Заява Відділу зовнішніх церковних зв’язків
Української Православної Церкви
з приводу звернення Президента України до
Вселенського Патріарха Варфоломія
щодо «надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Україні»
19 квітня 2018 року Верховна Рада України Постановою № 8284 підтримала звернення Президента України П. О. Порошенка до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо «надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Україні».
У зв’язку з цим, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія Відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 35 Конституції України, Церква є відокремленою від держави, а тому питання церковного життя Церква вирішує самостійно. Українська Православна Церква, яка має канонічний зв’язок зі Вселенським Православ’ям, не зверталася до Патріарха Варфоломія з проханням надати автокефалію Православній Церкві в Україні та не уповноважувала на це ні Президента, ані депутатів Верховної Ради України. У зв’язку з цим згадані ініціативи є перевищенням влади, а також втручанням у церковні справи.
Подібні дії Української держави у церковній сфері могли б бути виправданими лише у випадку, якби Церква в Україні мала законодавчо закріплений державний статус, як це було в історії багатьох держав і досі зберігається в окремих державах світу. Однак, оскільки сьогодні Церква в Україні не має державного статусу та відокремлена від держави, то й державна влада не має підстав втручатися у церковні справи.
Питання надання церковної автокефалії належить до компетенції канонічного права, а не до компетенції державних законів. Автокефалія надається Церкві, а не державі, а тому й ініціювати чи просити про цей статус має Церква, а не держава.
Разом з тим, викликає стурбованість те, що надання автокефалії Православній Церкві в Україні розглядається як питання не лише релігії, але й геополітики. Переконані, що сфера релігійного життя не повинна ставати предметом політичних маніпуляцій. Не слід змішувати церковні й політичні, а тим більше геополітичні питання. У зв’язку з цим вважаємо неприйнятним, щоб автокефалія розглядалася під геополітичним кутом зору. Для Церкви питання автокефалії є не політичним, а еклезіологічним, тобто таким, що стосується життя й природи Церкви, як Тіла Христового (пор. Єф. 1:22-23).
Українська Православна Церква завжди виступала і виступає за відновлення церковної єдності і за єдину Церкву. Однак, запропонований і озвучений владою спосіб досягнення цієї єдності не відповідає канонічному праву Церкви та суперечить законодавству України. Адже влада просить надати Томос про автокефалію єдиній церковній структурі, якої ще не існує. Саме тому вважаємо, що слід спочатку подолати розкол, відновити церковну єдність, і лише після того ставити питання про зміну канонічного статусу єдиної Православної Церкви в Україні. Оскільки без канонічної Церкви неможливо мати єдину Церкву в Україні, то є підстави думати, що насправді під приводом створення єдиної Церкви сьогодні приховуються чергові намагання узаконити церковний розкол.
Священноначалля Української Православної Церкви має постійні контакти зі священноначаллям Вселенського Патріархату. Виходячи з досвіду такого спілкування, у нас немає підстав припускати, що Вселенський Патріархат може вчинити дії, які б зашкодили єдності Церкви як на локальному, так і на світовому рівні. Навіть з точки зору самого Константинопольського Патріархату, який позиціонується координатором спільних дій всіх Помісних Православних Церков та висловлює узгоджену точку зору щодо різних тем церковного життя, питання можливої української автокефалії не може бути вирішене в односторонньому порядку, оскільки воно не узгоджене зі всіма Православними Церквами.
Патріарх Константинопольський Варфоломій неодноразово і публічно називав Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія єдиним канонічним главою Українського Православ’я. Сьогодні ж сторонні для Церкви люди намагаються переконати нас в тому, що той же Патріарх Варфоломій може надати автокефалію, навіть не запитавши про це канонічного главу Українського Православ’я.
Окрім того, сам Константинопольський Патріархат, як і всі інші Помісні Православні Церви, не вважає «УПЦ КП» і «УАПЦ» повноцінними Церквами, про що свідчить не визнання дійсності священства цих двох структур. Підтвердженням цього є той факт, що ієрархи Константинопольського Патріархату перевисвячують тих кліриків «УПЦ КП» і «УАПЦ», які переходять до них з розколу. Так, декілька десятків таких випадків перерукопокладень мали місце в країнах Європи, зокрема в Іспанії і Португалії. Все це дає нам впевненість в тому, що Константинопольський патріархат буде й надалі дотримуватися й ревно відстоювати канонічний порядок Церкви та загальноцерковну єдність.
Українська Православна Церква є тією Церквою, яка існує і діє на наших землях з часу хрещення Київської Русі в 988 році. «УПЦ КП» і «УАПЦ» є лише частинами Української Православної Церкви, що порівняно недавно відійшли від єдності з Церквою. Відповідно, відновлення єдності Православної Церкви в Україні ми вбачаємо в поверненні тих частин, які відпали, і тоді буде «одне стадо і один пастир» (Ін. 10:16).
