Соціологія в окупації
Чи проводяться опитування суспільної думки в ОРДіЛО й чи можна довіряти їх результатам
Що думають українські політики, експерти та рядові громадяни щодо реінтеграції окупованого Донбасу, загальновідомо. Перші й другі мають вільний доступ до медійних майданчиків й охоче ними користуються, а стан суспільної думки постійно відстежують соціологи. А от які настрої панують по той бік лінії фронту — питання складне. Мітинги, флешмоби, колективні звернення та інші гучні інформаційні приводи в ОРДіЛО створюються виключно за вказівкою окупаційної адміністрації, а отже, брати їх до уваги немає сенсу. Значно складніша ситуація із соціологічними дослідженнями на непідконтрольній частині Донбасу. Так, нещодавно радник секретаря РНБО Сергій Сивохо підтвердив, що «команда Зеленського» замовляла заміри електоральних настроїв в ОРДіЛО й що він вірить у достовірність отриманих результатів. Конкретних цифр і виконавців дослідження Сивохо не назвав, але те, що вони справді проводяться, не новина. Попри все, що там відбувається, соціологічні компанії, зокрема й українські та міжнародні, справді працюють на території ОРДіЛО. Але наскільки можна довіряти їх результатам — велике питання. Тим більше коли на них посилаються не лише політологи, а й посадовці, причетні до формування державної стратегії щодо Донбасу.
Чи не останнє соціологічне опитування, яке охопило Донбас цілком, провів у квітні — травні 2014-го Київський міжнародний інститут соціології. За його результатами прибічників незалежності регіону було на Донбасі 8,4%, прибічників приєднання до Росії 22,5% (див. «Настрої на Донбасі у квітні — травні 2014-го»). Майже одночасно КМІС провів ще одне дослідження, яке дало схожі результати: приєднання своїх областей до Росії підтримували 27,5% мешканців Донеччини й 30,3% Луганщини (див. «Настрої на Донбасі у квітні 2014-го»). Тобто сепаратистськи налаштована публіка на Донбасі ледь перевищувала третину населення, явна меншість. У 2015–2016 роках була ще низка досліджень КМІСу, які частково або повністю охоплювали непідконтрольні території. Опитування проводилися методом особистого інтерв’ю, який вважається найнадійнішим, але в цих умовах і найризикованішим. До того ж мешканців «республік» запитували не лише про насущні гуманітарні потреби, а й про оцінку поточної ситуації на Донбасі, ставлення до українських партій та політиків, про довіру до суспільних інститутів, про те, чи йде війна між Україною та Росією.
У 2016–2017 роках вивчати настрої в ОРДіЛО намагалося також Міністерство інформаційної політики, на замовлення якого Міжнародне дослідницьке агентство IFAK Institut провело два опитування на підконтрольних та окупованих територіях. Також методом особистого інтерв’ю. Запитання торкалися низки політично дражливих тем. За оприлюдненими даними, станом на 2017 рік 43% мешканців ОРДіЛО виступали за особливий статус «республік» у складі України й стільки само — 43% — за незалежність «ЛНР» та «ДНР» (див. «Настрої в ОРДіЛО у 2016 та 2017 роках»). Щоправда, результати цих досліджень видаються сумнівними через особливості самого опитувальника. Приміром, варіант повернення ОРДіЛО до складу унітарної України подавався, на відміну від решти, виключно як силовий. Крім того, з-поміж альтернатив респондентам пропонувалася «повна економічна й територіальна блокада» самих ОРДіЛО. Втім, усе це залишається на совісті авторів опитувальника.
З-поміж досліджень суспільної думки в ОРДіЛО, проведених міжнародними організаціями, найбільш відоме опитування Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень, дві хвилі якого проводилися у 2016 та 2019 роках. Згідно з отриманими результатами у 2016-му 35% мешканців ОРДіЛО підтримували повернення до складу на правах автономії, 20,6% — повернення без автономії, 33,1% бажали автономії у складі Росії і 11,4% — приєднання до Росії без автономії. До 2019-го тектонічних змін не сталося: співвідношення тих, хто хоче повернення до України та приєднання до Росії, становило відповідно 54,5% і 45,5% (у 2016-му 55,5% і 44,5%) (див. «Настрої в ОРДіЛО у 2016 та 2019 роках»). Втім, згадані вище опитування — лише невелика частина досліджень, яких за роки окупації було десятки, якщо вже не сотні. Словом, не вірити твердженню Сивоха про заміри на непідконтрольних територіях немає підстав, принаймні нічого надзвичайного в таких замірах немає. Інше питання, наскільки можна покладатися на їх результати.
Дискусія з приводу доцільності та надійності опитувань в ОРДіЛО розгорнулася в соціологічному середовищі України ще 2014-го. Одна з найвідвертіших розмов між представниками провідних соціологічних організацій України відбулася в травні 2015-го в Києві у стінах КНУ імені Тараса Шевченка. Частина дослідників, зокрема гендиректор КМІСу Володимир Паніотто, наполягала на доцільності та можливості таких досліджень. Частина, зокрема директорка Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна, наголошувала на методологічних труднощах, що позначаються на якості отриманих результатів. Передусім соціологам ішлося про організаційні моменти. Для опитування методом особистого інтерв’ю потрібна мережа підготованих інтерв’юерів на місцях, а вона нерідко дезорганізована через воєнні дії. Необхідним етапом соціологічного дослідження є також контроль якості роботи інтерв’юерів (зазвичай методом вибіркового телефонного обдзвонювання респондентів), але проводити його в нинішніх умовах неможливо. Тобто співпраця з групами інтерв’юерів в ОРДіЛО відбувається суто на засадах довіри. А робота останніх пов’язана з ризиком для життя, оскільки людина, яка опитує мешканців «республіки» на замовлення української організації, запросто може потрапити «на підвал». Зважаючи на культивовану окупантами шпигуноманію, така перспектива є цілком реальною. Наскільки все це впливає на якість досліджень, встановити неможливо.
Значно безпечнішим є метод телефонного опитування, яке можна проводити дистанційно. Саме таким чином збирав інформацію Центр східноєвропейських та міжнародних досліджень. За зручність і дешевизну телефонні опитування полюбляють маркетологи, але серед соціологів у нього чимало критиків. По-перше, вони передбачають стислий формат і низку тематичних обмежень. Обговорювати по телефону політичні погляди людей, які опинилися в епіцентрі воєнного конфлікту та під іноземною окупацією, не найкраще методологічне рішення. По-друге, мережа стаціонарних телефонів в епоху загальнодоступного мобільного зв’язку різко скорочується, а в ОРДіЛО, особливо в невеликих містах і селищах, може бути просто зруйнована або розлагоджена.
Але значно більше на результати опитувань впливає стан самих респондентів. По-перше, для мешканців окупованих територій характерна підвищена підозрілість, продиктована страхом за своє життя. Як показало дослідження Фонду «Демократичні ініціативи», проведене в лютому 2018-го, мешканці ОРДіЛО, з якими респонденти підтримували спілкування, переважно уникають обговорення політичних питань, особливо під час телефонних розмов. І це цілком природно, оскільки окупаційна адміністрація широко практикує політичні переслідування, які нерідко закінчуються показовими судилищами й жорстокими вироками.
Не кажучи вже про хаотичні розправи у 2014–2015 роках, коли тисячі (якщо не десятки тисяч) людей потрапили «на підвал» або були вбиті за «неправильні» політичні погляди та «крамольні» судження. Так само мешканці ОРДіЛО відчувають страх перед Україною — далися взнаки інтенсивна пропаганда й страшилки про «таємні тюрми СБУ» та «фільтраційні табори». Тому очікувати від них спонтанної довіри до невідомих осіб, які представляються інтерв’юерами, марно і безглуздо. На практиці недовіра обертається масовою відмовою від участі в опитуваннях та нещирістю у відповідях. Звичайно, мовчання респондентів також може бути промовистим, проте однозначно інтерпретувати його можна далеко не завжди.
Таким чином, до будь-яких соціологічних даних з ОРДіЛО слід ставитися скептично, навіть якщо вони зібрані авторитетними організаціями й із застосуванням найнадійніших методів. Звичайно, все це не скасовує необхідності досліджувати суспільну думку на окупованих територіях. У ситуації гібридної війни (не кажучи вже про перспективи реінтеграції ОРДіЛО) до таких відомостей слід ставитись як до розвідданих, щоправда, ненадійних, зважаючи на обставини та умови їх збирання. До того ж суспільна думка на окупованих територіях викривлена жорстким пропагандистським пресингом, помноженим на інформаційну ізоляцію. Через це навіть найщиріші відповіді залишатимуться відповідями людей, яких роками дезінформують, залякують і налаштовують проти України. Тому покладатися на їхні судження під час розробки стратегії деокупації та реінтеграції ОРДіЛО не слід. Бо для того, щоб дізнатися справжню думку тамтешнього населення, їх спочатку треба звільнити. І від фізичного, і від інформаційного насильства з боку окупантів.
Максим Віхров
Матеріал друкованого видання № 45 (625) від 7 листопада
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
