Ще про Томос. Простими словами.
Свирид Опанасович
6 ч. ·
Доброго здоров’я, друзі! Надворі в нас чудесна п’ятниця, попереду тривалі вихідні, йти на які не розібравшись у проісходящих собитіях не годиться. Бо ото тільки якийсь дядько зніме з мангала шашличок та підніме чарку «Ну, за Томос!», а кум його й спитає – «Так я не поняв – дали чи не дали?». Почнеться полеміка в результаті якої і чарки не вип’ються, і шашлик охолоне. Непорядок. Тому дідусь, аби врятувати святкові застілля від безплідних дебатів, спробує все пояснити простими словами. Бо вчорашня заява Вселенського патріархату хоч і збагатила лексикон небайдужих українців словами «ставропігія» та «інкомія», але для багатьох залишилася не до кінця зрозумілою. Ітак.
Утворення в Україні єдиної автокефальної церкви - справа більш, ніж серйозна, адже мова йде не лише про помісну церкву в нашій країні. Мова, без перебільшення, зараз про долю всього світового православ’я, оскільки баланс сил в православному світі зрушиться кардинально, багатовікова московська гегемонія відійде в історію, зате незмірно посиляться авторитет і вплив Вселенського патріархату. Для Варфоломія це унікальний історичний шанс, тому Константинополь діє послідовно й максимально обережно. Все має бути зроблене поважно, надійно, однак швидко, ефективно та красиво. Солідно має бути, на віки а може й тисячоліття. Тому вироблено план.
План цей, наскільки можна зрозуміти, передбачає три основні пункти:
Пукт перший. Офіційний сигнал з Константинополя про початок утворення УППЦ.
І вчора, 11 жовтня, Константинополь офіційно оголосив про початок процедури оформлення автокефальної церкви в Україні. Точку неповернення пройдено, процес набув невідворотнього характеру.
Важливо, що простим оголошенням початку цього процесу Вселенський патріарх не обмежився, а чітко окреслив свою позицію по майже всіх принципових питаннях, а саме:
- Вселеньский патріархат оголосив Київ та Україну знову своєю канонічною територією, «а ти Гундяй - іді гуляй». Томос (а точніше Синодальний лист) 1686 року, за яким право висвячувати Київського митрополита було віддано московському патріарху – скасовано.
- московські анафеми з Філарета та Макарія знято. І це стосується не лише їх персонально, але й очолюваних ними церков та вірян. Константинополь офіційно визнав, що церковних догматів згадані особи ніколи не порушували, анафеми їм були оголошені виключно за політичними мотивами, а значить і вони самі, і висвячені ними священики завжди знаходилися в рамках канонічності. Тож і прихожани тих церков можуть не хвилюватися – вони молилися у правильних церквах. Це важливо – УПЦ КП та УАПЦ не від учорашнього дня знову канонічні. А були такими завжди. І всі українці хрещені в тих церквах такі ж християни, як би їх хрестив особисто Варфоломій. Хвилюватися тепер по ідеї має московський патріархат. Особливо якщо згадати, що за церковним правом неправомірне оголошення комусь анафеми тягне за собою накладання анафеми на того, хто її оголосив.
Отже ще раз – учора офіційно розпочато процедуру утворення автокефальної церкви в Україні. Тому навпроти першого пункту можемо ставити жирну галочку – виконано!
Пункт другий. Проведення в Україні об’єднавчого собору, на якому має бути проголошено утворення УППЦ та обрано предстоятеля об’єднаної церкви. Коли це трапиться – поки ще не відомо, але українські ієрархи спокійно кивають нам головами, що скоро - у них уже майже все готово. Обізнані люди натякають, що об’єднавчий собор може бути проведений вже за місяц, у листопаді.
Про готовність взяти участь у об’єднавчому соборі вже заявили ієрархи УПЦ КП, УАПЦ та частина т.зв. УПЦ МП. Яка частина ієрархів московської церкви в Україні візьме участь в об’єднавчому соборі – питання цікаве, кажуть що приблизно третина. Побачимо. У будь-якому разі задача об’єднавчого собору створити потужний каркас помісної церкви, до якого потім десятиліттями ще будуть приєднуватися приход за приходом, храм за храмом. Тут поспішати нема чого. Прийде час і обидві лаври також будуть у складі УППЦ.
Окреме питання – обрання предстоятеля УППЦ. Щодо назви… Логічно і бажано, щоб предстоятель УППЦ іменувався патріархом. Принаймні в учорашній заяві Константинополя міститься тонкий натяк на готовність визнати за Філаретом патріаршого сану. І ще дідові б хотілося, щоб титулатура українського патріарха зберегла назву «Русь». Чому? Потім розкажу Але ви люди кмітливі, напевне уже й самі здогадалися Щодо персони предстоятеля новостворюваної УППЦ – побачимо, але на те скидається, що Філарет. Я не знаю чи вже погоджені ці питання з Константинополем, чи ще йдуть остаточні утряски, але думаю, що в основному все вже вирішено. Інакше Варфоломій не виступав би вчора із заявою.
І нарешті пункт третій. Вселенський патріарх офіційно дарує УППЦ автокефалію (проголошує відповідний Томос) та благословляє новообраного предстоятеля на служіння.
Не виключено, що другий і третій пункт будуть синхронізовані в часі і Томос буде проголошено, в останній день об’єднавчого собору. Щось мені підказує, що Варфоломію дуже хочеться зробити це особисто, прибувши у Київ і це було б добре. Навіть дуже добре.
Ну і звичайно, що така грандіозна історична подія має відбуватися в стінах нашого древнього Софійського собору, в Києві. Який, нагадаю, є не лише релігійною святинею. Але й пам’ятником небайдужим громадянам минулих століть, бо споруджений собор був руками наших предків, які перед тим відстояли місто від навали печенігів 1036 року. Там кожен камінь древньої кладки собору покладений руками, які перед тим будували барикади, тримали меч, спис, або пращу. А мозаїчна Оранта, висвячена в 1049 році… яка бачила за ці століття стільки всього… Бачила живими і Ярослава Мудрого, і Богдана Хмельницького, і Симона Петлюру… Жива історія…
Від учора вже зрозуміло, що спроби Москви торпедувати процес надання Україні церковної автокефалії остаточно провалилися. Але як реагувати на це московські попи та інші їхні пропагандони досі толком не знають – темників не отримали та і взагалі вони до кінця демонстрували містичну впевненість, шо «Владімір Владіміровіч всьо решіт». Но в Хуйла нічого не получилося, ну нє шмагла…
Тому ще вчора я весь час побоювався, що Москва зробить вигляд, шо нічого не случилося, подумаєш… Нє, так не піде. Нам спокійна реакція не потрібна, нам треба, щоб там все верещало, клекотіло і скавучало. Сатана ж має якось реагувати на таку богоугодну подію, як утворення УППЦ.
Але найбільше я тривожився, що Москва ще чого доброго візьме й привітає заяву Вселенського патріархату та запропонує новонароджуваній українській церкві підтримку, братерську взаємодію і… б-р-р-р… навіть уявляти не хочеться.
Проте на наше превелике щастя розумних людей ні в Кремлі, ні у керівництві РПЦ немає зовсім і мої на цей рахунок побоювання одразу зняв їхній функціонер Владімір Легойда. Який ще вчора видав шедевральне: «Константинопольским Патриархатом совершено беспрецедентное антиканоническое действие, являющееся попыткой разрушения основ православного канонического строя. Иначе нельзя оценить заявление Константинополя о вступлении в каноническое общение с раскольниками и с лицом, отлученным от Церкви». Ну хіба не прекрасно? Залишилося лише проклясти та відлучити від церкви самого Вселенського патріарха. Головні ж свої заяви РПЦ грозиться оприлюднити 15 жовтня і дідусь твердо переконаний, що московські попи його не розчарують.
Друзі, на наших з вами очах відбувається реально грандіозний історичний процес. Діти в школах ще багато століть будуть вчити 2018 рік, як рік відродження Української православної церки. Тому дуже прошу наших теперішніх церковних ієрархів, політиків, журналістів, громадських діячів, причетних і навіть непричетних пам’ятати – ми усі зараз під мікроскопом майбутніх істориків. Усе зараз сказане, написане та зроблене ретельно вивчатиметься, документуватиметься та аналізуватиметься. Будь ласка, поводьтеся гідно.
Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за Олега Сенцова та решту полонених і продовжуємо спокійно, але невпинно допомагати зміцненню нашої Армії.
Та слєдім, шоб віздє порядок був! А не то, шо січас
ну и как же без темы Вашингтона...
