Статус: Офлайн
Реєстрація: 13.12.2013
Повідом.: 16585
Реєстрація: 13.12.2013
Повідом.: 16585
Чеширского кота зовут Снежок?
А вот возьму и дам!
Кольцо, клад, мечта, истина, честный, плясать. Закончить - девица.
в куда хочу - не надо!
да, только мне не нра ее руки. Придется менять
он так вышагивает, как будто по меньшей мере - рысь.
Мои сегодняшние мудринки до кави
Про жінок
"Новий день
Ночую в старій львівській кам’яниці. На карнизі під вікном – єдиний у Львові лев, що сміється. А може, левиця. Нічне місто не стихає до півночі. А вранці його будять перші кроки. Щоразу це стук жіночих підборів. Він лункіший за дзвін римо-католицької катедри навпроти. Я цілюся вухом у ті звуки і довго проводжаю їх подумки – тих невідомих жінок, що разом із сонцем зачинають новий день."
(Мирослав Дочинець, "Зряче перо")
***
"...Вона так більше не може. Вона хоче повної свободи, щирості, без примусовості, от такої, яку мають звірі, птиці, квіти, комахи. Скинути з себе всяку одіж, усякі пристойності, приписи, заповіді, лежати на сонці, нічого не соромитись, ніякого гріха не знати, ніякого каяття не почувати, ніяких молитов не робити, обнімати, хто любий, відпихати гидких, мовчати, як мовчиться, співати, як співається. Це - гріх! Гріх це чи ні?"
(Володимир Винниченко "Сонячна машина")
***
Про пам'ять
"Секрет пам’яті
Мене вражала дивовижна його пам’ять. Носив у голові цілий рій приказок, приповісток, прислів’їв, казанок і просто запашних і замашних «словенят». Пам’ятав у подробицях, що, де і коли було місяць, рік, тридцять років тому. Я дивом дивувався, а скринька просто відчинялася…
Бувало, каже: «Пригадуєш, як ми говорили про те й те того дня під вечір на березі озера під старими вільхами…» Чи ще десь. І то не раз. Аж поки якось я не спитав його навпростець:
«Як ви може так виразно це пам’ятати?»
«Як? Запахи, звуки, барви того місця, того моменту… Якраз тоді рум’янився пруг –до ясної години. У плесі бив хвостом півсонний ситняг. І сорока заскрекотала на сухій осиці, кличучи пару. А з лужка млосно потягло пересохлим чебриком…»
«І ви таке пам’ятаєте?» – ще більше здивувався я.
«Лише таке і варте пам’яті. Бо це доторки душі?»
І зізнався, що цим речам навчив його в молодості один маляр у Румунії. «Візьми собі за звичай кожного дня знайти щось прекрасне, якусь оздобу натури. І не тільки для ока, це має прищепитися твого серця, всотатися в тебе через пори шкіри. Тоді воно осяде в пам’яті золотими крупинками, наситить її радістю».
Ще одну науку відкрив йому старий рабин із Хуста: «Чоловікові не слід покидати свого ближнього в бесіді, не вділивши йому якогось мудрого вислову. Лиши за собою живне слова. Таким чином і пам’ять свою посилиш, і досвідчення своє пошириш між людей».
Два золоті правила карпатського мудреця. Я згадав про них сьогодні, читаючи звично зранку поезію. Цього разу «спіткнувся» об Рильського:
Все на світі повік не вмирає,
І в ефірі живе кожен звук."
(Мирослав Дочинець, "Світло семи днів")
отрезать
Я все понимаю, просто тошнит от этих Сэма и Дина
ава у тебя классная! 
Это бы добавило интриги