🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
27.08.14 вторжение войск РФ
🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
Статус:
Offline
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
Реєстрація: 11.06.2014
Повідом.: 36129
- 🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #184409
В Херсонской области для проведения учений развернута областная бригада территориальной обороны. Мер Геническа снова отличился. Район перевыполнил план мобилизации, а сам Александр Воробьев занял должность зам командира одного из батальонов.
Вот вам и "ватный юго-восток".
====
Перед ее началом расположение батальона посетил губернатор Херсонщины, руководитель теробороны области Андрей Гордеев. Заслушав рапорт Александра Воробьева он подчернул, что нынешние учения это не игра. На админгранице с Крымом сложилась тревожная обстановка. В связи с химическими выбросами в Армянске из-за нехватки воды, в Крыму уже звучат призывы к захвату Херсонской области.
....
Губернатор отметил, что если кто-то думает, что в случае наступления с Крыма кто-то придет нас защищать, он ошибается. Мы должны первые встать на защиту своей территории и тогда помощь придет. «А если мы дрогнем здесь, то аукнется и во Львове», — сказал Гордеев.
Вот вам и "ватный юго-восток".
====
Перед ее началом расположение батальона посетил губернатор Херсонщины, руководитель теробороны области Андрей Гордеев. Заслушав рапорт Александра Воробьева он подчернул, что нынешние учения это не игра. На админгранице с Крымом сложилась тревожная обстановка. В связи с химическими выбросами в Армянске из-за нехватки воды, в Крыму уже звучат призывы к захвату Херсонской области.
....
Губернатор отметил, что если кто-то думает, что в случае наступления с Крыма кто-то придет нас защищать, он ошибается. Мы должны первые встать на защиту своей территории и тогда помощь придет. «А если мы дрогнем здесь, то аукнется и во Львове», — сказал Гордеев.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус:
Offline
Реєстрація: 02.10.2006
Повідом.: 9070
Реєстрація: 02.10.2006
Повідом.: 9070
- 🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #184411
Паук и к чему весь этот букет с унитазами и умывальниками ?
- 🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #184412
"ДНР": Радикальна заміна
Як розуміти «палацовий переворот» у Донецьку
За останні роки Донецьк звик жити в постійній напруженості та очікуванні неприємностей, і навіть попри це убивство ватажка бойовиків «ДНР» Олександра Захарченка в центрі міста, на порозі кафе з красномовною назвою «Сепар» однаково стало шоком для прибічників «ДНР». Ніхто не думав, що може статися таке.
Звичайно, гучні вбивства в ОРДіЛО траплялися й раніше, але тоді переважно гинули другорядні польові командири. А ось лідерів сепаратистських утворень раніше не вбивали. Вважалося, що Кремль вибудовує в захоплених бойовиками районах вертикаль влади, і під зачистку потрапляють тільки ті польові командири, які поводяться занадто незалежно та відмовляються підкорятися. Але ті, кого Москва поставила на чолі маріонеткових республік, навпаки, могли розраховувати на допомогу та підтримку з боку Росії. Був, звичайно, приклад Ігоря Плотницького, який втратив довіру кураторів і був усунутий від влади під час воєнного перевороту в Луганську. Але його все ж таки не стали вбивати, а відправили в щось середнє між засланням і пенсією — до російського Воронежа.
Убивство Захарченка перевернуло все з ніг на голову. Уперше загинув сепаратистський лідер такого високого рангу. Причому ще напередодні його загибелі ніщо не віщувало такого брутального підсумку. Зухвала ліквідація лідера сепаратистів у самому центрі Донецька зі зрозумілих причин породила багато питань. І головне з них: кому це було потрібно? Думки щодо цього відразу ж розділилися. Одні покладають відповідальність на українську сторону, інші вважають, що Захарченко загинув у сутичці за фінансові потоки та контроль над активами в ОРДіЛО або жорстко завинив перед кураторами в Кремлі.
Офіційна Москва та її сателіти в Донецьку, само собою за традицією звинуватили в організації замаху українську сторону. Але навряд чи можна ставитися до цих звинувачень серйозно. Як відомо, усі біди та злочини в ОРДіЛО з 2014-го бойовики списують на невловиму «українську ДРГ», але водночас жодної конкретики чи доказів існування цих «ДРГ» російська сторона жодного разу так і не надала.
Убивство Захарченка навряд чи було вигідно Україні. Лідер донецьких сепаратистів був маріонеткою, не ухвалював рішень самостійно, тож його ліквідація не вирішує жодної проблеми, актуальної для української сторони. Приклад Плотницького в Луганську показує, що заміна окремо взятого вождя бойовиків зовсім нічого не означає та ні на що не впливає. За бажання одна постать легко змінюється іншою, такою самою сірою та незнач*ною, а всі рішення щодо України все одно ухвалюються в столиці Росії.
А ось у Москві ватажком «ДНР» і його вірним соратником Алєксандром Тімофєєвим (Ташкєнтом) давно вже були незадоволені. Чутки про їх заміну ширилися із самого початку 2018 року. Наприклад, відомий російський бойовик Алєксандр Жучковскій ще 31 травня писав, що в «ДНР» гряде «велика зачистка» за луганським сценарієм.
«Є підстави вважати, що «велика зачистка» в «республіці» не за горами. Відставка може чекати Тімофєєва (Ташкєнта), головного подразника в «ДНР» і багато кого в Москві, та навіть Захарченка. За луганським сценарієм, так би мовити», — передбачав Жучковскій. І думки його загалом збулися. Зачистка справді відбулася, хоча й набагато жорсткіша, ніж очікувалося.
Причиною для незадоволення Захарченком і Ташкєнтом були їхні непомірні апетити та жадібність. Про регулярні «віджаття» та захоплення чужої власності в «ДНР» останніми роками писали всі, зокрема й самі сепаратисти. Ще одна причина, чому лідери «ДНР» мог*ли впасти в немилість, — їхня надмірна самостійність. Тімофєєв і Захарченко займалися формуванням власних силових підрозділів, які підпорядковувалися не кураторам у Москві, а безпосередньо лідерам сепаратистів. Цілком можливо, що вбивство стало результатом бізнес-конфлікту між угрупованням Захарченка та групою українського олігарха-втікача Сергія Курченка, який тягнеться з 2014 року.
Ще у 2015-му Ташкєнт і Захарченко «піджали» під себе схему поставок бензину до ОРДіЛО, на якій сидів Курченко. Під час боротьби за контроль над цими потоками в Донецьку спочатку був відправлений на підвал, а потім і зовсім убитий ставленик Курченка, «міністр палива та енергетики ДНР» Євген Файницький.
Курченко завдав удару у відповідь у 2017–2018 роках. Спочатку забрав під контроль «віджаті» в ОРДіЛО українські шахти й заводи, що викликало обурення в Захарченка. А з весни 2018-го ще й дістав ексклюзивне право на вивезення вугілля з «ДНР» до Росії. Захарченко й Ташкєнт були не згодні з таким розвитком подій і всіляко намагалися перешкоджати Курченку, як і в 2015 році. Цілком можливо, що вибух у кафе «Сепар» став відповіддю на ці підступи та фінальною крапкою у війні двох угруповань, яка тривала чотири роки.
Хай там як, Захарченко вбитий, і тепер головна інтрига полягає в тому, хто сяде на його місце. Відразу ж після загибелі лідера бойовиків виконувачем обов’язків голови «ДНР» було обрано Дмітрія Трапєзнікова, який до вбивства Захарченка був так званим заступником голови Ради міністрів ДНР. Сірий, нехаризматичний бюрократ, якого раніше ніхто не сприймав всерйоз.
До війни, як і багато інших «видатних деенерівців», він працював у структурах регіоналів. У середині 2000-х був менеджером ФК «Шахтар». У 2010–2012 роках працював заступником голови Петровського району Донецька, який входив до мажоритарного округу Миколи Левченка. У зв’язку з цим багато хто називає Трапєзнікова висуванцем Ріната Ахметова, проте сьогодні його начальство, без сумніву, перебуває в Москві. Утім, це ніяк не суперечить тому факту, що він може бути компромісною постаттю, узгодженою з представниками української сторони. І якщо його остаточно затвердять на місці Захарченка, то це, найімовірніше, означатиме, що консенсус у реінтеграції ОРДіЛО в Україну досягнутий.
Утім, у «ДНР» Трапєзнікова вважають тимчасовою постаттю. Мало хто вірить, що він прийшов усерйоз і надовго, адже в Донецьку на владу давно претендують куди впливовіші й авторитетніші особи. Серед потенційних наступників Захарченка називають Алєксандра Тімофєєва, Дениса Пушиліна, Олександра Ходаковського, Павла Губарєва, Івана Приходька та навіть Андрія Пургіна. Кожен із них може похвалитися більшим авторитетом, ніж Трапєзніков.
Конкуруючі угруповання нині намагаються заручитися підтримкою різних впливових людей у Москві. Пожвавилися анонімні Telegram-канали, блогери та експерти. А ось до народу в «народній республіці», за старою російською традицією, ніхто не апелює. Усе, як завжди, вирішуватиметься секретно, кулуарно, і переможе той, хто зуміє краще проскочити між рифів і переконати у своїй лояльності потрібну людину. На сьогоднішній день передбачити фаворита цієї гонки неможливо.
Ну а поки в Донецьку реалізується традиційний російсько-радянський сценарій зміни влади, який уже багато разів спостерігався в новітній історії. У СРСР, та й у РФ, що виникла на його руїнах, правителів обирає не народ, а еліти. При цьому останні часто висували зі своїх лав найнесподіваніших персонажів. Мало хто очікував, що після смерті Сталіна СРСР очолить Хрущов, а наступником Єльцина стане нікому не відомий сірий чоловічок із Петербурга.
Сьогодні цей сценарій уже як фарс повторився в маріонетковій республіці, де на перших ролях опинився жалюгідний, карикатурний, мало кому відомий Дмітрій Трапєзніков, який навіть не воював і не має в «ДНР» взагалі ніякого авторитету. Його кличка в Донецьку — Сеньйор Помідор. Навіть у емемемника Пушиліна авторитет вищий. Проте обов’язки голови «ДНР» поки що виконує 37-річний Трапєзніков. Як відомо, у кулуарних інтригах далеко не завжди перемагають найдостойніші. Навпаки, часто просувають посередніх людей. Тих, хто буде керованим, старанним і не дуже розумним. У цьому сенсі Трапєзніков, звичайно, ідеальна кандидатура на роль нового ватажка донецьких бойовиків.
Автор: Денис Казанський
Матеріал друкованого видання № 36 (564) від 6 вересня
Як розуміти «палацовий переворот» у Донецьку
За останні роки Донецьк звик жити в постійній напруженості та очікуванні неприємностей, і навіть попри це убивство ватажка бойовиків «ДНР» Олександра Захарченка в центрі міста, на порозі кафе з красномовною назвою «Сепар» однаково стало шоком для прибічників «ДНР». Ніхто не думав, що може статися таке.
Звичайно, гучні вбивства в ОРДіЛО траплялися й раніше, але тоді переважно гинули другорядні польові командири. А ось лідерів сепаратистських утворень раніше не вбивали. Вважалося, що Кремль вибудовує в захоплених бойовиками районах вертикаль влади, і під зачистку потрапляють тільки ті польові командири, які поводяться занадто незалежно та відмовляються підкорятися. Але ті, кого Москва поставила на чолі маріонеткових республік, навпаки, могли розраховувати на допомогу та підтримку з боку Росії. Був, звичайно, приклад Ігоря Плотницького, який втратив довіру кураторів і був усунутий від влади під час воєнного перевороту в Луганську. Але його все ж таки не стали вбивати, а відправили в щось середнє між засланням і пенсією — до російського Воронежа.
Убивство Захарченка перевернуло все з ніг на голову. Уперше загинув сепаратистський лідер такого високого рангу. Причому ще напередодні його загибелі ніщо не віщувало такого брутального підсумку. Зухвала ліквідація лідера сепаратистів у самому центрі Донецька зі зрозумілих причин породила багато питань. І головне з них: кому це було потрібно? Думки щодо цього відразу ж розділилися. Одні покладають відповідальність на українську сторону, інші вважають, що Захарченко загинув у сутичці за фінансові потоки та контроль над активами в ОРДіЛО або жорстко завинив перед кураторами в Кремлі.
Офіційна Москва та її сателіти в Донецьку, само собою за традицією звинуватили в організації замаху українську сторону. Але навряд чи можна ставитися до цих звинувачень серйозно. Як відомо, усі біди та злочини в ОРДіЛО з 2014-го бойовики списують на невловиму «українську ДРГ», але водночас жодної конкретики чи доказів існування цих «ДРГ» російська сторона жодного разу так і не надала.
Убивство Захарченка навряд чи було вигідно Україні. Лідер донецьких сепаратистів був маріонеткою, не ухвалював рішень самостійно, тож його ліквідація не вирішує жодної проблеми, актуальної для української сторони. Приклад Плотницького в Луганську показує, що заміна окремо взятого вождя бойовиків зовсім нічого не означає та ні на що не впливає. За бажання одна постать легко змінюється іншою, такою самою сірою та незнач*ною, а всі рішення щодо України все одно ухвалюються в столиці Росії.
А ось у Москві ватажком «ДНР» і його вірним соратником Алєксандром Тімофєєвим (Ташкєнтом) давно вже були незадоволені. Чутки про їх заміну ширилися із самого початку 2018 року. Наприклад, відомий російський бойовик Алєксандр Жучковскій ще 31 травня писав, що в «ДНР» гряде «велика зачистка» за луганським сценарієм.
«Є підстави вважати, що «велика зачистка» в «республіці» не за горами. Відставка може чекати Тімофєєва (Ташкєнта), головного подразника в «ДНР» і багато кого в Москві, та навіть Захарченка. За луганським сценарієм, так би мовити», — передбачав Жучковскій. І думки його загалом збулися. Зачистка справді відбулася, хоча й набагато жорсткіша, ніж очікувалося.
Причиною для незадоволення Захарченком і Ташкєнтом були їхні непомірні апетити та жадібність. Про регулярні «віджаття» та захоплення чужої власності в «ДНР» останніми роками писали всі, зокрема й самі сепаратисти. Ще одна причина, чому лідери «ДНР» мог*ли впасти в немилість, — їхня надмірна самостійність. Тімофєєв і Захарченко займалися формуванням власних силових підрозділів, які підпорядковувалися не кураторам у Москві, а безпосередньо лідерам сепаратистів. Цілком можливо, що вбивство стало результатом бізнес-конфлікту між угрупованням Захарченка та групою українського олігарха-втікача Сергія Курченка, який тягнеться з 2014 року.
Ще у 2015-му Ташкєнт і Захарченко «піджали» під себе схему поставок бензину до ОРДіЛО, на якій сидів Курченко. Під час боротьби за контроль над цими потоками в Донецьку спочатку був відправлений на підвал, а потім і зовсім убитий ставленик Курченка, «міністр палива та енергетики ДНР» Євген Файницький.
Курченко завдав удару у відповідь у 2017–2018 роках. Спочатку забрав під контроль «віджаті» в ОРДіЛО українські шахти й заводи, що викликало обурення в Захарченка. А з весни 2018-го ще й дістав ексклюзивне право на вивезення вугілля з «ДНР» до Росії. Захарченко й Ташкєнт були не згодні з таким розвитком подій і всіляко намагалися перешкоджати Курченку, як і в 2015 році. Цілком можливо, що вибух у кафе «Сепар» став відповіддю на ці підступи та фінальною крапкою у війні двох угруповань, яка тривала чотири роки.
Хай там як, Захарченко вбитий, і тепер головна інтрига полягає в тому, хто сяде на його місце. Відразу ж після загибелі лідера бойовиків виконувачем обов’язків голови «ДНР» було обрано Дмітрія Трапєзнікова, який до вбивства Захарченка був так званим заступником голови Ради міністрів ДНР. Сірий, нехаризматичний бюрократ, якого раніше ніхто не сприймав всерйоз.
До війни, як і багато інших «видатних деенерівців», він працював у структурах регіоналів. У середині 2000-х був менеджером ФК «Шахтар». У 2010–2012 роках працював заступником голови Петровського району Донецька, який входив до мажоритарного округу Миколи Левченка. У зв’язку з цим багато хто називає Трапєзнікова висуванцем Ріната Ахметова, проте сьогодні його начальство, без сумніву, перебуває в Москві. Утім, це ніяк не суперечить тому факту, що він може бути компромісною постаттю, узгодженою з представниками української сторони. І якщо його остаточно затвердять на місці Захарченка, то це, найімовірніше, означатиме, що консенсус у реінтеграції ОРДіЛО в Україну досягнутий.
Утім, у «ДНР» Трапєзнікова вважають тимчасовою постаттю. Мало хто вірить, що він прийшов усерйоз і надовго, адже в Донецьку на владу давно претендують куди впливовіші й авторитетніші особи. Серед потенційних наступників Захарченка називають Алєксандра Тімофєєва, Дениса Пушиліна, Олександра Ходаковського, Павла Губарєва, Івана Приходька та навіть Андрія Пургіна. Кожен із них може похвалитися більшим авторитетом, ніж Трапєзніков.
Конкуруючі угруповання нині намагаються заручитися підтримкою різних впливових людей у Москві. Пожвавилися анонімні Telegram-канали, блогери та експерти. А ось до народу в «народній республіці», за старою російською традицією, ніхто не апелює. Усе, як завжди, вирішуватиметься секретно, кулуарно, і переможе той, хто зуміє краще проскочити між рифів і переконати у своїй лояльності потрібну людину. На сьогоднішній день передбачити фаворита цієї гонки неможливо.
Ну а поки в Донецьку реалізується традиційний російсько-радянський сценарій зміни влади, який уже багато разів спостерігався в новітній історії. У СРСР, та й у РФ, що виникла на його руїнах, правителів обирає не народ, а еліти. При цьому останні часто висували зі своїх лав найнесподіваніших персонажів. Мало хто очікував, що після смерті Сталіна СРСР очолить Хрущов, а наступником Єльцина стане нікому не відомий сірий чоловічок із Петербурга.
Сьогодні цей сценарій уже як фарс повторився в маріонетковій республіці, де на перших ролях опинився жалюгідний, карикатурний, мало кому відомий Дмітрій Трапєзніков, який навіть не воював і не має в «ДНР» взагалі ніякого авторитету. Його кличка в Донецьку — Сеньйор Помідор. Навіть у емемемника Пушиліна авторитет вищий. Проте обов’язки голови «ДНР» поки що виконує 37-річний Трапєзніков. Як відомо, у кулуарних інтригах далеко не завжди перемагають найдостойніші. Навпаки, часто просувають посередніх людей. Тих, хто буде керованим, старанним і не дуже розумним. У цьому сенсі Трапєзніков, звичайно, ідеальна кандидатура на роль нового ватажка донецьких бойовиків.
Автор: Денис Казанський
Матеріал друкованого видання № 36 (564) від 6 вересня
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
- 🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #184413
к тому, чтобы все ватные дебилы увидели разницу между засранными российскими ярангами и общественными местами в цивилизованных странах! к коим Украина усиленно движется... не полуразваленная будка-сортир, а нормальные туалеты с горячей водой и сушилками... клумбы на улицах, ухоженные газоны и тротуары... всё это нас отличает от всяких Воронежей и прочих ебеней! тебе-то этого не видно разве? ты ж постоянно мотаешься в Рашку на заработки...
- 🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #184414
- 🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #184415
The Economist: Бум торгівлі зброєю
Зростання конкуренції між постачальниками озброєнь дає карти в руки покупцям
Лише кілька місяців тому канадці серйозно сперечалися про те, чи має право ліберальна адміністрація країни продавати Саудівській Аравії бронетехніку на $12 млрд згідно з укладеним контрактом. Уряд заявив, що має, але визнав, що в критиків є підстави для занепокоєння, і погодився прийняти таку версію міжнародної угоди, яка обмежує продаж озброєнь у непевні руки.
Проте все вийшло інакше. Саме саудити зробили майбутнє угоди непевним. Після того як міністр закордонних справ Канади опублікував вимогу звільнити декількох політичних в’язнів, саудівський уряд заявив про припинення будь-яких нових справ із цією країною на невизначений термін. Тепер канадці не знають, чи королівство все ще зацікавлене в домовленостях про закупівлю бронетехніки. І якщо саудити таки відмовляться, є чимало інших країн, які з радістю запропонують їм свій товар. «Вони можуть придбати бойову техніку в Туреччини, Південної Кореї чи Бразилії», — вважає Пітер Веземан, старший науковий співробітник Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру (SIPRI).
Тим часом у США Конгрес тисне на адміністрацію з вимогою законодавчо змусити країни робити чіткий і негайний вибір: купувати американську чи російську зброю. Але Пентагон натякає, що гігантська дипломатична сила Америки не заходить аж настільки далеко. Чиновники оборонного відомства стверджують, що краще було б змиритися з тим, що якісь країни й далі деякий час купуватимуть російську зброю, і сподіватися, що поступово вони відмовляться від цієї «звички».
Ці обидві тенденції відбивають волатильний (і майже неконтрольований, з погляду Заходу) стан світового ринку зброї. Сукупний попит зростає, кількість продавців збільшується, а західні країни, які домінували в цій сфері, не мають колишньої впевненості в тому, що саме вони визначають правила гри. А головне — покупці дедалі більше вимагають для себе права вибору. Для країн на кшталт Індії, Саудівської Аравії, Єгипту й Об’єднаних Арабських Еміратів «це — ринок покупця», — каже Люсі Беро-Сюдро, експертка Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Лондоні.
Говори лагідно й продавай великий кийок
Статистика свідчить, що в глобальній торгівлі звичайною зброєю панівне становище все ще належить Сполученим Штатам. Але Америка й далі переймається, щоб зберегти цю роль, і цього року зайняла агресивнішу позицію щодо продажу. У межах проголошеного в квітні й детально розробленого минулого місяця курсу американським дипломатам наказано активніше просувати продажі зброї та пришвидшити дозвільні процедури. На перший погляд, побоювання Америки видаються дивними. Є кілька способів аналізу ринку зброї, але США в будь-якому разі потрапляє на першу позицію. У SIPRI дослідили обсяг транскордонних угод із продажу зброї за п’ять років (до грудня) й порівняли їх із попередніми п’ятьма роками (див. «Американська частка»).
Між цими двома періодами розмір світового ринку зріс на 10%. У другому періоді частка США в цьому «пирозі», який ще й збільшується, становила 34% проти 30% у попередні п’ять років. На Америку та її п’ятьох найближчих суперників (у порядку зменшення — Росія, Франція, Німеччина, Китай, Велика Британія) припадає близько 80% усіх угод.
Тим часом Британія заявляє, що за вартістю продаж торік піднялася аж на третє місце серед світових експортерів зброї. За даними урядової Організації з оборони й безпеки (Defence and Security Organisation), США взяли під свій контроль 53% світового збройного бізнесу й мають «найвищу за всі часи ринкову частку». Це залишило Росії 16%, а Британії — 12%, що удвічі більше за частку Франції.
Нервозність Вашингтона почасти пояснюється появою на ринку нових конкурентів, особливо Китаю. Ще частково вона викликана новими продуктами й технологіями, де США буде важко втримати лідерські позиції. Обидві ці проблеми лише підтвердила поява на торішньому паризькому авіашоу китайського військового дрона, який дуже нагадував американські безпілотні літальні апарати, що використовувалися для дронових атак, наприклад, у Пакистані. Досі США виявляли бажання ділитися цими потужними виробами лише з близькими європейськими союзниками. Новий курс розширить спектр покупців, а отже, зменшить ризик домінування Піднебесної на ринку, який незабаром може оцінюватися в $50 млрд на рік.
Китай більше відомий як покупець зброї, переважно з Росії, а не продавець. Велика частка закуплених ним озброєнь потрапила до близьких союзників на кшталт Пакистану. Але КНР надзвичайно збільшила свою спроможність виробляти й продавати власне озброєння, у тому числі кораблі й підводні човни. Тим часом американська політика експорту зброї обережно балансує між, з одного боку, захопленням економічних і геополітичних можливостей, а з іншого — намаганнями не ділитися технологіями, які можуть дестабілізувати зони воєнних дій або використовуватися проти Сполучених Штатів. Але така обачність може виявитися контрпродуктивною. Цього місяця на панельній дискусії у Вашингтоні один з адвокатів оборонної індустрії нарікав на обмеження щодо поширення технологій у США, через що Франція виграла в Штатів контракт на продаж авіаційних бортових радарів до Індії. «Я люблю французів, але більше люблю американську промисловість», — невдоволено зауважив він. В іншому франко-американському змаганні технологій Франції не так просто збільшити продаж винищувачів Rafale Єгипту, одному зі своїх головних покупців озброєнь: річ у тому, що вони оснащені крилатими ракетами Scalp, виготовленими із застосуванням американських технологій, передача яких третім сторонам заборонена. Франція пообіцяла розробити власну технологію, але, можливо, Єгипту не стачить терпіння чекати. Уряд цієї країни також охоче купує російське озброєння, у тому числі літаки й бойові гелікоптери.
Для таких виробників, як Велика Британія й Франція, експортні продажі мають навіть більше значення як спосіб підтримки власної оборонної галузі. Першість Британії у військовій авіації може залежати від її продажів до Саудівської Аравії. А амбітна будівнича програма Королівського ВМФ отримала потужний стимул, коли Австралія заявила про намір закупити нову лінійку британських фрегатів. Франція хоче розробляти нову ракету класу «повітря-повітря», але, за словами міністра оборони Флоранс Парлі, лише тоді, коли вдасться знайти покупців за кордоном.
Така відчайдушна ситуація ще більше підіймає градус ринкової конкуренції. Так само діє й та повна байдужість, яку виявляють Росія й Китай стосовно дотримання прав людини в країнах-замовниках. А ще — збільшення кількості країн, які «виросли» зі статусу головно покупців зброї й технологій та перетворилися на їх продавців, наприклад, Туреччина, Емірати й Південна Корея. Японія зі своєю гігантською оборонною індустрією на цьому ринку абсолютний новачок. Вона увірвалася на нього, коли 2014 року уряд зняв обмеження на експорт зброї. Країна конкурує (хоча на досить слабких позиціях) із Китаєм за замовників в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Що ж до Росії, то, за підрахунками SIPRI, її частка на світовому ринку впала (приблизно до 22% у 2013–2017 роках). Але РФ пропонує асортимент випробуваної часом техніки й обладнання та — небагатьом клієнтам — першокласні ноу-хау, особливо в протиповітряній обороні.
Це створює дилему для Америки, яка сподівається незабаром продати Індії озброєнь на $6 млрд, але обурюється наміром цієї країни придбати в Росії зенітно-ракетні комплекси С-400 — ракети, які можуть відбивати потенційні загрози з боку Китаю або Пакистану. До інших країн, які планують і далі купувати російське, належать Індонезія і В’єтнам.
Міністр оборони США Джеймс Меттіс просить Конгрес не бути надто суворим до клієнтів Росії, якщо тільки вони пообіцяють поступово зменшити свою залежність від неї. У листі, який потрапив до рук спеціалізованого інтернет-журналу Breaking Defense, він каже конгресменам: «Перед нами нагода, яка трапляється раз у житті: зменшити домінування Росії в ключових регіонах». Але це може статися лише тоді, коли США матимуть право вільно продавати власне озброєння. Для замовників це означає, що в найближчому майбутньому вони зможуть тримати в своїх арсеналах як американську, так і російську зброю.
Характерно, що недавно Індію прийняли до Режиму контролю ракетних технологій — неформальної асоціації країн, які домовилися не сприяти державам-паріям в отриманні балістичних ракет. Тепер і Америці, і Росії буде легше продавати Індії ракети великої дальності. Два гіганти торгівлі зброєю, які рідко доходять згоди в багатьох інших питаннях, радо прийняли Індію до свого клубу.
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем»
Зростання конкуренції між постачальниками озброєнь дає карти в руки покупцям
Лише кілька місяців тому канадці серйозно сперечалися про те, чи має право ліберальна адміністрація країни продавати Саудівській Аравії бронетехніку на $12 млрд згідно з укладеним контрактом. Уряд заявив, що має, але визнав, що в критиків є підстави для занепокоєння, і погодився прийняти таку версію міжнародної угоди, яка обмежує продаж озброєнь у непевні руки.
Проте все вийшло інакше. Саме саудити зробили майбутнє угоди непевним. Після того як міністр закордонних справ Канади опублікував вимогу звільнити декількох політичних в’язнів, саудівський уряд заявив про припинення будь-яких нових справ із цією країною на невизначений термін. Тепер канадці не знають, чи королівство все ще зацікавлене в домовленостях про закупівлю бронетехніки. І якщо саудити таки відмовляться, є чимало інших країн, які з радістю запропонують їм свій товар. «Вони можуть придбати бойову техніку в Туреччини, Південної Кореї чи Бразилії», — вважає Пітер Веземан, старший науковий співробітник Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру (SIPRI).
Тим часом у США Конгрес тисне на адміністрацію з вимогою законодавчо змусити країни робити чіткий і негайний вибір: купувати американську чи російську зброю. Але Пентагон натякає, що гігантська дипломатична сила Америки не заходить аж настільки далеко. Чиновники оборонного відомства стверджують, що краще було б змиритися з тим, що якісь країни й далі деякий час купуватимуть російську зброю, і сподіватися, що поступово вони відмовляться від цієї «звички».
Ці обидві тенденції відбивають волатильний (і майже неконтрольований, з погляду Заходу) стан світового ринку зброї. Сукупний попит зростає, кількість продавців збільшується, а західні країни, які домінували в цій сфері, не мають колишньої впевненості в тому, що саме вони визначають правила гри. А головне — покупці дедалі більше вимагають для себе права вибору. Для країн на кшталт Індії, Саудівської Аравії, Єгипту й Об’єднаних Арабських Еміратів «це — ринок покупця», — каже Люсі Беро-Сюдро, експертка Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Лондоні.
Говори лагідно й продавай великий кийок
Статистика свідчить, що в глобальній торгівлі звичайною зброєю панівне становище все ще належить Сполученим Штатам. Але Америка й далі переймається, щоб зберегти цю роль, і цього року зайняла агресивнішу позицію щодо продажу. У межах проголошеного в квітні й детально розробленого минулого місяця курсу американським дипломатам наказано активніше просувати продажі зброї та пришвидшити дозвільні процедури. На перший погляд, побоювання Америки видаються дивними. Є кілька способів аналізу ринку зброї, але США в будь-якому разі потрапляє на першу позицію. У SIPRI дослідили обсяг транскордонних угод із продажу зброї за п’ять років (до грудня) й порівняли їх із попередніми п’ятьма роками (див. «Американська частка»).
Між цими двома періодами розмір світового ринку зріс на 10%. У другому періоді частка США в цьому «пирозі», який ще й збільшується, становила 34% проти 30% у попередні п’ять років. На Америку та її п’ятьох найближчих суперників (у порядку зменшення — Росія, Франція, Німеччина, Китай, Велика Британія) припадає близько 80% усіх угод.
Тим часом Британія заявляє, що за вартістю продаж торік піднялася аж на третє місце серед світових експортерів зброї. За даними урядової Організації з оборони й безпеки (Defence and Security Organisation), США взяли під свій контроль 53% світового збройного бізнесу й мають «найвищу за всі часи ринкову частку». Це залишило Росії 16%, а Британії — 12%, що удвічі більше за частку Франції.
Нервозність Вашингтона почасти пояснюється появою на ринку нових конкурентів, особливо Китаю. Ще частково вона викликана новими продуктами й технологіями, де США буде важко втримати лідерські позиції. Обидві ці проблеми лише підтвердила поява на торішньому паризькому авіашоу китайського військового дрона, який дуже нагадував американські безпілотні літальні апарати, що використовувалися для дронових атак, наприклад, у Пакистані. Досі США виявляли бажання ділитися цими потужними виробами лише з близькими європейськими союзниками. Новий курс розширить спектр покупців, а отже, зменшить ризик домінування Піднебесної на ринку, який незабаром може оцінюватися в $50 млрд на рік.
Китай більше відомий як покупець зброї, переважно з Росії, а не продавець. Велика частка закуплених ним озброєнь потрапила до близьких союзників на кшталт Пакистану. Але КНР надзвичайно збільшила свою спроможність виробляти й продавати власне озброєння, у тому числі кораблі й підводні човни. Тим часом американська політика експорту зброї обережно балансує між, з одного боку, захопленням економічних і геополітичних можливостей, а з іншого — намаганнями не ділитися технологіями, які можуть дестабілізувати зони воєнних дій або використовуватися проти Сполучених Штатів. Але така обачність може виявитися контрпродуктивною. Цього місяця на панельній дискусії у Вашингтоні один з адвокатів оборонної індустрії нарікав на обмеження щодо поширення технологій у США, через що Франція виграла в Штатів контракт на продаж авіаційних бортових радарів до Індії. «Я люблю французів, але більше люблю американську промисловість», — невдоволено зауважив він. В іншому франко-американському змаганні технологій Франції не так просто збільшити продаж винищувачів Rafale Єгипту, одному зі своїх головних покупців озброєнь: річ у тому, що вони оснащені крилатими ракетами Scalp, виготовленими із застосуванням американських технологій, передача яких третім сторонам заборонена. Франція пообіцяла розробити власну технологію, але, можливо, Єгипту не стачить терпіння чекати. Уряд цієї країни також охоче купує російське озброєння, у тому числі літаки й бойові гелікоптери.
Для таких виробників, як Велика Британія й Франція, експортні продажі мають навіть більше значення як спосіб підтримки власної оборонної галузі. Першість Британії у військовій авіації може залежати від її продажів до Саудівської Аравії. А амбітна будівнича програма Королівського ВМФ отримала потужний стимул, коли Австралія заявила про намір закупити нову лінійку британських фрегатів. Франція хоче розробляти нову ракету класу «повітря-повітря», але, за словами міністра оборони Флоранс Парлі, лише тоді, коли вдасться знайти покупців за кордоном.
Така відчайдушна ситуація ще більше підіймає градус ринкової конкуренції. Так само діє й та повна байдужість, яку виявляють Росія й Китай стосовно дотримання прав людини в країнах-замовниках. А ще — збільшення кількості країн, які «виросли» зі статусу головно покупців зброї й технологій та перетворилися на їх продавців, наприклад, Туреччина, Емірати й Південна Корея. Японія зі своєю гігантською оборонною індустрією на цьому ринку абсолютний новачок. Вона увірвалася на нього, коли 2014 року уряд зняв обмеження на експорт зброї. Країна конкурує (хоча на досить слабких позиціях) із Китаєм за замовників в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Що ж до Росії, то, за підрахунками SIPRI, її частка на світовому ринку впала (приблизно до 22% у 2013–2017 роках). Але РФ пропонує асортимент випробуваної часом техніки й обладнання та — небагатьом клієнтам — першокласні ноу-хау, особливо в протиповітряній обороні.
Це створює дилему для Америки, яка сподівається незабаром продати Індії озброєнь на $6 млрд, але обурюється наміром цієї країни придбати в Росії зенітно-ракетні комплекси С-400 — ракети, які можуть відбивати потенційні загрози з боку Китаю або Пакистану. До інших країн, які планують і далі купувати російське, належать Індонезія і В’єтнам.
Міністр оборони США Джеймс Меттіс просить Конгрес не бути надто суворим до клієнтів Росії, якщо тільки вони пообіцяють поступово зменшити свою залежність від неї. У листі, який потрапив до рук спеціалізованого інтернет-журналу Breaking Defense, він каже конгресменам: «Перед нами нагода, яка трапляється раз у житті: зменшити домінування Росії в ключових регіонах». Але це може статися лише тоді, коли США матимуть право вільно продавати власне озброєння. Для замовників це означає, що в найближчому майбутньому вони зможуть тримати в своїх арсеналах як американську, так і російську зброю.
Характерно, що недавно Індію прийняли до Режиму контролю ракетних технологій — неформальної асоціації країн, які домовилися не сприяти державам-паріям в отриманні балістичних ракет. Тепер і Америці, і Росії буде легше продавати Індії ракети великої дальності. Два гіганти торгівлі зброєю, які рідко доходять згоди в багатьох інших питаннях, радо прийняли Індію до свого клубу.
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем»
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
- 🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #184416
Политикам многие годы было все равно как живут в маленьких городах. А теперь этот город выглядит просто шикарно. Я бывал в этом городе и не мог поверить что такое возможно за несколько лет.Еще недавно это был пророссийский город. А теперь жители этого город которые работают у меня в города говорят : "Вот теперь мы живем как в Европе".
Статус:
Offline
Реєстрація: 02.03.2008
Повідом.: 53902
Реєстрація: 02.03.2008
Повідом.: 53902
- 🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #184417
децентрализация и передача денег с полномочиями на места имхо одно из самых лучших решений в итоге. еще б наконец распродали гребаные гос компании кроме стратегических и вообще молодцы.
- 🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #184418
Если честно, то ЮВ я слышу только от кацапов. Ни один вменяемый украинец никогда не пользовался таким словосочетанием.
Статус:
Offline
Реєстрація: 11.09.2017
Повідом.: 510
Реєстрація: 11.09.2017
Повідом.: 510
- 🔴 21:54 Повітряна тривога в Харків.обл.
- #184420
Опять случилось невероятное!
Министр иностранных дел Норвегии Инэ Серейде высоко оценила уровень реформ в Украине: «Нас поразил тот уровень реформ, который уже достигнут Украиной. Улучшения инвестиционного климата ощутимы, именно поэтому перспективы инвестиционного сотрудничества весьма оптимистичны. Мы видим все возрастающий интерес норвежских компаний, которые выказывают желание работать в Украине — и это нас радует».
Вот так всегда. Как только простые люди™ вдоволь наголосятся и наплачутся о том, что ничего не меняется, запад от нас устал, зубожіння, непозбувна бентега, пиздец и полвареника, как вдруг из кустов выскакивает зубастая капиталистическая щучка и начинает клятого барыгу хвалить, да еще и наманикюренным холеным пальцем тычет: посмотрите, слепошарые, и здесь у вас хорошо, и здесь, и вон там тоже неплохо, а вон в том месте так отлично, что даже нас, капиталистов, завидки берут.
Это какой-то трудно объяснимый украинский феномен: плакать и грызть своих там, где стоило бы гордиться.
И главный показатель, что повод для гордости таки есть, главный индикатор реформ — цифры. Не заявления политиков, не лозунги с трибун, а сухие цифры, с которыми хрен поспоришь, и на которые, как мы помним, очень хорошо ловить долбоебов.
Несмотря на войну, начиная с 2016 года (после падения в 2014-1015 гг) в Украине наблюдается рост инвестиций на одно физлицо. В цифрах это выглядит так:
2014 год — минус 19,5%;
2015 год — минус 5,2%;
2016 год — плюс 4,2%;
2017 год — плюс 4,3%.
По данням Госстата, поступления прямых иностранных инвестиций в экономику Украины (акционерного капитала нерезидентов) за 2017 год составили почти два миллиарда долларов (1, 871 млрд).
Может, хватит уже ныть?
Работать пора, у нас впереди еще долгая дорога.
PS
Кстати, прекрасная норвежская пани от лица своей страны только что присутствовала при подписании Договора о реализации международного инвестиционного проекта по строительству целого комплекса ветряных электростанций в Херсонской области при ведущей роли норвежской компании NBT.
Альтернативная энергетика рулит!
Олена Монова
Министр иностранных дел Норвегии Инэ Серейде высоко оценила уровень реформ в Украине: «Нас поразил тот уровень реформ, который уже достигнут Украиной. Улучшения инвестиционного климата ощутимы, именно поэтому перспективы инвестиционного сотрудничества весьма оптимистичны. Мы видим все возрастающий интерес норвежских компаний, которые выказывают желание работать в Украине — и это нас радует».
Вот так всегда. Как только простые люди™ вдоволь наголосятся и наплачутся о том, что ничего не меняется, запад от нас устал, зубожіння, непозбувна бентега, пиздец и полвареника, как вдруг из кустов выскакивает зубастая капиталистическая щучка и начинает клятого барыгу хвалить, да еще и наманикюренным холеным пальцем тычет: посмотрите, слепошарые, и здесь у вас хорошо, и здесь, и вон там тоже неплохо, а вон в том месте так отлично, что даже нас, капиталистов, завидки берут.
Это какой-то трудно объяснимый украинский феномен: плакать и грызть своих там, где стоило бы гордиться.
И главный показатель, что повод для гордости таки есть, главный индикатор реформ — цифры. Не заявления политиков, не лозунги с трибун, а сухие цифры, с которыми хрен поспоришь, и на которые, как мы помним, очень хорошо ловить долбоебов.
Несмотря на войну, начиная с 2016 года (после падения в 2014-1015 гг) в Украине наблюдается рост инвестиций на одно физлицо. В цифрах это выглядит так:
2014 год — минус 19,5%;
2015 год — минус 5,2%;
2016 год — плюс 4,2%;
2017 год — плюс 4,3%.
По данням Госстата, поступления прямых иностранных инвестиций в экономику Украины (акционерного капитала нерезидентов) за 2017 год составили почти два миллиарда долларов (1, 871 млрд).
Может, хватит уже ныть?
Работать пора, у нас впереди еще долгая дорога.
PS
Кстати, прекрасная норвежская пани от лица своей страны только что присутствовала при подписании Договора о реализации международного инвестиционного проекта по строительству целого комплекса ветряных электростанций в Херсонской области при ведущей роли норвежской компании NBT.
Альтернативная энергетика рулит!
Олена Монова