Тарас Чорновіл
5 хв. ·
Отже, почали діяти норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції" в частині фінансування діяльності політичних партій. НАЗК підготувало відповідне рішення й процес пішов.
Сам закон доволі складний, перевантажений, не дуже добре структурований. Крім того, він дуже непопулярний серед людей, хоча в перспективі необхідний. Перше його прочитання залишило ще ряд питань, тому детальніше буду аналізувати пізніше, пройшовшись по тексту й порівняльній таблиці "із олівцем". А зараз два перших зауваження, які різонули око на різних етапах впровадження ініціативи.
Перше відчуття, що не все в ньому так прекрасно, виникло після тріумфальних виступів Сергія Лещенка та Мустафи Найєма в день його успішного голосування. Лещенко, Найєм та Заліщук - лише троє із 17 авторів, але вони були особливо активними в пропагуванні ідеї його прийняття. Але до діла. Тоді Лещенко з радівської трибуни на всю країну заявляв, що політичну корупцію завдяки цій ініціативі буде подолано, і що це епохальне й досконале рішення. Я кожного разу, коли чую такі пафосні промови, відчуваю дикий приступ скептицизму. Тоді мене це спонукало перший раз уважно перечитати текст законопроекту. Там, направду, дуже багато потрібних норм, зокрема в частині, яка не стосується державного фінансування партій, а наводить порядок у їхніх фінансах. Але ще тоді помітив одну прогалину - в частині відповідальності. Властиво є відповідальність фізичних осіб, але нема відповідальності партій. А відсутність норми про можливість зняття партії з реєстрації після повторного порушення правил фінансування може нівелювати корисні результати закону. Його ж ціна для суспільства доволі висока й ми маємо право вимагати від законодавців, щоб за наші гроші вони забезпечили дійсно надійний, а не дірявий механізм боротьби з політичною корупцією. Суми річних виплат наведені в таблиці від органу-розпорядника НАЗК, яку тут публікую.
Друга проблема - це вже зі сфери моралі. Є в законі одна, загалом хороша, норма – фінансове стимулювання в розмірі 10% від усієї суми тим партіям, у виборчих списках яких було дотримано принципів гендерної рівності. Тобто, в пункті 1 частини першої статті 17-5 передбачено, що ця сума ділиться в однакових частках між партіями, які мають право на виплати згідно закону, та в списках яких «…за результатами останніх чергових чи позачергових виборів народних депутатів України кількість представників однієї статі серед обраних від відповідних політичних партій народних депутатів України, які набули своїх повноважень, не перевищує двох третин від загальної кількості народних депутатів України, обраних від цієї політичної партії». Тобто, хочеш отримати додаткову суму, включай у прохідну частину списку не менше третини жінок (бо традиційно політика у нас переважно є чоловічою монополією). Як і вся система фінансування партій з бюджету (тобто з наших кишень), ця система в чомусь контраверсійна, але сама мета благородна – стимулювати партійних лідерів відкрити жінкам шлях до політичної кар’єри. Саме стимулювати – наголошую на цьому слові.
Але на ділі ця норма, як виявилося, пов’язана з відвертим жлобством і недобропорядністю. Всі виплати, в тому числі й ця, передбачаються не лише для партій у наступному парламенті, але й для нинішніх. Але автори добре знали, що в нинішньому парламенті, на час написання й голосування законопроекту, цій нормі вже відповідала лише одна партія «Самопоміч», троє тодішніх членів фракції якої числяться серед авторів Закону. Профільний комітет, який готував проект для розгляду у Верховній Раді теж очолює **** «Самопомочі» Єгор Соболєв… І тому важко позбутися відчуття, що ця норма писалася під конкретну політичну силу, а фраза про поділ у рівних частинах між фракціями вже у цьому скликанні - звичайний блеф. Ще в період підготовки законопроекту планувалося, що ця гендерна виплата буде діяти лише з наступного скликання, що мало б стимулювати партії до реальної рівності чоловіків та жінок, але не призвело б до відвертого конфлікту інтересів. Але в якусь мить необхідна стрічка вивітрилася й не потрапила в прикінцеві положення. Злі язики твердять, що ця дрібничка ціною в майже 40 мільйонів гривень стала платою за голосування «невеликої, але гордої фракції». Наклепники ж, напевно. Хоча спершу й дійсно зібрати голоси за непопулярний у суспільстві законопроект було проблемно…
Але й це ще не все. Фракція «Самопомочі» за результатами виборів мала 34 депутатів (з них одна людина – мажоритарниця, нормами закону не враховувалася). З решти 33-ох 11 дійсно були жінками, отже, передбачена в законі третина виконувалася. Але після цього фракція з політичних мотивів позбулася шістьох депутатів. Тепер там з 25 нардепів-списочників тільки семеро жінки. Тож уже менше третини. Букву закону, щоправда, ніхто не порушив, бо в тексті акту завбачливо, зафіксовано стан на момент початку скликання. Але ж має бути хоч якась мораль. Якщо ви зреклися людей, яких завели у Верховну Раду, звинуватили їх у всіх можливих політичних гріхах, а потім під них вимагаєте під 40 мільйонів державних грошей, то це вже якось трошки не красиво. Тим більше, що цей додатковий бонус, якого добивається «Самопоміч», майже подвоює її фінансування за рахунок бюджету України (основна виплата – 49846, 6 тис. гривень, а гендерний бонус – 39103, 2 тис. гривень).
Коли нам розповідали про успішну боротьбу з політичною корупцією, я уявляв собі щось трошки інше…