27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Думки про рідний донецький край. Текст 1972 року
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
«... Донеччина не держава, а складова частина України. Росіяни та інші народи в ній не мають права автономії чи складової частини, як Квебек у Канаді, татари, удмурти чи якути в Російській Федерації, аджарці чи осетини в Грузії і т. д.»
«Сьогодні Донеччина йде шляхом Кубані, колись українського краю, тепер же повністю зрусифікованого… батьки вибирають російськомовні школи з метою забезпечити своїм дітям навчання у вузах, технікумах, ПТУ… Зараз українці Донеччини позбавлені елементарних людських прав: 1) користування рідною мовою в сфері виробництва, культури, в побуті і навіть у колі сім’ї; 2) вчитись та навчати дітей рідною мовою; 3) дивитись кіно, вистави, слухати лекції рідною мовою. Сьогоднішнє становище на Донеччині може вилитись: 1) у знищення … українців – (призвести до) інтелектуальної їх смерті; 2) у саботаж науки… 3) у протести чи повстання, а це кров, вигнання, фізична смерть мільйонів»
«Зараз модно знати усе на світі. І які звірі та птахи водяться на найвіддаленішому острові, скільки було Гітлерів, усі версії про смерть Гітлера, співчувати долі Нікоса Теодоракіса, Анджели Девіс, знати, що є навіть пташине молоко... Усе знати. А для чого? Відповідь одна: "А как же? Надо быть в курсе событий".
І, голосуючи за резолюцію "Свободу Анджелі Девіс!", "Свободу і незалежність народу Анголи!" чи "Свободу Бангладеш", люди з освітою, керівники підприємств чи установ не помічають того, що твориться поруч: умирає рідна мова, інтелектуально калічаться мільйони людей, у тому числі вони самі та їхні рідні діти.
І ніхто ніколи ніде не порушує цих проблем. Чому? Через брак знань? Не думаю. Невміння логічно мислити? Не віриться. Найскоріше, через оте всезнайство, через масовий потік розважальної інформації, через невміння зосередити свою увагу на живому конкретному ділі, через байдужість до долі рідного народу.»
Переглянути вкладення 13237344
Статус: Офлайн
Реєстрація: 11.09.2015
Повідом.: 11289
Реєстрація: 11.09.2015
Повідом.: 11289
Знакомые - Демократы? Этим всё сказано.
А ***** он или нет, посмотрим. Пока что он вполне себе ведёт Флориду по правильному пути. Трамп тоже ***** ещё тот.
У Республиканцев будут и другие кандидаты, например Ники Хейли, а предсказать кто будет номинирован нелегко, почти всегда такие предсказания ошибочны.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 11.09.2015
Повідом.: 11289
Реєстрація: 11.09.2015
Повідом.: 11289
Он хотел бы, но в 2016-м он был одним из 8-и кандидатов и победил. Но то было до его президентства.
Я бы не был так уверен в этом.
О, это про все наши выборы.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 04.03.2011
Повідом.: 29090
Реєстрація: 04.03.2011
Повідом.: 29090
Молдова готова дать право ВСУ зайти на свою территорию – президент страны
18:52, СегодняНазвана цель этого потенциального решения.
Президент Молдовы Майя Санду заявила, что страна готова дать право зайти Вооруженным Силам Украины на свою территорию, чтобы «разобраться» с ПМР.
«Если это будет необходимо для Украины, мы готовы дать право зайти ВСУ на нашу территорию, чтобы разобраться со складами, вооружением и личным составом ПМР. Это союзнический жест», – заявила она, отвечая на вопросы журналистов по итогам саммита Европейского политического сообщества.
Отметим, что ПМР – это Приднестровская Молдавская Республика, также известная как Приднестровья. Она является самопровозглашенным государством в Восточной Европе которое международное сообщество признает частью Молдовы. Так называемую «независимость» провозгласили 25 августа 1991 года, после чего сепаратисты и военные *рф с одной стороны и молдавские войска с другой начали кратковременный вооруженный конфликт, завершившийся фактической победой сепаратистов.
Напомним, что сейчас в Молдове проходит саммит Европейского политического сообщества. 1 июня 50 европейских лидеров, президентов и премьеров собрались на саммит в небольшом молдавском селе Бульбоака, который находится вблизи границы Приднестровья и в 22 км от украинской границы.
Президент Украины Владимир Зеленский заявил, что встретился с Санду. Лидеры своих стран обсудили двусторонние отношения, инфраструктурные проекты, экономическое развитие и будущее обеих стран.
Максим Віхров
«Ви вкрали мої мрії і моє дитинство своїми порожніми словами. І все ж я одна з тих, кому пощастило. Люди страждають. Люди вмирають. Руйнуються цілі екосистеми. Ми знаходимося на початку масового вимирання, а все, про що ви можете говорити – це гроші і казки про вічне економічне зростання. Як ви смієте!» – три роки тому ця полум’яна промова на кліматичному саміті ООН зробила 16-річну Ґрету Тунберг світовою зіркою екологічного руху.
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Ґрета вийшла до посольства РФ у Стокгольмі з плакатом «Stand with Ukraine». З тих пір – все, тотальна мовчанка про екологічні злочини росіян. На початку 2023 року, коли екологічні збитки України вже сягнули €48 млрд, Ґрета була зайнята набагато важливішою справою – протестувала проти знесення півдесятка покинутих будинків у мертвому селі Лютцерат на заході Німеччини. Бо ж «кляті капіталісти» вирішили розширити вуглевидобуток! Хай краще купують російський газ, еге ж, Ґрето?
Навіть підрив Каховської ГЕС залишив шведську активістку байдужою, хоча за всіма ознаками це акт екоциду. Та й хіба мова лише про неї? Здавалося б, засудження російської агресії мало стати топ-темою для екоактивістів всього світу. Бо ж внаслідок неспровокованого нападу Росії руйнуються цілі екосистеми, чимало з них знищені назавжди. Спалені ліси, переорані снарядами степи, отруєні важкими металами ґрунти – хіба не екологічна катастрофа, навіть без урахування наслідків підриву Каховської ГЕС? Але захисники клімату вперто не помічають у кімнаті ані слона, ані скаженого кремлівського коротуна, який намагається відтяти йому хобота. Слон волає, коротун хихотить, а кліматично стурбована юнь розпатякує про жахи глобального потепління.
Те, що Москва десятиліттями використовувала західних «зелених», щоб підсадити Європу на свою газову голку – давно відомий факт. Але сучасне покоління екоактивістів породив все ж таки не Кремль. Ґрета та її плем’я – це дитятко ліберальної наївності кінця 1980-х, котра свято вірила в те, що всі світові проблеми можна вирішити постановами, програмами й стратегіями, і що торгівля – найкраща запорука миру. Всі ці «шкільні страйки», флешмоби і гнівні інвективи у твітері – це арсенал повстанців з планети рожевих поні, котрі будують барикади з фалафелю і намагаються змінити світ хештегами. Більшість сучасних екоактивістів є органічною часткою ілюзорного світу, в якому найстрашніші хижаки – це корпоративні менеджери і ті, хто ще досі не пересів на електросамокати.
Навіжених диктаторів, які засипають сусідні країни тисячами бомб і готові навмисно влаштовувати екологічні катастрофи, на планеті рожевих поні просто не існує – вони залишились в підручниках з прадавньої історії, десь поруч з динозаврами. Єдина війна, яку вони знають – це війна з «консьюмеристським капіталізмом». Так малий онук пручається і вовтузиться на колінах у дідуся, а потім, стомившись, засинає.
«Ми зараз перебуваємо в Давосі, де зібралися люди, які в основному сприяють знищенню планети, – казала Ґрета у січні 2023 року. – Без масованого громадського тиску ззовні ці люди зайдуть так далеко, як тільки зможуть… Вони й далі кидатимуть людей під автобус заради власної вигоди». Золотко, а не хочеш подивитись, як людей кидають під танки і засипають бомбами – причому просто так, без жодного сенсу і вигоди? Звісно ж, тролити буржуа безпечніше, бо вони ще й поаплодують. Схоже, екоактивісти ладні робити що завгодно – обливати супом картини у галереях, бруднити старовинні фонтани – аби не братися за справді «дорослі» теми.
На щастя, минулого року Захід все ж почав виходити з ліберального ступору. У столицях провідних держав вже усвідомили, що «кінця історії» не сталося, і що часом найкоротший шлях до миру – це збройна відсіч агресору. Цікаво, скільки ще часу потрібно кліматичним активістам, щоб втямити, що між ліквідацією геноцидального ******ського режиму у Москві і збереженням довкілля існує прямий причинно-наслідковий зв’язок?..
Виходить, що зараз найбільш ефективні захисники довкілля – це Збройні сили України. Тому що путінська росія – це гальмо для поступу людства в усіх без винятку сферах, зокрема й в екологічній. Після поразки Московії світ стане значно вільнішим, безпечнішим і, зрештою, чистішим. Але схоже, це звершення станеться без Ґрети.
«Ви вкрали мої мрії і моє дитинство своїми порожніми словами. І все ж я одна з тих, кому пощастило. Люди страждають. Люди вмирають. Руйнуються цілі екосистеми. Ми знаходимося на початку масового вимирання, а все, про що ви можете говорити – це гроші і казки про вічне економічне зростання. Як ви смієте!» – три роки тому ця полум’яна промова на кліматичному саміті ООН зробила 16-річну Ґрету Тунберг світовою зіркою екологічного руху.
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Ґрета вийшла до посольства РФ у Стокгольмі з плакатом «Stand with Ukraine». З тих пір – все, тотальна мовчанка про екологічні злочини росіян. На початку 2023 року, коли екологічні збитки України вже сягнули €48 млрд, Ґрета була зайнята набагато важливішою справою – протестувала проти знесення півдесятка покинутих будинків у мертвому селі Лютцерат на заході Німеччини. Бо ж «кляті капіталісти» вирішили розширити вуглевидобуток! Хай краще купують російський газ, еге ж, Ґрето?
Навіть підрив Каховської ГЕС залишив шведську активістку байдужою, хоча за всіма ознаками це акт екоциду. Та й хіба мова лише про неї? Здавалося б, засудження російської агресії мало стати топ-темою для екоактивістів всього світу. Бо ж внаслідок неспровокованого нападу Росії руйнуються цілі екосистеми, чимало з них знищені назавжди. Спалені ліси, переорані снарядами степи, отруєні важкими металами ґрунти – хіба не екологічна катастрофа, навіть без урахування наслідків підриву Каховської ГЕС? Але захисники клімату вперто не помічають у кімнаті ані слона, ані скаженого кремлівського коротуна, який намагається відтяти йому хобота. Слон волає, коротун хихотить, а кліматично стурбована юнь розпатякує про жахи глобального потепління.
Те, що Москва десятиліттями використовувала західних «зелених», щоб підсадити Європу на свою газову голку – давно відомий факт. Але сучасне покоління екоактивістів породив все ж таки не Кремль. Ґрета та її плем’я – це дитятко ліберальної наївності кінця 1980-х, котра свято вірила в те, що всі світові проблеми можна вирішити постановами, програмами й стратегіями, і що торгівля – найкраща запорука миру. Всі ці «шкільні страйки», флешмоби і гнівні інвективи у твітері – це арсенал повстанців з планети рожевих поні, котрі будують барикади з фалафелю і намагаються змінити світ хештегами. Більшість сучасних екоактивістів є органічною часткою ілюзорного світу, в якому найстрашніші хижаки – це корпоративні менеджери і ті, хто ще досі не пересів на електросамокати.
Навіжених диктаторів, які засипають сусідні країни тисячами бомб і готові навмисно влаштовувати екологічні катастрофи, на планеті рожевих поні просто не існує – вони залишились в підручниках з прадавньої історії, десь поруч з динозаврами. Єдина війна, яку вони знають – це війна з «консьюмеристським капіталізмом». Так малий онук пручається і вовтузиться на колінах у дідуся, а потім, стомившись, засинає.
«Ми зараз перебуваємо в Давосі, де зібралися люди, які в основному сприяють знищенню планети, – казала Ґрета у січні 2023 року. – Без масованого громадського тиску ззовні ці люди зайдуть так далеко, як тільки зможуть… Вони й далі кидатимуть людей під автобус заради власної вигоди». Золотко, а не хочеш подивитись, як людей кидають під танки і засипають бомбами – причому просто так, без жодного сенсу і вигоди? Звісно ж, тролити буржуа безпечніше, бо вони ще й поаплодують. Схоже, екоактивісти ладні робити що завгодно – обливати супом картини у галереях, бруднити старовинні фонтани – аби не братися за справді «дорослі» теми.
На щастя, минулого року Захід все ж почав виходити з ліберального ступору. У столицях провідних держав вже усвідомили, що «кінця історії» не сталося, і що часом найкоротший шлях до миру – це збройна відсіч агресору. Цікаво, скільки ще часу потрібно кліматичним активістам, щоб втямити, що між ліквідацією геноцидального ******ського режиму у Москві і збереженням довкілля існує прямий причинно-наслідковий зв’язок?..
Виходить, що зараз найбільш ефективні захисники довкілля – це Збройні сили України. Тому що путінська росія – це гальмо для поступу людства в усіх без винятку сферах, зокрема й в екологічній. Після поразки Московії світ стане значно вільнішим, безпечнішим і, зрештою, чистішим. Але схоже, це звершення станеться без Ґрети.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Максим Віхров
Днями у Львові стався черговий мовний скандальчик. Підліток з Одеси вирішив посеред вулиці поспівати під гітару пісні Віктора Цоя. Прикро, що українська молодь досі чіпляється за цей глибоко вторинний радянський мотлох. А ще прикріше, наскільки деякі люди не орієнтуються в поточній дійсності. На зауваження підліток відреагував по-хамськи. Потім приїхала поліція, і ось уже в мережі з’явилося відео, на якому хлопець перепрошує за свою поведінку.
Це далеко не перший (і не останній) подібний інцидент. Але цього разу за хлопця заступився аж цілий Арестович. «Ти не повинен був просити вибачення за те, що співав пісню Цоя. Тому що це твоя особистість, твоя самоідентифікація, твоє право, захищене Конституцією», — сказав ексрадник Офісу Президента. Вочевидь, мажорів, які посеред Львова гучно вмикали Ґріґорія Лєпса, теж не треба було чіпати, бо ж самоідентифікація!.. Про Арестовича вже сказано й написано все. Треба лише пояснити, чим такі «захисники» шкодять російськомовним українцям.
Зауважу, що про російськомовних я знаю майже все: перші 27 років життя мешкав у Луганську, де російська панувала тотально. Українськомовну особу там сприймали як туриста, гостя із села (вони на Луганщині переважно українськомовні) або просто дивака. Українську розуміли всі, проте навіть найделікатніше прохання перейти на державну сприймали як безпідставну й обурливу примху.
Історичні причини такого становища ніби самоочевидні: імперська політика, системна русифікація тощо. Але, як завжди, є нюанси. У перші роки незалежності частина російськомовних серйозно взялася вивчати українську чи принаймні подбала про те, щоб її вивчали діти. Попит на місця в українськомовних групах у дитсадку був величезний. Ці люди, поміж усього іншого, керувалися суто прагматичними міркуваннями: якщо єдиною державною мовою стала українська, значить, нею треба володіти.
Але досить швидко стало зрозуміло, що нові правила — це лише формальність, яка нікого ні до чого не зобов’язує. Мовне законодавство масово й безкарно ігнорували в школах, вишах, навіть у державних установах — та, власне, всюди. Цьому активно сприяла «Партія регіонів» й решта політиканів, котрі спекулювали на «захисті російськомовних». Мовляв, уся ота українізація — то київські / львівські штучки, а в нас тут свої порядки. Причому російськомовним постійно натякали, що в нас ось-ось буде дві державні мови, тож з опануванням української можна не квапитися.
З історичного погляду, регіонали та їхні поплічники зробили російськомовним українцям ведмежу послугу. Замість того щоб прийняти нові правила гри й спокійно адаптуватися до нової мовної та культурної дійсності, мільйони громадян України жили ілюзіями, що державну мову можна не знати й не поважати. Для молодшого покоління українська вже стала обов’язковим шкільним предметом, але ці діти мимоволі всотували легковажне ставлення до державної мови. Власне, той одеський підліток, якому перепало через Цоя, перепрошував цілком доброю українською мовою, якою він явно володіє на достатньому рівні.
А поза тією «*******кою» тривав протилежний процес: українська більшість чинила дедалі більш затятий опір русифікаторам і дедалі голосніше наполягала на деколонізації, особливо в мовній сфері. Коли 2014 року дійшло до прямого силового зіткнення, проросійський табір зазнав нищівної поразки. Викривлена альтернативна реальність, яку регіонали та інша наволоч упродовж багатьох років створювали для мешканців півдня й сходу, луснула. І мільйони громадян раптом виявили, наскільки вони відстали від поточних трендів. Поки Україна деколонізувалася, вони жили ілюзіями, що їх це все не стосується.
Упродовж останніх років державна політика в мовній і загалом культурній сфері вийшла на якісно новий рівень. Проблем ще вдосталь, проте курс на деколонізацію та дерусифікацію взяли й закріпили в законодавстві. Нині також встановлюють новий етичний консенсус, який поволі з’явиться у формальних правилах (наприклад, в Івано-Франківську вуличним музикантам заборонили співати російською ще рік тому). Десь ці правила будуть жорсткіші, десь м’якші, але повороту на 180 градусів уже не буде. Крапка.
Російськомовним і російськокультурним громадянам належить пройти непростий шлях до усвідомлення нової дійсності та прийняти нові правила співжиття з іншими. Це буде довго, часом складно, не обійдеться й без побутових конфліктів. І найгірше, що зараз можна зробити для цих людей, — це навіювати їм упевненість у тому, що «скоро всє успокоятся» і все стане, як раніше. Або запевняти, що вони можуть і далі жити за старими правилами. Останнім, власне, і займається пан Арестович разом зі своєю нечисленною тусівкою. І якщо наших російськомовних співгромадян справді треба від когось захищати, то це від подібних маніпуляторів, котрі хочуть, щоб частина українців і надалі лишалася культурно дезадаптованою.
Днями у Львові стався черговий мовний скандальчик. Підліток з Одеси вирішив посеред вулиці поспівати під гітару пісні Віктора Цоя. Прикро, що українська молодь досі чіпляється за цей глибоко вторинний радянський мотлох. А ще прикріше, наскільки деякі люди не орієнтуються в поточній дійсності. На зауваження підліток відреагував по-хамськи. Потім приїхала поліція, і ось уже в мережі з’явилося відео, на якому хлопець перепрошує за свою поведінку.
Це далеко не перший (і не останній) подібний інцидент. Але цього разу за хлопця заступився аж цілий Арестович. «Ти не повинен був просити вибачення за те, що співав пісню Цоя. Тому що це твоя особистість, твоя самоідентифікація, твоє право, захищене Конституцією», — сказав ексрадник Офісу Президента. Вочевидь, мажорів, які посеред Львова гучно вмикали Ґріґорія Лєпса, теж не треба було чіпати, бо ж самоідентифікація!.. Про Арестовича вже сказано й написано все. Треба лише пояснити, чим такі «захисники» шкодять російськомовним українцям.
Зауважу, що про російськомовних я знаю майже все: перші 27 років життя мешкав у Луганську, де російська панувала тотально. Українськомовну особу там сприймали як туриста, гостя із села (вони на Луганщині переважно українськомовні) або просто дивака. Українську розуміли всі, проте навіть найделікатніше прохання перейти на державну сприймали як безпідставну й обурливу примху.
Історичні причини такого становища ніби самоочевидні: імперська політика, системна русифікація тощо. Але, як завжди, є нюанси. У перші роки незалежності частина російськомовних серйозно взялася вивчати українську чи принаймні подбала про те, щоб її вивчали діти. Попит на місця в українськомовних групах у дитсадку був величезний. Ці люди, поміж усього іншого, керувалися суто прагматичними міркуваннями: якщо єдиною державною мовою стала українська, значить, нею треба володіти.
Але досить швидко стало зрозуміло, що нові правила — це лише формальність, яка нікого ні до чого не зобов’язує. Мовне законодавство масово й безкарно ігнорували в школах, вишах, навіть у державних установах — та, власне, всюди. Цьому активно сприяла «Партія регіонів» й решта політиканів, котрі спекулювали на «захисті російськомовних». Мовляв, уся ота українізація — то київські / львівські штучки, а в нас тут свої порядки. Причому російськомовним постійно натякали, що в нас ось-ось буде дві державні мови, тож з опануванням української можна не квапитися.
З історичного погляду, регіонали та їхні поплічники зробили російськомовним українцям ведмежу послугу. Замість того щоб прийняти нові правила гри й спокійно адаптуватися до нової мовної та культурної дійсності, мільйони громадян України жили ілюзіями, що державну мову можна не знати й не поважати. Для молодшого покоління українська вже стала обов’язковим шкільним предметом, але ці діти мимоволі всотували легковажне ставлення до державної мови. Власне, той одеський підліток, якому перепало через Цоя, перепрошував цілком доброю українською мовою, якою він явно володіє на достатньому рівні.
А поза тією «*******кою» тривав протилежний процес: українська більшість чинила дедалі більш затятий опір русифікаторам і дедалі голосніше наполягала на деколонізації, особливо в мовній сфері. Коли 2014 року дійшло до прямого силового зіткнення, проросійський табір зазнав нищівної поразки. Викривлена альтернативна реальність, яку регіонали та інша наволоч упродовж багатьох років створювали для мешканців півдня й сходу, луснула. І мільйони громадян раптом виявили, наскільки вони відстали від поточних трендів. Поки Україна деколонізувалася, вони жили ілюзіями, що їх це все не стосується.
Упродовж останніх років державна політика в мовній і загалом культурній сфері вийшла на якісно новий рівень. Проблем ще вдосталь, проте курс на деколонізацію та дерусифікацію взяли й закріпили в законодавстві. Нині також встановлюють новий етичний консенсус, який поволі з’явиться у формальних правилах (наприклад, в Івано-Франківську вуличним музикантам заборонили співати російською ще рік тому). Десь ці правила будуть жорсткіші, десь м’якші, але повороту на 180 градусів уже не буде. Крапка.
Російськомовним і російськокультурним громадянам належить пройти непростий шлях до усвідомлення нової дійсності та прийняти нові правила співжиття з іншими. Це буде довго, часом складно, не обійдеться й без побутових конфліктів. І найгірше, що зараз можна зробити для цих людей, — це навіювати їм упевненість у тому, що «скоро всє успокоятся» і все стане, як раніше. Або запевняти, що вони можуть і далі жити за старими правилами. Останнім, власне, і займається пан Арестович разом зі своєю нечисленною тусівкою. І якщо наших російськомовних співгромадян справді треба від когось захищати, то це від подібних маніпуляторів, котрі хочуть, щоб частина українців і надалі лишалася культурно дезадаптованою.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.