Дзеркалля (мова спілкування в темі - українська).

[Забава Путятишна]

у меня должность такая - людей растормашивать

бедненькая
ава у тебя классная!

 

[Znaxar_service]

Чеширского кота зовут Снежок?

одна из немногих пород кошек,которіе нравятся

 

[Іронія]

А вот возьму и дам!

Кольцо, клад, мечта, истина, честный, плясать. Закончить - девица.

Я, как честный писатель, признаюсь
Что писал про поход экспедиций,
Был там клад, и мечта, и предательство.
Ну, откуда взялась там девица?

 

[Іронія]

Цемки тебя в... куда хочешь

в куда хочу - не надо!

ава у тебя классная!

да, только мне не нра ее руки. Придется менять

одна из немногих пород кошек,которіе нравятся

он так вышагивает, как будто по меньшей мере - рысь.

 

[Конек-горбунок]

 

[Zvuryatko]

Мои сегодняшние мудринки до кави

Про жінок

"Новий день

Ночую в старій львівській кам’яниці. На карнизі під вікном – єдиний у Львові лев, що сміється. А може, левиця. Нічне місто не стихає до півночі. А вранці його будять перші кроки. Щоразу це стук жіночих підборів. Він лункіший за дзвін римо-католицької катедри навпроти. Я цілюся вухом у ті звуки і довго проводжаю їх подумки – тих невідомих жінок, що разом із сонцем зачинають новий день."

(Мирослав Дочинець, "Зряче перо")

***

"...Вона так більше не може. Вона хоче повної свободи, щирості, без примусовості, от такої, яку мають звірі, птиці, квіти, комахи. Скинути з себе всяку одіж, усякі пристойності, приписи, заповіді, лежати на сонці, нічого не соромитись, ніякого гріха не знати, ніякого каяття не почувати, ніяких молитов не робити, обнімати, хто любий, відпихати гидких, мовчати, як мовчиться, співати, як співається. Це - гріх! Гріх це чи ні?"

(Володимир Винниченко "Сонячна машина")


***

Про пам'ять

"Секрет пам’яті

Мене вражала дивовижна його пам’ять. Носив у голові цілий рій приказок, приповісток, прислів’їв, казанок і просто запашних і замашних «словенят». Пам’ятав у подробицях, що, де і коли було місяць, рік, тридцять років тому. Я дивом дивувався, а скринька просто відчинялася…
Бувало, каже: «Пригадуєш, як ми говорили про те й те того дня під вечір на березі озера під старими вільхами…» Чи ще десь. І то не раз. Аж поки якось я не спитав його навпростець:
«Як ви може так виразно це пам’ятати?»
«Як? Запахи, звуки, барви того місця, того моменту… Якраз тоді рум’янився пруг –до ясної години. У плесі бив хвостом півсонний ситняг. І сорока заскрекотала на сухій осиці, кличучи пару. А з лужка млосно потягло пересохлим чебриком…»
«І ви таке пам’ятаєте?» – ще більше здивувався я.
«Лише таке і варте пам’яті. Бо це доторки душі?»
І зізнався, що цим речам навчив його в молодості один маляр у Румунії. «Візьми собі за звичай кожного дня знайти щось прекрасне, якусь оздобу натури. І не тільки для ока, це має прищепитися твого серця, всотатися в тебе через пори шкіри. Тоді воно осяде в пам’яті золотими крупинками, наситить її радістю».
Ще одну науку відкрив йому старий рабин із Хуста: «Чоловікові не слід покидати свого ближнього в бесіді, не вділивши йому якогось мудрого вислову. Лиши за собою живне слова. Таким чином і пам’ять свою посилиш, і досвідчення своє пошириш між людей».
Два золоті правила карпатського мудреця. Я згадав про них сьогодні, читаючи звично зранку поезію. Цього разу «спіткнувся» об Рильського:
Все на світі повік не вмирає,
І в ефірі живе кожен звук."

(Мирослав Дочинець, "Світло семи днів").

 

[Забава Путятишна]

да, только мне не нра ее руки. Придется менять

раскрашивать?

 

[SheVik]

Мои сегодняшние мудринки до кави

Спойлер: Мои сегодняшние мудринки до кави

Про жінок

"Новий день

Ночую в старій львівській кам’яниці. На карнизі під вікном – єдиний у Львові лев, що сміється. А може, левиця. Нічне місто не стихає до півночі. А вранці його будять перші кроки. Щоразу це стук жіночих підборів. Він лункіший за дзвін римо-католицької катедри навпроти. Я цілюся вухом у ті звуки і довго проводжаю їх подумки – тих невідомих жінок, що разом із сонцем зачинають новий день."

(Мирослав Дочинець, "Зряче перо")

***

"...Вона так більше не може. Вона хоче повної свободи, щирості, без примусовості, от такої, яку мають звірі, птиці, квіти, комахи. Скинути з себе всяку одіж, усякі пристойності, приписи, заповіді, лежати на сонці, нічого не соромитись, ніякого гріха не знати, ніякого каяття не почувати, ніяких молитов не робити, обнімати, хто любий, відпихати гидких, мовчати, як мовчиться, співати, як співається. Це - гріх! Гріх це чи ні?"

(Володимир Винниченко "Сонячна машина")


***

Про пам'ять

"Секрет пам’яті

Мене вражала дивовижна його пам’ять. Носив у голові цілий рій приказок, приповісток, прислів’їв, казанок і просто запашних і замашних «словенят». Пам’ятав у подробицях, що, де і коли було місяць, рік, тридцять років тому. Я дивом дивувався, а скринька просто відчинялася…
Бувало, каже: «Пригадуєш, як ми говорили про те й те того дня під вечір на березі озера під старими вільхами…» Чи ще десь. І то не раз. Аж поки якось я не спитав його навпростець:
«Як ви може так виразно це пам’ятати?»
«Як? Запахи, звуки, барви того місця, того моменту… Якраз тоді рум’янився пруг –до ясної години. У плесі бив хвостом півсонний ситняг. І сорока заскрекотала на сухій осиці, кличучи пару. А з лужка млосно потягло пересохлим чебриком…»
«І ви таке пам’ятаєте?» – ще більше здивувався я.
«Лише таке і варте пам’яті. Бо це доторки душі?»
І зізнався, що цим речам навчив його в молодості один маляр у Румунії. «Візьми собі за звичай кожного дня знайти щось прекрасне, якусь оздобу натури. І не тільки для ока, це має прищепитися твого серця, всотатися в тебе через пори шкіри. Тоді воно осяде в пам’яті золотими крупинками, наситить її радістю».
Ще одну науку відкрив йому старий рабин із Хуста: «Чоловікові не слід покидати свого ближнього в бесіді, не вділивши йому якогось мудрого вислову. Лиши за собою живне слова. Таким чином і пам’ять свою посилиш, і досвідчення своє пошириш між людей».
Два золоті правила карпатського мудреця. Я згадав про них сьогодні, читаючи звично зранку поезію. Цього разу «спіткнувся» об Рильського:
Все на світі повік не вмирає,
І в ефірі живе кожен звук."

(Мирослав Дочинець, "Світло семи днів")

смачно до кави, так

 

[Іронія]

 

[Іронія]

раскрашивать?

отрезать

 

[E.N]

отрезать

 

[Іронія]

В монастырь

итак святой отец приступим
хохо у вас смешной живот
ах исповедь да да простите
так вот
© Цай

 

[E.N]

Спойлер: Мишка

Прямо иллюстрация к твоему стиху про экспедицию

 

[Цинічний Бандера]

Eduard Oliver
White Priestess

 

[Іронія]

Для Леши

 

[Іронія]

Прямо иллюстрация к твоему стиху про экспедицию

да, тебе бы стоило вместо девицы предложить нам медведя Это бы добавило интриги

 

[Цинічний Бандера]

Tata Lee
Fūjin and Raijin

 

[Забава Путятишна]

Спойлер: Гріх це чи ні?

"...Вона так більше не може. Вона хоче повної свободи, щирості, без примусовості, от такої, яку мають звірі, птиці, квіти, комахи. Скинути з себе всяку одіж, усякі пристойності, приписи, заповіді, лежати на сонці, нічого не соромитись, ніякого гріха не знати, ніякого каяття не почувати, ніяких молитов не робити, обнімати, хто любий, відпихати гидких, мовчати, як мовчиться, співати, як співається. Це - гріх! Гріх це чи ні?"

(Володимир Винниченко "Сонячна машина")

як добре сказано!
треба буде далі прочитати шо то за одна "Сонячна машина"

***

Спойлер: Про пам'ять

Про пам'ять

"Секрет пам’яті

Мене вражала дивовижна його пам’ять. Носив у голові цілий рій приказок, приповісток, прислів’їв, казанок і просто запашних і замашних «словенят». Пам’ятав у подробицях, що, де і коли було місяць, рік, тридцять років тому. Я дивом дивувався, а скринька просто відчинялася…
Бувало, каже: «Пригадуєш, як ми говорили про те й те того дня під вечір на березі озера під старими вільхами…» Чи ще десь. І то не раз. Аж поки якось я не спитав його навпростець:
«Як ви може так виразно це пам’ятати?»
«Як? Запахи, звуки, барви того місця, того моменту… Якраз тоді рум’янився пруг –до ясної години. У плесі бив хвостом півсонний ситняг. І сорока заскрекотала на сухій осиці, кличучи пару. А з лужка млосно потягло пересохлим чебриком…»
«І ви таке пам’ятаєте?» – ще більше здивувався я.
«Лише таке і варте пам’яті. Бо це доторки душі?»
І зізнався, що цим речам навчив його в молодості один маляр у Румунії. «Візьми собі за звичай кожного дня знайти щось прекрасне, якусь оздобу натури. І не тільки для ока, це має прищепитися твого серця, всотатися в тебе через пори шкіри. Тоді воно осяде в пам’яті золотими крупинками, наситить її радістю».
Ще одну науку відкрив йому старий рабин із Хуста: «Чоловікові не слід покидати свого ближнього в бесіді, не вділивши йому якогось мудрого вислову. Лиши за собою живне слова. Таким чином і пам’ять свою посилиш, і досвідчення своє пошириш між людей».
Два золоті правила карпатського мудреця. Я згадав про них сьогодні, читаючи звично зранку поезію. Цього разу «спіткнувся» об Рильського:
Все на світі повік не вмирає,
І в ефірі живе кожен звук."

(Мирослав Дочинець, "Світло семи днів").

як приємно, коли зустрічаєшь однодумців хоча би і в книжках
друзі чудуються з мене як можу я це все пам'ятати? а що тут дивного? я навіть лісову дорогу сердцем запам'ятовую, бо як можна забути цю красуню-берізку або це велетенське коріння, що ніби виповзло з фільму жахів, цей місток, під яким ледь дзюркоче вода і пахнуть конвалії? ну той що. що вони вже давно відцвіли? іх запах ще дзвенить у моєму сердці, як і той чарівний закат, який бачу я у цьому барвистому листопаді

 

[Werewolf*]

итак святой отец приступим
хохо у вас смешной живот
ах исповедь да да простите
так вот
© Цай

Греховодница!

 

[E.N]

Я все понимаю, просто тошнит от этих Сэма и Дина

Зы: У меня ребенок с подружкой с ними как родные. Мне уже кажется , что они живут со мной.Все.