55-ій артилерійській – 75!
Любов піхоти Боги війни завоювали у ході найжорстокіших боїв на Сході країни
Напередодні Нового року у Запорізькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. В.Г. Магара відбувалось нечуване: партер, ложі бенуара та бель’єтажа – усе в «пікселі». Привід для масштабного збору військових Запорізького гарнізону більш ніж поважний: 55-ї окремій артилерійській бригаді імені генерал-полковника Василя Петрова – 75 років.
Позаду – Слов’янськ, Д’якове, Іловайськ, Ізварине, вогневе прикриття Донецького аеропорту, Дебальцеве…
«Десантник з «25-ки» кричав: «Боги війни, я вас люблю!»»
1 березня 2014 року «55-ку» – на той час одне з небагатьох боєздатних формувань Збройних Сил України – було приведено у бойову готовність. В Криму «брати» палили українські прапори, а Кремль молов щось про «місцеву самооборону» і «невтручання» в українські події…
– 1-й гаубичний артилерійський дивізіон був майже на 100% укомплектований військовослужбовцями за контрактом, але за штатом мирного часу. Катастрофічно не вистачало водіїв. Ми з офіцерами ходили по казармі випитували у підлеглих, у кого є права категорії «С», хто вміє водити вантажівки. Так знайшли тих, хто згодом на КрАЗах здійснив дводобовий марш на «Широкий Лан», що на Миколаївщині, – згадує командир батареї полковник Андрій Тімченко.
Потім були майже два з половиною місяці поблизу селища Чонгар на кордоні з анексованим Кримом. Незважаючи на постійну втому від важких щоденних фізичних навантажень, сніг, мороз та пронизливий степовий вітер солдати та офіцери достойно виконували усі поставлені завдання. Гаубицю 2А65 «Мста-Б», обслуга якої за штатом налічувала вісім чоловік, обслуговували тільки п’ять. При цьому майже постійно у русі. Вогневі позиції іноді доводилось займати за 120 кілометрів від базового табору.
Кордон з Кримом перекрили, але запалав Донбас. Туди було перекинуто й 1-у зведену гаубичну батарею «55-ки».
– Перший бій прийняли 29 травня 2014 року. Одразу зрозуміли – це російська агресія! Ну не може у простого шахтаря бути таке озброєння і такий вишкіл! – ділиться тодішніми враженнями полковник Андрій Тімченко.
Розпочався наступ. Першим містом, у звільненні якого були задіяні артилеристи, став Красний Лиман (зараз – Лиман).
Близько двох з половиною кілометрів ліворуч від позиції запорізьких артилеристів знаходився терикон шахти, з якого все видно, як на долоні. Зі штабу АТО повідомили: «У бойовиків у планах вас захопити!». Близько 19.00 зі сторони териконів – почулися постріли і пересування техніки.
– Хлопці! Підтримайте! Вони пруть прямо на нас! – хтось кричав в ефірі.
Згодом з’ясували, це був лейтенант з «25-ки». Саме через околиці Лиману російські бойовики планували зайти на позиції десантників та артилеристів.
А часу на розгортання не було! Гармати Д-30 80-ї аеромобільної бригади, що розміщувалася поруч, могли б допомогти, але десантники не бачили, куди цілити. Андрій Тімченко оперативно запросив дозвіл в штабі АТО на коректування вогню сусідів. Дозвіл дали. Досвідчений офіцер засікав ціль на териконі зі своєї бусолі і по «молільнику» передавав координати й відхилення на батарею «80-ки». Артилеристи-десантники розвернули свої гармати й, здійснивши два пристрілочні постріли, відкрили вогонь на ураження. Після декількох залпів в ефірі почули емоційну подяку з «25-ки»: «Боги війни, я вас люблю!»
За час оборони Донецького аеропорту артилеристи працювали філігранно
Коли пишуть про 242-денну оборону Донецького аеропорту роль артилеристів «55-ки» у цій героїчній епопеї часто виносять за дужки. Однак самі оборонці ДАПу визнають внесок богів війни. Зокрема, десантник «79-ки» з позивним «Майк» зазначає, «що б там не казали про нас, «кіборгів», але всі повинні знати, про артилеристів та танкістів, без яких ми б не протримались так довго».
Павло Марценюк служив в тій самій 3-й гаубичній артилерійській батареї, яка з жовтня 2014 року надавала вогневу підтримку оборонцям ДАПу.
– При виникненні загрози захоплення в Запоріжжі державних установ російськими найманцями та їх посіпаками, я взяв участь у створенні «Запорізької самооборони», а з третьою хвилею мобілізації, коли призовний вік було піднято, разом з товаришами пішов у військкомат, а звідти – до 55-ї бригади, – згадує пан Павло.
Спочатку відправили служити в ремонтну роту, однак, маючи за плечима досвід служби в артилерії, він попросився саме на бойову роботу. Так став номером обслуги в новосформованій 3-й гаубичній під командуванням легендарного комбата старшого лейтенанта Олександра Мосійчука («Сан Санича»).
Нетривале злагодження, навчання і… перший бій. Район Старобешево Донецької області, 25 серпня 2014 року.
– Тоді ми зазнали чималих втрат, а найгірше – загинули наші товариші, – згадує Павло Марценюк. – Проте з доукомплектацією більшість бійців батареї залишились в бойовому складі. Отримали нові гармати і вже за тиждень повернулись і знищили під Старобешевим російський «опорник».
…Під Донецьк 3-тя ГаБатр 55-ї бригади зайшла на початку жовтня 2014 року і знаходилась в цьому районі до березня 2015 року, поки її не відвели, згідно других Мінських домовленостей.
– Під час оборони ДАПу запорізькі артилеристи працювали філігранно, аби не зачепити своїх, а ще постійно переміщувалися, аби не дозволили ворогу влучити у гармати і тягачі. Чимало разів вступали з «братами» в артилерійські дуелі, – розповідає Павло.
На щастя загиблих не було, хоча важка праця артилеристів у складі неповних розрахунків здоров’я не додавала. Неодноразово виводили техніку з палаючих позицій, витягували гармати з-під шаленого обстрілу…
Артилерійська розвідка не любить публічності, адже це «очі та вуха» бригади. З самого початку проведення АТО вони ефективно корегують вогонь, своєчасно виявляють, визначають координати противника та його вогневі засоби. Праця непомітна, але надважлива.
У День ракетних військ і артилерії Збройних Сил України 3 листопада 2017 року Президент України Петра Порошенко нагородив командира дивізіону артилерійської розвідки «55-ки» підполковника Сергія Галича орденом Данила Галицького.
…2 липня 2015 року в районі населеного пункту Оленівка Донецької області, після виявлення ворога групою аеророзвідки під керівництвом тоді ще майора Галича, вогнем артилерії були знищені ротний опорний пункт та мінометна батарея противника. В грудні 2016 року на Світлодарській дузі виявлено та знищено 11 мінометних позицій та 1 артилерійська батарея, які вели обстріл переднього краю оборони ЗС України.
– Мій перший виїзд до району АТО відбувся у складі 1-ї гаубичної батареї 28 травня 2014 року під Слов’янськ, – розповідає розвідник Артем. – Їхали з полігону смт Черкаське увесь день шаленою спекою. Тоді ще ніхто не вірив у війну, думали, покатаємося по полігонах і повернемося. Зупинились на перехресті Харків-Слов’янськ – чекали на БМП супроводження. Як дурний знак, зчинилась злива. Аж раптом зі «стіни води» винирнула вантажівка без лобового скла. У ній – наші поранені у бинтах зі слідами крові. Ілюзії щодо мирної прогулянки розтали, немов весняний сніг…
Тільки протягом літа 2014 року Артем брав участь у звільненні 17-ти населених пунктів Донбасу. Та найбільше з цієї війни йому запам’ятався вихід з-під Дебальцевого взимку 2015-го.
– Батарея рухалась зі штабом сектору. Близько другої години ночі рух сповільнився. Звідусіль линули постріли. Попередили: ворог з’явиться ліворуч. Але обстріл почався з правого боку та з тилу. Галас, свист куль – і темрява хоч в око стрель! Аж ось перед очима пролетів трасер, освітивши цей гармидер. Я зарядив свій АКС й нумо лупити з нього в бік ворожих пострілів. Протягом просування стрільба не вщухала. Коли врешті доїхали до наших, обійнявся з навідником і заплакав, – згадує Артем.
– Хоч було й страшно, але жодного дня я не жалкую, що пов’язав життя з армією, – доповнює побратима начальник радіолокаційної станції Микола. – Планую служити, поки не закінчиться війна, а вона неодмінно закінчиться. Нашою перемогою!
P.S. За мужність та героїзм, самовідданий захист Батьківщини більше 380 військовослужбовців 55-ї бригади нагороджені орденами і медалями, 48 з них – державними. 41-го військовослужбовця поранено, 34 – віддали життя за Батьківщину.
Андрій БЕЗРУК
Любов піхоти Боги війни завоювали у ході найжорстокіших боїв на Сході країни
Напередодні Нового року у Запорізькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. В.Г. Магара відбувалось нечуване: партер, ложі бенуара та бель’єтажа – усе в «пікселі». Привід для масштабного збору військових Запорізького гарнізону більш ніж поважний: 55-ї окремій артилерійській бригаді імені генерал-полковника Василя Петрова – 75 років.
Позаду – Слов’янськ, Д’якове, Іловайськ, Ізварине, вогневе прикриття Донецького аеропорту, Дебальцеве…
«Десантник з «25-ки» кричав: «Боги війни, я вас люблю!»»
1 березня 2014 року «55-ку» – на той час одне з небагатьох боєздатних формувань Збройних Сил України – було приведено у бойову готовність. В Криму «брати» палили українські прапори, а Кремль молов щось про «місцеву самооборону» і «невтручання» в українські події…
– 1-й гаубичний артилерійський дивізіон був майже на 100% укомплектований військовослужбовцями за контрактом, але за штатом мирного часу. Катастрофічно не вистачало водіїв. Ми з офіцерами ходили по казармі випитували у підлеглих, у кого є права категорії «С», хто вміє водити вантажівки. Так знайшли тих, хто згодом на КрАЗах здійснив дводобовий марш на «Широкий Лан», що на Миколаївщині, – згадує командир батареї полковник Андрій Тімченко.
Потім були майже два з половиною місяці поблизу селища Чонгар на кордоні з анексованим Кримом. Незважаючи на постійну втому від важких щоденних фізичних навантажень, сніг, мороз та пронизливий степовий вітер солдати та офіцери достойно виконували усі поставлені завдання. Гаубицю 2А65 «Мста-Б», обслуга якої за штатом налічувала вісім чоловік, обслуговували тільки п’ять. При цьому майже постійно у русі. Вогневі позиції іноді доводилось займати за 120 кілометрів від базового табору.
Кордон з Кримом перекрили, але запалав Донбас. Туди було перекинуто й 1-у зведену гаубичну батарею «55-ки».
– Перший бій прийняли 29 травня 2014 року. Одразу зрозуміли – це російська агресія! Ну не може у простого шахтаря бути таке озброєння і такий вишкіл! – ділиться тодішніми враженнями полковник Андрій Тімченко.
Розпочався наступ. Першим містом, у звільненні якого були задіяні артилеристи, став Красний Лиман (зараз – Лиман).
Близько двох з половиною кілометрів ліворуч від позиції запорізьких артилеристів знаходився терикон шахти, з якого все видно, як на долоні. Зі штабу АТО повідомили: «У бойовиків у планах вас захопити!». Близько 19.00 зі сторони териконів – почулися постріли і пересування техніки.
– Хлопці! Підтримайте! Вони пруть прямо на нас! – хтось кричав в ефірі.
Згодом з’ясували, це був лейтенант з «25-ки». Саме через околиці Лиману російські бойовики планували зайти на позиції десантників та артилеристів.
А часу на розгортання не було! Гармати Д-30 80-ї аеромобільної бригади, що розміщувалася поруч, могли б допомогти, але десантники не бачили, куди цілити. Андрій Тімченко оперативно запросив дозвіл в штабі АТО на коректування вогню сусідів. Дозвіл дали. Досвідчений офіцер засікав ціль на териконі зі своєї бусолі і по «молільнику» передавав координати й відхилення на батарею «80-ки». Артилеристи-десантники розвернули свої гармати й, здійснивши два пристрілочні постріли, відкрили вогонь на ураження. Після декількох залпів в ефірі почули емоційну подяку з «25-ки»: «Боги війни, я вас люблю!»
За час оборони Донецького аеропорту артилеристи працювали філігранно
Коли пишуть про 242-денну оборону Донецького аеропорту роль артилеристів «55-ки» у цій героїчній епопеї часто виносять за дужки. Однак самі оборонці ДАПу визнають внесок богів війни. Зокрема, десантник «79-ки» з позивним «Майк» зазначає, «що б там не казали про нас, «кіборгів», але всі повинні знати, про артилеристів та танкістів, без яких ми б не протримались так довго».
Павло Марценюк служив в тій самій 3-й гаубичній артилерійській батареї, яка з жовтня 2014 року надавала вогневу підтримку оборонцям ДАПу.
– При виникненні загрози захоплення в Запоріжжі державних установ російськими найманцями та їх посіпаками, я взяв участь у створенні «Запорізької самооборони», а з третьою хвилею мобілізації, коли призовний вік було піднято, разом з товаришами пішов у військкомат, а звідти – до 55-ї бригади, – згадує пан Павло.
Спочатку відправили служити в ремонтну роту, однак, маючи за плечима досвід служби в артилерії, він попросився саме на бойову роботу. Так став номером обслуги в новосформованій 3-й гаубичній під командуванням легендарного комбата старшого лейтенанта Олександра Мосійчука («Сан Санича»).
Нетривале злагодження, навчання і… перший бій. Район Старобешево Донецької області, 25 серпня 2014 року.
– Тоді ми зазнали чималих втрат, а найгірше – загинули наші товариші, – згадує Павло Марценюк. – Проте з доукомплектацією більшість бійців батареї залишились в бойовому складі. Отримали нові гармати і вже за тиждень повернулись і знищили під Старобешевим російський «опорник».
…Під Донецьк 3-тя ГаБатр 55-ї бригади зайшла на початку жовтня 2014 року і знаходилась в цьому районі до березня 2015 року, поки її не відвели, згідно других Мінських домовленостей.
– Під час оборони ДАПу запорізькі артилеристи працювали філігранно, аби не зачепити своїх, а ще постійно переміщувалися, аби не дозволили ворогу влучити у гармати і тягачі. Чимало разів вступали з «братами» в артилерійські дуелі, – розповідає Павло.
На щастя загиблих не було, хоча важка праця артилеристів у складі неповних розрахунків здоров’я не додавала. Неодноразово виводили техніку з палаючих позицій, витягували гармати з-під шаленого обстрілу…
Артилерійська розвідка не любить публічності, адже це «очі та вуха» бригади. З самого початку проведення АТО вони ефективно корегують вогонь, своєчасно виявляють, визначають координати противника та його вогневі засоби. Праця непомітна, але надважлива.
У День ракетних військ і артилерії Збройних Сил України 3 листопада 2017 року Президент України Петра Порошенко нагородив командира дивізіону артилерійської розвідки «55-ки» підполковника Сергія Галича орденом Данила Галицького.
…2 липня 2015 року в районі населеного пункту Оленівка Донецької області, після виявлення ворога групою аеророзвідки під керівництвом тоді ще майора Галича, вогнем артилерії були знищені ротний опорний пункт та мінометна батарея противника. В грудні 2016 року на Світлодарській дузі виявлено та знищено 11 мінометних позицій та 1 артилерійська батарея, які вели обстріл переднього краю оборони ЗС України.
– Мій перший виїзд до району АТО відбувся у складі 1-ї гаубичної батареї 28 травня 2014 року під Слов’янськ, – розповідає розвідник Артем. – Їхали з полігону смт Черкаське увесь день шаленою спекою. Тоді ще ніхто не вірив у війну, думали, покатаємося по полігонах і повернемося. Зупинились на перехресті Харків-Слов’янськ – чекали на БМП супроводження. Як дурний знак, зчинилась злива. Аж раптом зі «стіни води» винирнула вантажівка без лобового скла. У ній – наші поранені у бинтах зі слідами крові. Ілюзії щодо мирної прогулянки розтали, немов весняний сніг…
Тільки протягом літа 2014 року Артем брав участь у звільненні 17-ти населених пунктів Донбасу. Та найбільше з цієї війни йому запам’ятався вихід з-під Дебальцевого взимку 2015-го.
– Батарея рухалась зі штабом сектору. Близько другої години ночі рух сповільнився. Звідусіль линули постріли. Попередили: ворог з’явиться ліворуч. Але обстріл почався з правого боку та з тилу. Галас, свист куль – і темрява хоч в око стрель! Аж ось перед очима пролетів трасер, освітивши цей гармидер. Я зарядив свій АКС й нумо лупити з нього в бік ворожих пострілів. Протягом просування стрільба не вщухала. Коли врешті доїхали до наших, обійнявся з навідником і заплакав, – згадує Артем.
– Хоч було й страшно, але жодного дня я не жалкую, що пов’язав життя з армією, – доповнює побратима начальник радіолокаційної станції Микола. – Планую служити, поки не закінчиться війна, а вона неодмінно закінчиться. Нашою перемогою!
P.S. За мужність та героїзм, самовідданий захист Батьківщини більше 380 військовослужбовців 55-ї бригади нагороджені орденами і медалями, 48 з них – державними. 41-го військовослужбовця поранено, 34 – віддали життя за Батьківщину.
Андрій БЕЗРУК
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
