Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

27.08.14 вторжение войск РФ

  • Автор теми Автор теми CAXAP
  • Дата створення Дата створення

ЗЫ на фоне кадров из Ливии и Сирии такое себе, но лучше чем ничего
 
Андрій БОНДАР не правий.

Україна протистоїть россйському нацзиму, який вилупився з россійського фашизму, що в с вою чергу виник на тлі россійського шовінізму.

Росії як державному утворенню якихось три сотні років.Корені треба шукати в історії часів Золотої Орди.
 
Саморазоблачение захватчиков ОРДЛО рушит российский карточный домик "внутреннего конфликта" на Донбассе

Да что вы вообще знаете о внутренних конфликтах?

День перестаёт быть томным. Помните историю с гражданином россии В. Дейнего, который представлял на переговорах в Минске захватчиков ОРЛО? Украинская сторона опубликовала его российский паспорт в четверг. При этом относительно гражданки Н. Никоноровой, которая представляла там же захватчиков ОРДО, никаких доказательств опубликовано не было. Что поставило её российских кураторов перед дилеммой – сознаться или нет?

И гражданка Никонорова устроила акт саморазоблачения. Причём на сайте так называемого "МИД ДНР" она "официально" саморазоблачила не только себя, но и созналась, что у других "представителей" ОРДЛО на переговорах в рамках минского процесса российские паспорта.

То есть, россия (страна-террорист) на полном серьёзе требует, чтобы Украина согласовывала свои действия с гражданами россии. "Прямого диалога" с гражданами россии требуют различные доброхоты из ОПЗЖ и другие девианты.

Оригинальный такой "внутренний конфликт", не так ли?

Теперь слово за международными посредниками (ОБСЕ) и странами нормандского формата.

Алексей КОПЫТЬКО
 
Андрій Гречанов: «Фільм «Чистилище» — це просто дитяча казка на ніч порівняно з тим, що відбувалося в ДАП»

315eaff25027f7ba7f0f418410054d4a.jpg



Про свою участь в обороні Донецького аеропорту Тижню розповів підполковник ЗСУ, начальник відділення розвідки 81-ї десантно-штурмової бригади, кіборг Андрій Гречанов (позивний Рахман)

Восени 2014 року ви заводили бійців у Донецький аеропорт як офіцер 74-го ОРБ, проте в січні 2015 року зайшли туди як офіцер розвідки 81-ї бригади ЗСУ. У вас на той момент було якесь окремо поставлене завдання?

— Приїхавши на летовище 15 січня 2015 року, я насамперед зрозумів, що за українськими військами залишилася зовсім крихітна територія на першому поверсі. Хлопці доповідали, що їх притиснули танками й не дають дихати. Уже пізніше я зрозумів, що під прикриттям техніки російські штурмові групи зайшли на верхні поверхи й потроху відвойовували територію. Тоді комбриг Євген Мойсюк сказав мені: «Андрію, ти вже двічі був там, тому потрібно розрахунок ПТКР завести в аеропорт, щоб відпрацювати по танках». Я був старшим групи, помічник — капітан Олексій Короченко, а також із нами був командир розвідроти капітан Іван Горавський. Ми зарядилися РПГ, ПТКР, нас тоді завозив легендарний хлопець Іван з позивним Доберман.

Уже в процесі нам дали інше завдання — зайняти пожежне депо, мовляв, їдете на диспетчерську вежу, забираєте ще сім бійців і всі прямуєте в депо. Прибув туди, хлопці подумали, що це ротація, почали закидати речі й готуватися до виїзду на мирну землю. Коли я їм повідомив, що ми заходимо в депо, почали матюкатися, проте згодилися виконати завдання. Доберман завіз нас усіх, але щойно вивантажив, як почався шалений обстріл: росіяни побачили незрозумілий рух і відкрили вогонь. Довкола літають кулі, розриваються гранати, я залишаю хлопців на місці під командуванням капітана Коротченка, а сам із Доберманом відправляюся на новий термінал.

Приїхавши туди, я, чесно кажучи, офігів! Усе розбито, термінал практично під контролем росіян, українські захисники — це окремі підрозділи з різних бригад, які мають своїх командирів. Хлопці слухають тільки своїх старших, немає єдиного централізованого управління.

Як ви розв’язували цю проблему?

— Тими днями вже тривали сильні бої, тому всі бійці виконували одне завдання — вижити й не здати аеропорт. Спільне горе нас гуртувало. Пригадую, 16 січня розпочалася шалена стрільба, яка тягнулася цілу добу. Окупанти гатили безперервно й масовано, деякі з приміщень загорілися. Ми зі сміття робили барикади, щоб хоч якось захиститися від куль і осколків.

Нам доводилося відступали з усіх постів, вороги тіснили повсюди. Пригадую, як до мене підійшов побратим із позивним Італієць: сказав, що повертається на пост «Калітка», щоб забрати наших хлопців, які там залишилися. Я пішов з ним і побачив там бійця, який тримав оборону сам. «Братан, хто ти, як тримаєшся? Нас же відріжуть!» — запитав я в нього. А він жваво відрапортував: «Козак Володимир Миколайович, 47 років». А потім каже: «А що поробиш, не лишати ж пост». Я був вражений: цей боєць сам кілька годин вів бій з переважаючими силами противника. Тоді я пообіцяв, що його обов’язково нагородять. На жаль, так сталося, що нагородили Володимира Козака вже посмертно: він загинув під завалами аеропорту, який підірвали росіяни. Пізніше я спілкувався з його донькою, вона розпитувала мене про батька, про його загибель. Ця дівчина може пишатися своїм татом — він справжній герой.

Було кілька моментів тими січневими днями, коли командування ЗСУ, яке відповідало за оборону на цій ділянці фронту, не особливо довіряло повідомленням бійців, які доповідали, що росіяни щосили атакують їх. Як сприймало командування вашу інформацію? Не вважало, що ви панікуєте?

— Я доповідав комбригу Євгенові Мойсюку, що в нас важке становище і що треба виводити людей на пожежне депо. Він підтримав моє рішення. Тоді прямих наказів не надходило зовсім, тож я діяв відповідно до ситуації, яка складалася в аеропорту, адже ми були затиснуті з усіх боків і просто не давали вбити себе. Прикривалися чим тільки можна було: побачив спальний мішок — поклав перед собою, туди ж — літрову банку згущеного молока... Просто щоб нас не побачили. До того ж ворожа піхота була так близько, що ми бачили спалахи їхніх автоматів у приміщенні — все відбувалося на відстані 20–30 метрів. Навколо руїни, усюди проскакують вороги, а ти намагаєшся виловити їх.

Проте в мою розмову з комбригом утрутився один майор (не називатиму його прізвища) і сказав, що нас будуть деблокувати. Я повірив і скасував своє рішення про виведення хлопців з ДАП. Нас справді намагалися деблокувати, перед тим дуже сильно працювала українська артилерія. Вогонь був таким потужним, що я такого в житті не бачив. Через кілька років мені вдалося зустрітися з командуванням армійської авіації, і там розповіли, що хотіли навіть залучити бойові гелікоптери. Однак пілоти відмовилися стріляти через сильний туман, який накрив весь аеропорт, до того ж був ризик, що під вогонь могли попасти наші бійці.

19 і 20 січня ви не пожаліли, що відмовилися від свого плану?

— Тоді вже було пізно про щось думати. 19 січня прибула остання машина, щоб забрати поранених. Добре запам’ятав той день, адже щороку намагаюся на Водохреще купатися в річці. А тоді просто випив води й перехрестився. Хлопці забирали постраждалих і вантажили в МТЛБ. На жаль, до машини залазили й деякі офіцери, які зовсім не мали поранень. Я з бійцем Демчуком прикривав МТЛБ, Вадим пішов праворуч, я стояв за колонами ліворуч. Спочатку все було добре, а потім окупанти відкрили вогонь. Мені осколок поцілив в обличчя, і ще чотири потрапили в стегно. Після цього я Вадима більше не бачив, а згодом дізнався, що він загинув.

Потім був підрив, ми побачили, як зверху полетіли якісь мішки. Хтось почав кричати, що це протитанкові міни. Ми намагалися заритися в бетон і стати його частиною, щоб тільки не постраждати від вибуху. Нам удалося: ми вижили. Але після цього всім спало на думку: якщо сьогодні рвонуло перед нами, то завтра потрібно очікувати підриву під нами.

Того дня, здається, ніхто не загинув, хоча в терміналі творилися страшні речі. БРДМ і БМП, які стояли горизонтально, перекинуло вертикально, стінки позносило, зброю розметало, перетрощило. Мене підняло вгору й так само опустило вниз. Я схопився за голову, намагаючись вдавитися в бетон, і твердив: «Боже, допоможи, Боже, допоможи». Підрив був такої сили, що за п’ять кілометрів від нас хлопці почули поштовхи — уявіть, що відчули ми?

Момент, коли росіяни підірвали новий термінал, багато хлопців описують як епізод з якогось блокбастера. Де ви перебували тоді? Що відчували?

— Чесно кажучи, я навіть трішки задрімав, тому до кінця не розумів, що сталося. В один момент плити піді мною розкрилися і я з криком полетів униз, намагаючись ухопитися за щось руками. Перше, що подумав: «Бляха, ми зараз напівпритомні будемо лежати в ямі, а росіяни просто підійдуть і накидають туди гранат!».

Отямившись, я побачив, що наполовину завалений бетоном та різним непотребом. Поряд мій автомат АКСУ, неподалік зброя Буліка, сержанта 122-го батальйону з розвідвзводу. Озирнувся — Буля намагається вилізти з-під цих завалів. Я дотягнувся до автомата й не можу рухатися, тіло застрягло, немов у болоті. Такий відчай мене охопив, злість. Кричу: «Булік, брате, не кидай мене!». А він мені: «Що ти гониш, не кину, звичайно!».

Саме Буля і Зеник відкопали мене, а потім усіх інших, кого можна було витягнути. Вони складали всіх на поверхню, поряд одне з одним. Пригадую, як один із них — Стас Стовбан — кричав, щоб йому відрізали ноги, хлопця просто затисло між бетонними плитами. Інший боєць верещав диким голосом, просив кинути йому гранату, щоб страждання закінчилися. Стаса вдалося витягнути, я ще підтримував йому поламані ноги.

Коли влітку 2015 року я потрапив у полон, то запитав так званого міністра оборони "ДНР" Кононова, навіщо вони підірвали ДАП, адже після першого підриву 19 січня майже всі українські бійці були поранені, зброя знищена, воювати не було кому — навіщо добивати? Він сказав, що нам висунули ультиматум: мовляв, українські бійці виходять або будуть знищені. Хоча нам не ставили жодних умов, не робили попереджень — якщо десь і велися переговори, то ми були не в курсі.

Як ми знаємо, ви майже не постраждали під час підриву аеропорту. Принаймні ви могли самі пересуватися...

— Саме це мене змусило шукати виходу з тієї ситуації, і я вирішив іти до наших військових по допомогу. Запитав, хто готовий іти зі мною, зголосився Зеник, і ми вдвох пішли в напрямку метеовежі.

Тієї ночі стояла гробова тиша, ми не знали, куди йдемо, хто зараз контролює цю територію. Спочатку вийшли на дачі — це вже був початок Донецька, потім звернули вбік, нас почали обстрілювати. Ми довго лежали, боялися навіть поворухнутися. Коли все затихло, стали знов шукати вихід, у темряві наштовхнулися на бетонний паркан біля злітної смуги, трохи посперечалися, у якому напрямку рухатися залі. Зеник запропонував іти ліворуч — так ми вийшли в селище Піски. Коли підходили, я навмисне ввімкнув ліхтарика, щоб ті, хто нас зустрічатиме, розуміли: ми не крадемося і йдемо з відкритими намірами. Нас зустріли бійці ДУК «Правий сектор», після кількох хвилин перевірок і допитів нам дали автомобіль і відвезли у Водяне.


Там я вийшов на комбрига. «Женя, — кажу йому, — зв’язуйся з «Червоним Хрестом», ООН, з ким хочеш — хай зупиняють бій, адже там усі поранені. Фільм «Чистилище» (російська стрічка 1997 року, режисер Олександр Невзоров. — Ред.) — це просто дитяча казка на ніч порівняно з тими подіями, які відбуваються в аеропорту...» Комбриг вислухав мене і дав три МТЛБ з піхотою. Перед тим як виїжджати туди, я сказав хлопцям: «На летовищі перебувають десятки поранених, вони злі, усе ненавидять, тому не слухайте їх, просто беріть за руки, за ноги, за все, що в них ціле, і закидайте до машин». Тобто завдання було таке: підійти до західної стіни аеропорту, одна машина стане біля його рукава; я забираю поранених на першій МТЛБ, щойно звільню місце для посадки, інша машина під’їжджає. Але здійснити задумане не вдалося.

На під’їзді нас почали обстрілювати, я кажу водію МТЛБ Саші Ворону, що треба їхати в бік «пожарки», щоб там заховатися від обстрілів. Проте ми попали в пастку, де нас просто добили...

Коли ви зрозуміли, що втілити план не вдасться?

— Просуваючись до аеропорту, я відчув, що ніс машини піднімається вгору, потім її перехилило на правий борт, і ми лягли. «Пацани, пацани, є живі?» — кричу до хлопців. — «Є», — відповідають мені. — «Відкривайте задні люки», — знову кричу їм. Щойно відкрили — і в той момент почало творитися щось неймовірне. Я побачив ідеально рівний асфальт, стінку з профілів та утеплювача. «Як ми могли перевернутися?» — промайнуло в голові. Уже згодом мені Стас Паплінський розповів, що ми втікали від вогню ДШК, я кричав, щоб їхати праворуч, а Саня, хвилюючись, кермував ліворуч. Ми виїхали на відбійник, який мені здавався горбом, і перекинулися. Я почав тягнути Ворона на себе, щоб дізнатися, чи живий він, проте хлопець був мертвий. Під час падіння металевим люком йому відтяло половину голови.

Я намагався вилізти, хотів витягнути свій бронежилет, який зачепився за щось, коли падала машина, і в цей момент окупанти стали гатити по нас з усієї зброї. Кулі лягали все ближче й ближче, і я зрозумів, що скоро настане кінець. Четверта година ранку, бій наростає, а я не можу, бляха, зрозуміти, що відбувається і де взагалі перебуваю. Дивлюся — якась світла точка летить зверху на мене, і ще бронік, сука, застряг — а в такому бою без нього ніяк... Через кілька секунд спалах і вибух — виявляється, росіяни добивали нас з РПГ. Добре, що я був за машиною: це врятувало мені життя, хоча осколок влучив в обличчя, травмував око. Форма Горка вся в дизельному пальному, вона досі не відіпралася й пахне смертю.

Хлопці, які залишилися живі, кричать, що треба йти подалі від машини. Навкруги суцільна стіна вогню, не можна нічого зрозуміти, куди йти, що робити. Побачивши пожарку, я вирішив іти до неї, але щойно вилізли на якийсь горб, як над нами щось розірвалося. «Бабах!» — пролунало в повітрі, і мені здалося, що мене по голові вдарили кувалдою, якби не шолом — не вижив би. Трошки прийшов до тями й думаю: «Бляха, та що ж це за день такий сьогодні?!». Осколки під шкірою, суглоб на пальці вискочив і стирчить убік. «Капець йому», — промайнуло в голові.

Так-сяк нам удалося зайти на пожарку, там свої мало не підстрілили — добре, що вдалося пояснити їм хто ми. Уколов собі дві дози бутарфанолу, адже там лікарів не було, а тіло боліло страшенно. Хлопці кажуть: «Давайте, шуруйте на диспетчерську вежу — там є лікар». Мені дуже пощастило, що ті хлопці заради мене залишилися, хоча вони вже хотіли відходити. Ворожі гранатометники намагалися підійти до нас, проте хлопці цілий день їх стримували — я не знаю, як їм це вдалося.

Хлопці з пожарки не хотіли відходити?

— Я не знаю, увечері під прикриттям наших мінометів, ми покинули диспетчерську вежу. Тоді Адам, який керував обороною пожежного депо, вів бій з терористами. Не знаю, він нас прикривав чи в нього була якась інша ділюга, проте там було спекотно. Дорогою до своїх ми зустріли одного бійця, який, будучи важко контуженим, блукав і не знав, куди йому йти далі. «Пацани, пацани, я іду на Донецьк, пішли зі мною», — шепотів він.

Коли ви дізналися, що оборони аеропорту більше немає?

— Уже лежачи в госпіталі. Хоча я розумів це, ще коли їхав визволяти поранених хлопців, знав, що всьому кінець...

Завдяки чому, на вашу думку, вам удалося вистояти та ще й завдати ворогові величезних утрат?

— На цю ситуацію треба дивитися ширше й розбирати потрібно детально, щоб зрозуміти те, що ми пережили в аеропорту. Окупанти штурмували нас величезними силами майже сім днів. Їхню піхоту прикривали важкі кулемети, танки, бойові машини, проте вони нічого нам не могли зробити, ми вистояли. Тільки тоді, коли росіяни підірвали аеропорт, їм удалося досягнути мети — у стрілецькому бою ці покидьки нічого нам не могли зробити.

Вони обступали нас уже з усіх боків, тиснули як могли. Ми їх підпускали до себе й давай закидати підствольними гранатами, ручними, закидали в саму гущу. Був момент, коли Ваня Зубков, цей неперевершений хлопець, прикривав нас усіх з ДШК — то була залізна протидія ворогам. А скільки наша артилерія перебила окупантів? Щільність вогню була такою, що живим на підступах до аеропорту чи на його верхніх поверхах не залишився ніхто. У цьому була наша сила. Треба воювати — тільки в такий спосіб можемо здобути перемогу.

-----------------------------------

Андрій Гречанов народився 1975 року на Дніпропетровщині. Учасник оборони Донецького аеропорту. У грудні 2014-го отримав Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Улітку — восени 2015 року чотири місяці перебував у полоні «ДНР». Сьогодні — підполковник Збройних сил України, начальник відділення розвідки 81-ї десантно-штурмової бригади.

Спілкувався: Михайло Ухман

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Російські окупанти обстріляли Красногорівку й пошкодили три житлові будинки

Збройні формування Російської Федерації продовжують обстріли цивільної інфраструктури населених пунктів поблизу лінії зіткнення. Про це повідомляє пресцентр Об'єднаних сил
 
У наш окоп Росія кинула три інформаційні гранати.


Сезон злив. Гордон, потім Онищенко, зараз Деркач. Три дні – три зливи.

За три дні в наш окоп кинуто три інформаційні гранати. Так і робляться тактичні бої в межах стратегічного плану. Зараз деяких від цієї атаки контузить. Почнуться крики: "всьо пропало", "зрада", "доколє".

Головне зараз не сіяти паніку. Тримати стрій. Приводити до тями контужених.

1) Навіть мені, не технарю, зрозуміло, що є склейки. О, значить щось виривали з контексту. Розмови за різні дати. І вони плутаються. Попереду пізніші, потім раніші. Нам показаують березень 16-го, потім лютий. Потім листопад. Потім лютий. Щось не те. Із записами працював якийсь технічний відділ ФСБ.

2) Злив зробив Андрій Деркач. Він посмішив, заявивши, що записи йому принесли журналісти-розслідувачі. Ага, амбіційний журналіст, хоч у нас, хоч у США віддав би такий шматок слави комусь? Це просто палєво, казати таку абсолютну дурню.

Знову ж, Деркач увесь час читав по писаному. Ні слова від себе. Все, до коми, те, що написав товариш генерал-майор. А між іншим – Деркач випускник школи КДБ у 1993 році. Бувших там не буває. Навіть Гіркін це підтвердив у сповіді Гордону. А значить Росія ставить на Трампа. І на дестабілізацію в Україні. Як завжди в сучасному світі – інформація відкрита. І одне повідомлення має викликати різні асоціативні ряди у різних груп.

Якщо Деркач такий правдошукач, я би порекомендував йому потішитися іншими плівками. На яких його хрещений батько Леонід Кучма дає наказ ручним міліціянтам знищити журналіста Гонгадзе. Оце би був сеанс магії з її викриттям.

3) Версія, про схему зливу: Трамп – Джуліані – Деркач – не витримує критики. Не сам же Трамп через радистку Кет передавав інфу? А офіцери ЦРУ, як і у випадку із розмовою Трампа-Зеленського, можуть не зрозуміти задуму – і тоді повториться скандал. З імпічментом. Так що єдина схема: ближній круг – ФСБ – Деркач – з прицілом на скандал у США та дискредитацією Порошенка в Україні.

4) На перший погляд неприємно має вразити те, про що говорить Деркач. Україна – під зовнішнім управлінням. Йой. Встидно?

Але чекайте. По-перше, треба пам’ятати формулу, за якою нам завжди нав’язують дискурс росіяни.

Звучить він так: чому домовлятися з Росією – це погано, а продаватися американцям – це добре?

Але давайте переставимо фразу і спитаємо Андрія Леонідовича: а чому це домовлятися (в тому числі і про гроші) з США це погано, а лягати під Росію – це добре?

І якщо спочатку здається, що Порошенко більше сюсюкається з Байденом, кожного разу заявляючи, як йому приємно чути його голос, ніби звітуючи.

Але не спішіть. По-перше, взяті саме фрази, від яких нас могло б скривити. По-друге, навіть у взятих під дискредитацію Петра Олексійовича фразах, чітко видно: так, Порошенко ніби й звітує Байдену. Але при тому, весь час апелює: ви обіцяли, ми зробили, тепер ви допоможіть. Іде переговорний процес партнерів. Навіть якщо наш партнер і є молодшим. Ну, ми ж просимо гроші. Нам потрібно. Ми і є у стані молодшого партнера. Але партнера.

Особливо там, де йдеться про "Самопоміч", чи ПриватБанк (плівка за листопад 2016-го), де явно видно спільне розуміння ситуації.

І, згадайте, саме у кінці 16-го було прийняте рішення по Коломойському. Де Байден від імені США підтримує позицію України і Гонтарєвої.

Так що зрадою тут і не пахне. Тут явна і яскрава підтримка позиції. Як модно казати: спільне бачення. І знову ж, ми чули тільки те, що може виставити Порошенка поганим. А якщо послухати все?

Так що версія – зробити Порошенка зрадником не проканає. Вже важко змінити таким способом думку тих, хто голосував проти Порошенка. І тих, хто голосував за нього.

Технологічно – це лише закріплення електоральних позицій.

5) Більше тут важливий меседж не для українського вжитку, а для американського.

У них скоро вибори. Москва ставить знову на Трампа. Чому? Бо Байден системний і прогнозований політик. Антиросійський. А Трамп антисистемний. Не те, щоб він був проросійським. Але його несистемність потрібна Росії.

Що він вчудить під час другого терміну? Почне виходити з НАТО? Зовсім заб’є на ВООЗ? На Юнеско? Чи говоритиме, що ООН – фігня? Почне холодну війну з Китаєм?

Для Росії усі несистемні і нелогічні кроки здаються привабливими. Усе, що послабляє колективний Захід. Тому і Трамп. Тому і з’явився Деркач.

Але ці звинувачення по Байдену у американському вжитку смішні. Судіть самі. Байден виглядає впевненим переговорником. Про сина і "Бурісму" у плівках ні слова – усе по справам.

Цей злив – лише використання методу "ложечки знайшлися – осадок залишився". Щоб у Штатах створили у Конгресі комісію і пів року її совали. А легковірні – відсахнулися від Байдена. Технологія.

6) Зрозуміла і роль на прес-конференції Костянтина Кулика. Чисто для того, щоб прив’язати лінію Деркача до "Бурісми".
Але хто ж такий Костя Кулик? О, це сміливий слідчий. Він багаторазово засвідчив своїми справами належність до команди Ігоря Валерійовича Коломойського.

Ну як же ж без нього. Хоча тут таке. Ми бачимо явне зближення людей Коломойського з людьми Путіна. Це вже системно. А тут теж, читав по-писаному. Від себе нічого. Його використали, щоб причепити "Бурісму". Плівок немає, є лише написаний кимось для Кулика текст. Прочитаний так погано, що хотілося б дати читати його Зеленському. У нього краще виходить.

"Бурісма" притягнута за вуха.

Висновок. Вкинутий злив мав би вибухнути інформаційними гранатами і в Україні і у США. Так і буде. Звісно, доказової бази не буде ні тут, ні там. Але кому воно потрібне?

Задача – контузити легковірних, щоб змінити електоральні настрої. Тут на проросійські. У Штатах – на антисистемні.
Щоб технології на нас не впливали – треба приміняти мінімальні дедуктивні методи.

Перший із них: кому вигідно? А скандал потрібен Путіну. Ну і у нас – одній бородатій бабушці.

Так, що, як закликав один комік, поки не став президентом: ДумайТе. А як став – перестав.

Віктор БОБИРЕНКО
 
Гаага тут ні до чого: чотири зауваги щодо скандальної розмови з Гіркіним

Востаннє (сподіваюся) про нашого лисого Штірліца, без якого суд у Гаазі просто пропаде.

1. Гіркін – це зухвалий ідейний терорист, котрий ніколи не приховував багатьох своїх злочинів, навпаки, хизувався ними. Він дав сотні різних інтерв‘ю, написав у Росії навіть книгу про свої "подвиги". Він розумний і спритний, розповідає лише те, що хоче, або те, що вже неможливо приховати. Тому практична доказова цінність його чергового інтерв‘ю для слідства й суду нульова.

2. Як і більшість терористів, головне, чого він шукає – пабліситі. Це не лише лестить самолюбству й дозволяє пропагувати свої ідеї, але й розкриває гаманці потенційних спонсорів, ефективно вербує однодумців, а також політично капіталізує ім‘я злочинця. А це може його на певному етапі навіть урятувати. Згадайте хоч історію, як ефесбешник Луговий, якого британці викрили як виконавця вбивства Литвиненка, одразу ж став депутатом Держдуми.

3. Найяскравішою демонстрацією реальної оцінки правоохоронцями зусиль Гордона "під прикриттям" є його моментальне самовикриття. Замисліться самі: якщо його "збір доказів для Гааги" має бодай найменший сенс, то галас, який піднявся в Україні з його приводу, мав би лише підняти його цінність, адже тепер зрадники й терористи відчуватимуть до нього більшу довіру. Натомість його публічно і моментально зливають.

До речі, ніхто навіть для проформи не посилається на офіційний дозвіл слідчого на розголошення таємниці, без чого всі ці заяви (як самого Гордона, так і членів його фан-клубу) є прямим порушенням закону. Повірити, що слідчий і процкер винесли процесуальний документ – у неділю, диким поспіхом, без належного узгодження й із єдиною метою врятувати "репутацію" пана Гордона – може тільки геть не знайома з реаліями роботи правоохоронців людина.

4. Тут цікава позиція і самого Гордона. Адже оприлюднення факту, що під прикриттям легенди журналіста-інтерв‘юера працює дізнавач-правоохоронець, могло б означати:

– серйозну проблему із професійною етикою та кар‘єрою журналіста взагалі;

– неможливість продовжувати функціонувати як секретний агент;

– загрозу життю самого Штірліца через бажання ворогів помститися тому, хто їх так хитромудро "розробляв".

І хтось буде нам доводити, що слідчий за кілька годин у вихідний день зважив усі ці ризики та прийняв рішення дозволити Гордонові "розсекретитися"? Облиште, тут не всі ідіоти, а лише троє з чотирьох.

Просто визнаймо, що певний позбавлений усіляких моральних гальмів журналіст робить рекламу терористам і державним злочинцям, заробляючи на хайпі. А безпринципні керівники правоохоронних органів його відмазують від суспільного осуду.

І Гаага тут ні до чого.

Карл ВОЛОХ
 
Вот напрасно люди дают русским возможность затащить себя в эти исторические дебри, в которых никто толком не разбирается, и в которых любые "крым всегда был........." становятся какими-то незыблемыми постулатами, потому что пока ты формулируешь своё "нуу.. Екатерина.. ну.. Потёмкин.. ну.. переселенцы..", он уже успеет двадцать раз тебе повторить, что ты мудак и всё это бред и "крым всегда был......."
История- это прикольные сказки для взрослых.. их можно читать на ночь впечатлительным барышням, чтобы они влажно мечтали о доблестных рыцарях без страха и упрёка, но при этом не задумывались бы о том, как эти рыцари справляли всякую нужду, не снимая своих красивых и блестящих лат.

Все разговоры об истории нужно пресекать аксиомой:
У Украины есть государственная граница. Эта граница признана всеми странами мира. Изменение границы государства без разрешения этого государства- это война. Всё!
И вот это всё "... всегда был...", да ".. спросите у местных..."- это всё глупая лирика, которая к реальности не имеет никакого отношения.

А вместо этого мы даём втянуть себя в исторические дебри, в которых xуйло побеждает половцев, печенегов и гугенотов с аравийцами и аннунаками, и где Ленин начал вторую мировую войну с Наполеоном, потому что в Боснии застрелили президента Кеннеди с супругой.
 
У меня тут другой вопрос...

Я пытаюсь понять, почему меня совершенно не трогает факт интервью Гордона с Поклонской и Гиркиным?
Я всеми силами пытаюсь Гордона за это как-то возненавидеть.. и не могу.. :незнаю:
Американская журналистка тоже брала интервью у xуйла.. и тоже пыталась у него выяснить, почему он такой уёбок.. а он в ответ включал дурачка и рассказывал очередные анекдоты про бабушку...
Ну и что с того?
Журналист для того и нужен, чтобы брать интервью у кого угодно.. хоть у Гиркина, хоть у Осамы, хоть у дьявола.

И да.. я считаю нормальным, если бы какой-то советский журналист взял бы интервью у Гитлера, или Геббельса и попытался бы у него выяснить, отчего тот так ненавидит СССР и зачем он на него напал-то?
Другое дело, что ответ того же Гитлера мог бы очень не понравиться руководству СССР.. Не зря же всем этим гитлеровским бонзам не давали говорить про дружбу с СССР на нюренбергском процессе..

Интервью с Поклонской скорее всего просто бессмысленное, потому что сама Поклонская- это пустышка.

А вот Гиркин- это враг идейный.. он имперец и нацист.. Таких, как он, действительно нужно изучать глубоко, чтобы иметь возможность противопоставить его идеям свои.
К слову, я Гиркина стараюсь смотреть постоянно.. и его "украинский народ нам братский и вообще украинцы- они почти, как люди.." очень замечательно укладываются в его же теорию о том, что украинцев нужно взять за руку и привести к светлому будущему, потому что сами они... ну.. выше написано.. "почти, как....."
И вот если его носом тыкать в откровенно нацистскую формулу "почти как..", то все остальные его идеи, которые очень логично базируются на этом его постулате, разлетаются в пыль.
 
Іде переговорний процес партнерів. Навіть якщо наш партнер і є молодшим. Ну, ми ж просимо гроші. Нам потрібно. Ми і є у стані молодшого партнера. Але партнера.

Я в принципе не понимаю сути претензий. Чтобы не повторяться, из другой ветки:

Так а что случилось? Шокин потенциально был ценен стране более чем на миллиард долларов, или Порошенко снял Шокина по требованию xуйла?

Так нет, я вроде слышал что разговор якобы с Байденом был - так это представитель союзного нам государства, оказывающего наибольшую геополитическую поддержку нашей стране во всем этом блядском мире, тогда в чем вопрос, я не пойму?

Интересно, с точки зрения ваты Сталин, во время ВОВ2 торгующийся с союзниками выдвигающими СССР условия предоставления помощи тоже "государственным преступником" был?

Высосать тут гос. измену может только Шарий, Говорящая Жопа Бени и прочие достойные люди. Тут обсуждать нечего в принципе.
 
А вместо этого мы даём втянуть себя в исторические дебри

Обычно отвечаю что последний кто в Европе до xуйла использовал термин "историческое право" и на этой базе строил свои территориальные притязания был Адольф Гитлер. И он также любил обосновывать свои территориальные претензии к соседям тем, что в этих странах притесняют немцев и они "разделенный народ".

Скрепная российская вата впадает в ступор после этого. Ну прикинь параллель Гитлер = xуйло для потомственных победобесцев!? Работает на 100%, пользуйтесь :)
 

Ничего. Хорошего. Особенно когда "журналист" играет роль подставки под микрофон для 3.5 часового продвижения кремлевских нарративов, улыбаясь и поддакивая этим упырям, пока те выполняют прием называемый "Окно Овертона" в отношении украинского информационного поля.

Информационное поле блокируют не потому, что конкретно тебя могут охмурить, а потому что говна поесть может масса "овощей", не способных к критическому восприятию услышанного.
Надеюсь я понятно выразил свою мысль.

Пы.Сы. Наглядный пример - Идиот который сегодня давал пресс-конференцию журналистам. Послушай что он ответил на вопрос о том, осознает ли он ответственность за то, что на всю страну обвинил людей в преступлении, которого они, возможно не совершали. То что он ответил - ничего более тупого я себе представить не мог, у меня волосы дыбом стали, меня реально чуть не стошнило от сюрреализма происходящего.
Так это президент. И при этом он - ЮРИСТ!
 
Высосать тут гос. измену может только Шарий, Говорящая Жопа Бени и прочие достойные люди. Тут обсуждать нечего в принципе.
Судя по тому, что я знаю, увольнение Шокина было официальным и открытым условием от США для Украины. США утверждали, что Шокин контролирует крупные коррупционные потоки и отказывались предоставлять Украине миллиардный транш без увольнения этого чиновника.
То есть, ничего нового и сенсационного в этих плёнках нет. Там всего лишь обсуждение того, о чём обе стороны говорили открыто.

А гос измену для Порошенко могут сооружать из чего угодно.. даже из цвета его костюма, или угла наклона головы..
Для россии Порошенко- это основной якорь для достижения своих целей и для них принципиально важно убрать его с политической сцены окончательно.

К сожалению, в этом случае цели россии совпадают с личными целями нынешнего президента Украины.

Ничего. Хорошего. Особенно когда "журналист" играет роль подставки под микрофон для 3.5 часового продвижения кремлевских нарративов, улыбаясь и поддакивая этим упырям, пока те выполняют прием называемый "Окно Овертона" в отношении украинского информационного поля.

Информационное поле блокируют не потому, что конкретно тебя могут охмурить, а потому что говна поесть может масса "овощей", не способных к критическому восприятию услышанного.
Надеюсь я понятно выразил свою мысль.

Пы.Сы. Наглядный пример - Идиот который сегодня давал пресс-конференцию журналистам. Послушай что он ответил на вопрос о том, осознает ли он ответственность за то, что на всю страну обвинил людей в преступлении, которого они, возможно не совершали. То что он ответил - ничего более тупого я себе представить не мог, у меня волосы дыбом стали, меня реально чуть не стошнило от сюрреализма происходящего.
Так это президент. И при этом он - ЮРИСТ!
Ну.. блокировка- это отдельная тема. Я так думаю, что блокировка- это больше экономические санкции, чем политические.
Любой любитель русского мира может приспокойно ходить по однокрассникам и другим русскочелюстным помойкам.
А вот вести бизнес в Украине эти "яндексы" уже так открыто не могут.
В этом смысл.
И мне не кажется, что если не давать какому-то идейному прорусскому украинцу смотреть на Гиркина, то он станет меньше любить xуйла.

С другой стороны.... молодые люди не попадут под влияние "величия", которое молодым людям так нравится.... То есть да.. надо признать, что политическая составляющая тоже имеется.. и наверное не малая.

Что касается самого интервью... Гиркин и без Гордона вещает на кучу всяких ютюбовских каналов, где его можно видеть почти каждый день.
Но там он обычно говорит только на те темы, которые хочет.
Трёхчасовое интервью с вопросами, которые составлены украинской стороной- это для него формат непривычный, а поэтому он может и ляпнуть что-то новенькое.

Но я говорил не совсем об этом.
Я говорил только о том, что мне лично сам факт того, что украинский журналист берет интервью у русского нациста, не кажется чем-то сверхестественным.

Кстати, я тут.. где-то... после интервью с Поклонской.. читал (или смотрел), как кто-то приводит довод, что "вы можете представить себе американского журналиста, который берёт интервью у арабского террориста, который убивал американцев?".. Так вот.. я не только могу это представить.. Такие интервью есть и их вполне достаточно.
Другое дело, что арабские террористы обычно не хотят давать интервью западным журналистам и вместо этого отрезают им головы.. но несмотря на это количество западных журналистов в арабских странах не особо падает.
Надо же знать, что движет террористами.
Зная их идеологию проще разрабатывать контр-идеологию. Трудно бороться с врагом, которого ты не понимаешь.
 
разговор с ними короткий.
кафе "сепар" или лифт с этим замечательно справляюцца
 
В Ливии, где раньше поддерживаемую Кремлем Ливийскую национальную армию Халифы Хафтара выбили с базы под Триполи, продолжаются ожесточенные бои.

Как сообщил 21 мая представитель международно признанного Правительства национального согласия Мохаммед Гононо, бойцы ПНС атаковали войска Хафтара на востоке страны и уничтожили шесть систем ПВО, которые ему передала россия (страна-террорист).

Видео уничтожения российского самоходного зенитного ракетно-пушечного комплекса "Панцирь-С1", один из которых ранее достался в качестве военного трофея, сняли на видео.

ЗРПК был уничтожен при помощи турецкого беспилотника в районе города Тархуна, который наемники Хафтара используют в качестве логистического центра и командного штаба.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Назад
Зверху Знизу