Саме від ємна селекція світових і громадянської війн, голодоморів, репресій і еміграцій і призвела до бідності України і великою мірою і до війни... Важливо розуміти що вирішальну роль відіграє не загальний генофонд населення, а присутність чи брак у ньому кількох відсотків інтелектуалів, яка формує культурну, наукову і найголовніше політичну еліту...
В Україні так і не створився прошарок не стільки інтелектуальної, як національно налаштованої еліти.
В цьому я вбачаю трагедію країни. Балакунів на національні теми було багато. Діячів не було.
Візьмемо Галичину - найяскравіший приклад і краще, що у нас було протягом столітть.
За князів вони боронили свою землю. І княжі сини були теж серед оборонців.
За поляків та інших в історії вони були свідомі свго пневоленого стану і підіймали час від часу повстання.
Оцей дух спротиву не було зламано аж до 1939 року.
І потрібно було 50 років, щоб його відродитти не в окремих особистстях, а в цілому у народі того краю.
І що ж ми маємо?
За Польщі іздили до Канади, щб заробити грошей на шмат землі, але більшість поверталась додому.
За совітів примусово або напівпримусово їздили до Сибіру або Донбасу, та й до нас на заробітки.
Тепер їздять до Польші аб далі. Та вже й не пвертаються.
Зв*язок зі своєю землею розмивається й губиться.
Без усякого жалю вирубуються ліси на продаж. Що можна вкрасти, крадуть і там.
Бо немає того настрою, що був у 1991 році.
І тільки свідома меншість сказала собі - мене це не обходить - і іде боронити країну.
