Змінюй хід війни! Допомагай ЗСУ!

27.08.14 вторжение войск РФ

  • Автор теми Автор теми CAXAP
  • Дата створення Дата створення
Ооо...Это , кажется, диктор украинского радио в прошлом, а может и настоящем.

Не знаю. Но чтец он - от Б-га.
Кстати, он читает сборник "Голодомор 1932-1933 годов в Украине - глазами историков, языком документов".
Если есть желание и силы это прослушать.
 
1 ч. ·
День, который вошел в историю нашей страны. Люди, которые пишут эту историю. Петро Порошенко, совершивший то, о чем мечтали до него величайшие наши соотечественники.
Я, пишущий сейчас эти строки, атеист. Так сложилось и так оно и есть. И мне должно было бы быть достаточно параллельно про какие-то религиозные события. Но я понимаю эпическую важность происходящего - нашу борьбу за Независимость страны. Впервые за века.
И кто-то будет сейчас говорить о том, что есть проблемы куда более важные. Будут приводить примеры платежек (блин), маленьких зарплат (блин), больших цен (блин). Это будут писать люди, которые внутренне еще не созрели до понимания важности НЕЗАВИСИМОСТИ. Они не плохие и не хорошие, они просто еще не готовы быть патриотами, когда своя страна - превыше всего.
В 1991 году независимость досталась нам без борьбы, так, даром, просто. Мы не осознали, не прочувствовали, не пропитались. Долгие годы отмечали Новый Год дважды - по Москве и по Киеву, зачем-то слушая Ельцина и не обращая внимания на Кучму. Долгие годы мы значительно больше переживали за какие-то события в россии, не обращая внимания на свой собственный дом. А потом пришла расплата и мы стали бороться за нашу свободу, за нашу независимость, за нашу страну, за Украину.
Сегодняшний день - это выигранная битва. Еще не выиграна война, но мы выиграли грандиозную битву. Мы все. С нашим Президентом во главе этой битвы.

Мы победили сегодня, мы победим в каждом последующем сражении.

Юрий Бирюков,
атеист ПЦУ
 
...Книга есть хорошая, "На берегу", Шюта Невила... По нему еще одноименный фильм поставлен. Кстати, он произвел такое страшное впечатление, что ООН (не к ночи будет упомянута эта контора) приняло решение в так называемый День мира показать его одновременно во всех странах.
Книга все равно намного лучше.
Кто не читал - очень рекомендую.
А как фильм называется,не знаете?
 
Не знаю. Но чтец он - от Б-га.
Кстати, он читает сборник "Голодомор 1932-1933 годов в Украине - глазами историков, языком документов".
Если есть желание и силы это прослушать.

цей голос з дитинства. Раніше радіо було включене майже завжди, бо по "ящику" крім "Будільніка" в неділю, дивитись було нічого. А, ще ж Дідусь Панас був :). Зі своєю казочкою, як пес Рябко сам себе уві сні злякав.
 
цей голос з дитинства. Раніше радіо було включене майже завжди, бо по "ящику" крім "Будільніка" в неділю, дивитись було нічого. А, ще ж Дідусь Панас був :). Зі своєю казочкою, як пес Рябко сам себе уві сні злякав.

А я, почему-то, совсем не помню дикторов радио. Только противный голос: "Здравствуйте, ребята! В эфире - "Пионерская зорька!!!". Зима. Темень за окном. Самый сладкий сон. И этот вопль. Ненавижу.:D
 
А я, почему-то, совсем не помню дикторов радио. Только противный голос: "Здравствуйте, ребята! В эфире - "Пионерская зорька!!!". Зима. Темень за окном. Самый сладкий сон. И это вопль. Ненавижу.:D

та то вы забыли совковый гимн в 6-00. Не знаю, то ли это антисоветчики постарались, то ли случайность, но на каникулах иногда приходилось подниматься в это время под этот музон :рл: Какой ужас! Я даже маму в этот момент ненавидел! :) наверное поэтому и сам антисоветчиком вырос :D
 
Сергій Захаров: «Донецьк мене відпустив, але все одно наздоганяє постійно»

695d908ec26c7a7fd0c67ade78198e02.jpg


Донецький художник Сергій Захаров, відомий як автор вуличної експозиції фанерних карикатур на лідерів «Новоросії», через яку у 2014 році він опинився в полоні, розповів Тижню про позачасову актуальність квартирників, складні відносини з покинутим містом і ставлення до політиків із творчої когорти.

Сергію, одразу після звільнення з полону ви переїхали до столиці. Чи вдалося знайти за ці роки своє «місце під сонцем»?

— Я не можу сказати, що відразу опинився в центрі столичної тусівки, та навряд чи це взагалі було ціллю. Нині моя основна творча активність зосереджена на невеличкому квартирному просторі, такій собі маленькій галереї, власник якої — самобутній художник, талановитий хлопець, теж колишній донеччанин Дмитро Коломойцев. Коли він два роки тому повернувся з АТО, ми вирішили організувати об’єднання з кількох художників, назвавши його «Укрмакровсесвіт». Постійний склад — шестеро-семеро осіб, але ми відкриті для нових людей, які приєднуються до наших нових проектів. Знаєте, як це буває: сиділи разом із друзями, спілкувалися, подумали, раз серед нас є художники, чому б не зробити власну галерею? Простір — одна кімната, але тут ми вільні у своїх бажаннях, ідеях, втіленнях. Нема графіка чи обов’язків, усе відбувається спонтанно. Накопичилася критична маса робіт, народилась ідея: ми робимо виставку.

А чому формат саме квартирників? Для цього є актуальні причини?

— Усім зрозуміло, чому такий формат був популярний у радянські часи: цензура, ореол таємничості... Нині йдеться не про ідеологічні причини, бо казати в нас можна все, що бажаєш, та й не тільки у творчості, особливої заборони ніхто не відчуває. Водночас певна кастовість великих галерей усе ж таки актуальна, хоча за цей час я мав різний досвід експонування своїх робіт. Але квартирник — то не тільки виклик, маніфестація, протест, а й новий досвід, де ти заразом і художник, і куратор. Я не думаю, що тут є якась закритість чи спеціальна вибірність. Так, фізично неможливо запустити натовп, але чи у всіх великих галереях ті натовпи є постійно? Це мистецтво для певного кола людей, ми навіть рекламуємося виключно серед зацікавлених. Для мене цінний такий формат і досвід, я не вважаю його просто стартом для чогось масштабнішого, бо це цікаво.

Наприклад?

— Експозицій і перформансів була вже маса, різні та яскраві, але без зайвого пафосу, щось на кшталт «персональної виставки одного з найменш невідомих українських художників». Нещодавно в нас відбулася цікава подія «Щось буде». І ми дещо зробили. Сама експозиція у квартирі не мала чіткої тематики, але вона й не задумувалася як єдина мета. Під час виставки ми виходили назовні, робили вуличні акції. Знайшли, наприклад, два віконні отвори, поруч із якими всі були зі склом, а ці закладені цеглою. Там просто просилися якісь картини для експозиції! Люди підходять, запитують: що це таке, навіщо?

А ми пояснюємо: ось ви не ходите на виставки, тому ми принесли картини до вас у двір. Ще одну акцію зробили біля дивної радянської будови, перед входом до якої залишилася цегляна фігура людини, що сидить. Ми пошили для неї голову мамонта. Адже десь біля цих місць 1893-го й знайшов Вікентій Хвойка скупчення великих кісток мамонтів і відкрив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку, що існувала близько 20 тис. років тому на Подолі в Києві. Тож ми таким чином показали щось цікаве тим, хто живе тут, і, може, гадки не має про знаменитих мамонтів! До речі, у цій акції брали участь і наші гості: Вірляна Ткач, нью-йоркська кураторка виставки про Леся Курбаса, що відбувалася в «Мистецькому арсеналі», та режисер Андрій Ткач.

Це для його документального фільму ви малювали?

— Так, його стрічку «Голод до правди» вже показували в багатьох країнах, вона вийшла й у нас на великому екрані. Це історія про канадську журналістку, яка приїхала до Радянського Союзу й побачила Голодомор на власні очі. Але важливо, що в ньому паралельно показано сучасну історію, яка пов’язує події часів Голодомору з агресією Росії, що спостерігаємо тепер. Я малював ілюстрації до історії полоненого Сергія Глондаря. Адже мені близька не тільки загальна тематика полону — я зображую реальні місця та події, знайомі з власного досвіду. Вулиці та будівлі Донецька, наприклад. Цей фактаж теж важливий.

Ви відчуваєте постійний зв’язок із покинутим містом?

— Так вийшло, що майже всі мої колеги з об’єднання так чи інакше пов’язані з Донецьком. Але більшість із них уже давно переїхала до столиці, я єдиний, кому довелося зробити це через війну, вимушено та за трагічних обставин. Утім, не розцінюю таку ситуацію як спеціальне земляцтво. Не думаю, що це якось впливає на творчість, формує щось на кшталт «донецького стилю» чи чогось такого. Я взагалі дуже ціную колективний розум, атмосферу, можливість зробити цікаву річ разом. І точно не ділив би творчість за територіальною ознакою. Просто приємно, коли пригадуєш спільних знайомих, коли розповідаєш історії з минулого, усі розуміють, де це відбувалося, бо для них це знайомі місця.

8359164e2edbe0400a60adc8022b16be.jpg


Донецьк вас відпустив?

— Так, але все одно наздоганяє постійно. Я вже казав про фільм з ілюстраціями з Донецька, також видав окрему книжку коміксів «Діра» про моє перебування в полоні «ДНР», де містяться прямі посилання до цього міста. Не так давно був ще проект, який профінансували німці, — дев’ять документальних графічних розповідей про цю війну. Там я малював історії полонених, бійців, волонтерів, мешканців територій, де тривають бойові дії. Та й нині знову розмірковую над утіленням ще одного графічного роману, але вже вигаданої історії, яку написав мій друг-письменник, про те, як якась міфічна істота потрапляє знову ж таки до Донецька у 2014‑му. Гадаю, місто безповоротно не відпустить ніколи, але це вже не боляче, немає нав’язливого бажання повернутися, не відчуваю душевних страждань.

Ваша гостра сатирична інсталяція з намальованими «моторолами» на вулицях Донецька стала відома у всьому світі. Чи працюєте ви й далі у сфері соціальних проектів?

— Тоді ж, 2014 року, в «Ізоляції» було створено інсталяцію «Картковий будинок», де ми зробили великі карти із зображенням лідерів «ДНР» та «ЛНР» і побували з ними в усіх європейських столицях. Наступним значущим моїм проектом стала участь у виборах мера Маріуполя у 2015-му. Хотілося показати людям, що це місто може бути зовсім іншим, розвиватися в новому напрямку, і то не катастрофа, як намагаються запевнити представники великого бізнесу. Бо там є порт, унікальне море, курорт. Усе сьогодні вбила металургія, і ось це катастрофа. Але люди взагалі не бачать іншого варіанта. Було цікаво, ми добре попрацювали. Зрозуміло, що виграла людина Ахметова. Я не сподівався на приголомшливі результати, так як тоді кандидатів ви*явилося дуже багато, за декого взагалі не віддали жодного голосу. Однак за мене навіть хтось проголосував!

У тому випадку був важливий сам процес: щодня ми організовували акції, перформанси, розробили цікаву передвиборчу програму, зібрали художників. Наприклад, почистили територію біля синагоги, створили унікальний виставковий простір, щоб маріупольці могли побачити місцеві таланти. У мене тоді був помічником Дмитро Потєхін — київський блогер, який теж побував у полоні, бо поїхав до Донецька подивитися, що там відбувається. До речі, його тримали на території «Ізоляції». Чи вважаю я, що художник може бути мером? Це цілком реально, і світова історія знає багато таких прикладів. Але, чесно кажучи, я не прагнув перемоги, просто хотів показати людям, що є альтернатива, навіть якщо ніхто її не показує. Переконаний, що мати президентом художника, музиканта чи актора неможливо та й небажано, особливо тепер. Бо йдеться про стратегію держави, а не тільки про якусь господарчу функцію.

Спілкувалася: Єлизавета Гончарова

Матеріал друкованого видання № 50 (578) від 13 грудня

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
 
Віталій Барабаненко

Як вам таке.
Усик получил орден преподобного Ильи Муромца 1 степени. Награду ему вручил Митрополит УПЦ Московского Патриархата Онуфрий. Церемония прошла в зале Национальной оперы Украины


fgh6ba.jpg

ecda6e8a6ad80e24c22d0182afe5a3b8.jpg
 
та то вы забыли совковый гимн в 6-00. Не знаю, то ли это антисоветчики постарались, то ли случайность, но на каникулах иногда приходилось подниматься в это время под этот музон :рл: Какой ужас! Я даже маму в этот момент ненавидел! :) наверное поэтому и сам антисоветчиком вырос :D

Забудешь его, как же...
Но, похоже, родители у меня над ухом радио только в 7 утра включали, папа в своем доме ТОТ гимн лишний раз не терпел.
 
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.


для чистоты эксперимента нужно сравнить обе экранизации

Да, я видела, хороший фильм. Но многое он не охватывает по сравнению с книгой и изменено кое-что очень важное, по-моему, не в пользу сюжета.
 
Назад
Зверху Знизу