Тьотка моя, покойна Бабакатя, в молодості була угнана у Німечену і останнє її мєсто работи було у обслузі якогось Гітлєрюгенда.Звільняли їх американці, це була американська зона окупації.
Главна в них була якась німкеня, казала їй: оставайся Катя, вивчишся. (вона кстаті таки вивчилась вже тут на повара і працювала в відомих в Зп ресторанах і кафе, но першві кроки в профєсії в неї з гітлєрюгенда)
Но Бабакатя ж патріотка! Два роки пішки добиралась додому через півсвіту. Коли прийшла мати їй каже: а ми тебе Катя вже й забули. Ну то таке, дід щє пожже прийшов.
Так от Бабакатя прожила важке життя. І вже як за Горбачьова стали приїжжать до нас імперіалісти, приїхала і одна її односельчанка з якою вони були у німців. Но та оказалась не такою патріоткою, а жила в якійсь Бєльгії чи Швєції, но не суть.
Приїхала та, вже як вони зустрілись і впізнали одне одного я незнаю, но пообщавшись, та така каже : "Катя яка ж я оце щаслива шо тебе побачила! Бо я всю жизнь переживала, може й мені треба було йти додому? А тепер побачила тебе і поняла яка я щаслива". Прості люди без всякого сраного пафосу. жертви нацизму.
Зі святом.
