Інтернет-ринг
В еру сучасних інформаційних технологій будь-який збройний конфлікт має два поля бою: реальне й віртуальне. В українсько-російських реаліях обидві країни, а також підтримувані Росією так звані «ДНР-ЛНР» опинилися у протилежних кутках інформаційного рингу. Кожна зі сторін завдає ударів, використовуючи багатий арсенал мови ворожнечі. В ролі арбітрів — міжнародна спільнота, яка намагається встановлювати й контролювати правила гри, які, у свою чергу, кожна зі сторін вдало ігнорує або порушує. Арбітри при цьому часто цього не помічають або вдають, що не помічають. Зрештою гравців і публіку настільки засмоктує трясовина конфлікту, що вже ні бійці, ні група підтримки не добирають слів. До всього цього театралізованого дійства долучається «диванний батальйон» — й інтернетний простір перетворюється на велике весілля, де на кожному кутку — своє свято і своя бійка. От тільки масштаби й наслідки значно більші.
Бандерівці, бандерлоги, укри, каклі, кастрюлеголові, свідоміти, укропи, майдауни, ********і, укропітеки, карателі, хунта... Фабрика ненависті один за одним штампує новотвори, начинені емоціями, приправлені негативом і запаковані в потрібну обгортку. Чим більше термінології у вашій голові, у якій уже паморочиться, тим чутливішою вона стає до масового психозу, — переконують психологи. Щодня зі швидкістю кліка мишки на інтернет-поприщі прибуває ватніків, скрепів, колорадів, ****стів, совків та іншого недоброго добра.
Hate speech, або Мова ворожнечі
Ми вже не помічаємо, як самі стаємо інкубатором ненависті й шовінізму. Як зі строкатого спектра лексики переходимо до чорно-білої палітри hate speech. Цей англіцизм, який в українському перекладі має два варіанти — мова ненависті й мова ворожнечі, — віднедавна оселився на наших вулицях, роботах, у наших домівках і головах. Досі немає єдиного підходу і єдиноправильного визначення цього поняття. Але є низка міжнародних документів, які дають зрозуміти, що можна, а чого не можна вважати мовою ворожнечі. До таких належать:
Міжнародна Конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації,
Додатковий протокол до Конвенції про Кіберзлочинність
Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи №(97)20.
Визначення останнього стосується не лише лексики, а «всіх форм самовираження, які спрямовані на поширення, провокування, заклики й виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму та інших видів ненависті». Це така собі комунікація, яка бере за основу стереотипність, дискримінацію і приниження. Вона може проявлятися не лише стосовно цілого народу, а й до групи осіб, яких об'єднує спільне віросповідання, ****уальна чи гендерна приналежність, переконання. З останнім у нас все, як у стосунках, — складно.
«*****» & «*****»
Оскільки російсько-українське протистояння на сході України засіяло інформаційну ниву новими зернами мови ворожнечі, утворилися цілі словники новотворів. Вони пояснюють колись нейтральне визначення приправи для маринування городини — кропу, або одвічного ворога картоплі й українського дачника — колорадського жука, але вже на новий лад, з іншими інтерпретаціями.
Спитайте себе, що перше спадає на думку, коли вам кажуть чи ви десь читаете: «колоради, укроп, ******, бандерлоги»? Які асоціації з'являються у вашій голові, які емоції вас переповнюють? Це не заняття у психоаналітика, це проста аналогія і привід для роздумів про те, як змінилося наше суспільство. Це пряма аналогія з тим, як діють інструменти інформаційного впливу, як формуються стереотипи і як пропаганда просуває свої меседжі. Поінформований — отже озброєний, отже тебе не так просто обдурити, використати, маніпулювати тобою.
Від кожного віруса, навіть інформаційного, є своє щеплення. В українських реаліях таким щепленням може слугувати історія, точніше, знання своєї історії. Це одвічний український забіг по граблях, коли, у кращому випадку, на кожну подію — сім варіацій, а в гіршому — десь щось чули. Цікавим прикладом таких історичних інтерпретацій є затерте до дір протистояння «****а» і «*****а». Це часовий і емоційний маркер, який у Росії і в Україні, як і закон — «як дишло — куди повернеш, туди і вишло».
На сьогодні існує безліч статей та досліджень стосовно створення, поширення й символіки образів «*****а» та «****а», починаючи від зачіски й закінчуючи етимологією, але зараз не про це. Ми хотіли би показати, як змінилося стереотипне уявлення представників обох націй одне про одного, як жартівливе стало меншовартісним, а комічне — трагічним.
Неголений, у кашкеті й постолах, із бабалайкою в руках «*****». Такий карикатурний образ росіянина, що широко використовувався в побуті, втілив у життя київський художник Василь Гулак. На одній із листівок серії «Десять заповідей молодим дівчатам», що вийшла друком у 1918 році, у гумористичному стилі змальовано представника тогочасної Російської імперії із закликом: «Ніколи не кохай *****а».
А це інший плакат, іншого автора, з іншим «героєм» часу. Шаровари, вишиванка, довгі вуса й надмірна вага від надмірного споживання сала. Це один із перших і наймасовіших плакатних образів «****а», щоправда без тих негативних рис «шароварщини», які з'явилися пізніше. Плакат створив Дмитрій Моор ще 1914 року. Автор зобразив тогочасні стереотипні уявлення жителя Російської імперії щодо представників української нації.
Однак далі й образ, і термін «*****» набув негативних конотацій та вживався як зверхнє насмішливе та меншовартісне означення всього українства. Із розвитком усесвітньої павутини обидва образи добряче трансформувалися й емігрували в інтернет, де зросло нове дітище масового інформаційного впливу — мем.
«Зброя масового ураження»
Мем — це особливий жанр комунікації, який поєднує текст і картинку. Термін 1976 року вжив оксфордський професор, біолог Річард Докінз. Мемом він назвав «одиницю інформації», яка має здатність розмножуватися й поширюватися. В наші дні спостерігається тотальна експансія мемів. Вони щодня відвойовують нові території не лише блогосфери й соцмереж, а й класичних ЗМІ. Те, над чим за часів Першої та Другої світових воєн, перебудови, розвалу Радянського Союзу трудилися художники, створюється тепер кількома прийомами у графічному редакторі.
Так, був плакат Адольфа Страхова (1924), став — мем невідомого.
Це яскравий приклад того, як творці реальної та віртуальної реальностей з обох боків вдало орудують комп'ютерною мишкою і психологічними прийомами. Одним із таких засобів слугує
елемент знеособлення.Прикладом такого засобу пропаганди є неологізм «укроп». «Укропами»називають українських патріотів, прихильників євроінтеграційного курсу. У своєму новому значенні, тобто не як елемент кулінарії, термін з'явився на початку 2014 року і впевнено посів одну з топових сходинок у хіт-параді російсько-української ворожнечі.
Досі науковці дискутують із приводу утворення цього поняття. Одна з найпоширеніших версій — еволюція раніше вживаного слова «укр» чи «древній укр» — як насмішки щодо тези про походження українців від древніх укрів. За іншою теорією, цей новотвір — реакція на поширення гасла «Україна — це Європа» — що стало причиною появу терміна «укроп» — тобто євроінтегрований українець. Окрім цього слово «укроп» часто розшифровується як «український опозиціонер». У будь-якому випадку на етапі свого народження термін мав негативне значення та, радше за все, розроблявся спеціалістами-психотехнологами, оскільки на початках наймасовішого поширення набув із боку сепаратистів у зоні АТО.
Основне його завдання — дегуманізувати, знеособити образ воїна-українця, порівнюючи його із рослиною. Словосполучення «косити укропів» неодноразово трапляється у повідомленнях сепаратистів і на військових шевронах. Згодом поняття активно почали вживати як позитивну назву українців, патріотів, військових ЗСУ. Терміном «укроп» козиряли депутатські об'єднання, називалися арт-фестивалі, кав'ярні, а розроблений дизайн армійських шевронів Андрія Єрмоленка став одним із найпопулярніших не лише серед цивільного населення, а й серед військовослужбовців.
Ще одним із прикладів дегуманізації виступає поняття «колорад». Із одвічним ворогом грядки новотвір пов'язує лише зовнішній вигляд. Усе інше — це негативне зображення проросійського активіста, який використовує гвардійську стрічку в якості символу перемоги під час Другої світової війни.
Особливої уваги заслуговує інтернет-мем із образами «******а»-«вишиватника», що глибоко вкорінився не лише в інтернет-простір, а й у голови росіян із українцями.
Це один із найпоширеніших мемів, у якого є навіть свої акаунти, групи та пабліки в соцмережах. Отже, «******». Слово, яке трансформувалося від назви одягу до прихильника прорадянського, імперського ідеалу, російського ура-патріота. За визначенням російської енциклопедії інтернет-мемов «Луркоморье»: «******у дуже потрібен Господар і Пастух, “сильна рука”». У валянцях, із підбитим оком і часто пляшкою в руках, на тлі російського прапора, нерідко з радянською символікою «серпа і молота» — таким з'явився персонаж «******а» в інтернет-спільноті — «****а — Квадратный ******». Автор мему — росіянин Антон Чадський. Змальований ним образ «******а» набув поширення в соціальній мережі «Вконтакте» ще в 2011 році. Наступного року мем розмножився на численних інтернет-ресурсах. Рекорди популярності він побив у 2014-му, із початком збройного конфлікту на сході України.
Із ударом у відповідь інша сторона конфлікту не забарилася, тож як протиставлення образу «******а» з'явився мем «вишиватник». Ним російська інтернет-спільнота нарекла прибічника Майдану, патріота України, що сліпо підтримує державний політичний курс. Зображується як шматок сала в шароварах із вусами та оселедцем — що напряму пов’язано з еволюцією негативного образа «****а». Назва походить від традиційного українського одягу — вишиванки. За визначенням, яке дають словники новотворів, «вишиватник» — це «ура-патріот України, який періодично втрачає контроль над власними емоціями та розумом».
До словника новотворів російсько-українського протистояння додалися й такі поняття як хунта — українська влада,Мордор — порівняння Росії з «чорною країною» із творів Толкіна, де живуть злі істоти, що підпорядковуються Темному володарю (асоціація з Путіним), ****а і ****сти — слово, яке суголосне із «******и» і створює негативне значення, подібний принцип лежить також у творенні образу Путлєра (асоціація із Гітлером). Дуже часто при творенні нових понять використовуються стереотипні асоціації, пов'язані з побутом росіян, елементами одягу, традиціями — кокошники, лапті, ріпоїди. Активно тиражується російськими ЗМІ поняття свідоміт — свідомий українець, який брав участь у революції, служить елементом знущання, висміювання, формування негативного образу українця-революціонера. Українців порівнюють із приматами, наділяють рисами примітивізму — укропітеки, укретин, укрофіл, майдаун, ********ий, майданопітек, майданоїд. Окремої уваги заслуговують слова та прізвиська, пов'язані з прізвищем Степана Бандери. Із 2014 року поняття бандерівець сприймається в діапазоні від страшилки на ніч до героїзації і прояву найвищого патріотизму. Тож словник мови ворожнечі розширився термінами — бандерлоги, бандерофашня, ***обандерівці, бандерасти.
Обидві сторони конфлікту через лексику, образність, асоціації та стереотипи демонструють крайню нетерпимість, шовінізм і ненависть по відношенню до інакодумців. Це яскравий приклад мови ворожнечі, за допомогою якої у світі розпалюються й поглиблюються конфлікти, порушуються права людини, починаються війни.
Донбаський фронт
Особливим у цьому плані є український Донбас. Тут паралельно й майстерно використовуються кілька видів інформаційної зброї. З одного боку, меми й демотиватори, з іншого — знайомі і зрозумілі для старшого покоління радянські образи й лейтмотиви військових плакатів.
Наприклад, плакат Іраклія Тоїдзе «Батьківщина-матір кличе!» (1940), розміщений у 2014 році на банерах «ДНР» із текстом: «Вступайте в ряди народного ополчення Донбасу!». Один із найсильніших емоційно і найбільш розтиражованих плакатів часів Другої світової.
Або радянська робота Кукриніксів (1941): «Б’ємося ми здорово, колемо відчайдушно — онуки Суворова, діти Чапаєва», яка опинилася на білбордах «ДНР» із іншим текстом і чорно-синьо-червоним стягомтак званої республіки.
Використання продукції радянського агітпропу дуже легко пояснити. По-перше, це цілком зрозумілі і знайомі з юності-дитинства образи. Тут тобі й матір, і воїн, і відомі воєначальники, й Батьківщина. По-друге, чітко формується образ ворога, антигероя. Основне завдання такої творчості — розділення народу на «свій — чужий»: ополченець із «ДНР» і українець, або військовий ЗСУ, асоціації:радянський воїн — «******ський загарбник». Так формуються підсвідомі паралелі, на основі яких сучасний контекст прив'язується до історичного. Ополченці сприймаються як визволителі, герої, а їхні противники — як загарбники, чужинці. Кожен, кому до смаку цей продукт пропагандистської фабрики ненависті, сам того не помічаючи, підсідає на голку залежності й поширює вірус ворожнечі далі. Із кожною новою дозою інформації зменшується поріг чутливості й толерантності, притуплюється вміння аналізувати й мислити. Людина перетворюється на ретранслятора вкладених їй у голову образів і переконань. Помітивши такі симптоми, бажано одразу переходити до лікування, а ще краще — зайнятися профілактикою захворювання. Інакше метастази ненависті зруйнують увесь організм.
Тетяна Іванченко
журналістка (працювала на телеканалах ICTV – «Дістало», «Головна програма», «Факти тижня з Оксаною Соколовою», Інтер – «Новини», Україна – «Критична точка»), стипендіатка фонду «Конрада Аденауера» та «Вільного університету» (м.Берлін, Німеччина), аспірантка «Технічного університету» (м. Дрезден, Німеччина ), займається дослідженням «мови ворожнечі» (hate speech).
Олександр Маєвський
кандидат історичних наук, працює в Інституті історії України НАНУ (відділ періоду Другої світової війни). До сфери дослідження входить - плакатна продукція, пропаганда під час воєн і конфліктів, маніпуляція суспільною свідомістю, інформаційні війни.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
