Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

27.08.14 вторжение войск РФ

  • Автор теми Автор теми CAXAP
  • Дата створення Дата створення
Бутусов в своем стиле. Подождал, выбрал из озвученных "версий" верную (по его ****утому мнению) и надул щеки.
Все эти версии - пальцем в небо без реальных карт проводки или как там сейчас в 21-ом веке они называются. Кто ж ее выложит, реальную то? А тут уже и схемы начертили и все дела. Грамотный Бутусов))))
Херня это все, повторяю. И какой там может быть "свой-чужой"? Пуск заблокируется только при ответе "свой" в т.н. режиме гарантированного имитостойкого опознавания. россия реально отдаст Сирии совсекретную информацию и сирийцы будут летать и плавать где угодно? Ну бред же. Бутусов хоть представляет себе, что такое компрометация такой информации? Это реально шухер по всем войскам России с геморроем страшным. И время на восстановление очень ограничено.
Это я еще про отличие на экранах 200-ки слона типа Ил-20 и Ф-16-х не говорю. Допустить, что там *****ы сидели - допускаю.
Но эта херня - "прикрылись Илом" - таки херня. Типа они там пешком ходят и знают заранее, кто куда идет.

И таки да - никакой украинский ЗРК никогда не сбивал никакой пассажирский самолет над Черным морем. Хватит бредить.
 
Олежан, я тебе почитать от нелюбимого тобой Швеца принес.

Садитесь поудобней, я холодная ярость Джека, это лонгрид и это зрада размером с компрессорную станцию.

Вас ждет увлекательная история о том, как НАБУ плевать на миллиардные хищения, есть же дела и поважней, не все письки из ДМС расследованы, не все взяточники по райсудам переловлены, не все министры получили декоративные пидозры (которые закончатся ничем).

Многие интересовались, чем там заняты три наших активиста в РГК НАБУ. Как вы можете догадаться, кроме рутины по выбору новых следователей, занимались они там антикоррупцией здорового человека. И подготовили несколько заявлений в НАБУ.

Остановимся на самом первом, потому как по нему ̶а̶х̶у̶ бездействие НАБУ продвинулось дальше всех. Это заявление о хищении газа Харьковгоргазом, методом несанкционированного отбора. Сумма убытков совокупно на 5,5 миллиарда гривен, из них 2,8 только с начала 2018 года.

Серьезные суммы, серьезные проблемы, несколько адвокатских запросов, пятнадцать отдельных приложений к заявлению.

Угадайте что сделали в НАБУ?

5,5 МИЛЛИАРДА ГРИВЕН, большая часть только с начала года, и это ТОЛЬКО ОДИН облгаз Фирташа, а они у него все такие.

Если вы решили что ответ “НАБУ СДЕЛАЛО НИЧЕГО”, вы ошиблись.

НАБУ не просто ничего не сделало, не просто не внесло дело в ЕРДР, к чему все в принципе были готовы. НАБУ в лице следователя начало расследовать, как УкрТрансГаз подло украл деньги у Фирташа, о чем радостно сообщило нашему юристу. Имея всю информацию на руках, доблестные детективы написали запрос в Укртрансгаз, где сказали что расследуют дело О ХИЩЕНИИ СУММ УКРТРАНСГАЗОМ (а не облагазами Фирташа), и в связи с этим требует передать им все документы на все в мире вообще, иначе кары небесные, обыски и прочая.

Я не **** РГК НАБУ, я могу говорить прямо.

Это угроза в сторону тех, кто борется с хищением, это прикрытие схематоза Фирташа. Это давление на тех, кто помогал расследованию (типичное “сейчас тебя крайним сделаем вообще, че больше всех надо?”).

Удивленный подобной активностью следователя НАБУ, наш юрист встретился со следователями, которые в очередной раз спели сказку о том что подследственность не их. Им популярно пояснили что подследственность их, но на следователей это никак не повлияло.

После этого была даже встреча с руководством НАБУ, которое вполне четко и конкретно заявило, что Фирташ НАБУ не интересует. А миллиарды украденные? Да плевать. Внести в ЕРДР? Да зачем. Сейчас попроверяем (онолетическая проверка известная, да), а то что по закону надо в ЕРДР вносить без ваших всратых проверок, так у нас тут свои законы.

В ответ на робкое, что мы молчать не будем, нам сказали - да делайте что хотите.

Еще раз. Никто не устраивал скандал. Никто никого не клеймил за бездействие и безинициативность. Сами собрали материал. Сами опросили экспертов. Сами подали заявление и сходили пояснить следователям, о чем оно. Максимально комфортно, максимально удобно, максимально тихо, без конфликтов, цивилизованно.

И просто в ответ предложение идти *****. Делайте что хотите, нам плевать.

И когда я уже был внутренне готов делать что хочу, они еще подбавили адка. Позвонил следователь и сказал что вторую заяву они потеряли. ПОТЕРЯЛИ БЛДЖАД. Документооборот, учет входящих. Нет не слышали. Просто потеряли, закатилось куда-то. Я така затуркана. А занесите еще разок, вам же не тяжело.

Раньше НАБУ уклонялась от расследований деятельности группы Фирташа, говоря что тема немедийная, непонятная массам, сложная, не их подследственность, ущерб непонятен.

Теперь, когда их приперли к стенке, когда все понятно разложили, когда вот миллиарды, вот схема вот ваша подследственность, когда придали медийности - все обнажилось. Не в этом дело, а в чем-то другом.

Я не **** РГК НАБУ. Я могу говорить прямо. Кто-то в руководстве НАБУ аффилирован с группой Бойко-Левочкин-Фирташ и прикрывает их схемы пользуясь удобными отговорками. Или не пользуясь, когда уже понятно, что дальше юлить нельзя.

Хотелось плодотворно сотрудничать. Но вы видите, что выходит в итоге.

Мы внесем дело в ЕРДР по суду и вынудим НАБУ делать что-то судами.
Мы заставим НАБУ работать.
Если кто-то думает, что можно изображать бурную деятельность, занимаясь херней, вместо того чтобы возвращать или мешать украсть миллиарды, так не выйдет.

А теперь репост.
 
Рада збільшила кількість членів ЦВК до 17

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.


РФ може пообіцяти транзит газу через Україну в обмін на запуск "Північного потоку-2", - Гройсман

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.


Рада підтримала висунення Сенцова на Нобелівську премію миру

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.


Клімкін: росія взяла курс на розділ України, а не на обрання "проросійської влади"

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.


Ердоган після домовленості з Путіним стягує додаткові війська в Сирію

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.


Правовой комитет Рады одобрил закрепление в Конституции курса на ЕС и НАТО

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Олежан, я тебе почитать от нелюбимого тобой Швеца принес.

______________________________
Хотелось плодотворно сотрудничать. Но вы видите, что выходит в итоге.

Мы внесем дело в ЕРДР по суду и вынудим НАБУ делать что-то судами.
Мы заставим НАБУ работать.

Спасибо:D
Оставил то, что должно бы быть на самом деле. Хорошо бы в настоящем времени. Ведь в этом главная претензия к власти?
Ладно, согласен, пару строк сверху надо бы тоже оставить, чтобы понятно было.
А то, как ходили да не выходили и кто кого ***** послал - то такое. Явно лишнее.
Самому мониторить внесение в реестр и суды? Или он отчитываться будет?
Пока как в той переиначенной истории: я и так и эдак, и прямо и боком и с поворотом и с прискоком - а все популизм получается... Увы.

Но посмотрим. Начало, говорят - половина дела. Искренне успехов им(ему)
 
Луганська мода

f25fa556e7b5b321e381a09c8e4b0e42.webp


Вікторія Малишева

Такого явища, як мода тут не існує вже чотири роки. Спочатку було не до цього, потім не було грошей, потім звикли до безгрошів’я як перманентного стану. Та все-таки деякі спільні риси в манері одягатися можна виокремити.

Молоді й не дуже жінки маніакально стежать за тим, щоб їхні руки та ноги були із манікюром та педикюром. Це може ніяк не відповідати вбранню, матеріальному статусу, але це щось на зразок поганої звички, якої не можна позбутися. Батько однієї студентки із гордістю розповідав мені, що новий хлопчина його доньки «оплачує їй нігті». Я знаю цю дівчину. Вдягається вона здебільшого із секонду. Нігті та одяг мають дуже контрастний вигляд. Але із нігтями дівчина почувається заможною та дуже респектабельною, тому краще не з’їсть чогось та буде ходити у материних чоботях, але із професійним манікюром. У колі жінок на це звертають увагу, бо це свідчить про статус.

В одязі взагалі непомітно жодних тенденцій. Як молоді люди, так і старі найчастіше одягаються із комісіонок, які чомусь за цінами часто конкурують із ринком. Та багато хто вважає, що у комісіонці можна підшукати щось брендове, із лейблом, оригінальне. Це знову-таки більше явище психологічне, як відчуття комфорту, не більше. Дивує те, що молоді заміжні жінки одягнені часто у розріз із статками родини. Чоловік може тяжко заробляти десь на будівництві у Москві чи Краснодарському краї, а його дружина у Луганську вдягається так, ніби її чоловік має власний банк. Це знову явище більше статусне — довести подругам, що її заміжжя вдалося. Дитина водночас може бути вдягнена із секонду чи доношувати вбрання старших кузенів, але молода матір буде із «нігтями» зі стразами та в усьому новому. Щодо літніх жінок, то ситуація різна. Багато хто з різних причин махнув на себе рукою: немає бажання, сил, грошей чепуритися. Це категорія вчителів, медиків, бібліотекарів, музичних працівників державних установ. Багато хто не приховує, що таке ставлення до одягу відлуння стану душі. Ніби помста через одяг новому життю, що різко погіршилося за останні чотири роки. У музичній школі одиниці тих, хто доглядає за собою із задоволенням. Ці жінки можуть бути вбрані у старі довоєнні речі, але бажання жити виявляється у прикрасах, зачісці, усмішці. Найдивніше, що у рекламних салоганах використовують застрілі для «республіки» слова «колекція», «розпродаж» чи ім’я відомого французького кутюр'є, який ніби вирішив розпродувати власну колекцію у Луганську. Цікаво, чи знає П’єр Карден хоч щось про той Луганськ?

Щодо зачісок нічого нового за чотири роки у цій галузі не простежується. Хто має більше грошей, користується послугами постійного майстра чи салону. Молоді жінки часто стають клієнтами на дому в когось із майстринь, що працюють без реєстрації підприємницької діяльності, — роблять зачіски, купують засоби догляду за волоссям тощо. Літні жінки здебільшого самі фарбують волосся, а чоловіків просять їх підстригти, щоб не витрачати грошей.

Ще одне захоплення молоді — татуювання. Жінки прагнуть нанести собі китайські ієрогліфи, написи німецькою чи абстрактні малюнки. Самі не часто можуть пояснити зміст татуювання, але дуже пишаються тим, що знайшли гроші втілити свою мрію. Причому, як і манікюр, тату роблять часто вдома у когось, хто має обладнання, рекомендації та бере трохи дешевше, ніж салон. Чоловіки також прикрашають себе татуюванням — це мода. Звичайно ж мода молодих людей. У майже підлітка на зап’ясті я прочитала: «Немає часу на сук». Звичайно, це прочитали всі у маршрутці, а власник тату, напевно, пишався своєю сміливістю та кмітливістю.

Під свята можна побачити у волоссі, на одязі й сумках георгіївські стрічки. Це теж мода. На ринках торгують саморобними значками, браслетами, напульсниками, шпильками «патріотичних» кольорів. Крім того, є певна мода на одяг та наліпки для машин. Це може бути зображення Чебурашки зі зброєю, Путіна чи ідеологів комунізму, військкерівників минулого сторіччя, різні вислови, заклики, написи на кшталт «сепаратист», символіка Росії. І не завжди власники такого вбрання носять його через політичні переконання.

Є певна мода й на гаджети. Знову контраст — людина може бути вдягнена трохи краще за безпритульного, але мати новий смартфон із обов’язково великим екраном. Часто такі незручні у щоденному використанні речі купують будівельники, плиточники, люди дуже важких професій. Це така собі компенсація, певний виклик суспільству: хоча й важко працюю, але гаджет маю не гірший, ніж у інших — можу собі дозволити.

Є мода на нові професії. Тепер, наприклад, можна заробити на оформленні українських пенсій. Людина може займатися обміном валют, манікюром на дому, тримати власну комісійну крамницю, лагодити авто чи виготовляти вінки до Великодня. Ключове тут — бізнес. Головне — гроші. Нині немає непрестижних професій, а якщо людина працює на себе, це вже ознака успішності. До речі, так само із авто. Головне, щоб воно було. Краще — нове, ще краще — іномарка. Але моди на авто немає. Людина, яка має власне авто та користується ним постійно, вже має статус успішної людини. Тому людина, яка працює на когось, ходить пішки та живе від зарплати до зарплати, сприймається як *******. Хоча сьогодні мати роботу, то вже певне досягнення.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Die Welt: масштабний церковний скандал у Німеччині, як росія «кинула» Іран

Вибори в Швеції, Захід залишає Ідліб на поталу Асаду, фіктивна дружба Москви та Китаю — основні теми видання.

У статті Пера Гінрікса «Швеція, давай-давай? Ні в якому разі» йдеться про те, що у Швеції ані соціал-демократи, ані консерватори не хочуть створювати уряд з місцевими правими популістами. Це означає, що їм потрібно шукати нових союзників. Шведські соціал-демократи здобули найгірший результат із часів Другої світової війни. Хоча й тотального провалу вдалося уникнути, але потрібно звернути увагу на зростання популярності правих популістів (більш ніж на 18%). Головне питання тепер — утворення коаліційного уряду. І треба сказати, що це не так просто. 7 млн громадян, з яких 84% прийшли на вибори, обирали політичні партії в Риксдаг відповідно до своїх уподобань. Нині їхній вибір є головним болем для політиків. Альянсу з чотирьох партій і червоно-зеленого блоку ( входять три партії) відійшло загалом 40% голосів. Але оглядачі вже почали крутити цифрами, намагаючись розкласти пасьянси. Адже виникають різні варіації. Так, вони говорять про Центристську партію, яка набрала 8,7%. Голова партії Анні Льоф провела вражаючу кампанію і вимагає змін в уряді. Незрозумілою видається позиція лібералів (5,5%), які можуть доєднатися до лівого блоку. І тут Анні Льоф може стати компромісним кандидатом, який зрештою і очолить уряд. Проте, потрібно все ж сказати, що важко спрогнозувати, як буде формуватися уряд. Адже лівий та правий блоки здобули майже однакову кількість голосів. Раніше, соціал-демократів вважали гарантами забезпечення стабільності в країні, зараз ця довіра підірвана. Але, як відомо, в політиці не буває статичності, тому недовіру до традиційних партій почала заповнювати права партія «Шведські демократи». Треба сказати, що ця партія має неоднозначну репутацію. По суті, доведеться створювати уряд меншості, щоб не дозволити їм увійти в коаліцію. Це така особливість шведської демократії. Слід шукати так званий «супер-компроміс». Як мінімум це обіцяє бути захопливим.

Про величезний скандал у Німеччині, пов'язаний з католицькою церквою, пишуть Сабіне Менкенс та Гайке Фовінкель. Дослідження зловживань у католицькій церкві показує, що в ній панує система применшення власних недоліків і спроб «зам’яти скандали». Але задокументовані справи вже розслідуються. Дослідники брали до уваги часовий період з 1946 по 2014 рік. Можна говорити про 3677 злочинів на ****уальному ґрунті, 63% з яких вчинені відносно хлопчиків. Серед злочинців (підтверджується документально) більшість священники — 1670 осіб. Більше ніж половина жертв були зґвалтовані, в тій чи іншій формі, до 14 років. Завдяки роботі дослідницького консорціуму під керівництвом психіатра Гаральда Дрессінґа цей звіт вийшов у світ. До цього також долучилася і сама католицька церква. Для цього дослідникам довелося докладно розібратися в 38 156 актах, до яких їм надали доступ. Але повного прямого доступу до архівів усіх єпархій їм не надали. Зрозуміло, що ці результати представляють лише певну частину дійсності. Деякі акти знищувалися, інші фальсифікувалися. Такі ситуації в орденських церквах не записувалися належним чином. Лише в кожному третьому випадку ймовірного злочину німецьке єпископство якось реагувало і проводило церковні розслідування — відносно 566 священників з 1670. Для 154 усе закінчилося без штрафів і санкцій. У 103 випадках усе обмежилося лише доганами. 41 священник був звільнений, а 88 відлучили від церкви. До 122 випадків (а це 7,3% всіх винних) церква залучала органи правосуддя. Частина дослідження з Німеччини присвячена і подібним випадкам у США, Канаді та Австралії. Тут уже йдеться про 15 000 злочинців. У третини було встановлені ****уальні або емоційні розлади, в кожного п’ятого порушення структури особистості. 17,7 % схильні до педофілії, а 13,1% — алкоголіки. Ці факти свідчать, що в католицької церкви дуже серйозні проблеми. Не тільки серед її служителів, а з віруючими — через такі випадки довіра зменшується.

Оскільки останнім часом багато оглядачів говорить про зближення Росії та Китаю, то журналісти Павєл Локшин і Джонні Ерлінґ вирішили дослідити, як же звичайні росіяни ставляться до своїх сусідів. На Далекому Сході Росії Путін зустрічається з Сі Цзіньпінем, щоб поглибити політичне, економічне та військове партнерство. Але серед російського населення існують серйозні упередження щодо китайців. Уже двічі за останні три місяці зустрічаються президенти двох держав. Двостороння торгівля за півроку 2018-го виросла на 25,8%, і аналітики вважають, що до кінця року перевалить за $100 млрд. Водночас варто зазначити, що обсяги торгівлі Китаю з США перевищують ці цифри в 5 разів. Через загострення відносин із Вашингтоном, дедалі більше говориться про ймовірне зближення Москви та Китаю. У самій Росії до вимушеного зближення ставляться скептично. За нещодавніми опитуваннями 70% росіян добре ставляться до Китаю як до країни. Але тут же починаються й проблеми — звичайним росіянам Китай подобається виключно через напруження відносин із Заходом і медійного розвороту в сторону Сходу. Але це зовсім не означає виникнення стійкого позитивного ставлення. Росіяни охоче купують смартфони через AliExpress, використовують китайські авто, які набагато дешевші за європейські аналоги. Опитування, проведене центром «Левада», дає тривожні цифри, адже 31% росіян говорить про впровадження заборони китайцям відвідувати Росію та називають їх «небажаними гостями». 32% ставляться до них так само негативно, як і до ромів. На YouTube можна побачити сотні відео з мільйонами переглядів про те як «Путін продав Сибір китайцям», «Китайська інтервенція». Кремлівські очільники також бояться «стратегічного партнера», здебільшого через потужні інвестиції останнього в розвиток сільського господарства в Сибіру. Можна сюди віднести також і намагання китайців розвинути в цьому російському регіоні й традиційну промисловість. Росіяни вже малюють собі картинки з фільмів жахів про пекінські смоги. Традиційно багато говориться в соціальних мережах і про тотальну вирубку лісів ненажерливими китайцями. Місцеві жаліються, що уряд, замість того щоб розвивати власну дерево-обробну промисловість, просто віддає ліс сусіду. 80% експорту деревини відправляється до Китаю. Тому, коли російський уряд розповідає про прекрасні відносини двох народів, до цих слів треба ставитися дуже обережно. Цього немає й приблизно.

Впливовий німецький журналіст Ріхард Герцінґер стверджує, що «Захід кинув людей в Ідлібі напризволяще». Сирійський уряд збирається ліквідувати Ідліб як останній бастіон повстання. Мало хто в Німеччині хоче, щоб країна взяла участь в антиасадівській коаліції. Це дуже цинічно. В той час як розгортається повноцінна атака на сирійське місто, в німецькій дійсності панує пропагандистська картинка Кремля. Не важко здогадатися про що вона повідомляє: в Ідлібі сконцентровані джихадисти, які прикриваються мирним населенням. Міжнародна спільнота тільки зараз почала замислюватися, як же все-таки уникнути гуманітарної катастрофи. В реальності ж, сирійський режим та його російські й іранські поплічники знищуватимуть не терористів, а останній бастіон повстанців. Заради справедливості варто зазначити, що, дійсно, частину Ідліба контролюють бойовики, які в цій війні мають свої інтереси. Але мало кому відомо, що тамошній Комітет повстанців неодноразово успішно виступав про них, адже його мета домогтися повалення режиму Асада. Думка жителів Ідліба мало кого цікавить. Водночас стало зрозуміло, що коли США, Велика Британія пригрозили військовими ударами по урядових військах, якщо вони застосують хімічну зброю, то цим дали мовчазну згоду на знищення Ідліба традиційними видами озброєння. Щодо німецького контексту: проти участі Бундесверу сформувалася «чудова» коаліція від «Лівих» до СДП та АдН. Аргумент, що для такої акції потрібен мандат ООН звучить цинічно. Адже, росія як головний відповідальний за військові злочини заблокує будь-яку ініціативу.

Вальтер Воловельск розкриває таємниці як «Ізраїль використовує повітряну війну Путіна». Ізраїль знищує іранські військові табори в Сирії. Москва дозволяє це робити з власних причин. На більшій частині сирійської території війна вже закінчилася. Але вранці одного вересневого дня мешканці багатьох сирійських міст прокинулися від потужних вибухів. Це були не удари по повстанцях, це Ізраїль атакував військові цілі. Безумовно, походження цих цілей викликало чималий інтерес експертів. Адже основна частина сирійської артилерійської бригади розташована неподалік місця здійснення ударів — місто Тартус, де росіяни облаштували собі військову базу. Там же вони розмістили сучасні системи протиповітряної оборони С-400, які мали б прикрити сирійських військових. Теоретично. Але цього разу як дипломати, так і системи повелися дуже пасивно. Хоча, раніше з уст речників Кремля лунала потужна критика в бік Тель-Авіва. США вже не є російським найважливішим суперником у Сирії. Але Путін не сам розкручував маховик війни. Іран уже давно тут «сидить». А це суперечить інтересам росіян.

З часом це стає все очевидніше. Тегеран уже давно намагається звести військові бази на території Сирії під прикриттям сирійських військових. Але Ізраїль не буде спокійно спостерігати за цим, адже Іран погрожує знищити єврейську державу. Тому Тель-Авів, довго не чекаючи, одразу знищує його бази. Джерела Die Welt у західних розвідувальних колах стверджують, що бомбили позиції сирійців, Хезболли та розбили підземну іранську збройну фабрику. І росія дозволила це зробити. Ще донедавна, ці держави мали спільні інтереси. Обидві підтримували Асада. Але нині, коли перемога вже майже в кишені Асада, виявляється, що союзники стали суперниками. Москва й Тегеран почали конкурувати за право експлуатувати сирійські багаті поклади нафти, газу та фосфатів. І ніхто не хоче поступатися. Путін хоче поглибити свій вплив на Близькому Сході та домогтися визнання рівності з США. Для Тегерану Сирія — це початок до відновлення регіональної гегемонії. Іран хоче пробити сухопутний коридор до Середземного моря та посилити свою військову присутність для тиску на Ізраїль. Також він хоче поширити вплив проти союзу сунітських держав, очолюваний Саудівською Аравією, яка є головним супротивником. росія ж почала діалог з Ер-Ріядом насамперед про ціни на нафту, адже потрібно рятувати власну економіку. Тож, як бачимо, різні інтереси призвели до конкуренції Росії та Ірану.

Підготував: Анатолій Шара

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Сергей Сергеєвич: «Досить вмирати, давайте трошки повбиваємо за Україну»

6e1ab317ebb5fc505738f2c805a6e16f.webp


Тиждень зустрівся з колишнім розвідником, а тепер письменником, щоб обговорити проблеми ветеранів, психологію людей на війні та рецепти покращення іміджу українських військових.

Якими були ваше повернення та адаптація до мирного життя? Що з цього приводу можете порадити ветеранам, військовим і людям, які їх оточують?

— Особисто в мене адаптація пов’язана з переїздом. Я змінив місце проживання з Дніпропетровської області на Вишгород (Київська обл. — Ред.). А фактично змінив майже все у своєму житті: розлучився з дружиною, маю інший рід діяльності. Тому спочатку адаптація складалася з доволі простих питань на кшталт того, де у Вишгороді купити хліб. Але, чесно кажучи, не можу звикнути досі, хоча вдома вже більше часу, ніж був на війні. Люди, які повернулися з війни, стикаються з низкою проблем. Доводиться чути «тебе туди не посилали» чи «ти там нічого не робив». Тому адаптація — складна річ. І зараз можу сказати, що поступово коло спілкування, коло «своїх» звужується. Їх життя фільтрує. І це дуже важко. Тому я не знаю, що порадити людям, які вертаються.

Знаю, що сказати тим, хто ще служить: будь ласка, лишайтеся в армії, підписуйте ще контракти, бо тут усім усе байдуже. Навіть коли було свято і був парад. Якщо говорити про сам парад, то щодо техніки в мене питань і сумнівів немає, він потрібен, хай там скільки це коштувало б. Але після параду бачу країну, яка виграла війну. А я точно знаю, що вона не скінчилася. Дивлюся на всіх тих ветеранів із рядами медалей, яких ніколи в житті не бачив. Вони висять як попало і де завгодно, хоч на кишенях, хоч на футболках. Щодо них у мене питання: якщо ти людина, яка одягла форму і претендує на звання військового, то розкажи мені, звідки в тебе стільки нагород. За що сьогодні можна отримати півтора десятка медалей? Ми за все АТО/ООС звільнили менше населених пунктів. У нас уже є герої «Ізюмського котла» та «захисники Дніпропетровського аеропорту». І в цьому вони схожі на аніматорів якихось. Ось що дратує найбільше. У нас ніхто не герой. А справжні герої себе такими не вважають і не показують цього.

Як тоді правильно, на ваш погляд, шанувати тих, хто воював чи воює сьогодні? Що робити, щоб їх поважали?

— На це запитання можна відповісти з погляду цивільного та з погляду військового. Що може змусити цивільну особу поважати бійця? Це залежить тільки від самого військового. Якщо хочеш поваги до себе, поважай себе в першу чергу. Я свого часу, — байдуже, у якому підрозділі служив, на якій посаді та яке звання мав, — будучи в камуфляжі, не міг викинути куди попало бичок на вокзалі в Костянтинівці. Розумів, що треба йти до урни. Бо був у формі, мав бути взірцем. Але водночас пам’ятаю багато неприємних речей: солдатів та офіцерів, які морально опустилися. Звичайно, бачив і нормальних, це не залежало від віку, звання чи посади. Бо армія в нас такий зріз суспільства, де є і чорне, і біле. Але ЗМІ зазвичай у пошуках «зради» бачать тільки негатив. Усі раптом стають військовими експертами, вже навіть сержанти готові говорити по телевізору, коли закінчиться війна та що в армії все погано. Можливо, це тому, що немає якоїсь державної політики стосовно армії, її популяризації. У мене дещо спотворений погляд на ці речі, але вважаю, що мусить бути щось на кшталт фільму «Зоряний десант». Військових мають жадати жінки й боятися вороги. Дівчата повинні мріяти про танкіста, який спалив дві ворожі «бехи», фото цього танкіста має бути на бордах у містах. Натомість у нас скрізь зализані солодкаві хлопці з кальянами на спортивних автомобілях. У моді маленькі колонки, із яких гримить російська попса. А про армію: «Бідні хлопці, голі-босі-голодні гинуть на фронті».

Яким чином можна змінити цей культ поразки?

— Сьогодні багато можна почути про мир. Але мир буває різний. Він буває і на умовах агресора. А про перемогу в нас чомусь говорять зовсім небагато. Хоча, на мій погляд, потрібно вибудовувати державну політику, спрямовану саме на перемогу. Напевно, нам час перемагати і не соромитися про це говорити, голосно заявляти про свої успіхи. Чого ми приховуємо, що працює наша артилерія? Мінські домовленості — це зрозуміло. Але сепаратистам можна задіювати великі калібри, а нам чомусь ні. До речі, зі зміною формату АТО на ООС я вперше почув формулювання «адекватна відповідь». Напевно, це правильний шлях, яким нам ще багато слід пройти. Звичайно, для того потрібні якісь перемоги. Я мрію заїхати в Криму на «бесі» під українським прапором, а в Армянську попити кави, десь під Ялтою зняти «талани» й з’їсти шаурму. Ще один момент — треба змінювати методи нашої роботи. Часто доводиться чути, що ми не можемо робити так, як у Росії, бо маємо від них відрізнятися, бо цивілізовані й так далі.

Як наслідок — завжди відстаємо від них, повинні реагувати на їхні витівки, бо, порушуючи правила, вони нас ви*пе*реджають. І ось ця нація, яка не може у світ нічого нормального привнести, ані технологій, ані смаку, несе війну. І тут вони дуже успішні, століття за століттям. Сценарій незмінний, він повторюється раз у раз. А ми згадуємо тільки героїв Крут, Іловайськ та #JeSuisВолноваха. А треба ще й JeSuisКонотоп-1659. Натомість у багатьох питаннях у нас немає єдності. І на цьому ворог вміло грає. А єдність можна знайти саме в перемозі. Для Кремля найгірший сон — повторення 2013–2014 років, коли ми об’єдналися й показали свою силу. Зокрема, і здатність з нуля відновити армію. Армію, у якої не було нічого і яка тепер може дозволити собі задіювати безпілотники просто для того, щоб «подивитися». Ми навчилися добре воювати. Ми насправді круті. У той час як по телебаченню в нас сумні обличчя й тільки втрати, а у Facebook — суцільні свічечки. Досить вмирати, давайте трошки повбиваємо за Україну.

І ще про перемоги. У соцмережі ви яскраво описали свою боротьбу з чиновниками. Це продовження міфу «хлопці з АТО прийдуть порядок наведуть»?

— Яка в нас вийшла ситуація тоді. З початком війни невелика частина чоловіків і жінок не злякалася й пішла воювати. І ми нібито домовилися з рештою, яка залишилася в тилу, що йдемо воювати, а вони мають тут контролювати нових політиків і чиновників, щоб нормально просувалися реформи. Ми пішли. Хтось із тих, хто лишився, зміг влаштуватися в новій країні. А хтось ні, таким чином поповнивши лави «всепропальщиків» і «зрадофілів». Вони нічого не робили, але сподівалися, що «хлопці з АТО» наведуть порядок. Я пішов на вій*ну, по мені стріляли, мене гризли миші, я харчувався неїстівними сухпайками, замерзав. Чому я тепер маю за них щось робити?! Для себе піду і добиватимуся свого до кінця. Але я таким і раніше був. Водночас помітив, що ставлення в держструктурах змінилося, і це добре. У моїй боротьбі з ЖЕКом велику роль відіграло те, що я ветеран. Бо раніше мене, найімовірніше, просто послали б.

Чи доцільно ветеранам брати участь у політичному житті країни?

— По-перше, соціальні ліфти в нас поки що не працюють. По-друге, якщо учасники бойових дій компетентні в певних питаннях, то хай керують, але нарівні з іншими громадянами. Людина не повинна йти у владу тільки тому, що в неї є посвідчення учасника бойових дій. Я проти будь-яких преференцій, пільг, надмірної героїзації та індульгенцій. Натомість ми зараз маємо іншу ситуацію. Як правило, учасників АТО не поспішають брати на роботу, бо є упередження, що ми нібито неконтрольовані, у кожного з нас граната в кишені й усі без винятку алкоголіки. Тому не треба робити різниці, всі однакові, ветерани та звичайні люди. Можемо бути розумними, а можемо бути такими самими дурнями. Хоча я сподівався, що нормальних, цілеспрямованих ветеранів, які мають чітку позицію та принципи, у владі буде більше, особливо в правоохоронних органах.

Проте останнім часом доволі часто ветеранів використовують у політичних цілях, зокрема й на проплачених мітингах. Як із цим боротися?

— Серед них справді є люди, які побували в запеклих боях. Колись ми всі помремо й зустрінемося з тими хлопцями, що не повернулися з Донбасу. Мені їм у вічі не соромно подивитися, а що вони скажуть, я не знаю. Для мене це низько. Там вони розповідали, що пішли не за гроші, а тут ідуть за 200 грн прапорцем помахати. Я поважаю людей, у яких є тверда позиція і які можуть її пояснити. Але на цих мітингах половина не те що позиції не має, а взагалі не розуміє, що відбувається. Єдиний позитив із того — добре, що вони тут. Там, на передовій, такі точно не потрібні.

Поговоримо про творчість. Чому з’явилася книжка? Це мода, порив душі чи необхідність виговоритися?

— Усе разом, комплексно. Коли я пішов в армію, подумав про щоденник. Для себе особисто, щоб потім якось згадати можна було. Я сентиментальний, хочеться вже старі фотографії подивитися. Але я не Джек Лондон, щоб у зошит усе записувати. Той зошит там умить для розпалення буржуйки використали б. Тому вирішив завести акаунт у Facebook і писати туди в режимі щоденника. А потім на мою сторінку стали підписуватися люди, мене почали читати. Далі треба було описати якусь важливу розмову з товаришем по службі. Так з’явився перший діалог, а згодом і перші оповідання. Стиль, напевно, прийшов із тих книжок, які прочитав у дитинстві. Я говорив практично з усіма авторами книжок про війну, всі ми читали майже ті самі твори. І це пояснює, чому пишу російською, хоча вільно розмовляю українською. Мені цим часто докоряють. Але я не можу.

Пишу російською, бо прочитав такі книжки російською. Я з Дніпропетровської області, там українських книжок не було ніяких у часи мого дитинства. Рафаеля Сабатіні тільки тепер стали перекладати, так само Стівенсона, Гаґґарда, Майна Ріда і так далі. Але зараз переходжу на українську, причому в моєму наддніпрянському суржику дедалі більше українських слів, русизми вимиваються. Я за українську мову як одну державну, я за українізацію, я за українське телебачення й радіо. Головне — робити це лагідно, без надмірних зусиль. Був на «Книжковому арсеналі», знайшов щонайбільше півтора десятка книжок російською, тому що для українськомовних видань є квоти та пільги. Врешті-решт, українська стає модною, і це класно. Знайшов купу чудових книжок українською, яких мені бракувало в дитинстві. Ось вона — лагідна українізація.

Ви уявляєте собі вашу книжку в умовному списку літератури для старших класів?

— Точно ні. Книжку написав із таким розрахунком, щоб батьки її приблизно до 15 років ховали від своїх дітей, а потім тільки давали прочитати. Це зовсім не той формат. Мені нічого розповісти дітям у школі. Але її треба читати, бо вона про справжніх, живих людей. Це не тільки про мою книжку, а про всі твори авторів, які воювали на нашому боці. Ніхто на Донбас не приїхав суперменом, у половини пальці боліли не від спускового гачка, а від шурупокрута. Але там у них відкрилися якісь здібності й таланти. Вони опанували зброю, навчалися воювати. А потім, під обстрілами, коли ворог насипає з усього, що в нього тільки є, сидить собі такий 19-річний хлопець і в перервах між вибухами своїй дружині по телефону розповідає, як правильно качку тушкувати. Тому це книжка про справжнє неприкрите життя звичайних людей в армії.

Ви хотіли б, щоб за вашою книжкою чи за іншими творами ветеранів зняли кіно?

— Так. Нам дуже не вистачає якісних фільмів про війну. Поки що заспокоює те, що, наприклад, Стенлі Кубрик зняв свою «Суцільнометалеву оболонку» через багато років після війни у В’єтнамі. Наші найкращі стрічки ще попереду, але вже треба починати цим займатися. Ми думаємо, що всі знатимуть те, що знаємо ми. Але мине 20 років — і ніхто не пам’ятатиме, що було. Тому вже сьогодні треба створювати фільми, писати й досліджувати історію. Бо знімуть через 20 років таке кіно, що я себе гранатою підірву від сорому після його перегляду. Схиляюся перед тими, хто зараз займається історією, скрупульозно відтворює події кожного дня. Хоча багато книжок про АТО ще не можу прочитати. У своїй книжці кілька розділів написав, а прочитати вже не можу. Боляче.

Ще один момент стосовно фільмів про війну. Якось у нас останнім часом бракує самоіронії. Ми не вміємо сміятися із себе. Чомусь вважаємо, що це погано. Мені здається, що кіно про війну, таке справжнє, драйвове, має бути ще й смішним. Бо пригадую себе в більшості боїв, тоді сміявся просто як кінь. Одного разу бій почався раптово. А в той самий час хлопці поверталися з магазину, бо саме зарплата була. І ось триває обстріл, кулі свистять, а вони біжать по полю з пакетами, кинути не можуть. Потім обережно кладуть покупки, беруть гранатомети й приєднуються до перестрілки. Хоча бували й абсолютно несмішні ситуації.

Юрій Лапаєв

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Украина договорилась с МВФ о постепенном повышении цены на газ

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.














 
Вселенский патриархат продолжает последовательно “мочить” российский экзархат

Российскому православному экзархату, переквалифицировавшемуся с недавних пор в секту, был нанесен очередной репутационный удар.

cba6bh.webp


Что же, раз РПЦ решила пойти на раскол то и отношение к этой, с недавних пор, по сути, секте, должно быть соответствующее, без какой либо политкорректности и умалчивания неудобных тем. В частности, одной из таких тем было предание анафеме Русской православной церковью украинского гетмана Ивана Мазепы. Но, религиозной темой сегодняшнего дня стала заявление представителя Вселенского патриархата при Всемирном совете церквей в Женеве архиепископа Иова о непризнании данного изгнания.

Честно говоря, для наших гибридных соседей это крайне болезненный удар. Ведь по степени токсичности для россиян, особенно, более-менее подкованных в истории согласно их учебникам и нарративам, Иван Мазепа идет сразу после Степана Бандеры. И вызвана его вторая позиция лишь давностью событий, но отнюдь не масштабом.

Ну и, разумеется, в лучших традициях российской пропаганды, казалось бы, не меняющейся на протяжении столетий, после клейма в историческом масштабе, на Ивана Мазепа следовало навесить и религиозные штампы и ярлыки. Хотя, эти штампы и ярлыки создавались исключительно для того высокодуховного ареала в котором в своем соку варилась “сверхдержава” и не более того.

Ведь анафема Ивана Мазепы не только не была признана Вселенским патриархатом, но и более того – украинский гетман исповедовался у православных священников Вселенского патриархата и именно они ему отпускали грехи на смертном одре.

А потому, РПЦ, отныне секта, хотя всегда была, есть и будет впредь таковой ещё долгое время. И название её следует писать правильно – Российская Православная Секта. По крайней мере, до тех пор, пока россия будет выбирать своим уделом идти по тропе страны-изгоя, а не цивилизованного государства.

Александр Коваленко, военно-политический обозреватель (Злой Одессит)

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Белка Белковского

gdceg6.webp


Anti-colorados 18/09/2018

Уже после того, как предыдущий материал ушел в эфир, набрел на забавное толи пророчество, толи заявление российского публициста Станислава Белковского о том что путин, якобы, поддержит на выборах Петра Порошенко. Откровенно говоря, автор до сих пор не определился с тем, кто на самом деле в РВ является наиболее гнойной дрянью, юмористы-певцы-артисты или писатели-публицисты типа Белковского.

Каждая из этих групп отвратительна по-своему, но последние – более настойчивы и изощренны. Достаточно посмотреть на сайты отечественных СМИ, чтобы увидеть просто гроздья Илларионовых, Шендеровичей, Белковских и прочего. С ними (СМИ) более или менее понятно. Часть из них опосредованно финансируется из Залесья и потому, редакционная политика там находится в промежутке от «своеобразная» до «очень своеобразная», но не только в этом дело.

Наша журналистика состоит на 80% из безоглядной проституции, но на 20% из убогого провинциализма и какой-то колониальной наследственности. Профильные факультеты работают в режиме воспроизводства этой второсортности с упорством, достойным лучшего применения. По этой причине к нам тянут этих «экспертов», «аналитиков» и «оппозиционных» публицистов.

Что характерно, оппозиционность там настолько условна. Что ею можно пренебречь. Ведь нельзя же считать оппозицией линию поведения человека, который хорошо знает, что такое кормушка, харчевался из нее до икоты, но потом был выброшен прочь и теперь с завистью наблюдает, как более удачливые коллеги жируют на дармовых и сытных харчах?

Они что-то такое рассказывают о том, как их власть делает что-то неправильно, но получается у них это не слишком «оппозиционно» потому, что е несет никакой угрозы власти. Те, кто несут эту угрозу, очень быстро погибают в автокатастрофе. От рук неизвестного киллера или просто от сердечного приступа. Можно не сомневаться в том, что если сегодня к ним буде проявлена благосклонность хозяина, они помчатся на звук снеди, льющейся в корыто. Достаточно вспомнить «оппозиционера» Кудрина, который мгновенно оказался с ложкой у того самого заветного корыта, как только его туда снова позвали.

Но это – их дело. Пускай столуются где хотят, но они же лезут нас учить манерам, как мы должны на что-то реагировать, что делать или не делать. Так и хочется поймать за бороду очередного такого «оппозиционера» и внимательно так задать вопрос о том, с каких это пор они себя записали к нам в учителя? А все просто. Эти оппозиционеры – закамуфлированные имперцы, они считают себя в праве учить сирых в далеких колониях. А делают они это потому, что мы их не выпераем в зашей, цитируем и помещаем их скользкие хари в свои новостные ленты. Мы сами даем им такой повод.

Но фокус тут вот в чем. По мере удаления Украины от их лепрозория и бывшей митрополии, все они, и в Кремле, и в оппозиции, все хуже понимают то, что у нас происходит и все чаще выбирают инструменты воздействия, которые несут обратный эффект. Они никак не могут принять тот факт, что мы оказались куда более стойкими, чем они сами, умнее и трудоспособнее их, а потому – выкарабкавшись из обрыва, в который мы уже было рухнули, мы привели себя в порядок и теперь сами ведем игру, а они вынуждены что-то делать в ответ.

Так случилось и с тем самым Белковским, и с бабулей-молодухой. Бабуля стала копировать тезисы Пороха, ибо понимает, что со своим новым курсом, новым бюстом и новыми губами – далеко не уедешь. Но если все, что она вдруг стала декларировать – правда, то ей надо было бы стать на Майдане на колени и отмаливать грехи перед Украиной, хотя бы за те газовые контракты, которые чуть не ввергли Украину в бездну долгов, которые Стокгольмский Арбитраж определили в 50-60 миллиардов долларов. Она сделала все, чтобы посадить страну на этот неподъемный долг, но вопреки ее усилиям, Украина выстояла и просто чудом избавилась от этого смертельного груза на шее.

А Белковский разыграл то же самое, но с другой стороны. Он, как и бабуля понимает, что в Украине уже сформировался мощный антироссийский и проевропеский слой общества. Причем это слой активных и самодостаточных людей, которые знают себе цену. Интересно, что провокация с «поддержкой Путиным выбора Порошенко» основана как раз на том, что Белковский четко понимает, насколько негативно в Украине относятся к его шефу и потому, решил вымазать Пороха в поддержку путина.

Но именно в этом случае, «белковские» и прочие – ступают не на свое поле боя. А ведь еще две с половиной тысячи лет назад, великий теоретик и практик боевого искусства Сунь Цзы предостерегал от боя на поле, которое выбрал противник. Пресса еще не успела как следует раскрутить убийственную новость от путинского холуя, как ее вытеснила другая – Порох своим указом ввел в действие решение СНБО о прекращении договора «О дружбе, обнимашках и целовашках с РФ», назвав его не то анахронизмом, не то онанизмом.

В итоге получилось, что буквально несколькими часами до этого, Белковский выставил *****ом или себя, или путина. Однако известно, что путин не прощает тех, кто на публике выставляет его тем, кто он есть на самом деле, а потому, будет считать, что Белковский выставил *****ом себя. И что интересно, ведь не будет от него статьи-опровержения или покаяния, мол: «стар стал, глуповат, сосуды мозга потянули меня в направлении деменции» — ничего подобного! Он будет исправно выступать в качестве «эксперта», «оналитега» или специалиста по особо запутанным вопросам.

А все потому, что они уже просто не улавливают нужную тональность. За четыре с половиной года Украина изменилась и продолжает стремительно меняться, а в Москве все продолжают ее считать отсталой колонией. Но теперь именно Украина задет тон в тех отношениях, которые неизбежны с *******ей. Вот мы вышли из этого договора, выходим из СНГ, потихоньку своим к нулю транспортное сообщение, даже церковь начала процесс отделения. И наоборот, мы все плотнее взаимодействуем с Европой и вообще – Западом. Все завываания о том, что мы замерзнем без их газа и загнемся без их рынка, остались в том сортире, в котором путин привык кого-то мочить, и где в конце концов, замочат и его самого.

Но главное в том, что мы уже практически перестали отвечать ходом на ход. Мы делаем ход первыми, а они вынуждены отвечать. Пока никто не может сказать точно, во сколько десятков миллиардов долларов Москве обошлась агрессия против Украины и сколько будет стоить еще.

В общем, старые пердуны, которые прожгли свой мозг в лепрозории уже не имеют никакого авторитета и чем дальше – выглядят все смешнее. Пройдет еже пару лет и на вопрос о том, как ты относишься к Белковсому или Шендеровичу, прозвучит закономерный вопрос: «А хто це?»

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Джоконда

debag6.webp


Автор: Anti-colorados 18.09.2018

Те, кого судьба заносила в Париж, наверняка выкроили несколько часов времени для того, чтобы попасть в Лувр и хоть бегло осмотреть его содержимое. Наверняка, перебор впечатлений возникает уже после первого часа хождения по бесконечным коридорам, залам и переходам, и тогда начинаешь замечать что-то, кроме картин, скульптур, саркофагов и прочего – что-то совсем утилитарное, например – повторяющиеся указатели. Через время становится понятно, что большая их часть указывает путь к Джоконде и Венере. И действительно, по мере приближения к этим двум пунктам, плотность потока людей возрастает многократно, а к Джоконде практически невозможно пробиться, поскольку плотной стеной стоят китайцы и дальше можно продвинуться только по их головам.

В общем, пробиться прямо к ней – не удалось, но впечатлений оказалось больше, чем достаточно. Во-первых, эта картина висит одинокой на огромной стене посреди зала, хотя остальные стены завешены очень плотно. Во-вторых – она совсем маленькая, размером с небольшой монитор, всегда считал, что она намного крупнее. И главное – реакция людей. Возможно, в этот момент не было ценителей шедевров Леонардо да Винчи, но какого-то восторга в глазах зрителей так и не удалось увидеть. Скорее, на их лицах читалось: «И это – все?».

edcj8c.webp


Вспомнился этот эпизод совсем по другой причине. С учетом того, что китайцы все же пониже европейцев, то удалось рассмотреть картину поверх их голов, и это позволило услышать впечатления окружающих, на понятных языках. И вот сзади отваливала от картины довольно взрослая пара, которая прошла мимо, не обратив на себя внимания. Но то, что сказала бабуля своему дедушке было слышно отчетливо, ибо сказано это было по-русски: «Ты знаешь, она очень похожа на Владимира Владимировича» (путина). Это было настолько неожиданно, хотя русской и украинской речи в центре Парижа – хоть отбавляй, что обернулся и увидел удаляющуюся пожилую пару.

Это был ходячий диагноз *******и, причем – диагноз фатальный и неизлечимый. Люди вырвались из лепрозория, приехали в город, где свобода хлещет через край, где эта самая свобода стала самим символом этого города, куда стекались и стекаются лучшие умы, в том числе – бунтари всех мастей, и выдали вот такую мысль. Они привезли в Париж кусок своего рабства и подгоняют под него все, что только видят.

Не знаю, что россияне смотрят в Париже, но есть подозрение, что они слоняются по местам, где похоронены их беглые соотечественники, уехавшие в Париж после краха империи. Скорее всего, они слоняются у домов, где те жили, или по кладбищам, где упокоился их прах. Причем, в душе они – конченные большевики, которые даже в Джоконде узрели путина.

Этот маленький эпизод показывает, насколько там (в РФ) плохо и необратимо. Между прочим, после этого понятно, почему их так коробит от Украины и почему с ними никогда не будет ни мира, ни дружбы, ни чего-то подобного. Куда бы они не ехали, они везде за собой тащат свое рабство и если в далеких странах, наподобие Франции, это воспринимается как странный колорит балалаечно-матрешечного народа, живущего где-то в берлоге, то нам выпала судьба жить рядом с ними, а еще хуже, уж слишком много их приехало к нам отнюдь не в виде туристов или беженцев.

Большое количество этого контингента способно притащить огромный кусок рабства, настолько большой, что им возможно накрыть всю страну, что и случилось.

Самое подлое и отвратительное в этой ситуации то, что сами они прекрасно понимают свою рабскую сущность и то, что кроме рабства они не способны нести миру ничего. Причем, они в этом не видят проблемы и даже не думают выходить из этого состояния, но беда тем, кто впустил их в свой дом. Мало того, что они приложат все усилия для установления рабства в чужом доме, они, будучи генетическими рабами, обязательно попытаются подчинить себе хозяев дома в положение рабов. То есть, они желают видеть нас и всех, до кого удается дотянуться, рабами рабов.

Это явление очень напоминает вирусную инфекцию или гангрену. Фокус в том, что в отличие от россиян, мало кто воспринимает рабское состояние как самодостаточное и это – смертный приговор для них. россияне будут уничтожать все, что не вписывается в их рабскую парадигму. Они не только будут физически уничтожать не желающих одевать на себя и своих детей ошейник раба, они будут уничтожать историю, культуру, язык и все те, что напоминает людям о том, что они — не рабы.

Поэтому, в преддверии выборов, следует четко понимать что все деятели, которые явно или тайно работают на Кремль – проводники их главной цели – рабства. Это надо помнить каждому, когда на глаза попался рекламный плакат подобных ренегатов, или когда они рассказывают о «мире и компромиссах». В их понимании, и в понимании их хозяина, мир и компромисс выглядит так: «Стань моим рабом, и тогда, может быть, я тебя не убью».

Возможно, глядя именно на эти рабскую дрянь, Джоконда (она же Мона Лиза) так саркастично улыбается тем тварям ползущим, которые в ее лице узрели облик своего хозяина.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
УПЦ. Скорость процесса

g2jjej.webp

Выдубицкий монастырь. 1070 год.

Автор: Anti-colorados 18/09/2018

Мало кто обратил внимание на вчерашнее заявления предстоятеля УПЦ Филарета, которое стало мощным сигналом для всех, кто наблюдает за процессом восстановление Украиной автокефалии. Он заявил о том, что УПЦ готова принять в свое лоно всех священников, которые до решения, озвученного в резиденции Вселенского Патриарха, находились в подчинении московской церкви на территории Украины. Нам удалось обнаружить всего пару комментариев под этим сообщением, и оба – негативного характера.

В самом деле, отвращение от этой богадельни уже настолько огромно, что многие купили бы этим попам билет до Москвы и чемодан для шмоток, а у кого позволяет здоровье – гнали бы этим чемоданом гундяевскиую рвань аж до самого вокзала. Но следует посмотреть на ситуацию несколько под иным углом.

Как заявил Вселенский Патриарх, восстановление автокефалии для Украины преследует две цели. Первая – установление исторической и канонической справедливости, поскольку Константинополь даровал автономию Украинской церкви, но ничего не знает о том, какое основание имеет московская автономия. По сути, формализация автокефалии Украины тянет за собой второй вопрос, о каноническом родстве церкви московской. Тут имеются два варианта: либо вернуться к историческим корням и московская церковь должна подчиниться Киеву, либо формализовать свои канонические связи с Константинополем.

Между прочим, заявление МП о приостановлении связей с Константинополем являет собой какой-то ********ный вариант оксюморона. Ведь только что стал очевидным вопрос о том, что московская церковь – самозванцы и никто им не делегировал тот статус, которым они сейчас так хамски бравируют. То есть, уже установлено, что у Москвы никогда не было никакой связи с Константинополем напрямую, а связь через Киев Москва уничтожила самостоятельно.

На сегодня нет никаких связей Москвы с Константинополем просто потому, что их никогда не было, а раз так, то и рвать нечего. В общем, ситуация для Москвы сейчас напоминает масло масляное. По большому счету, Гундяев должен бы проситься принять московскую церковь под сень материнской церкви Константинополя, чтобы формализовать свою связь с источником православного христианства.

Еще раз, Украина восстанавливает свою автокефалию или просто подтверждает то, что было, а Москве надо начинать все с нуля, ибо сейчас вещи названы своими именами и по хорошему – московский патриархат уже не церковь, а черте что. Если проситься под крыло Константинополя, то надо автоматически признавать то, что несколько веков подряд московские попы были аферистами, а все их канонизации святых, анафемы и прочее – не имеют смысла в принципе.

Все это потому, что христианство – очень структурированная и иерархированная религия, и любой шаг влево или вправо ведет к утере каноничности. Поэтому важно не только содержание, но и форма. В данном случае, мы не станем рассуждать о содержании, а вот форма у московской патриархии просто исчезла. Понятно, что они не могут это сказать людям, которые их кормят и пробивают лбами полы в церкви.

В самом деле, не могут же они сказать людям, собравшимся на представление оперы Аида сказать, что сейчас ее исполнит Вася из соседнего двора, под свое же музицирование на гитаре. Очевидно, что ни в первом, ни во втором случае публика не поймет подобного разворота событий.

Все это стало понятно не только церковному руководству Вселенского Патриархата, который единогласно проголосовал за автокефалию Украины, и даже не сторонним наблюдателям, а тем самым священникам МП, к которым и обратился Филарет. С формальной точки зрения, решение Вселенского Патриархата освободило их от всех обязательств, которые те имели перед московским патриархатом. Но это не значит, что теперь они предоставлены сами себе.

Именно с целью решить вопрос подчиненности, в Украину прибыли экзархи, назначенные Вселенским Патриархом и синодом. Они имеют полномочия прямо регулировать вопросы, связанные с переподчинением и освобождением священников от обязательств взятых ими на себя перед московским патриархатом.

Поскольку автокефалия направленна исключительно на объединение православных церквей на территории Украины, то изначальный посыл должен быть именно объединительного характера. Не думаю, что Филарету так уже хотелось озвучивать подобное обращение, поскольку он-то уж точно представляет, с кем имеет дело. Но в этом случае, именно его предпочтения и соображения – не имеют значения, ибо в этом вопросе Вселенский Патриархат перебрал на себя всю полноту власти и ответственности, а потому – действует так, как как велят каноны и полуторатысячелетний опыт.

Думаю, что оглашение текста подобного заявления было одним из условий, поставленным Константинополем и Филарет обязан подчиниться и полностью выполнять все предписания Вселенского Патриарха. Скорее всего, экзархи привезли письмо от Патриарха не только президенту, но и Филарету.

fe0adj.webp

Михайловский собор, примерно 1110 год. Его колокол бил набат в самый тяжелый момент Майдана. Он же укрыл раненых от беркута, который так и не решился ворваться на его территорию.


То есть, заявление предстоятеля УПЦ как раз и говорит о том, что прямо у нас на глазах началась первая фаза объединения церквей и формализации автокефалии. Далее экзархи будут общаться со священниками, состоявшими в МП, для того, чтобы те усвоили выбор, который стоит перед ними. Выбор этот довольно прост и состоит из трех пунктов.

Первый – выехать в РФ и не иметь себе проблем с Украиной. Второй – упереться рогом и не признавать ни власти экзархов, ни власти Вселенского патриархата. В этом случае, скорее всего, будет очень жесткое решение, как в отношении лично их, так и в отношении московского патриархата. Все может закончиться тем, что вся эта публика будет объявлена вне православного христианства, и если в РФ с этим как-то справятся, поскольку там церковь является продолжением ФСБ, и все как-то разрулится, то в Украине эти господа утратят все преференции, которые им давал статус духовного лица, а «УПЦ МП» просто закончит свое юридическое существование, со всеми юридическими и материальными последствиями. Собственно говоря, назначение экзархов так взбесило гундяеевцев именно по причине их цели и полномочий. То есть, экзархи стали именно тем инструментом, который разрежет московские путы и сошьет православие в Украине в том виде, в котором оно и должно было пребывать все эти триста-четыреста лет.

До этого момента в Москве все никак не могли поверить в то, что решение об автокефалии может быть принято в принципе, а оказалось, что принято оно единогласно. Но даже после этого, гундяевцы надеялись на то, что принятие решения, пусть и такого неприятного, еще не значит его воплощения прямо сейчас. Высказывались мнения о том, что все может растянуться на годы, если не на десятилетия, а там – либо ишак помрет, либо падишах.

Однако, назначение экзархов показало, что никто не собирается терять темпа и все будет происходить стремительно. По логике вещей, экзархи должны были убедиться в своей полной поддержке как украинских властей, так и руководства УПЦ, причем, УПЦ должна была продемонстрировать свое полную готовность принимать все, даже неприятные меры, предписанные Константинополем.

Так что заявление Филарета (третий пункт) показало, что все идет быстро и по плану. Сейчас, когда пишутся эти строки, экзархи уже должны начать общение с теми священниками, которые еще остаются под МП. Результаты этого общения и всей работы, скорее всего, будут оглашены в день объявления о восстановлении автокефалии.

Тогда станет понятно, сколько священников и церквей перешли к УПЦ и вернулись в лоно материнской церкви, а кто решил поиграться в политику. Думаю, что тогда же будет дана оценка и их действиям, и будет озвучен их новый статус, поскольку они не подчинились прямым указаниям Вселенского Патриарха и синода.

И отдельной обязанностью, которая возложена на экзархов, является расследование обстоятельств и оснований наложение московской церковью анафем, в пределах УПЦ. Напомним, на сей день имеются две знаменитые анафемы. Первая была применена к самому предстоятелю УПЦ Филарету.

Она была наложена Гундяевым, еще при своем предшественнике и сделано было именно за то, что Филарет попытался вернуть УПЦ автокефалию. Теперь, когда стремления УПЦ уже официально признаны законными, и принято решение о ее (автокефалии) воплощении в жизнь, анафема должна быть снята просто в автоматическом режиме, поскольку оснований для нее не было ни в момент наложения, ни сейчас. А кроме того, сейчас поставлено под вопрос право московской церкви баловаться как анафемами, так и присвоениями почетных званий «святой», «старший святой» и «святой – инструктор».

Вторая анафема касается Ивана Мазепы, которая была наложена по распоряжению Петра первого государственным органом царства Московского – церковным синодом. Напомним, Иван Мазепа стал первым крупным меценатом, который целенаправленно стал восстанавливать православные храмы и лавры, пришедшие в упадок после походов родоначальника московской государственности и покровителя московских же попов – товарища Батыя.

Между прочим, Киево-Печерская лавра, в которой сейчас засели московские дельцы от церкви, впервые была поднята из руин именно трудами и деньгами Ивана Мазепы. Это же касается и других храмов Киева, Чернигова и не только их. Это было сделано во времена наибольшего запустения и разрухи, так что этот труд Мазепы должен бы стать основанием для его канонизации, но он получил анафему от карманных попов Петра за то, что не захотел прогнуться под него и не положить под него Украину.

Именно по этой анафеме экзархи уже высказались, и по сути признали ее никчемной или ничтожной, не имеющей последствий со времен оглашения. Это были только слова, но к окончанию процесса восстановления автокефалии эти вопросы должны найти свое формальное решение.

Судя по тому, что мы уже услышали обращение Филарета о готовности принять священников МП в лоно УПЦ, ждать осталось недолго.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Игра втёмную. Гибридная война с Россией

Предыдущие две недели были очень насыщены, и мы представляем вам ключевые вбросы российской пропаганды, которые так или иначе касаются нашей страны.

1. Украина — страна-террорист и пособник террористов.

В эту канву входит сразу два кремлёвских посыла — СБУ сотруднчичает с ИГИЛ (ФСБ задержала дагестанца-боевика ИГИЛ, который якобы сознался в том, что был завербован СБУ и по её (СБУ) поручению должен был ликвидировать одного из главарей террористов в Саратовской области, и совсем свежий вброс — ВСУ сбили малазийский Боинг MH17. Опять.

Всё это на фоне дела об отравлении Скрипалей, демонстрации двух сотрудников ГУР Минобороны России с «Солсберийским собором».

Таким образом, российская сторона, используя приём отвлечения внимания как внутренней, так и внешней аудитории от своих провалов, вновь запускает нарративы про киевскую хунту, террористов, «Правый сектор» и иже с ними.

В силу того, что эти темы уже потеряли свою остроту и актуальность — расследование Нидерландов и группы Bellingcat по кейсу малазийского Боинга, с одной стороны, и сильная потеря, в сравнении с 2014-2016 годами, силы ИГИЛ, с другой, — эффективность таких действий под сомнением.

2. Хасиды изнасиловали маленькую девочку.

************ — одна из тем, которая регулярно появляется в российских, пророссийских и пвседопроукраинских СМИ и новостных источниках. Этому активно содействуют как «полезные ******», так и люди, падкие на сенсации и шок-контент. Информацию о якобы изнасиловании опровергли в полиции, но история, как и «славянский мальчик в трусиках», начала жить своей жизнью.

Российские спецслужбы взяли на вооружение совет Манафорта Януковичу по актуализации и распространению антисемитской темы для раскола и подогрева украинского общества. Как и в предыдущем случае, острота проблемы потеряна, образ и картинка антисемитизма в Украине пошли на спад, в частности, из-за ослабления медиаактивности как самого «Правого сектора» (бывшего своеобразным пугалом для российской и пророссийской аудитории), так и, в принципе, всего правового и ультраправого движения в Украине.

3. Беда не приходит одна — с ней приходит россия. Одновременно происходит обострение ситуации с питьевой водой на Донбассе (радиоактивное загрязнение из-за затопляемой шахты «Юнком», о которой мы говорили в предыдущих выпусках) и экоситуации во временно аннексированном Крыму (химическое загрязнение из-за крымского «Титана»). В обоих случаях российские гибридные силы обвиняют Украину: это, по их словам, или диверсия украинских спецслужб, или желание уничтожить мирное население.

Принципиального влияния на украинское информационное пространство эти вбросы не имели, поскольку преимущественно обращались в российском информационном пространстве, поддерживая образ агрессивного и кровожадного Киева в глазах жителей временно аннексированного Крыма и ОРДЛО.

Впереди нас ждёт второй раунд по теме Томоса, отопительного сезона и валютных колебаний, и всё это на фоне провальных результатов провластной партии «Единая россия» на Дальнем Востоке, где марионеточная оппозиция в лице КПРФ сильно наращивает свои результаты на фоне пенсионной реформы, падения курса рубля и снижения уровня жизни по всей стране.

«Игра втёмную» — совместный проект «Петра и Мазепы» и радио «Донбасс.Реалии».

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Українці Румунії. Життя за кордоном

Кріна Грінь


Чому так багато українців у Румунії? Їх тут, за даними опису 2011 року, близько 60 тисяч. Серед меншин українці посідають третє місце — після угорців і ромів. Українці проживають у великих скупченнях на Південній Буковині, Мараморщині, Східному Банаті та Північній Добруджі. Понад половину українського населення Румунії народилися і живуть на півночі країни, у повіті Марамориш, а якщо точніше — в історичному Марамориші. Тут, на кордоні з Україною, майже по всій його довжині розташовані українські села.

Люди, які тут проживають, розмовляють на діалекті, що відрізняється від села до села і змінюється від покоління до покоління. Наприклад, у діалекті старшого покоління багато слів з угорської мови, але здебільшого він дуже схожий на закарпатський український говір. Наші прадіди й діди не знали румунської, або знали лише базові питання і відповіді, хоча жили на території Румунії. Після того як молоде покоління почало поступати до румунських шкіл, вивчати та вважати румунську мову другою рідною, в діалект почали входити румунські слова. Молодь бере румунське слово, як наприклад дієслово a gândi [а ґинді] — думати, і додає до нього українське закінчення -ати, виходить — ґиндувати. І це лише один із прикладів, а є ще багато інших. Бувають такі ситуації коли жителі двох різних сіл не можуть зрозуміти одне одного. Наприклад, у двох прикордонних селах — Вишівська Долина та Красний — існують різні варіанти українських слів «дядько» і «рукавиці». У Вишівській Долині — уйко і рукавиці, а у Красному — лельо і тапалаґи. Прослідкувати процес того, як такі різні варіанти цих слів з’явилися у двох майже сусідніх селах, дуже важко.

Про відмінності діалекту українців Румунії можна говорити дуже багато, оскільки він формувався ще з ХІІ століття між кожною групою людей окремо. Крім діалекту, в українських селах Румунії (в деяких краще, а в деяких про них майже забули) збереглися традиції. Про деякі ми чуємо тільки від бабусь та дідусів, як наприклад святкування Івана Купала, чи вечорниці — про які з появою дискотек і клубів молодь забула, але, незважаючи на загрози сучасного світу, тут ще збереглися деякі старовинні традиції. На прикладі села Вишівська Долина ми можемо сказати, що дуже добре збереглися традиції, пов'язані з великими святами. На Різдво, яке з давніх-давен було найважливішим святом зими, ходять колядники від хати до хати, прославляючи ім’я Господа. Люди колядують як дуже старі колядки, відомі й в Україні, так і нові, написані поетами діаспори на музику композиторів діаспори. Молоді хлопці зустрічаються і підготовляють Вертеп, який тут називають Бетлигеми, а вже дорослі чоловіки, в основному служителі церкви, збираються в хор, який всі три дні Різдва ходить від хати до хати і називається — Стара Коляда. На присвяток Святої Євдокії жінки сіють розсаду, а на Великдень діти після служби збираються коло церкви, граються і співають Виснянки (одна із найпопулярніших — це хоровод дівчат, під час якого вони співають веснянку «А вербове колесо»). На Святого Юрія юнаки палять ломи, а на Новий рік ходять від хати до хати вінчувати.

Про всі звичаї та обряди відомо і нашій Українській церкві. Звісно, як і в Україні, між українцями діаспори Румунії можна знайти представників багатьох віросповідань, але основною є Православна церква. У Румунії ще в 1948-му був заснований Генеральний український вікаріат, який працював до 1960 року, потім його перетворили на Православний Український вікаріат, який підпорядковується безпосередньо Румунському Патріархату. За комуністичних часів, з 1963 року українські школи були закриті, тому українські церкви залишилися єдиним місцем, де можна було спілкуватися рідною мовою. Зараз на території Румунії існує 32 українські церкви і три монастирі, в яких користуються юліанським календарем. Тому Святий вечір українці із Румунії святкують 6 січня — на відміну від православних румунів, які його відзначають 24 грудня.

Усіх цих людей та звичаї об’єднує одна велика національна організація — Союз українців Румунії, в якої є філії у кожному із повітів Румунії, де проживають українці. Організація має власне видавництво, яке випускає щомісяця по три газети і два журнали. Одна газета румунською мовою — «Curierul ucrainean», а інші дві українською — «Вільне слово» та «Український вісник», зазвичай вони висвітлюють різні важливі події із життя українців Румунії: фестивалі, конкурси, святкування. Із двох україномовних журналів, які видаються на території Румунії, один дитячий — «Дзвіночок», а інший літературний — «Наш Голос». В останньому журналі кожного місяця можна прочитати дуже цікаві твори письменників української діаспори із Румунії, там також можна знайти багато віршів, а ще наукові статті на українські теми, про українські традиції, легенди, про українську літературу та діячів культури.

Румунські письменники, політики, діячі культури, а тепер вже і студенти, і взагалі українська молодь завзято працюють над популяризацією української історії, літератури та культурі на румунській території. Але в першу чергу йде боротьба за те, щоби діти з українських сімей (там, де і мама і батько українці за походженням), чи зі змішаних (там, де один із батьків румун) не забували рідної мови й охоче її вивчали. Якщо діти з українських сімей вивчають хоча б діалект, то діти зі змішаних сімей дуже часто в дитинстві вивчають румунську, а потім віддають перевагу англійській і до цього їх спонукають батьки. Хоча в Румунії є дуже багато українських шкіл, там де майже всі предмети викладаються українською, є один український ліцей і, звичайно, можливість вступити на українське відділення в університет, молоде покоління дедалі частіше віддає перевагу румунській мові і відмовляється від свого українського коріння. Завдяки популяризації інформації про українське відділення в різних університетах, туди почали вступати студенти румунського походження, таким чином розповсюджується українська мова, а через неї і культура серед молодих румунів.

Ще в Румунії є молодіжна організація – Спілка Української Молоді Румунії, яка об’єднала під своїм крилом активну українську молодь. Ця молодь зараз представляє свої та українські інтереси на міжнародному рівні. Одні із найважливіших проектів, у яких брала участь Спілка, були організовані СКУМО (Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій). Іде мова про такі проекти, як Форум Українських Молодіжних Організацій, Молодіжний Лідер СКУМО та Українська політика та ЗМІ очима молоді. Українська молодь із Румунії є прикладом того, що українське насіння, яке живе в душі кожного українця, залишається, а потяг до всього українського може померти тільки разом з усіма українцями, які проживають по всьому світу.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
На Київщині СБУ викрила голову районної спілки громадської організації на збуті зброї

 
YES2018. Майбутнє України та Східної Європи - без сфер впливу та конфліктних зон

 
Эрозия власти в России началась

9 сентября по всей России прошли местные выборы. Случилась небольшая сенсация – партия власти впервые за многие годы не сумела набрать решительного большинства. Более того, в четырех регионах пришлось проводить второй тур выборов губернатора, такого уже сто лет не было! Одним из этих регионов стал Приморский край с центром во Владивостоке. Там во втором туре участвовали исполняющий обязанности губернатора, кандидат от «Единой России» Андрей Тарасенко и коммунист Андрей Ищенко. (Забавно, кстати, что у обоих – украинские фамилии).

В первом туре 9 сентября единоросс набрал 47% голосов, коммунист – 25%. Но после подсчета 95% протоколов лидировал именно оппозиционер: Ищенко набирал 52% голосов, почти на 6% опережал Тарасенко. В штабе коммуниста уже начали праздновать победу. Но не тут-то было. С часу до двух ночи в избиркоме что-то, типа, сломалось. А потом появились новые результаты – у единоросса – 50, 37% голосов, у его оппонента – 47, 11%!

В общем, совсем уж тупо, нагло, на глазах у всего мира, нарисовали победу во втором туре представителю «Единой России». Конечно, коммунист может попробовать пойти в суд, но это никак ему не поможет. Все российские суды, включая верховный, лижут сапог исполнительной власти и «Единой России», – никто против них не пойдет. Именно сфальсифицированные итоги выборов и будут объявлены официальными.

Впрочем, это и не важно. Даже если бы губернатором сенсационно стал коммунист, спустя пару месяцев он пошел бы на поклон в Кремль – просить денег для своего региона. А если бы не пошел, то его бы арестовали, обвинили в коррупции и посадили бы. Проще говоря, от смены губернатора ничего бы не поменялось. Но благодаря этой истории поменялось кое-что другое. Впервые за долгое время кандидат, которого лично поддержал Владимир путин, за которого лично агитировал путин, с позором проиграл. Настолько серьезным был разгром, что победу ему пришлось рисовать у всех на виду и в последний момент.

Это возвращает нас к разговору о легитимности российской власти. Никто и никогда не будет считать этого Тарасенко честно избранным, легитимным губернатором. А то, что за него вступился путин, подтачивает и президентскую легитимность.

В общественном сознании они уже в связке идут – президент, который обманывает народ и повышает пенсионный возраст, а также его протеже – жулик, открыто ворующий голоса на выборах. Примерно неделю назад я в своей передаче говорил, что процесс десакрализации и делегитимизации власти в России запущен, и его остановить уже не получится. Вот эти так называемые выборы в Приморье – очень серьезный показатель этого.

Эрозия института государственной власти в России началась. Да, ее можно будет некоторое время поддерживать чисто силовыми методами. Но уже в среднесрочной перспективе – год, два, она начнет ощутимо, заметно шататься.

Обратный отсчет запущен. Поэтому, я думаю, те, кто желал Медведеву (да и путину) дожить до гаагского трибунала, довольно скоро увидят, как их пожелание станет реальностью.



Иван Яковина

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Комитет рассмотрит просьбу ГПУ привлечь Вилкула к ответственности

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.


Кандидаты Коломойского. На кого ставят в Женеве

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.








 
Назад
Зверху Знизу