Illia Zhuravskyi 08.01.2024 12:56
Ми й до нині не маємо змогу повернутись у власну квартиру в Харкові через її технічний стан (в будинок прилетіла ракета), тож живемо в західній частині України. Підстав для відстрочки не маю, є двоє дітей. Але виїзджати за кордон а ні я, а ні жінка, з дітьми, не збираємось!
Дружина не хоче більше народжувати, а я не відчуваю морального права її примушувати! Та й народжувати дитину за для статусу/пільг/довідки — якось аморально! Щоб все було добре, дитину потрібно хотіти мати, тільки так ти достойно подолаєш нелегкий шлях виховання!
Наша стратегія зараз — якомога швидше відкласти гроші на освіту дітям та дати максимальний поштовх карʼєрі дружини. Щоб, в разі чого, вони змогли жити без мене максимально комфортно. А там — побачимо...
Так, страшно йти на війну, страшно залишати дітей без батька, страшно стати інвалідом, але давати хабар за виїзд — це вже буде якась повна зрада! Не уявляю, як після такого можна буде повернутися назад, як людям в очі дивитися! Як на мене, це квиток в один кінець!
Розуміння того, що навіть просто живучі тут, ти допомагаєш економіці (порахуйте одні тільки гуртки, медицину та щоденні товари) — дуже тішить! Ми принципово замовляємо все, що треба в харківських продавців, щоб підтримати рідний регіон. Потрошку відновлюємо квартиру, щоб згодом повернутися...
А до думки про мобілізацію, з часом звикаєш, вона стає вже не така страшна, як спочатку...
«Життя одне... і прожити його потрібно достойно!» Здається, так вчили класики?! На жаль, нам з вами випав складний час і виконати цю формулу стало набагато важче! І від того, як ми «пройдемо цей шлях», який вибір зробимо, залежить те, як до нас будуть ставитися оточуючі та нащадки!
