Без Трампа, але з Путіним
Французький лідер заповзявся боротися за мир, закривши очі на війну в Україні
Фірмовий паризький дощ байдуже дзенькав по парасольках, під якими ховалися керівники сімдесяти двох держав світу. «Оце бенефіс, — прокоментував, також із-під парасолі, грузинський колега. — Мабуть, справжня ціль усіх цих урочистостей — допомогти Макрону увійти в історію».
Соту річницю завершення Першої світової справді вшанували в Парижі з майже королівським розмахом. Вишукані обіди, високоповажні гості, пишні промови, помпезний Мирний форум, прямі телетрансляції, численні прес-конференції... Усе це мало вигляд заявки на відновлення дипломатичної величі країни, втраченої приблизно сто років тому.
Послаблений на внутрішній політичній сцені, Емманюель Макрон явно шукає компенсацій за рахунок успіхів у міжнародній політиці. Незговірливість Трампа підштовхнула його до спроби згуртувати світових лідерів навколо ідеї багатополярного світу, спираючись на випробуване партнерство з Анґелою Меркель. Не випадково виплеканий макронівською командою Мирний форум, який французи відтепер планують проводити щорічно, відкрила своєю промовою німецький канцлер. «Європейський мирний проект, що народився 1945 року, опинився під загрозою через посилення націоналістичних та популістських настроїв», — застерегла Меркель.
Макрон у виступі також заходився критикувати націоналізм й назвав його «прямою протилежністю патріотизму», та навіть більше — «зрадою патріотизму». Чому спічрайтери президента забули старий недобрий термін «шовінізм», ніхто не знає. «Точних термінів не знайшли, бо їх і не шукали, — припустив знайомий французький журналіст. — Макрон свідомо тролить Трампа, бо той сам себе визначає націоналістом — з його славетним «насамперед Америка». Спектакль поставлено для одного глядача — президента США. Це не філософія, це політика».
Скільки коментаторів — стільки й трактувань. Але справді є підстави вважати, що гучні урочистості з нагоди підписання Комп’єнського перемир’я — це вдало знайдений інформаційний привід, аби зібрати в Парижі керівників держав й постати організатором нової світової мережі міжурядової комунікації. Нехай неформальної, але помітної. «Макрон шукає себе у сфері дипломатії впливів, — пояснює колишній французький посол в Україні. — Йдеться про відродження нашої давньої політичної традиції. Франція звикла пропонувати світові свою виняткову дипломатичну вправність. Можливо тому, що ми не можемо запропонувати щось інше».
Наскільки вдається французькому президентові гуртувати політичних лідерів та, як було заявлено в програмних документах Мирного форуму — «сприяти діалогові між державами, що перебувають у конфліктних відносинах»? Остаточні підсумки підбивати рано, але дуже схоже, що цей перший млинець виявився глевким. Дональд Трамп, можливо, й оцінив мобілізацію, на яку спромігся Макрон, але поводився демонстративно відсторонено. Крокувати сотню метрів разом з усіма іншими до Тріумфальної арки відмовився (як, до речі, ще два лідери — Нетаньяху й Путін). На численні натяки Макрона та Меркель про «того, хто полюбляє одноосібні рішення» публічно не відповідав. Форум проігнорував: замість нього в супроводі пулу американських журналістів відвідав цвинтар Сюрен, де поховано півтори тисячі загиблих американських солдатів, і відразу ж вилетів додому.
«Трамп сам себе ізолював на урочистостях», — заспокоюють себе у французькому Міністерстві закордонних справ. Але чи не було передбачено метою заходу продемонструвати президентові США, що Європа здатна дати собі раду й без Штатів? Важко уявити, що про потребу створити суто європейську армію Макрон, за кілька днів до саміту в Парижі, обмовився випадково. Трамп прогнозовано огризнувся в Twitter, але й Путін, так само передбачувано, зрадів французькій ініціативі. Розкол НАТО, здійснений чужими руками, — про що ж іще міг би мріяти хазяїн Кремля?
Не вигадуючи велосипеда, Париж спробував у непорозуміннях з американцями вкотре розіграти російську карту. Це нічого, що приїзд Путіна обурив численних інтелектуалів, правозахисників, громадських активістів. «Ми вважаємо, що Росію треба не ізолювати, а навпаки — залучати до комунікативних процесів», — аргументують контраверсійне запрошення у французькому дипломатичному відомстві. Отже, ізолювати неприборканого Трампа — доречніше, ніж ігнорувати свідомого та переконаного палія війни?
Симптоматично, що на Мирному форумі, приуроченому до сотої річниці Комп’єнської угоди, взагалі не йшлося про дві війни — в Україні та в Сирії. «Ці сучасні збройні конфлікти обговорюються на інших заходах, в інших форматах, — виправдовується в численних інтерв’ю керівник Форуму французький історик Жюстен Ваїс. — Емманюель Макрон замислив зробити Мирний форум політичним аналогом того, чим є Давос для економіки або ж Мюнхен для безпеки». Жюстен, якого часопис Les Echos визначає найкращим французьким фахівцем з питань американської політики, не втомлюється наголошувати, що паризький форум «не є антитрампівським, бо антитрампівським став світ». Керівник проекту настільки прагне бути переконливим, що досягає протилежної мети. Зайвий, хоч і непрямий доказ американських акцентів заходу, — повітряні кульки «Трампи» над паризькою площею Республіки. Вулиця завжди чутлива до панівних політичних настроїв — що у верхах, що в масах.
Очевидно, що присутність Путіна (керівника держави під санкціями, яка не тільки не збирається повертати Україні Крим, а й у ті самі дні, коли триває Форум, сприяє проведенню на окупованих українських територіях фейкових виборів) — усвідомлена стратегія організаторів. «В інтересах загального блага людства ми збираємо в Парижі керівників конфліктуючих держав, щоб надати їм додаткову можливість порозумітися» — читаємо в програмних документах Форуму за мир. Звучить гарно. Проте Путін на переговори Меркель і Макрона з Порошенком не з’явився. Навіщо ускладнювати прості речі? Вибори в ОРДЛО вже самі по собі є демонстративним ігнором і Нормандського формату, і мінських домовленостей, хоч би якими вони були суперечливими та непридатними до реалізації.
Скориставшися запрошенням відвідати Париж, російський лідер виконав свою, незалежну він організаторів, індивідуальну програму. Він поручкався із Трампом, поспілкувався з тими, хто його цікавив, кисло поусміхався на фотокамери та вкотре нагадав світові, що Кремль теж має давню дипломатичну традицію. Полягає вона в тому, щоб використовувати всіх і вся, обіцяти та відразу забувати, не надавати жодного значення словам і поступатися лише грубій силі. Силу в Парижі демонструвати ніхто не збирався, тож Путін, незважаючи на кілька протестних демонстрацій та критичні публікації у французькій пресі, нічим у цій поїздці не ризикував. Навіть навпаки, отримав нагоду нагадати російському електорату, що санкції — то щось не вельми важливе, таке собі, для галочки. А насправді Росія європейцям дуже навіть потрібна. Зокрема, щоб створювати противагу норовистому Трампу.
Питання «хто кого використав» — Макрон Путіна (щоб настрахати Трампа), чи, імовірніше, Путін Макрона — залишається відкритим. «Якщо казати про загрози миру, то починати варто з того, що не тільки Україна та Грузія, а вся Європа, й зокрема Франція, перебувають під загрозою насамперед російського імперіалізму, — поділилася думками з Тижнем Анн-Марі Ґуссар, голова мережі франко-литовських асоціацій. — Небезпеки існують на кількох рівнях. На військовому проявляються в численних порушеннях повітряного та морського простору ЄС російськими літаками й субмаринами. На світоглядному — в системній дезінформації, поширенні незліченних маніпуляцій, використанні пост-правди. Пам’ятаймо і про корупцію, яка дає змогу Москві купувати на Заході агентів впливу. Боротьба за свободу не припиняється жодного дня. Програє той, хто нічого не робить».
Свідома відмова від публічного обговорення українських та сирійських тем є очевидним свідченням того, що організатори «політичного Давосу» не бажали створювати зайвий дискомфорт своєму сумнівному гостю — Владіміру Путіну. Європейський світ не є «під загрозою війни», як наголошували численні промовці на Мирному форумі. Війна в Європі вже йде. На українському Сході, з вини Росії, п’ятий рік ллється кров, і делікатними розмовами з агресором її не спинити.
Пропонуючи нову систему «багатостороннього світу» без Трампа, але з Путіним, Макрон, мабуть, робить свою найбільшу президентську помилку. Хоч би яким був ексцентричним, брутальним, непередбачуваним, неглибоким та невихованим американський лідер, але не він привласнює, і то силою зброї, чужі території. Навряд чи паризькі зустрічі керівників держав зможуть прикладом гурту повернути президента США за стіл переговорів щодо кліматичної кризи або довести йому ефективність Світової організації торгівлі. Путін у Парижі, мабуть, не стане для Трампа переконливим аргументом у доцільності існування НАТО.
Створювати дипломатичні дискусійні майданчики, звичайно, не зайве, але покладати на них невиправдані сподівання — щонайменше наївно. Навряд чи цього не розуміють у Єлисейському палаці. Забувши про реальну війну, миру не досягти. Історія не знає прикладів, коли красномовність дискусій зупинила б танки та вгамувала апетити агресора, в якому треті країни бачать вигідного політичного партнера.
Алла Лазарєва
Матеріал друкованого видання № 46 (574) від 14 листопада
Матеріал у вільному доступі 15 листопада
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
