Мені в дитинстві розказували, що українці не хотили воювати під час другої світової війни в радянській армії. У кого були гроші, той давав хабар, щоб уникнути мобилизації в радянську армію. Ті хто був мобілізований ніколи не згадували про військову службу в радянській армії до самої смерті. У Нікополі було таке, що рідні дізнавалися чисто випадково вже після смерті. Зато постійно розказували внукам про жахи голодомору в 1932-1933 рр. Ще в дитинстві розказували, що серед українців живуть манкурти і понаєхі з рф та білорусі. Нащадки понаєхов досі живуть серед українців. Манкурти і понаєхі вже готові терпіти українську мову, але діди не віддамо "бандерівці". На третій рік великої війни вони досі чітко не можуть або не хочуть визначити те, що їх обстрілює саме російська армія.
Так же в твиттере
Во время Второй Мировой Штатам, точнее ее гражданам, было намного больше похуй, чем сейчас.
Скажите спасибо, что не жили при Сталине. Смелый, бля
Весь СССР был оккупантом. И вы были бы тоже
Скриншоты можно увидеть?
Тобто, кацапи при пукєнє погані, а прадід при сралінє хороший? Ну окей.
Ага, такою загрозою, що цілі заводи в обмін на золоті українські зуби і обручки сюди перли.
К заводам ещё руки некривые нужны.
Руки там теж їхали і не боялися.
Спочатку хлібом. Потім в заблокованих районах хліб можна було купити. Якщо були зуби або інші цінності. І це все йшло далі на потреби індустріалізації.
На Резуна сцылатся несерьезно.
Ну флагами на улицах не махали и на Москву идти не требовали, хотя в 1918 -19 годах воевали с совком.
