27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
всем доброго утра!
как настроение?
как настроение?
fesky64
F
Скукатищщща.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 23.08.2010
Повідом.: 5273
Реєстрація: 23.08.2010
Повідом.: 5273
Скоро повеселимся.
"Зеленые" пробили очередное дно ...
Съемочную группу телеканала Миноброны РФ "Звезда" пустили в Украину: "Мы в центре Киева!".
съемочная группа "Звезды" оказалась одними из первых российских журналистов, пропущенных в Киев после приглашения президента Украины Владимира Зеленского, сделанного на саммите "нормандской четверки" в Париже 10 декабря.
Негласный запрет на въезд для российских репортеров в Украину действовал с 2014 года.
"Зеленые" пробили очередное дно ...
Съемочную группу телеканала Миноброны РФ "Звезда" пустили в Украину: "Мы в центре Киева!".
съемочная группа "Звезды" оказалась одними из первых российских журналистов, пропущенных в Киев после приглашения президента Украины Владимира Зеленского, сделанного на саммите "нормандской четверки" в Париже 10 декабря.
Негласный запрет на въезд для российских репортеров в Украину действовал с 2014 года.
fesky64
F
Кстати, о флоте рф ))
Авианосец "Адмирал Кузнецов" горит в Мурманске: есть пострадавший и пропавшие
=============
Подводная лодка РФ "Чита" затонула при буксировке в Тихом океане
В заливе Восток при буксировке из Владивостока в Находку затонула списанная субмарина Тихоокеанского флота.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
В Киев беспрепятственно прилетела целая группа пропагандистов телеканала Министерства обороны России «Звезда», известного своим освещением военных операций страны-агрессора в других странах, в том числе в Украине. Об этом сообщается на сайте телеканала.
По словам пропагандистов, решение о поездке было принято после саммита «нормандской четверки», где президент Украины пригласил российских «журналистов» в Украину.
«Наша съемочная группа летит в Киев. Господин президент Владимир Зеленский на пресс-конференции сам пригласил журналистов в гости. Мы решили проверить, держит ли он обещания, пропустят ли нас через таможню. Рядом со мной оператор в полном снаряжении – техника и микрофон с нашим логотипом», – написала в частности корреспондент Диана Сирази.
Позже в своем сюжете из украинской столицы она рассказала о том, что и ранее ее коллеги посещали Киев. Правда при этом им приходилось лгать: на концерт, свидание, к больной бабушке. Однако теперь, отметила Сирази, украинская таможенница в аэропорту даже не спросила у граждан РФ о цели визита.
«Ну, вот мы и в центре Киева! Я на Майдане. Правда, пока непонятно – всем ли российским журналистам открыли путь и надолго ли это?» – продолжила она.
Сотрудники Государственной пограничной службы Украины не имеют ни какой информации о нарушениях законодательства членами съемочной группы телеканала Минобороны России «Звезда», которая могла бы послужить основанием для запрета на въезд российских пропагандистов в Украину. Об этом в комментарии Цензор.НЕТ сообщил пресс-секретарь Государственной пограничной службы Украины Андрей Демченко.
По его словам, во время прохождения границы российские пропагандисты умолчали информацию о том, что они являются журналистами. Также на момент пересечения границы у пограничников не было информации о том, что пропагандисты могли незаконно посещать временно оккупированные территории Украины.
Демченко заверил, что пропуск российских пропагандистов не связан с приглашением президента Украины Владимиром Зеленским во время пресс-конференции по итогам «нормандского саммита» в Париже.
«Если же у нас нет информации от других правоохранителей про нарушения, то, конечно, каждый инспектор не может знать всех журналистов пропагандистских каналов. Мы пользуемся базами данных, которые наполняться нами и другими правоохранителями, касательно нарушений иностранцами украинского законодательства», — сказал он.
В свою очередь журналист Петр Шуклинов со ссылкой на источник в Госпогранслужбе сообщил, что во время пересечения границы российские журналисты заявили, что прибыли в Украину с частным визитом к родственникам.
«Второй раз в Украину они не попадут», — заверил высокопоставленный собеседник в СБУ.
По словам пропагандистов, решение о поездке было принято после саммита «нормандской четверки», где президент Украины пригласил российских «журналистов» в Украину.
«Наша съемочная группа летит в Киев. Господин президент Владимир Зеленский на пресс-конференции сам пригласил журналистов в гости. Мы решили проверить, держит ли он обещания, пропустят ли нас через таможню. Рядом со мной оператор в полном снаряжении – техника и микрофон с нашим логотипом», – написала в частности корреспондент Диана Сирази.
Позже в своем сюжете из украинской столицы она рассказала о том, что и ранее ее коллеги посещали Киев. Правда при этом им приходилось лгать: на концерт, свидание, к больной бабушке. Однако теперь, отметила Сирази, украинская таможенница в аэропорту даже не спросила у граждан РФ о цели визита.
«Ну, вот мы и в центре Киева! Я на Майдане. Правда, пока непонятно – всем ли российским журналистам открыли путь и надолго ли это?» – продолжила она.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Сотрудники Государственной пограничной службы Украины не имеют ни какой информации о нарушениях законодательства членами съемочной группы телеканала Минобороны России «Звезда», которая могла бы послужить основанием для запрета на въезд российских пропагандистов в Украину. Об этом в комментарии Цензор.НЕТ сообщил пресс-секретарь Государственной пограничной службы Украины Андрей Демченко.
По его словам, во время прохождения границы российские пропагандисты умолчали информацию о том, что они являются журналистами. Также на момент пересечения границы у пограничников не было информации о том, что пропагандисты могли незаконно посещать временно оккупированные территории Украины.
Демченко заверил, что пропуск российских пропагандистов не связан с приглашением президента Украины Владимиром Зеленским во время пресс-конференции по итогам «нормандского саммита» в Париже.
«Если же у нас нет информации от других правоохранителей про нарушения, то, конечно, каждый инспектор не может знать всех журналистов пропагандистских каналов. Мы пользуемся базами данных, которые наполняться нами и другими правоохранителями, касательно нарушений иностранцами украинского законодательства», — сказал он.
В свою очередь журналист Петр Шуклинов со ссылкой на источник в Госпогранслужбе сообщил, что во время пересечения границы российские журналисты заявили, что прибыли в Украину с частным визитом к родственникам.
«Второй раз в Украину они не попадут», — заверил высокопоставленный собеседник в СБУ.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Щоденне зведення Міноборони щодо ситуації в районі проведення операції Об’єднаних сил
Ситуація на лінії зіткнення, порівняно з попередньою добою, суттєвих змін не зазнала. Противник 10 разів порушив режим припинення вогню, обстрілював позиції Об’єднаних сил із забороненого Мінськими домовленостями міномету калібру 82 мм, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
На Луганському напрямку з 15-ї години до кінця доби обліковано 5 обстрілів.
Біля Зайцевого двічі лунали ворожі ручні протитанкові і підствольні гранатомети та стрілецька зброя.
Надвечір поблизу Кримського та пізно увечері двічі неподалік Травневого окупанти застосовували гранатомети різних систем, кулемети великого калібру та стрілецьку зброю.
Так само 5 порушень режиму тиші було на Донецькому напрямку.
Тут ворог почав проявляти активність також у другій половині дня.
Так, на обладнаних неподалік Павлополя позиціях Об’єднаних сил вдень розірвалися 2 міни калібру 82 мм, випущених з боку Соснівського. З напрямку цього ж окупованого населеного пункту противник відкривав вогонь з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Удень на тривалий обстріл з кулеметів та стрілецької зброї довелося відповідати нашим військовослужбовцям, які виконують бойові завдання в районі Новомихайлівки.
З настанням темряви російсько-окупаційні війська обстрілювали наші опорні пункти біля Лебединського — зі станкових протитанкових і автоматичних гранатометів та стрілецької зброї, а на підступах до Авдіївки — зі станкових і ручних протитанкових гранатометів, кулеметів великого калібру та стрілецької зброї.
Захисники Мар’їнки були змушені вгамовувати окупантів, які упродовж години вели вогонь з підствольних гранатометів та стрілецької зброї.
За минулу добу внаслідок ворожих обстрілів зазнали поранень двоє військовослужбовців Об’єднаних сил.
Від початку поточної доби до 12.30 російсько-окупаційні війська двічі обстріляли позиції наших військ в районі Павлополя, що на Донецькому напрямку.
З 10.50 упродовж півгодини противник вів вогонь з автоматичних станкових гранатометів.
Майже одразу після цього окупанти почали застосовувати ручні протитанкові і автоматичні гранатомети та кулемети великого калібру.
Втрат з нашого боку немає.
Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомляє про активізацію російським окупаційним командуванням заходів бойової підготовки з артилерійськими та мінометними підрозділами з’єднань і частин 1 (Донецьк) та 2 (Луганськ) АК ЗС РФ з метою підвищення їх готовності до негайного застосування.
Так, сьогодні розпочались збори з корегувальниками артилерійського вогню артилерійських та мінометних підрозділів російсько-окупаційних військ.
З командирами вогневих взводів артилерійських підрозділів заплановано проведення тактико-спеціальних занять з корегування вогню артилерії. Зросла інтенсивність тренувань з уточненням першочергових цілей для ураження чергових артилерійських підрозділів, розташованих поблизу ділянок розведення сторін.
Водночас на передові позиції російсько-окупаційних військ відмічено переміщення розвідувальних підрозділів, оснащених безпілотними літальними апаратами і укомплектованих військовослужбовцями, більшість з яких упродовж поточного року пройшли підготовку в навчальних центрах на території Росії та мають досвід викриття об’єктів для ураження і корегування артилерійського вогню.
Крім того, російсько-окупаційні війська продовжують здійснювати інформаційні заходи з дискредитації Об’єднаних сил та з метою зриву мирних ініціатив України.
Зокрема, 11 грудня низка російських та підконтрольних окупантам ЗМІ поширили відео про виявлення «схрону з боєприпасами», нібито закладеного українськими розвідниками на підконтрольній окупаційній адміністрації території поблизу одного з районів розведення сил (н. п. Станиця Луганська). При цьому провокаційно стверджувалось, що понад 280 мін та 32 тисячі патронів різного калібру мали бути використані нібито для проведення терористичних актів проти мирного населення.
Очевидно, що приховане розміщення такої кількості боєприпасів є практично неможливим завданням для будь-якої спецслужби в існуючих умовах жорсткого контррозвідувального режиму на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, який забезпечується безпосередньо офіцерами ФСБ РФ.
За наявною в Головному управлінні розвідки інформацією, зазначені боєприпаси приховувались командуванням окремих підрозділів 2 АК окупаційних військ з метою подальшої наживи на їх незаконному продажі. А так зване «МГБ ЛНР» вирішило використати зазначений факт для проведення чергової антиукраїнської інформаційної акції.
Полковник Максим Праута з пресцентру Міністерства оборони України
Ситуація на лінії зіткнення, порівняно з попередньою добою, суттєвих змін не зазнала. Противник 10 разів порушив режим припинення вогню, обстрілював позиції Об’єднаних сил із забороненого Мінськими домовленостями міномету калібру 82 мм, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
На Луганському напрямку з 15-ї години до кінця доби обліковано 5 обстрілів.
Біля Зайцевого двічі лунали ворожі ручні протитанкові і підствольні гранатомети та стрілецька зброя.
Надвечір поблизу Кримського та пізно увечері двічі неподалік Травневого окупанти застосовували гранатомети різних систем, кулемети великого калібру та стрілецьку зброю.
Так само 5 порушень режиму тиші було на Донецькому напрямку.
Тут ворог почав проявляти активність також у другій половині дня.
Так, на обладнаних неподалік Павлополя позиціях Об’єднаних сил вдень розірвалися 2 міни калібру 82 мм, випущених з боку Соснівського. З напрямку цього ж окупованого населеного пункту противник відкривав вогонь з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Удень на тривалий обстріл з кулеметів та стрілецької зброї довелося відповідати нашим військовослужбовцям, які виконують бойові завдання в районі Новомихайлівки.
З настанням темряви російсько-окупаційні війська обстрілювали наші опорні пункти біля Лебединського — зі станкових протитанкових і автоматичних гранатометів та стрілецької зброї, а на підступах до Авдіївки — зі станкових і ручних протитанкових гранатометів, кулеметів великого калібру та стрілецької зброї.
Захисники Мар’їнки були змушені вгамовувати окупантів, які упродовж години вели вогонь з підствольних гранатометів та стрілецької зброї.
За минулу добу внаслідок ворожих обстрілів зазнали поранень двоє військовослужбовців Об’єднаних сил.
Від початку поточної доби до 12.30 російсько-окупаційні війська двічі обстріляли позиції наших військ в районі Павлополя, що на Донецькому напрямку.
З 10.50 упродовж півгодини противник вів вогонь з автоматичних станкових гранатометів.
Майже одразу після цього окупанти почали застосовувати ручні протитанкові і автоматичні гранатомети та кулемети великого калібру.
Втрат з нашого боку немає.
Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомляє про активізацію російським окупаційним командуванням заходів бойової підготовки з артилерійськими та мінометними підрозділами з’єднань і частин 1 (Донецьк) та 2 (Луганськ) АК ЗС РФ з метою підвищення їх готовності до негайного застосування.
Так, сьогодні розпочались збори з корегувальниками артилерійського вогню артилерійських та мінометних підрозділів російсько-окупаційних військ.
З командирами вогневих взводів артилерійських підрозділів заплановано проведення тактико-спеціальних занять з корегування вогню артилерії. Зросла інтенсивність тренувань з уточненням першочергових цілей для ураження чергових артилерійських підрозділів, розташованих поблизу ділянок розведення сторін.
Водночас на передові позиції російсько-окупаційних військ відмічено переміщення розвідувальних підрозділів, оснащених безпілотними літальними апаратами і укомплектованих військовослужбовцями, більшість з яких упродовж поточного року пройшли підготовку в навчальних центрах на території Росії та мають досвід викриття об’єктів для ураження і корегування артилерійського вогню.
Крім того, російсько-окупаційні війська продовжують здійснювати інформаційні заходи з дискредитації Об’єднаних сил та з метою зриву мирних ініціатив України.
Зокрема, 11 грудня низка російських та підконтрольних окупантам ЗМІ поширили відео про виявлення «схрону з боєприпасами», нібито закладеного українськими розвідниками на підконтрольній окупаційній адміністрації території поблизу одного з районів розведення сил (н. п. Станиця Луганська). При цьому провокаційно стверджувалось, що понад 280 мін та 32 тисячі патронів різного калібру мали бути використані нібито для проведення терористичних актів проти мирного населення.
Очевидно, що приховане розміщення такої кількості боєприпасів є практично неможливим завданням для будь-якої спецслужби в існуючих умовах жорсткого контррозвідувального режиму на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, який забезпечується безпосередньо офіцерами ФСБ РФ.
За наявною в Головному управлінні розвідки інформацією, зазначені боєприпаси приховувались командуванням окремих підрозділів 2 АК окупаційних військ з метою подальшої наживи на їх незаконному продажі. А так зване «МГБ ЛНР» вирішило використати зазначений факт для проведення чергової антиукраїнської інформаційної акції.
Полковник Максим Праута з пресцентру Міністерства оборони України
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Про що мовчить Париж
Фото: REUTERS
Французька столиця зустріла високих гостей дощами й страйками. Масштабні соціальні протести настільки монополізували увагу медіа, що в день саміту жоден із потужних телевізійних каналів у вечірніх новинах не подав бодай коротенького репортажу з Єлисейського палацу. Підсумкові публікації провідних часописів наступного дня теж не були численними.
«Cаміт у Парижі відновлює діалог, але не дає домогтися суттєвого політичного прогресу» — з таким заголовком вийшов підсумковий матеріал часопису Le Monde. «На саміті в «нормандському форматі» ніхто ні з чим не погодився» — так назвало редакційну статтю видання Haffington Post. «Cаміт Україна — росія: результат такий собі», — робить висновок у Liberation. Там, де українці дмухали на холодну воду й хапалися за серце від кожного нового фейку російських ЗМІ, французи зосереджувалися зовсім на іншому.
Нова російська політика Макрона змусила понервуватися всіх тих, хто непокоївся, що на саміті в Парижі Україні нав’яжуть фактичну капітуляцію. Попри паралізований транспорт, у неділю, напередодні перемовин, на демонстрацію «Ні капітуляції» вийшли не лише паризькі українці та їхні друзі. З Канади приїхав президент Світового конгресу українців Павло Ґрод, слово брали активісти українських громад із Португалії та Бельгії, виступали на мітингу учасники бойових дій з України... «росія — агресор, Україна — унітарна держава, жодних виборів на окупованих територіях до виведення російської зброї та відновлення контролю над кордоном», — окреслив червоні лінії під час виступу на площі Сен-Мішель Павло Ґрод.
Пізніше на підсумковій прес-конференції саміту Володимир Зеленський озвучить майже ті самі маркери, від яких не готова відмовлятися Україна: незалежна зовнішня політика, контроль над кордоном до виборів в ОРДіЛО, Крим і Донбас належать Україні. Утримався він лише від терміна «агресор» — у пошуках дипломатичної ефективності чи з інших міркувань, покаже час. «На міжнародній сцені Зеленський поступово перетворюється на Порошенка, — пожартував присутній на переговорах французький колега. — Це добре для Києва. З Петром є про що сперечатися в питанні внутрішньої політики, але переговірник він сильний».
Присутність у Єлисейському палаці керівника Газпрому Алеєксєя Міллєра з цілим почтом вищого російського керівництва з енергетики не залишала сумнівів, що Москва сподівалася дотиснути свою версію нового газового контракту з Європою на наступний рік: змусити Україну відмовитися від виграних позовів і погодитися на сир у мишоловці, себто на дешевий газ в обмін на політичні поступки. «А у нас у квартирі газ», — спробував пожартувати Путін, відповідаючи журналістам. У цьому самому полі працювали й псевдовитоки інформації, що виринали під час переговорів на російських сайтах. Але Київ вистояв. «Ми домовилися, що будемо й далі домовлятися», — підсумував виконавчий директор Нафтогазу Юрій Вітренко ближче до півночі. Якщо щось і можна назвати відносною перемогою паризького саміту, то на лаври цілком претендує стійкість українських газовиків.
«Навіщо знадобилися 15 хвилин віч-на-віч із Путіним?» — спробував дізнатися Тиждень в одного з членів української делегації. Адже говорити з господарем Кремля без свідків — величезний ризик. «Запитай у французів, — пролунала порада. — Саме у французів, я не обмовився». Париж справді має власну гру на газовій шахівниці. Від початку переговорів щодо нового контракту з Росією на поставки газу саме Франція активно просуває контракт за участю України як транспортера на 10 років. Знаковим у цьому сенсі було інтерв’ю з Лоїком Ле Фош Прежаном, колишнім керівником Gaz de France (нині компанія Engie), опубліковане на сайті Entreprendre.fr. Прежан прагматично й без сентиментів пояснив французький інтерес у поставках російського газу на Захід саме через територію України: це не тільки дешевше, ніж через «Північний потік» і з терміналів скрапленого газу, а й політично доцільно, щоб не надто підсилювати Німеччину.
Те, що французький міністр економіки Бруно Ле Мер на ранок після зустрічі «нормандської четвірки» пообіцяв у Москві знайти «законні можливості обійти санкції», зовсім не випадковість. Міністр, звичайно, прибув на двосторонні консультації, заплановані заздалегідь. Але нові американські санкції проти «Північного потоку-2», якщо їх затвердять цього тижня, створять великі проблеми для французького бізнесу, який активно представлений в енергетичному секторі РФ. На підписання нової газової угоди Росії з ЄС залишилося три тижні. «Український шлях» дав би змогу комфортніше перекомпонувати ресурс і визначити стратегії.
Пробуксовування газових переговорів є однією з причин, чому французька преса досить мляво коментує результати зустрічі «нормандської четвірки». Якщо для Києва було важливо не здати знакові рубежі, для Москви — проштовхнути «хотєлки» про особливий статус Донбасу, амністію бойовикам і вибори в ОРДіЛО, а також змусити Захід проковтнути можливий аншлюс із Білоруссю, то Париж має в перемовинах свій економічний інтерес. А саме відновити плідну й вигідну співпрацю з Росією. Мир на Донбасі в цьому контексті постає важливим елементом комфортного інвестиційного клімату у всій Східній Європі.
«Перед самітом у багатьох скептично налаштованих осіб склалося враження, що буде гра три проти одного, але цього не сталося, — каже лідер Світового конгресу українців Павло Ґрад. — Париж і Берлін поводилися нейтрально. Проблемним залишився статус Росії, яка нібито тільки «впливає на сепаратистів». Але загалом Україна ці переговори не програла».
Невідомо, про що говорили Путін із Зеленським за зачиненими дверима, навіть фотографів не пустили зазирнути одним оком і зафіксувати момент. Інформація з публічного простору дає підстави зробити висновок, що загальний контекст для України склався не найгірше. Гострі публікації французької преси про базу вбивць ГРУ на Південному Сході Франції та втручання у французькі вибори, а також видворення російських дипломатів із Німеччини демонструють, що й Захід малював собі червоні лінії в стосунках із Путіним.
«Надзвичайно позитивний» саміт, «переконливий перезапуск», що залишає по собі враження мокрої петарди, а анонсована відлига більше схожа на новий етап замерзання», — зіронізувала газета Libéartion, підколюючи французького президента. До Макрона у французів свої претензії. Проте для України якраз і добре, що різкого «перезапуску» не сталося: він міг бути лише на шкоду інтересам Києва. Перший млинець переговорів у «норманському форматі», може, і глевкий, проте, як для України, цілком їстівний, а слова Меркель про можливу «гнучкість» мінських угод відкривають нові дипломатичні перспективи. Резерви газу — що в Європі, що в Україні — дають змогу не робити безглуздих поступок у переговорах стосовно транзиту.
Алла Лазарева, Париж
Матеріал друкованого видання № 50 (630) від 12 грудня
Фото: REUTERS
Французька столиця зустріла високих гостей дощами й страйками. Масштабні соціальні протести настільки монополізували увагу медіа, що в день саміту жоден із потужних телевізійних каналів у вечірніх новинах не подав бодай коротенького репортажу з Єлисейського палацу. Підсумкові публікації провідних часописів наступного дня теж не були численними.
«Cаміт у Парижі відновлює діалог, але не дає домогтися суттєвого політичного прогресу» — з таким заголовком вийшов підсумковий матеріал часопису Le Monde. «На саміті в «нормандському форматі» ніхто ні з чим не погодився» — так назвало редакційну статтю видання Haffington Post. «Cаміт Україна — росія: результат такий собі», — робить висновок у Liberation. Там, де українці дмухали на холодну воду й хапалися за серце від кожного нового фейку російських ЗМІ, французи зосереджувалися зовсім на іншому.
Нова російська політика Макрона змусила понервуватися всіх тих, хто непокоївся, що на саміті в Парижі Україні нав’яжуть фактичну капітуляцію. Попри паралізований транспорт, у неділю, напередодні перемовин, на демонстрацію «Ні капітуляції» вийшли не лише паризькі українці та їхні друзі. З Канади приїхав президент Світового конгресу українців Павло Ґрод, слово брали активісти українських громад із Португалії та Бельгії, виступали на мітингу учасники бойових дій з України... «росія — агресор, Україна — унітарна держава, жодних виборів на окупованих територіях до виведення російської зброї та відновлення контролю над кордоном», — окреслив червоні лінії під час виступу на площі Сен-Мішель Павло Ґрод.
Пізніше на підсумковій прес-конференції саміту Володимир Зеленський озвучить майже ті самі маркери, від яких не готова відмовлятися Україна: незалежна зовнішня політика, контроль над кордоном до виборів в ОРДіЛО, Крим і Донбас належать Україні. Утримався він лише від терміна «агресор» — у пошуках дипломатичної ефективності чи з інших міркувань, покаже час. «На міжнародній сцені Зеленський поступово перетворюється на Порошенка, — пожартував присутній на переговорах французький колега. — Це добре для Києва. З Петром є про що сперечатися в питанні внутрішньої політики, але переговірник він сильний».
Присутність у Єлисейському палаці керівника Газпрому Алеєксєя Міллєра з цілим почтом вищого російського керівництва з енергетики не залишала сумнівів, що Москва сподівалася дотиснути свою версію нового газового контракту з Європою на наступний рік: змусити Україну відмовитися від виграних позовів і погодитися на сир у мишоловці, себто на дешевий газ в обмін на політичні поступки. «А у нас у квартирі газ», — спробував пожартувати Путін, відповідаючи журналістам. У цьому самому полі працювали й псевдовитоки інформації, що виринали під час переговорів на російських сайтах. Але Київ вистояв. «Ми домовилися, що будемо й далі домовлятися», — підсумував виконавчий директор Нафтогазу Юрій Вітренко ближче до півночі. Якщо щось і можна назвати відносною перемогою паризького саміту, то на лаври цілком претендує стійкість українських газовиків.
«Навіщо знадобилися 15 хвилин віч-на-віч із Путіним?» — спробував дізнатися Тиждень в одного з членів української делегації. Адже говорити з господарем Кремля без свідків — величезний ризик. «Запитай у французів, — пролунала порада. — Саме у французів, я не обмовився». Париж справді має власну гру на газовій шахівниці. Від початку переговорів щодо нового контракту з Росією на поставки газу саме Франція активно просуває контракт за участю України як транспортера на 10 років. Знаковим у цьому сенсі було інтерв’ю з Лоїком Ле Фош Прежаном, колишнім керівником Gaz de France (нині компанія Engie), опубліковане на сайті Entreprendre.fr. Прежан прагматично й без сентиментів пояснив французький інтерес у поставках російського газу на Захід саме через територію України: це не тільки дешевше, ніж через «Північний потік» і з терміналів скрапленого газу, а й політично доцільно, щоб не надто підсилювати Німеччину.
Те, що французький міністр економіки Бруно Ле Мер на ранок після зустрічі «нормандської четвірки» пообіцяв у Москві знайти «законні можливості обійти санкції», зовсім не випадковість. Міністр, звичайно, прибув на двосторонні консультації, заплановані заздалегідь. Але нові американські санкції проти «Північного потоку-2», якщо їх затвердять цього тижня, створять великі проблеми для французького бізнесу, який активно представлений в енергетичному секторі РФ. На підписання нової газової угоди Росії з ЄС залишилося три тижні. «Український шлях» дав би змогу комфортніше перекомпонувати ресурс і визначити стратегії.
Пробуксовування газових переговорів є однією з причин, чому французька преса досить мляво коментує результати зустрічі «нормандської четвірки». Якщо для Києва було важливо не здати знакові рубежі, для Москви — проштовхнути «хотєлки» про особливий статус Донбасу, амністію бойовикам і вибори в ОРДіЛО, а також змусити Захід проковтнути можливий аншлюс із Білоруссю, то Париж має в перемовинах свій економічний інтерес. А саме відновити плідну й вигідну співпрацю з Росією. Мир на Донбасі в цьому контексті постає важливим елементом комфортного інвестиційного клімату у всій Східній Європі.
«Перед самітом у багатьох скептично налаштованих осіб склалося враження, що буде гра три проти одного, але цього не сталося, — каже лідер Світового конгресу українців Павло Ґрад. — Париж і Берлін поводилися нейтрально. Проблемним залишився статус Росії, яка нібито тільки «впливає на сепаратистів». Але загалом Україна ці переговори не програла».
Невідомо, про що говорили Путін із Зеленським за зачиненими дверима, навіть фотографів не пустили зазирнути одним оком і зафіксувати момент. Інформація з публічного простору дає підстави зробити висновок, що загальний контекст для України склався не найгірше. Гострі публікації французької преси про базу вбивць ГРУ на Південному Сході Франції та втручання у французькі вибори, а також видворення російських дипломатів із Німеччини демонструють, що й Захід малював собі червоні лінії в стосунках із Путіним.
«Надзвичайно позитивний» саміт, «переконливий перезапуск», що залишає по собі враження мокрої петарди, а анонсована відлига більше схожа на новий етап замерзання», — зіронізувала газета Libéartion, підколюючи французького президента. До Макрона у французів свої претензії. Проте для України якраз і добре, що різкого «перезапуску» не сталося: він міг бути лише на шкоду інтересам Києва. Перший млинець переговорів у «норманському форматі», може, і глевкий, проте, як для України, цілком їстівний, а слова Меркель про можливу «гнучкість» мінських угод відкривають нові дипломатичні перспективи. Резерви газу — що в Європі, що в Україні — дають змогу не робити безглуздих поступок у переговорах стосовно транзиту.
Алла Лазарева, Париж
Матеріал друкованого видання № 50 (630) від 12 грудня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Нерадикальний сценарій
Як сприйняли переговорив в «нормандському форматі» у Росії та маріонеткових «республіках»
Довгоочікувана зустріч у «нормандському форматі» не дала тих сенсаційних результатів, яких від неї багато хто очікував. Напередодні переговорів українське суспільство було сповнене найпохмуріших передчуттів. Особливо емоційні критики президента вважали, що він їде до Парижа мало не капітуляцію підписувати. Однак зустріч Зеленського з Макроном, Путіним і Меркель закінчилася цілком банальними заявами й, попри певний успіх, яким, поза сумнівом, можна вважати домовленість про черговий обмін полоненими до нового року, не привела до якихось помітних зрушень. Від своїх принципових позицій ніхто не відступив. Володимир Зеленський підкреслив, що українська сторона залишається вірною своїм основним вимогам і на поступки йти не збирається. Путін, своєю чергою, також повторив звичні тези щодо внесення необхідних змін до Конституції та безальтернативності виконання мінських угод у тому вигляді, як їх розуміє російська сторона.
З огляду на відсутність помітного прогресу в перемовинах та переваги однієї зі сторін журналісти, політики й експерти трактували підсумки зустрічі абсолютно по-різному, залежно від політичних симпатій. Російські ЗМІ та політологи, орієнтовані на Кремль, подають їх як дипломатичну перемогу Владіміра Путіна. На їхню думку, вона полягає в тому, що росіянам вдалося не допустити відмови української сторони від виконання мінських угод, а також уникнути обговорення кримського питання. Те, що Україна і не декларувала відмову від мирного договору, їх абсолютно не хвилює. Щоб здобути уявну перемогу, треба спочатку створити ілюзорну загрозу. І цього разу такою «загрозою» в РФ називали можливу відмову нашої країни від подальших переговорів.
«Зустріч була корисною в сенсі позбавлення Зеленського та його команди деяких ілюзій, які, як бачимо, ними оволоділи за цей час. Вони чомусь вирішили, що щось виграли, перемогли й можуть тепер диктувати умови в межах «нормандського формату» та мінської групи», — заявив колишній український, а нині російський політолог Владімір Корнілов. «У ході переговорів у Парижі представники України буквально благали інших учасників переглянути мінські угоди. Скаржилися, що в Україні буде революція і націоналісти їх скинуть, якщо вони спробують виконати мінський комплекс заходів. Але розжалобити партнерів не вдалося. У прийнятому підсумковому комюніке за наполяганням Росії заявлено про прихильність сторін до мінських угод та їх непорушності», — переможно рапортував близький до Владіслава Суркова політолог Алєксєй Чєснаков.
Однак такий нарочито переможний тон свідчить радше про відсутність реальної перемоги. Прихильність до Мінська обидві сторони конфлікту декларують від дня підписання перемир’я. Втім, реального прогресу в справі реінтеграції окупованих районів Донецької та Луганської областей в Україну поки що немає. Отже, нічого нового в Парижі по факту не відбулося. Цікаво, що пізніше це визнав навіть той самий Чєснаков, який пізніше охарактеризував результати саміту так: «Поки що мій прогноз на перспективу 2020 року не оптимістичний. Використовуючи прийоми Порошенка, Зеленський, найімовірніше, заведе мінський процес у той самий старий глухий кут».
Було помітно, що росіян змусив понервувати фінальний жорсткий спіч Зеленського, у якому він називав ОРДіЛО окупованими територіями. Російським і проросійським політологам було дано команду критикувати цей виступ українського президента. Підключився, зокрема, і відомий своїми проросійськими поглядами український політолог Михайло Погребинський, який вважає, що говорити про російську окупацію Донбасу Зеленського змусила натура коміка: «Мабуть, натура коміка дала про себе знати, і він не зумів стриматися в самому кінці спілкування з журналістами. Тож останній епізод — це явно не з політики, а радше з КВН. Плутана промова, у якій Зеленський разів 25 повторив тезу про окуповані території, свідчить про його внутрішню невпевненість та недосвідченість як політика. Інакше кажучи, іспит на участь у цьому синкліті вищих політиків Європи він витримав на трієчку саме через останній епізод».
Без ентузіазму оцінили підсумки зустрічі «нормандської четвірки» й інші представники проросійських сил в Україні. Наприклад, колишній міністр в уряді Миколи Азарова Олена Лукаш написала: «Гора народила мишу. Позитиви мінімальні, риторика знайома, перспективи миру дуже туманні». Очевидно, у цьому таборі чекали приблизно того самого, чого боялася патріотична громадськість, — здачі національних інтересів України. Коли ж нічого схожого не сталося, політики й політологи навіть не намагалися приховати своє розчарування.
Що стосується реакції «ЛНР» і «ДНР», доля яких, власне, й вирішувалася на переговорах у Парижі, то тут, як завжди, без сюрпризів. Лідери бойовиків за традицією видали однакові, явно складені в одному офісі заяви, які за своїм змістом нічим не відрізнялися від меседжів, що пролунали в ефірах російських федеральних ЗМІ. «Серед важливих моментів, які ми відзначили для себе, те, що новий президент України і документально, і наочно підтвердив та взяв на себе зобов’язання з виконання мінських угод повноцінно та неухильно», — заявив лідер бойовиків «ДНР» Денис Пушилін, який також спробував подати згоду України виконувати мінські угоди як перемогу РФ. А ось заяви Володимира Зеленського про те, що він збирається залучити до переговорів щодо Донбасу людей, які до війни проживали в ОРДіЛО, але виїхали з окупованих територій у зв’язку з воєнними діями та політичними переслідуваннями, явно викликали в росіян невдоволення. Той самий Пушилін назвав пропозиції українського президента оновити склад представників Донбасу в Мінську жартом.
А в решті риторика бойовиків не зазнала жодних змін. Україну і далі звинувачують в «агресії», паралельно рапортуючи про нові тисячі щасливих жителів «республік», які отримали російські паспорти. До речі, така активна паспортизація населення окупованих територій, де за підсумками року громадянство РФ набули вже десятки тисяч людей, свідчить про те, що робити серйозні поступки в питанні Донбасу Кремль наразі не планує. Москва і далі тримає курс на створення чергової невизнаної псевдодержави на кшталт Абхазії чи «ПМР». А це явно суперечить інтеграційним процесам з Україною.
Зустріч у Франції підтвердила, що очікувати від Володимира Зеленського радикальної зміни політичного курсу не варто і загалом він готовий продовжувати той шлях, яким Україна рухалася попередні п’ять років. Схоже, це і є головний підсумок переговорів «нормандської четвірки». І для російської сторони в тому немає хороших новин. Адже напередодні президентських виборів росіяни сподівалися, що Зеленський не продовжуватиме політику Порошенка, однак наразі цього не сталося. Ось і доводиться через брак реальних перемог рапортувати про вигадані.
Денис Казанський
Матеріал друкованого видання № 50 (630) від 12 грудня
Як сприйняли переговорив в «нормандському форматі» у Росії та маріонеткових «республіках»
Довгоочікувана зустріч у «нормандському форматі» не дала тих сенсаційних результатів, яких від неї багато хто очікував. Напередодні переговорів українське суспільство було сповнене найпохмуріших передчуттів. Особливо емоційні критики президента вважали, що він їде до Парижа мало не капітуляцію підписувати. Однак зустріч Зеленського з Макроном, Путіним і Меркель закінчилася цілком банальними заявами й, попри певний успіх, яким, поза сумнівом, можна вважати домовленість про черговий обмін полоненими до нового року, не привела до якихось помітних зрушень. Від своїх принципових позицій ніхто не відступив. Володимир Зеленський підкреслив, що українська сторона залишається вірною своїм основним вимогам і на поступки йти не збирається. Путін, своєю чергою, також повторив звичні тези щодо внесення необхідних змін до Конституції та безальтернативності виконання мінських угод у тому вигляді, як їх розуміє російська сторона.
З огляду на відсутність помітного прогресу в перемовинах та переваги однієї зі сторін журналісти, політики й експерти трактували підсумки зустрічі абсолютно по-різному, залежно від політичних симпатій. Російські ЗМІ та політологи, орієнтовані на Кремль, подають їх як дипломатичну перемогу Владіміра Путіна. На їхню думку, вона полягає в тому, що росіянам вдалося не допустити відмови української сторони від виконання мінських угод, а також уникнути обговорення кримського питання. Те, що Україна і не декларувала відмову від мирного договору, їх абсолютно не хвилює. Щоб здобути уявну перемогу, треба спочатку створити ілюзорну загрозу. І цього разу такою «загрозою» в РФ називали можливу відмову нашої країни від подальших переговорів.
«Зустріч була корисною в сенсі позбавлення Зеленського та його команди деяких ілюзій, які, як бачимо, ними оволоділи за цей час. Вони чомусь вирішили, що щось виграли, перемогли й можуть тепер диктувати умови в межах «нормандського формату» та мінської групи», — заявив колишній український, а нині російський політолог Владімір Корнілов. «У ході переговорів у Парижі представники України буквально благали інших учасників переглянути мінські угоди. Скаржилися, що в Україні буде революція і націоналісти їх скинуть, якщо вони спробують виконати мінський комплекс заходів. Але розжалобити партнерів не вдалося. У прийнятому підсумковому комюніке за наполяганням Росії заявлено про прихильність сторін до мінських угод та їх непорушності», — переможно рапортував близький до Владіслава Суркова політолог Алєксєй Чєснаков.
Однак такий нарочито переможний тон свідчить радше про відсутність реальної перемоги. Прихильність до Мінська обидві сторони конфлікту декларують від дня підписання перемир’я. Втім, реального прогресу в справі реінтеграції окупованих районів Донецької та Луганської областей в Україну поки що немає. Отже, нічого нового в Парижі по факту не відбулося. Цікаво, що пізніше це визнав навіть той самий Чєснаков, який пізніше охарактеризував результати саміту так: «Поки що мій прогноз на перспективу 2020 року не оптимістичний. Використовуючи прийоми Порошенка, Зеленський, найімовірніше, заведе мінський процес у той самий старий глухий кут».
Було помітно, що росіян змусив понервувати фінальний жорсткий спіч Зеленського, у якому він називав ОРДіЛО окупованими територіями. Російським і проросійським політологам було дано команду критикувати цей виступ українського президента. Підключився, зокрема, і відомий своїми проросійськими поглядами український політолог Михайло Погребинський, який вважає, що говорити про російську окупацію Донбасу Зеленського змусила натура коміка: «Мабуть, натура коміка дала про себе знати, і він не зумів стриматися в самому кінці спілкування з журналістами. Тож останній епізод — це явно не з політики, а радше з КВН. Плутана промова, у якій Зеленський разів 25 повторив тезу про окуповані території, свідчить про його внутрішню невпевненість та недосвідченість як політика. Інакше кажучи, іспит на участь у цьому синкліті вищих політиків Європи він витримав на трієчку саме через останній епізод».
Без ентузіазму оцінили підсумки зустрічі «нормандської четвірки» й інші представники проросійських сил в Україні. Наприклад, колишній міністр в уряді Миколи Азарова Олена Лукаш написала: «Гора народила мишу. Позитиви мінімальні, риторика знайома, перспективи миру дуже туманні». Очевидно, у цьому таборі чекали приблизно того самого, чого боялася патріотична громадськість, — здачі національних інтересів України. Коли ж нічого схожого не сталося, політики й політологи навіть не намагалися приховати своє розчарування.
Що стосується реакції «ЛНР» і «ДНР», доля яких, власне, й вирішувалася на переговорах у Парижі, то тут, як завжди, без сюрпризів. Лідери бойовиків за традицією видали однакові, явно складені в одному офісі заяви, які за своїм змістом нічим не відрізнялися від меседжів, що пролунали в ефірах російських федеральних ЗМІ. «Серед важливих моментів, які ми відзначили для себе, те, що новий президент України і документально, і наочно підтвердив та взяв на себе зобов’язання з виконання мінських угод повноцінно та неухильно», — заявив лідер бойовиків «ДНР» Денис Пушилін, який також спробував подати згоду України виконувати мінські угоди як перемогу РФ. А ось заяви Володимира Зеленського про те, що він збирається залучити до переговорів щодо Донбасу людей, які до війни проживали в ОРДіЛО, але виїхали з окупованих територій у зв’язку з воєнними діями та політичними переслідуваннями, явно викликали в росіян невдоволення. Той самий Пушилін назвав пропозиції українського президента оновити склад представників Донбасу в Мінську жартом.
А в решті риторика бойовиків не зазнала жодних змін. Україну і далі звинувачують в «агресії», паралельно рапортуючи про нові тисячі щасливих жителів «республік», які отримали російські паспорти. До речі, така активна паспортизація населення окупованих територій, де за підсумками року громадянство РФ набули вже десятки тисяч людей, свідчить про те, що робити серйозні поступки в питанні Донбасу Кремль наразі не планує. Москва і далі тримає курс на створення чергової невизнаної псевдодержави на кшталт Абхазії чи «ПМР». А це явно суперечить інтеграційним процесам з Україною.
Зустріч у Франції підтвердила, що очікувати від Володимира Зеленського радикальної зміни політичного курсу не варто і загалом він готовий продовжувати той шлях, яким Україна рухалася попередні п’ять років. Схоже, це і є головний підсумок переговорів «нормандської четвірки». І для російської сторони в тому немає хороших новин. Адже напередодні президентських виборів росіяни сподівалися, що Зеленський не продовжуватиме політику Порошенка, однак наразі цього не сталося. Ось і доводиться через брак реальних перемог рапортувати про вигадані.
Денис Казанський
Матеріал друкованого видання № 50 (630) від 12 грудня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
«…з людським обличчям»
Чому прихід лібералів до влади в Москві не гарантує припинення агресії проти України
Головною проблемою російських еліт сьогодні є не Донбас і навіть не Сирія, а президентські вибори 2024 року. Згідно з Конституцією РФ Владімір Путін уже не має права балотуватись, а тому верхівці доведеться визначатись, як діяти далі. Ніщо не перешкоджає остаточно відкинути умовності й залишити Путіна на шляху, проторованому Аляксандром Лукашенкою, Сапармуратом Ніязовим та Нурсултаном Назарбаєвим. Формуванню авторитарної квазіфеодальної політичної системи сприяє ресурсний тип російської економіки.
Зазвичай перерозподіл ресурсної (у цьому випадку нафтової) ренти контролює вузький прошарок еліти, чиї інтереси обслуговує недемократична політична система. Причому під загрозою зменшення ренти зростає вплив тих, хто безпосередньо виконує ключові охоронні функції, тобто силовиків. Хрестоматійним зразком такого устрою сьогодні є путінський режим. Але, вочевидь, консервація путінізму на невизначений термін влаштовує не всіх. По-перше, російська еліта неоднорідна: перетворення силовиків на привілейовану касту власників сталося завдяки іншій привілейованій касті — олігархам. І для останніх 2024-й буде слушною нагодою спробувати дещо змінити розстановку сил всередині режиму. А по-друге, будь-який режим має обмежений термін придатності. Ці терміни бувають дуже довгими (приміром, Назарбаєва вистачило майже на три десятиліття), але не безкінечними. Рано чи пізно будь-який автократичний режим деградує, а відтак виникає потреба в його утилізації.
Поки що Путіну вдається підтримувати в Росії видимість стабільності, але підвалини його режиму прогнили. «Единая россия» вже готується до парламентських виборів 2021-го, але її політичне значення невпинно падає. Партія, що проектувалася як засіб формування та дисциплінування російського істеблішменту, тепер цей істеблішмент відлякує. На цьогорічних регіональних виборах шестеро з шістнадцяти губернаторів балотувались як незалежні кандидати, а на вибори до Московської міської думи під брендом «Единой России» не пішов ніхто. Бо навіть російська придворна соціологія не здатна приховати, що підтримка політсили, що колись становила понад 50%, уже давно не перевищує 34% (ВЦИОМ). Так званий кримський консенсус, на якому нібито непохитно тримається путінська вертикаль, виявився надто переоціненим. Те, що більшість росіян справді схвалює імперські авантюри Москви, ще не гарантує довічної лояльності до головного кремлівського авантюриста. Рівень підтримки Путіна падає: якщо діяльність президента «в цілому схвалює» понад 60% росіян, то «довірити вирішення важливих державних питань» йому готові заледве 30% (ВЦИОМ). Як показали торішні президентські вибори, головними електоральними козирями Путіна залишаються його безальтернативність та необмежений адмінресурс, а зовсім не авторитет і популярність (див. Тиждень, № 12/2018).
Про занепад режиму свідчить і те, що в конфліктах із громадськістю влада дедалі частіше виявляє безпорадність і нерішучість.
Приміром, журналіста Івана Ґолунова, який впав у немилість через розслідування бізнес-діяльності високопоставлених чинів ФСБ, відпустили з-під арешту після кількох мітингів та публічної кампанії підтримки. Вуличні протести проти забудови скверу в Єкатеринбурзі змусили місцеву єпархію РПЦ змінити свої будівельні плани: як виявилося, заступництво місцевої адміністрації більше не гарантує успіху. Та що там храм: в Архангельській області протестувальники вже близько року блокують будівництво сміттєвого полігона, спроектованого під московські відходи. У жовтні 2019-го до протистояння підключили навіть Росгвардію, але екологічні протести лише розповзаються по країні. Варто згадати й протести в Калмикії, у місті Еліста, мешканці якого намагаються вигнати екс-бойовика «ДНР» Дмитра Трапезнікова, якого призначено виконувачем обов’язки міського голови. Вважати ці та інші інциденти досвітніми вогнями російського Майдану — явне перебільшення. Однак вони вельми промовисто свідчать про те, що система влади, збудована Путіним, дає збої у нетипових ситуаціях. І якщо провали в Сирії чи неуспіхи на Донбасі можуть залишатись поза фокусом уваги, то поразки всередині країни відбуваються на очах росіян.
Утилізація путінського режиму може відбуватися за різними сценаріями, зокрема й за ліберальним, який передбачатиме масштабну депутінізацію Росії та різку зміну риторики. Зробивши Путіна цапом-відбувайлом за все, що сталося з 2014-го, тамтешні еліти спробують збудувати новий режим — більш ефективний і менш токсичний. У теорії ініціатором «відлиги» може стати й сам Путін, який починав своє президентство як «молодий реформатор». Однак на 24-му році правління такий поворот був би вкрай непереконливим. Тому, найімовірніше, лібералізація в Росії відбуватиметься вже без Путіна. Звичайно, керована згори «перестройка» не буде глибокою, інакше Російській Федерації загрожуватиме розпад. Але докорінних змін насправді й не вимагається. Постпутінська «відлига» буде проектом, розрахованим на ліберальну публіку мегаполісів, а також на експорт у західному напрямі. Щоб порозумітися з пересічним учасником цьогорічних протестів у Москві, достатньо буде припинити дошкульні політичні переслідування, відмовитися від псевдоконсервативної риторики (див. Тиждень, № 26/2019) і взяти курс на налагодження відносин із Заходом. Парламентські та регіональні вибори, проведені в більш-менш демократичний спосіб, дають змогу інкорпорувати до владної вертикалі «молодих реформаторів», заручившись їхньою лояльністю й створивши довкола нового режиму привабливий фасад. Невдоволення решти росіян Москва зможе пом’якшити, переключившись із масштабних геополітичних проектів якщо не на вирішення, то принаймні на обговорення «домашніх» проблем.
Для України такий сценарій є не менш небезпечним, ніж перетворення Путіна на довічного диктатора. Бо передусім російська лібералізація буде експортним продуктом, розрахованим на те, щоб схилити Захід до «перезавантаження» відносин. Що більших успіхів досягатиме росія, то складніше буде підтримувати хисткий консенсус щодо стримування її агресивних намірів на пострадянських теренах, зокрема щодо України. Емманюель Макрон, кажучи про свою віру в «Європу від Лісабона до Владивостока», сьогодні грає на межі фолу. Але якщо Москва озброїться переконливою ліберальною риторикою й заговорить про розрив із «темним путінським минулим», то такі заяви швидко можуть стати європейським мейнстримом, знову ж таки з відповідними наслідками для нас. У теорії будь-яка лібералізація в Росії передбачає й припинення агресії проти України, але це фантастичний сценарій. У російському суспільстві є червоні лінії, за які не наважуються заступати навіть найбільші критики Путіна. Одна з таких ліній проходить через Крим: до сьогодні ніхто з тамтешніх ліберальних опозиціонерів не заявив про намір повернути анексований півострів Україні. Допоки ситуація в Росії залишатиметься керованою з Москви, жоден сценарій депутінізації не буде аж таким широким. Що стосується Донбасу, то закінчити війну обіцяють не тільки ліберальні російські опозиціонери, а й сам Путін — питання лише в тому, який сенс вони в це вкладають. Немає жодних підстав сподіватися на те, що Москва добровільно відмовиться від потужного важеля впливу на Київ. Натомість схилити Захід до компромісів з українського питання (звісно ж, коштом інтересів України) ліберальній Москві буде простіше.
Не менш небезпечно й те, що росія експортуватиме свою лібералізацію й у сам Україну, використовуючи депутінізацію як привід для «нормалізації відносин» і як спосіб розмивання червоних ліній, встановлених українським суспільством у 2014-му. Рівень загрози не слід недооцінювати: якщо до нинішнього російського керівництва позитивно ставиться лише 13% українців, то до Росії як країни — 54% (КМІС, 2019). Причому останній показник має тенденцію до зростання: якщо в травні 2015-го Росії симпатизувало 30%, то вже у 2016–2017-му 40%, а в 2018-му до 50%. Не слід пояснювати, що депутінізація Росії тільки пришвидшить цей сумний процес. Відтак слід очікувати посилення проросійського політичного табору в українській політиці. Якщо у 2014–2015-му проросійська позиція була квитком на маргінес, то вже цього року стало очевидно, що тенденція дещо змінилася. Відверто проросійські сили все ще залишаються в меншості, проте на обіцянки «домовитися» з РФ був значно більший електоральний попит, ніж на обіцянки тримати оборону.
Якою буде влада в Києві на момент російської «відлиги» і яким буде стан суспільної думки, поки що не відомо. Цілком імовірно, що російська лібералізація виявиться такою самою непереконливою, як і «відлига» часів президентства Дмітрія Мєдвєдєва. Хоч би яку риторику використовувала росія, вона лишатиметься джерелом загрози для України. Просто тому, що зміна облич у Кремлі ще не означає змін у структурі влади, а головне принципів, на яких побудована сама РФ. Вона влаштована як імперія, а отже, кожен правлячий режим приречений провадити імперську політику доступними в конкретний момент засобами. Саме тому російський лібералізм (комунізм, просвітництво і далі за списком) завжди закінчувався там, де починалося українське питання. Якщо за часів Сталіна Москва могла дозволити собі навіть геноцид, то за Путіна доводиться обмежуватися гібридною агресією. Можливо, після Путіна московський арсенал стане ще скромнішим, але мотивації для його застосування будуть ті самі. Отже, Україні, як і раніше, доведеться тримати оборону.
Максим Віхров
Матеріал друкованого видання № 49 (629) від 5 грудня
Матеріал у вільному доступі 11 грудня
Чому прихід лібералів до влади в Москві не гарантує припинення агресії проти України
Головною проблемою російських еліт сьогодні є не Донбас і навіть не Сирія, а президентські вибори 2024 року. Згідно з Конституцією РФ Владімір Путін уже не має права балотуватись, а тому верхівці доведеться визначатись, як діяти далі. Ніщо не перешкоджає остаточно відкинути умовності й залишити Путіна на шляху, проторованому Аляксандром Лукашенкою, Сапармуратом Ніязовим та Нурсултаном Назарбаєвим. Формуванню авторитарної квазіфеодальної політичної системи сприяє ресурсний тип російської економіки.
Зазвичай перерозподіл ресурсної (у цьому випадку нафтової) ренти контролює вузький прошарок еліти, чиї інтереси обслуговує недемократична політична система. Причому під загрозою зменшення ренти зростає вплив тих, хто безпосередньо виконує ключові охоронні функції, тобто силовиків. Хрестоматійним зразком такого устрою сьогодні є путінський режим. Але, вочевидь, консервація путінізму на невизначений термін влаштовує не всіх. По-перше, російська еліта неоднорідна: перетворення силовиків на привілейовану касту власників сталося завдяки іншій привілейованій касті — олігархам. І для останніх 2024-й буде слушною нагодою спробувати дещо змінити розстановку сил всередині режиму. А по-друге, будь-який режим має обмежений термін придатності. Ці терміни бувають дуже довгими (приміром, Назарбаєва вистачило майже на три десятиліття), але не безкінечними. Рано чи пізно будь-який автократичний режим деградує, а відтак виникає потреба в його утилізації.
Поки що Путіну вдається підтримувати в Росії видимість стабільності, але підвалини його режиму прогнили. «Единая россия» вже готується до парламентських виборів 2021-го, але її політичне значення невпинно падає. Партія, що проектувалася як засіб формування та дисциплінування російського істеблішменту, тепер цей істеблішмент відлякує. На цьогорічних регіональних виборах шестеро з шістнадцяти губернаторів балотувались як незалежні кандидати, а на вибори до Московської міської думи під брендом «Единой России» не пішов ніхто. Бо навіть російська придворна соціологія не здатна приховати, що підтримка політсили, що колись становила понад 50%, уже давно не перевищує 34% (ВЦИОМ). Так званий кримський консенсус, на якому нібито непохитно тримається путінська вертикаль, виявився надто переоціненим. Те, що більшість росіян справді схвалює імперські авантюри Москви, ще не гарантує довічної лояльності до головного кремлівського авантюриста. Рівень підтримки Путіна падає: якщо діяльність президента «в цілому схвалює» понад 60% росіян, то «довірити вирішення важливих державних питань» йому готові заледве 30% (ВЦИОМ). Як показали торішні президентські вибори, головними електоральними козирями Путіна залишаються його безальтернативність та необмежений адмінресурс, а зовсім не авторитет і популярність (див. Тиждень, № 12/2018).
Про занепад режиму свідчить і те, що в конфліктах із громадськістю влада дедалі частіше виявляє безпорадність і нерішучість.
Приміром, журналіста Івана Ґолунова, який впав у немилість через розслідування бізнес-діяльності високопоставлених чинів ФСБ, відпустили з-під арешту після кількох мітингів та публічної кампанії підтримки. Вуличні протести проти забудови скверу в Єкатеринбурзі змусили місцеву єпархію РПЦ змінити свої будівельні плани: як виявилося, заступництво місцевої адміністрації більше не гарантує успіху. Та що там храм: в Архангельській області протестувальники вже близько року блокують будівництво сміттєвого полігона, спроектованого під московські відходи. У жовтні 2019-го до протистояння підключили навіть Росгвардію, але екологічні протести лише розповзаються по країні. Варто згадати й протести в Калмикії, у місті Еліста, мешканці якого намагаються вигнати екс-бойовика «ДНР» Дмитра Трапезнікова, якого призначено виконувачем обов’язки міського голови. Вважати ці та інші інциденти досвітніми вогнями російського Майдану — явне перебільшення. Однак вони вельми промовисто свідчать про те, що система влади, збудована Путіним, дає збої у нетипових ситуаціях. І якщо провали в Сирії чи неуспіхи на Донбасі можуть залишатись поза фокусом уваги, то поразки всередині країни відбуваються на очах росіян.
Утилізація путінського режиму може відбуватися за різними сценаріями, зокрема й за ліберальним, який передбачатиме масштабну депутінізацію Росії та різку зміну риторики. Зробивши Путіна цапом-відбувайлом за все, що сталося з 2014-го, тамтешні еліти спробують збудувати новий режим — більш ефективний і менш токсичний. У теорії ініціатором «відлиги» може стати й сам Путін, який починав своє президентство як «молодий реформатор». Однак на 24-му році правління такий поворот був би вкрай непереконливим. Тому, найімовірніше, лібералізація в Росії відбуватиметься вже без Путіна. Звичайно, керована згори «перестройка» не буде глибокою, інакше Російській Федерації загрожуватиме розпад. Але докорінних змін насправді й не вимагається. Постпутінська «відлига» буде проектом, розрахованим на ліберальну публіку мегаполісів, а також на експорт у західному напрямі. Щоб порозумітися з пересічним учасником цьогорічних протестів у Москві, достатньо буде припинити дошкульні політичні переслідування, відмовитися від псевдоконсервативної риторики (див. Тиждень, № 26/2019) і взяти курс на налагодження відносин із Заходом. Парламентські та регіональні вибори, проведені в більш-менш демократичний спосіб, дають змогу інкорпорувати до владної вертикалі «молодих реформаторів», заручившись їхньою лояльністю й створивши довкола нового режиму привабливий фасад. Невдоволення решти росіян Москва зможе пом’якшити, переключившись із масштабних геополітичних проектів якщо не на вирішення, то принаймні на обговорення «домашніх» проблем.
Для України такий сценарій є не менш небезпечним, ніж перетворення Путіна на довічного диктатора. Бо передусім російська лібералізація буде експортним продуктом, розрахованим на те, щоб схилити Захід до «перезавантаження» відносин. Що більших успіхів досягатиме росія, то складніше буде підтримувати хисткий консенсус щодо стримування її агресивних намірів на пострадянських теренах, зокрема щодо України. Емманюель Макрон, кажучи про свою віру в «Європу від Лісабона до Владивостока», сьогодні грає на межі фолу. Але якщо Москва озброїться переконливою ліберальною риторикою й заговорить про розрив із «темним путінським минулим», то такі заяви швидко можуть стати європейським мейнстримом, знову ж таки з відповідними наслідками для нас. У теорії будь-яка лібералізація в Росії передбачає й припинення агресії проти України, але це фантастичний сценарій. У російському суспільстві є червоні лінії, за які не наважуються заступати навіть найбільші критики Путіна. Одна з таких ліній проходить через Крим: до сьогодні ніхто з тамтешніх ліберальних опозиціонерів не заявив про намір повернути анексований півострів Україні. Допоки ситуація в Росії залишатиметься керованою з Москви, жоден сценарій депутінізації не буде аж таким широким. Що стосується Донбасу, то закінчити війну обіцяють не тільки ліберальні російські опозиціонери, а й сам Путін — питання лише в тому, який сенс вони в це вкладають. Немає жодних підстав сподіватися на те, що Москва добровільно відмовиться від потужного важеля впливу на Київ. Натомість схилити Захід до компромісів з українського питання (звісно ж, коштом інтересів України) ліберальній Москві буде простіше.
Не менш небезпечно й те, що росія експортуватиме свою лібералізацію й у сам Україну, використовуючи депутінізацію як привід для «нормалізації відносин» і як спосіб розмивання червоних ліній, встановлених українським суспільством у 2014-му. Рівень загрози не слід недооцінювати: якщо до нинішнього російського керівництва позитивно ставиться лише 13% українців, то до Росії як країни — 54% (КМІС, 2019). Причому останній показник має тенденцію до зростання: якщо в травні 2015-го Росії симпатизувало 30%, то вже у 2016–2017-му 40%, а в 2018-му до 50%. Не слід пояснювати, що депутінізація Росії тільки пришвидшить цей сумний процес. Відтак слід очікувати посилення проросійського політичного табору в українській політиці. Якщо у 2014–2015-му проросійська позиція була квитком на маргінес, то вже цього року стало очевидно, що тенденція дещо змінилася. Відверто проросійські сили все ще залишаються в меншості, проте на обіцянки «домовитися» з РФ був значно більший електоральний попит, ніж на обіцянки тримати оборону.
Якою буде влада в Києві на момент російської «відлиги» і яким буде стан суспільної думки, поки що не відомо. Цілком імовірно, що російська лібералізація виявиться такою самою непереконливою, як і «відлига» часів президентства Дмітрія Мєдвєдєва. Хоч би яку риторику використовувала росія, вона лишатиметься джерелом загрози для України. Просто тому, що зміна облич у Кремлі ще не означає змін у структурі влади, а головне принципів, на яких побудована сама РФ. Вона влаштована як імперія, а отже, кожен правлячий режим приречений провадити імперську політику доступними в конкретний момент засобами. Саме тому російський лібералізм (комунізм, просвітництво і далі за списком) завжди закінчувався там, де починалося українське питання. Якщо за часів Сталіна Москва могла дозволити собі навіть геноцид, то за Путіна доводиться обмежуватися гібридною агресією. Можливо, після Путіна московський арсенал стане ще скромнішим, але мотивації для його застосування будуть ті самі. Отже, Україні, як і раніше, доведеться тримати оборону.
Максим Віхров
Матеріал друкованого видання № 49 (629) від 5 грудня
Матеріал у вільному доступі 11 грудня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.