Антон Колумбет
Подписаться
10 ч.
Як перестати боятися і полюбити майбутнє.
Все просто. Потрібно будувати процеси. Не досягнення, не "швидкі перемоги", не фоточка "дивіться ми принесли ніштяк Миколі із Жашкова". Процеси.
Чим відрізняється процес від всього наносного? Він дуже довго розробляється, ще довше впроваджується, але працює самостійно. Коли ви щось робите, намагаючись на своєму маленькому рівні побудувати країну своєї мрії (а я сподіваюсь що ви це робите, інакше ви бяка), зупиніться на хвилинку і перевірте, що саме. Перевірити дуже просто - вводна "мене немає". Просто уявіть що ви зникли, пішли, поїхали в Парагвай на десять років рятувати мурахоїдів. Що відбудеться?
Якщо все рухне - то ви просто колотились, ситуативно реагуючи на події. Якщо все буде працювати і далі - вітаю, ви будували процес.
Це як дитина. Її потрібно народити, навчити, поставити на ноги і далі вона самостійно випихує вас з свого життя і біжить робити власні помилки. Але живе.
Позавчора працював як член комісії Ради Громадського Контролю при НАБУ по рутинній задачі. І з'ясувалось, що один з присутніх є учасником програми "Доступне житло", на впровадження якої пішло два роки роботи в тому числі і мене. Це дуже, дуже дивне відчуття - бачити як щось, що запустилось в муках, самостійно працює собі, а ти навіть і не в курсі. А ще мені бодай вперше в житті подякували, помічу собі в календарі червоним кольором
Але ось це - був процес.
Останні п'ять років відбувалась розбудова громадянського суспільства в Україні. Громадянське суспільство - це ті самі активні громадяни, які безпосередньо впливають на оточуюче середовище, змінюючи його згідно власних уявлень. Наш прогрес в цьому питанні важко навіть осягнути - Україна лідер серед європейських країн по темпам зростання самоствідомості, а лідери громадської думки по суті вже є повноцінними "watchdog"ами, контролюючи кожен крок влади.
Так. звісно, що не всі такі. Велика кількість громадських активістів не будують процеси, а витрачають весь свій час виключно на язвітєльні срачики один з одним в фейсбучиках. Це пєчалька, але що поробиш, народу треба когось раз на місяць показатєльно распнуть.
Зараз, під час безпрецедентної в історії нової України зміни влади, багато хто з громадян занепокоєний - що ж буде далі? Що ж там наприймає оця влада, чи не заведе вона нас у пастку/пунш/проросійський реванш/Око Бєзумія? Хоча правильне питання лише одне - а що Я зробив для того, щоб побудувати або прийняти участь в процесі, який допоможе мені бути інтегрованим в прийняття рішень? Нічого не зробив? Написав псто на фейсбуці, в якому я обурився? І шо? І всьо? Біда.
Люди, які будують процеси, нічого не бояться. Вони знають гірку правду - або побудовані ними рухи, інституції і інші "центри тяжіння" зможуть впливати на прийняття рішень, і тоді абсолютно неважливо, що саме придумує влада - громада її завжди поправить. Спочатку експертним середовищем, потім громадськими організаціями, потім акціями і так аж до марічкосвітнсього пуншу.
Або ні, все це фікція, дим, морок, сплачений кров'ю кращих дітей Вітчизни, візії фломастером на фліпчарті для мейлстоуну чергового гранту або буквочки на екрані від популярного блогера, який насправді нездатний зібрати п'ять людей на шашлики. І тоді - так нам і треба.
Гуртуйтесь, будуйте процеси, контролюйте владу, будьте конструктивними, розумними та зубатими бусєчками - і Україна буде процвітати при будь-якій владі.
Так бачу.
