Еще немного о самом честном советском суде
Владики Чарнецький і Будка отримали по п’ять років. Усіх звинувачених на три роки було позбавлено громадянських прав. Говорили, що на суді військовий прокурор висловив протест проти надто м’якого вироку засудженим».
Это было бы смешно, если бы не было так грустно: судят иностранного гражданина по обвинению в измене СССР при том, что обвиняемый весь период, когда он якобы изменял Советскому Союзу, находился на территории Германского Райха!
Кстати, а как отец Пэтро оказался на территории Советского Союза? Не иначе при отступлении Вермахта был оставлен Абвером для организации сопротивления в советском тылу?
Увы, нет.
Открываем украинскую Википедию, в статье, посвящённой отцу Пэтру Вэргуну, читаем:
«22 червня 1945 року арештований співробітником 4-го відділу Берлінського оперсектору НКВС майором Лусніковим і вивезений до Києва на судовий процес української греко-католицької ієрархії…».
Итого – иностранного гражданина советские органы государственной безопасности просто-напросто выкрали, после чего привезли на свою территорию, где осудили за измену СССР!
К сожалению, эта история для отца Пэтра восьмилетней отсидкой не закончилась – Советская власть оказалась злобной и мстительной (не ясно только, за что она мстила священнику):
«22 червня 1952 року закінчився термін ув'язнення отця Петра Вергуна. Після цього його, на підставі наказу Президії Верховної Ради СРСР від 21.02.1948 року “О направлении особо опасных государственных преступников по отбытии наказания в ссилку на поселение в отдаленные местности СССР” етапували в Красноярськ, а звідти до поселення Ангарський Богучанського району Красноярського краю на вічне заслання. 13 квітня 1956 року о. Петра Вергуна офіційно звільнили з вічного заслання згідно з наказом ПВР СРСР від 10.03.1956 року, який відмінив наказ Президії Верховної Ради СРСР від 21.02.1948 року. Однак карально-репресивна система не дозволила священномученику покинути поселення. За ним там слідкував агент радянської спецслужби “Дельта”, який інформував про життя Вергуна на засланні.
З 1956 року органи держбезпеки розпочали працю по вербуванню Петра Вергуна для праці закордоном. Постійні допити і вербувальні заходи коменданта з методами фізичного впливу остаточно виснажили здоров'я о. Петра, який помер 7 лютого 1957 року в с. Ангарський Богучанського району Красноярського краю, де і був похований...».
