За різними оцінками, від 30-ти до 40 тисяч працездатних українських громадян угорського походження виїхали в інші держави Європи. Фактично і Угорщина, і Україна їх втратили… Поїхали туди, де більші зарплати. А зараз зарплати у тій же Словаччині, в певних районах, чи в Австрії, чи в Німеччині значно вищі, ніж в Угорщині", - додав він.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Ціни на газ: про що не повинен знати МВФ, але знає корупція

Однакові ціни на газ для населення та бізнесу — той випадок, коли “зрівнялівка” рятує від корупції. Але як же важко на це зважитися!

Нафтогаз запропонував уряду нову ідею, як отримати черговий транш від МВФ в розмірі $1,9 млрд, який вимагає привести ціни на газ до єдиного ринкового рівня. Пропонується диференціювати тарифи, як при оплаті за електроенергію, коли тариф збільшується, якщо споживач вийшов за встановлені “соціальні” межі. Нагадаємо, сьогодні побутові споживачі газу отримують його за регульованим тарифом 6,9 тис. грн/1 тис.м3 (регулювання відбувається в режимі накладення спецзобов'язань на постачальників газу). А промислові споживачі купують газ на вільному ринку, де ціна формується за принципом імпортного паритету, по 10 тис. грн/1 тис.м3. МВФ вимагає щоб обидві категорії споживачів купували газ за імпортним паритетом. Нафтогаз, як один з найбільших платників податків в Україні, звісно, - “за”. Уряд, як відповідальний за все, у тому числі, і за електоральні настрої, — “проти”. І допоки між ними триває ідеологічна боротьба, спритні ділки продовжують стригти купони на схемах, які в такому «кліматі» наростають, мов гриби після дощу. Про газовий “клубок” далі — докладніше.

Газовий “диференціал”: ой ні, на це ми піти не можемо!

Глава українського уряду не полишає надії на іноземні кошти для підживлення українських реформ. Але в питаннях ціни на газ офіційний Київ притримується власної думки і не погоджується з пропозиціями фонду та Нафтогазу, які доводять, що різниця між комерційною та побутовою цінами на газ – шкідливе явище, адже дає простір для маніпуляцій. Хоча прем'єр і сам це визнає.

На днях, НАК запропонував повністю виключити з ланцюжка постачання газзбути (відокремлені підрозділи облгазів) і взяти продаж газу населенню на себе. При цьому пропонується ввести дві ціни: діюча ціна в 6,96 тис. за 1 тис. кубометрів буде поширюватися на соціальну норму споживання газу, а все що вище норми сплачуватиметься за ринковою ціною. При цьому норми споживання газу пропонується зменшити на 15%.

В уряді розкритикували ідеї "Нафтогазу" і вирішили поки не пропонувати їх на переговорах з МВФ. В свою чергу Нафтогаз теж нічого офіційно не коментує. Але не втомлюється нагадувати, що через невідповідність встановленої урядом “побутової” ціни економічно обґрунтованим витратам компанії, вона недоотримала вже 12 млрд грн. прибутку. І через різницю у побутовій та промисловій ціні облгази (регіональні газорозподільні мережі, 70% яких контролює в Україні Дмитро Фірташ), мають можливість легко маніпулювати обсягами газу, доходами та заборгованістю перед Нафтогазом.

“Мертві газові душі” - майже за Гоголем

Як би скептично не ставилися у верхах до звинувачень у формуванні значних обсягів тіньових доходів на вітчизняному ринку газу — факт залишається фактом: не весь газ, який регіональні контрагенти отримують у Нафтогазу на пільгових умовах, іде на забезпечення потреб населення. І на цьому будується декілька схем тіньового заробітку.

1. “Мертві душі”

Певні обсяги газу списують на неіснуючих побутових абонентів за пільговою ціною, а потім реалізують “наліво” за промисловою. Зазвичай підконтрольним підприємствам на виробництво такої ж “лівої” електроенергії чи інших промислових товарів.

Наприклад, після зміни у 2017 році керівництва ВАТ «Кіровоградгаз» (51% акцій володіє держава) вдалося виявити та передати правоохоронцям інформацію про випадки нарахування певних обсягів газу неіснуючим абонентам у місті Кропивницькому. Також правоохоронні органи повідомили про розкриття схеми шахрайства на Львівщині на суму 1,4 млрд грн, коли підприємства, наближені до високопосадовців, виробляли з пільгового газу електроенергію та продавали її за комерційною ціною.

За даними заступника начальника Департаменту енергоефективності НАК «Нафтогаз України» Олексія Хабатюка, лише у минулому році на 400 таких “мертвих” душ було списано 78 млн. грн.

Надлишкові обсяги газу формуються і списуються під виглядом облікованих за встановленими державою нормами (щомісячно 3,3 м3 на одну особу на 1 м2 опалювальної площі з централізованим постачанням гарячої води і 5,4 м3 без централізованого постачання). В Україні станом на кінець 2017 року природний газ обліковувався у близько 10 млн. побутових споживачів із загальної кількості 12,5 млн. За даними Нафтогазу абонентами без лічильників споживається до 1 млрд кубометрів в рік. Яка частина цього газу виявляється “приписаною” за тих, хто ці норми по факту не вибирає, можна тільки здогадуватися.

2. Розрахунки за газовими субсидіями

Надлишкові обсяги газу приписуються субсидіантам (як з лічильниками, так і без). Наразі субсидії (грошові виплати з бюджету) розраховуються за встановленими соціальними нормами і направляються безпосередньо облгаззбутам. А ті, подаючи дані про спожите субсидіантами, “підмальовують” різницю між реально спожитими та нормованими обсягами газу. Абоненти інколи можуть про це навіть не здогадуватися.

Наразі поле для отримання надприбутків у схемах з субсидіями досить широке. Із 12,5 млн. побутових споживачів газу, за даними Мінсоцполітики, субсидії отримують 8,8 млн споживачів. Минулорічні обсяги субсидіювання за газ становили 35 млрд. грн!

4. Виробничо-технологічні втрати

Газ також полюбляють списувати на так звані виробничо-технологічні втрати (аварії та витік газу) понад затверджені Міненерго та узгоджених в “побутовому” тарифі норми. Тобто, узгоджені в тарифі обсяги газу оплачуються споживачем, а понад узгоджені “лягають” на собівартість газорозподільчих мереж, яку публічно ніхто не контролює. Насправді газові ділки таким чином компенсують собі “втрати”, які йдуть на забезпечення газом інших підприємств. За даними НКРЕКП, у 2016 році фізичні обсяги втрат газу в мережах облгазів становили 1,1 млрд кубометрів, в грошах — на суму 6,7 млрд грн. А в окремих облгазів спостерігався не зовсім обгрунтований приріст технологічних втрат.

Що з тим робити?

З вищенаведеного висновок може бути лише один: щоб запобігти корупційним схемам, Україні рано чи пізно доведеться зруйнувати монополію облгазів, уніфікувати правила на ринку газу для усіх категорій споживачів, відмовитися від державного регулювання цін та будь-яких спецзобов’язань. До речі, пропозиція Нафтогазу, з якої ми почали, - це, схоже, крок саме в такому напрямку. Населенню газ продає той, хто не зможе реалізувати свій «інтерес», а облгази зароблятимуть лише на утриманні мереж, згідно з тарифом.

Також дієвим механізмом у боротьбі з газовим “схематозом” міг би також бути відкритий Реєстр споживачів газу - ідея обговорюється.

“За встановлення ринкових цін газзбути не матимуть фінансової мотивації для маніпуляцій з газом”

Коментує Олександр Ярощук, аналітик Центру досліджень енергетики":

- Створення штучних цін та впровадження адміністративного регулювання дає змогу маніпулювати з обсягами газу і створює можливості для збутових компаній перепродавати дешевший газ промисловості. Окрім цього, постанова про спецобов’язки в її нинішньому вигляді суперечить зобов’язанням України в рамках Третього енергетичного пакету ЄС. Останній дозволяє запровадження спецобов’язків у певних обмежених випадках або на короткотерміновий період. Обидві ці вимоги не дотримуються в Україні.

За логікою та поширеною європейською практикою, ціна газу для побутових споживачів мала б бути вищою, ніж ціна газу для промисловості. Адже підприємці купують оптові обсяги газу, тому і ціна відповідно дешевше. До того ж газ, який купують на аукціонах, є дешевшим за газ, придбаний у посередника, який закладає свою маржу. На газовому ринку України, окрім Нафтогазу, вже давно і успішно функціонує з десяток іноземних та вітчизняних трейдерів, у яких можна безпосередньо купити газ.

Те саме мало б бути і на роздрібному ринку для населення та ТКЕ. Але режим спецобов’язків блокує процес, і тому Нафтогаз та державні видобувні компанії змушені продавати газ за адміністративно встановленою ціною. Зрозуміло, що для уряду це потрібно принаймні до виборів, а потім можна буде поступово піднімати ціну і робити те, що може сподобатися європейцям та МВФ. Принаймні, щоб не втратити їх підтримку. Однак, навіть за умови встановлення ринкових цін та зняття адміністративних обмежень до повноцінного ринку газу простим українцям ще далеко. Потрібно дати можливість компаніям продавати газ населенню так само, як і бізнесу, і скасувати монополію облгазів. Так, за умови скасування постанови про спецобов’язки ціна на газ для побутових споживачів та ТКЕ суттєво зросте. З іншого боку, можливе зменшення ціни для промисловості, оскільки остання продовжує платити різницю, яку закладають в ціну газу для населення. У результаті, газзбути не матимуть фінансової мотивації для маніпулювання з газом та його перепродажем за більш дорогою ціною.

Марина Нечипоренко, Київ

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Про що говоритимуть у Торонто? 8 тем для міністрів Великої сімки

Україна очікує на економічну і безпекову допомогу, а від неї очікують реформ
Цієї неділі у канадському Торонто розпочнеться триденний саміт глав міністерств внутрішніх та закордонних справ країн-членів G7. Хоча Україна поки не входить до цього поважного клубу, що контролює близько половини світового ВВП, запрошення долучитися до однієї з сесій отримав і Павло Клімкін. Таким чином, Україна вперше буде присутньою на офіційному плановому заході G7.

Допоки у Торонто закінчуються останні приготування, Укрінформ спробував розібратися, чого варто очікувати від цього саміту.

УКРАЇНА – СЕРЕД ГОСТРИХ ПИТАНЬ

Загалом, у рамках свого річного головування у Великій сімці Канада запланувала провести чотири міністерські зустрічі. У жовтні зберуться міністри навколишнього середовища та енергетики, у травні – міністри міжнародного розвитку та керівники центробанків, у березні пройшла зустріч очільників міністерств працевлаштування й інновацій, а в квітні до Канади з'їдуться міністри закордонних та внутрішніх справ країн G7. З огляду на напружену ситуацію у світі, найбільший інтерес для України становить саме остання зустріч, що дасть змогу заручитися підтримкою найпотужніших держав світу. На щастя для нас, у Канаді чудово усвідомлюють важливість «українського питання» для світу, тому й проявили ініціативу, запросивши Павла Клімкіна.

Власне, Україна вже користується однозначною підтримкою усіх членів Великої сімки і не повинна доводити свою правоту в конфлікті із Росією. Тому варто очікувати, що дискусія йтиме не про те, хто винен, а про те, як діяти у цій ситуації. Окрім політичної підтримки, офіційний Київ зацікавлений також у військовій та економічній допомозі. «Ми розраховуємо на те, що будуть обговорені два блоки питань. Перш за все, звичайно, питання безпеки, але важливою є також допомога Україні у проведенні реформ», – поділився своїми очікуваннями посол України в Канаді Андрій Шевченко.

Хоча погляди окремих членів G7 на надання Україні летальної зброї або іншої оборонної допомоги – різняться, все ж із великою долею вірогідності у дискусіях дипломатів порушуватиметься тема миротворчої місії ООН на Сході. Виглядає так, ніби увесь цивілізований світ розуміє її користь, але не може вирішити, як змусити погодитися на миротворців Росію, яка гарантовано заблокує у Радбезі ООН будь-яке невигідне їй рішення.

Утім, Україна буде далеко не єдиним питанням, яке порушуватиметься під час обговорень у Торонто. G7 дивиться на весь світ, не обмежуючи себе одним регіоном.

СИРІЯ

Зрозуміло, що найбільш очевидний виклик світовому миру та безпеці наразі становить громадянська війна у Сирії. За оцінками експертів, цей тривалий конфлікт має найбільші шанси перерости у глобальне протистояння, тож дипломати із G7 намагатимуться зробити усе можливе, аби уникнути цього. Оскільки три з семи членів групи вже продемонстрували свою готовність використати у Сирії силу, а троє інших висловили цьому підтримку, не можна виключати досягнення домовленості щодо подальших рішучих дій проти режиму Асада.

Утім, досвід попередніх міністерських самітів свідчить, що у підсумкових комюніке вкрай рідко містяться обіцянки конкретних кроків.

ВІДСУТНІСТЬ США

Відмінністю саміту в Торонто від попередніх подібних заходів стане відсутність за столом перемовин повноправного представника США. Майк Помпео, який нещодавно був запропонований на посаду Державного секретаря, наразі проходить офіційний процес затвердження, що передбачає у тому числі й слухання в Сенаті. Хоча така можливість досі залишається, шанси того, що усі формальності будуть завершені до неділі, коли почнеться саміт, дуже незначні. Тож швидше за все офіційний Вашингтон у Торонто представлятиме в.о. Держсекретаря Джон Саліван, тимчасовий статус якого накладатиме відбиток на слова. З огляду на те, що саме США зазвичай демонструють найбільш силову дипломатію, відсутність Держсекретаря дещо пом'якшить тон дискусій у Торонто.

РОСІЙСЬКИЙ ДУХ

А от чия відсутність не завадить обговоренню, так це Росії. Виключена з клубу «Великих» у 2014-у, РФ залишатиметься на чільних місцях у розмовах дипломатів, але тепер уже з іншої позиції – супротивника.

«Ми знаємо, що росія робить, і не слід сумніватися, що ця кібервійна є одним із найбільших викликів сучасності. Разом із нашими найближчими союзниками ми цілодобово працюватимемо із усіма доступними нам технологіями, аби не дозволити агресивним державам та недержавним гравцям взяти гору», - сказала у середу прем'єр-міністр Великобританії Тереза Мей перед секретним брифінгом для колег із Канади, Австралії та Нової Зеландії.

Темою зустрічі якраз і були російські кібернетичні атаки. Окрім цього, на Москву сипляться обвинувачення у підтримці кривавого сирійського режиму, використанні хімічної зброї, втручанні у демократичні процеси інших держав, розпалюванні конфліктів в Україні, Молдові, Грузії, Чорногорії, Вірменії та інших країнах, нехтуванні правами людини і загалом – зневазі до усього міжнародного порядку, заснованого на правилах. росія регулярно порушує повітряний та морський простори членів G7 і погрожує їх союзникам. Навряд чи в Торонто вдасться виробити єдину стратегію стримування Кремля, але спроба узгодити позиції точно буде.

М'ЯНМА

Починаючи із серпня минулого року, із М'янми до сусіднього Бангладешу втекло більш як 700 тис. мусульман народності рохінджа. Багато з цих біженців досі живуть у тимчасових таборах у жахливих побутових умовах. Делегація Канади наполягає, аби пошуку шляхів вирішення цієї кризи було надано високого пріоритету під час розмов у Торонто. У самій Канаді кілька тижнів тому спеціальним представником по М'янмі був оприлюднений звіт, у якому уряд закликали активізувати свої зусилля із підтримки рохінджа та створення безпечних умов для їх повернення додому. Швидше за все, цей документ і ляже в основу обговорень.

ВЕНЕСУЕЛА

Не меншу увагу отримає Венесуела та її скочування у диктатуру на чолі із сумнозвісним президентом Ніколасом Мадуро. Як одна з учасниць так званої «лімської групи», яка об'єднує держави, що намагаються вберегти демократію у Венесуелі, Канада регулярно вживає заходи та оприлюднює заяви стосовно розвитку ситуації у країні. До своїх зусиль Канада намагається залучити й інші, особливо європейські держави. Тим паче, нинішній стан відносин між Канадою та Венесуелою, коли країни взаємно видворили не лише послів, а й тимчасово повірених, практично нівелює можливість ведення прямих перемовин.

КНДР

Жодне обговорення глобальної безпеки нині неможливе без згадки про КНДР. Ізольована азійська країна своєю агресивною риторикою та явними успіхами у розробці ядерної зброї не дає спокою мешканцям усіх регіонів світу. Хоча реально вплинути на Північну Корею можливо лише за умови сприяння Росії та Китаю, яких до Торонто не запросили, все ж обговоренню північнокорейської кризи буде відведено достатньо часу у графіку міністрів закордонних справ країн G7. Актуальності цьому питанню додає той факт, що США нині активно просувають ідею особистої зустрічі Президента Трампа та Кім Чен Ина. Водночас, Канада уже давно пообіцяла підтримувати будь-які міжнародні зусилля, направленні на денуклеризацію Корейського півострова. Роль першої скрипки у цій дискусії гратиме Японія, але й інші держави-учасниці матимуть, що додати.

ІРАН

За словами керівника організаційного комітету саміту Пітера Боема, завершатиме список пріоритетних національних тем Іран, його ракетна програма і ймовірна підтримка терористів по всьому світу. Ще у часи попереднього міністра закордонних справ Канади Стефана Діона офіційна Оттава почала процес зближення із Тегераном, вбачаючи у цьому найкращий спосіб стримування його агресивної поведінки. Хоча у практичній площині процес досі не просунувся далі оголошення про прагнення заново відкрити посольство, Канада не полишає спроб перетягнути Іран на свій бік. І підтримка у цьому процесі інших країн G7 буде зовсім не зайвою.

ГЕНДЕР

Особливого канадського «шарму» саміту в Торонто додасть зосередженість на гендерних аспектах, що є дуже важливими для чинного уряду. «Гендер є ключовою складовою дуже багатьох проблем, які ми намагаємося опанувати», – сказала нещодавно міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд, коментуючи підготовку саміту. У новому державному бюджеті Канади, ухваленому кілька місяців тому, кожен розділ проходив гендерний аналіз, тож подібного можна сподіватися і від підсумкових документів саміту, якщо вони, звісно будуть.

ОБЕРЕЖНІ ОЧІКУВАННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Хоча безпосереднє спілкування із главами зовнішньополітичних відомств Франції, Великобританії, Німеччини, Японії, Італії, Канади та США може бути дуже корисним, все ж не варто покладати на цей захід у Торонто завеликих надій, оскільки головним його завданням все ж є розробка плану на саміт глав держав Великої сімки, який відбудеться на початку червня у місті Шарлевуа в канадській провінції Квебек. Утім, якщо зустрічі у Торонто використати ефективно, Україна може розраховувати якщо не на прорив, то бодай на суттєве просування у Шарлевуа влітку.

Максим Наливайко, Оттава.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Бан в одні ворота. За що українців блокують у Facebook

Чому українські користувачі дедалі частіше стають жертвами штрафних санкцій із боку Facebook

Щодня більшість із 11 млн українських користувачів Facebook бачать на смартфоні чи домашньому комп’ютері звичний біло-синій інтерфейс. Більшість, бо частина з них просто не має потреби користуватися соцмережею щодня. Але серед них є ті, хто тимчасово мимоволі не може цього зробити. Адже в українському сегменті Facebook чергова після 2015 року хвиля блокувань. Офіційно вони пов’язані з новою політикою безпеки в компанії, що була запроваджена після низки політичних скандалів із використанням персональних даних користувачів та звинувачень у «сприянні» втручанню в американські вибори. Facebook намагається стати показово безпечним, однак такі зусилля мають доволі несподіваний побічний ефект для наших співвітчизників.

Причини блокування можуть бути різні. Наразі немає чіткого визначення, що саме не можна робити в мережі. Проте наймасовішими є блокування за використання образливої для певних груп людей чи національностей лексики. Причому ступінь образливості визначає сама соц*мережа, часто доволі хаотично. Швидше за все, йдеться про певний перелік «стоп-слів», які мають привертати увагу модераторів. Крім того, як свідчать спостереження активності користувачів, є розвинена мережа ботів, які по команді починають закидати адміністрацію соцмережі сот*нями скарг на конкретну публікацію або людину, що значно пришвидшує застосування санкцій проти неї. Найпопулярнішою образою (за частотою повідомлень користувачів про блокування) нині є слова на кшталт «*******» або «*****». За їх використання можна потрапити в немилість Facebook на три, сім або тридцять днів залежно від попередньої онлайн-поведінки. Для пошуку компромату модератори можуть переглянути всю стрічку людини аж до критичних 2013–2014 років. Чимало українців дістало блок за публікації чотирирічної давності. При цьому адміністрація соцмережі поводиться доволі непередбачувано: у бан можуть відправити за перепост новини про голову Закарпатської ОДА Геннадія Москаля. А можна залишити безліч абсолютно агресивних коментарів із використанням всієї палітри образливої лексики й бути «на свободі».

Втім, українські користувачі помітили одну особ*ливість: більше уваги приділяється не простим громадянам, а лідерам соцмережі, людям із великою кількістю друзів і підписників. Зазвичай це зірки шоу-бізнесу чи спорту, політики або громадські активісти. Якщо професійних політиків від «мови ненависті» часто стримує або партійна позиція, або відсутність чітких патріотичних поглядів, то волонтери таких моральних обмежень, як правило, не мають. Проте вони, а надто ті, хто опікується потребами фронту на Сході чи бійців, які встигли з нього повернутися, мають безліч приводів називати речі своїми іменами. Людина, яка бачила війну не у випуску новин або ховала побратимів, навряд чи буде обережною у своїх публікаціях. Саме тому майже всі відомі активісти вже мають по кілька резервних акаунтів для безперебійного спілкування з друзями. Спікер Українського кіберальянсу Шон Таунсенд, який нещодавно й сам повернувся з чергового бану, зізнається, що потрапив у немилість модераторів через «мову ненависті».

Її знайшли в публікаціях про викриті хакерами воєнні злочини в самопроголошених республіках «ДНР» і «ЛНР». При цьому він підкреслив, що правилами спільноти Facebook користувачам дозволяється засуджувати неприйнятні речі. А спроби вийти на зв’язок із цензурною комісією соцмережі для отримання роз’яснень не увінчалися успіхом. Хоча не всі сиплють образами на «братів». Декого блокують за доволі нейтральні публікації чи навіть малюнки. До того ж це не обов’язково мають бути власні думки: отримати штраф можна й за перепост чужого повідомлення. Хоча складних та абсурдних випадків зразка 2015 року, коли одного народного депутата заблокували за те, що він поширив пост іншого з повідомленням про те, що його заблокували за перепост відео від першого, стає вже менше. Блогери-ветерани потрапляють у бан за публікацію частин своїх книжок або за висловлювання власного погляду на систему пільг для учасників АТО.

Утім, не тільки українці стають жертвами блокувань. Схожа ситуація з грузинськими користувачами-активістами. Один із блогерів повідомив Тижню, що був заблокований 1 квітня цього року за публікацію від 2011-го, у якій він не «мовою ненависті» висловлював свою позицію щодо на той час майбутніх парламентських виборів у Грузії. Хоча згадана публікація не містила жодних прямих характеристик Росії чи її мешканців, у тексті критикувалися політичні сили під керівництвом проросійського олігарха Бідзіни Іванішвілі. Блокування в соцмережі блогер пов’язує з інформаційною діяльністю проти РФ. За його словами, він зі своєю командою потрапив під приціл російських спецслужб ще після створення в Грузії на початку 2000-х інформаційних ресурсів для протидії пропаганді Кремля. І на сьогодні це вже шостий бан у соцмережі за останні чотири роки. Як виявляється, спільний для України та Грузії ворог діє не тільки у фізичному світі.

А блокування користувачів-активістів або учасників українських чи грузинських волонтерських спільнот на кшталт InformNapalm напередодні публікації гучних розслідувань є не чим іншим, як спробою банально закрити рот і не дати поширити таку незручну для Кремля правду. І хоча користувачів із РФ також відправляють у бан (на що вони скаржаться, мовляв, це підступні замисли Держдепу, «світової закуліси» та особисто Цукерберґа з його «цифровим концтабором»), такі випадки трапляються помітно рідше порівняно з українським сегментом. Багато питань викликають і самі модератори, адже компанія не розголошує, хто вони, які в них особисті мотиви та інтереси, хто і як контролює їхню діяльність. Про це Цукерберґа запитували й під час нещодавніх слухань у Конгресі США, на яких він зазначив, що компанія працює над створенням штучного інтелекту, який оцінював би контент онлайн, у реальному часі. Попри такі заяви, схоже, зараз це робиться вручну й не завжди об’єктивно. Не в останню чергу поведінка адміністрації соц*мережі може бути продиктована відсутністю національного представництва компанії для Грузії та України. Попри звернення президента Порошенка до Цукерберґа та заяви засновника Facebook у 2015 році про можливий розгляд питання відкриття представництва в Україні, жодних зрушень у цьому не сталося. Власник найпопулярнішої світової соцмережі підкреслив, що українських користувачів обслуговує офіс компанії в Дубліні, працівники якого не мають політичного забарвлення з огляду на конфлікт між РФ та Україною.

Якось вплинути на таку потужну глобальну й, що голов*не, приватну компанію українська влада не може. За словами заступника міністра інформаційної політики Дмитра Золотухіна, його відомство не раз відправляло запити щодо блокувань до європейських офісів Facebook. Згідно з отриманою відповіддю блокування відбуваються «через порушення політики Facebook». Утім, міністерство й далі шукає можливості донести свій погляд на проблему до керівництва соцмережі. Однак, за словами Золотухіна, головною перепоною є брак ефективного нормативно-правового важеля, який спонукав би компанію дотримувати права на свободу слова.


Для України може бути корисним іноземний досвід. Так, у Німеччині нещодавно ухвалили закон про боротьбу з виявами агресії та ворожнечі в мережі, що визначає, як саме адміністрація соцмереж має реагувати на поширення викривленої інформації та вияви неповаги. Утім, завжди виникає дилема між модерацією контенту та свободою слова. Що вже було доведено справою проти Facebook за позовом громадянина ФРН, який домігся в суді визнання неправомірності видалення свого коментаря та блокування акаунта. Тепер керівництво соцмережі має або оскаржити судове рішення, або сплатити штраф у розмірі €250 тис. А поки немає відповідного законодавства, кожен сам повинен стежити за тим, що пише чи написав раніше. Для зручного пошуку потрібних висловів, які можуть викликати інтерес цензорів, вже є додатки до браузерів, що автоматично знаходять інформацію по всіх публікаціях користувача. А для висловлення своєї позиції в пригоді стане багата на синоніми українська мова.

Автор: Юрій Лапаєв

Матеріал друкованого видання Український тиждень № 16 (544) від 19 квітня

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
The Economist: Око за око

Торгова війна між Америкою та Китаєм набирає обертів

Перемовини про тарифи загрожують перерости в заклики до торгової війни. 3 квітня Америка опублікувала список із приблизно 1300 найменувань китайської продукції, які пропонувалося обкласти ввізним митом за ставкою 25%. Уже наступного дня КНР уклала власний список із 106 категорій товарів. «Як каже китайська народна мудрість, треба бути взаємно ввічливими», — заявили в посольстві Китаю у Вашингтоні.


За даними Інституту міжнародної економіки Петерсона, американський список включає китайські продукти загальною вартістю $46 млрд за цінами 2017 року (9% загального товарного експорту до США за 2017-й; див. «Бойові порядки»). У китайському списку — американські товари вартістю приблизно $50 млрд за цінами 2017 року (38% експорту). Цих сум вистачило, щоб 4 квітня спричинити падіння на фондових ринках, хоч індекс S&P 500 невдовзі відновив утрачені позиції.

Поки що списки обох країн не більше, ніж погрози. У наступні два місяці список США буде відкритим для обговорення (крайній термін запровадження тарифів не встановлено). Піднебесна заявила, що чекатиме, доки Америка зробить перший крок. Ще є шанс, що обидві сторони вирішать домовлятися замість починати торгову вій*ну. І хоч американський список було складено у відповідь на нібито крадіжку китайцями інтелектуальної власності компаній із США, Трамп вважає торговий дефіцит із Китаєм окремою образою. Можливо, запровадження мит ще вдасться уникнути, якщо КНР погодиться купувати більше американської продукції.


Але цей обмін ударами не перший. 23 березня Америка запровадила тарифи на імпорт сталі та алюмінію з низки країн, зокрема й Піднебесної. Це спричинило підвищення тарифів на американський експорт до Китаю приблизно на $3 млрд. Очікуються нові заходи у відповідь, коли останній відреагує на окремі американські тарифи на сонячні панелі й пральні машини.


Фахівці з історії торгівлі мають перевагу перед істориками, які вивчають воєнні конфлікти. Кожна сторона торгового диспуту докладно пояснює, які конкретно продукти постраждають. Завдяки цьому аналізувати їхні стратегії легше.
Уведені Трампом тарифи на сталь та алюміній виявилися досить грубими. Вони були спробою захистити одну галузь, перекривши шлях для конкурентів з-за кордону. Це ґрунтувалося на хибному уявленні, що так її вдасться зміцнити. Навпаки, китайські дії у відповідь (й останні американські погрози щодо інтелектуальної власності) уже витонченіші. Замість створення тепличних умов для певної галузі вони повинні підштовхнути торгового партнера до зміни поведінки. Такі дії не самоціль, а засіб.

Американський список, що з’явився нещодавно, спрямований проти продуктів, яким вигідна промислова політика Китаю, зокрема план захоплення панівних позицій у певних стратегічних секторах (Made in China 2025). Під приціл потрапили промислові роботи, двигуни для електромобілів і напівпровідники (щонайменше 90 видів продуктів, зокрема авіаційні деталі й автомобілі, не ввозилися у 2017 році до США, а їхня наявність у списку може бути просто ударом на випередження).


В очах Трампа це може здаватися цілком справедливим. Але бюрократи, які формують протекціоністську політику в торгівлі, повинні знайти компроміс між ударом по іншій країні та захистом власних споживачів. Ще до останнього оголошеного підвищення тарифів деякі з продуктів зникли з американського списку після того, як урядові аналітики визнали їх такими, що, «ймовірно, можуть спричинити збої американської економіки» або «підлягають юридичним чи адміністративним обмеженням». Під час ухвалення остаточного рішення до уваги брали доступність аналогів з інших країн. За оцінкою аналітиків банку Goldman Sachs, лише близько 20% з усіх продуктів, що підпадають під підвищення, увозиться з Китаю (їх частка вища для LED-лампочок, телевізорів, принтерів і ксероксів).


Елемент несподіванки


Деякі моменти американської стратегії виявилися геть неочікуваними. Мінімізація збоїв для бізнесу мала б означати тарифи на готові продукти, а не сировину чи матеріали для них. Деякі компанії, можливо, не усвідомлюють, що їхні постачальники закуповують товар у Китаю, тож ніхто не може передбачити, як вищі затрати на проміжні товари вплинуть на ланцюги постачання.

Дорожчі матеріали й деталі можуть послабити конкурентоспроможність американських виробників порівняно із закордонними суперниками. Утім, хоча дві найбільші за вартістю тарифні лінії в американському списку — це кольорові телевізори й легкові автомобілі, серед імпорту, якому загрожує підвищення тарифів, на споживчі продукти припало менше ніж 20%.

А що ж Китай? У відповідь на американські націнки на сталь та алюміній він визначив тарифи на залізний і сталевий трубопрокат, труби й порожнистий профіль загальною вартістю $0,2 млрд, а також на брухт алюмінію загальною вартістю $1,2 млрд. Це стало повторенням реакції Канади на американський тариф Смута — Говлі 1930 року, коли вона підвищила тарифи на яйця як відплату за аналогічний крок США. Професор економіки Дартмутського коледжу Даґлас Ірвін пише, що частка експортованих Канадою до Америки яєць у період з 1929 по 1932 роки знизилася на 40%. Але частка експорту у зворотному напрямку взагалі впала на 99%. Такі акції помсти повинні показати, що торгові бар’єри ослаблюють промисловість, а не зміцнюють її.

Опублікований Китаєм 4 квітня список ще зухваліший. Там навіть немає намагань виконувати правила Світової організації торгівлі, зате є спроби тиснути на певні точки американської демократії, зокрема галузі з потужними лобі (як-от авіаційна та соєва), а також на продукти з політично чутливих штатів. Вісконсин — рідний штат спікера Палати представників Пола Раяна й водночас значної частки американських експортерів журавлини. Лідер республіканців у Сенаті Мітч Макконнелл представляє Кентуккі — батьківщину експортерів американського кукурудзяного віскі. Обидва продукти включені до списку товарів загальною вартістю $50 млрд, яким загрожує підвищення тарифних ставок.


Такі методи спрацьовували раніше. У 2003 році, коли Європейський Союз погрожував встановленням тарифів на американські продукти (зокрема, апельсини) у відповідь на запровадження Джорджем Бушем тарифів на європейську сталь, останній пішов на поступки (у Флориді, одному з найважливіших штатів під час президентських виборів, чимало апельсинових плантацій). Але із заяв Трампа не видно, що він готовий іти на мирову. І про загрозу невдачі він теж, схоже, не здогадується.

Матеріал друкованого видання «Український тиждень» № 15 (543) від 11 квітня

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.


⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
О рыбаке и рыбке

Anti-colorados 21/04/2018

Рабочая неделя успешно подошла к своему завершению, а нового пакета санкций США в отношение РФ, которые были анонсированы на понедельник – так и не случилось. Причем, есть информация, что сам пакет уже сформирован и отнесен к разделу «За Сирию». Причем, о грядущем введении санкций открыто говорили официальные лица Госдепартамента, а из Великобритании и Франции, последовали заявления о готовности подключения к этим санкциям, синхронно со Штатами. Заметим, что прошедший понедельник был наиболее логичным и удачным временем для их введения. Только с пятницы на субботу прилетели «Томагавки», а через день – включаются санкции. Но дальше снова пошла пауза.

То же самое было и перед самим ракетным ударом по Сирии. Он был анонсирован как в США, так и в Англии и Франции. Причем, даже были названы некоторые объекты, которые могут подвергнуться ударам, а потом все стихло и публика уже стала обсуждать причины, почему коалиция отказалась от ударов. Особенно весело было читать россиян, которые с увлечением рассказывали о том, как их все боятся и как их системы ПВО сбивают все, включая самолеты-невидимки. В российской прессе даже наметился жанр специальной фантастики о том, как и чем они будут сбивать американские F-22 и F-35. Как оказалось, у них и самолеты особенные имеются, от которых американские «стэлс» просто в рассыпную разбегаются, и не имеющий аналогов С-400 и даже появились обещание сбивать невидимки матом и микроволновыми печами, как в Югославии. Но когда все это прилетело, то уже никто не рассказывал о страшных российских самолетах и ракетах, а снова позвали мужика, который рассказывает о кривизне Земли и другого, с его теорией о плоской земле, которую держит слон, стоящий на китах.

Очевидно, что в промежутке между анонсом удара и самим фейерверком, шли усиленные переговоры, в ходе которых Москве был выдвинут некий ультиматум. Как видно, в Кремле решили поблефовать в надежде на то, что американцы не решатся покрошить сирийское государственное барахлишко. Но как все теперь знают, все прилетело очень точно и пугающе эффективно. Это тебе не российские «Калибры», которыми стреляли по Сирии, а попали по Ирану. Хотя, осколки могли долететь и до Сирии, где они успешно и поразили сто или двести штабов ИГИЛ. Точность ударов не могла не навести на мысль, высказанную незабвенным Лёликом: «Буду бить аккуратно, но сильно!»

Понятно, что после такого реалити-шоу, в Кремле стало грустно и густо потянуло смрадным сероводородом, как это там обычно происходит, в подобных случаях. Похоже, что из Москвы позвонили и попросили огласить весь список требований, которые они не смогли прочесть в прошлый раз. Причем, там обязательно должны были рассказать, почему до них не дошло с первого раза. Поэтому-то санкции поставили в режим «стоп». Оно и понятно, ведь это уже не те санкции, которые вводились прежде. Эти уже способны сделать из *******и так любимую Путиным Зимбабве.

Причем, у путина теперь вполне осознали, что мужиков из Вашингтона, Лондона и Парижа сейчас нельзя волновать – не то там настроение, могут и психануть. А там уже действительно процесс пошел довольно быстро и новая подача для РФ может вылететь уже намного проще, чем это было раньше. Томагавки там не такой штучный товар, как Калибры, да и пока идут все эти кулуарные переговоры, к Сирии уже вплотную подтягивается мощнейшая авианесущая группировка ВМФ США. Уж она-то может исполнить фейерверк любой сложности и любого праздничного сценария. Тем более, что в нее входит несколько транспортов-доков Корпуса Морской Пехоты США, а это значит, что ребята могут еще и за шкирку кого-то притащить из Дамаска или Хмеймима. Они это уже демонстрировали не раз и товарищ Усама Бин Даден может это подтвердить со всею определенностью.

В любом случае, прямо сейчас в Думе – пригороде Дамаска, где был зафиксирован последний случай применения ХО, россияне и их верные холуи костьми ложатся, чтобы только не пустить к месту трагедии специалистов ОЗХО для сбора данных о том, какое вещество было применено и каким образом оно было доставлено к месту применения, ведь отсюда выстроится вся цепочка, неизбежно ведущая к россиянам. Они это прекрасно понимают, и просто препятствуют специалистам, как только могут. В это же время на месте работают российские «чистильщики», которые пытаются замести все следы.

Согласимся, еще пару-тройку лет назад Москва никогда не опустилась бы до того, что она делает сейчас. Тогда ей было плевать и на ОЗХО и вообще – на всех. Специалистов не то, что в Думу не пустили бы, но и в Дамаск. Теперь же приходится унижаться перед сирийцами и драить полы и стены разрушенных домов, чтобы не попасть под горячую руку союзников.

Из-за океана просачиваются данные о том, что в Конгрессе уже готовятся соответствующие постановления о признании РФ страной – спонсором терроризма и для этого уже имеются все основания, а новое документальное свидетельство уже почти автоматически поставит Москву на один уровень с Тегераном и Пхеньяном.

Кстати, сам Трамп и другие высшие должностные лица США несколько раз подчеркивали, что РФ надо задуматься о том, кого она поддерживает и на чью поддержку опирается, ибо это – лучший показатель того, что из себя представляет сама *******я. Это – мягкий дипломатический намек, на простом языке означает: если вы сами себе определяете такое место, то скоро вы там окажетесь уже окончательно.

Тем не менее, пока возникла пауза, из Вашингтона проходят направляющие сигналы. И как мы отмечали ранее, 18 апреля Госдепартамент, в лице своего пресс секретаря, заявил о том, что Москве следует вывести свои войска из оккупированной части Донбасса и прекратить вооружать, обучать и вообще – содержать своих наемников. Это заявление сделано именно в рамках паузы для того, чтобы Москва четко представляла, что от нее ожидают, либо намеки продолжатся и будут они как экономического, так и военного характера, а что главное – не только в Сирии.

В общем, Вашингтон играет в роли такого себе рыбака, вываживающего крупную рыбину. Он то попускает ее, то подтягивает, то снова попускает. Занятие это не быстрое и не легкое, но результат – предсказуем. Рыба будет выпотрошена, разделена на части и поджарена до хрустящей корочки. Просто прямо сейчас ее еще не выловили и не отправили на кухню. Но всему свое время.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Оккупанты Донбасса слово ценности понимают только буквально

Я думаю, мой частный сектор – маркер всего, происходящего сейчас в "республике", модель общества в уменьшенном виде: мечтаний, нравов, уровня воспитанности и образования, рейтинга престижных профессий.

По крайней мере, за те тридцать лет, которые я тесно связана с этими одноэтажными, увитыми виноградом мергельными домиками и их населением, много воды утекло – уходили старики, рождались и вырастали новые жители нашей улицы, а вместе с ними менялись устои, нравы, мораль и ориентиры на будущее. И на примере этой одной улицы в 31 дом можно как под микроскопом увидеть жизнь не только города, но и всей "республики" сейчас.

Самым отличительным, на мой взгляд, является упрощение моральных норм. Особенно это стало заметно после лета 2014 года. За эти три с половиной года я не помню ни одной свадьбы, которыми была богата наша улица раньше каждую осень. В общем, основных мотивов два – безденежье и хлопоты с местными документами.

Но есть и еще кое-что – общее изменение нравов и ценностей, которое не пояснить отсутствием денег или нежеланием менять паспорт. Это что-то еще можно описать быстротечностью жизни и нежеланием иметь ненужные хлопоты. "Зачем заводить корову, если ты хочешь напиться молока?" – это кредо очень многих молодых людей сейчас.

И еще, война очень сильно ускоряет жизнь. В 2014 – 2015 можно было услышать, что молодые люди начали жить вместе в период боевых действий, потому что боялись не успеть, стремились проиграть какие-то в их понимании важные события до следующей фазы обострения военного конфликта. И сейчас на моей улице множество таких вот фрагментов семей, в которых уже родились дети, но их родители не стремятся к законности отношений, а соседи редко говорят о ком-то из новых жильцов "муж" или "жена", называя их только по именам, а сама жизнь вместе больше напоминает встречи любовников, чем семейную жизнь с общим бытом.

За последние три года поменялись ценности и в выборе профессии. Сложно сказать, что вообще сейчас имеет цену. Но высшее образование точно не стоит в первой десятке ценностей. По крайней мене, описывая кого-то, скорее скажут, что у него свой бизнес, чем то, что парень студент. Модно иметь связи и удалённую работу по Интернету. Если человек имеет возможность пополнять телефоны и расплачиваться за покупки посредствам украинской банковской карточки, он воспринимается едва ли не миллионером.

Иметь такие вот виртуальные кошельки означает возможность пополнять телефоны без комиссии, покупать что-то и оплачивать кредиты соседям. К таким идут с полупоклоном и просьбами. И для этого вовсе не обязательно иметь какое-то образование. Собственно, быть студентом сейчас вовсе не признак элитности. Учатся очень многие – номинально или реально. Но диплом никогда не означает рабочее место, поэтому завидуют чаще рабочим местам, в списке самых престижных из которых служба в "министерствах", заработная плата в которых начинается от 10 тысяч рублей, что по меркам нашей улицы немалые деньги и для женщин, и для мужчин.

И еще такая работа обещает новости из первых источников, помощь в решении некоторых вопросов, покровительство, престижность. На таких улицах, как наша, всегда ценили свою медсестру на улице, свою учительницу, своего хорошего электрика.

За последние годы старые кадры отошли от дел или умерли, а на их смену пришли бухгалтеры без работы, маркетологи, меняющие валюту на рынках и психологи, не работающие по специальности. И если и есть среди молодежи студенты, то есть очень большая вероятность того, что они пополнят ряды тех, кто меняет валюту или, владея компьютером, помогает обналичивать украинские пенсии, или служит в местной "армии".

Но это все издержки времени, как было и в девяностые. Только раньше, оставшись без работы, мужчины оставались хорошими сварщиками или электриками, а сейчас, имея диплом, это не означает ничего. Не имея рабочего места, человек не может ничего, а раньше, не имея дипломов или работы, в запасе у всех были знания, профессиональные навыки и умения. И в этом тоже огромное отличие между тем, как было тогда и как сейчас.

А так… Те же люди, мечтающие жить лучше, как и тридцать, и сто лет назад…

Автор: Ольга Черненко

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Ми — люди

У Києві презентували документальний фільм Світлани Смірнової «Ми — солдати», спродюсований Яніною Соколовою та Ніколя Бійоном за підтримки Міністерства інформаційної політики.

8feacd.webp


У столичному кінотеатрі «Жовтень» показали українсько-французький документальний фільм «Ми — солдати» (режисерка Світлана Смірнова, оператор Матьє-Давид Курно, продюсери Яніна Соколова, Ніколя Бійон). Показали лише раз, як некомерційну акцію (за цілком комерційними розцінками кінотеатру, де фільм зміг бути показаний лише за участі цілком конкретного мецената). Далі фільм чекає показ у Парижі, Лос-Анджелесі та на Римському кінофестивалі документального кіно.

Побачити на екранах подібний фільм — несподіванка. Бо це не героїчне кіно, далеке від прямого, явного й показового геройства, що для масового глядача має форму атак, штурмів чи оборони до останнього. Це поза полем бою, після бою, на моменті травм, і не тільки фізичних, а й психологічних, коли бій іде вже за нормальність, стабільність, притомність. Мова про шпиталь, місце буття поранених.

7jbfee.webp


«Ми — солдати» тривають лише 60 хвилин. Але вони максимально присвячені трьом людям, трьом бійцям, які були поранені на фронті, а тепер проходять терапію у військовому шпиталі в Києві — Анатолію Фатеєву, Олексію Соколовському і Дмитру Тромпаку. Вони різного віку, різної зовнішності, з різних місць України, але їх об’єднує чітке усвідомлення причини їхньої присутності на фронті — щоб інші не страждали, щоб діти не росли без батьків, щоб ворог не вдерся до наших домівок, а також те, що в усіх у них поранення ніг.

Анатолій був інженером у батальйоні й мінером, а одного разу припустився помилки — йому відірвало обидві гомілки. Втім, він не шкодує, що пішов на фронт. Сильний духом, він не здається, не опускає голови, навпаки — відтискається на брусах, качає прес. А на благодійному концерті не забуває подарувати співачці букет квітів, нехай і зірваних на сусідній клумбі. Його активності могла би позаздрити більшість зі здорових.

Дмитро був у бункері, коли їх накрило залпами 120-ки. Посікло ноги, мав би втратити одну з них, та перший лікар, до якого він втрапив, врятував від каліцтва. Він вчив англійську (цим під час зйомок займалася з ним сама режисерка фільму, Світлана Смірнова), досконало вивчив комп’ютерну гру, мріяв про собаку, бо його пес помер, сумуючи за ним.

Олексій — доброволець із «Донбасу», що перевівся в 93-тю ОМБр. Підірвався на міні, збирався гранатою себе добити, та сил не стало. Підібрали свої. Одна нога покалічена, а щоб усе зрослося і її не втратити, він уже сім місяців у шпиталі. Качається на брусах, але палить люльку. Розлучений, але має двох дітей. Загалом життєрадісний молодий чоловік із подобою оселедця на голові.

Кожного з персонажів Смірнова виділяє в повноцінну драматургічну складову, з повним набором притаманних будь-якій людині позитивно-негативних рис характеру, своїми сильними сторонами і слабкими, сплесками енергії й падіннями у смуток. Вони дуже живі завдяки багатству особистісних деталей. У цьому — в суб’єктивності — великий плюс фільму, наявністю якого не всі документальні стрічки можуть пишатися. Тобто «Ми — солдати» про людей і людське, і занурюється фільм у людське доволі глибоко. Наприклад, коли Фатеєв скаржиться на себе, мовляв, не зміг так виховати сина, щоби той прагнув захищати Україну, й сам на війну пішов, бо син відмовився. Таке розказати, так критично підійти до себе, та й ще на камеру мало хто здатен. Або Тромпак розказує про наслідки своєї третьої ротації, погодженої ним із почуття ненависті після смерті на фронті найліпшого друга: «Я пішов, бо хотів помститися, тому й поплатився — не можна йти з почуттям помсти».

Фактично ж це — про чуйність, — сказав один із глядачів після фільму: що фільм Смірнової через щирість, детальність і глибину свідчень значно людяніший, ніж ті самі «Кіборги». Втім, кажучи на захист стрічки Ахтема Сеітаблаєва, це легше зробити саме в документальному фільмі. Але ж, як нам казали, «Кіборги» робилися на основі розповідей очевидців, та й знімалися ніби за допомогою консультантів, особисто присутніх у Донецькому аеропорту. Та й не всі докфільми аж так дістають до глибин, доволі часто будучи поверховими, формальними.

«Ми — солдати» цінні своєю тишею солдатських душ, що перебувають вдалечині від пострілів та розривів мін. Проте ця тиша — не нам подібна й нам не знайома. Вона все одно бринить спогадами, вона повна напруги, як простір біля електромереж. Тут є природна радість, тільки вона відчутно понівечена пережитими подіями. Розкрити ці події для когось, не причетного до них, видається не тільки недоречним, а й зайвим, дивним, непотрібним, бо все одно зрідка трапиться той, хто «вкурить», як це — почути падіння міни, захотіти себе *********, щоб не потрапити до рук ворогів, чи як це — підняти простирадло зі свого оголеного тіла й не побачити ніг.

Без сумніву, всуціль присвячений трьом добровольцям, фільм не є повноцінним твором, придатним для широкого кінотеатрального прокату. Локальна і пряма, стрічка Світлани Смірнової потрібна як даність, як наслідок і як боротьба з собою за прийняття того, що сталося. Майже повністю позбавлена служб психологічної допомоги воїнам із ПТСР, Україна потребує такого кіно, життєствердного й позитивного. Його б закупити державі як промоматеріал, показувати всім на телеканалах, у школах. Натомість він поїде по кількох фестивалях і на замовлення кількох освітніх програм. Добре, що його хоч Міністерство інформаційної політики підтримало, якщо для Держкіно на рівні проекту він виявився недостатньо важливим (на десятому пітчингу в категорії неігрових копродукційних фільмів творці просили в Держкіно близько 1,5 млн грн із тримільйонного бюджету стрічки).

За великим рахунком, «Ми — солдати» є телевізійним проектом, уже хоча б через потребу показати подібне для найширших глядацьких мас. Камінчик цього фільму, кинутий у людський океан, міг би спричинити бодай якісь кола на тлі загального нерозуміння того, що в Україні триває справжня війна, й люди гинуть щодня, і щодня залишаються каліками, а могло би гинути ще більше, якби не було волонтерів і тієї дивовижної есенції життя, що тримає українців на цій землі й на цьому світі.

Автор: Ярослав Підгора-Гвяздовський

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Одинадцятирічна Юлія Бощенко із села Крижанівка, що на Одещині, написала вірш до українського воїна
Привіт, cолдате! Ти мене не знаєш,
Я — просто дівчина, живу собі, як всі.
В моєму місті тихо, не стріляють.
Але війна торкнулася душі!
Чому пишу тобі? Бо серце просить,
Бо я так звикла, і вірші, що на душі,
Я викладаю на листі!
В моїй країні сльози, біль і розпач,
І так нестримно пишуться листи.
Ти зараз там, на Сході України,
Душею б’єшся на передовій,
Там дуже страшно, постріли лунають,
Та не здаєшся ти, ідеш вперед!
Ідеш у бій і остраху не маєш!
Ти борешся за волю України,
За незалежність та її життя,
І за майбутнє кожної людини,
А серед них живу і я!
Ти тільки повернись, благаю, чуєш,
Ти не лети далеко в небеса,
Бо тут, на цій землі, тебе чекають
Батьки, родина — вся сім’я.
І вся країна молиться за тебе,
Щоб швидше повертався ти живий,
І я також щодня молюся небу,
Аби в моїй країні настав мир…
Я сподіваюсь, ці рядки почуєш,
А може прочитаєш у листі,
Я дякую тобі за те, що захищаєш
Мою країну… Дякую тобі!..

d1dccd.webp
До слёз и ком в горле. Лучшее из.тех, что читала.. Супердевочка.
 
Крымец@Krymiets

256 опора опять в лесах, какркасы вяжут, бетон подают.
Пишут о том, что треснула. Всё это жжжж неспроста

z9i718gsao43o9jw7tohntkts.jpg
 
Володимир Сосюра

Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Фото: Соломія Прокопяк

5affcf.webp
 
Назад
Зверху Знизу