27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Польша отказывается от российского газа в пользу США
Энергетическая корпорация PGNiG Польши подписала 20-летние контракты с поставщиками сжиженного природного газа США (СПГ) — Port Arthur LNG и Venture Global LNG. Об этом сообщает сайт компании.
«Обе американские компании реализуют проекты строительства терминалов по сжижению газа в Мексиканском заливе, ввод в эксплуатацию которых запланирован на 2022 и 2023 годы. Одновременно ведутся переговоры, касающиеся условий обязывающих договоров на поставки СПГ, по которым PGNiG сможет получать от каждого американского партнера по 2 млн тонн СПГ в год, что после регазификации дает в сумме около 5,5 млрд кубометров природного газа», — сообщила польская компания.
Американский газ покроет треть потребностей Польши, которые составляют 15 млрд кубометров в год, и заменит поставки из России.
«Для PGNiG это важный шаг в развитии деятельности на рынке СПГ. Во-первых, таким образом мы хотим диверсифицировать структуру импорта СПГ в Польшу, особенно после истечения ямальского контракта в 2022 году.Во-вторых, мы получаем сырье из США, думая о развитии нашего торгового портфеля», — сказал глава правления PGNiG Петр Возняк.
Срок контракта с «Газпромом» истекает в 2022 году, и Варшава уже объявила, что не намерена его продлевать.
Помимо США Польша уже закупает СПГ в Катаре, а кроме того объявила о намерении участвовать в строительстве газопровода Baltic Pipe, который должен соединить ее с норвежским шельфом через Данию.
Энергетическая корпорация PGNiG Польши подписала 20-летние контракты с поставщиками сжиженного природного газа США (СПГ) — Port Arthur LNG и Venture Global LNG. Об этом сообщает сайт компании.
«Обе американские компании реализуют проекты строительства терминалов по сжижению газа в Мексиканском заливе, ввод в эксплуатацию которых запланирован на 2022 и 2023 годы. Одновременно ведутся переговоры, касающиеся условий обязывающих договоров на поставки СПГ, по которым PGNiG сможет получать от каждого американского партнера по 2 млн тонн СПГ в год, что после регазификации дает в сумме около 5,5 млрд кубометров природного газа», — сообщила польская компания.
Американский газ покроет треть потребностей Польши, которые составляют 15 млрд кубометров в год, и заменит поставки из России.
«Для PGNiG это важный шаг в развитии деятельности на рынке СПГ. Во-первых, таким образом мы хотим диверсифицировать структуру импорта СПГ в Польшу, особенно после истечения ямальского контракта в 2022 году.Во-вторых, мы получаем сырье из США, думая о развитии нашего торгового портфеля», — сказал глава правления PGNiG Петр Возняк.
Срок контракта с «Газпромом» истекает в 2022 году, и Варшава уже объявила, что не намерена его продлевать.
Помимо США Польша уже закупает СПГ в Катаре, а кроме того объявила о намерении участвовать в строительстве газопровода Baltic Pipe, который должен соединить ее с норвежским шельфом через Данию.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Протести в "загарбаній Молдові": чи призведе скасування виборів до революції у сусідів
Хвиля масових протестів, що охопили Кишинів останніми днями, визначила лінію протистояння між партією олігарха Володимира Плахотнюка і проєвропейською опозицією напередодні осінніх парламентських виборів.
А також дала привід політичним силам замислитися про секрет "успіху" правлячого режиму.
І ще раз показала, що нинішня влада Молдови (декларативно проєвропейська) вважає своїми головними опонентами позапарламентську проєвропейську опозицію, тоді як ані проросійські соціалісти, які контролюють чверть депутатських місць, ані їхній колишній голова Ігор Додон, який став в 2016 році президентом країни, особливого дискомфорту їм не спричиняють.
Правосуддя по-молдовськи
Привід для "вибуху" суспільного невдоволення молдован дуже серйозний: суд скасував результати виборів столичного мера.
Ці вибори завершилися ще 3 червня: у другому турі кандидат від правої проєвропейської опозиції, лідер платформи "Гідність і правда" Андрій Нестасе переміг представника проросійської Партії соціалістів Іона Чебана.
Примітно, що сам протест спрямований проти Демократичної партії і її лідера Володимира Плахотнюка, які формально взагалі не брали участі у виборах, але повністю контролюють владу в країні.
Рішення про скасування результатів голосування, винесене судом 19 червня, стало повною несподіванкою для обох кандидатів-лідерів.
Річ у тім, що хоча суд і розпочався на підставі скарги, поданої представником Іона Чебана, в його позові взагалі не було вимог про анулювання результатів виборів.
Кандидат, що зазнав поразки, звинувачував свого опонента в агітації на Facebook-сторінці в день голосування і, формально, домагався лише визнання цього факту.
Але суду виявилося вигідніше ухвалити рішення, про яке позивач і не просив.
Тепер молдовським ЗМІ залишається писати про "особливості" й сумнівні доходи суддів, задіяних у процесі – і констатувати, що судове рішення є остаточним, можливості ще раз оскаржити його законодавство Молдови не дає.
Масштаб протестів
Скасування виборів прогнозовано вивело прихильників опозиції на вулиці.
Нинішній протест став першим масовим виступом опозиції з минулого літа, коли громадяни виступали проти спільного законопроекту чинної влади і соціалістів про перехід від партійної до змішаної системи виборів.
Наймасовіший мітинг відбувся минулої неділі і зібрав, за різними оцінками, до 10 тис. громадян.
Ще одним лідером маніфестацій стала колишній міністр освіти, лідер партії "Дія і солідарність" Майя Санду. Соціалісти, які позиціонують себе як ліва опозиція, в акціях участі не брали, хоча і висловлювали невдоволення скасуванням виборів.
На думку політичного аналітика Алексєя Тулбуре, саме рівень протестів має ключове рішення. У тому числі – він може визначити тактику правлячої Демпартії на майбутніх парламентських виборах.
"Очевидно, що Плахотнюк своїм рішенням про невизнання підсумків голосування перевіряє, наскільки далеко він може піти, намагаючись зберегти владу зараз і після парламентських виборів. Він перевіряє, які будуть реакції на його беззаконня з боку суспільства і зовнішніх партнерів", – вважає Тулбуре.
Навіть більше, багато хто вважав, що масові протести переконають Плахотнюка "відмотати" ситуацію назад і відмовитися від скасування виборів... Проте 25 червня Вища судова палата поставила крапку в судовому процесі і остаточно підтвердила рішення суду першої інстанції та апеляції про анулювання результатів виборів.
Пікантності ситуації додає те, що вибори мера були достроковими. А оскільки від дати остаточного судового рішення до чергових виборів залишається менше року, то, за молдовським законодавством, нові вибори зараз проводитися не можуть.
Тож столиця залишається на "ручному управлінні" й житиме в цьому режимі також у період парламентської кампанії.
Обурений Захід
Рішення суду викликало шквал критики на адресу правлячого режиму з боку західних партнерів.
У день, коли ВСП винесла остаточне рішення, делегація уряду Молдови на чолі з прем'єром Павлом Філіпом саме була у Вашингтоні, де прем'єр, серед іншого, зустрічався з главою Держдепу США Майком Помпео. Поговорили вони, звичайно ж, і про вибори в Кишиневі.
"Держсекретар нагадав прем'єр-міністру Філіпу, що вільні та справедливі вибори є визначною рисою демократичного уряду і повинні відображати волю громадян країни без політичного втручання", – йдеться в повідомленні Держдепу.
Дещо більш прямолінійним було посольство США: "Рішення (вищої судової інстанції) зміцнило громадську думку про політичне втручання в молдовську систему правосуддя".
Не залишився осторонь і ЄС – посол Євросоюзу Петер Михалко "висловив розчарування рішенням ВСП", зазначивши, що "воля народу, виражена в вільних і справедливих виборах, не було дотримано".
Шанси протестів
Єдність західних партнерів, ймовірно, зможе надихнути вуличний протест. Питання тільки в тому, як далеко готові йти лідери опозиції в цьому протистоянні.
З одного боку, Нестасе і Санду закликають прихильників продовжувати акції, але з іншого – не роблять нічого для переходу маніфестацій у цілодобовий режим і організації мирної зміни політичного режиму, як це нещодавно було в тій же Вірменії.
Тим часом, після рішення ВСП вимоги громадян передбачувано вийшли на новий рівень.
Тепер йдеться не про посаду мера: люди вимагають відставки всієї нинішньої влади.
Якщо жорстке протистояння і намагання взяти владу "тут і зараз" Нестасе не цікавить, то йому доведеться підтримувати протестну хвилю аж до парламентських виборів, які очікуються в Молдові наприкінці цього року.
Демократам же в цій ситуації залишається розраховувати на те, що потенціал протестів до листопада вичерпається.
Певна ясність щодо цього з'явиться до закінчення весняно-літньої сесії парламенту, коли повинна бути призначена точна дата виборів. Якщо влада відчуває себе готовою до електорального випробування, то вибори відбудуться вчасно, восени. В іншому випадку дату можуть перенести на зиму, коли для вуличних протестів буде найменш комфортний час.
На хід протесту може так само вплинути лідер "Нашої Партії" Ренато Усатий, ще один критик режиму Плахотнюка. Його в Молдові оголошено в розшук, тому останні півтора року він проживає в Москві. Нещодавно Вусатий завив про плани прибути до Молдови з боку румунського кордону і в оточенні натовпу прихильників. Складно сказати, чи говорив він це всерйоз, але минулорічний досвід Міхеіла Саакашілі свідчить, що це може бути більше ніж просто жарт.
Якщо протестні плани Нестасе і плани Усатого по поверненню в Молдову об'єднаються в єдиний сценарій, то ризики для режиму Плахотнюка значно зростуть.
Окрема історія – з Ігорем Додоном. За 4 роки з його вуст лунали десятки погроз на адресу демократів, одна жорсткіша за іншу. Але реально жодного впливу на своїх опонентів президент не чинив. Якщо така практика триватиме, то частина прихильників соціалістів може приєднатися до вуличних протестів, не турбуючись через присутність чужих для них гасел.
Крок у цьому напрямку зробив сам Нестасе, який на одному з протестів звернувся російською мовою до російськомовних громадян, що складають кістяк електорату ПСРМ. Він закликав забути про ідеологічні розбіжності, мови й національності та об'єднатися в боротьбі зі "спільним ворогом".
Загарбана держава
Плахотнюку вдавалося виживати за будь-якого політичного режиму. Ставши помітною бізнес-фігурою в період правління комуніста Вороніна, він легко пережив прихід проєвропейської влади в 2009 році. Пізніше він включився в політичну боротьбу, отримав контроль над Демократичною партією і сам став уособленням режиму.
Демократи незмінно мали на виборах результат всього 10-15%, але в підсумку отримували важелі управління країною. Наприклад, на виборах до парламенту в 2014 році вони взяли всього 19 місць, але до сьогодні фракція зросла до 42 депутатів. Плахотнюк встановив контроль над більшістю районів країни, "переваривши" президента-соціаліста.
Фактично Плахотнюк замінив своїми структурами державні інститути.
Сьогодні ключові рішення – чи то про реформу уряду, чи про призначення глав дипмісій за кордоном – оголошуються особисто лідером ДПМ, хоча він не обіймає жодної державної посади. Такий стан речей у Молдові отримав назву "загарбаної держави". Цей термін використовують навіть деякі західні чиновники. Серед них – генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, який застосував ці слова у статті про Молдову, опублікованій пару років тому в The New York Times.
"Молдова – це загарбана держава, яка повинна бути повернута громадянам", – написав Ягланд, що тоді викликало схвалення молдовських громадян – але не змінило ситуацію.
Секретом перемог "загарбника" є не тільки вплив на прокуратуру і судову систему, величезний медіахолдинг і спецслужби. Можливо, головний секрет у тому, що його численні опоненти, окрім боротьби з режимом, не менш старанно боролися один з одним.
Нинішня криза покаже, які висновки зробили з такої ситуації молдовські політики, як ті, хто зацікавлений у збереженні "загарбаної держави", так і ті, хто домагається його звільнення.
Автор: Вячеслав Крачун з Кишинева
Хвиля масових протестів, що охопили Кишинів останніми днями, визначила лінію протистояння між партією олігарха Володимира Плахотнюка і проєвропейською опозицією напередодні осінніх парламентських виборів.
А також дала привід політичним силам замислитися про секрет "успіху" правлячого режиму.
І ще раз показала, що нинішня влада Молдови (декларативно проєвропейська) вважає своїми головними опонентами позапарламентську проєвропейську опозицію, тоді як ані проросійські соціалісти, які контролюють чверть депутатських місць, ані їхній колишній голова Ігор Додон, який став в 2016 році президентом країни, особливого дискомфорту їм не спричиняють.
Правосуддя по-молдовськи
Привід для "вибуху" суспільного невдоволення молдован дуже серйозний: суд скасував результати виборів столичного мера.
Ці вибори завершилися ще 3 червня: у другому турі кандидат від правої проєвропейської опозиції, лідер платформи "Гідність і правда" Андрій Нестасе переміг представника проросійської Партії соціалістів Іона Чебана.
Примітно, що сам протест спрямований проти Демократичної партії і її лідера Володимира Плахотнюка, які формально взагалі не брали участі у виборах, але повністю контролюють владу в країні.
Рішення про скасування результатів голосування, винесене судом 19 червня, стало повною несподіванкою для обох кандидатів-лідерів.
Річ у тім, що хоча суд і розпочався на підставі скарги, поданої представником Іона Чебана, в його позові взагалі не було вимог про анулювання результатів виборів.
Кандидат, що зазнав поразки, звинувачував свого опонента в агітації на Facebook-сторінці в день голосування і, формально, домагався лише визнання цього факту.
Але суду виявилося вигідніше ухвалити рішення, про яке позивач і не просив.
Тепер молдовським ЗМІ залишається писати про "особливості" й сумнівні доходи суддів, задіяних у процесі – і констатувати, що судове рішення є остаточним, можливості ще раз оскаржити його законодавство Молдови не дає.
Масштаб протестів
Скасування виборів прогнозовано вивело прихильників опозиції на вулиці.
Нинішній протест став першим масовим виступом опозиції з минулого літа, коли громадяни виступали проти спільного законопроекту чинної влади і соціалістів про перехід від партійної до змішаної системи виборів.
Наймасовіший мітинг відбувся минулої неділі і зібрав, за різними оцінками, до 10 тис. громадян.
Ще одним лідером маніфестацій стала колишній міністр освіти, лідер партії "Дія і солідарність" Майя Санду. Соціалісти, які позиціонують себе як ліва опозиція, в акціях участі не брали, хоча і висловлювали невдоволення скасуванням виборів.
На думку політичного аналітика Алексєя Тулбуре, саме рівень протестів має ключове рішення. У тому числі – він може визначити тактику правлячої Демпартії на майбутніх парламентських виборах.
"Очевидно, що Плахотнюк своїм рішенням про невизнання підсумків голосування перевіряє, наскільки далеко він може піти, намагаючись зберегти владу зараз і після парламентських виборів. Він перевіряє, які будуть реакції на його беззаконня з боку суспільства і зовнішніх партнерів", – вважає Тулбуре.
Навіть більше, багато хто вважав, що масові протести переконають Плахотнюка "відмотати" ситуацію назад і відмовитися від скасування виборів... Проте 25 червня Вища судова палата поставила крапку в судовому процесі і остаточно підтвердила рішення суду першої інстанції та апеляції про анулювання результатів виборів.
Пікантності ситуації додає те, що вибори мера були достроковими. А оскільки від дати остаточного судового рішення до чергових виборів залишається менше року, то, за молдовським законодавством, нові вибори зараз проводитися не можуть.
Тож столиця залишається на "ручному управлінні" й житиме в цьому режимі також у період парламентської кампанії.
Обурений Захід
Рішення суду викликало шквал критики на адресу правлячого режиму з боку західних партнерів.
У день, коли ВСП винесла остаточне рішення, делегація уряду Молдови на чолі з прем'єром Павлом Філіпом саме була у Вашингтоні, де прем'єр, серед іншого, зустрічався з главою Держдепу США Майком Помпео. Поговорили вони, звичайно ж, і про вибори в Кишиневі.
"Держсекретар нагадав прем'єр-міністру Філіпу, що вільні та справедливі вибори є визначною рисою демократичного уряду і повинні відображати волю громадян країни без політичного втручання", – йдеться в повідомленні Держдепу.
Дещо більш прямолінійним було посольство США: "Рішення (вищої судової інстанції) зміцнило громадську думку про політичне втручання в молдовську систему правосуддя".
Не залишився осторонь і ЄС – посол Євросоюзу Петер Михалко "висловив розчарування рішенням ВСП", зазначивши, що "воля народу, виражена в вільних і справедливих виборах, не було дотримано".
Шанси протестів
Єдність західних партнерів, ймовірно, зможе надихнути вуличний протест. Питання тільки в тому, як далеко готові йти лідери опозиції в цьому протистоянні.
З одного боку, Нестасе і Санду закликають прихильників продовжувати акції, але з іншого – не роблять нічого для переходу маніфестацій у цілодобовий режим і організації мирної зміни політичного режиму, як це нещодавно було в тій же Вірменії.
Тим часом, після рішення ВСП вимоги громадян передбачувано вийшли на новий рівень.
Тепер йдеться не про посаду мера: люди вимагають відставки всієї нинішньої влади.
Якщо жорстке протистояння і намагання взяти владу "тут і зараз" Нестасе не цікавить, то йому доведеться підтримувати протестну хвилю аж до парламентських виборів, які очікуються в Молдові наприкінці цього року.
Демократам же в цій ситуації залишається розраховувати на те, що потенціал протестів до листопада вичерпається.
Певна ясність щодо цього з'явиться до закінчення весняно-літньої сесії парламенту, коли повинна бути призначена точна дата виборів. Якщо влада відчуває себе готовою до електорального випробування, то вибори відбудуться вчасно, восени. В іншому випадку дату можуть перенести на зиму, коли для вуличних протестів буде найменш комфортний час.
На хід протесту може так само вплинути лідер "Нашої Партії" Ренато Усатий, ще один критик режиму Плахотнюка. Його в Молдові оголошено в розшук, тому останні півтора року він проживає в Москві. Нещодавно Вусатий завив про плани прибути до Молдови з боку румунського кордону і в оточенні натовпу прихильників. Складно сказати, чи говорив він це всерйоз, але минулорічний досвід Міхеіла Саакашілі свідчить, що це може бути більше ніж просто жарт.
Якщо протестні плани Нестасе і плани Усатого по поверненню в Молдову об'єднаються в єдиний сценарій, то ризики для режиму Плахотнюка значно зростуть.
Окрема історія – з Ігорем Додоном. За 4 роки з його вуст лунали десятки погроз на адресу демократів, одна жорсткіша за іншу. Але реально жодного впливу на своїх опонентів президент не чинив. Якщо така практика триватиме, то частина прихильників соціалістів може приєднатися до вуличних протестів, не турбуючись через присутність чужих для них гасел.
Крок у цьому напрямку зробив сам Нестасе, який на одному з протестів звернувся російською мовою до російськомовних громадян, що складають кістяк електорату ПСРМ. Він закликав забути про ідеологічні розбіжності, мови й національності та об'єднатися в боротьбі зі "спільним ворогом".
Загарбана держава
Плахотнюку вдавалося виживати за будь-якого політичного режиму. Ставши помітною бізнес-фігурою в період правління комуніста Вороніна, він легко пережив прихід проєвропейської влади в 2009 році. Пізніше він включився в політичну боротьбу, отримав контроль над Демократичною партією і сам став уособленням режиму.
Демократи незмінно мали на виборах результат всього 10-15%, але в підсумку отримували важелі управління країною. Наприклад, на виборах до парламенту в 2014 році вони взяли всього 19 місць, але до сьогодні фракція зросла до 42 депутатів. Плахотнюк встановив контроль над більшістю районів країни, "переваривши" президента-соціаліста.
Фактично Плахотнюк замінив своїми структурами державні інститути.
Сьогодні ключові рішення – чи то про реформу уряду, чи про призначення глав дипмісій за кордоном – оголошуються особисто лідером ДПМ, хоча він не обіймає жодної державної посади. Такий стан речей у Молдові отримав назву "загарбаної держави". Цей термін використовують навіть деякі західні чиновники. Серед них – генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, який застосував ці слова у статті про Молдову, опублікованій пару років тому в The New York Times.
"Молдова – це загарбана держава, яка повинна бути повернута громадянам", – написав Ягланд, що тоді викликало схвалення молдовських громадян – але не змінило ситуацію.
Секретом перемог "загарбника" є не тільки вплив на прокуратуру і судову систему, величезний медіахолдинг і спецслужби. Можливо, головний секрет у тому, що його численні опоненти, окрім боротьби з режимом, не менш старанно боролися один з одним.
Нинішня криза покаже, які висновки зробили з такої ситуації молдовські політики, як ті, хто зацікавлений у збереженні "загарбаної держави", так і ті, хто домагається його звільнення.
Автор: Вячеслав Крачун з Кишинева
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Як Білорусь заробляє на російських контрсанкціях
Як уплинули російські контрсанкції на білоруський експорт-імпорт
Коли росія ввела контрсанкції щодо Заходу, позбавивши своїх громадян європейського продовольства, білоруський міністр сільської промисловості Лєанід Заяц назвав таке рішення «Клондайк для Білорусі». Не скористатися шансом було би просто нерозумно, і майже відразу ж росіяни виявили в магазинах креветки виробництва Республіки Білорусь.
Імпорт санкційного норвезького лосося білоруським переробним підприємством «Санта Бремор» підскочив учетверо. росія заговорила про білоруську «контрабанду» й кинула на боротьбу з нею Россільгоспнагляд. Але чи справді це контрабанда?
Насправді проблема контрабанди санкційної продукції через Білорусь надто перебільшена та, хоч як дивно, політизована. Переважну частину «білоруських креветок» і «білоруських ківі» в Росії не можна вважати *******ьною продукцією. Хоча б тому, що тоді ніхто не вказував би на цінниках країною походження Білорусь. Кому треба «палити» контрабандні схеми?
У структурі білоруського експорту росія посідає перше місце за сільськогосподарською продукцією. І на тих місцях зовсім не санкційка. Торік за січень — вересень частка Росії в загальному обсязі експорту білоруської сільськогосподарської продукції становила 90,4%. Це менше рівня 2016-го на 4,4%, але й так на цьому експорті Білорусь заробила (за дев’ять місяців, нагадаємо) $1,7 млрд.
Згідно з даними Міністерства сільського господарства Російської Федерації, імпорт таких молоковмісних продуктів, як сир і сирні продукти, сухе молоко, вершкове масло й суха молочна сироватка, у Росію еквівалентний ввезенню 4,5 млн т сирого молока на рік. Головний постачальник — до 70% продукції — Білорусь. І все це продукція цілком легальна. Зрозуміло, що, як і всякі розсудливі люди, білоруси вирішили дістати вигоду з російських контрсанкцій. Це призводить до того, що на прилавках білоруських магазинів ви практично не знайдете вітчизняних яблук, а якщо й знайдете, то вони будуть не кращої якості. Яблука в Білорусі переважно з Польщі та Нідерландів. Певний час тому покупців уразив дивний ціновий фінт: сир, імпортований із Литви, став коштувати дешевше, ніж сир вітчизняного виробництва. А зовсім недавно автор цих рядків купив один із суто білоруських продуктів — квас «Лідскі». І цей квас раптом виявився виготовлений... у тій самій Литві.
Пояснити такі фортелі вельми просто: білоруські підприємства, скориставшись російськими контрсанкціями, прагнуть захопити й утримати частку на російському ринку. Вони нарощують свій експорт до Російської Федерації, причому на шкоду внутрішньому ринку. У результаті на білоруському ринку виникає нестача вітчизняної продукції, і її доводиться заміщати імпортом. Тим самим імпортом, який у Росії потрапив під контрсанкції.
Зайвим доказом сказаного вище є певна переорієнтація шоп-туризму. Раніше білоруси їздили до Брянська й Смоленська, щоб купити там електроніку й побутову техніку, яка в Росії коштувала дешевше, ніж у Білорусі. Зараз росіяни приїжджають до не так уже далеких для них Вітебська й Могильова. Чи вважати такий неорганізований шоп-туризм конт*рабандою?
Зрештою, російські контрсанкції підштовхнули білоруські переробні підприємства до серйозної модернізації та освоєння випуску нових видів продукції. У пресі з’являлася інформація, що білоруси самі почали випускати сири з пліснявою. Але на білоруських прилавках ви їх, звичайно, не побачите: експорт, і експорт передусім у Росію.
Що ж стосується «нерідних» для Білорусі лосося, креветок, ківі й іншої екзотики, то тут знову виникають питання. Як норвезький лосось може раптом виявитися білоруським? Насправді може, і ніякої суперечності тут немає, зазначає перший заступник міністра сільського господарства й продовольства Лєонід Марініч. Закуплена в Норвегії риба переробляється та розфасовується в Білорусі. Згідно з чинними правилами Митного союзу, який діє між Росією та Білоруссю аж із 2010-го, такій продукції надається інший код ТН ЗЕД і вона є білоруським товаром. Тобто «білоруські креветки» мають право на існування, якщо їх привезли до Білорусі замороженими, а тут відварили або розфасували. До того ж є безліч товарів, щодо яких таких питань і сумнівів навіть не виникає, хоча мали б. Наприклад, «білоруські» фініки з Ірану або «білоруський» арахіс. Причому в останньому навіть не вказується країна походження. Тим часом білоруська в ньому хіба що просмажка й упаковка. Ну, може, ще й сіль, якщо він солоний.
Погодьтеся, маючи під боком контрсанкційного сусіда, та ще з таким величезним ринком, було б гріхом на ньому не заробити. Тому білоруські підприємства або здають внутрішній ринок на користь зовнішнього, або користуються можливостями переробки. І це куди кращий спосіб заробити, ніж винаходити контрабандні схеми. Хоча й без них не обходиться. Сказати, що контрабанди сільгосппродукції до Росії через Білорусь немає зовсім, було б неправдою. Вона є, але зазвичай не потрапляє до звітів по імпорту-експорту, розкопати її дуже важко.
На озброєння взято старий спосіб, використаний і відпрацьований Білоруссю досить давно на постачаннях нафти. На початку 2010-х років ця схема наробила багато шуму, коли російська нафта експортувалася до країн Євросоюзу. Розчинники та розріджувачі не потрапляли під нафтове експортне мито, яке Білорусь тоді повинна була повертати до російського бюджету, і під цією маркою нафта й переправлялася до ЄС. Економіст Ярослав Романчук свого часу просто порівняв дані: із Білорусі, за статистикою, до країн Балтії надходили «розчинники та розріджувачі». Але у звітності сусідів по імпорту ніякі такі продукти не зазначалися. Зате була сира нафта, яку Білорусь нібито нікуди не постачала.
Зараз це працює в інший бік. росія ввела свої контрсанкції у 2014-му. У 2015 році відбулося різке зростання імпорту в Білорусь товарів із країн Африки — від $178 млн у 2014-му до $587 млн у 2015-му. Головною причиною зростання імпорту стала поява товарів 07 і 08 груп кодів ТН ЗЕД — овочі, фрукти й горіхи. Африканські країни стали поставляти в Білорусь персики, вишню, яблука та груші, які до цього не експортували взагалі або обсяги поставок яких були мінімальними. І це не єдина дивина. Наприклад, за даними Белстату, імпорт персиків і нектаринів у Білорусь із Марокко у 2015 році становив 48,5 тис. т на $64,5 млн, що вдев’ятеро перевищує поставки цих фруктів із Марокко до всіх інших країн за такий самий час. До того ж, за даними UN Сomtrade, офіційних поставок із Марокко в Білорусь не було взагалі!
Дивацтва виникають і в ціні поставок. Ті ж таки персики й нектарини нібито з Марокко «закуповувалися» за ціною $1331 за тонну. А в Росію ця сама продукція експортувалася по $191 за тонну. Що це за бізнес-благодійність: реекспорт за ціною, у шість разів нижчою, ніж закупівельна?
Зрозуміло, що ніяких поставок із Марокко не було. Завищені «марокканські» ціни на персики та нектарини маскували обсяг поставок із країн, які потрапили під контрсанкції РФ. А занижені ціни поставок до Росії мали на меті мінімізацію податкових платежів і — як наслідок — маскування тієї самої санкційки.
У 2016-му Россільгоспнагляд став пильніше відстежувати поставки плодоовочевої продукції. У відповідь замість Марокко, ПАРу та Єгипту декларуються імпортні поставки з Гвінеї, Кот-д’Івуару, Камеруну, Ліберії, Сьєрра-Леоне, Беніну, Буркіна-Фасо, Бурунді, Екваторіальної Гвінеї та навіть із Сомалі. Хоча до 2016 року з Екваторіальної Гвінеї Білорусь не імпортувала жодної товарної позиції, а торговельне сальдо із Сомалі, Гвінеєю-Бісау та Беніном не перевищувало кількох тисяч доларів. За перші три місяці 2017-го Білорусь увезла 64,8 тис. т томатів. Найбільше з Туреччини — 52,9 тис. т. За даними Національного статистичного комітету, на внутрішньому ринку за ті самі три місяці білоруси в магазинах купили 6220,3 т помідорів. Імовірно, скільки ж було продано на ринках (ці продажі білоруська статистика не рахує). На експорт за три місяці Білорусь відправила 10,2 т томатів, причому тільки в Росію. У Білдержхарчпромі повідомили: усі підприємства концерну використовують тільки білоруську сировину, за винятком абрикосів і персиків. Тому турецькі помідори не могли бути перероблені.
Куди зникло більш ніж 42 тис. т турецьких томатів?
Ще одна поширена контрабандна схема — використання переваг Митного та Євразійського економічного союзів. Робиться це досить просто.
Припустімо, є фура із санкційними польськими яблуками. З Білорусі вона їде, за документами, до Казахстану. Оскільки вона йде транзитом, завертати її на кордоні не мають права. Однак, в’їхавши до Росії, вона через певний час розчиняється на безкрайніх російських просторах і до Казахстану не доїжджає. А потім так само раптово повертається до Білорусі, але вже порожньою.
Розпізнавши таку схему, росія намагалася з нею боротися, увівши заборону на транзит європейського продовольства з Білорусі до країн Центральної та Західної Азії. Але боротися з цією контрабандою вельми непросто. По-перше, неясно, коли товар потрапляє до відповідального покупця, а коли — до фіктивного. По-друге, такий контроль суперечить духу й букві угод у межах Митного союзу та ЄАЕС: усе, що розмитнено в Білорусі, має безперешкодно проїхати до Казахстану, Киргизстану або Вірменії. По-третє, транзит через Росію зачіпає не тільки «союзників»: за РФ ще багато інших держав, починаючи від Грузії та закінчуючи Китаєм. Відповідно не вгадаєш, що й коли «розчиниться» в Росії.
Тому Россільгоспнагляд, виявляючи факти проникнення санкційної продукції, зараз переважно «б’є по площах». У відповідь на білоруську контрабанду він чіпляється до цілком офіційних білоруських постачальників, оголошуючи їхню продукцію такою, «що не відповідає санітарним нормам». Не минає й місяця без новини про те, що якимось підприємствам обмежили доступ їхніх товарів на російські ринки. І також не минає місяця без аналогічної новини у зворотному напрямку: «порушення було усунено, дозвіл на поставки до Росії продукції отримано». Здебільшого це стосується підприємств із переробки м’яса й молока.
Бар’єри на шляху відносно дешевої та якісної білоруської продукції до російського продовольчого ринку більш ніж дивні на тлі даних Россільгоспнагляду про те, що третина молочних продуктів на російських прилавках — це фальсифікат. А за деякими регіонами й товарними позиціями (сир, тверді сири, десерти) частка фальсифікованих товарів доходить до 60%. Як вважає виконавчий директор Асоціації переробників із протидії фальсифікації молочної продукції Росії Аляксандр Бражко, частка фальсифікованої продукції серед недорогих вершкових масел і сирів сягає 90%.
Отже, казати про Білорусь як про «контрабандний хаб» щодо російської санкційки повністю не доводиться. Ситуація тут приблизно 50/50. Але така стійка рівновага довго не зберігатиметься.
Останніми числами травня в Мінську відбувся глобальний експертний форум «Східна Європа: у пошуках безпеки для всіх». У блоці обговорення, присвяченому російським санкціям, експерти зазначили: санкційна політика Російської Федерації може дати поштовх для розвитку власного виробництва сільськогосподарської продукції. І Білорусі в середньостроковій перспективі до цього треба готуватися. Питання лише в тому, якими темпами розвиватиметься сільгоспвиробництво в Росії.
Автор: Сяргєй Пульша
Матеріал друкованого видання № 24 (553) від 21 червня 2018
Як уплинули російські контрсанкції на білоруський експорт-імпорт
Коли росія ввела контрсанкції щодо Заходу, позбавивши своїх громадян європейського продовольства, білоруський міністр сільської промисловості Лєанід Заяц назвав таке рішення «Клондайк для Білорусі». Не скористатися шансом було би просто нерозумно, і майже відразу ж росіяни виявили в магазинах креветки виробництва Республіки Білорусь.
Імпорт санкційного норвезького лосося білоруським переробним підприємством «Санта Бремор» підскочив учетверо. росія заговорила про білоруську «контрабанду» й кинула на боротьбу з нею Россільгоспнагляд. Але чи справді це контрабанда?
Насправді проблема контрабанди санкційної продукції через Білорусь надто перебільшена та, хоч як дивно, політизована. Переважну частину «білоруських креветок» і «білоруських ківі» в Росії не можна вважати *******ьною продукцією. Хоча б тому, що тоді ніхто не вказував би на цінниках країною походження Білорусь. Кому треба «палити» контрабандні схеми?
У структурі білоруського експорту росія посідає перше місце за сільськогосподарською продукцією. І на тих місцях зовсім не санкційка. Торік за січень — вересень частка Росії в загальному обсязі експорту білоруської сільськогосподарської продукції становила 90,4%. Це менше рівня 2016-го на 4,4%, але й так на цьому експорті Білорусь заробила (за дев’ять місяців, нагадаємо) $1,7 млрд.
Згідно з даними Міністерства сільського господарства Російської Федерації, імпорт таких молоковмісних продуктів, як сир і сирні продукти, сухе молоко, вершкове масло й суха молочна сироватка, у Росію еквівалентний ввезенню 4,5 млн т сирого молока на рік. Головний постачальник — до 70% продукції — Білорусь. І все це продукція цілком легальна. Зрозуміло, що, як і всякі розсудливі люди, білоруси вирішили дістати вигоду з російських контрсанкцій. Це призводить до того, що на прилавках білоруських магазинів ви практично не знайдете вітчизняних яблук, а якщо й знайдете, то вони будуть не кращої якості. Яблука в Білорусі переважно з Польщі та Нідерландів. Певний час тому покупців уразив дивний ціновий фінт: сир, імпортований із Литви, став коштувати дешевше, ніж сир вітчизняного виробництва. А зовсім недавно автор цих рядків купив один із суто білоруських продуктів — квас «Лідскі». І цей квас раптом виявився виготовлений... у тій самій Литві.
Пояснити такі фортелі вельми просто: білоруські підприємства, скориставшись російськими контрсанкціями, прагнуть захопити й утримати частку на російському ринку. Вони нарощують свій експорт до Російської Федерації, причому на шкоду внутрішньому ринку. У результаті на білоруському ринку виникає нестача вітчизняної продукції, і її доводиться заміщати імпортом. Тим самим імпортом, який у Росії потрапив під контрсанкції.
Зайвим доказом сказаного вище є певна переорієнтація шоп-туризму. Раніше білоруси їздили до Брянська й Смоленська, щоб купити там електроніку й побутову техніку, яка в Росії коштувала дешевше, ніж у Білорусі. Зараз росіяни приїжджають до не так уже далеких для них Вітебська й Могильова. Чи вважати такий неорганізований шоп-туризм конт*рабандою?
Зрештою, російські контрсанкції підштовхнули білоруські переробні підприємства до серйозної модернізації та освоєння випуску нових видів продукції. У пресі з’являлася інформація, що білоруси самі почали випускати сири з пліснявою. Але на білоруських прилавках ви їх, звичайно, не побачите: експорт, і експорт передусім у Росію.
Що ж стосується «нерідних» для Білорусі лосося, креветок, ківі й іншої екзотики, то тут знову виникають питання. Як норвезький лосось може раптом виявитися білоруським? Насправді може, і ніякої суперечності тут немає, зазначає перший заступник міністра сільського господарства й продовольства Лєонід Марініч. Закуплена в Норвегії риба переробляється та розфасовується в Білорусі. Згідно з чинними правилами Митного союзу, який діє між Росією та Білоруссю аж із 2010-го, такій продукції надається інший код ТН ЗЕД і вона є білоруським товаром. Тобто «білоруські креветки» мають право на існування, якщо їх привезли до Білорусі замороженими, а тут відварили або розфасували. До того ж є безліч товарів, щодо яких таких питань і сумнівів навіть не виникає, хоча мали б. Наприклад, «білоруські» фініки з Ірану або «білоруський» арахіс. Причому в останньому навіть не вказується країна походження. Тим часом білоруська в ньому хіба що просмажка й упаковка. Ну, може, ще й сіль, якщо він солоний.
Погодьтеся, маючи під боком контрсанкційного сусіда, та ще з таким величезним ринком, було б гріхом на ньому не заробити. Тому білоруські підприємства або здають внутрішній ринок на користь зовнішнього, або користуються можливостями переробки. І це куди кращий спосіб заробити, ніж винаходити контрабандні схеми. Хоча й без них не обходиться. Сказати, що контрабанди сільгосппродукції до Росії через Білорусь немає зовсім, було б неправдою. Вона є, але зазвичай не потрапляє до звітів по імпорту-експорту, розкопати її дуже важко.
На озброєння взято старий спосіб, використаний і відпрацьований Білоруссю досить давно на постачаннях нафти. На початку 2010-х років ця схема наробила багато шуму, коли російська нафта експортувалася до країн Євросоюзу. Розчинники та розріджувачі не потрапляли під нафтове експортне мито, яке Білорусь тоді повинна була повертати до російського бюджету, і під цією маркою нафта й переправлялася до ЄС. Економіст Ярослав Романчук свого часу просто порівняв дані: із Білорусі, за статистикою, до країн Балтії надходили «розчинники та розріджувачі». Але у звітності сусідів по імпорту ніякі такі продукти не зазначалися. Зате була сира нафта, яку Білорусь нібито нікуди не постачала.
Зараз це працює в інший бік. росія ввела свої контрсанкції у 2014-му. У 2015 році відбулося різке зростання імпорту в Білорусь товарів із країн Африки — від $178 млн у 2014-му до $587 млн у 2015-му. Головною причиною зростання імпорту стала поява товарів 07 і 08 груп кодів ТН ЗЕД — овочі, фрукти й горіхи. Африканські країни стали поставляти в Білорусь персики, вишню, яблука та груші, які до цього не експортували взагалі або обсяги поставок яких були мінімальними. І це не єдина дивина. Наприклад, за даними Белстату, імпорт персиків і нектаринів у Білорусь із Марокко у 2015 році становив 48,5 тис. т на $64,5 млн, що вдев’ятеро перевищує поставки цих фруктів із Марокко до всіх інших країн за такий самий час. До того ж, за даними UN Сomtrade, офіційних поставок із Марокко в Білорусь не було взагалі!
Дивацтва виникають і в ціні поставок. Ті ж таки персики й нектарини нібито з Марокко «закуповувалися» за ціною $1331 за тонну. А в Росію ця сама продукція експортувалася по $191 за тонну. Що це за бізнес-благодійність: реекспорт за ціною, у шість разів нижчою, ніж закупівельна?
Зрозуміло, що ніяких поставок із Марокко не було. Завищені «марокканські» ціни на персики та нектарини маскували обсяг поставок із країн, які потрапили під контрсанкції РФ. А занижені ціни поставок до Росії мали на меті мінімізацію податкових платежів і — як наслідок — маскування тієї самої санкційки.
У 2016-му Россільгоспнагляд став пильніше відстежувати поставки плодоовочевої продукції. У відповідь замість Марокко, ПАРу та Єгипту декларуються імпортні поставки з Гвінеї, Кот-д’Івуару, Камеруну, Ліберії, Сьєрра-Леоне, Беніну, Буркіна-Фасо, Бурунді, Екваторіальної Гвінеї та навіть із Сомалі. Хоча до 2016 року з Екваторіальної Гвінеї Білорусь не імпортувала жодної товарної позиції, а торговельне сальдо із Сомалі, Гвінеєю-Бісау та Беніном не перевищувало кількох тисяч доларів. За перші три місяці 2017-го Білорусь увезла 64,8 тис. т томатів. Найбільше з Туреччини — 52,9 тис. т. За даними Національного статистичного комітету, на внутрішньому ринку за ті самі три місяці білоруси в магазинах купили 6220,3 т помідорів. Імовірно, скільки ж було продано на ринках (ці продажі білоруська статистика не рахує). На експорт за три місяці Білорусь відправила 10,2 т томатів, причому тільки в Росію. У Білдержхарчпромі повідомили: усі підприємства концерну використовують тільки білоруську сировину, за винятком абрикосів і персиків. Тому турецькі помідори не могли бути перероблені.
Куди зникло більш ніж 42 тис. т турецьких томатів?
Ще одна поширена контрабандна схема — використання переваг Митного та Євразійського економічного союзів. Робиться це досить просто.
Припустімо, є фура із санкційними польськими яблуками. З Білорусі вона їде, за документами, до Казахстану. Оскільки вона йде транзитом, завертати її на кордоні не мають права. Однак, в’їхавши до Росії, вона через певний час розчиняється на безкрайніх російських просторах і до Казахстану не доїжджає. А потім так само раптово повертається до Білорусі, але вже порожньою.
Розпізнавши таку схему, росія намагалася з нею боротися, увівши заборону на транзит європейського продовольства з Білорусі до країн Центральної та Західної Азії. Але боротися з цією контрабандою вельми непросто. По-перше, неясно, коли товар потрапляє до відповідального покупця, а коли — до фіктивного. По-друге, такий контроль суперечить духу й букві угод у межах Митного союзу та ЄАЕС: усе, що розмитнено в Білорусі, має безперешкодно проїхати до Казахстану, Киргизстану або Вірменії. По-третє, транзит через Росію зачіпає не тільки «союзників»: за РФ ще багато інших держав, починаючи від Грузії та закінчуючи Китаєм. Відповідно не вгадаєш, що й коли «розчиниться» в Росії.
Тому Россільгоспнагляд, виявляючи факти проникнення санкційної продукції, зараз переважно «б’є по площах». У відповідь на білоруську контрабанду він чіпляється до цілком офіційних білоруських постачальників, оголошуючи їхню продукцію такою, «що не відповідає санітарним нормам». Не минає й місяця без новини про те, що якимось підприємствам обмежили доступ їхніх товарів на російські ринки. І також не минає місяця без аналогічної новини у зворотному напрямку: «порушення було усунено, дозвіл на поставки до Росії продукції отримано». Здебільшого це стосується підприємств із переробки м’яса й молока.
Бар’єри на шляху відносно дешевої та якісної білоруської продукції до російського продовольчого ринку більш ніж дивні на тлі даних Россільгоспнагляду про те, що третина молочних продуктів на російських прилавках — це фальсифікат. А за деякими регіонами й товарними позиціями (сир, тверді сири, десерти) частка фальсифікованих товарів доходить до 60%. Як вважає виконавчий директор Асоціації переробників із протидії фальсифікації молочної продукції Росії Аляксандр Бражко, частка фальсифікованої продукції серед недорогих вершкових масел і сирів сягає 90%.
Отже, казати про Білорусь як про «контрабандний хаб» щодо російської санкційки повністю не доводиться. Ситуація тут приблизно 50/50. Але така стійка рівновага довго не зберігатиметься.
Останніми числами травня в Мінську відбувся глобальний експертний форум «Східна Європа: у пошуках безпеки для всіх». У блоці обговорення, присвяченому російським санкціям, експерти зазначили: санкційна політика Російської Федерації може дати поштовх для розвитку власного виробництва сільськогосподарської продукції. І Білорусі в середньостроковій перспективі до цього треба готуватися. Питання лише в тому, якими темпами розвиватиметься сільгоспвиробництво в Росії.
Автор: Сяргєй Пульша
Матеріал друкованого видання № 24 (553) від 21 червня 2018
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Віктор Медведчук. Адвокат Путіна
Яке місце посідає Віктор Медведчук в українській політиці
У липні 2013 року в Києві відбулися пишні святкування 1025-річчя хрещення Русі. Хоча цю дату навряд чи можна визнати круглою, українська влада докладає значних зусиль до піднесення значущості свята. До столиці України завітали ієрархи 9 з 15 помісних православних церков, а також президенти Молдови, Сербії та Росії.
Основна увага прикута до Владіміра Путіна. Тоді ще неможливо припустити, але це останній офіційний візит президента РФ до України. Окрім участі в офіційних заходах, організованих українською стороною, Путін робить несподіваний крок. Він без супроводу свого українського колеги Віктора Януковича відвідує публічний захід. Ідеться не про спілкування зі студентами університету чи візит до російського земляцтва. За даними сайта президента РФ, Путін завітав на конференцію «Православно-слов’янські цінності — основа цивілізаційного вибору України». Однак під час заходу за його спиною банер із назвою лише однієї громадської організації — «Український вибір». Ліворуч від президента РФ сидить її лідер Віктор Медведчук.
Історія з появою та активною розкруткою «Українського вибору» на сьогодні є останньою, коли Медведчук спробував свої сили саме як публічний політик. Незадовго до описаних подій Київ та інші міста зарясніли рекламою із символікою організації та гаслом «Країною керуєш ти!». Серед пропонованих ідей принципи прямого народовладдя з референдумами та регулярними соцопитуваннями для вирішення тих чи інших питань. Сам Віктор Медведчук виступив як прихильник ідей федералізації України та вступу до Митного союзу на противагу офіційному курсу тодішньої влади на євроінтеграцію.
Антигерой
Дати точну відповідь, на що саме була спрямована та кампанія, складно навіть тепер. За однією версією, росія розчарувалася в Януковичі, який обрав курс на Європу, і зробила ставку на Медведчука як наступного президента. Однак навіть побіжний погляд на дані соціології тих часів дає підстави зробити висновок, що і Янукович, і Медведчук перебували на одному електоральному полі, тож боротьба між ними просто відкрила б шлях до перемоги кандидатові від опозиції.
Інша думка полягає в тому, що історія з «Українським вибором» мала на меті просто залякати Януковича та схилити його до зміни політичної позиції. Обидві версії дають точну відповідь на запитання: чого домагалася росія? Однак не дають на інше: чого домагався сам Медведчук?
Віктор Медведчук уже 21 рік на помітних ролях в українській політиці. І лише третину цього часу він обіймав ті чи інші посади у владі. Це унікальна здатність у країні, де термін життя політичних проектів часто вимірюється одним електоральним циклом. Медведчук може дозволити собі не мати міністерського портфеля або депутатського крісла та не з’являтися щовечора не телеекранах. Водночас його вплив на процеси багато хто не піддає жодному сумніву, а ім’я демонізоване. Якщо порівняти українську політику з коміксами, то всі персонажі прагнуть стати супергероями для виборця. А Медведчук комфортно почувається в ролі антигероя. Важливо, щоб це був найголовніший із антигероїв.
«У мене є амбіції, але сьогодні говорити про них не буду, тому що ідеї, які я захищаю, як ви й сказали, непопулярні. Спочатку слід зробити їх популярними, а потім уже казати про амбіції», — відповідає Медведчук у 2016 році на запитання журналіста російської «Новой газеты» щодо планів здобути владу в Україні. На той момент відбулася окупація Криму й два роки тривала війна на Донбасі. Однак Медведчук, як і в 2013-му, дотримується тієї самої риторики: федералізація країни, зближення з Росією, Угода про асоціацію з ЄС завдала значної шкоди українській економіці.
«Я є послідовним прихильником федеративного устрою ще з 1990-х років. Тоді ця ідея ще була неактуальною ані в Москві, ані деінде. Я серйозно вивчав це питання і на основі праць Грушевського, Драгоманова, статей Франка та Чорновола дійшов висновку, що федералізація — єдині ліки, які можуть урятувати Україну від розпаду», — сказав Медведчук у 2016-му. А за рік ці слова майже дослівно повторив Путін, відповідаючи на запитання про роль українця, з яким спілкується найчастіше. Від себе російський президент додав, що вважає того «українським націоналістом», і розповів історію про членство в ОУН батька Медведчука, якого засудили й вислали до Сибіру. У нинішній Україні навіть частини висловлювань Медведчука достатньо, щоб поховати політичну кар’єру. Не кажучи вже про заступництво Путіна. Тож, незважаючи на заяви Медведчука про «політичні амбіції», його дії точно спрямовані не на здобуття популярності серед виборців.
Соціал-демократичний старт
На першому етапі політичної кар’єри проблем із популярністю в Медведчука не було. Зазвичай її початок датують 1997 роком, коли він переміг на довиборах народного депутата в Іршавському районі Закарпаття з результатом понад 90%. Щоправда, на той час Медведчук уже має досвід партійного будівництва і є заступником голови могутньої тоді партії СДПУ(о). За даними журналістів «Дзеркала тижня», перша його спроба на виборах у парламент насправді датована 1994-м. Він переміг у мажоритарному окрузі в Києві, однак із невідомих причин так і не став депутатом.
Причини шаленої популярності Медведчука на Закарпатті також достеменно невідомі. Можна лише зауважити, що він переміг в окрузі, де раніше здобув мандат Сергій Устич. Останнього президент Леонід Кучма зробив очільником Закарпатської ОДА. Уже в 1998-му Устич приєднався до СДПУ(о) та одразу ж став заступником голови партії.
Закарпаття стане базовим регіоном для Медведчука та СДПУ(о). Завдяки саме цій області на чергових виборах у 1998-му партія дістала можливість пройти в парламент. Результат СДПУ(о) по Україні — 4,01%, а на Закарпатті підтримка перевищила 30%. Цікаво, що тоді партія подолала бар’єр лише в чотирьох регіонах: окрім Закарпаття це були Чернівецька та Львівська області, а також місто Київ. Сам Медведчук здобував мандат у мажоритарному окрузі у вже «рідній» для себе Іршаві зі звичними 90% підтримки.
Фракція в парламенті дала змогу йому спочатку обій*няти посаду віце-спікера, а згодом очолити Адміністрацію президента Леоніда Куми. Цей період можна назвати піком публічної політичної кар’єри Медведчука. Його перебування на посаді керівника АП збігається з добою «темників» — рекомендацій щодо висвітлення тих чи інших тем, які розсилали українським ЗМІ. З ім’ям Медведчука пов’язують і політреформу 2004‑го, яка перетворила Україну на парламентсько-президентську державу, але призвела до затяжної політичної кризи. У певний момент його вважали головним претендентом на роль спадкоємця Кучми. Однак цього не сталося, і президент віддав перевагу представникові донецької групи впливу Вікторові Януковичу.
Хрещення у Петербурзі
У той самий час друком виходить присвячена Медведчукові книжка нардепа Дмитра Чобота. Останній представляє в Раді фракцію «Батьківщини», лідер якої Юлія Тимошенко саме перебуває в гострому конфлікті з Медведчуком. Хоча сама книжка має ознаки політичного замовлення, викладені в ній факти так і лишилися неспростованими. Зокрема, у 2007 році Верховний Суд відхилив позов Медведчука щодо спростування 99 наведених у виданні тез. Серед іншого там інакше трактується вже згадана історія з батьком Медведчука: той, мовляв, ніколи не був ****** ОУН, а просто співпрацював із ******ською окупаційною адміністрацією та був співучасником відправлення людей на примусові роботи до Німеччини. Згадуються і кримінальна справа на Медведчука за завдання тілесних ушкоджень, і широковідомі нині історії із захистом дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина та Миколи Кунцевича. Є ще один важливий для розуміння особистості Медведчука епізод. У книжці описані й проблеми, з якими він стикнувся через біографію батька, коли намагався вступити на навчання. Фактично Медведчук на власному досвіді пересвідчився в жорстокості системи, яка панувала в СРСР. Однак вирішив будувати кар’єру в її межах і досяг у цьому значного успіху. Цікаво, що Медведчук, за його ж словами, примудрився зробити це, так і не ставши ****** КПРС.
На час головування Медведчука в Адміністрації президента припадає ще одна подія, яка стане знаковою вже для наступного етапу його кар’єри. У 2003‑му він утретє одружується, цього разу з телеведучою Оксаною Марченко, а вже за рік у пари народжується донька. Її хрестять у Казанському соборі Санкт-Петербурга. У ролі хрещених дружина тодішнього глави Адміністрації президента РФ Дмітрія Мєдвєдєва Свєтлана та особисто президент Росії Владімір Путін. Відколи ця інформація стає публічною, до Медведчука чіпляється прізвисько «кум Путіна».
«Я не жалкую. Ви ж знаєте, кажуть, що таке рішення ухвалюють там, згори. Вочевидь, таке рішення було ухвалене. Так сталося», — сказав Медведчук про цю історію журналістці Жанні Нємцовій. Щодо своїх зв’язків із президентом Росії розповідає неохоче. Визнає, що в нього були дружні стосунки з Дмітрієм Мєдвєдєвим. Водночас уникає цього слова стосовно президента Путіна, стосунки з яким називає «діловими».
«Коли мова про таку людину, то це запитання (чи вважати Медведчука і Путіна друзями. — Ред.) можна ставити тільки йому», — зазначив Медведчук. На уточнювальне запитання, чи довіряє йому Путін, усе ж таки відповів ствердно.
Надійна завіса
Медведчук категорично відмовляється відповідати на два запитання журналістів: по-перше, про зміст його особистих розмов із Путіним, по-друге, про бізнес-активи, які належать йому та родині. Оскільки сьогодні саме ці два запитання й викликають найбільшу цікавість до постаті Медведчука, можна констатувати, що інтерв’ю з ним малоінформативні.
Стосовно першого лишається хіба що робити припущення. Відповідь на друге знайти легше, але це тільки на перший погляд. Медведчук не заперечує, що займався бізнесом, принаймні до 1997 року та після 2005-го. Як і те, що є багатою людиною. Якось він сказав: «Бідним я не буду. І не хочу бути…» Це твердження не викликає сумнівів з огляду на стиль його життя: він літає на перемовини до Росії одним із найдорожчих у світі приватних літаків Falcon-900, з ім’ям Медведчука пов’язують елітну нерухомість та пришвартовану в Монако яхту.
Водночас Медведчук ніколи не фігурував у різноманітних списках українських олігархів за розміром статків. Основне джерело прибутків невідоме, а в журналістів зазвичай тільки побічні докази його причетності до тих чи інших сфер бізнесу. Медведчука складно пов’язати з чимось одним і великим, як у випадку з рештою олігархів. Більшість людей звикли до спрощень: якщо сказати Ахметов, то на думку одразу спадає ДТЕК та «Метінвест», якщо Порошенко, то ROSHEN. Донедавна якщо кажеш Коломойський, то пригадуєш «Приват». Із Медведчуком такої очевидної аналогії немає. Є офшорні компанії, які можуть бути пов’язані з ним та задіяні в різних схемах. Є відео, яке свідчить про тісні стосунки Медведчука та Нісана Мойсеєва — ізраїльського бізнесмена, що отримав у власність українські активи російських «Лукойла» та «Роснефти» після рішення компаній піти з ринку України. Є компанія «Тедіс-Україна», яка займається дистрибуцією сигарет на українському ринку. Нею володіє нардеп від Опозиційного блоку Тарас Козак, із яким у Медведчука давні стосунки. Однак самого Медведчука в жодному із цих бізнесів немає. Є тільки «люди, так чи інакше, пов’язані з ним». Звісно, не слід забувати й про компанії, записані на дружину Оксану Марченко, однак навряд чи саме ця частина діяльності дає змогу придбати й утримувати Falcon.
Захищати бізнес від зайвої уваги Медведчук навчився ще за часів так званої київської сімки. За даними журналістів, до неї входили також брати Суркіси, Богдан Губський, Юрій Карпенко, Юрій *** та екс-голова Києва радянських часів Валентин Згурський. Це була одна з перших фінансово-промислових груп незалежної України під патронатом ще президента Леоніда Кравчука. Структура функціонувала таким чином, що в кожного з представників «сімки» була своя сфера відповідальності, яка не перетиналася з іншими. За юридичне забезпечення відповідав Медведчук.
Власне, у юридичній сфері криється історія успіху Медведчука. Усі перемоги пов’язані з нею, натомість у політиці здебільшого невдачі. Тому, хоча Медведчук і не заперечує, що є політиком, зовсім не це головне. Не слід його вважати й просто «кумом Путіна». Медведчук передусім юрист, а тепер і адвокат. Ім’я його нинішнього клієнта — Владімір Путін. Якщо дивитися на історію їхніх стосунків саме з цієї перспективи, то все стає на свої місця. Довіра між адвокатом і клієнтом є обов’язковою, дружба — зовсім ні.
На його плечах захист усіх інтересів клієнта в Україні — від майнових до політичних. За це Медведчук дістав і виключні права: він єдиний, хто має дозвіл на прямі перельоти між Києвом і Москвою. Він може не приховувати, що переоформив власність у Криму після окупації, і не боятися наслідків перешкоджання роботі журналістів з боку своєї охорони. Він може дозволити собі спокійно казати все, що забажає. У цьому його особиста вигода, а зовсім не в планах стати колись президентом України. Фактично в нинішній ролі Медведчук має все, чого можна бажати: його визнано фахівцем своєї справи, і ця справа забезпечує очевидні вигоди.
Офіційна роль Медведчука як посередника в звільненні полонених є просто додатковим бонусом для нього. Свого часу в українських ЗМІ активно тиражували відео, на якому він супроводжує українського політв’язня Юрія Солошенка на летовищі в Москві після звільнення з полону. Солошенко вказує на український літак, який його очікує та запитує: «Це все наші?». «Це все ваші, так», — відповів Медведчук, якого офіційно делегувала українська сторона.
Автор: Андрій Голуб
Матеріал друкованого видання № 24 (553) від 21 червня 2018
Яке місце посідає Віктор Медведчук в українській політиці
У липні 2013 року в Києві відбулися пишні святкування 1025-річчя хрещення Русі. Хоча цю дату навряд чи можна визнати круглою, українська влада докладає значних зусиль до піднесення значущості свята. До столиці України завітали ієрархи 9 з 15 помісних православних церков, а також президенти Молдови, Сербії та Росії.
Основна увага прикута до Владіміра Путіна. Тоді ще неможливо припустити, але це останній офіційний візит президента РФ до України. Окрім участі в офіційних заходах, організованих українською стороною, Путін робить несподіваний крок. Він без супроводу свого українського колеги Віктора Януковича відвідує публічний захід. Ідеться не про спілкування зі студентами університету чи візит до російського земляцтва. За даними сайта президента РФ, Путін завітав на конференцію «Православно-слов’янські цінності — основа цивілізаційного вибору України». Однак під час заходу за його спиною банер із назвою лише однієї громадської організації — «Український вибір». Ліворуч від президента РФ сидить її лідер Віктор Медведчук.
Історія з появою та активною розкруткою «Українського вибору» на сьогодні є останньою, коли Медведчук спробував свої сили саме як публічний політик. Незадовго до описаних подій Київ та інші міста зарясніли рекламою із символікою організації та гаслом «Країною керуєш ти!». Серед пропонованих ідей принципи прямого народовладдя з референдумами та регулярними соцопитуваннями для вирішення тих чи інших питань. Сам Віктор Медведчук виступив як прихильник ідей федералізації України та вступу до Митного союзу на противагу офіційному курсу тодішньої влади на євроінтеграцію.
Антигерой
Дати точну відповідь, на що саме була спрямована та кампанія, складно навіть тепер. За однією версією, росія розчарувалася в Януковичі, який обрав курс на Європу, і зробила ставку на Медведчука як наступного президента. Однак навіть побіжний погляд на дані соціології тих часів дає підстави зробити висновок, що і Янукович, і Медведчук перебували на одному електоральному полі, тож боротьба між ними просто відкрила б шлях до перемоги кандидатові від опозиції.
Інша думка полягає в тому, що історія з «Українським вибором» мала на меті просто залякати Януковича та схилити його до зміни політичної позиції. Обидві версії дають точну відповідь на запитання: чого домагалася росія? Однак не дають на інше: чого домагався сам Медведчук?
Віктор Медведчук уже 21 рік на помітних ролях в українській політиці. І лише третину цього часу він обіймав ті чи інші посади у владі. Це унікальна здатність у країні, де термін життя політичних проектів часто вимірюється одним електоральним циклом. Медведчук може дозволити собі не мати міністерського портфеля або депутатського крісла та не з’являтися щовечора не телеекранах. Водночас його вплив на процеси багато хто не піддає жодному сумніву, а ім’я демонізоване. Якщо порівняти українську політику з коміксами, то всі персонажі прагнуть стати супергероями для виборця. А Медведчук комфортно почувається в ролі антигероя. Важливо, щоб це був найголовніший із антигероїв.
«У мене є амбіції, але сьогодні говорити про них не буду, тому що ідеї, які я захищаю, як ви й сказали, непопулярні. Спочатку слід зробити їх популярними, а потім уже казати про амбіції», — відповідає Медведчук у 2016 році на запитання журналіста російської «Новой газеты» щодо планів здобути владу в Україні. На той момент відбулася окупація Криму й два роки тривала війна на Донбасі. Однак Медведчук, як і в 2013-му, дотримується тієї самої риторики: федералізація країни, зближення з Росією, Угода про асоціацію з ЄС завдала значної шкоди українській економіці.
«Я є послідовним прихильником федеративного устрою ще з 1990-х років. Тоді ця ідея ще була неактуальною ані в Москві, ані деінде. Я серйозно вивчав це питання і на основі праць Грушевського, Драгоманова, статей Франка та Чорновола дійшов висновку, що федералізація — єдині ліки, які можуть урятувати Україну від розпаду», — сказав Медведчук у 2016-му. А за рік ці слова майже дослівно повторив Путін, відповідаючи на запитання про роль українця, з яким спілкується найчастіше. Від себе російський президент додав, що вважає того «українським націоналістом», і розповів історію про членство в ОУН батька Медведчука, якого засудили й вислали до Сибіру. У нинішній Україні навіть частини висловлювань Медведчука достатньо, щоб поховати політичну кар’єру. Не кажучи вже про заступництво Путіна. Тож, незважаючи на заяви Медведчука про «політичні амбіції», його дії точно спрямовані не на здобуття популярності серед виборців.
Соціал-демократичний старт
На першому етапі політичної кар’єри проблем із популярністю в Медведчука не було. Зазвичай її початок датують 1997 роком, коли він переміг на довиборах народного депутата в Іршавському районі Закарпаття з результатом понад 90%. Щоправда, на той час Медведчук уже має досвід партійного будівництва і є заступником голови могутньої тоді партії СДПУ(о). За даними журналістів «Дзеркала тижня», перша його спроба на виборах у парламент насправді датована 1994-м. Він переміг у мажоритарному окрузі в Києві, однак із невідомих причин так і не став депутатом.
Причини шаленої популярності Медведчука на Закарпатті також достеменно невідомі. Можна лише зауважити, що він переміг в окрузі, де раніше здобув мандат Сергій Устич. Останнього президент Леонід Кучма зробив очільником Закарпатської ОДА. Уже в 1998-му Устич приєднався до СДПУ(о) та одразу ж став заступником голови партії.
Закарпаття стане базовим регіоном для Медведчука та СДПУ(о). Завдяки саме цій області на чергових виборах у 1998-му партія дістала можливість пройти в парламент. Результат СДПУ(о) по Україні — 4,01%, а на Закарпатті підтримка перевищила 30%. Цікаво, що тоді партія подолала бар’єр лише в чотирьох регіонах: окрім Закарпаття це були Чернівецька та Львівська області, а також місто Київ. Сам Медведчук здобував мандат у мажоритарному окрузі у вже «рідній» для себе Іршаві зі звичними 90% підтримки.
Фракція в парламенті дала змогу йому спочатку обій*няти посаду віце-спікера, а згодом очолити Адміністрацію президента Леоніда Куми. Цей період можна назвати піком публічної політичної кар’єри Медведчука. Його перебування на посаді керівника АП збігається з добою «темників» — рекомендацій щодо висвітлення тих чи інших тем, які розсилали українським ЗМІ. З ім’ям Медведчука пов’язують і політреформу 2004‑го, яка перетворила Україну на парламентсько-президентську державу, але призвела до затяжної політичної кризи. У певний момент його вважали головним претендентом на роль спадкоємця Кучми. Однак цього не сталося, і президент віддав перевагу представникові донецької групи впливу Вікторові Януковичу.
Хрещення у Петербурзі
У той самий час друком виходить присвячена Медведчукові книжка нардепа Дмитра Чобота. Останній представляє в Раді фракцію «Батьківщини», лідер якої Юлія Тимошенко саме перебуває в гострому конфлікті з Медведчуком. Хоча сама книжка має ознаки політичного замовлення, викладені в ній факти так і лишилися неспростованими. Зокрема, у 2007 році Верховний Суд відхилив позов Медведчука щодо спростування 99 наведених у виданні тез. Серед іншого там інакше трактується вже згадана історія з батьком Медведчука: той, мовляв, ніколи не був ****** ОУН, а просто співпрацював із ******ською окупаційною адміністрацією та був співучасником відправлення людей на примусові роботи до Німеччини. Згадуються і кримінальна справа на Медведчука за завдання тілесних ушкоджень, і широковідомі нині історії із захистом дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина та Миколи Кунцевича. Є ще один важливий для розуміння особистості Медведчука епізод. У книжці описані й проблеми, з якими він стикнувся через біографію батька, коли намагався вступити на навчання. Фактично Медведчук на власному досвіді пересвідчився в жорстокості системи, яка панувала в СРСР. Однак вирішив будувати кар’єру в її межах і досяг у цьому значного успіху. Цікаво, що Медведчук, за його ж словами, примудрився зробити це, так і не ставши ****** КПРС.
На час головування Медведчука в Адміністрації президента припадає ще одна подія, яка стане знаковою вже для наступного етапу його кар’єри. У 2003‑му він утретє одружується, цього разу з телеведучою Оксаною Марченко, а вже за рік у пари народжується донька. Її хрестять у Казанському соборі Санкт-Петербурга. У ролі хрещених дружина тодішнього глави Адміністрації президента РФ Дмітрія Мєдвєдєва Свєтлана та особисто президент Росії Владімір Путін. Відколи ця інформація стає публічною, до Медведчука чіпляється прізвисько «кум Путіна».
«Я не жалкую. Ви ж знаєте, кажуть, що таке рішення ухвалюють там, згори. Вочевидь, таке рішення було ухвалене. Так сталося», — сказав Медведчук про цю історію журналістці Жанні Нємцовій. Щодо своїх зв’язків із президентом Росії розповідає неохоче. Визнає, що в нього були дружні стосунки з Дмітрієм Мєдвєдєвим. Водночас уникає цього слова стосовно президента Путіна, стосунки з яким називає «діловими».
«Коли мова про таку людину, то це запитання (чи вважати Медведчука і Путіна друзями. — Ред.) можна ставити тільки йому», — зазначив Медведчук. На уточнювальне запитання, чи довіряє йому Путін, усе ж таки відповів ствердно.
Надійна завіса
Медведчук категорично відмовляється відповідати на два запитання журналістів: по-перше, про зміст його особистих розмов із Путіним, по-друге, про бізнес-активи, які належать йому та родині. Оскільки сьогодні саме ці два запитання й викликають найбільшу цікавість до постаті Медведчука, можна констатувати, що інтерв’ю з ним малоінформативні.
Стосовно першого лишається хіба що робити припущення. Відповідь на друге знайти легше, але це тільки на перший погляд. Медведчук не заперечує, що займався бізнесом, принаймні до 1997 року та після 2005-го. Як і те, що є багатою людиною. Якось він сказав: «Бідним я не буду. І не хочу бути…» Це твердження не викликає сумнівів з огляду на стиль його життя: він літає на перемовини до Росії одним із найдорожчих у світі приватних літаків Falcon-900, з ім’ям Медведчука пов’язують елітну нерухомість та пришвартовану в Монако яхту.
Водночас Медведчук ніколи не фігурував у різноманітних списках українських олігархів за розміром статків. Основне джерело прибутків невідоме, а в журналістів зазвичай тільки побічні докази його причетності до тих чи інших сфер бізнесу. Медведчука складно пов’язати з чимось одним і великим, як у випадку з рештою олігархів. Більшість людей звикли до спрощень: якщо сказати Ахметов, то на думку одразу спадає ДТЕК та «Метінвест», якщо Порошенко, то ROSHEN. Донедавна якщо кажеш Коломойський, то пригадуєш «Приват». Із Медведчуком такої очевидної аналогії немає. Є офшорні компанії, які можуть бути пов’язані з ним та задіяні в різних схемах. Є відео, яке свідчить про тісні стосунки Медведчука та Нісана Мойсеєва — ізраїльського бізнесмена, що отримав у власність українські активи російських «Лукойла» та «Роснефти» після рішення компаній піти з ринку України. Є компанія «Тедіс-Україна», яка займається дистрибуцією сигарет на українському ринку. Нею володіє нардеп від Опозиційного блоку Тарас Козак, із яким у Медведчука давні стосунки. Однак самого Медведчука в жодному із цих бізнесів немає. Є тільки «люди, так чи інакше, пов’язані з ним». Звісно, не слід забувати й про компанії, записані на дружину Оксану Марченко, однак навряд чи саме ця частина діяльності дає змогу придбати й утримувати Falcon.
Захищати бізнес від зайвої уваги Медведчук навчився ще за часів так званої київської сімки. За даними журналістів, до неї входили також брати Суркіси, Богдан Губський, Юрій Карпенко, Юрій *** та екс-голова Києва радянських часів Валентин Згурський. Це була одна з перших фінансово-промислових груп незалежної України під патронатом ще президента Леоніда Кравчука. Структура функціонувала таким чином, що в кожного з представників «сімки» була своя сфера відповідальності, яка не перетиналася з іншими. За юридичне забезпечення відповідав Медведчук.
Власне, у юридичній сфері криється історія успіху Медведчука. Усі перемоги пов’язані з нею, натомість у політиці здебільшого невдачі. Тому, хоча Медведчук і не заперечує, що є політиком, зовсім не це головне. Не слід його вважати й просто «кумом Путіна». Медведчук передусім юрист, а тепер і адвокат. Ім’я його нинішнього клієнта — Владімір Путін. Якщо дивитися на історію їхніх стосунків саме з цієї перспективи, то все стає на свої місця. Довіра між адвокатом і клієнтом є обов’язковою, дружба — зовсім ні.
На його плечах захист усіх інтересів клієнта в Україні — від майнових до політичних. За це Медведчук дістав і виключні права: він єдиний, хто має дозвіл на прямі перельоти між Києвом і Москвою. Він може не приховувати, що переоформив власність у Криму після окупації, і не боятися наслідків перешкоджання роботі журналістів з боку своєї охорони. Він може дозволити собі спокійно казати все, що забажає. У цьому його особиста вигода, а зовсім не в планах стати колись президентом України. Фактично в нинішній ролі Медведчук має все, чого можна бажати: його визнано фахівцем своєї справи, і ця справа забезпечує очевидні вигоди.
Офіційна роль Медведчука як посередника в звільненні полонених є просто додатковим бонусом для нього. Свого часу в українських ЗМІ активно тиражували відео, на якому він супроводжує українського політв’язня Юрія Солошенка на летовищі в Москві після звільнення з полону. Солошенко вказує на український літак, який його очікує та запитує: «Це все наші?». «Це все ваші, так», — відповів Медведчук, якого офіційно делегувала українська сторона.
Автор: Андрій Голуб
Матеріал друкованого видання № 24 (553) від 21 червня 2018
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Скрепонутость как диагноз
По причине нашей территориальной близости к паребрику и тому, что их духовные скрепы воняют и на нашей территории, мы знаем о том, что в 21 веке взрослые люди ездят за десятки, а то и сотни километров, дабы облобызать коробку с 365 ребром Николая Чудотворца или встать раком у пояса какой-то тетки, а также – внести свою посильную лепту в сбор средств попу на Феррари или персонального повара. Ну это – дело такое. Как написано в Конституции – свобода совести, хотя каким образом совесть коррелируется с деменцией или шизофренией, для автора остается загадкой. Но не все так печально, просто надо знать, в какую сторону смотреть. Просто соседняя территория усиленно погружается в Средневековье, а вместе с нею туда стремится и часть наших граждан. Тем не менее, мир не стоит на месте и динамично развивается.
Недавно мы еще раз вспоминали об Илоне Маске и его успехах по развитию новейших образцов коммерческой ракетной техники и его мечте отправить людей на Луну и Марс для организации там постоянных колоний. Но комические программы не ограничиваются только этими направлениями и прямо сейчас формируются новые направления деятельности в космосе, которые сразу будут востребованы, как только техника переступит на следующую ступень своего развития. Безусловно, первенство в этой области деятельности и знаний, принадлежит NASA, ибо Роскосмос давно выродился в церковно-военную секту, к тому-же, сменил космологию на клептоманию. Уже после того, как пациенты, пребывающие на МКС стали там развешивать иконы и мощи, стало понятно, что «Бобик ****», но после недавнего назначения во главе этой организации Димы Рогозина, это стало похоже на решение высшей судебной инстанции, в котором имеется такая концовка «решение окончательное и обжалованию не подлежит» или как более понятно для *******тов «доктор сказал в морг, значит – в морг».
Так вот, чтобы представить себе, насколько американский космос отличается от российско-воцерквленного, стоит бегло ознакомиться с тем, что рассказал на пресс конференции доктор Джим Грин, главный научный сотрудник NASA. Без этого глубина пропасти будет не вполне понятна и будет основана лишь на представлениях о том, как Илон Маск уделал *******ю.
Здесь мы приведем только вступительную часть брифинга, которую доктор подготовил для участников, чтобы ознакомить с основными направлениями исследований, проводимых НАСА и главное – на основании каких соображений они были сформированы.
«Мы начали применять подход, в рамках которого мы ищем жизнь за пределами Земли. Мы действительно пытаемся ответить на вопрос, который, на наш взгляд, является одним из наиболее фундаментальных для всего человечества, а именно: одни ли мы во Вселенной?
Концепция такова: если мы сможем найти жизнь в других регионах Вселенной, на других планетах или их спутниках или даже на планетах, обращающихся вокруг других звёзд, тогда жизнь должна существовать повсюду в Солнечной системе.
Должен сразу сказать, что мы ещё не нашли жизнь за пределами Земли, но мы добиваемся огромного прогресса в попытках понять, где нам следует искать её, каковы признаки жизни, которые нам следует искать, и что именно мы узнаём.
Около 15 лет назад мы попросили наших астробиологов дать определение жизни. Причина, по которой мы сделали это, такова: мы хотели создать приборы, запускаемые на космических аппаратах, для выполнения тех измерений, которые могли бы дать нам определённый ответ о жизни.
Полученный нами от астробиологов ответ на этот вопрос на самом деле несколько разочаровал нас. По их мнению, определение жизни таково: во-первых, живые организмы осуществляют процесс обмена веществ; во-вторых, они размножаются; и, в-третьих, они эволюционируют. Это разочаровало нас потому, что мы на самом деле не в состоянии построить прибор, производящий эти три измерения, которые являются атрибутами жизни, по определению наших астробиологов.
Поэтому мы внимательно рассмотрели первый аспект этого определения, который заключается в том, что жизнь предполагает обмен веществ. Это означает, что организм потребляет воду, в которой могут растворяться вещества, а также материал, из которого организм извлекает энергию. А затем вода используется для вывода из организма отходов. Таким образом, вода является ключевым элементом этого определения жизни.
Поэтому примерно 10 лет назад мы начали процесс под названием “Следуй за водой”. Если мы найдём места в нашей Солнечной системе, в которых существует вода в ***кой форме или существовала в ***кой форме в прошлом, возможно, мы выясним, что жизнь существует там сегодня или, возможно, подверглась эволюции и существовала в прошлом.
И я участвую в этом брифинге для того, чтобы рассказать вам о том, что мы выяснили. За последние 10 лет мы провели огромное количество измерений и в действительности завершили программу, в рамках которой, я бы сказал, мы очень внимательно рассмотрели все основные объекты в нашей Солнечной системе. С завершением облёта Плутона космическим аппаратом New Horizons мы рассмотрели все основные планеты, несколько карликовых планет и многие спутники, обращающиеся вокруг планет-гигантов.
На основании данных, собранных в результате этих исследований, мы можем составлять модели того, что происходило с этими небесными телами в течение долгого времени. Оказалось, что это чрезвычайно важно.
Венера, в ее нынешнем известном нам виде, является непригодной для жизни. Температура на ее поверхности достаточно высока для того, чтобы расплавить свинец. Ее атмосферное давление огромно. Подобно тому, как вы погружаетесь в глубины океана, вам необходимы огромные объекты инфраструктуры для противодействия сокрушительному давлению атмосферы Венеры.
С другой стороны, Марс является гораздо более засушливой, почти пустынной планетой с очень разряжённой атмосферой.
Но в таком виде они существуют сегодня. В результате наблюдений мы пришли к выводу, что и Венера, и Марс, и Земля в прошлом были голубыми планетами. Это были миры океанов. В прошлом Марс и Венера были очень похожи на Землю.
Теперь нам представляется, что Венера была, возможно, нашей первой пригодной для жизни планетой в Солнечной системе со значительным количеством воды на ее поверхности. И в течение примерно последних 800 миллионов лет она претерпела огромный безудержный парниковый эффект, в результате которого планета приобрела нынешний вид. Могла ли жизнь существовать на Венере в прошлом? Конечно, представляется, что она обладает всеми необходимыми атрибутами с точки зрения как размера планеты, так и имеющихся на ней материалов, а также океанов, которые, как мы считаем, существовали на Венере. Но в настоящий момент она в результате преобразований выглядит совсем по-другому.
Точно так же на Марсе были покрыты водой две трети его северного полушария. Более того, в некоторых местах глубина океана превышала милю. На Марсе в самом деле в течение значительного периода времени существовали климатические системы — дождь, облака, ледяные шапки и огромные океаны. Но планета претерпела быстрые климатические изменения на раннем этапе ее истории. Это была голубая планета в течение, возможно, целых 800 миллионов лет — достаточно долго для того, чтобы на Марсе также зародилась жизнь.
Теперь мы начинаем осознавать, что то, что произошло на Венере, может случиться на Земле. То, что случилось на Марсе, может произойти на Земле. И мы должны хорошо изучить эти планеты для выяснения того, могла ли на них существовать жизнь в прошлом или, возможно, существует даже сегодня.
Мы также выясняем, что еще одна удивительная часть нашей солнечной системы также могла иметь пригодные для жизни миры, и она находится за пределами орбиты Марса. Эти гигантские планеты имеют спутники, и в течение долгого времени мы считали, что эти спутники больше напоминают ледяные тела, замороженные, если хотите, а мы не думаем, что без воды в ***ком виде может возникать или поддерживаться жизнь. Но теперь мы обнаруживаем, что многие из этих спутников на самом деле являются океанскими мирами с ледяной коркой. Теперь мы считаем, что океан под ледяной коркой спутника Юпитера Европы, вероятно, содержит в два раза больше воды по объему, чем в настоящее время имеется на Земле, и при этом этот спутник Юпитера примерно равен по размеру нашей Луне, обращающейся вокруг Земли.
Продвигаясь ещё дальше в Солнечной системе, мы выясняем, что многие из спутников Сатурна также являются ледяными мирами, или океанскими мирами, как мы назвали бы их сегодня, потому что под их ледяными корками, как мы считаем, имеется значительное количество океанов и воды.
Например, мы видим, что вода присутствует на Энцеладе, благодаря трещинам, через которые вода вырывается на поверхность спутника в любое время суток и на протяжении всей орбиты. Эта вода на самом деле создаёт совершенно новое кольцо вокруг Сатурна под названием Кольцо E, состоящее из ледяных частиц.
Очень интересен и другой спутник Сатурна — Титан. По размеру Титан немного больше, чем планета Меркурий. Он имеет свою собственную атмосферу, которая в основном состоит из азота, и это единственное тело в Солнечной системе, кроме Земли, с ***костью на ее поверхности. Но эта ***кость — не вода, а метан. Более того, некоторые из этих метановых озер больше, чем наше Черное море.
На Титане есть то, что мы назвали бы гидрологическим циклом, за исключением того, что речь идёт не о воде, а о метане. Океаны испаряются, этот пар переносится, и в настоящее время идет дождь в южном полушарии Титана — метановый дождь, создающий новые моря, насколько нам известно сегодня.
Одна из причин, по которой Титан крайне важен для изучения с точки зрения поиска жизни, заключается в том, что в процессе обмена веществ может участвовать не только вода, но и ***кий метан.
Так что это очень интересные места, о которых мы очень многое узнали. Мы планируем будущие миссии на Марс. Мы думаем о возможности направить космический аппарат на Венеру для выяснения того, поддерживает ли эта планета сегодня жизнь. Мы планируем миссии на Европу. Мы планируем миссии, мы думаем о возвращении к Титану и системе Сатурна. И по всем этим направлениям достигается огромный прогресс по мере продвижения вперёд.
В дополнение к этому, люди играют определенную роль в изучении Солнечной системы. В настоящий момент мы реализуем концепцию перехода от низкой околоземной орбиты к тому, что мы называем окололунным пространством. Это область вокруг Луны, где мы могли бы вести исследования, учиться жить и работать на поверхности планеты, и этой первой поверхностью будет поверхность Луны. И это будет сделано, прежде чем мы, в конечном итоге, отправимся на Марс.
Всё это действительно является захватывающим периодом для нашей космической программы. Мы работаем очень упорно, продолжая добиваться огромного прогресса. Мы получаем огромную поддержку со стороны американского народа, администрации и Конгресса по мере продвижения вперед».
Не правда ли, это – не иконки таскать в космос и не громыхать мощами по МКС. Люди устремлены даже не в завтра, а в послезавтра и сегодня формируют задачи для будущих поколений. Между прочим, коммерческие компании США уже сейчас готовятся к добыче полезных ископаемых на астероидах и примерно представляют где и что будет рентабельно добывать. В НАСА известно об этом и там уже сейчас готовятся обрабатывать заявки частных компаний, в этом плане. При этом на вопрос об уровне финансирования НАСА, Доктор Грин отметил, что всегда хотелось бы больше, но уровень достаточно высок для того, чтобы осуществлять все основные программы. Например, полным ходом идет финансирование программы NASA Europa Clipper, которая получает средства, наверняка сравнимые с тем, что тратится на возведение новых храмов или строительства крымского моста. Вот что говорит доктор Грин на сей счет:
«Clipper строится в настоящее время. На этом космическом аппарате устанавливается множество приборов, гораздо более сложных и мощных, чем те, что были установлены на борту Cassini. Мы планируем активно использовать проникающий в лёд радар для измерения толщины этой ледяной корки за несколько пролётов, в то время как космический аппарат будет совершать орбитальные витки вокруг Юпитера, а затем сблизится с его спутником Европой.
Мы считаем, что ледяная корка будет очень тонкой в некоторых местах. Возможно, она будет настолько тонкой, что в ней будут трещины, через которые будут извергаться гейзеры. Оказывается, недавние наблюдения телескопа Hubble указывают на то, что Европа, огромный спутник размером с нашу Луну, действительно имеет гейзеры, через которые выливается вода, плескающаяся на поверхности и меняющая поверхность спутника.
В дополнение к этому, в то время как открываются трещины, они также приводят к тому, что одни ледяные листы проталкиваются под другие ледяные листы. Это аналогично тому, что происходит при сдвиге тектонических плит здесь, на Земле. Это приводит к циркуляции материалов, столь необходимых для жизни, создавая условия для роста, предоставляя пищу и другие элементы.
Таким образом, мы планируем найти струи воды, пролететь над струями, искать места для посадки спускаемых аппаратов и, в конечном итоге направить космический аппарат в трещину и попасть в океан Европы».
Хотя этот вздор даже не интересен любителям святого александра невского, николая второго и прочей бригады странных и неуравновешенных типов. Строительство халабуд с крестами по частоте, сравнимых с наливайками, куда более важное дело и главное – открывающее неслыханные перспективы в индустрии производства свечей, мощей, святой воды и прочих высоко технологичных вещей, способных привести к новому уровню развития человечества или отдельно взятой страны.
В общем, время от времени стоит отрываться от того фона, который так или иначе, но создает скрепоносная и невыносимо духовная соседка, чтобы понимать разницу в мировосприятии и в том направлении движения, которое демонстрирует вменяемое общество и то, которое вырастило себе лишнюю хромосому в виде конкретной скрепы.
Автор: Anti-colorados
По причине нашей территориальной близости к паребрику и тому, что их духовные скрепы воняют и на нашей территории, мы знаем о том, что в 21 веке взрослые люди ездят за десятки, а то и сотни километров, дабы облобызать коробку с 365 ребром Николая Чудотворца или встать раком у пояса какой-то тетки, а также – внести свою посильную лепту в сбор средств попу на Феррари или персонального повара. Ну это – дело такое. Как написано в Конституции – свобода совести, хотя каким образом совесть коррелируется с деменцией или шизофренией, для автора остается загадкой. Но не все так печально, просто надо знать, в какую сторону смотреть. Просто соседняя территория усиленно погружается в Средневековье, а вместе с нею туда стремится и часть наших граждан. Тем не менее, мир не стоит на месте и динамично развивается.
Недавно мы еще раз вспоминали об Илоне Маске и его успехах по развитию новейших образцов коммерческой ракетной техники и его мечте отправить людей на Луну и Марс для организации там постоянных колоний. Но комические программы не ограничиваются только этими направлениями и прямо сейчас формируются новые направления деятельности в космосе, которые сразу будут востребованы, как только техника переступит на следующую ступень своего развития. Безусловно, первенство в этой области деятельности и знаний, принадлежит NASA, ибо Роскосмос давно выродился в церковно-военную секту, к тому-же, сменил космологию на клептоманию. Уже после того, как пациенты, пребывающие на МКС стали там развешивать иконы и мощи, стало понятно, что «Бобик ****», но после недавнего назначения во главе этой организации Димы Рогозина, это стало похоже на решение высшей судебной инстанции, в котором имеется такая концовка «решение окончательное и обжалованию не подлежит» или как более понятно для *******тов «доктор сказал в морг, значит – в морг».
Так вот, чтобы представить себе, насколько американский космос отличается от российско-воцерквленного, стоит бегло ознакомиться с тем, что рассказал на пресс конференции доктор Джим Грин, главный научный сотрудник NASA. Без этого глубина пропасти будет не вполне понятна и будет основана лишь на представлениях о том, как Илон Маск уделал *******ю.
Здесь мы приведем только вступительную часть брифинга, которую доктор подготовил для участников, чтобы ознакомить с основными направлениями исследований, проводимых НАСА и главное – на основании каких соображений они были сформированы.
«Мы начали применять подход, в рамках которого мы ищем жизнь за пределами Земли. Мы действительно пытаемся ответить на вопрос, который, на наш взгляд, является одним из наиболее фундаментальных для всего человечества, а именно: одни ли мы во Вселенной?
Концепция такова: если мы сможем найти жизнь в других регионах Вселенной, на других планетах или их спутниках или даже на планетах, обращающихся вокруг других звёзд, тогда жизнь должна существовать повсюду в Солнечной системе.
Должен сразу сказать, что мы ещё не нашли жизнь за пределами Земли, но мы добиваемся огромного прогресса в попытках понять, где нам следует искать её, каковы признаки жизни, которые нам следует искать, и что именно мы узнаём.
Около 15 лет назад мы попросили наших астробиологов дать определение жизни. Причина, по которой мы сделали это, такова: мы хотели создать приборы, запускаемые на космических аппаратах, для выполнения тех измерений, которые могли бы дать нам определённый ответ о жизни.
Полученный нами от астробиологов ответ на этот вопрос на самом деле несколько разочаровал нас. По их мнению, определение жизни таково: во-первых, живые организмы осуществляют процесс обмена веществ; во-вторых, они размножаются; и, в-третьих, они эволюционируют. Это разочаровало нас потому, что мы на самом деле не в состоянии построить прибор, производящий эти три измерения, которые являются атрибутами жизни, по определению наших астробиологов.
Поэтому мы внимательно рассмотрели первый аспект этого определения, который заключается в том, что жизнь предполагает обмен веществ. Это означает, что организм потребляет воду, в которой могут растворяться вещества, а также материал, из которого организм извлекает энергию. А затем вода используется для вывода из организма отходов. Таким образом, вода является ключевым элементом этого определения жизни.
Поэтому примерно 10 лет назад мы начали процесс под названием “Следуй за водой”. Если мы найдём места в нашей Солнечной системе, в которых существует вода в ***кой форме или существовала в ***кой форме в прошлом, возможно, мы выясним, что жизнь существует там сегодня или, возможно, подверглась эволюции и существовала в прошлом.
И я участвую в этом брифинге для того, чтобы рассказать вам о том, что мы выяснили. За последние 10 лет мы провели огромное количество измерений и в действительности завершили программу, в рамках которой, я бы сказал, мы очень внимательно рассмотрели все основные объекты в нашей Солнечной системе. С завершением облёта Плутона космическим аппаратом New Horizons мы рассмотрели все основные планеты, несколько карликовых планет и многие спутники, обращающиеся вокруг планет-гигантов.
На основании данных, собранных в результате этих исследований, мы можем составлять модели того, что происходило с этими небесными телами в течение долгого времени. Оказалось, что это чрезвычайно важно.
Венера, в ее нынешнем известном нам виде, является непригодной для жизни. Температура на ее поверхности достаточно высока для того, чтобы расплавить свинец. Ее атмосферное давление огромно. Подобно тому, как вы погружаетесь в глубины океана, вам необходимы огромные объекты инфраструктуры для противодействия сокрушительному давлению атмосферы Венеры.
С другой стороны, Марс является гораздо более засушливой, почти пустынной планетой с очень разряжённой атмосферой.
Но в таком виде они существуют сегодня. В результате наблюдений мы пришли к выводу, что и Венера, и Марс, и Земля в прошлом были голубыми планетами. Это были миры океанов. В прошлом Марс и Венера были очень похожи на Землю.
Теперь нам представляется, что Венера была, возможно, нашей первой пригодной для жизни планетой в Солнечной системе со значительным количеством воды на ее поверхности. И в течение примерно последних 800 миллионов лет она претерпела огромный безудержный парниковый эффект, в результате которого планета приобрела нынешний вид. Могла ли жизнь существовать на Венере в прошлом? Конечно, представляется, что она обладает всеми необходимыми атрибутами с точки зрения как размера планеты, так и имеющихся на ней материалов, а также океанов, которые, как мы считаем, существовали на Венере. Но в настоящий момент она в результате преобразований выглядит совсем по-другому.
Точно так же на Марсе были покрыты водой две трети его северного полушария. Более того, в некоторых местах глубина океана превышала милю. На Марсе в самом деле в течение значительного периода времени существовали климатические системы — дождь, облака, ледяные шапки и огромные океаны. Но планета претерпела быстрые климатические изменения на раннем этапе ее истории. Это была голубая планета в течение, возможно, целых 800 миллионов лет — достаточно долго для того, чтобы на Марсе также зародилась жизнь.
Теперь мы начинаем осознавать, что то, что произошло на Венере, может случиться на Земле. То, что случилось на Марсе, может произойти на Земле. И мы должны хорошо изучить эти планеты для выяснения того, могла ли на них существовать жизнь в прошлом или, возможно, существует даже сегодня.
Мы также выясняем, что еще одна удивительная часть нашей солнечной системы также могла иметь пригодные для жизни миры, и она находится за пределами орбиты Марса. Эти гигантские планеты имеют спутники, и в течение долгого времени мы считали, что эти спутники больше напоминают ледяные тела, замороженные, если хотите, а мы не думаем, что без воды в ***ком виде может возникать или поддерживаться жизнь. Но теперь мы обнаруживаем, что многие из этих спутников на самом деле являются океанскими мирами с ледяной коркой. Теперь мы считаем, что океан под ледяной коркой спутника Юпитера Европы, вероятно, содержит в два раза больше воды по объему, чем в настоящее время имеется на Земле, и при этом этот спутник Юпитера примерно равен по размеру нашей Луне, обращающейся вокруг Земли.
Продвигаясь ещё дальше в Солнечной системе, мы выясняем, что многие из спутников Сатурна также являются ледяными мирами, или океанскими мирами, как мы назвали бы их сегодня, потому что под их ледяными корками, как мы считаем, имеется значительное количество океанов и воды.
Например, мы видим, что вода присутствует на Энцеладе, благодаря трещинам, через которые вода вырывается на поверхность спутника в любое время суток и на протяжении всей орбиты. Эта вода на самом деле создаёт совершенно новое кольцо вокруг Сатурна под названием Кольцо E, состоящее из ледяных частиц.
Очень интересен и другой спутник Сатурна — Титан. По размеру Титан немного больше, чем планета Меркурий. Он имеет свою собственную атмосферу, которая в основном состоит из азота, и это единственное тело в Солнечной системе, кроме Земли, с ***костью на ее поверхности. Но эта ***кость — не вода, а метан. Более того, некоторые из этих метановых озер больше, чем наше Черное море.
На Титане есть то, что мы назвали бы гидрологическим циклом, за исключением того, что речь идёт не о воде, а о метане. Океаны испаряются, этот пар переносится, и в настоящее время идет дождь в южном полушарии Титана — метановый дождь, создающий новые моря, насколько нам известно сегодня.
Одна из причин, по которой Титан крайне важен для изучения с точки зрения поиска жизни, заключается в том, что в процессе обмена веществ может участвовать не только вода, но и ***кий метан.
Так что это очень интересные места, о которых мы очень многое узнали. Мы планируем будущие миссии на Марс. Мы думаем о возможности направить космический аппарат на Венеру для выяснения того, поддерживает ли эта планета сегодня жизнь. Мы планируем миссии на Европу. Мы планируем миссии, мы думаем о возвращении к Титану и системе Сатурна. И по всем этим направлениям достигается огромный прогресс по мере продвижения вперёд.
В дополнение к этому, люди играют определенную роль в изучении Солнечной системы. В настоящий момент мы реализуем концепцию перехода от низкой околоземной орбиты к тому, что мы называем окололунным пространством. Это область вокруг Луны, где мы могли бы вести исследования, учиться жить и работать на поверхности планеты, и этой первой поверхностью будет поверхность Луны. И это будет сделано, прежде чем мы, в конечном итоге, отправимся на Марс.
Всё это действительно является захватывающим периодом для нашей космической программы. Мы работаем очень упорно, продолжая добиваться огромного прогресса. Мы получаем огромную поддержку со стороны американского народа, администрации и Конгресса по мере продвижения вперед».
Не правда ли, это – не иконки таскать в космос и не громыхать мощами по МКС. Люди устремлены даже не в завтра, а в послезавтра и сегодня формируют задачи для будущих поколений. Между прочим, коммерческие компании США уже сейчас готовятся к добыче полезных ископаемых на астероидах и примерно представляют где и что будет рентабельно добывать. В НАСА известно об этом и там уже сейчас готовятся обрабатывать заявки частных компаний, в этом плане. При этом на вопрос об уровне финансирования НАСА, Доктор Грин отметил, что всегда хотелось бы больше, но уровень достаточно высок для того, чтобы осуществлять все основные программы. Например, полным ходом идет финансирование программы NASA Europa Clipper, которая получает средства, наверняка сравнимые с тем, что тратится на возведение новых храмов или строительства крымского моста. Вот что говорит доктор Грин на сей счет:
«Clipper строится в настоящее время. На этом космическом аппарате устанавливается множество приборов, гораздо более сложных и мощных, чем те, что были установлены на борту Cassini. Мы планируем активно использовать проникающий в лёд радар для измерения толщины этой ледяной корки за несколько пролётов, в то время как космический аппарат будет совершать орбитальные витки вокруг Юпитера, а затем сблизится с его спутником Европой.
Мы считаем, что ледяная корка будет очень тонкой в некоторых местах. Возможно, она будет настолько тонкой, что в ней будут трещины, через которые будут извергаться гейзеры. Оказывается, недавние наблюдения телескопа Hubble указывают на то, что Европа, огромный спутник размером с нашу Луну, действительно имеет гейзеры, через которые выливается вода, плескающаяся на поверхности и меняющая поверхность спутника.
В дополнение к этому, в то время как открываются трещины, они также приводят к тому, что одни ледяные листы проталкиваются под другие ледяные листы. Это аналогично тому, что происходит при сдвиге тектонических плит здесь, на Земле. Это приводит к циркуляции материалов, столь необходимых для жизни, создавая условия для роста, предоставляя пищу и другие элементы.
Таким образом, мы планируем найти струи воды, пролететь над струями, искать места для посадки спускаемых аппаратов и, в конечном итоге направить космический аппарат в трещину и попасть в океан Европы».
Хотя этот вздор даже не интересен любителям святого александра невского, николая второго и прочей бригады странных и неуравновешенных типов. Строительство халабуд с крестами по частоте, сравнимых с наливайками, куда более важное дело и главное – открывающее неслыханные перспективы в индустрии производства свечей, мощей, святой воды и прочих высоко технологичных вещей, способных привести к новому уровню развития человечества или отдельно взятой страны.
В общем, время от времени стоит отрываться от того фона, который так или иначе, но создает скрепоносная и невыносимо духовная соседка, чтобы понимать разницу в мировосприятии и в том направлении движения, которое демонстрирует вменяемое общество и то, которое вырастило себе лишнюю хромосому в виде конкретной скрепы.
Автор: Anti-colorados
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Віталій Портников: Болтон виявився між двох вогнів
І в Вашингтоні, і в Москві впевнені, що опонент все розуміє - тільки вдає, що не бачить реальності
Приїзд до російської столиці радника президента США Джона Болтона став однією з головних світових новин. Саме від переговорів, які проведе в Москві один з найавторитетніших і найжорсткіших американських дипломатів, залежить те, чи відбудеться зустріч президентів США і Росії і якою вона буде.
Вже той факт, що підготовкою можливої зустрічі займається саме радник президента США з національної безпеки, а не державний департамент, показує, яке значення можливій зустрічі з Путіним приділяють в Білому домі. І це не дивно. Нормалізація відносин з Росією була однією з передвиборних обіцянок Дональда Трампа. А Трамп намагається виглядати політиком, який виконує свої обіцянки. Тим більше до проміжних виборів до конгресу, підсумки яких будуть визначальними і для його президентства, і для політичних перспектив його прихильників в Республіканській партії. Образ Трампа - політика, який виконує обіцянки - їм просто необхідний.
Інше питання - що сторони вкладають в саме поняття нормалізації відносин. Американській стороні важливо вирішення криз, які стали причиною російсько-американської конфронтації. Кремль повинен дати гарантії невтручання у вибори в Сполучених Штатах, продемонструвати готовність знайти спільні інструменти для вирішення криз в Україні та Сирії, погодитися з необхідністю подальшого ядерного роззброєння.
У Кремля зовсім інше уявлення про нормалізацію. У свідомості Путіна росія - обложена фортеця, а США втручаються в сферу її життєвих інтересів, намагаються "відірвати" Україну від Росії, ********* режим останнього російського союзника на Близькому Сході, зруйнувати російську економіку і ********* позиції режиму за допомогою економічних санкцій. У свідомості Путіна США просто повинні дати Росії спокій, в цьому і полягає компроміс. І коли Кремль більше не буде відчувати загроз і втручання з боку Білого дому, можна буде починати новий діалог.
Ці позиції діаметрально протилежні. При цьому сторони не вірять, що опонент дійсно дотримується своєї позиції. І в Вашингтоні, і в Москві впевнені, що опонент все розуміє - тільки вдає, що не бачить реальності. І варто тільки визнати реальність, як компроміс знайдеться сам собою. Саме тому діалог Джона Болтона і Сергія Лаврова буде діалогом глухих. І навіть зустріч з Путіним Болтону не допоможе.
Але, з іншого боку, Болтону потрібно виконати завдання свого честолюбного шефа. Трампу потрібна зустріч з Путіним і потрібен результат. А Путіну достатньо просто зустрітися з американським колегою, це буде визнання його власної ролі. При цьому Путін чудово розуміє, навіщо американському президентові зустріч зараз.
Тому Болтон виявився між двох вогнів. Він не може домогтися від Кремля потрібного Трампу результата і не може залишити американського президента без зустрічі з російським колегою. Тому Болтону необхідно буде знайти в Москві хоча б якусь можливість для демонстрації того, що російсько-американський діалог зрушився з мертвої точки. Питання - де знаходяться "червоні лінії" американських інтересів і принципів, через які радник Трампа не може перейти в цьому пошуку.
Автор: Віталій Портников
І в Вашингтоні, і в Москві впевнені, що опонент все розуміє - тільки вдає, що не бачить реальності
Приїзд до російської столиці радника президента США Джона Болтона став однією з головних світових новин. Саме від переговорів, які проведе в Москві один з найавторитетніших і найжорсткіших американських дипломатів, залежить те, чи відбудеться зустріч президентів США і Росії і якою вона буде.
Вже той факт, що підготовкою можливої зустрічі займається саме радник президента США з національної безпеки, а не державний департамент, показує, яке значення можливій зустрічі з Путіним приділяють в Білому домі. І це не дивно. Нормалізація відносин з Росією була однією з передвиборних обіцянок Дональда Трампа. А Трамп намагається виглядати політиком, який виконує свої обіцянки. Тим більше до проміжних виборів до конгресу, підсумки яких будуть визначальними і для його президентства, і для політичних перспектив його прихильників в Республіканській партії. Образ Трампа - політика, який виконує обіцянки - їм просто необхідний.
Інше питання - що сторони вкладають в саме поняття нормалізації відносин. Американській стороні важливо вирішення криз, які стали причиною російсько-американської конфронтації. Кремль повинен дати гарантії невтручання у вибори в Сполучених Штатах, продемонструвати готовність знайти спільні інструменти для вирішення криз в Україні та Сирії, погодитися з необхідністю подальшого ядерного роззброєння.
У Кремля зовсім інше уявлення про нормалізацію. У свідомості Путіна росія - обложена фортеця, а США втручаються в сферу її життєвих інтересів, намагаються "відірвати" Україну від Росії, ********* режим останнього російського союзника на Близькому Сході, зруйнувати російську економіку і ********* позиції режиму за допомогою економічних санкцій. У свідомості Путіна США просто повинні дати Росії спокій, в цьому і полягає компроміс. І коли Кремль більше не буде відчувати загроз і втручання з боку Білого дому, можна буде починати новий діалог.
Ці позиції діаметрально протилежні. При цьому сторони не вірять, що опонент дійсно дотримується своєї позиції. І в Вашингтоні, і в Москві впевнені, що опонент все розуміє - тільки вдає, що не бачить реальності. І варто тільки визнати реальність, як компроміс знайдеться сам собою. Саме тому діалог Джона Болтона і Сергія Лаврова буде діалогом глухих. І навіть зустріч з Путіним Болтону не допоможе.
Але, з іншого боку, Болтону потрібно виконати завдання свого честолюбного шефа. Трампу потрібна зустріч з Путіним і потрібен результат. А Путіну достатньо просто зустрітися з американським колегою, це буде визнання його власної ролі. При цьому Путін чудово розуміє, навіщо американському президентові зустріч зараз.
Тому Болтон виявився між двох вогнів. Він не може домогтися від Кремля потрібного Трампу результата і не може залишити американського президента без зустрічі з російським колегою. Тому Болтону необхідно буде знайти в Москві хоча б якусь можливість для демонстрації того, що російсько-американський діалог зрушився з мертвої точки. Питання - де знаходяться "червоні лінії" американських інтересів і принципів, через які радник Трампа не може перейти в цьому пошуку.
Автор: Віталій Портников
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Віце-маршалок Сенату Польщі Богдан Борусевич: Путін піде настільки далеко, наскільки йому дозволять
Віце-маршалок Сенату Польщі в ефірі телеканалу Еспресо поговорив з Антіном Борковським про агресію Росії, українсько-польське цвинтарне протистояння й необхідність скасування мораторію на ексгумації
Я би просив, щоб ви оцінили міжнародну ситуацію, в якій опинилась Україна після саміту країн G-7?
Україна є предметом російської агресії. Дуже важливим для України є те, щоб Захід виступав як одне ціле. Щоб будо якнайменше протиріч, зокрема між Сполученими Штатами та Європейським Союзом, але також і між іншими країнами, наприклад, Канадою, що підтримує Україну. На жаль, саміт Великої сімки показав дуже сильні розбіжності, президент Сполучених Штатів, наддержави, лише з якою, на загал, рахується росія, зібрався і поїхав ще до завершення саміту. Така ситуація не є доброю, адже така ситуація грає на руку Росії, а не України.
Це означає, що ситуація стала гіршою?
Так, звісно погіршилась, а не виправилась. Якби на цей час якесь спільне рішення було б прийняте і оголошене, то це б показало єдність. Адже після агресії проти України Росію вилучили із Великої сімки, і це було послідовним рішенням.
А як далеко може зайти росія?
росія піде так далеко, наскільки зможе. Я думаю, що Путін сам не знає, наскільки далеко він може піти. Путін піде настільки далеко на скільки йому це дозволять.
Йому здавалось, що справа з Україною будуть простою, що конфлікт буде легким, він певно не думав, що буде збройний конфлікт, а якщо і буде, то не настільки масштабним. І саме так воно на початку і виглядало. Україна не захистила Криму, тоді ми всі запитували себе, чи українці загалом будуть обороняти решту країни. Виявилось,що обороняють. І Путін бачить, що українці воюють і будуть тим більше воювати, чим більший буде тиск. Тож його операція ставатиме дедалі дорожчою. Тож він спробував піти у певному напрямку, забравши те, що міг забрати, але його зупинили. І маємо по суті заморожений конфлікт. І цей конфлікт буде замороженим, допоки не буде якоїсь іншої можливості. Ви спитали чи росіяни підуть далі. У Придністров’ї вони зупинились на місці і далі не пішли. Є різні причини, але вочевидь тому, що це би коштувало Росії занадто дорого. Я не думаю, щоб вони зараз пішли далі по Україні, це було для них було занадто дорого.
На вашу думку, як буде розвиватись ситуація з Угорщиною і блоком НАТО. Ми розуміємо, що угорці мають багато претензій до України через етнічну меншину, а також через закону про освіту.
Ми у Польщі спочатку були занепокоєні цим законом, але ми розуміємо, що цей закон не обмежує інтересів польської меншини. Я мав проблеми з Угорщиною. Коли я був маршалком, то мав зустріч у рамках Вишеградської групи, тоді шеф угорського парламенту Кьовер вирішив вписати до спільної позиції щодо конфлікту, точніше щодо агресії Росії, вимогу про забезпечення прав меншин. Я не погодився на це, бо ж не мав жодних відомостей про те, щоби права польської меншини утискались чи не забезпечувались. Тож навіщо це вписувати? Через це з ним у нас був конфлікт. Угорщина, а точніше Орбан, проводять двозначну політику. З одної сторони вони у Європі, а відомо, що Євросоюз не має внутрішніх кордонів і забезпечує громадянські права. Але у самій Угорщині з цим проблеми. І не лише там. В Польщі влада теж часом йде угорським шляхом. Виразна вимога до України про автономію для угорців на Закарпатті, це пропозиція, у тій ситуації в якій зараз Україна, щонайменше недоречна. Тут Орбан іде в тому ж напрямку, що й Путін. Але Польща – ні.
Орбан блокує спроби України в стосунках з НАТО. Це найнебезпечніше. Чи вдасться йому це зробити?
Ні. Насправді Угорщина не має такої сили. Я тут не бачу якихось небезпек. Якщо найсильніші країни НАТО захочуть відкрити НАТО для України, то воно буде відкрито. Основний голос тут мають Сполучені штати, Німеччина,Франція, ця трійця. І Велика Британія. Україна перебуває у ситуації держави, яка має повертати втрачені, або ж окуповані території, а ніхто не хоче входити в безпосередній військовий конфлікт з Росією. НАТО є військовим союзом. Тож Україна, і тут не йдеться, що хтось когось боїться, це зрозуміло, йдеться про те, що коли до оборонного союзу вступає країна, частина якої є окупованою, ну, то зрозуміло, що Союз має почати діяти в тому напряму. Союз не є готовий до цього. Якби Україна вже була в НАТО перед агресією, тоді все було зовсім по іншому.
Тобто, ви вважаєте, що, якщо б Україна була ****** НАТО, то окупації Криму не було?
То і агресії б не було. Ні, не було б. Не було б агресії. Так само як не буде агресії проти Литви, Латвії і Естонії поки існуватиме НАТО, і Сполучені Штати лишатимуться у НАТО.
За останні кілька років - ніхто цього не сподівався - що так сильно зіпсуються польсько-українські стосунки. На жаль, так сталося. На вашу думку, чи є якийсь вихід з цієї ситуації, з цього кута?
Насамперед скажу, що політика і політичні діячі не мають займатися історією.
А чому вони займаються історією настільки сильно? Ми розуміємо, що частина цих політиків загалом не орієнтуються в історії.
Чому (вони це роблять)? Тому що вони грають…Є певні радикальні групи. Радикальні групи у Польщі, що перебували на політичному узбіччю, увійшли всередину політики. ПіС є правлячою партією, це права партія, але вона не є антиукраїнською. Але радикальні сили спровокували те, що відбулось зміщення ПіСу ще правіше. Якщо говорити про уряд, то змінилось небагато. Тобто, нинішній уряд підтримує Україну – її вступ до НАТО, до Європейського Союзу. Виступає проти Нордстріму. Тут є спільна лінія. Зрештою, і не може бути по-іншому. Бо державний інтерес Польщі полягає в тому, щоб підтримувати Україну. Кожен розсудливий польський політик це знає.
Я це розумію. Думаю, багато людей це розуміє. Але чомусь завжди усі фокусуються на могилах і на історичних конфліктах.
Бо грають могилами. Грають гробами і так далі. Так, це дуже погана ситуація, бо насправді з таких справ дуже важко вийти: ви не допускаєте нас, то ми не допускаємо вас до поховань і так далі. Все ускладнюємо. І це грає на емоціях. Наша роль насамперед така, і моя роль така, аби це заспокоювати. В Польщі знають, що росіяни провокують. Наприклад було заарештовано групу молодих людей, крайньо-правих, які вчинили акт політичного вандалізму в Україні, на Закарпатті. Поляки. І ціла група росіян, громадян Росії, була депортована, видворена з Польщі, тепер, нещодавно. Не без причини. Майже 90 осіб було видворено з Польщі. Не без причини.
Тож ця ситуація з тим актом на Закарпатті показує, що представники третьої країни – росіяни – грають, намагаються нацькувати нас одне на одного.
І це зрозуміло. Важливо, щоб розумні політики на подібне не піддавались. На жаль, правляча партія кілька разів попалась на це.
Я погоджуюсь з вами. Але що стосується, наприклад, українців, що виїжджають на заробітки до Польщі, - з тим нема проблем. З чимось іншим нема проблем. Автомобілі – будь ласка. А от що стосується, наприклад, історичної політики – одразу починається конфлікт.
Бо історична політика – це не історія. Якщо хочете вправлятися в історичній політиці, - то це вправляння в пропаганді. У Польщі, думаю, багато людей це починає розуміти, зокрема після прийняття нещасної ухвали щодо ІПН-і, яка спровокувала конфлікт з Ізраїлем і зі Сполученими Штатами. Щоб ви розуміли, для цього треба було дуже постаратись. Просто. Мушу сказати, що я не до кінця розумію, про що йшлося. І хто це спровокував. І навіщо. Навіщо? З дурості. Звичайної дурості. З незнання…
Ви вірите в дурних політиків?
Так, вірю. Вірю. В таку політику, яка піддається дурості. Бачив таке багаторазово. Я говорю й пояснюю, публічно, під час дискусій. Кажу – до чого цей закон може призвести.
З одного боку дурість. А з іншого, був такий пан Піскорський в Польщі…
Він вже сидить.
Сидить, дякувати Богу. Але часом я маю таке відчуття, що в Україні і в Польщі є люди, які реалізують російський сценарій.
Піскорський і його група не мали жодного впливу. Певно призначалась для того, щоб каламутити, але насамперед, аби це показували у російському телебаченні. В ситуації правління ПіС, на жаль, ПіС дозволив, щоб крайні групи увійшли всередину політики. Крайні групи – антиукраїнські, антинімецькі, антиєврейські. Після цього ІПН-івського закону раптом посилились і антисемітські голоси.
Це гра з вогнем, насправді. Качинський не розуміє, що він грає з вогнем?
Не знаю, що він розуміє, а чого не розуміє. Це для нього другорядна річ. ПіС дозволив це, оскільки хоче загосподарити крайні націоналістичні угрупування, чи з людей з крайніми націоналістичними поглядами. І очевидно це серйозна помилка. Бо я вважаю, що вони мають завжди лишатись на маргінесі.
На вашу думку, як розвиватиметься ситуація з польсько-українськими стосунками? Тому що ми розуміємо, якщо наприклад маргінали в Польщі і в Україні підійматимуть голос, реалізовуватимуть свої історичні фантазії, то це матиме дуже сумний кінець.
Знаю. Але справа не має виглядати так, що ми в Польщі маємо боротися з українськими радикалами, а українці – з польськими радикалами. Ви в Україні мусите боротися з українськими радикалами, а ми в Польщі – з польськими. І ми це робимо. Мусимо боротися з нашими радикалами, інакше вони задаватимуть тон політики і польської, і української.
Як ви відчуваєте, як ваша інтуїція підказує – буде погіршення чи буде якась стабілізація стосунків, чи можливо вдасться політичним елітам домовитись про якийсь, не знаю, нормальний статус кво?
Ні, я думаю, що погіршення вже не буде. Вже настала стабілізація. Ну не може бути так, щоб через те, що у Польщі радикали розібрали пам’ятник у Грушовичах, то українська влада – не якісь люди чи радикали –а українська влада – не дозволяє робити ексгумації загиблих - чи тих, хто загинув на війні, чи був вбитий УПА у період війни. Такого не має бути. Бо це загалом не рівнозначно. Адже у такий спосіб ми входимо у боротьбу на могилах, замість того, щоб про них дбати. Адже могили можуть єднати, але й можуть розділяти. Донедавна видавалось, що вони будуть єднати.
За президентства Ющенка чи Коморовського.
Президенти зустрічалися в місцях, де поляки були вбиті УПА, але також зустрічалися і в місцях, де українці були вбиті польським підпіллям - такі речі відбувалися у 44-45-х. Тож можна було зустрічатись. Але повторюсь, українська влада має припинити мораторій на ексгумації. Так не можна.
Віце-маршалок Сенату Польщі в ефірі телеканалу Еспресо поговорив з Антіном Борковським про агресію Росії, українсько-польське цвинтарне протистояння й необхідність скасування мораторію на ексгумації
Я би просив, щоб ви оцінили міжнародну ситуацію, в якій опинилась Україна після саміту країн G-7?
Україна є предметом російської агресії. Дуже важливим для України є те, щоб Захід виступав як одне ціле. Щоб будо якнайменше протиріч, зокрема між Сполученими Штатами та Європейським Союзом, але також і між іншими країнами, наприклад, Канадою, що підтримує Україну. На жаль, саміт Великої сімки показав дуже сильні розбіжності, президент Сполучених Штатів, наддержави, лише з якою, на загал, рахується росія, зібрався і поїхав ще до завершення саміту. Така ситуація не є доброю, адже така ситуація грає на руку Росії, а не України.
Це означає, що ситуація стала гіршою?
Так, звісно погіршилась, а не виправилась. Якби на цей час якесь спільне рішення було б прийняте і оголошене, то це б показало єдність. Адже після агресії проти України Росію вилучили із Великої сімки, і це було послідовним рішенням.
А як далеко може зайти росія?
росія піде так далеко, наскільки зможе. Я думаю, що Путін сам не знає, наскільки далеко він може піти. Путін піде настільки далеко на скільки йому це дозволять.
Йому здавалось, що справа з Україною будуть простою, що конфлікт буде легким, він певно не думав, що буде збройний конфлікт, а якщо і буде, то не настільки масштабним. І саме так воно на початку і виглядало. Україна не захистила Криму, тоді ми всі запитували себе, чи українці загалом будуть обороняти решту країни. Виявилось,що обороняють. І Путін бачить, що українці воюють і будуть тим більше воювати, чим більший буде тиск. Тож його операція ставатиме дедалі дорожчою. Тож він спробував піти у певному напрямку, забравши те, що міг забрати, але його зупинили. І маємо по суті заморожений конфлікт. І цей конфлікт буде замороженим, допоки не буде якоїсь іншої можливості. Ви спитали чи росіяни підуть далі. У Придністров’ї вони зупинились на місці і далі не пішли. Є різні причини, але вочевидь тому, що це би коштувало Росії занадто дорого. Я не думаю, щоб вони зараз пішли далі по Україні, це було для них було занадто дорого.
На вашу думку, як буде розвиватись ситуація з Угорщиною і блоком НАТО. Ми розуміємо, що угорці мають багато претензій до України через етнічну меншину, а також через закону про освіту.
Ми у Польщі спочатку були занепокоєні цим законом, але ми розуміємо, що цей закон не обмежує інтересів польської меншини. Я мав проблеми з Угорщиною. Коли я був маршалком, то мав зустріч у рамках Вишеградської групи, тоді шеф угорського парламенту Кьовер вирішив вписати до спільної позиції щодо конфлікту, точніше щодо агресії Росії, вимогу про забезпечення прав меншин. Я не погодився на це, бо ж не мав жодних відомостей про те, щоби права польської меншини утискались чи не забезпечувались. Тож навіщо це вписувати? Через це з ним у нас був конфлікт. Угорщина, а точніше Орбан, проводять двозначну політику. З одної сторони вони у Європі, а відомо, що Євросоюз не має внутрішніх кордонів і забезпечує громадянські права. Але у самій Угорщині з цим проблеми. І не лише там. В Польщі влада теж часом йде угорським шляхом. Виразна вимога до України про автономію для угорців на Закарпатті, це пропозиція, у тій ситуації в якій зараз Україна, щонайменше недоречна. Тут Орбан іде в тому ж напрямку, що й Путін. Але Польща – ні.
Орбан блокує спроби України в стосунках з НАТО. Це найнебезпечніше. Чи вдасться йому це зробити?
Ні. Насправді Угорщина не має такої сили. Я тут не бачу якихось небезпек. Якщо найсильніші країни НАТО захочуть відкрити НАТО для України, то воно буде відкрито. Основний голос тут мають Сполучені штати, Німеччина,Франція, ця трійця. І Велика Британія. Україна перебуває у ситуації держави, яка має повертати втрачені, або ж окуповані території, а ніхто не хоче входити в безпосередній військовий конфлікт з Росією. НАТО є військовим союзом. Тож Україна, і тут не йдеться, що хтось когось боїться, це зрозуміло, йдеться про те, що коли до оборонного союзу вступає країна, частина якої є окупованою, ну, то зрозуміло, що Союз має почати діяти в тому напряму. Союз не є готовий до цього. Якби Україна вже була в НАТО перед агресією, тоді все було зовсім по іншому.
Тобто, ви вважаєте, що, якщо б Україна була ****** НАТО, то окупації Криму не було?
То і агресії б не було. Ні, не було б. Не було б агресії. Так само як не буде агресії проти Литви, Латвії і Естонії поки існуватиме НАТО, і Сполучені Штати лишатимуться у НАТО.
За останні кілька років - ніхто цього не сподівався - що так сильно зіпсуються польсько-українські стосунки. На жаль, так сталося. На вашу думку, чи є якийсь вихід з цієї ситуації, з цього кута?
Насамперед скажу, що політика і політичні діячі не мають займатися історією.
А чому вони займаються історією настільки сильно? Ми розуміємо, що частина цих політиків загалом не орієнтуються в історії.
Чому (вони це роблять)? Тому що вони грають…Є певні радикальні групи. Радикальні групи у Польщі, що перебували на політичному узбіччю, увійшли всередину політики. ПіС є правлячою партією, це права партія, але вона не є антиукраїнською. Але радикальні сили спровокували те, що відбулось зміщення ПіСу ще правіше. Якщо говорити про уряд, то змінилось небагато. Тобто, нинішній уряд підтримує Україну – її вступ до НАТО, до Європейського Союзу. Виступає проти Нордстріму. Тут є спільна лінія. Зрештою, і не може бути по-іншому. Бо державний інтерес Польщі полягає в тому, щоб підтримувати Україну. Кожен розсудливий польський політик це знає.
Я це розумію. Думаю, багато людей це розуміє. Але чомусь завжди усі фокусуються на могилах і на історичних конфліктах.
Бо грають могилами. Грають гробами і так далі. Так, це дуже погана ситуація, бо насправді з таких справ дуже важко вийти: ви не допускаєте нас, то ми не допускаємо вас до поховань і так далі. Все ускладнюємо. І це грає на емоціях. Наша роль насамперед така, і моя роль така, аби це заспокоювати. В Польщі знають, що росіяни провокують. Наприклад було заарештовано групу молодих людей, крайньо-правих, які вчинили акт політичного вандалізму в Україні, на Закарпатті. Поляки. І ціла група росіян, громадян Росії, була депортована, видворена з Польщі, тепер, нещодавно. Не без причини. Майже 90 осіб було видворено з Польщі. Не без причини.
Тож ця ситуація з тим актом на Закарпатті показує, що представники третьої країни – росіяни – грають, намагаються нацькувати нас одне на одного.
І це зрозуміло. Важливо, щоб розумні політики на подібне не піддавались. На жаль, правляча партія кілька разів попалась на це.
Я погоджуюсь з вами. Але що стосується, наприклад, українців, що виїжджають на заробітки до Польщі, - з тим нема проблем. З чимось іншим нема проблем. Автомобілі – будь ласка. А от що стосується, наприклад, історичної політики – одразу починається конфлікт.
Бо історична політика – це не історія. Якщо хочете вправлятися в історичній політиці, - то це вправляння в пропаганді. У Польщі, думаю, багато людей це починає розуміти, зокрема після прийняття нещасної ухвали щодо ІПН-і, яка спровокувала конфлікт з Ізраїлем і зі Сполученими Штатами. Щоб ви розуміли, для цього треба було дуже постаратись. Просто. Мушу сказати, що я не до кінця розумію, про що йшлося. І хто це спровокував. І навіщо. Навіщо? З дурості. Звичайної дурості. З незнання…
Ви вірите в дурних політиків?
Так, вірю. Вірю. В таку політику, яка піддається дурості. Бачив таке багаторазово. Я говорю й пояснюю, публічно, під час дискусій. Кажу – до чого цей закон може призвести.
З одного боку дурість. А з іншого, був такий пан Піскорський в Польщі…
Він вже сидить.
Сидить, дякувати Богу. Але часом я маю таке відчуття, що в Україні і в Польщі є люди, які реалізують російський сценарій.
Піскорський і його група не мали жодного впливу. Певно призначалась для того, щоб каламутити, але насамперед, аби це показували у російському телебаченні. В ситуації правління ПіС, на жаль, ПіС дозволив, щоб крайні групи увійшли всередину політики. Крайні групи – антиукраїнські, антинімецькі, антиєврейські. Після цього ІПН-івського закону раптом посилились і антисемітські голоси.
Це гра з вогнем, насправді. Качинський не розуміє, що він грає з вогнем?
Не знаю, що він розуміє, а чого не розуміє. Це для нього другорядна річ. ПіС дозволив це, оскільки хоче загосподарити крайні націоналістичні угрупування, чи з людей з крайніми націоналістичними поглядами. І очевидно це серйозна помилка. Бо я вважаю, що вони мають завжди лишатись на маргінесі.
На вашу думку, як розвиватиметься ситуація з польсько-українськими стосунками? Тому що ми розуміємо, якщо наприклад маргінали в Польщі і в Україні підійматимуть голос, реалізовуватимуть свої історичні фантазії, то це матиме дуже сумний кінець.
Знаю. Але справа не має виглядати так, що ми в Польщі маємо боротися з українськими радикалами, а українці – з польськими радикалами. Ви в Україні мусите боротися з українськими радикалами, а ми в Польщі – з польськими. І ми це робимо. Мусимо боротися з нашими радикалами, інакше вони задаватимуть тон політики і польської, і української.
Як ви відчуваєте, як ваша інтуїція підказує – буде погіршення чи буде якась стабілізація стосунків, чи можливо вдасться політичним елітам домовитись про якийсь, не знаю, нормальний статус кво?
Ні, я думаю, що погіршення вже не буде. Вже настала стабілізація. Ну не може бути так, щоб через те, що у Польщі радикали розібрали пам’ятник у Грушовичах, то українська влада – не якісь люди чи радикали –а українська влада – не дозволяє робити ексгумації загиблих - чи тих, хто загинув на війні, чи був вбитий УПА у період війни. Такого не має бути. Бо це загалом не рівнозначно. Адже у такий спосіб ми входимо у боротьбу на могилах, замість того, щоб про них дбати. Адже могили можуть єднати, але й можуть розділяти. Донедавна видавалось, що вони будуть єднати.
За президентства Ющенка чи Коморовського.
Президенти зустрічалися в місцях, де поляки були вбиті УПА, але також зустрічалися і в місцях, де українці були вбиті польським підпіллям - такі речі відбувалися у 44-45-х. Тож можна було зустрічатись. Але повторюсь, українська влада має припинити мораторій на ексгумації. Так не можна.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Віталій Портников: справа не в ромах, а в нас самих
Неприйняття насильства, вбивства, погрому - це те, що відрізняє цивілізоване суспільство від первісного племені дикунів
Реакція частини української громадськості на недавні погроми ромських таборів здавалася перебільшеною багатьом нашим співвітчизникам. Можна було почути пояснення, що роми самі провокують напади на них, що вони антисоціальні, що їхні табори - це осередок злочинності та наркоманії.
Можна з упевненістю сказати, що ті погроми не отримали належної реакції ані з боку влади, ані з боку суспільства. І ось дійшло до вбивства. І про те, що відбувається з ромами в Україні, говорять уже в усьому світі. І доводиться пояснювати, що Україна не є ксенофобською країною. І думати про те, як зупинити екстремізм.
Хочеться сказати найголовніше - справа взагалі не в ромах. Справа в нас самих. Питання соціалізації ромів - це завдання влади і суспільств багатьох країн Європи. І аж ніяк не кожна країна з вирішенням цього завдання справляється. Однак розуміння того, що насильство, вбивство, погром не припустимі, є скрізь. Тому що неприйняття насильства, вбивства, погрому - це те, що відрізняє цивілізоване суспільство від первісного племені дикунів.
Цивілізоване суспільство не намагається знайти насильству виправдання. Воно не думає про те, що насильника і вбивцю провокує жертва. Воно робить все можливе, щоб насильства не допускати, а проблеми - вирішувати.
Все завжди починається з малого. З нападу на тих, хто не може себе захистити. Російська агресія проти сусідніх країн починалася не з Грузії, а з Чечні. Коли світова спільнота змирилася із килимовими бомбардуваннями чеченських міст, з репресіями, тортурами, вбивствами без суду і слідства, Кремль зрозумів, що йому можна все. І зараз ми розплачуємося - і довго ще будемо розплачуватися - за нашу спільну байдужість.
Російський авторитаризм почався з ухвалення горезвісного закону про "заборону пропаганди гомосексуалізму серед дітей". Більша частина росіян тоді сприйняла це середньовічне безумство байдуже. ****уальні меншини були аж ніяк не тією категорією населення, яку хтось збирався захищати - навіть серед опозиціонерів. У таких країнах, як Україна, навіть намагалися ухвалити свій варіант цього *****ського закону. Але я добре пам'ятаю розмову з одним із провідних російських політиків, який тоді сказав мені: проковтнули це, значить проковтнуть і все інше. Мій співрозмовник мав рацію.
Тому що починають завжди з тих, кому важко захиститися від насильства і хто може викликати антипатію у значної частини населення. Це можуть бути геї, роми, євреї - не має ніякого значення хто. Це може організовувати маргінала терористична держава, така, як росія або маргінальні радикальні організації в Україні або інших цивілізованих країнах. Але якщо в них виходить, якщо не дають відсічі - тоді насильство і агресія починають поширюватися, як лісова пожежа.
Автор: Віталій Портников
Неприйняття насильства, вбивства, погрому - це те, що відрізняє цивілізоване суспільство від первісного племені дикунів
Реакція частини української громадськості на недавні погроми ромських таборів здавалася перебільшеною багатьом нашим співвітчизникам. Можна було почути пояснення, що роми самі провокують напади на них, що вони антисоціальні, що їхні табори - це осередок злочинності та наркоманії.
Можна з упевненістю сказати, що ті погроми не отримали належної реакції ані з боку влади, ані з боку суспільства. І ось дійшло до вбивства. І про те, що відбувається з ромами в Україні, говорять уже в усьому світі. І доводиться пояснювати, що Україна не є ксенофобською країною. І думати про те, як зупинити екстремізм.
Хочеться сказати найголовніше - справа взагалі не в ромах. Справа в нас самих. Питання соціалізації ромів - це завдання влади і суспільств багатьох країн Європи. І аж ніяк не кожна країна з вирішенням цього завдання справляється. Однак розуміння того, що насильство, вбивство, погром не припустимі, є скрізь. Тому що неприйняття насильства, вбивства, погрому - це те, що відрізняє цивілізоване суспільство від первісного племені дикунів.
Цивілізоване суспільство не намагається знайти насильству виправдання. Воно не думає про те, що насильника і вбивцю провокує жертва. Воно робить все можливе, щоб насильства не допускати, а проблеми - вирішувати.
Все завжди починається з малого. З нападу на тих, хто не може себе захистити. Російська агресія проти сусідніх країн починалася не з Грузії, а з Чечні. Коли світова спільнота змирилася із килимовими бомбардуваннями чеченських міст, з репресіями, тортурами, вбивствами без суду і слідства, Кремль зрозумів, що йому можна все. І зараз ми розплачуємося - і довго ще будемо розплачуватися - за нашу спільну байдужість.
Російський авторитаризм почався з ухвалення горезвісного закону про "заборону пропаганди гомосексуалізму серед дітей". Більша частина росіян тоді сприйняла це середньовічне безумство байдуже. ****уальні меншини були аж ніяк не тією категорією населення, яку хтось збирався захищати - навіть серед опозиціонерів. У таких країнах, як Україна, навіть намагалися ухвалити свій варіант цього *****ського закону. Але я добре пам'ятаю розмову з одним із провідних російських політиків, який тоді сказав мені: проковтнули це, значить проковтнуть і все інше. Мій співрозмовник мав рацію.
Тому що починають завжди з тих, кому важко захиститися від насильства і хто може викликати антипатію у значної частини населення. Це можуть бути геї, роми, євреї - не має ніякого значення хто. Це може організовувати маргінала терористична держава, така, як росія або маргінальні радикальні організації в Україні або інших цивілізованих країнах. Але якщо в них виходить, якщо не дають відсічі - тоді насильство і агресія починають поширюватися, як лісова пожежа.
Автор: Віталій Портников
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Новости Крымнаша. Выпуск #1319 за 27.06.2018 «Хочу жить в СССР — россия мне не нравится»
1. Незаконно осужденного в россии крымского активиста Евромайдана Александра Костенко, который должен выйти на свободу 3 августа, оккупанты поместили в штрафной изолятор. Правозащитница утверждает, что Костенко угрожает нанести себе увечья
2. Оккупанты с автоматами вчера вечером оцепили супермаркет “Сильпо” в Керчи (в районе остановки “Промбаза”). Никаких подробностей пока нет. Напомню, вчера же утром вооруженные оккупанты оцепили оптовый рынок в городе и проверяли у предпринимателей документы (фото и видео, если пропустили).
3. Предатель Украины и пособник оккупантов из Севастополя Платон Беседин, который ранее втирал вате о том, что понаехавшие чинуши — это панацея, теперь орет, что Севастополь не их (засланных путиным оккупантов), а наш. Короче, сдулся упоротый предатель, вой которого с удовольствием перепечатали севастопольские пропагандоны, которые тоже в ужасе от того, во что превращают Севастополь и как унижают его жителей. Кроме того, оккупанты пригрозили Беседину: “Завтра мы этого писателя отправим обратно в Украину его детства”. На что предатель ответил: “Я вырос в советском Севастополе (прим. Родился в 1985 году). И что вообще в нашем городе-герое украинского?”. Утырок так и не понял, что именно уничтожение всего украинского оккупантами ему и не нравится
4. На керченском паблике решили поднять тему воды: “Слышал, у нас пустые водохранилища. Пора, наверное, поднимать беду на мировой уровень, пока мы ещё живы”. В комментариях подтянулись тролли и упоротые: “Достали нытики”, “Еще один кипишооид”, “На Украине исчезла вода?”, “Они строят новые. Снизили напор”
5. В Феодосии грязные туристы просят график подачи воды: “Шкурный вопрос о воде в Крыму: где-то чувствуются проблемы с водопроводной водой? В Феодосии за неделю уже второй раз отключают (на весь день). Уже озвучивают подачу воды по графику. Водохранилища из-за жары пересохли, вода испаряется. Поделитесь информацией, так сказать, с места”.
6. Оккупанты продолжают публиковать графики подачи воды в некогда курортных поселках Крыма. Одни жители обезвоженного острова будут видеть воду в кранах через день в течение часа, другие — один-три дня в неделю по 2-3 часа.
7. “В церквях Крыма молятся, чтобы пошли дожди и прошла засуха”. Я бы молился, чтобы появились мозги и прошло безумие
8. В Едыкуйском (Ленинском) районе из-за засухи гибнет урожай. А вот такая вода коричневого цвета иногда течет по трубам в дома людей. Это уничтожение и крымчан, и Крыма (фото).
9. Новым “главой” крымского МЧС стал очередной понаехавший оккупант — генерал из Сибири Александр Еремеев. Местные, на выход!
(фото).
10. Центробанк оккупантов отозвал лицензию у очередного недобанка, который незаконно работал в Крыму. Прощаемся с банком “Рублев”, который имел 6 отделений на полуострове и находился под полезными санкциями. Кстати, именно отделение этого недобанка вчера было ограблено (?) в Ялте на 1,5 млн долларов США. Совпадение? Не думаю! И, естественно, найден украинский след — “сотрудники банка подозревают в краже некую украинку с фальшивым паспортом”. Видимо, имеется ввиду крымчанка, получившая аусвайс? Чем не фальшивый “паспорт”?
11. На колчаковских фронтах ранен? Симферопольские ******и скулят: “Сегодня днём на остановке пл. Ленина ополченец в нетрезвом состоянии потребовал у моей беременной жены документы, хотя они не имеют таких полномочий. Меня рядом не было. Помог неизвестный парень, который подошёл узнать, в чём вопрос. После этого у защитника родины зазвонил телефон, он отвлёкся, и жена стала уходить. И он ей стал грозить и звать назад. Что с такими ****ами делать и когда разгонят это *****!”.
12. Армянск взвыл. Фирташ, введи войска: “Титан, где мои бабки? Сколько можно терпеть это? Приезжал Аксёнов. Сказали, что никаких задержек. Верха завода орут с нас, как хотят, имея зп за сотку. А мы за 15 работаем и получить их не можем. У людей кредиты, как их жаль сейчас — банку то все равно, что Титан не платит. Пока люди молчат, значит их все устраивает. Народ не понимает, какую СИЛУ имеет, просто МОЛЧАТ. АНОНИМНО”
, “Без денег от завода Армянск может показаться бедной африканской деревушкой”, “Без завода Армянск становится военным приграничным городком” (скрин). Отмечу, что до оккупации сотрудники завода получали огромные зарплаты и о задержках не слышали, но сразу после вторжения в Крым россии началась вот такая свистопляска с сокращениями зарплат, задержками и увольнениями.
13. Молния! В Ялте замечены ждуны сезона-2018 (фото)
14. Сегодня подвозил одного *****а. Жаловался мне на жизнь. Сказал, что очень хочет во Львов съездить. Но не может из-за попадания в Миротворец. Надеется на выборы в Украине. Ждёт более лояльного президента в отношении предателей!
15. У россии в последние годы “пруха”! Олимпиаду вроде выиграли, вроде “Крым их”, вроде полезные санкции, вроде повышение пенсионного возраста пенсионерам только на пользу, вроде они в футбол играют, вроде “великая страна”… Это не страна, а сплошное “вроде”.
P.S. Разговорился с ******ом. Клянёт россию последними словами. Говорит, что “жизнь стала невыносимой”. Жаловался, что “телевизор врет на каждом шагу”. Добрым словом вспомнил “украинские времена”, а путина назвал “конченным мудаком”. Потом ****** добавил, что “с радостью вернулся бы в СССР, когда все жили одинаково хорошо”. Я ему напомнил про миллионы угробленных жизней, про дефицит, про Железный занавес, про отсутствие всякой свободы слова и репрессии против инакомыслящих. ****** тут же подхватил мои слова и впал в воспоминания, как стоял в очередях в магазине, как ему знакомая продавала товар из-под прилавка, как воровал на предприятии, т.к. зарплаты не хватало. Но в конце все равно добавил, что “хотел бы снова окунуться в ту жизнь”. Тогда я ему напомнил, что в Крыму уже есть многое из того, за чем он скучает. На что ****** ответил: “Нет, это не то. У СССР была мощь, все его боялись. А россия нищая и все об неё ноги вытирают”. Посоветовал ему выйти на улицу с плакатом “Хочу жить в СССР — россия мне не нравится”. ****** возмущённо сказал: “Ты что, не понял куда мы вляпались?! Меня же сразу загребут!”. А ведь в СССР хочет…
Автор: КРЫМский бандеровец, блогер
1. Незаконно осужденного в россии крымского активиста Евромайдана Александра Костенко, который должен выйти на свободу 3 августа, оккупанты поместили в штрафной изолятор. Правозащитница утверждает, что Костенко угрожает нанести себе увечья
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
2. Оккупанты с автоматами вчера вечером оцепили супермаркет “Сильпо” в Керчи (в районе остановки “Промбаза”). Никаких подробностей пока нет. Напомню, вчера же утром вооруженные оккупанты оцепили оптовый рынок в городе и проверяли у предпринимателей документы (фото и видео, если пропустили).
3. Предатель Украины и пособник оккупантов из Севастополя Платон Беседин, который ранее втирал вате о том, что понаехавшие чинуши — это панацея, теперь орет, что Севастополь не их (засланных путиным оккупантов), а наш. Короче, сдулся упоротый предатель, вой которого с удовольствием перепечатали севастопольские пропагандоны, которые тоже в ужасе от того, во что превращают Севастополь и как унижают его жителей. Кроме того, оккупанты пригрозили Беседину: “Завтра мы этого писателя отправим обратно в Украину его детства”. На что предатель ответил: “Я вырос в советском Севастополе (прим. Родился в 1985 году). И что вообще в нашем городе-герое украинского?”. Утырок так и не понял, что именно уничтожение всего украинского оккупантами ему и не нравится
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
4. На керченском паблике решили поднять тему воды: “Слышал, у нас пустые водохранилища. Пора, наверное, поднимать беду на мировой уровень, пока мы ещё живы”. В комментариях подтянулись тролли и упоротые: “Достали нытики”, “Еще один кипишооид”, “На Украине исчезла вода?”, “Они строят новые. Снизили напор”
5. В Феодосии грязные туристы просят график подачи воды: “Шкурный вопрос о воде в Крыму: где-то чувствуются проблемы с водопроводной водой? В Феодосии за неделю уже второй раз отключают (на весь день). Уже озвучивают подачу воды по графику. Водохранилища из-за жары пересохли, вода испаряется. Поделитесь информацией, так сказать, с места”.
6. Оккупанты продолжают публиковать графики подачи воды в некогда курортных поселках Крыма. Одни жители обезвоженного острова будут видеть воду в кранах через день в течение часа, другие — один-три дня в неделю по 2-3 часа.
7. “В церквях Крыма молятся, чтобы пошли дожди и прошла засуха”. Я бы молился, чтобы появились мозги и прошло безумие
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
8. В Едыкуйском (Ленинском) районе из-за засухи гибнет урожай. А вот такая вода коричневого цвета иногда течет по трубам в дома людей. Это уничтожение и крымчан, и Крыма (фото).
9. Новым “главой” крымского МЧС стал очередной понаехавший оккупант — генерал из Сибири Александр Еремеев. Местные, на выход!
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
10. Центробанк оккупантов отозвал лицензию у очередного недобанка, который незаконно работал в Крыму. Прощаемся с банком “Рублев”, который имел 6 отделений на полуострове и находился под полезными санкциями. Кстати, именно отделение этого недобанка вчера было ограблено (?) в Ялте на 1,5 млн долларов США. Совпадение? Не думаю! И, естественно, найден украинский след — “сотрудники банка подозревают в краже некую украинку с фальшивым паспортом”. Видимо, имеется ввиду крымчанка, получившая аусвайс? Чем не фальшивый “паспорт”?
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
11. На колчаковских фронтах ранен? Симферопольские ******и скулят: “Сегодня днём на остановке пл. Ленина ополченец в нетрезвом состоянии потребовал у моей беременной жены документы, хотя они не имеют таких полномочий. Меня рядом не было. Помог неизвестный парень, который подошёл узнать, в чём вопрос. После этого у защитника родины зазвонил телефон, он отвлёкся, и жена стала уходить. И он ей стал грозить и звать назад. Что с такими ****ами делать и когда разгонят это *****!”.
12. Армянск взвыл. Фирташ, введи войска: “Титан, где мои бабки? Сколько можно терпеть это? Приезжал Аксёнов. Сказали, что никаких задержек. Верха завода орут с нас, как хотят, имея зп за сотку. А мы за 15 работаем и получить их не можем. У людей кредиты, как их жаль сейчас — банку то все равно, что Титан не платит. Пока люди молчат, значит их все устраивает. Народ не понимает, какую СИЛУ имеет, просто МОЛЧАТ. АНОНИМНО”
, “Без денег от завода Армянск может показаться бедной африканской деревушкой”, “Без завода Армянск становится военным приграничным городком” (скрин). Отмечу, что до оккупации сотрудники завода получали огромные зарплаты и о задержках не слышали, но сразу после вторжения в Крым россии началась вот такая свистопляска с сокращениями зарплат, задержками и увольнениями.
13. Молния! В Ялте замечены ждуны сезона-2018 (фото)
14. Сегодня подвозил одного *****а. Жаловался мне на жизнь. Сказал, что очень хочет во Львов съездить. Но не может из-за попадания в Миротворец. Надеется на выборы в Украине. Ждёт более лояльного президента в отношении предателей!
15. У россии в последние годы “пруха”! Олимпиаду вроде выиграли, вроде “Крым их”, вроде полезные санкции, вроде повышение пенсионного возраста пенсионерам только на пользу, вроде они в футбол играют, вроде “великая страна”… Это не страна, а сплошное “вроде”.
P.S. Разговорился с ******ом. Клянёт россию последними словами. Говорит, что “жизнь стала невыносимой”. Жаловался, что “телевизор врет на каждом шагу”. Добрым словом вспомнил “украинские времена”, а путина назвал “конченным мудаком”. Потом ****** добавил, что “с радостью вернулся бы в СССР, когда все жили одинаково хорошо”. Я ему напомнил про миллионы угробленных жизней, про дефицит, про Железный занавес, про отсутствие всякой свободы слова и репрессии против инакомыслящих. ****** тут же подхватил мои слова и впал в воспоминания, как стоял в очередях в магазине, как ему знакомая продавала товар из-под прилавка, как воровал на предприятии, т.к. зарплаты не хватало. Но в конце все равно добавил, что “хотел бы снова окунуться в ту жизнь”. Тогда я ему напомнил, что в Крыму уже есть многое из того, за чем он скучает. На что ****** ответил: “Нет, это не то. У СССР была мощь, все его боялись. А россия нищая и все об неё ноги вытирают”. Посоветовал ему выйти на улицу с плакатом “Хочу жить в СССР — россия мне не нравится”. ****** возмущённо сказал: “Ты что, не понял куда мы вляпались?! Меня же сразу загребут!”. А ведь в СССР хочет…
Автор: КРЫМский бандеровец, блогер
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Был бы интересен прогноз Портникова в среднесрочной перспективе ситуации в Европе и раше. Просматривал мнения Горбулина и еще кое-кого по этому поводу.
И моя паранойя полностью вырвалась из-под контроля. Думаю, что ситуация неизбежно повторит ситуацию середины прошлого века. Вплоть до того, что Германия, Италия и еще пара стран не таких ключевых снова станут "партнерами" с Россией. Ну а потом, возможно, врагами. В Германии какая-то херня творится, снова Lebensraum покоя не дает. Раша уже свою тягу к жизненному пространству обозначила практически и однозначно. И неоднократно. В 21-ом веке, ***! Меркель пока сдерживает немецкие настроения в этом направлении, но ей все труднее и труднее.
Короче, все повторится. ООн покажет окончательно свою несостоятельность и развалится. США, как всегда, возьмет на себя роль "
Повторюсь, это всего лишь приступ паранойи, поэтому ссылок не дам. Их, где это явно сказано, нет. Просто мысли. Печальные.
Оставьте тапки при себе))