Статус: Офлайн
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
27.08.14 вторжение войск РФ
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Статус: Офлайн
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Статус: Офлайн
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Реєстрація: 02.02.2012
Повідом.: 26796
Статус: Офлайн
Реєстрація: 27.05.2014
Повідом.: 17275
Реєстрація: 27.05.2014
Повідом.: 17275
На одной из фото стоит американец с заляпанной по локоть цементом рукой. Цемент на незащищённой коже! Цемент сушит и буквально "жрёт" кожу. И солдаты с лопатами без перчаток. Что-то у меня разрыв шаблона случился после этих фоток.
fesky64
F
Вкладення
Та ладно.
===
Ни дня без зрады. Свитолина вчера была в 1/4 финала, можно сказать 25%, а сегодня уже нет.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 19.08.2018
Повідом.: 522
Реєстрація: 19.08.2018
Повідом.: 522
Верховный Главнокомандующий имеет полное право принимать решение – проводить парад или нет. Однако, это свидетельствует о его приоритетах.
Решение проводить военный парад на День Независимости Украины или нет является правом президента Украины, которое зависит от его приоритетов. Об этом во вторник, 9 июля, заявил пятый президент Петр Порошенко, комментируя информацию об отмене парада президентом Зеленским в студии Прямого канала.
При этом Порошенко подчеркнул, что парад – это значимое событие не только для армии, но и для украинского народа, ведь он демонстрирует тот прогресс в развитии ВСУ, который был достигнут в течение года.
"Военный парад – это не только время и событие, когда армия отчитывается перед народом о дистанции, которую она прошла за год с предыдущего парада. Но это и событие, когда народ имеет возможность отдать дань и уважение своей армии. На сегодня армия и воины являются наиболее уважаемой институцией, которая пользуется наибольшим доверием народа Украины. Я думаю, что лишать людей этого было бы не очень дальновидно", – отметил Порошенко.
Однако, экс-президент подчеркнул, что Зеленский, как Верховный Главнокомандующий Вооруженных сил Украины, имеет полное право принимать решение – проводить парад или нет.
"Это зависит от приоритетов господина Зеленского", – сказал его предшественник.
Он также сообщил, что проведение парада стоило значительно меньше денег, потому что наиболее затратные мероприятия были отменены.
"Я намеренно все дорогие удовольствия отменил. В том числе воздушный парад, где нужно было большое количество авиационного топлива. Форму, которую выдавали на парад, выдавали все равно, это предусмотрено в условиях обеспечения", – сообщил Порошенко.
Он также отметил, что денежные премии ко Дню независимости получали и участники парада, и бойцы в зоне проведения боевых действий.
Напомним, сегодня президент Зеленский заявил об отмене парада на День независимости.
Напомним, в параде ко Дню Независимости в прошлом году приняли участие 4,5 тысячи военнослужащих.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Голова Південного командування збройних сил США адмірал Крейг Фоллер на слуханнях в Сенаті заявив про присутність у Венесуелі російських військ.
«У Венесуелі є російські війська і є російські підрядники оборонного сектора, що підтримують режим Мадуро», – заявив він.
Таким чином Фоллер прокоментував заяви Москви про те, що російських військ у Венесуелі немає.
«У Венесуелі є російські війська і є російські підрядники оборонного сектора, що підтримують режим Мадуро», – заявив він.
Таким чином Фоллер прокоментував заяви Москви про те, що російських військ у Венесуелі немає.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Компания Amazon может начать строительство технопарка в Энергодаре. Известно, что все соответствующие разрешительные документы готовы, сообщает "Багнет" со ссылкой на местные СМИ.
По предварительной информации, прямые инвестиции в течение пяти этапов реализации проекта составят 11,2 млрд грн. Проект предусматривает создание около 2 тысяч легальных и высокооплачиваемых рабочих мест. При этом поступление налогов от деятельности предприятия составит более 1 млрд грн в год.
В Энергодаре компания Amazon будет действовать через своего представителя - "Дайналайн Констракшн". Технопарк будет представлять собой центр обработки данных, который будет расположен в промышленной зоне. Комплекс будет включать в себя 18 зданий, среди которых дата-центр, где будут храниться данные, административные здания, агрокомплекс и вертолетная площадка.
По предварительной информации, прямые инвестиции в течение пяти этапов реализации проекта составят 11,2 млрд грн. Проект предусматривает создание около 2 тысяч легальных и высокооплачиваемых рабочих мест. При этом поступление налогов от деятельности предприятия составит более 1 млрд грн в год.
В Энергодаре компания Amazon будет действовать через своего представителя - "Дайналайн Констракшн". Технопарк будет представлять собой центр обработки данных, который будет расположен в промышленной зоне. Комплекс будет включать в себя 18 зданий, среди которых дата-центр, где будут храниться данные, административные здания, агрокомплекс и вертолетная площадка.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Уровень радиации у затонувшей в Норвежском море советской подлодки превышает норму в 100 тыс. раз
Норвежские исследователи определили, что на подводной лодке "Комсомолец" до сих пор происходит утечка радиоактивности.
Норвежские исследователи определили, что на подводной лодке "Комсомолец" до сих пор происходит утечка радиоактивности.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Міністр закордонних справ України Павло Клімкін упевнений, що президент РФ Володимир Путін поверне 24 українських моряків уже найближчим часом.
Про це Клімкін розповів в ефірі ATR.
"Я впевнений, що звільнять. При чому – найближчим часом. Для Путіна важливо вирішити це питання. У контексті наступного саміту Великої сімки, у контексті того, що будуть зустрічі щодо Донбасу. Можливо, у нормандському форматі, можливо – якось інакше", – сказав він він.
Про це Клімкін розповів в ефірі ATR.
"Я впевнений, що звільнять. При чому – найближчим часом. Для Путіна важливо вирішити це питання. У контексті наступного саміту Великої сімки, у контексті того, що будуть зустрічі щодо Донбасу. Можливо, у нормандському форматі, можливо – якось інакше", – сказав він він.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 30.11.2009
Повідом.: 6379
Реєстрація: 30.11.2009
Повідом.: 6379
Конечно жаль что Украина не преисполнится гордости при взгляде на проход коробочек по крещатику, но какая может быть гордость у малоросов? 73% доказали что все это им не нужно. Им бы шаурму да шашлыки во дворе на праздничек, сути которого они даже не понимают. А 25% как то потерпят, переждут. Мы дольше ждали.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 30.11.2009
Повідом.: 6379
Реєстрація: 30.11.2009
Повідом.: 6379
Я с этим согласен. Но думаю что внешний посыл от этого недопреза и так всем ясен без слов. Да и агрессору все давно понятно.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 27.05.2014
Повідом.: 17275
Реєстрація: 27.05.2014
Повідом.: 17275
Федь, ты во времени заблудился, Порох уже не у власти, нынче майдан против интересов кинобарыги.
Мистецтво розстановки пріоритетів
Чому легковажити темою війни небезпечно і в чому полягає місія медіа-спільноти
Одним із найпомітніших здобутків попередньої влади є те, що війну на Донбасі вдалося зробити для більшості українців практично невідчутною. Звичайно, про війну не забули: понад 80% наших співгромадян вважають її важливою проблемою («Рейтинг», 2019). Однак пам’ятати про проблему й усвідомлювати масштаб — це дещо різні речі. І якраз із останнім ситуація дещо тривожна. Так, у лютому серед нагальних загроз для України війна з Росією посіла лише п’яте місце, поступившись трудовій міграції, економічному спаду, зубожінню населення та інфляції (Центр «Соціологічний моніторинг» та інші, 2019). Ще промовистіший приклад — покращення ставлення українців до Росії. Якщо в травні 2015-го кількість її симпатиків обвалилася до рекордних 30%, то на початку 2019-го вона зросла до 57% (КМІС). Це означає, що війна стає все менш впливовим чинником українського життя: про неї пам’ятають, але на порядку денному вона поволі відсувається на другий план. Певною мірою це об’єктивний процес: дається взнаки тривала відсутність масштабних бойових дій. Однак тенденція загрозлива. Це питання не моралі, а національної безпеки, оскільки потужна суспільна підтримка протистояння ворогові та усвідомлення високих ставок є складовими обороноздатності країни (RAND, 2018). Враховуючи поточну політичну ситуацію, випадіння теми війни з публічної уваги загрожує тим, що Україна перетвориться зі слабкого суб’єкта геополітичної гри на її безпорадний об’єкт.
Легковажити суспільною думкою не можна, оскільки під її впливом формується не лише електоральний результат, а й поточна державна політика. Не секрет, що українські політики мають хронічні проблеми з рейтингами, тому воліють підлаштовуватися під суспільні настрої, уникаючи непопулярних рішень. Блокування російських соцмереж, декомунізація та низка інших рішень попередньої влади були ухвалені не так тому, що на Банковій усвідомлювали їхню критичну необхідність, як через те, що там відчували саме такий суспільний запит. Це може спрацювати й у зворотний бік: «заспокоєння» суспільства з приводу війни сприятиме відповідній деформації державної політики. У теорії Володимир Зеленський міг би стати винятком із правила, бо його рейтинг дає змогу не тремтіти над кожним відсотком підтримки. Але легковажність у питаннях національної безпеки якраз і є однією з головних фішок Зеленського — спочатку як кандидата, а тепер і як президента. Не треба пояснювати, що відсування теми війни на другий план лише потуратиме небезпечним схильностям нової влади. Не кажучи вже про те, що перефокусування уваги українців з оборони на будь-який інший предмет (корупція, зубожіння, реформи тощо) цілком в інтересах Росії і над цим наполегливо працюють її українські сателіти.
Відповідальність за девальвацію теми війни частково лежить і на попередній владі. Банкова апелювала до зовнішньої загрози дуже активно, але не раз використовувала її у власних політичних цілях. Пам’ятником (надгробним) цієї політтехнологічної творчості став мем «а то Путін нападе», породжений їй у відповідь. У такий спосіб не лише знецінювалася офіційна риторика, а й притлумлювалося відчуття реальної загрози зі Сходу. Теперішня влада впадає в іншу крайність — легковажність.
Однак левова частка відповідальності лежить на медіа-спільноті. Хоч якою низькою є довіра до українських ЗМІ, вони все ж таки впливають на суспільну думку. І вектори цього впливу формуються в конкретних редакціях та в головах конкретних медійників. Ну а останні теж стоять перед спокусою підлаштуватися під суспільні настрої, оминаючи тему війни, яка вже давно не викликає такого інтересу аудиторії, як у 2014–2015 роках. Уникати теми війни можна і несвідомо, і під різними благородними приводами. Приміром, щоб не «мілітаризувати суспільну свідомість», не «підігравати націоналізму», «не нав’язувати власну адженду», «не ставати пропагандистами» тощо. Донедавна популярним мотивом було бажання не «підспівувати» владі, йти всупереч офіціозу з його «армією, мовою, вірою». Дискутувати про слушність тих чи інших аргументів можна довго, але в підсумку медіа таки доклалися до зниження інтересу до військової теми в суспільстві. А тепер його помітно поменшало й на Банковій. У таких умовах привернення уваги до війни є не просто професійним обов’язком медійників, а їхньою громадянською місією. Це треба робити незалежно від того, наскільки «втомилася від війни» цільова аудиторія: влаштовувати «теплі ванни» не слід ані політикам, ані власним читачам.
Отже, про які саме завдання йдеться? Нагнітання військово-патріотичної істерії — це абсолютно непродуктивний і навіть небезпечний шлях. Суспільство в стані істерії набагато легше піддається маніпуляціям. Варто згадати, якого поширення у 2014–2015 роках набували фейки про те, що українська влада навмисне нищить патріотів у котлах, що чоловіків знімають із поїздів і записують у Нацгвардію, про безчинства переселенців із Донбасу. На практиці масова істерія може пробити в національній безпеці не меншу дірку, ніж суспільна байдужість, оскільки нею гарантовано спробує скористатися зовнішній ворог. Корисна істерія і для внутрішніх деструктивних сил, починаючи від любителів отаманщини й закінчуючи проросійською п’ятою колоною. Вочевидь, ідеться не про підігрівання емоцій, а про осмислення викликів, які стоять перед Україною.
Збайдужіння суспільства до війни стало можливим не тому, що вщухли пристрасті 2014–2015 років, а тому, що в масовій свідомості все ще не сформувалися стійкі уявлення про те, що насправді відбувається в країні та яке значення мають події на Донбасі. Достатньо пригадати, що сам факт війни між Україною та Росією усвідомлює тільки 72% наших громадян («Демократичні ініціативи», 2018). Причому частина з них вважає, що з нею можна просто «сісти й домовитися», повернувшись до добросусідських відносин. Те, що на шостому році війни в суспільстві поширені такі наївні уявлення, є наслідком недопрацювання не лише влади, а й медіа, значна частина яких увесь цей час уникала «мови ненависті», не хотіла «розпалювати русофобію» тощо. ЗМІ повинні формувати адекватний порядок денний, у якому спротив російській агресії є завданням № 1. Ідеться не про те, що оборона важливіша за боротьбу з корупцією, реформи, євроінтеграцію чи економічний розвиток. Навпаки, вона є базовою передумовою виконання кожного із цих завдань. Не менш важливо формувати реалістичні уявлення про те, що теперішній стан українсько-російських відносин — це не тимчасове непорозуміння, а гаряча фаза тихої війни, яка почалася задовго до 2014-го й триватиме, доки Росія буде здатна на імперські зазіхання.
Ще одне завдання — сприяти осмисленню досвіду війни українським соціумом. Не секрет, що до російської агресії суспільна думка була практично не готова. Попередня війна на території України закінчилася майже 70 років тому, причому навіть той колективний досвід не був належним чином засвоєний. Цілі його пласти були стерті радянською цензурою чи поховані під нашаруваннями пропагандистського шлаку. Успадковані знання про Другу світову дають сьогодні мало користі, оскільки значною мірою є фальшивими й штучними. Понад те, вони політично токсичні, оскільки їх навмисне спотворювали для зміцнення тоталітарного ладу. «Вставай, страна огромная» містить прихований рефрен «бабы ещё нарожают», а за кожним умовним Марєсьєвим незримо стоїть політрук. Цей досвід виявився придатним для використання в РФ, де він відповідає потребам путінського режиму й накладається на російське месіанство. Українське суспільство у 2014-му інтуїтивно відкинуло радянсько-російську парадигму сприйняття війни. Для нас фронтові втрати — це не гекатомба заради культу перемоги, а персональні жертви, за якими стоять долі конкретних людей. Участь у війні — виконання обов’язку перед країною та співгромадянами, а не самопожертва заради великодержавних цілей, велич яких здатен осягнути лише цар (генсек, самодержавний президент).
Анонімні кладовища «ихтамнетов» та вдови, які відхрещуються від своїх загиблих за наказом спецслужб чоловіків, в Україні уявити важко. Вочевидь, дається взнаки інтенсивна ревізія радянської ідеологічної спадщини, що велася тут у роки незалежності, а також глибинні культурні відмінності між нами та росіянами. Відрефлексувати такі речі, перевівши їх із площини смутних відчуттів до форми світоглядних положень, без якісної художньої літератури, без соціальних та культурологічних студій неможливо. Але каталізатором цього мають бути ті ж таки медіа, бо саме вони визначають, про що думатимуть і сперечатимуться українці: про якісь дріб’язкові сенсації, надумані проблеми чи про війну, на якій, за даними ООН, уже загинуло понад 13 тис. військових та цивільних осіб. Таким чином, роль медіа країни, яка воює, полягає ще й у тому, щоб тримати суспільну думку в тонусі, не дати їй розфокусуватися та збитися на манівці, навіть якщо її спонукають до цього всі об’єктивні та суб’єктивні обставини. Повідомляти про поточні події на фронті та довкола нього, боротися проти російських фейків і не поширювати власних — завдання важливі та шляхетні. Проте цього вже замало.
Максим Віхров
Матеріал друкованого видання м№ 27 (607) від 4 липня
Чому легковажити темою війни небезпечно і в чому полягає місія медіа-спільноти
Одним із найпомітніших здобутків попередньої влади є те, що війну на Донбасі вдалося зробити для більшості українців практично невідчутною. Звичайно, про війну не забули: понад 80% наших співгромадян вважають її важливою проблемою («Рейтинг», 2019). Однак пам’ятати про проблему й усвідомлювати масштаб — це дещо різні речі. І якраз із останнім ситуація дещо тривожна. Так, у лютому серед нагальних загроз для України війна з Росією посіла лише п’яте місце, поступившись трудовій міграції, економічному спаду, зубожінню населення та інфляції (Центр «Соціологічний моніторинг» та інші, 2019). Ще промовистіший приклад — покращення ставлення українців до Росії. Якщо в травні 2015-го кількість її симпатиків обвалилася до рекордних 30%, то на початку 2019-го вона зросла до 57% (КМІС). Це означає, що війна стає все менш впливовим чинником українського життя: про неї пам’ятають, але на порядку денному вона поволі відсувається на другий план. Певною мірою це об’єктивний процес: дається взнаки тривала відсутність масштабних бойових дій. Однак тенденція загрозлива. Це питання не моралі, а національної безпеки, оскільки потужна суспільна підтримка протистояння ворогові та усвідомлення високих ставок є складовими обороноздатності країни (RAND, 2018). Враховуючи поточну політичну ситуацію, випадіння теми війни з публічної уваги загрожує тим, що Україна перетвориться зі слабкого суб’єкта геополітичної гри на її безпорадний об’єкт.
Легковажити суспільною думкою не можна, оскільки під її впливом формується не лише електоральний результат, а й поточна державна політика. Не секрет, що українські політики мають хронічні проблеми з рейтингами, тому воліють підлаштовуватися під суспільні настрої, уникаючи непопулярних рішень. Блокування російських соцмереж, декомунізація та низка інших рішень попередньої влади були ухвалені не так тому, що на Банковій усвідомлювали їхню критичну необхідність, як через те, що там відчували саме такий суспільний запит. Це може спрацювати й у зворотний бік: «заспокоєння» суспільства з приводу війни сприятиме відповідній деформації державної політики. У теорії Володимир Зеленський міг би стати винятком із правила, бо його рейтинг дає змогу не тремтіти над кожним відсотком підтримки. Але легковажність у питаннях національної безпеки якраз і є однією з головних фішок Зеленського — спочатку як кандидата, а тепер і як президента. Не треба пояснювати, що відсування теми війни на другий план лише потуратиме небезпечним схильностям нової влади. Не кажучи вже про те, що перефокусування уваги українців з оборони на будь-який інший предмет (корупція, зубожіння, реформи тощо) цілком в інтересах Росії і над цим наполегливо працюють її українські сателіти.
Відповідальність за девальвацію теми війни частково лежить і на попередній владі. Банкова апелювала до зовнішньої загрози дуже активно, але не раз використовувала її у власних політичних цілях. Пам’ятником (надгробним) цієї політтехнологічної творчості став мем «а то Путін нападе», породжений їй у відповідь. У такий спосіб не лише знецінювалася офіційна риторика, а й притлумлювалося відчуття реальної загрози зі Сходу. Теперішня влада впадає в іншу крайність — легковажність.
Однак левова частка відповідальності лежить на медіа-спільноті. Хоч якою низькою є довіра до українських ЗМІ, вони все ж таки впливають на суспільну думку. І вектори цього впливу формуються в конкретних редакціях та в головах конкретних медійників. Ну а останні теж стоять перед спокусою підлаштуватися під суспільні настрої, оминаючи тему війни, яка вже давно не викликає такого інтересу аудиторії, як у 2014–2015 роках. Уникати теми війни можна і несвідомо, і під різними благородними приводами. Приміром, щоб не «мілітаризувати суспільну свідомість», не «підігравати націоналізму», «не нав’язувати власну адженду», «не ставати пропагандистами» тощо. Донедавна популярним мотивом було бажання не «підспівувати» владі, йти всупереч офіціозу з його «армією, мовою, вірою». Дискутувати про слушність тих чи інших аргументів можна довго, але в підсумку медіа таки доклалися до зниження інтересу до військової теми в суспільстві. А тепер його помітно поменшало й на Банковій. У таких умовах привернення уваги до війни є не просто професійним обов’язком медійників, а їхньою громадянською місією. Це треба робити незалежно від того, наскільки «втомилася від війни» цільова аудиторія: влаштовувати «теплі ванни» не слід ані політикам, ані власним читачам.
Отже, про які саме завдання йдеться? Нагнітання військово-патріотичної істерії — це абсолютно непродуктивний і навіть небезпечний шлях. Суспільство в стані істерії набагато легше піддається маніпуляціям. Варто згадати, якого поширення у 2014–2015 роках набували фейки про те, що українська влада навмисне нищить патріотів у котлах, що чоловіків знімають із поїздів і записують у Нацгвардію, про безчинства переселенців із Донбасу. На практиці масова істерія може пробити в національній безпеці не меншу дірку, ніж суспільна байдужість, оскільки нею гарантовано спробує скористатися зовнішній ворог. Корисна істерія і для внутрішніх деструктивних сил, починаючи від любителів отаманщини й закінчуючи проросійською п’ятою колоною. Вочевидь, ідеться не про підігрівання емоцій, а про осмислення викликів, які стоять перед Україною.
Збайдужіння суспільства до війни стало можливим не тому, що вщухли пристрасті 2014–2015 років, а тому, що в масовій свідомості все ще не сформувалися стійкі уявлення про те, що насправді відбувається в країні та яке значення мають події на Донбасі. Достатньо пригадати, що сам факт війни між Україною та Росією усвідомлює тільки 72% наших громадян («Демократичні ініціативи», 2018). Причому частина з них вважає, що з нею можна просто «сісти й домовитися», повернувшись до добросусідських відносин. Те, що на шостому році війни в суспільстві поширені такі наївні уявлення, є наслідком недопрацювання не лише влади, а й медіа, значна частина яких увесь цей час уникала «мови ненависті», не хотіла «розпалювати русофобію» тощо. ЗМІ повинні формувати адекватний порядок денний, у якому спротив російській агресії є завданням № 1. Ідеться не про те, що оборона важливіша за боротьбу з корупцією, реформи, євроінтеграцію чи економічний розвиток. Навпаки, вона є базовою передумовою виконання кожного із цих завдань. Не менш важливо формувати реалістичні уявлення про те, що теперішній стан українсько-російських відносин — це не тимчасове непорозуміння, а гаряча фаза тихої війни, яка почалася задовго до 2014-го й триватиме, доки Росія буде здатна на імперські зазіхання.
Ще одне завдання — сприяти осмисленню досвіду війни українським соціумом. Не секрет, що до російської агресії суспільна думка була практично не готова. Попередня війна на території України закінчилася майже 70 років тому, причому навіть той колективний досвід не був належним чином засвоєний. Цілі його пласти були стерті радянською цензурою чи поховані під нашаруваннями пропагандистського шлаку. Успадковані знання про Другу світову дають сьогодні мало користі, оскільки значною мірою є фальшивими й штучними. Понад те, вони політично токсичні, оскільки їх навмисне спотворювали для зміцнення тоталітарного ладу. «Вставай, страна огромная» містить прихований рефрен «бабы ещё нарожают», а за кожним умовним Марєсьєвим незримо стоїть політрук. Цей досвід виявився придатним для використання в РФ, де він відповідає потребам путінського режиму й накладається на російське месіанство. Українське суспільство у 2014-му інтуїтивно відкинуло радянсько-російську парадигму сприйняття війни. Для нас фронтові втрати — це не гекатомба заради культу перемоги, а персональні жертви, за якими стоять долі конкретних людей. Участь у війні — виконання обов’язку перед країною та співгромадянами, а не самопожертва заради великодержавних цілей, велич яких здатен осягнути лише цар (генсек, самодержавний президент).
Анонімні кладовища «ихтамнетов» та вдови, які відхрещуються від своїх загиблих за наказом спецслужб чоловіків, в Україні уявити важко. Вочевидь, дається взнаки інтенсивна ревізія радянської ідеологічної спадщини, що велася тут у роки незалежності, а також глибинні культурні відмінності між нами та росіянами. Відрефлексувати такі речі, перевівши їх із площини смутних відчуттів до форми світоглядних положень, без якісної художньої літератури, без соціальних та культурологічних студій неможливо. Але каталізатором цього мають бути ті ж таки медіа, бо саме вони визначають, про що думатимуть і сперечатимуться українці: про якісь дріб’язкові сенсації, надумані проблеми чи про війну, на якій, за даними ООН, уже загинуло понад 13 тис. військових та цивільних осіб. Таким чином, роль медіа країни, яка воює, полягає ще й у тому, щоб тримати суспільну думку в тонусі, не дати їй розфокусуватися та збитися на манівці, навіть якщо її спонукають до цього всі об’єктивні та суб’єктивні обставини. Повідомляти про поточні події на фронті та довкола нього, боротися проти російських фейків і не поширювати власних — завдання важливі та шляхетні. Проте цього вже замало.
Максим Віхров
Матеріал друкованого видання м№ 27 (607) від 4 липня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус: Офлайн
Реєстрація: 19.08.2018
Повідом.: 522
Реєстрація: 19.08.2018
Повідом.: 522
Кто там по ФБ выступает и на Доника подписан?
Шо за зрада со Светличной?
Хотя, как любят говорить многие - а я вам говорил
Месячной давности.
Roman Donik с Роман Доник.
11 июня в 17:10 ·
Говорят, что луДшая и солнцеликая глава ОДА, пакует вещи, готовясь на выход. Не помогла внезапная аполитичность, сидение на шпагате в белом пАльтЕ и предательство Порошенко. В принципе, все известные к ней претензии, от моих знакомых, не в том, что она окружила себя сладкоголосыми холуями. Не в том, что побеждала в придуманных под нее Райниным рейтингам. И даже не в том, что вместо нормальной теробороны, поощряла создание "потешных полков" на которые списывали средства на ТРО. Самые основные претензии к Светличной - это способствование Райнину в рейдерстве и крышевании. Именно в кабинет Светличной вызывались неугодные чиновники и бизнесмены для бесед с Игорем Львовичем. И происходили эти беседы в ее присутствии. Некоторых неугодных Райнин воспитывал уголовными делами, которые с его подачи заводило реформированное МВД. Обвинительных приговоров не было, но нервы мотали изрядно. В том числе технично поражали в правах. Мало кто хочет иметь дело с человеком, который находится под следствием по парочке уголовных дел. Перед самыми выборами, Райнин наконец то добился полного контроля над рынками области через областную ветслужбу. Сначала поставил туда своего кума смотрящим за сбором средств, а потом вообще с помощью ручных активистов и с помощью Светличной, с давление на МВД, завел в руководство санстанции своих людей.
Почему мы об этом не говорили раньше? Говорили. По всем доступным нам каналам. Но слишком велико было доверие Порошенко к тем, кто убеждал что в Харькове (как и в Одессе) и в областях, все под контролем и действуют договоренности. Райнин знал, что своими действиями наносит огромный вред тому, чью администрацию возглавляет. Но 20 долларов всегда 20 долларов. Мы пытались все это донести до ПП и не один раз, но увы и ах, это или не было передано, или не было услышано. В итоге имеем то, что имеем. Года два назад я сделал одну очень большую ошибку. Позволил дать себя уговорить не озвучиваться ряд проблем "в интересах дела", чтобы не отражалось рейтингах и на выборах, типа "не навреди". В итоге рейтинги и выборы мы видели. Если бы мы все не молчали, возможно все было бы по-другому. Повторять эту ошибку я не намерен. Ее цена - это результаты выборов президента и его последствия, конец которым еще не виден.
Но вернемся к нашим главам ХОДА.
Сейчас, одним из главных лиц в команде ЗЕ харьковской области называют Вадима Слюсарева. Это человек, который сделал при регионалах карьеру в пограничной службе на контрабанде. Друг и подельник Пшонки младшего, под чьим патронатом получил генеральское звание и должность начальника внутренней безопасности ГПСУ. Подозревался в сотрудничестве с российскими спецслужбами. После обвинений в сотрудничестве со спецслужбами РФ, Слюсарев ушел в бизнес.
И вот спустя 4,5 года всплыл в качестве нового лица в команде Зеленского по Харькову и области. Сейчас, по слухам, этот человек в больших ролях и его кандидатуру рассматривают на место главы ОДА.
Эти ребята отличаются от Райнина. И руки у них не связаны условностями, как после революции 2014. Эти будут грабить и отжимать. А может оно и к лучшему. Быстрее начнут, - быстрее быдло взбунтуется.
Телеграмм канал - https://t.me/romandonik
Подробности о "новом лице" ЗЕкоманды по ссылкам.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.