З другого кварталу 1943 р. вбивства поляків Волині фактично набувають масового характеру. Бандерівці створювали власні повстанські загони, їх підтримувала частина місцевих українців.
Важливою причиною антипольської акції стало також розуміння керівництвом ОУН-Б того, що війна наближається до завершення. Напередодні вирішальних для обох народів подій слід було нейтралізувати прагнення потенційного претендента на відновлення влади на українських етнічних територіях, де на той час ще мешкали спільно і українці, і поляки.
У березні-квітні 1943 р. до лав УПА влилося близько п'яти тисяч озброєних українських поліцаїв, які до того часу знаходилися на німецькій службі. До них приєдналася українська молодь, якій загрожувало вивезення на примусову працю до рейху.
Невдовзі УПА підпорядкувала собі збройні формування політичних противників бандерівців, зокрема загонів УПА ("Поліська Січ") Тараса Боровця-Бульби, що з кінця 1942 р. діяла на території Сарненщини і Костопільщини, а також відділів ОУН-Мельника. На середину 1943 р. в УПА налічувалося до 10-12 тисяч чоловік.
Та далеко не всі навіть в Крайовому проводі ОУН-Б на Волині і Поліссі, а також в Центральному проводі, не кажучи вже про політичних опонентів бандерівців, поділяли думку його керівника Клима Савура (Дмитра Клячківського) про необхідність "очищення повстанської території від польської присутності".
Документи свідчать, що проти виступали, зокрема, Максим Рубан (Микола Лебедь), Сергій (Михайло Степаняк) та інші.
Особливо гостро виступив Т. Боровець-Бульба. Він звернувся з відкритим листом до членів Проводу ОУН-Б, в якому зазначив:
"Вже в часи переговорів замість провадити акцію по спільно наміченій лінії військові відділи ОУН під маркою УПА та ще й нібито з наказу Бульби заходилися винищувати ганебним способом цивільне польське населення та інші національні меншини...
Чи правдивий революціонер-державник може підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову держави від вирізування національних меншин та безглуздого палення їх осель? Україна має грізніших ворогів, ніж поляки.
Кожна дитина знає, що винищенням кількасот поляків в деяких областях не зліквідується польська небезпека для України. Польський народ все одно існує, і як довго він буде в тій же неволі, що ми, так довго силою обставин він буде не ворогом нашим, а союзником".
Один з дослідників діяльності УПА ("Поліська Січ") А. Жуківський навіть вважає, що саме нищення польського населення бандерівськими формуваннями, що перебрали назву УПА, змусило отамана відмовитися від цієї назви, щоб відмежуватися від подібних дій.
У червні 1943 р. Боровець публічно засудив мордування поляків і звернувся до представництва польського еміграційного уряду на Волині з пропозицією про співпрацю.
Однак антипольську акцію УПА підтримала частина місцевих українців. Насамперед через земельну політику керівництва ОУН-Б на Волині відібрану у поляків землю розподіляли поміж українських селян. Поза сумнівом, саме підтримка УПА цивільними, озброєними косами, вилами, сокирами та ножами, і надала волинським подіям особливо кривавого характеру.
