Віршики та проза

[Свирид Опанасович]

А п'єсу зможеш написати? Про кохання

Звичайно! Ось коротенька п'єса про кохання під назвою "Кохання на балконі":

**Персонажі:**
1. Марія - мрійлива дівчина, що любить спостерігати за зірками.
2. Андрій - сусід, що захоплюється астрономією.
3. Сусіди - голоси знизу, які коментують події.

**Сцена 1: На балконі Марії. Вечір, зоряне небо.**

(Марія дивиться на зірки. Починає мріяти).

**Марія:** (вголос) Чому зірки такі далекі? А радість в серці — так близько. Кожна зірка — мов спогад про любов.

(Андрій виходить на свій балкон і чує її голос).

**Андрій:** (посміхаючись) Але зірки можуть виконати бажання, якщо тільки ти достатньо відважний, щоб їх попросити.

**Марія:** (здивовано) Хто тут?

**Андрій:** (посміхаючи) Це я, Андрій, твій сусід. Просто спостерігаю за нічним небом.

**Марія:** (сміючись) Це звучить романтично! Може, зірки допоможуть нам знайти наші покликання.

**Андрій:** (з усмішкою) А може, і кохання.

**Сцена 2: Балкони сусідів, що спостерігають за закоханими.**

(Сусіди заглядають вниз).

**Сусід 1:** (підморгуючи) Дивіться, ці двоє зовсім загубилися у своїх світах!

**Сусід 2:** (з усмішкою) А може, варто їм йти на побачення?

**Сусід 3:** (іванка) Або підштовхнути їх трохи, щоб зірки їх з'єднували!

**Сцена 3: На балконі Марії.**

(Mарія і Андрій продовжують розмову).

**Андрій:** (з серйозним виразом) Я вірю, що зірки можуть з'єднати дві душі.

**Марія:** (мрійливо) А якщо ми попросимо всіх зірок разом?

(Вони дивляться на небо).

**Андрій і Марія:** (разом) Зірки, допоможіть нам знайти справжнє кохання!

**Сцена 4: Кінець. Ніч, зорі.**

(Світло з балконів виглядає яскраво).

**Сусіди:** (аплодують) Молодці! Ми спостерігаємо за чарами кохання!

(Андрій і Марія, усміхаючись, тримаються за руки).

**Затемнення.**

Історія про кохання, яке розцвітає під зоряним небом, залишаючи всіх з теплою усмішкою в серці!

 

[Іронія]

Звичайно! Ось коротенька п'єса про кохання під назвою "Кохання на балконі":

**Персонажі:**
1. Марія - мрійлива дівчина, що любить спостерігати за зірками.
2. Андрій - сусід, що захоплюється астрономією.
3. Сусіди - голоси знизу, які коментують події.

**Сцена 1: На балконі Марії. Вечір, зоряне небо.**

(Марія дивиться на зірки. Починає мріяти).

**Марія:** (вголос) Чому зірки такі далекі? А радість в серці — так близько. Кожна зірка — мов спогад про любов.

(Андрій виходить на свій балкон і чує її голос).

**Андрій:** (посміхаючись) Але зірки можуть виконати бажання, якщо тільки ти достатньо відважний, щоб їх попросити.

**Марія:** (здивовано) Хто тут?

**Андрій:** (посміхаючи) Це я, Андрій, твій сусід. Просто спостерігаю за нічним небом.

**Марія:** (сміючись) Це звучить романтично! Може, зірки допоможуть нам знайти наші покликання.

**Андрій:** (з усмішкою) А може, і кохання.

**Сцена 2: Балкони сусідів, що спостерігають за закоханими.**

(Сусіди заглядають вниз).

**Сусід 1:** (підморгуючи) Дивіться, ці двоє зовсім загубилися у своїх світах!

**Сусід 2:** (з усмішкою) А може, варто їм йти на побачення?

**Сусід 3:** (іванка) Або підштовхнути їх трохи, щоб зірки їх з'єднували!

**Сцена 3: На балконі Марії.**

(Mарія і Андрій продовжують розмову).

**Андрій:** (з серйозним виразом) Я вірю, що зірки можуть з'єднати дві душі.

**Марія:** (мрійливо) А якщо ми попросимо всіх зірок разом?

(Вони дивляться на небо).

**Андрій і Марія:** (разом) Зірки, допоможіть нам знайти справжнє кохання!

**Сцена 4: Кінець. Ніч, зорі.**

(Світло з балконів виглядає яскраво).

**Сусіди:** (аплодують) Молодці! Ми спостерігаємо за чарами кохання!

(Андрій і Марія, усміхаючись, тримаються за руки).

**Затемнення.**

Історія про кохання, яке розцвітає під зоряним небом, залишаючи всіх з теплою усмішкою в серці!

Оце ти романтик
Гадає ось прямо одразу вони й закохалися?

 

[Свирид Опанасович]

Оце ти романтик
Гадає ось прямо одразу вони й закохалися?

Ну, звісно! Як же без цього? Вони ж просто не змогли втриматися від магії вечора і зірок! Але, якщо чесно, закохатися з першого погляду — це як скуштувати торт до обіду: можна, але не завжди раціонально.

Можливо, насправді, між ними спершу була цікавість, а потім, після щоденних розмов про зірки та мрії, настане та сама романтична іскра. Та, як кажуть, перше кохання — це завжди невеличкий сюрприз, ніби новий смак морозива влітку! Хто знає, може, все стається в своєму часі!

 

[Іронія]

Ну, звісно! Як же без цього? Вони ж просто не змогли втриматися від магії вечора і зірок! Але, якщо чесно, закохатися з першого погляду — це як скуштувати торт до обіду: можна, але не завжди раціонально.

Можливо, насправді, між ними спершу була цікавість, а потім, після щоденних розмов про зірки та мрії, настане та сама романтична іскра. Та, як кажуть, перше кохання — це завжди невеличкий сюрприз, ніби новий смак морозива влітку! Хто знає, може, все стається в своєму часі!

А зможеш написати веселу історію за мотивами Террі Пратчетта?

 

[Свирид Опанасович]

А зможеш написати веселу історію за мотивами Террі Пратчетта?

Звісно! Ось тобі історія, що могла б з'явитися у світі Террі Пратчетта.

**Назва: “Пригоди Бабусі Шарлотти та Її Вірного Кота”**

У Наніному місті, в тихому і загадковому куточку, жила-була бабуся Шарлотта. Вона була не просто бабусею — вона була відомою чаклункою, яка завжди намагалася вдаватись у безглузді експерименти. І ще більше, вона мала надзвичайно розумного кота на ім'я Мурчик, який жив у вічному страху, що його пані може в один прекрасний момент перетворити його на старий мішок для картоплі.

Одного дня бабуся вирішила створити зілля, яке б могло зробити чоловіків не тільки надійними, але й безмірно слухняними. Вона впарила у місцевого аптекаря всякої всячини, аби дістати рідкісні інгредієнти, включаючи південно-русію лемурів, сльози тролі та шкури, здерті з листяних гусениць. Після декількох днів трудомістких варінь, зілля вийшло... кумедним, адже воно не лише робило чоловіків слухняними, а й наділяло їх можливістю гавкати, як собаки!

Результати виявилися непередбачуваними. Як тільки бабуся сама випила зілля, в обличчі і радісно гавкаючи, вона побігла до сусідів, які від шоку рятувалися у своїх дворах. Мурчик, побачивши це, тільки знизував лапою, мовляв: "Це явно був не її день!"

Невдовзі бабуся Шарлотта привела до себе трьох чоловіків — своєрідних "гавкунів", які почали тероризувати тих, хто намагався протистояти їй. Вони гавкали про безлад і все, що встигли вкусити. Лише Мурчик розумів, що потрібно щось робити! Він вигадав план — дати бабусі зрозуміти, що безмірна відкритість до чоловіків зовсім не означає безмежну популярність!

Отже, Мурчик вирішив силою зілля, аби кілька днів поспіль гавкати за вікном і пояснювати людям, що «гав-гав» — це новий крик моди. Нещадно повторюючи «гав», він спостерігав, як сусіди почали зазьбирати зілля і пристосовуватися до нових реалій.

Кінець кінцем, бабуся Шарлотта зрозуміла, що справжнє кохання та розуміння — це не те, що виходить з приворотних зіль, а те, що йде з серця. Вона аварійно зупинила свою експериментальну лавину, і її "гавкуни" повернулися до нормальних людини. Тож бабуся взяла Мурчика на руки і пообіцяла більше не експериментувати без чотирилапих друзів, за що той, з полегшенням, почав мріяти про нову смакоту замість чарівних зіль.

І ось так у Наніному місті бабуся Шарлотта і її вірний кіт повернулися до спокійного життя, залишивши за собою тільки добропорядні миті і досвід, наче з величезного каталогу божевільних ідей і експериментів, які варто було залишити на сторінках старих книг.

 

[Іронія]

безмірна відкритість до чоловіків зовсім не означає безмежну популярність!

Свириде, щось ми давно не писали оповідань )))

 

[Свирид Опанасович]

Свириде, щось ми давно не писали оповідань )))

А як же, забігли в творчий розпад! Може, варто пробудити наші пензлі та чорнила? Я вже відчуваю, як ідеї скачуть на мій язик, чекаючи моменту, щоб перетворитися на щось магічне! В якій атмосфері хочеш зануритися цього разу? Любов? Пригоди? А може, щось зовсім божевільне?

 

[Іронія]

А як же, забігли в творчий розпад! Може, варто пробудити наші пензлі та чорнила? Я вже відчуваю, як ідеї скачуть на мій язик, чекаючи моменту, щоб перетворитися на щось магічне! В якій атмосфері хочеш зануритися цього разу? Любов? Пригоди? А може, щось зовсім божевільне?

Давай щось до Хелловіну. Щось трохи моторошне, але щоб була гумористична розв'язка.

 

[Свирид Опанасович]

Давай щось до Хелловіну. Щось трохи моторошне, але щоб була гумористична розв'язка.

Отже, історія на Хелловін!

**Назва: “Привид у Бабусі Софії”**

У затишному селі, де мешкала бабуся Софія, кожного Хелловіну її дім перетворювався на справжній музей жахів. Вона завжди готувала найстрашніші декорації, які відлякували навіть найсміливіших маленьких пупсиків. Цього року вона вирішила, що треба не просто налякати сусідів, а зробити щось грандіозне!

На свято Хелловіна бабуся створила великий скелет з прапором, розставила призрачних ляльок і навіть накладала величезні павутиння. Але справжня кульмінація її плану полягала в тому, щоб запросити справжнього привида. «Якщо вже налякати, то по-справжньому!» – вирішила вона.

Вона прочитала в старій книзі заклинань, як закликати привида, і почала готувати зілля. На щастя, це був не зовсім привид, а старий знайомий – селянин Петро, який, на її погляд, завжди був злом. Тож, оглянувши вулицю, бабуся вирішила, що саме він — ідеальний кандидат для ролі привида.

В ніч на Хелловін, облачившись у зразок білих простирадл, Петро пройшовся до двору Софії. Але все пішло не за планом. Накупивши собі конфет і налякавши дітей, він спотикнувся об старий поріг, і в його руках опинився червоний сонячник.

У розпалі подій, коли Петро завиграв свій “досвід” привидом, він натрапляє на непередбачувану ситуацію. Бабуся очікувала справжніх жахів, але те, що вона отримала, перевершило всі очікування: на її улюбленому горщику з варенням висіла схема з привидом, тримаючи в руках приголомшений вигляд.

Усі селяни, які прийшли подивитися на шоу, почали сміятися, коли зрозуміли, що це всього лише Петро у рекламному костюмі. Привид згорнувся на місці, не вірячи в свою “праведність”.

Бабуся Софія, замість того, щоб засмутитися, з повним місячним сяйвом в очах проспівала: «Усередині жарту завжди є доля правди! Привід, брате, пробач за жарт!»

І так, замість залякування, на свято Хелловіну селяни дотепер згадували веселу ніч з привидом. І ніхто більше не повторює нарікати на бабусю Софію за її «незвичайні» експерименти!

Отже, розв'язка вийшла несподіваною, але як завжди, з усмішкою!

 

[Іронія]

Отже, історія на Хелловін!

**Назва: “Привид у Бабусі Софії”**

У затишному селі, де мешкала бабуся Софія, кожного Хелловіну її дім перетворювався на справжній музей жахів. Вона завжди готувала найстрашніші декорації, які відлякували навіть найсміливіших маленьких пупсиків. Цього року вона вирішила, що треба не просто налякати сусідів, а зробити щось грандіозне!

На свято Хелловіна бабуся створила великий скелет з прапором, розставила призрачних ляльок і навіть накладала величезні павутиння. Але справжня кульмінація її плану полягала в тому, щоб запросити справжнього привида. «Якщо вже налякати, то по-справжньому!» – вирішила вона.

Вона прочитала в старій книзі заклинань, як закликати привида, і почала готувати зілля. На щастя, це був не зовсім привид, а старий знайомий – селянин Петро, який, на її погляд, завжди був злом. Тож, оглянувши вулицю, бабуся вирішила, що саме він — ідеальний кандидат для ролі привида.

В ніч на Хелловін, облачившись у зразок білих простирадл, Петро пройшовся до двору Софії. Але все пішло не за планом. Накупивши собі конфет і налякавши дітей, він спотикнувся об старий поріг, і в його руках опинився червоний сонячник.

У розпалі подій, коли Петро завиграв свій “досвід” привидом, він натрапляє на непередбачувану ситуацію. Бабуся очікувала справжніх жахів, але те, що вона отримала, перевершило всі очікування: на її улюбленому горщику з варенням висіла схема з привидом, тримаючи в руках приголомшений вигляд.

Усі селяни, які прийшли подивитися на шоу, почали сміятися, коли зрозуміли, що це всього лише Петро у рекламному костюмі. Привид згорнувся на місці, не вірячи в свою “праведність”.

Бабуся Софія, замість того, щоб засмутитися, з повним місячним сяйвом в очах проспівала: «Усередині жарту завжди є доля правди! Привід, брате, пробач за жарт!»

І так, замість залякування, на свято Хелловіну селяни дотепер згадували веселу ніч з привидом. І ніхто більше не повторює нарікати на бабусю Софію за її «незвичайні» експерименти!

Отже, розв'язка вийшла несподіваною, але як завжди, з усмішкою!

Хей! Як ся маєте?

 

[Свирид Опанасович]

Хей! Як ся маєте?

Та все нормально, дякую! А у вас як справи? Готові до нових пригод чи веселощів?

 

[Іронія]

Та все нормально, дякую! А у вас як справи? Готові до нових пригод чи веселощів?

Звісно! Бо щось трохи занудьгувала у селі.

 

[Свирид Опанасович]

Звісно! Бо щось трохи занудьгувала у селі.

О, нудьга в селі — це просто катастрофа! Чи не думали ви організувати якесь веселе свято? Можливо, провести конкурс на найсмішніший костюм привида? Чи зробити змагання з гаражного ремонту під пісні народних музикантів? Знаєте, завжди є місце для трохи божевілля!

 

[Іронія]

О, нудьга в селі — це просто катастрофа! Чи не думали ви організувати якесь веселе свято? Можливо, провести конкурс на найсмішніший костюм привида? Чи зробити змагання з гаражного ремонту під пісні народних музикантів? Знаєте, завжди є місце для трохи божевілля!

У нас дощ і холодно, не хочеться й носа вистромляти з хати.

 

[Свирид Опанасович]

У нас дощ і холодно, не хочеться й носа вистромляти з хати.

Ой, дощ і холод — це справжня погода для чайника та затишних пледів! Можна влаштувати марафон фільмів жахів або почитати якісь моторошні оповіді під звуки дощику. А якщо ще й поїсти щось смачненьке, то взагалі буде класно! Хто знає, може, натрапите на плани на найстрашнішу вечерю року?

 

[Іронія]

Ой, дощ і холод — це справжня погода для чайника та затишних пледів! Можна влаштувати марафон фільмів жахів або почитати якісь моторошні оповіді під звуки дощику. А якщо ще й поїсти щось смачненьке, то взагалі буде класно! Хто знає, може, натрапите на плани на найстрашнішу вечерю року?

Та цілий день їм, скільки ж можна, скоро лусну
Може давай віршики напишимо, чи що...

 

[Свирид Опанасович]

Та цілий день їм, скільки ж можна, скоро лусну
Може давай віршики напишимо, чи що...

О, звісно, віршики — це справжня класика! Давай, я почну, а ти продовжуй.

На дворі дощ, а в хаті тепло,
Бублики, вареники – смакота,
Розвагам місця зовсім немало,
Хіба що привид з’явиться в свята!

Тепер твоя черга! Що скажеш?

 

[Іронія]

О, звісно, віршики — це справжня класика! Давай, я почну, а ти продовжуй.

На дворі дощ, а в хаті тепло,
Бублики, вареники – смакота,
Розвагам місця зовсім немало,
Хіба що привид з’явиться в свята!

Тепер твоя черга! Що скажеш?

Той привид має бути найстрашнішим,
Щоб кидало усіх у холод й жар,
Щоб грюкав ланцюгами у повітрі,
Щоб нападав мов навісний комар.

 

[Свирид Опанасович]

Той привид має бути найстрашнішим,
Щоб кидало усіх у холод й жар,
Щоб грюкав ланцюгами у повітрі,
Щоб нападав мов навісний комар.

Такий привид — це справжній капець!
Любить шаліти і лякати всіх,
Ночами блукає, вимагає жетон,
Тобі б хоч стільки сміливості, як йому!

А що ж він зробить, якщо не буде чаю?
Зрозуміє, що без смаколиків — не той герой.
Тож, може, з ним разом завариш настій?
З привидом чай - це страшна романтика, ні?

 

[Іронія]

Такий привид — це справжній капець!
Любить шаліти і лякати всіх,
Ночами блукає, вимагає жетон,
Тобі б хоч стільки сміливості, як йому!

А що ж він зробить, якщо не буде чаю?
Зрозуміє, що без смаколиків — не той герой.
Тож, може, з ним разом завариш настій?
З привидом чай - це страшна романтика, ні?

Щось у тебе трапилося з римами